Чи повернетеся ви в Україну? Розповідають айтівці, які виїхали через війну за кордон

Торік ми поцікавилися в айтівців, чи планують вони після завершення війни жити в Україні й чому та що може змусити їх поїхати назавжди.

Тепер же ми вирішили зафіксувати думки спеціалістів, які виїхали за кордон і нині проживають там, щодо того, як вони почуваються, чи планують повертатися в Україну, за яких умов і чи братимуть участь у відновленні добробуту в країні.

У наступному матеріалі з нами поділилися думками айтівці, які свідомо залишаються в Україні. Вони розповіли про своє рішення і допомогу війську.

Як почуваються фахівці й чи будуть повертатися

«Ми з мамою та сестрою виїхали за кордон на початку березня 2022 року у Польщу. Відчуваю тугу за домом, навіть через півтора року все ще порівнюю деякі аспекти життя з Україною і сумую. Не бачу нічого поганого у Польщі, але це просто не Україна. Дуже хочу повернутись, чекаю на завершення активної фази війни. Не маю чіткої візії процесу відновлення, але залюбки братиму участь у відбудові економічно, фізично та ідейно» (Middle .NET Developer).

«Я в Німеччині, і мені супер. Навряд чи повертатимуся в Україну. Моє місто знищене, боюсь мобілізації та мілітаризації» (C/C++ Engineer).

«Я у Варшаві. Почуваюся добре, майже як удома. До кінця війни не планую повертатися» (Middle QA).

«Переїхав у Польщу, почуваюся більш-менш нормально. Важко сказати, чи повертатимусь, здебільшого це залежить від дружини і доньки. Дружина знайшла тут хорошу роботу, доньці подобається школа і клас. Дружина переживає про безпеку доньки в Україні» (Middle Salesforce Developer).

«Іспанія. Що більше влада займається популізмом, обманом і даванням порожніх обіцянок, то менше хочеться повертатися. На жаль, такого стає все більше і більше. Хабарництво і шкідництво процвітає, бо безкарне» (Principal Engineer).

За кілька тижнів до повномасштабки поїхав на місяць у воркейшн на Кіпр із сім’єю. Так і не повернувся. Зараз у Португалії продовжую працювати в українській компанії на повному ремоуті. Стежу за новинами, доначу на великі збори, накупив військових облігацій. Чекаю перемоги.

Хочеться повернутися після перемоги, але розглядаю варіант повернення, якщо припиняться активні бойові дії (закінчаться обстріли міст, призупинять активний призов, відкриють кордони) (Senior Android Developer).

«Виїхав до Туреччини. Дуже маловірогідно, що ми повернемось. Умови прості: повна перемога, жорсткий контроль за зброєю, що лишиться у людей на руках, допомога воїнам, щоб адаптуватися після війни, низький рівень криміналу в країні, зменшення або повне знищення тотальної корупції» (QA Manager).

«Улітку 2022 року виїхав до Польщі. Планую повернутись, коли буде припинена мобілізація та знята заборона на виїзд для чоловіків. Працюватиму, сплачуватиму податки та витрачатиму кошти в Україні, частину доходу надсилатиму організаціям, що займаються відновленням, можливо, спробую відкрити бізнес або інвестувати в інший» (Senior Machine Learning Engineer).

«10 березня 2023 року виїхав до Польщі. Зараз почуваюся чудово. Діти в садочку і школі. Адекватне оточення. Навіть здивувало, як так може бути. За жодних умов не повернусь в Україну на постійне проживання. Тільки в гості. Планую перевезти родичів, які воюють, до Польщі. Вони погодились. Гроші на відновлення після руйнувань вкрадуть, товари теж, це вже перевірено. Будинок батьків був пошкоджений уламками. Їм повідомили місцеві чиновники, що нічим не можуть допомогти, крім як п’ятьма метрами плівки. А за два дні після цього місцева влада прозвітувала, що всім все компенсували. Ця подія кардинально змінила ставлення до державних органів» (Middle С# Developer).

«Я в Польщі. Планую повернутися, якщо буде можливість працювати за ФОП-моделлю [без перешкод з боку держави], а якщо будуть [нав’язувати] гіг-контракти або Дія City, то легалізуюся тут» (Senior Full Stack Developer).

«Португалія, потім Болгарія. Усе не те, це не рідна земля. Повернуся після перемоги. Доначу зараз, буду й потім. Готовий власними руками щось робити заради відновлення добробуту держави» (PM).

«Виїхали до Німеччини у березні 2022-го. Планували лише тимчасово релокуватися, перечекати. Зараз почуваюся ніби нормально, але не впевнена, де мені краще жити, чи залишиться неушкодженою хата, бентежить невизначеність. Планую найближчим часом повернутися в Україну, але ще не додому, тому що дім у Харкові. Думаю поки що пожити у Львові, хочеться до офісу і не займатися бухгалтерськими справами та податками самостійно. Головне, щоб було де жити недалеко від офісу» (Middle Java Developer).

«Переїхали у Варшаву в перший день великої війни. „Психіка покинула чат“. Якщо люди думають, що тим, хто виїхав, набагато легше, то ні. Це нескінченна параноя, чи не почнеться війна й тут. Тіпає від кожного звуку досі. Є фінансові складнощі, достатньо ненависників, які, щойно почувши „не польську“, плюються отрутою, тому ми не можемо на людях розмовляти відкрито, особливо коли бачимо „підозрілих“ людей. Ми змінювали житло тричі. Моє місто зруйноване та окуповане, мені там немає куди їхати. Можливо, коли отримаю роботу в IT і закінчиться війна, переїдемо до Києва, як і планували до війни» (навчається на Python-розробницю).

«На Кіпрі. Не планую повертатися в найближчі 3-5 років» (Senior Manager).

«Релокувалися в березні цього року в Польщу. Ейфорія минула, хочу додому... Діти завершать навчання, і влітку 2024-го повернемось. Поки що плачу податки в Україні та доначу» (Senior Rails Developer).

Читайте також історії айтівців, що повернулись з-за кордону під час війни«Виїхала торік у березні з Харкова, спочатку у Чехію, за пів року — в Шотландію. Почуваюся добре, найважчі пів року позаду, це була суцільна депресія, дуже тягнуло додому, але страх за себе і сімʼю сильніший. Тепер що більше часу минає, то більше зʼявляється причин залишатись тут — від привітного суспільства до природи і перспектив у роботі. Страшенно бракує друзів — усі за кордоном. Щоб приїхати у Велику Британію, їм потрібна віза, тому зрідка зустрічаємось на нейтральній території. Все ще відкриваю для себе нові межі чужої країни, іноді у захваті від того, як можна щось налаштувати, а іноді «на голову не налазить».

Чи планую повертатися, важко відповісти. За півтора року склалося певне життя тут. Хочеться неймовірно. Але тільки за умови повної впевненості у безпеці в Україні і в тому, що за кілька років війна не відновиться.

Можливо, вдасться з новим досвідом повернутися в Україну, працювати над важливими проєктами, заробляти і донатити, сподіваюсь, вже на цивільні речі" (Lead UI Technical Designer).

«Виїхала у березні 2022-го до Болгарії. Зараз вже адаптувалася, дитина ходить до місцевого садка. Є тимчасове житло. Але немає поки бажання інтегруватися у суспільство, це радше тимчасовий варіант, щоб далі вирішити, чи повертатися до України. Хотіла б повернутися, але за умови, що вдома буде безпечно. Якщо можна буде жити в мирній країні без загрози ракет і з гарантіями безпеки на майбутнє» (Middle Java Developer).

«Емігрував до Польщі у вересні 2022 року. Спочатку було дещо дискомфортно через мовний барʼєр, але поляки дружні та з розумінням ставляться до українців, що говорять ламаною польською, багато що нагадує Україну, тому тут доволі комфортно.

Якщо війна повністю завершиться і буду бачити зміну в ситуації з корупцією, ефективністю управління та просуванням реформ, то повернуся» (Senior iOS Engineer).

«Виїхала торік у Португалію до друзів. Після цього проживала у хостів і продовжувала працювати на українському ринку. Почуваюся зараз невизначено, від поїздки до поїздки в Київ. Я дуже хочу додому, хоча щоразу вдома опинялась у важкі моменти: початок блекаутів, тижневі обстріли Києва. Іноді я і частина команди, яка за кордоном, є єдиними в команді, хто працює після обстрілів в Україні.

Планую повертатися в Україну і навіть розглядаю купівлю житла, хоча раніше намірів таких не мала. Умови прості: покриття базових потреб і безпека. Як виявилось, я не стресостійка людина, важко мені без світла і води. Навіть ракети мене так не бентежили» (Middle Product Manager).

«Нині в Польщі, планую повернутися після відкриття кордонів» (Front-end Lead).

«Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення дружина і діти виїхали до Польщі, я ж пішов у військкомат. Прослужив вісім місяців, звільнився і в листопаді 2022 року поїхав до сім’ї у Варшаву. Почуваємося нормально. Витрати значно більші, ніж в Україні, але безпека того варта. Відкрив JDG (аналог нашого ФОПа), працюю на ту ж компанію, що й в Україні. Орендуємо житло, діти ходять у садочок і школи.

Якщо за два роки війна не закінчиться і моя молодша донька піде до школи в Польщі, то шанси, що я повернуся в найближчі п’ять років, будуть близькі нулю» (Project Manager).

«У перший день війни виїхали з дитиною. Зараз почуваюся краще, ніж було спочатку, бо до всього звикаєш. Планую повернутися, коли закінчиться війна. Вважаю своїм обов’язком брати участь у відновленні добробуту в Україні. Це допомога і турбота про ветеранів, відновлення економіки, змінення суспільної думки, інвестиції в щось місцеве — це те, чим я міг би допомогти» (Senior Full Stack Developer).

«Виїхали, щойно почалися ракетні удари, спочатку в Болгарію, а потім в Португалію. Вже рік живемо в Лісабоні. Всі гроші, які залишаються, донатимо.

Будемо сім’єю повертатися. Моя думка така: якщо не повернутися в Україну, то русня вже перемогла. Повернуся, коли будуть відкриті кордони. Нині мій клієнт не дозволяє мені працювати з України, але якщо кордони будуть відкриті, я можу і змінити клієнта.

Я б залюбки працював десь на відбудовах, нині в моїй оселі безплатно живе родина з Херсону» (Management).

«Я в США, почуваюся чудово і не планую повертатися» (Senior Full Stack Software Engineer).

«Ми в Іспанії. Плануємо повертатися після завершення активних бойових дій і коли буде розуміння, яка буде демілітаризована зона зі сторони росії, оскільки ми з Харкова» (PM).

«Ми в Іспанії. Що далі, то менша ймовірність повернення. Точно не раніше як закінчиться гаряча фази війни» (Senior Python Dev).

«Наш шлях — Польща, Чорногорія, Польща. Почуваюся набагато краще, ніж спочатку. Що довше триває війна, то більше ми укорінюємось до нинішнього місця перебування. Це особливо стосується дітей. Ще вас починають розглядати банки як того, кому можна видати іпотеку (оскільки ви ведете підприємницьку діяльність і сплачуєте податки). Ми б з радістю платили податки в Україну й таким чином підтримували економіку, у випадку повернення і здобуття податкового резидентства України» (Senior JS Dev).

«Польща. Почуваємось добре. Буду допомагати хіба що донатами перевіреним людям» (Senior PHP).

«У червні 2022-го поїхали у Францію. Почуваюся добре, але мені досить самотньо без друзів. Не плануємо повертатися, хіба що в разі ухвалення жорстких антикорупційних рішень» (Senior JS, .NET Engineer, Team Lead).

«Чорногорія/Сербія. Була в Україні місяць тому, хочеться додому. Планую повернутися, коли буде більш стабільна ситуація та/або закінчення війни» (Senior QA).

«У січні 2022-го поїхав на воркейшен в одну з теплих країн, в якій повномасштабне вторгнення власне і застав. Ситуацію в Україні моніторю 24/7, допомагаю донатами та різними засобами. Відчуваю, що скучив за домом. Планую повертатися за умови проведення реформи ТЦК/ВЛК і можливості вибирати підрозділ, у якому служити. Нульова толерантність до совкових принципів у Силах оборони» (Senior Test Automation Engineer).

«Польща. Почуваюся так, що хочу змінити країну на іншу. Не планую повертатися в Україну, бо розумію, що далі буде важко: інфляція, багато людей з ПТСР, у якомусь сенсі бідність, ехо війни у вигляді зброї. Найімовірніше не буде фінансування освіти, медицини тощо» (Senior Full Stack).

«Виїхали 23 лютого 2022 року у Польщу, потім в Іспанію, а тоді в Скандинавію. Після року в іншій країні трохи розпакували валізи, бо перший рік було відчуття, що от-от і пора додому. Важко сказати, чи повернемося, залежить від того, коли закінчиться війна. Я гадаю, що за умовних п’ять років прив’язаність до нового місця буде досить сильною. До того ж відчуваю, що є неабияка агресія до чоловіків, які виїхали. Тож є відчуття, що вдома особливо не чекають» (Senior Project Manager).

«На початку 2023 року я спочатку виїхав у Польщу, а потім в країни Скандинавії. Там я почуваюся набагато краще, ніж в Україні. Працюю набагато продуктивніше. Повертатися в Україну не маю наміру. Хіба що після зняття обмежень, щоб навідати рідних. Або повернення може бути вимушеним, якщо міграційна політика в ЄС не дозволить залишитися. Але в такому випадку розглядаю переїзд до Північної Америки. Також можу почати розглядати повернення в Україну, якщо в ній буде демократична влада, яка підтримує європейські цінності, і якщо українське суспільство одужає від популізму. Не братиму участі у відбудові. В оптимістичному сценарії відновлення добробуту займе десятиліття, фактично все моє життя» (Senior AQA).

«Виїхала в Італію через хворобу, яку лікую тут безплатно. Продовжую працювати віддалено. Мені дуже подобається Італія, вчу мову. Поки що вагаюсь, не впевнена, що повернусь додому. Трохи лякає токсичність українців до тих, хто зараз за кордоном» (Senior QA Engineer).

«Спочатку емігрував у Португалію, після шести місяців — у Польщу. Чудово тут. Після завершення війни, через роки два планую повернутися. Але що довше війна, то менше шансів на повернення» (Senior Product Designer).

«Австрія. Почуваюся в цілому ок. Пробую знайти тут роботу, аби легалізуватися, адже ринок тут специфічний. Наприклад, фрилансер тут не може мати тільки одного клієнта. Я б повернувся залюбки, але дружина проти. Паралельно до основної роботи я тут з кількома однодумцями працюю над стартапом, який хочемо зареєструвати в Україні, щоб платити там податки» (Middle Python Developer).

«Виїхав торік, зараз мігрую різними країнами на авто. Почуваюся невизначено. Було багато планів і мрій. Нині все на паузі, і ця пауза нагнітає психологічно, оскільки час йде лиш вперед. Було б добре повернутися додому. Повернусь, якщо закінчиться війна та буде стабільність. Даю собі приблизно рік, інакше треба буде десь вити гніздо» (Lead DevOps).

«Релокувався торік у Польщу. Тоді тільки два місяці як почав карʼєру на позиції Intern Python Developer. Компанія запропонувала релокуватися, виділила кошти на житло на пів року, оплатила страхування і переліт. Але у вересні мене звільнили, бо через кризу стали скорочувати штат. Знайшов роботу майже одразу, тому що мене порекомендували з попереднього місця роботи, я став працювати на посаді джуна. Загалом рік прожив у Польщі, потім переїхав з дівчиною у Болгарію. Вже пів року тут. Мені тут дуже не подобається, почуваюся погано. Думаю, рушимо далі, коли зʼявиться можливість. Обовʼязково планую повернутися додому після закінчення війни» (Junior Python Developer).

«У Польщі з минулого року. Почуваюся ок. Я готова поступитись персональним комфортом задля майбутнього країни, але те, що корупційні скандали відбуваються посеред війни, вбиває в мені надію, що на такі поступки піде хтось ще, крім звичайних людей. Не буде адекватної судової реформи — не буде майбутнього» (Delivery Manager).

«Релокувався у Польщу за кілька днів до початку війни як захід self-risk-managament, відчуваю себе набагато спокійніше, ніж відчував би в Україні зараз, але розчарувався в Європі та житті в ній. Планую повернутися за умови демократизації влади після виборів, значних фінансових вливаннях у післявоєнну відбудову, значну боротьбу з корупцією» (Senior Java Developer).

«Виїхав місяць тому. У планах відпочити і впорядкувати все після півтора року війни. Найбільш ймовірні варіанти для нової батьківщини — США та Канада.

Поставив собі дедлайни пів року не ухвалювати жодних рішень і три роки не повертатися до України за жодних обставин. Після цього важко сказати, але поки що виглядає так, що отримуватиму громадянство іншої країни.

Чи братиму участь у відновленні добробуту в країні? У форматі „зробив успішний вихід на IPO, заробив багато грошей та побудував у рідному місті школу робототехніки“ — так. У форматі „відкривати компанії чи рахунки в українській юрисдикції“ — ні» (Tech Lead).

«Ми в Кракові. Повернемось, щойно закінчиться війна. Уже є деякі плани з відкриття бізнесу, який допомагатиме ветеранам» (Senior QA).

«Виїхав у Польщу навесні 2023-го, дещо шкодую, що не в Німеччину, але й тут непогано влаштувався. Було складно з пошуком роботи в чужій країні посеред кризи, але я впорався. За умов вступу України в ЄС, почну розглядати питання про повернення, поки що категоричне ні. Мене не влаштовує майндсет влади, навіть після перемоги я не бачу, як це може змінитись. Розглядаю про всяк випадок швидкі шляхи набуття громадянства інших країн, наприклад Аргентини, щоб мати «запасний аеродром» (Senior Developer).

«24 лютого 2022 року буквально за 20 хвилин до оголошення воєнного стану виїхав з дружиною і двома дітьми до Польщі. За цих півтора року почувався по-різному. Зараз почуваюсь дуже добре.

Після перемоги радше повернемося, ніж ні. Умов насправді є кілька. Якщо корупція і далі процвітатиме, це буде демотивувати. Важливо, як саме і коли завершиться війна. Якщо перемога виглядатиме тактичною паузою, то не ризикну безпекою дітей. Старший син пішов до першого класу в Польщі. Якщо доведеться проходити до місцевої школи два або більше років, то залишимось тут, щоб не травмувати його. На відміну від мене, діти швидко обросли друзями й радіють життю.

P. S. Коли тільки накриє ностальгія повернутись додому, заходжу в чат ОСББ, щоб пригадати увесь хейт, ворожнечу і суперечки за парковку :) Дуже допомагає, як холодний душ» (Middle BA).

«Виїхали в березні 2022-го у Польщу. Я обовʼязково повернуся, коли літатимуть літаки і не буде воєнного стану. Але може і раніше, наприклад, знайду кращу роботу в Україні. Цікаво було б долучитися до програм відновлення ветеранів, можливо, читати їм курси з програмування» (Senior Project Manager).

«Я в Нідерландах. Повернуся за умови закінчення обстрілів і розуміння, що війна не почнеться знову у найближчі 20 років, бо я жив у Харкові й повертатися хотів би в Харків» (Senior Developer).

«Торік у березні виїхала в Польщу разом з мамою. Ще до війни планувала їхати, мала робочу візу. Наразі все йде за планом: маю місцеву роботу, відкрила підприємство, отримала карту побиту (тимчасове перебування), статусу прихистку не маю. Сплачую податки, вивчила мову до рівня В1 і за рік планую брати іпотеку. Не почуваюся як удома, але не маю на що жалітись. Польща максимально привітна до мене і моєї родини.

На жаль, не планую повертатися в Україну. Ситуація постійно змінюється, але я не бачу жодних, навіть віддалених перспектив безпечного і стабільного життя вдома.

Я фінансово підтримую і буду підтримувати тих людей, які працюють над відновленням країни. Маю багато знайомих, які це роблять. Вони в певному сенсі герої для мене. Розголос, фінансова підтримка, волонтерство — це мій вклад» (Head of Marketing).

«Поки що у Польщі. Почуваюся значно краще, ніж в Україні. Можу вільно дихати і пересуватися без страху бути запакованим у бусик та опинитися в окопі, вийшовши у магазин.

Усе моє майно в Україні було знищене руснею або розкрадене сусідами-„ждунами“ на окупованих територіях» (Middle .NET Developer).

«Зранку в перший день війни виїхали до Польщі. Ракети не літають, але морально важко. В Україні все було простіше або звичніше. Багато чого в Україні навіть під час війни працює краще, ніж у Польщі в мирний час.

Читайте також роздуми українських айтівців у ЗСУПоки що плануємо повертатися. Що буде далі — невідомо. Якщо війна триватиме ще кілька років, тоді шанс на повернення значно зменшується. Умови, за яких це буде можливо: зрозуміла перемога України (гарантії безпеки, наприклад вступ в НАТО чи розміщення військ Альянсу на нашій території), адекватність політичного керівництва країни після війни, рішучі кроки проти корупції, залучення в ЄС та НАТО, розвиток ВПК.

Як на мене, перше, що потрібно зробити після перемоги, це запросити міжнародні організації та спостерігачів, які б моніторили процеси відновлення, щоб половина коштів не йшла в кишені корупціонерів. Далі варто підвищити податки за зрозумілою людям схемою (більше заробляєш — більше платиш, а не так, що великі бізнеси мають „схеми“, а малі бізнеси закриваються і їдуть в Польщу на заробітки). Чим саме допоможу я: буду працювати і отримувати білу зарплату, платити податки і піднімати народжуваність. За потреби продовжу допомагати волонтерським організаціям гривнею і мозком, якщо мої здібності знадобляться» (Senior .NET Developer).

«3 березня 2022-го виїхала в Польщу. Удома в Україні чоловік. Я тут 550 днів, із них була з коханим 16. Почуваюся самотньо й тривожно, хочу додому кожну хвилину. Планую повернутися після нашої перемоги. Або коли буде хоч якась гарантія безпеки чи якщо мій ментальний стан дійде до ручки, що більше не зможу бути сама» (Senior QA Engineer).

«Рік тому перебрався в Польщу. Тут норм. Іноді сниться, як повертаюся додому, ходжу рідними місцями. Сумно це все. Якою і коли б не була перемога, русня все одно завдала нищівного удару по майну, психіці, відносинам між людьми. Є речі, які вже ніколи не відновити. Я любив Харків за моїх людей, які там жили. 90% з них виїхали і ніколи не повернуться. Для мене того міста вже ніколи не буде.

Все моє майно знищено. Вже бачу, що ніхто повною мірою компенсувати це не планує. Місто частково відновило будинок, але напіврозвалену хату вважає придатною для життя. Маю дитину і не бачу варіантів, як у Харкові навіть після війни швидко відновлять все, що потрібно для нормального життя» (Senior PM).

«Живу у Варшаві, переїхав сюди після Лондона. Почуваюся більш комфортно. Наразі схиляюсь до того, щоб залишитись за кордоном, аніж повертатись в Україну. Основні причини: можливість авіаподорожей, відсутність комендантської години, краща міська інфраструктура, набагато більші і ширші можливості в ІТ, присутність на ринку big tech компаній. Готовий повернутися в Україну після усунення перших двох проблем» (ML Tech Lead).

«У березні 2022 року виїхали сім’єю (дружина і двоє дітей) у Німеччину. Зараз почуваємося нормально. Я змінив компанію, діти пішли у школу і садок. Сумуємо за родичами та рідною Одесою. Торік думали, що на 100% повернемося після завершення війни. З кожним місяцем перебування за кордоном все важче планувати повернення» (Senior Software Developer).

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU