«Я усвідомила, що шанси знайти роботу — мінімальні». Три історії людей, які передумали світчитися в IT

💡 Усі статті, обговорення, новини для початківців — в одному місці. Приєднуйтесь до Junior спільноти!

Історій про успішний світчинг в IT не бракує. В Україні й досі чимало людей сприймають роботу в індустрії як гарантію забезпеченого життя з гарними перспективами. Бажання увійти в IT підсилили спочатку пандемія коронавірусу, а потім і повномасштабна війна.

Однак далеко не всі світчери таки отримали роботу чи вирішили на ній затриматися навіть після бажаного оферу. Крім того, відповідно до нашої щомісячної аналітики, у лютому кількість вакансій для спеціалістів з досвідом до трьох років суттєво зменшилася. DOU записав три історії про вихід з індустрії з подробицями про мотивацію спробувати себе в IT, проблеми, з якими довелося зіткнутись, і вибір знову змінити професію.

«Я витратила на курси орієнтовно рік, однак в IT так і не влаштувалася»

Валентина Хижняк, планувала свічнутися в Project Managment або UI/UX Design, а сьогодні — Grants і Project Manager у Projector Institute

Я пропрацювала у міській раді майже 20 років. У 2004-му, на останньому курсі навчання в Українській академії банківської справи в Сумах, я прийшла на прийом до першого заступника міського голови зі словами: «Візьміть мене на роботу». Напевно, зараз так не вчинила б, але тоді юнацькі амбіції додали сміливості [усміхається]. Мене взяли в управління економіки, де фактично не траплялося серйозних завдань і доручень, щоби якось себе проявити.

На щастя, невдовзі мене взяли на роботу у фінансове управління міськради — у відділ прогнозування доходів. Не знаю, чи лишалася б у мерії надовго, але трапилося так, що мій керівник швидко звільнився й буквально за пів року я очолила відділ. Загалом найдовше я працювала на посаді керівниці відділу інвестицій і міжнародного партнерства, з 2015 року до 2023-го.

Після початку вторгнення по Сумах часто прилітало. Я з дітьми ще зо два тижні залишалася в місті, однак тільки-но відкрили зелений коридор, ми вирвалися й осіли в Чернігівській області. Ясна річ, інфраструктурні проєкти, якими займалися раніше, відійшли на другий план: яке утеплення садочків, коли місто атакують. У той час ми опікувалися переважно гуманітарними питаннями, тому важливо було підтримувати постійний зв’язок з міжнародними партнерами — я продовжувала працювати у віддаленому режимі.

Ближче до літа 2023-го місто потроху почало оговтуватися. Однак я не могла навіть подумки організувати свій, здавалося, колись звичний побут у нових умовах: 30 кілометрів до кордону, діти, яким потрібно навчатися, — як залишати їх удома самих? Багато питань, відповіді на які я не могла тоді дібрати.

Тим часом побачила інформацію про програму IT Generation і вирішила спробувати, бо IT — це перспективна індустрія, яка дає змогу працювати віддалено та з хорошими умовами. У мене були сильні управлінські та організаційні здібності, але це не про IT. За описами вакансій зробила висновок: PM в IT має розумітися на технічних нюансах. Тому я подалася чи не на всі напрями. Здавалося, що так зможу закрити технічний брак знань і претендувати в майбутньому або на роль PM у компанії, або на нову для себе посаду. Однак в IT Generation я нікуди не пройшла. Втім, поки чекала відповіді на свою заявку, знайшла безплатний марафон від однієї з IT-шкіл та обрала UI/UX-дизайн. Мені сподобалося (що не дивно, бо на марафони зазвичай виносять найцікавішу, найлегшу частину, щоб заманити якомога більше людей).

Врешті, коли чимало донорів стали виділяти кошти школам, які навчають IT-спеціальностей, мені поталанило: отримала запрошення на навчання від IT Education Academy (які, на жаль, нещодавно припинили діяльність). Це був курс з UI/UX-дизайну. Паралельно прийшов фідбек від Projector — вони теж запустили програму з дизайну й запросили до себе. Я взялася посилено вчитися. На курсах розповідали, чим узагалі займається такий спеціаліст, разом з викладачами ми опановували основи дизайн-мислення, вчилися користуватися Figma й іншими інструментами.

Що більше вакансій переглядала, то вищі бачила вимоги як до UI/UX-дизайнера, так і до PM

Та поки тривало навчання, ситуація на ринку IT ускладнювалася. Якщо раніше, у ті ж часи пандемії коронавірусу, попит на спеціалістів був високий, то в розпал повномасштабного вторгнення — аж ніяк. Принаймні так усе складалося для новачків. Я зрозуміла, що моїх знань недостатньо. І що більше вакансій переглядала, то вищі бачила вимоги як до UI/UX-дизайнера, так і до PM.

Ближче до завершення дизайн-курсів я натрапила на вакансію від Projector — Fundraising Manager, подала резюме, пройшла співбесіди, і мені запропонували роботу. Виявилося, що потрапила і на курс Front-еnd Development від Beetroot Academy. Насправді я хотіла відмовитися від розробки, бо вже втомилася від навчання, бракувало на все часу й навантаження було завелике. Але представники донорської організації, яка фінансувала навчання у Beetroot Academy, таки вмовили пройти курс: мовляв, у вас дуже класна заявка й навіщо відмовлятися. Тому паралельно з новою роботою я знову стала вчитися.

Навчання не завжди дається легко. Курси — це база. Вам дають структуровані обмежені знання для старту, а далі треба багато часу приділяти самостійній освіті. Я дуже вдячна викладачу, який чесно сказав: «Не вірте тим, хто каже, ніби за три місяці ви станете Front-end Developers; мінімум — за рік». І це дійсно так. Скажу чесно: на курсах з дизайну мені було простіше. А от у випадку з розробкою доводилося сидіти за завданнями до 2–3-ї ночі, бо, навіть якщо кому десь не поставиш, уже нічого не працюватиме.

До моменту випуску, а це було у вересні 2023-го, я усвідомила, що шанси знайти роботу — мінімальні. Тим паче за моєю новою спеціальністю UI/UX Designer або Front-end Developer. Та й навіть якби отримала роботу, то, найімовірніше, позицію інтерна, а не джуна. Тобто про нормальну зарплату зі старту не йшлося б. Водночас я мала сильні управлінські навички — доцільно було б їх використовувати. Я навіть подалася на вакансію Project Management Assistant від Luxoft, однак мені відмовили, бо я overskilled. З одного боку, було приємно, що мої навички оцінили, та з іншого — мені ця робота була потрібна, щоб просто увійти в індустрію й далі зачепитися. Але сталося як сталося.

Загалом я витратила на курси орієнтовно рік. І в підсумку в IT так і не влаштувалася. Я залишилася з командою Projector, у яку потрапила в травні 2023-го: спочатку на посаді Fundraising Manager, а згодом перейшла на Grants Manager. З моїми організаційними здібностями та досвідом у фінансовому й проєктному менеджменті це було логічніше. Тим паче на новій посаді я швидко почала обростати зв’язками, проєктами, відповідальністю. Та й команда і зарплата мене влаштовують. Дещо з вивченого на курсах корисне і сьогодні. Наприклад, я працюю з Figma, Jira, Notion... Знання за плечима носити не треба, тож вони ніколи не зайві.

Можливо, колись я знову спробую потрапити в IT або повернутися на службу в органи місцевого самоврядування, та нині мені подобається, де я і чим займаюся. До того ж регулярно отримую пропозиції співпраці в LinkedIn: попит на спеціалістів моєї категорії великий.

У підсумку, якщо ви впевнені, що хочете саме в IT, стукайтеся. Бо якщо сумніваєтесь, не варто кидатися з головою. Якби це було ваше, вагань не виникало б.

«Я не шкодую ані про те, що перейшла свого часу в IT, ані що облишила індустрію»

Ольга Антипенко, свічнулася у Front-end Development, сьогодні — стилістка-іміджмейкерка

Життя склалося так, що за спеціальністю у фінансах я не працювала. Після випуску вийшла заміж, переїхала до Києва, за кілька років народила дитину... Та з часом зрозуміла, що все-таки хочу знайти себе й чимось зайнятися, розвиватися. Але ж із малюком на фултайм не підеш. Однак абсолютно випадково я стала репетиторкою з математики. Спочатку був запит від родичів і знайомих, які просили допомогти підготуватися до іспитів — могла приділяти цьому кілька годин на день. А коли дитина пішла в садок, з’явилося більше часу. І доволі швидко я набрала стільки людей, що вперлася в стелю — займатися репетиторством частіше вже було неможливо фізично.

Репетиторство подобалося, і в мене були амбіції: думала відкрити невелику школу, можливо, найняти команду. Але це був 2019 рік, коли всі довкола активно світчилися в IT. Спочатку я взагалі не дивилася в бік цієї індустрії, припускала, що буде замало комунікації. Однак урешті подивилася на все під іншим кутом. Ця сфера відкривала широкі можливості для розвитку; класних спеціалістів на ринку цінували, вони мали гарну зарплату й могли працювати за адекватним графіком, де є час для відпочинку. Врешті мене це підкупило.

Разом з чоловіком ми обрали школу. Досвід знайомих, які пішли вчитися раніше, показав, що здобути нову професію за два-три місяці практично неможливо. Хіба якщо є змога з ранку до ночі сидіти суто за навчанням (а коли ти доросла людина з сім’єю, це складно собі дозволити). Тому я вирішила, що оптимальний варіант — брати ґрунтовний і розтягнутий у часі курс. Обирала між Front-end Development і Full Stack — ці сфери здалися цікавими й посильними в опануванні. У Back-end іти не хотіла, бо мені подобаються не лише цифри, код і логіка, а й можливість проявляти свій бодай маленький, але творчий потенціал. Я зупинилася на Full Stack, оскільки так для мене відкрилося б більше можливостей для працевлаштування та розвитку.

Про навчання Full Stack і підробіток

Десятимісячне навчання у GoIT почалося в листопаді 2019-го. Уже з першого заняття я була в захваті, і далі запалу не меншало, хоч і було подеколи непросто. Кайфувала від того, що стала розуміти, як працює телефон чи комп’ютер; що могла зробити вдома сайт — і незабаром його побачив би весь світ. Це вражає. Особливо легко, звісно ж, давалися перші етапи, на яких вивчаєш HTML, CSS. Та, коли додалися складніші теми штибу JS, стало тільки цікавіше.

Проте навчання я не завершила — до модуля з бекенду не дійшла. Коли ми закінчили з фронтенд-частиною, мені трапився підробіток, на який погодилася з кількох причин. По-перше, це робота, а нас вчили, що такі можливості не треба втрачати. По-друге, це вже був розпал пандемії й у чоловіка зірвалася поїздка, що вплинуло на заробіток. Отож усі вагання я відкинула.

Підробіток знайшла майже випадково. Одного дня в чаті айтівців-християн побачила повідомлення, що потрібна людина, яка б зробила сайт на WordPress. Теоретично я це вміла, але фактично ще не бралася за реальне завдання від замовника. Тому вирішила зачекати: якщо ніхто з досвідчених не відгукнеться за кілька днів, тоді напишу. Ніхто не відгукнувся [усміхається].

Так у мене з’явилося перше замовлення, з яким я успішно впоралася, а за кілька місяців і друге, подібне. А далі вдалося влаштуватися на повноцінну роботу. У цьому мені допоміг спеціаліст, з яким я консультувалася щодо WP, коли займалася підробітками. Magnific Soft — компанія, де він працював, — шукала джуна. Так у листопаді 2020-го я й отримала посаду WordPress Developer.

У перші місяці в мене дуже багато вкладали: відчувалося, що я «зелена». Втім, на руку зіграли добре вивчені на курсах CSS та JavaScript — все це я використовувала. Спочатку було складно розставляти пріоритети, зупинитися під час виконання завдання, бо постійно здавалося, що я щось не доробила чи зробила не так, хоча можу краще. Однак потрохи набивала руку й навіть просувалася в плані зарплати й кар’єри. Magnific Soft — маленька компанія. У нас не було офіційних промоцій, як у великих корпорацій, але згодом у мене зростала зарплата й обов’язки.

А тоді у 2022-му почалася велика війна. Ми з сім’єю виїхали до Польщі, у Варшаву. Якийсь час я продовжувала працювати віддалено, однак зрозуміла, що з моєю зарплатою в ЄС робити нічого. Водночас компанія не могла підняти мені компенсацію вдвічі. Тому я стала шукати роботу на європейському рівні. Кілька компаній відгукнулося, але всі вони вимагали працювати з офісів, розташованих далеко від міста, де ми оселилися. Наприклад, вакансія в Ap-Tech була дуже класна, проте доро́га й робочий час забирали б у мене 11 годин щодня. А коли в тебе чотирирічна дитина, це не найкраща ідея. Довелося відмовитись.

Усе було класно, поки за рік не спіймала себе на думці, що не розвиваюся

Однак мені поталанило приєднатися до групи розробників. Це були затяті Back-end Developers, які просто брали замовлення поза своїми основними роботами. Їм потрібен був Front-end Developer, оскільки самі недолюблювали цю частину роботи [сміється].

Тому в травні 2022-го я звільнилася з Magnific Soft і приєдналася до цієї команди, без прив’язки до компанії. Усе було класно, поки за рік не спіймала себе на думці, що не розвиваюся. Робота в компанії дала б стимул, мотивацію та можливість прокачувати навички, а тут я просто робила те, що вмію. Залишатися на одному місці для мене — не варіант. Ще й через війну я стала інакше дивитися на світ і зрозуміла, що хочу роботу, яка не просто дає дохід, а буде до душі. Отож у березні 2023-го я припинила співпрацю з командою. Лише ближче до осені усвідомила, у яку сферу мене тягне, — і вивчилася на стилістку-іміджмейкерку. Жіноче ком’юніті, спілкування, живі зустрічі, світ стилю, моди — зараз це те, що тішить мене і в чому бачу себе надалі.

Така зміна фаху доволі кардинальна, але я не шкодую ні про те, що перейшла свого часу в IT, ні про те, що облишила індустрію. Наприклад, згодом я сама собі зможу зробити сайт і суттєво заощаджу, тож навички дарма не пропадуть [сміється].

Звісно, IT-спеціальність і професія стилістки — геть різні і з погляду перспектив, і доходу, і певної користі (якщо розглядати в розрізі світових криз). Але я вірю: ким би ви не були, яку б професію не обрали — класний і кваліфікований фахівець завжди знайде роботу.

Змінювати фах — це не погано. Однак наше покоління в цьому плані куди вільніше за покоління наших батьків. Й інколи це стає проблемою: люди беруться постійно щось змінювати і самі ж від цього страждають. Треба навчитися виваженості й терпіння. Не варто кидати все лише тому, що трапилася невдача чи настрій поганий, — це крайнощі. Змінювати спеціальність треба тоді, коли ви не почуваєтесь комфортно, коли проблеми тиснуть, а ви все зважили. Це про відповідальність, яка допоможе не псувати життя передусім собі.

«Можливо, за рік я опинюся в обставинах, які знову змусять змінити думку»

Анастасія Нечипоренко, планувала стати Project Manager, а сьогодні — Media Analyst

З 2015-го до 2019 року я навчалася в Національній академії внутрішніх справ. Річ у тім, що мій тато був поліцейським, але на початку 2000-х його вбили під час служби. Через це моя бабуся мріяла, щоб я продовжила батькову справу. Крім того, мені як напівсироті загиблого правоохоронця надавали пільги під час вступу на факультети, повʼязані з юриспруденцією, тож пройти відбір туди було значно легше.

Сама ж я з дитинства мріяла бути хореографкою: 13 років займалася сучасними танцями, і мені це надзвичайно подобалося. Втім, рідні відговорили: мовляв, з таким фахом важко знайти роботу, та й зарплата в таких спеціалістів маленька. Це вже зараз я можу впевнено сказати, що ніколи не треба змушувати дитину йти туди, куди хочуть дорослі.

Отож у 2019-му я здобула ступінь бакалавра з юриспруденції та стала сертифікованою кримінальною аналітикинею, а у 2021-му — ступінь магістра з міжнародного торговельно-економічного права та відносин.

Ще з 2019 року я почала працювати в Департаменті кримінального аналізу при Міністерстві внутрішніх справ України на посаді старшої кримінальної аналітикині. Однак за пів року звільнилася за власним бажанням через ненормований графік. Скажімо так, часу жити в мене не було, бо доводилося часто працювати шість днів на тиждень по 12–14 годин.

Відтак перейшла на позицію помічниці міграційного адвоката в компанії Relocate, але через коронавірус новий персонал скоротили — за чотири місяці я знову шукала роботу. Врешті влаштувалася до київського Центру медіааналітики на посаду Lead Cyber Analyst і менеджерки бізнес-проєктів. Та оскільки я зі школи була творчою особистістю, паралельно з основною роботою підпрацьовувала на фрилансі як графічна дизайнерка: створювала презентації, рекламні банери, інфографіку.

Я була дотична до ІТ-індустрії, тож думала: без зайвих труднощів занурюся в цю сферу глибше

У 2022-му я вирішила взятися за це серйозніше й пройшла онлайн-курс вебдизайну від WAYUP. Хотіла розвивати цей напрям у Центрі медіааналітики, бо відповідних завдань там не бракувало. Але під час повномасштабної війни керівництво зосередилося на розвитку сфери освіти, а не дизайну. Врешті я звільнилася й перейшла у формат фриланс-співпраці з центром — за запитом беруся за окремі проєкти.

Коли я займалася дизайном, фактично була дотична до ІТ-індустрії. Тож думала: без зайвих труднощів занурюся в цю сферу глибше. А ще хотіла спробувати попрацювати повністю віддалено, до того ж з українською компанією, щоб підтримувати економіку країни.

Зваживши всі «за» й «проти», у 2023-му я записалася на курс ІТ Project Management від Projector. Обрала саме його, бо курс з дизайну у мене вже був за плечима. Крім того, працювала менеджеркою бізнес-проєктів у Центрі медіааналітики, тож у резюме могла б вказати певний досвід як у дизайні, так і в управлінні проєктами. Мені здавалося, що це зробить моє CV більш конкурентним.

Вчитися було легко й складно водночас. Як юристка й аналітикиня я вже мала справу з великою кількістю документації, тож заповнити чи скласти тексти проєктних документів не становило труднощів. Також було просто підготувати презентацію проєкту для клієнта. Або створити та провести опитування серед респондентів — я не раз це робила в університетські роки. На курсі моя команда через опитування мала визначити, які перешкоди виникають у пошукачів роботи на джоб-сайтах.

Натомість працювати з цифрами, розраховувати бюджет проєкту було вже складніше. Навчалася я не лише за стандартною програмою. На курсі давали додаткові корисні посилання, з яких можна було самостійно черпати більше інформації (та й досі я читаю книжку з основ проєктного менеджменту для особистісного розвитку — РМВОК).

Навчання тривало три місяці — по 10 годин на тиждень, плюс паралельно я працювала графічною дизайнеркою на фрилансі. Після завершення курсів потрібно було починати кар’єру заново. Втім, мені здавалося, що з моїм досвідом і гарним портфоліо вдасться швидко знайти роботу.

Але все виявилося трохи не так. Я подавала резюме на вакансії переважно на Djinni. Однак здебільшого роботодавці або не бачили мій відгук, або ігнорували його. Двічі чи тричі мені прямо відмовили. І тричі дали виконати тестове.

Перше було простим, і я впоралася за пів дня. Проте рекрутерка написала, що завдання виконано надто добре, тому вакансія мені не підійде. Зокрема, треба було викласти думку щодо проблемних ситуацій, які виникають з клієнтами в їхній компанії; пояснити свої ймовірні дії. Я справді відповіла гарно: спираючись на власний досвід, із прикладами. Але така причина відмови мене здивувала. На прохання рекрутерки разом із виконаним тестовим я надіслала очікувану зарплату. Вона ж натомість розміру пропонованої компенсації не зазначила. Через це створилося враження, що мої очікування були завеликі й компанія не готова стільки платити, тому обрала «дешевшого» кандидата.

Друге тестове мені дали після співбесіди, на якій запропонували посаду, вищу за PM, — Product Delivery Manager. Я вирішила спробувати, адже зарплата була класна. Однак тестове виявилося складним — працювала над ним тиждень. Там було, якщо не помиляюся, шість завдань. Давали приклад проєкту, за яким я мала правильно розбити завдання з беклогу на Sprints, створити roadmap у Jira, реєстр ризиків, написати листа клієнту про початок першого спринту, записати відео англійською, де я спілкуюся з клієнтом і керівництвом.

Зрештою я не набрала достатньої кількості балів, щоб конкурувати з досвідченішими кандидатами. Та мені дали докладний письмовий фідбек на кожне завдання з правильними, на їхню думку, відповідями, що залишило приємне враження навіть після відмови.

І зарплата виявилася не зовсім такою, як нам розповідали на курсі

А втретє вийшло так, що рекрутерка не помітила в резюме мого рівня англійської. Компанії був потрібен PM з рівнем С1, тому я зі своїм В2 не підійшла.

І зарплата виявилася не зовсім такою, як нам розповідали на курсі. Точно вже не пригадаю, але нас орієнтували радше на зарплату мідлів або сеньйорів, щоб мотивувати студентів навчатися й претендувати на більше. Такі спеціалісти заробляють в Україні $1500–2000. Зарплата цілком досяжна, але, щоб її отримувати, потрібно вже мати значний досвід роботи з ІТ-проєктами. А у випадку джунів, які такого досвіду не мають або мають мінімальний, цей діапазон становить $400–600.

Після початку повномасштабного вторгнення я переїхала в ЄС. І та компенсація, яку пропонують українські роботодавці, мене не влаштовує, бо вона менша від мінімальної за кордоном. Та й оплачувати тут податки українські компанії часто відмовляються.

Щоб заробляти вдосталь на життя, мені потрібно мати роботу тут і отримувати зарплату за місцевими нормами, а це від €2500 на людину (я орієнтуюся на Німеччину, бо більшість часу прожила тут). Але щоби влаштуватися на гарну посаду, релевантну моєму досвіду, бажано вивчити ще якусь мову, крім англійської, здобути місцеву освіту за фахом або підтвердити свої дипломи, що потребує часу. За кордоном українські курси — це не освіта. Можливо, вони будуть плюсом під час найму, але не основною причиною брати на роботу.

Тому врешті вирішила відійти від ідеї свічнутися в IT, розумію, що мені дійсно подобалося працювати в кримінальному аналізі. Раніше були нюанси роботи саме в держустанові, які відштовхували. Тому хочу спробувати будувати карʼєру як консультантка, а не штатна працівниця, щоб бути незалежною у своїх діях і пересуваннях. Я не шкодую про те, що проходила курси. Освіта — це внесок у себе, який у моєму випадку завжди окупається.

І ще я дотримуюся позиції: «Ніколи не кажи „ніколи“». Бо невідомо, що буде завтра. Можливо, за рік я опинюся в обставинах, які знову змусять змінити думку, зʼявляться інші можливості або зникнуть наявні. Не зарікаюся, що колись знову не піду в ІТ. Можливо, це буде повʼязано з творчістю, бо програмування точно не для мене. З цим я визначилася [сміється].

Отож якщо людина вже вирішила, що ІТ — не та сфера, де вона хоче й може реалізуватися, треба сміливо змінювати професію й шукати свій фах.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU