Історії ІТ-спеціалістів, які на карантині переїхали з Києва (і не тільки) у менші міста

З переходом на віддалену роботу українські IT-фахівці відчули одну значну перевагу — тепер стало все одно, звідки працювати. Тому багато хто наважився на переїзд до іншого міста саме у карантин. Причини для цього у кожного свої: екологічна ситуація, комфорт міського середовища, вартість життя.

Нещодавно DOU опублікував рейтинг міст з погляду їхньої зручності для проживання ІТ-спеціалістів. З майже усіх обласних центрів України у п’ятірці лідерів опинилися Івано-Франківськ, Львів, Вінниця, Харків і Тернопіль. Саме ці міста, на думку респондентів, є найкомфортнішими для життя.

Ми зібрали історії п’ятьох IT-фахівців, які під час карантину змінили місто проживання — постійно або тимчасово — і не пошкодували про це. До речі, троє з наших героїв переїхали до міст, які увійшли до першої трійки вищезгаданого рейтингу.

Андрій Вовк, Performance Test Engineer в Astound Commerce. Переїхав із Києва до Івано-Франківська

У горах

Ще на початку карантину, у квітні 2020-го, я вирішив ненадовго переїхати з Києва до батьків — у село в Тернопільській області. Там був інтернет і всі умови для роботи. У столиці на той момент все було закрито, а у батьків я мав змогу після всіх завдань сісти на велосипед і виїхати на природу. За два місяці, які я пробув там, відчув усі переваги: отримав свободу, дихав чистим повітрям, у той час, коли Київ задихався, адже саме були пожежі на Житомирщині та у Зоні відчуження.

За два місяці я повернувся до Києва. На той момент доступ до зовнішніх офлайн-конференцій, вебінарів, воркшопів, роботи в офісі фактично відрізався і було незрозуміло, коли все це відновиться. До того ж закрилися спортивні клуби і я не мав змоги потрапити до басейну. І ось сидиш весь день у чотирьох стінах, потім маєш якусь прогулянку, і це всі твої активності.

Саме тоді моїй дружині запропонували переїхати по роботі до Івано-Франківська, і ми подумали: «А чому б ні?». Тим паче компанія, у якій я працюю, оголосила, що ремоут-режим буде продовжено, і всім спеціалістам надала можливість працювати віддалено до поліпшення ситуації.

В останні місяці перед нашим переїздом була змога відвідувати офіс, якщо є проєктна необхідність чи особисті потреби. Я скористався цією можливістю. Приходив, щоб знову відчути атмосферу спілкування в колективі, попри те, що колег в офісі було небагато. Я соціально активна людина, тому мені потрібне спілкування. В офісі було ком’юніті, де ми здружилися з колегами, і мені під час карантину цього дуже бракувало. З часом стало зрозуміло, що принаймні частину цих зв’язків буде втрачено, що вже ніхто не повернеться до того режиму, який був до карантину.

У серпні ми з дружиною переїхали до Івано-Франківська. Я вже бував у цьому місті раніше, знав його оглядово. Але коли ми прибули, приємно здивувалися змінам. Франківськ справді став більш привабливим, порівнюючи з моїм рідним Тернополем.

Найбільша перевага міста для мене — зручне розміщення відносно Карпат. Ти можеш прокинутися зранку, подивитися погоду, о 7–8-й виїхати з дому та вже о 10-й бути у горах (до Буковелю — 1,5 години їзди). Нині оновили інфраструктуру, дорога туди гарна. Ще в місті багато гірських річок. Тож у теплу пору року тут популярний відпочинок біля води. У яку б частину міста ти не пішов, завжди потрапляєш до річки.

Якщо говорити про центр Івано-Франківська, то тут багато історичних будівель, гарний пішохідний центр із великою кількістю закладів, непогано відновлені парки, особливо центральний з озером, який є окрасою міста.

В Івано-Франківську розвинена велосипедна інфраструктура, є чимало велодоріжок. Багато людей таким чином переміщуються містом. Тут немає перепадів висот, якщо порівнювати з Києвом. Тобто Франківськ ідеальний для любителів природи, велосипедів і прогулянок.

Ритм життя тут нагадує мені ритм Тернополя — місто дуже спокійне. Що мені не дуже подобалося у Києві: прокидаєшся о 7–8 ранку, виходиш з дому, йдеш на тренування, потім — довге добирання до роботи (особливо через трафік під час карантину, коли дорога займала близько години). І коли повертаєшся додому ввечері, то почуваєшся виснаженим і вже нічого не хочеш. У Франківську спокійніше, люди нікуди не поспішають, і це впливає й на тебе. Хоча, враховуючи те, що я працюю віддалено, я не так активно взаємодію з містом.

Ще однією родзинкою Івано-Франківська є «Промприлад» («Промприлад.Реновація» — інноваційний центр на базі старого заводу, який працює на перетині чотирьох напрямів розвитку регіону: нової економіки та урбаністики, сучасного мистецтва та освіти — ред.). Мені дуже подобається, як тут працює громада, як розвиваються громадські простори. Цей момент був важливим для мене. Я навіть планував працювати тут з коворкінгу «Промприладу», але на локації теж оголосили карантин. До того ж там є правило, що треба наперед бронювати мітинг-руми, яких не так багато. А у мене мітинги можуть виникати по роботі несподівано, тут і зараз, тому від ідеї використання коворкінгу я відмовився. Загалом у Франківську багато ІТ-компаній, але карантин не дає можливості оцінити їхні ком’юніті.

В Івано-Франківську я винаймаю двокімнатну квартиру, де одну кімнату перетворив на робочий простір. Загалом, якщо порівнювати з Києвом, орендувати тут житло дешевше приблизно удвічі. За ті гроші, які витратив би на оренду однокімнатної квартири в спальному районі Києва, тут легко винайняти повноцінну двокімнатну квартиру у центрі міста. Оскільки місто компактне, є доступ до всієї інфраструктури. У Києві є прив’язка до метро, від чого залежать ціни на житло, а тут лише поняття «центр» і «не центр».

До карантину багато квартир у Франківську здавали подобово, для туристів, але через епідемію попиту на них не стало і немало з них звільнилося, тому проблеми з пошуком житла у мене не було. Варіантів достатньо, специфіка ринку така, що можна легко знайти помешкання через власників на тому ж сайті ОLX і не боятися натрапити на шахрая.

Щодо сфери послуг — перукарні, стоматологи, то в Івано-Франківську вона теж приблизно удвічі дешевша, ніж у Києві. Коли ми сюди приїхали, одразу підписали декларацію із сімейним лікарем. Тут є приватні клініки, які дають таку можливість, так легше працювати зі страховкою, яка у мене є. До речі, тут ми з дружиною перехворіли на коронавірус. Коли з’явилися підозри на COVID, здали тест, а потім спілкувалися зі своєю лікаркою через Viber. Тому, якщо говорити про приватну медицину, з якою я стикнувся, то я задоволений.

Переїжджаючи до Івано-Франківська, треба брати до уваги, що тут є таке поняття, як відпочинок у свята, не тільки державні, а й релігійні. На відміну від Києва, коли у суботу чи неділю все працює, тут люди відпочивають, ходять до церкви, тож можна отримати не всі послуги. Інколи це особливо відчутно, наприклад, на Різдво, коли місто «вимирає». Але оскільки я родом із заходу України, для мене це звична річ.

Щодо якості освіти, то мені важко говорити, адже ми не маємо власних дітей. Але моя дружина працює в альтернативній школі, тут на противагу Києву цей вид освіти поки що не так розвинений. Можливо, тому що місто порівняно консервативне, а можливо, далеко не всі можуть собі дозволити приватну школу.

До речі, у Франківську немає повноцінного великого торговельного центру, як у Києві, це теж особливість міста. Тут є три кінотеатри.

Невеличким мінусом для мене стало те, що в Івано-Франківську лише два басейни. І оскільки вони належать інститутам, то мають не досить сучасний стан. Звичайно, у Києві краще розвинені мережі спортивних центрів.

Чи переїхав би я з Києва, якби не було карантину? Так, але, думаю, саме карантин став каталізатором для цього. Чотири роки, з 2016-го, я жив у Києві, бачив усе більше скупчення транспорту на дорогах, щільну забудову, яка трохи тиснула на мене, тому були думки про переїзд. А у лютому ми з дружиною плануємо переїхати у Львів, щоб оцінити можливості цього міста.

У моїй компанії й раніше була можливість працювати на ремоуті, але не було такої потреби, на це йшли одиниці. Сьогодні все змінилося.

Іліана Сімон, Front-end Developer у HuskyJam. Переїхала з передмістя Києва до Вінниці

У Вінниці

Ми з родиною переїхали з невеличкого міста Українка (Обухівський район Київської області) у момент найжорсткішого локдауну, у травні. Це була «весела» пригода.

Я сама виросла у Києві, але останнім часом він надто розрісся, і мені було некомфортно. Тому понад 10 років ми з родиною жили в Українці. Та коли діти стають підлітками, їм стає тісно у маленькому містечку, а мені хотілося, щоб у них було більше можливостей. Тому ми вирішили змінити місце проживання.

Вінницю ми обрали через те, що у всіх можливих рейтингах її багато разів визначали найкращим українським містом для життя. До того ж ми там бували ще до переїзду й нам сподобалося. На відміну від туристичних міст, де бувають доглянуті центри та занедбані околиці, Вінниця рівномірно комфортна як справді європейське місто.

На роботі я попросила два дні відпустки за свій рахунок і повідомила, що переїжджаю. Проблем із цим не було, адже у професії я шість років і більшість часу працюю віддалено.

Через карантин ми не мали змоги поїхати раніше до Вінниці, щоб підібрати житло заздалегідь. Тому просто зібрали речі, родину й вирушили навмання, не маючи там ані родичів, ані друзів.

Помешкання шукали онлайн, через рієлтора. Але коли приїхали, то виявилося, що власниця вперше здавала житло і була не готова віддавати весь будинок. Тому склалася ситуація, коли ми з повною машиною речей стоїмо на вулиці, у чужому місті, сутеніє, а нас там просто не чекають. Але все ж вмовили жінку залишити нас на одну ніч і наступного дня шукали з рієлтором житло по всьому місту, зрештою знайшли.

У Києві я звикла до великих відстаней. А у Вінниці ми поселилися у районі, де з одного боку парк з гойдалками, з іншого — ліс з озерами, а за 15 хвилин від нас — центр міста. Це було незвично. Згодом ми переїхали на інший район, ближче до цивілізації. Він нагадує мені київську Оболонь. Квартал тихий, проте за 500 метрів є два торговельних центри, а на відстані кілометра — ліс і парк з розвагами для дітей і дорослих. Це дуже зручно.

Вінниця — сучасне місто з хорошими дорогами. Навіть на околиці довкола тебе інтерактивні зупинки та світлофори, курсують нові тролейбуси.

Тут нам довелося зіткнутися зі сферою медицини, і ми залишилися дуже задоволеними ставленням з боку лікарів, організованістю та зручністю. Всі фахівці у сусідніх корпусах, не треба їздити як раніше між Бояркою, Обуховом та «Охматдитом».

Із влаштуванням дітей до навчального закладу теж проблем не було. Нині син навчається у фізико-математичній гімназії, яка є легендарною, їй понад 100 років.

Щодо цін на продукти, то вони не відрізняються від київських. А от оренда нерухомості відносно Києва удвічі дешевша (відносно Українки — у півтора). Також помітила, що у Вінниці значно нижчі ціни на одяг.

Щодо ритму життя, то він тут більш повільний і комфортний для мене, ніж у Києві, тому навіть звикати не довелося. А люди, як на мене, відкритіші та простіші. Потроху ми вже знайшли друзів, потоваришували із сусідами.

Звичайно, переїжджати було страшно. Але з карантином чи без — все одно було б так. Поки нам подобається у Вінниці, тому не розглядаємо варіант переїзду в інше місто.

Анастасия Сокил, HR-специалист. Во время карантина на полгода переехала из Киева в Одессу

С семьей

Я с момента рождения ребенка занимаюсь HR и рекрутингом на фрилансе, а мой муж работает в IT-компании. Когда объявили о карантине и всех перевели на удаленной режим, мы оказались в Киеве в маленькой квартире с маленьким ребенком и нам стало мало места.

К тому же, как и многие, мы не хотели заболеть коронавирусом. Мы живем в большом многоквартирном доме и, когда выходили на улицу, постоянно дезинфицировали руки и кнопки лифта — радости от таких прогулок было мало.

Поскольку мы уже не были привязаны к офису, решили на время перебраться к моим родителям, которые живут под Одессой в частном доме с большой зеленой территорией, недалеко от моря. Быстро собрались и уже в конце марта — начале апреля, в пик карантина, уехали. В итоге прожили там полгода, периодически возвращаясь в Киев.

Если сравнивать цены на аренду жилья, продукты, бытовые товары в Киеве и Одессе, то они не сильно отличаются. Кстати, в Киеве цену за жилье выставляют в гривнах, а в Одессе — в долларах. Услуги салонов красоты, ремонта одежды и прочего в Одессе дешевле. Что касается заведений, цены могут быть даже выше киевских. Может, из-за того, что в Одессе много туристов, а может, потому что это город моряков.

Если говорить об атмосфере города, то возникает ощущение, будто здесь всегда праздник, все гуляют, никто никуда не спешит. Еще ярче это проявилось, когда в Украине ввели карантин. Если в Киеве еще как-то соблюдали дистанцию, носили маски, были закрыты заведения, то в Одессе всего этого не было. И мне было сложно переносить такую безответственность. Весной мы нечасто выходили гулять и проводили дни рождения, праздники онлайн, но в конце лета и осенью, когда в Одессу начали приезжать наши друзья, тоже стали бывать в кафе и веселиться.

Что касается медицины, то в Киеве ее уровень выше. Например, чтобы сделать ребенку прививки, мы ездили в столицу. Несмотря на то, что в Одессе много частных красивых больниц, хороших специалистов найти сложно.

Ритм жизни тут намного спокойнее, и для меня после пяти с половиной лет жизни в Киеве это было непривычно. Интересный момент: если киевляне охотно пройдут расстояние 20–25 минут пешком, то одесситы скорее будут подъезжать. Кстати, в Одессе до сих пор иногда ловят машину прямо на дороге, это дешевле, чем ехать на такси. По моему мнению, инфраструктура тут хуже: постоянные пробки и плохо организовано дорожное движение даже по сравнению с Киевом.

Теплое время года, с апреля по октябрь, мы провели в Одессе, а на зиму переехали в Киев, поскольку сейчас климат тут приятнее. А после планируем снова отправиться в Одессу. Если бы не карантин, то это было бы невозможно.

Когда мужа и его коллег отправили на удаленку, все были расстроены, скучали по офису, дома было сложно организовать работу. Но потом мы приловчились, даже в Одессе оборудовали рабочее место, где никто не мешал ни мужу, ни мне. Теперь мы видим только плюсы в таком ритме жизни: не тратится время на дорогу, не нужно ездить на общественном транспорте, а на выходных — море совсем рядом. Кстати, в компании, где работает мой муж, во время карантина многие разъехались по другим городам. Но их HR заботились о сотрудниках и в разные города доставляли всякие бонусы в виде подарков, алкоголя, пиццы. Это было очень приятно.

Владимир Цилуйко, Ruby Engineer в DigitalSuits. Во время карантина вернулся из Харькова в Сумы

Я родом из Сум. Когда в Украине еще не было карантина, я искал работу, и мне предложили переехать в другой город. Так в начале марта я перебрался в Харьков. С помощью риелтора за два-три дня подыскал подходящую квартиру и начал работать. Но вскоре объявили карантин, и моя компания перешла на удаленный режим.

Я продолжал жить в Харькове. Уехал не сразу, потому что не было ясно, сколько это продлится. Но через три месяца вернулся домой в Сумы. Я решил, что нет смысла оставаться в Харькове. Если честно, мне не хватало общения с людьми. Многие сидели дома, к тому же я не успел завести много новых знакомых. И не было смысла платить за арендованную квартиру.

Харьков — комфортный и интересный город, где есть поле для развития. Здесь много ІТ-компаний и большое ІТ-сообщество. К огромному количеству людей в городе я привык за несколько дней. Да и ритм жизни в Харькове более быстрый, у всех будто бы не хватает времени. Вместе с тем там можно интереснее проводить время, чем в Суммах, поскольку есть больше заведений, организовывают больше мероприятий.

Сумы намного меньше, здесь мало активностей, в том числе это касается ІТ-сферы. Но так как мы живем во время коронавируса, то это сложно отнести к минусам, поскольку сейчас все интертейменты происходят онлайн.

Сумы, как по мне, это более «домашний» вариант. Тут дешево, все близко, но ничего не происходит. Арендовать здесь жилье точно дешевле. Если взять примерно одинаковые квартиры с хорошим ремонтом, то, думаю, в Харькове они будут на 30–40% дороже. Цены в супермаркетах не отличаются, а если говорить о среднем чеке в заведении, то в Сумах он может достигать 200 гривен, в Харькове — около 300.

Если есть машина, то в Сумах можно доехать в любой конец города за 15–20 минут. Зато в Харькове все решает метро и удобный общественный транспорт, поэтому вопрос с машиной отпадает.

Сейчас я учусь на четвертом курсе в Сумском государственном университете и могу сказать, что уровень образования здесь качественный. У нас есть хорошие компьютеры, поскольку университет сотрудничает со многими локальными ІТ-компаниями, здесь проходит достаточное количество курсов, многие студенты могут найти себе работу, есть крутые преподаватели, которые владеют своим ремеслом.

Конечно, я не собираюсь останавливаться на Сумах. Думаю, даже если снимут карантин, то культура ремоута будет более продвинута в нашей стране, как и по всему миру, и многие компании будут оставлять своих сотрудников на удаленной работе. Так что можно будет кататься не только по Украине, но и по миру.

Татевик Авакян, AQA-инженер в ЕРАМ. Переехала из Харькова во Львов, а затем в Ивано-Франковск

В горах

Я живу в Харькове больше десяти лет. В связи с тем, что во время карантина работа, все занятия и даже личные встречи перешли в онлайн-режим, у меня появилось огромное желание больше времени проводить на природе, бывать на свежем воздухе.

В августе подруга пригласила меня к себе в гости во Львов. И мы с ней запланировали поход в Карпаты на День Независимости. Нам очень понравилось!

После этого я уехала в Харьков, а уже через месяц возвращалась во Львов с мыслями пожить там полтора-два месяца. Так и сделала. Во Львове в будни у меня была работа, а на выходные мы выезжали в горы. За это время поднялись на 14 вершин, прошли около 250 километров по Карпатам. В ноябре я возвращалась в Харьков, но уже знала, что хочу походить и по зимним Карпатам. В ноябре мы с друзьями зарегистрировались на зимний поход на горы Петрос и Говерла. А в конце декабря я переехала с вещами в Ивано-Франковск, чтобы быть поближе к Карпатам. Часть знакомых меня поддержали, но некоторые говорили, что сейчас не самое время таких решений. Но все-таки я решилась.

Во Львове я не особо окунулась в жизнь города, выбиралась в центр всего пару раз, но вот с Ивано-Франковском это история о городе и общении с местными жителями.

Квартиру я искала с помощью риелтора, когда еще находилась в Харькове. Города не знала, поскольку была тут только проездом, поэтому смотрела расположение предложенного жилья по карте, выбирала квартиру ближе к центру. И достаточно легко нашла ее.

Атмосфера в Ивано-Франковске очень приятная, ритм жизни гораздо спокойнее, чем в Харькове. Здесь не нужно никуда спешить. Мне кажется, я даже стала меньше уставать — мой ритм стал более спокойным, и это влияет на общее состояние. В Харькове много суеты, а тут даже не нужно выезжать за город, чтобы отдохнуть.

В Харькове нужно обязательно закладывать время на дорогу, а это примерно час. Здесь на дорогу уходит примерно 15 минут прогулочным шагом — разница очень ощутима. Для меня тут все в пешей доступности.

После Харькова в Ивано-Франковске очень выделяются местные жители. Здесь абсолютно другой менталитет: люди мягче, доброжелательнее, приветливее.

Тут есть большой ухоженный парк, озеро, архитектурные здания, маленькие улочки, уютные кафе — весь город располагает к тому, чтобы больше гулять, проводить время на свежем воздухе.

Ивано-Франковск — современный город, тут есть все для комфортной жизни. Однажды у меня дома не работал интернет. Я решила забежать в кафе и поработать оттуда. Пришла, спросила у официантки, можно ли так сделать, на что она мне ответила: «Да, пойдемте, я покажу столики, которые ближе к розетке и где тише». Приятно, когда к тебе так относятся.

Однозначно тут отличаются цены на жилье. В Ивано-Франковске, если сравнивать с Харьковом, оно в 1,5–2 раза дешевле. Цены в супермаркетах такие же, в кафе — немного ниже.

Пока что меня все устраивает в Ивано-Франковске, но после карантина я планирую вернуться в Харьков.

👍НравитсяПонравилось16
В избранноеВ избранном2
Подписаться на автора
LinkedIn



Підписуйтесь: Soundcloud | Google Podcast | YouTube


22 комментария

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Комментарии к фото © Кэп

Дякую. Будемо чекати, коли в Україні з’являться ІТ-містечка для айтішників.

Наше IT стає старшим, в багатьох вже є діти і це прив’язує до локаціі школи чи садочка. І переїзди стають з аргументацією «так зручніше жити» стають не актуальними

Це ще нічого, один мій колега зі Львова переїхав з дружиною і дитиною до тещі в Долину (колишній до реформи райцентр Івано-Франківщини, 20 тисяч населення), при тому що своє житло у Львові є :-)
Особисто я про таке думав у ключі роботи з курорту типу Східниці, щоб водичку попити (проблема Східниці в тому, що вона реально курорт-курорт, там просто немає нетуристичного житла в оренду), а реально виходило лише, приїхавши рано-вранці машиною в п’ятницю, попрацювати цей день у батьків у Вінницю...

зі Львова переїхав з дружиною і дитиною до тещі в Долину

трохи не про ту Долину спочатку подумав, здивувався)

Та-та, побувати в Долині дещо легше ніж здається :-D

Тепер і я шкодую, що не з’їздив в Долину)

В Бориславі можна знайти 3-х кімнатну квартиру за $18 000. 20 хвилин — і Ви у Східниці

Я розглядав цей варіант, але жити в Бориславі заради того щоб їздити в Східницю — то для істинних фанатів. Ні, дякую :-)
(бував у Бориславі, власне)

Ну малося на увазі купити однокімнатну квартиру за 8000, щоб іноді приїжджати. Але якщо чесно не розумію взагалі популярності Східниці, і навіщо туди їздити ))))

хіба що там лікуватися, різні східниці і трускавці то для старперов. Не уявляю що там можна робити якщо жити постійно. Стане нудно за один тиждень

В мене проблеми з жовчним (хоча вже трохи легше ніж було), а там саме така вода. Трускавецька і моршинська то не зовсім про це.

А Кваси?
Кажуть, там два десятки джерел різної мінеральності й газованості, і високі горби поруч

Одне окультурене, прямо під санаторієм. Мінералка газована, не смердить. В інтернетах писали, що ще з 20 диких джерел навколо місцеві знають.
І Петрос та Близниці одноденкою можна ходить.
І нагорі біостаціонар львівського університету.

Коло джерела 150 грн за добу, і є піца.
В стаціонарі 50 грн, і самому грубу топить.
Але я жодного разу не ночував — завжди ліз на Петрос.

Цікаво, дякую :) Запам’ятаю :)
А взагалі, «кваси» це кислоти, мабуть, теж якось з джерелами пов’язано....

«Квасна вода» — це газировка — бо з бульбашками, як квас. Тому й село зветься Кваси, бо там тої газировки з кожного горба тече.
І потяг прямий Київ-Рахів через нього їде.
І народу небагато.
rescuero.com/...​lnye-istochniki-v-kvasax

Подписаться на комментарии