Як це — працювати 8+ років в одній компанії. Про переваги і недоліки розповідають «старожили» ІТ

Нещодавно DOU цікавився думкою лідів та рекрутерів, чи прийнятно айтівцям часто змінювати роботу. Цього разу ми попросили досвідчених спеціалістів, які працюють чи працювали на одну компанію понад вісім років, поділитися інсайтами: які в цьому є переваги та недоліки, що їх приваблювало в роботі й чому дехто з них залишився в компанії і досі працює, а хтось вирішив йти далі.

«Мені важливо працювати близько до людей, які ухвалюють ключові рішення»

Володимир Рожков, Senior Software Engineer в Databand.ai

Працював у компанії Netcracker 8 років

Я пропрацював у Netcracker з 2007-го по 2015-й. Коли я туди влаштувався, у київському офісі було приблизно 30 співробітників, коли звільнявся — понад 200. За період моєї роботи компанія суттєво зросла, а я разом з нею.

😉 Які є плюси тривалої роботи в одній компанії

Головним плюсом для мене було швидке кар’єрне зростання. 2007-й — програміст, 2010-й — сеньйор (так, 23-річний), 2011-й — тимлід, 2013-й — менеджер проєктів та лінійний менеджер. Якщо компанія зростає, то спеціаліст зростає разом з нею за умови, що не проминає нагоду. Якщо компанія стоїть на місці, то й фахівці теж. Тоді Netcracker швидко зростав, я зробив хорошу кар’єру та здобув багато досвіду.

У мене був досвід роботи в стартапі, і вище за роль тимліда команди з трьох людей можливості просунутися не було. Із зарплатою те саме — вона залишається на місці або збільшується символічно.

У Netcracker я міг би рухатися далі в бік Project Management/Solution Architecture, компанія надавала можливості для цього, але з різних причин зупинився. Багато колег, що прийшли разом зі мною студентами, нині стали солідними керівниками.

🤔 Які є мінуси

Зарплата не буде зростати, якщо про це не дбати. Для підвищення значно простіше влаштувавшись на нову роботу, і компанії деякою мірою заохочують цю поведінку.

Типова ситуація на ринку тих часів — це найм на зарплату в півтора раза вищу від тієї, яку отримують люди такого ж рівня. У нас програмісти «інтровертні пиріжки» — бояться підійти до менеджера і попросити підвищення. Вони чекають до останнього, потім одного дня отримують привабливу пропозицію на +500 і кажуть «я пішов».

У мене були такі випадки в ролі менеджера, і я намагався їм запобігти, заздалегідь підвищуючи людям зарплату. Часто менеджери теж «інтровертні пиріжки» і не просять у керівництва більше грошей на свою команду, аж поки не буде пізно. Говорити про гроші некомфортно. Але якщо менеджери та програмісти з обох боків не будуть про це дбати, то це просто призведе до постійного churn.

В Netcracker мені вдавалося отримувати ринкову зарплатню для себе та своїх підлеглих, бо я постійно над цим працював, але все ж це не були всі гроші світу.

Також суттєвим недоліком з часом стали обмеження технологічного стеку. Я вирішив що мені більше цікава інженерна справа, тому вперся в стелю і не міг рухатися далі.

Коли компанія зростає, вона потребує висококваліфікованих людей, розширює найм. Правильний бізнес спочатку буде шукати кандидатів на нові посади серед своїх працівників, даватиме їм шанс просунутися вище. Як тільки зростання припиняється — ви одразу впираєтесь в обмеження свого проєкту і тоді або шукаєте нову роботу, або сидите на місці й реалізуєте свій час, який вивільнився, оскільки виконуєте свої завдання набагато швидше, ніж раніше.

Як розпізнати це обмеження? У спілкуванні з колегами. Я ходив на конференції і зрозумів, що у світі є цікавіші проєкти, але не мав змоги втілити їх на своєму місці.

📌 Що може втримати працювати довго на одну компанію

Я працюю, поки мені цікаво, гарно платять й поки нормально почуваюся в команді. Мені важливо працювати близько до людей, які ухвалюють ключові рішення. Що ближче ви до бізнесу, то більше видно вашу цінність і більше можливостей. Якщо сидите під багатьма рівнями менеджерів і ваша робота має низьку видимість, то це не варіант для мене.

З Netcracker я пішов з багатьох причин. Ретроспективно усвідомлюю, що це потрібно було зробити раніше, але я перебував у зоні комфорту й не хотів змін.

Також у великих компаніях є політика. Кому дають хороші проєкти, а кому ні. Хто дружить з керівництвом, а хто ні. Кого відправляють у відрядження, а кого ні. Коли виходите на рівень менеджера середньої ланки, вам потрібно або грати та йти вперед, або сидіти на місці і стагнувати. Я не захотів грати.

Остання моя компанія — ізраїльський стартап. Я працюю тут уже три з половиною роки й поки не маю мотивації шукати щось інше. Тут дуже хороші умови. Менеджмент цінує людей і добре до них ставиться.

«Мене не раз намагалися переманити в іншу компанію, але за грошима я ніколи не гнався»

Володимир Міщенко, Senior Software Engineer у MVSC

Працював у Murano Software майже 15 років

У компанії є свій продукт, але здебільшого ми виконуємо проєкти на аутстафі. Основні технології — .NET, C#. Я працював у Murano Software майже 15 років, а потім переїхав у США.

Сюди, як і в попередні дві компанії, я прийшов на запрошення колег. Тоді команда була дуже маленька, ми всі добре спілкувалися між собою, мали тісний контакт з власниками. Мені імпонує аутстафінгова модель. Ви працюєте із замовниками напряму і не перестрибуєте з проєкту на проєкт раз на кілька місяців чи років, як в аутсорсі. У мене був досвід в аутсорсинговій компанії, який я не хочу повторювати.

На останньому проєкті я працював майже 10 років. Компанія надає послуги державним органам, і переважно це розробки, пов’язані з реєстрацією автомобілів. Ми допомагали дилерам реєструвати машини в місцевих департаментах автотранспорту.

😉 Які є плюси в тривалій роботі на одну компанію

Ви добре знаєте свою компанію, коли довго в ній працюєте. Наша компанія була не велика, і власники добре знали фахівців і довіряли їм. Коли я перейшов на останній проєкт в харківському офісі, то став четвертим найнятим працівником на ньому. Ми з колегами могли самостійно обирати технології для проєктів і ухвалювати важливі рішення. Керівництво дивилось на результат, на те, як все працює, і не намагалося впливати на процеси.

У певний момент я був тимлідом однієї з команд розробки, поки не переїхав у США. У мене було до десяти підлеглих, з більшістю з них я особисто проводив співбесіди, будував команду. Я відчував, що впливаю на те, що відбувається довкола, що ми з колегами на одній хвилі. Основний мій критерій при виборі кандидатів — небайдужість, я наймав тих, у кого горіли очі, був запал робити класні проєкти. В нас не було людей, які працюють тільки за гроші.

Для мене важливо, щоб проєкти були цікаві і я бачив цінність у своїй роботі. І в цій компанії так і було: спершу ми розробляли систему для ювелірів, поки не гримнула криза 2008 року і золото не впало у ціні, потім були мікрокредити, CRM-система для комунікацій, а згодом послуги для держорганів.

Якщо ви тривалий час залишаєтеся з компанією, це означає, що вам з нею комфортно. Мене, наприклад, влаштовувала зарплата, зручність офісів, гарне ставлення до працівників, мені завжди йшли назустріч. Я мав свободу в ухваленні рішень. Так, мене не раз намагалися переманити в іншу компанію, але за грошима я ніколи не ганявся, щоб спокуситися на умовних +500 доларів, а тут мене все влаштовувало.

🤔 Які є мінуси

Для себе недоліків я не бачу. Але люди різні, для багатьох розвиток у технологічному плані означає вийти із зони комфорту, де вони все знають, і піти в напрям, де незрозуміло, як усе працює. Я до таких людей не належу.

Галузі потрібні також спеціалісти, які будуть виконувати рутинну роботу, які готові три-чотири роки працювати в одній технології і плавно зростати. Це добре для всієї сфери.

Останній рік я не працюю тимлідом, а до того в мене завжди були підлеглі. І я радію такому відпочинку, коли не треба наглядати за іншими.

Кажуть, мінус тривалої роботи на одну компанію в тому, що ти застрягаєш в одній технології та не розвиваєшся. Але якщо ви займаєтеся домашніми проєктами, пишете код в open-source та цікавитеся світом технологій, з вами цього не трапиться. Усе залежить від людини.

🧐 Як часто варто змінювати компанії

Для молодих людей, які щойно закінчили університет чи навіть школу, є сенс міняти роботу, поки вони не знайдуть для себе щось цікаве. Не всі одразу розуміють, який напрям імпонує найбільше, тож потрібні час і спроби, щоб визначитися. Одна річ, якщо ви хочете прицільно піти в Data Science і здобуваєте математичний бекграунд, робите все для того, щоб потрапити в цю сферу. І зовсім інша, коли заздалегідь не знаєте, чи будете залишатися на бекенді, станете фулстек-розробником чи перейдете на девопса.

Щоб зрозуміти, що вам подобається, треба побачити різні варіанти. Я мав багато хобі на кшталт будування квадрокоптерів і програмування Arduino, спробував різні мови програмування в пет-проєктах. Зізнаюся, у мене близько 150 лише тих, які я почав і не завершив :) Коли проєкт стає мені не цікавий або я перевірив ідею, переходжу до наступного.

Варто змінювати компанії доти, доки не знайдете «свою». Мені, наприклад, не подобаються великі компанії, де ви є рядовим співробітником, який ні на що не впливає. З мого досвіду, за рік чи півтора року роботи в одній компанії складно побачити свій імпакт. Але бувають проєкти, де ви можете вплинути на що завгодно буквально з перших днів роботи. Потрібне тільки бажання і сумлінна праця.

«У компанії до 100 людей стає просто нудно»

Сергій Борисенко, System Developer в byBrick Development

Працював у Ciklum понад 10 років

Я влаштувався у Ciklum 2008 року, після закінчення університету. Перед цим я вже кілька років працював розробником, але ще не був досвідченим спеціалістом.

Мій попередній досвід був в аутсорсингу, де кожні кілька місяців змінювалися проєкти. Оскільки це був кінець 2000-х, галузь ще не була така розвинена. Менеджмент тодішньої компанії дотримувався постсовкових підходів, тож коли я влаштувався в Ciklum, одразу відчув різницю. Тут нормально ставилися до людей, мали налагоджені процеси й дотримувалися європейських цінностей. Мені це дуже сподобалось, а ще, звісно, зацікавив проєкт. Ми розробляли систему документообігу.

Я працював десять років на одному продукті для шведського замовника Formpipe. За цей час він трансформувався, а я змінив кілька ролей. Спочатку був .NET-розробником, потім плюс Scrum Master. Після цього відповідав за команду розробки зі шведського боку, а тоді став продукт-овнером. Паралельно з цим зростала моя зарплата. Заради цікавості та розуміння ринку я регулярно проходив співбесіди в інші компанії, але не приставав на офери.

😉 Які є плюси тривалої роботи в одній компанії

Коли довго працюєте в одній компанії, ви знаєте всю її внутрішню кухню. Досконало розумієте продукт, який розробляєте, і відчуваєте свою цінність. Ви швидше можете розв’язувати проблеми, ніж люди, які не так давно на проєкті, впливати на бізнес, змінювати щось. Ви знаєте історію рішень, розумієте, чому обрали те чи інше, володієте ситуацією.

Наступне — люди. У моїй команді майже всі працювали так само довго. Ми всі знали одне одного і вміли ладнати, враховуючи різні характери тощо.

Ще одна перевага — вам довіряють. А це відкриває можливості для експериментів. Я відчував підтримку СЕО компанії. Він мені допомагав у всьому й навчав. Цікаво було стежити, як ухвалюють ключові рішення. Крім того, я переїхав у Стокгольм і звідти брав участь у повному циклі розробки продукту.

Завдяки тривалому досвіду в одній компанії можна значно ефективніше працювати. Це приносить багато задоволення. Коли я приходив у нові компанії, то відчував, що знаю значно менше і маю нижчу продуктивність, не налагоджений нетворкінг.

🤔 Які є мінуси

Так чи інакше ви застрягаєте в одних технологіях, бізнесі, доменній галузі. Якщо ви працюєте в продуктовій компанії, то це буде один продукт, одна сфера з однаковим набором технологій. У моєму випадку це були й ті самі люди. Мені просто забракло різноманіття, досвіду, нових підходів.

Я відчував, що пропускаю щось важливе про нові технології, розробки. Напевно, якби я працював у Microsoft, міг би залишитися на одному місці ще 10 років і знайти щось цікаве для себе. Коли ви працюєте в одній компанії обмеженого розміру, то будете обмеженими в можливостях. У нас команда складалася з 10-15 людей, сильно по кар’єрі не просунешся. Можливо, у великій компанії можна працювати до пенсії та знаходити для себе нові ролі, проєкти, команди. У компанії до 100 людей стає просто нудно.

Я звільнився, коли став до цього морально готовий, власне кажучи, мене захантили. Я пішов за новим досвідом у компанію, яка на той момент зростала на 100% з року в рік.

Мені було цікаво на це подивитись, адже я менеджив розробку продукту, і в нас так не виходило. А тут компанія досягла в цьому більшого успіху.

🧐 Скільки оптимально працювати в одній компанії

Залежить від того, які у вас цілі. Коли я зрозумів, що застоююсь і стає нецікаво, став морально готуватися до змін.

Якщо ви хочете здобути багато різного досвіду, то 10 років в одній компанії — це забагато. Ви можете міняти ролі, команди, частини продукту, але через якийсь час це все одно здаватиметься однаковим.

Однак якщо плануєте зростати в межах однієї компанії, то за рік ви цього не зробите. Для цього треба залишатись на одному місці 2–5 років. Йде час на те, щоб здобути експертизу, довіру менеджменту чи роботодавця, заглибитись у продукт, розвинути нетворкінг.

Тепер я розумію, що, мабуть, треба було раніше піти з компанії. Хоча в мене регулярно було підвищення.

Цікаво, що у Швеції, на відміну від України, нікого не здивує людина, яка пропрацювала в одній компанії 10 років. Тут значно менша різниця в зарплатах. Менше фінансової вигоди від того, що ви кудись перескочили.

«Радію, що мені не треба починати все з нуля, входити в новий колектив, завойовувати довіру»

Євген Цингалов, Senior Software Tester в GlobalLogic

Працює в GlobalLogic 15 років

Я влаштувався в компанію як IT system administrator 2007 року. Пропрацював на цій посаді рік і вирішив перейти в QA. У цьому мені неабияк допомогла дружина, яка була вже тестувальницею, та мій менеджер Сергій. Вони повірили в мене і взяли на проєкт як QA Junior.

Щоб опанувати новий напрям, я пройшов внутрішні курси компанії з QA. І це були дуже важких два місяці, оскільки я поєднував навчання та вже мав обов’язки на проєкті. За рік-півтора я став мідлом, а ще за два — сеньйором. За сім років роботи в Україні мене запросили релокуватися у Штати й стати QA-лідом. За ці 15 років усякого було: я застав кризу 2008 року, коли всім фахівцям зрізали 5% зарплати, і це був єдиний варіант, щоб не звільняти людей. Було багато відряджень, шість років на legacy-проєкті, вісім років в automotive.

😉 Які є плюси роботи на одну компанію

У мене цікавий проєкт у connected car area, який я знаю досконало. Ми працюємо над телематікс-платформою, яка допомагає одному з виробників автомобілів надавати сервіс потенційним покупцям. Я відповідаю за Е2Е-тестування з реальною машиною, а це і веб, і мобайл, і бекенд за допомогою АРІ. Добре знаю свій домен і впевнено почуваюся в ньому.

Компанія цінує фахівців, які довго співпрацюють з нею. У мене зарплата вища за середньоринкову. Тут дають бонуси, тривалість відпустки збільшується зі стажем. У мене широкий нетворкінг, гнучкий графік, є час на сім’ю. Я турбуюся про work-life balance, тож постійна понаднормова робота мене не приваблює.

Компанія має бенч, що для США є рідкістю. Тобто в інших компаніях тебе можуть повідомити за два тижні до скорочення. А в GlobalLogic, якщо щось трапиться, можна перебути місяць чи два на бенчі, поки не підшукають проєкт. І це відчутна перевага.

Нині ринок праці наповнюється спеціалістами, яких звільнили. Згадайте, як крутить Twitter Ілон Маск; Amazon, Facebook, Google скорочують фахівців. Зараз у Каліфорнії роботу люди шукають 5–6 місяців. І це доволі стресово.

Мені подобається команда, у мене класний менеджер, з яким ми потоваришували. Важливо й те, що компанія релокувала мене із сім’єю у Штати, а я давно про це мріяв.

🤔 Які є мінуси

У великій компанії дуже багато правил та бюрократичних процесів. Менеджмент, який на кілька щаблів вище за тебе, не завжди зважає на те, що у спеціаліста є проблеми із замовником. Процеси розв’язування конфліктних ситуацій затягуються.

Ви навряд чи часто стикатиметеся з новими технологіями. Іноді доводиться тривалий час працювати з legacy-проєктом, зокрема я таким займався шість років.

Якщо хочете змінити напрям у межах однієї компанії, це займе певний час. Наприклад, я пропрацював в automotive вісім років, щоб піти в health care, знадобиться багато часу. У великій компанії захід в новий домен відбувається дуже довго.

Якщо хочеться нової технології, треба йти в стартап. Однак це не моя історія.

📌 Як прокачуватися в межах однієї компанії

Треба сказати, що в Штатах цінують людей, які працюють 3–4 роки на одному проєкті. Коли ви довго в одній компанії, можна розглянути як вертикальний розвиток і дійти до керівної позиції, так і горизонтальний — прокачуватися у своєму домені.

Якщо ви хочете викликів — змінюйте проєкти. Бувають такі, що приходиш і не розумієш, що відбувається, доводиться вибудовувати навіть елементарні процеси. Від себе компанія пропонує курси за різними напрямами, тематичні групи.

Щодо мене, то я регулярно переглядаю джобборди, щоб розуміти, що є популярним на ринку. Читаю фахову літературу.

Я люблю свій проєкт і радію, що мені не треба починати все з нуля, входити в новий колектив, завойовувати довіру.


А як довго ви працюєте в своїй компанії і як прокачуєтеся в її межах? Діліться у коментарях.

👍ПодобаєтьсяСподобалось12
До обраногоВ обраному3
LinkedIn



65 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Пропустив той момент коли тімліди стали тими лідами

схоже, дійсно має бути «тімлід». За правилом «девʼятки» слова іншомовного походження отримують «и», якщо їм передують д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (стрит, диджиталізація тощо). У інших випадках — «і».

За цим правилом ми пишемо «и» після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р. Отже, тимлід, капучино, чипси, стрит, диджиталізація тощо

ахаха, точно)) сама написала літеру «т» і сама її не помітила. Терміново у відпустку...

Тринадцатый год в одной компании. Работа мечты.

Працює в GlobalLogic 15 років

Б***ь, Женя, где ты такую ... лицо наел? Ты ж был стройным и худым. Жене привет!

Можно вывести Кожаева из Николаева — но Николаев из Кожаева никогда. Я тоже рад видеть тебя :-)

Про судьбу Шперова знаешь что-то? Вы вроде дружили, а Найчука?

Будемо відверті: більшість працює за гроші й переходить на іншу роботу якщо є суттєва прибавка до поточної зп.

В США це вирішили акціями які видаються протягом 4 років. Відповідно багато в кого мотивація сидіти поки акції не завейстяться.

В Україні нічого подібного немає. Поки небуде, більшість стрибатиме на вищу зп.
Вже неодноразово писав тут на форумі в різних темах: Індексуйте і підвищуйте ЗП стабільно 1-2 рази на рік або давайте частку в компанії і люди будуть з вами, ну і ще адекватний менеджмент, звісно.
Майже все решта похідна від цих двох: гроші + хороший менеджмент.

завейстяться

тільки за це слово плюсь.

В Україні це по закону не можливо, не може Вам Нетфлікс акцій насипати. Але є схожі заохочення, просто не часто

Можливо. Але акції видають лише продуктові компанії

А можете навести посилання на відповідний закон? Невже повідбирають мої акції?

Я знаю точно, що мінімум 2 людей з українським громадянством були тримачами акцій Епаму перед їх виходом на IPO.

Я знаю тільки три причини працювати так довго в одній компанії:

  • Працівник недооцінює себе, тому вважає, що він не знайде ніколи місця краще
  • Працівник впливає на процеси, які відбуваються в компанії
  • Працівник володіє компанією
Я знаю тільки три причини

Поза тим що ви знаєте в людей можуть бути інші причини.
— Комфортно працювати з тим що є і компенсація відповідає ринковій
— Просто комфортно працювати й не має бажання нічого змінювати
— Комфортно працювати бо є інші бенефіти (наприклад, за рахунок оптимізації власної роботи є більше вільного часу)
— Має інші бенефіти від лояльності

Причин може бути ціла купа, звісно ви перелічили тільки те що вам відомо, але їх може бути більше.

так довго

#define так довго

Це так. Комфортно + норм бенефіти і головне є час на сім’ю.

Бенефіти від лояльності — це про комфорт теж. А комфорт — це про недооцінку власних сил. Пояснення в коменті нижче

Бенефіти від лояльності — це про комфорт теж. А комфорт — це про недооцінку власних сил.

1. Від лояльності може бути такий бенефіт що дадуть хороший проект або посаду. Власне я так досить швидко прокачався до тимліда і груп менеджера.
2. Життя є і поза роботою. Якщо в мене наприклад такі життєві обставити що мені потрібна проста та зрозуміла робота, то чому це «недооцінка власних сил»?

Дуже поверхневий погляд на речі.

1. Від лояльності може бути такий бенефіт що дадуть хороший проект або посаду. Власне я так досить швидко прокачався до тимліда і груп менеджера.

Оце пункт про прийняття рішень.

Якщо в мене наприклад такі життєві обставити що мені потрібна проста та зрозуміла робота, то чому це «недооцінка власних сил»?

Тому що проста та зрозуміла робота, це про комфорт. А комфорт — про недооцінку. Л — логіка! Якщо правильно оцінені сили — ви перейдете на ту роботу, де ви приймаєте рішення. Якщо набридне такий варіант, то організуєте власний бізнес. Три стадії розвитку. ;)

Людина оцінює успіх свій чи чужий на базі власних цінностей. Власний бізнес нетотожний стадія розвитку.

Фінансовий успіх має доволі таки чіткі показники. Розмір скірди, наприклад.

Тому що проста та зрозуміла робота, це про комфорт. А комфорт — про недооцінку. Л — логіка!

Не Л, а ПЛ — примітивна логіка. Це круто виглядає під час суперечки, бо безапелятивність створює конфліктну ситуацію, за якою цікавіше спостерігати аніж за зваженими розумами.

Ви додали гіпотезу «Людина має виходити з зони комфорту в роботі» і підганяєте все під неї.
Людина може закривати потребу в змінах через інші активності (хобі).
Важливо оцінювати все враховуючи різні параметри. Навіть в вашій моделі ви не враховуєте, що «вихід з зони комфорту для пошуку кращої роботи», означаєть витрати часу, який можна було б витратити на іншу активність, що закриє ту саму проблему.

Не Л, а ПЛ — примітивна логіка.

Та називайте як завгодно, сутність не змінюється від цього.

Ви додали гіпотезу «Людина має виходити з зони комфорту в роботі» і підганяєте все під неї.

Де? Ви точно зі мною зараз спілкуєтеся?

Людина може закривати потребу в змінах через інші активності (хобі).

Може. Але ви не знаходите дивакуватим вислів «Я пряцюю 10 років в одній й тій самій компанії тому що в мене є хобі.»? Наявність або відсутність хобі не змінює оцінку власних сил стосовно роботи.

що закриє ту саму проблему.

А про яку проблему ви зараз кажете?

Та називайте як завгодно, сутність не змінюється від цього.

То суть вашого повідомлення, била «накунути гівна на вентилятор»? Тоді не змінює, бо суть мого повідомлення була в тому, що ваша модель занадто спрощена, щоб якісно відображати дійсність.

Але ви не знаходите дивакуватим вислів «Я пряцюю 10 років в одній й тій самій компанії тому що в мене є хобі.»?

А якщо так:
Я пряцюю 10 років в одній й тій самій компанії тому що в мене є інші активності, що закривають потребу в змінах.

Приклад:

Наявність або відсутність хобі не змінює оцінку власних сил стосовно роботи.

Я чудово розумію, що можу отримувати ЗП, яка вище середньої по доу для схожої вибірки, ще на десь на 20% більше. Я не змінюю роботу, бо поточна дає мені необхідні мені можливості та не забирає ресурси (наприклад час) понаднормово. Це не вписується в жодну з ваших моделей.

що ваша модель занадто спрощена, щоб якісно відображати дійсність.

В самий раз. Ви просто намагаєтеся побачити складність там, де її немає.

Я пряцюю 10 років в одній й тій самій компанії тому що в мене є інші активності, що закривають потребу в змінах.

Ви все ще не впевнені у власних силах. Чи можна серйозно нафакапити в хобі? Немає у людини саме потреби в змінах. Зміна — результат дії інших мотиваторів. Ви не прокидаєтеся вранці з думкою, що треба щось кардинально змінити в своєму житті. Ви обов’язково додасте «бо задовбало все», «бо стало нудно», «бо щось мені мало платять», тощо. Оце «бо» й стимулює вас щось робити.

Я не змінюю роботу, бо поточна дає мені необхідні мені можливості та не забирає ресурси (наприклад час) понаднормово. Це не вписується в жодну з ваших моделей.

Це все про комфорт. Якщо виправдовування про витрати — це перша модель. Якщо про доходи, це друга, або третя. Навіть простіше, якщо ви виправдовуєтеся, то це вже однозначно перша.

Десь на початку 2000х був такий термін — «попоморщеры». Це люди, які, от як раз як ти описуєш, постійно виходили із зону комфорту та усіляко напружувалися, аби тільки досягти «успішного успіху».

Не буду сперечатися — саме успіху (кар’єрного, фінансового тощо) мабуть дехто з них таки досяг. Але от чи були вони при цьому щасливі?..

Але от чи були вони при цьому щасливі?..

Та це їх проблема ;)

4 — працівникові подобається поточна робота — як в аспекті зарплати та бонусів, так і технологій на проекті, атмосфери в команді і т.д, — тобто немає потреби щось змінювати, бо й так все чудово. Зміна роботи — це більшою чи меншою мірою стрес: спочатку шукати та вибирти різні варіанти, а після прийняття на нову роботу — вивчати проект, звикати до команди, процесів. І навпаки: якщо ти вже добре вивчив проект, то і набагато легше працювти, бо знаєш, в якій частині коду який функціонал, як це втілено і як працює, — тобто значно менше часу і зусиль йде на investigation; плюс в команді почуваєшся, як вдома, — все звично, по кайфу і на розслабоні.

Це про мій перший варіант. Недооцінка власних сил. Якщо вихід із зони комфорту спричиняє стресс, то це не просто так. Це посил від вашого підсвідомого, що мозок не хоче змінюватися, тому що не бачить причин це робити. Оцінка можливостей дає поганий предікт. А значить це недооцінка власної мотивації та спроможності досягати результату.

Щоб було зрозуміліше, приведу простий приклад. Ви підходите до розлому в скелі шириною метри два. Зважуєте свої шанси на успіх перестрибнути. Приходите до висновку, що шанси наближаються до нуля. Розвертаєтеся та йдете геть. Ви не спробували, бо переконали себе, що так краще. А чому? Ви недооцінюєте власні сили.

Я зминив 5 проектів працюючи у Глобалі.
Самий довший був 6 років — це коли я ще працював в Україні.
2 проекти були в штаті Канзас і кожен був по 2 роки. Там я будував QA процеси на обох з нуля. Це був дуже прикольний челенж.
Зараз я в штаті Джорджія.
Перший проект був пов’язан з міграцію юзерів та деяких сервісів з data warehouse у AWS cloud — миграцію зробили за півроку.
Зараз я вже 3.5 роки на другому проекти — який повязан з телематікс сервісами.
Це один і теж замовник але різни департаменти.

Там я будував QA процеси на обох з нуля.

Це другий тип, вам дали приймати рішення. Тому ви були вмотивовані залишатися. ;)

Ви підходите до розлому в скелі шириною метри два. Зважуєте свої шанси на успіх перестрибнути. Приходите до висновку, що шанси наближаються до 100 процентів. Стрибаєте. В останній момент нога зісковзує, і ви летите в прірву. Ви спробували, бо переконали себе, що так краще. А чому? Ви переоцінюєте власні сили.
вихід із зони комфорту

Я розумію, що зараз ледь не в кожному посередньому пабліку можна побачити мемчики про «зону комфорту», але варто вдумуватися в явища глибше. По-перше, навмисне створення собі дискомфорту без потреби на це (далі уточню, чому я вважаю, що без потреби) — це не вихід із зони комфорту, а мазохізм. Тоді як у конструктивному значенні «вихід із зони комфорту» — це про ситуації, коли це необхідно для досягнення певного позитивного результату. По-друге, чому для виходу з зони комфорту потрібно саме часто змінювати роботу чи займатися ще якоюсь фігньою? Що, якщо, наприклад, для мене пріоритет — максимально добре знати проект, якісно справлятися з завданнями, маючи при цьому запас сили і часу на реалізацію власних задумів, яких у мене немало? Чи, наприклад, мати досить часу, щоб активно відпочивати, подорожувати, записатись у тренажерку і т.д. Як на мене, такий вихід із зони комфорту значно доцільніший.

мій перший варіант. Недооцінка власних сил.

Можливо, не варто намагатися підтасовувати все під власні власні пронумеровані варіанти 1, 2, 3, ..., n? Ви їх склали і себе ж ними обмежуюте, не даючи собі шансу ширше розглянити явище.

Оцінка можливостей дає поганий предікт. А значить це недооцінка власної мотивації та спроможності досягати результату.

Тут і вище — питання: чому в настільки негативному ракурсі оцінююте ситуацію?
Заперечу на своєму прикладі: я не маю жодного сумніву, що при зміні роботи досягну успіху. Більше того, я це робив, і це закінчилось дуже успішно: влаштувався на вищу позицію, працюю зі значно більш затребуваними та цікавими технологіями, кратно покращив дохід. Була мотивація, була ціль, доклав зусиль — і є результат. Окремо про мотивацію: чому саме «недооцінка власної мотивації»? Ви взагалі не враховуєте спрямованість мотивації. Що якщо зараз для мене пріоритет мати біліше часу та сили на саморозвиток (фізичний та моральний), я високо мотивований це робити та роблю конкретні кроки, докладаю зусиль у цьому напрямку? Тоді як від роботи я очікую перш за все стабільності. Звісно, якщо щось піде не так, готовий до змін, навіть радикальних змін, але хорошу стабільність я високо ціную.

Можливо, не варто намагатися підтасовувати все під власні власні пронумеровані варіанти 1, 2, 3, ..., n? Ви їх склали і себе ж ними обмежуюте, не даючи собі шансу ширше розглянити явище.

Це називається систематизація. Коли ти дивишся на речі максимально широко, потім знаходиш закономірності, потім зводиш все до коротенького переліку пунктів.

Тут і вище — питання: чому в настільки негативному ракурсі оцінююте ситуацію?

А хто сказав, що ситуація саме негативна? Люди прийняли рішення, живуть в певній парадигмі, їх все задовольняє. Я не маю жодного права ставити під сумнів їх рішення. Але, якщо захочеться розібратися в проблемі, чому саме щось не виходить, то мої слова можуть підштовхнути людей до розуміння певних процесів.

Окремо про мотивацію: чому саме «недооцінка власної мотивації»?

Я казав сил. Мотивації може бути скільки завгодно, але не буде впевненості у власних силах — знайдуться миттєво «причини», чому щось неможливо зробити.

Тоді як від роботи я очікую перш за все стабільності.

Такий дорослий, а все ще віриш в казочки? Стабільність та робота — антагоністи.

але хорошу стабільність я високо ціную

А я ціную фінансову свободу. Хто багато працює, тому ніколи заробляти гроші.

Це називається систематизація

Це називається аж ніяк не систематизація, а oversimplification: комусь може здатися, що він логічно все звів до кількох пунктів, але оскільки явище є дуже багатогранним і комплексним, це заважає його цілісно побачити. Надмірне спрощення є добре відомою логічною пасткою.

Мотивації може бути скільки завгодно, але не буде впевненості у власних силах — знайдуться миттєво «причини», чому щось неможливо зробити.

Тобто якщо в людини є мотивація у вільний час хай займатися спортом, робити власні проджекти і т.д., плюс на поточній роботі хороша зп, актуальні технології, можливості для кар’єрного зростання, чудова команда, все влаштовує, а ти намагаєшся впарити всім, що комусь начебто не вистачає на щось мотивації? Знаю чимало людей, які працюють в одній компанії 8+ років, зросли в кар’єрі, в них чудова ЗП, при цьому мають цікаві хобі, живуть активним, насиченими і цікавим життям, а ти намагаєшся довести, що їм нібито не вистачає мотивації на зміну роботи? Та в них є значно цікавіші справи, ніж займатись такою єрундою, яку ти пропонуєш)
---
Ти апріорі та бездоказово приписуєш іншим то невпевненість, то недооцінку власних сил, то нібито небажання вийти з зони комфорту, то ще щось... Я таку твою установку до інших назву, запозичивши термін з юриспруденції, — «презумпція негативу». Тобто якщо ти не знаєш і не бажаєш знати справжніх причин того чи іншого життєвого вибору людей — то з легкістю штампуєш отакі негативні «пояснення».

віриш в казочки? Стабільність та робота — антагоністи

Не антагоністи: стабільність в хорошому сенсі — це хороша зп (настільки хороша, що в конкурентів не буде більша), актуальні технології, хороша команда і т.д., про що я писав вище. Для хорошої компанії працівник, який роками працює, — найцінніший актив. Адже він знає в деталях проект — знає його архітектуру, через які етапи пройшло планування, чому те рішення буде краще від іншого і т.д. Ну а якщо робота не така, то тоді й справді на ній затримуватись не варто.

А я ціную фінансову свободу. Хто багато працює, тому ніколи заробляти гроші.

І я про те ж. Якщо часто змінювати роботу, наново вивчати нові проекти (якісно вивчати, щоб глибинно розуміти, а не поверхнево вникнути і гівнокодити, як попало), то доведеться на це витрачати багато додаткових часу та зусиль. А хочеться встигнути пожити.

але оскільки явище є дуже багатогранним і комплексним

Не є. Через брак знань вам так здається. Людська мотивація та поведінка базується на примітивному переліку сутностей, або фізіологічних, або психологічних.

а ти намагаєшся впарити всім, що комусь начебто не вистачає на щось мотивації?

Ні, це твоє розуміння моїх слів. Я ніколи не казав, що не вистачає саме мотивації.

Знаю чимало людей, які працюють в одній компанії 8+ років, зросли в кар’єрі, в них чудова ЗП, при цьому мають цікаві хобі, живуть активним, насиченими і цікавим життям, а ти намагаєшся довести, що їм нібито не вистачає мотивації на зміну роботи?

Неправильні висновки з моїх слів. Наявність хобі, активного та насиченого життя не відміняє того факту, що людина знаходиться або на стадії 1, або на стадії 2. На другій стадії, нагадую, людині дають впливати на процеси, а значить в неї є можливість змінювати навколишнє середовище під себе та отримувати додаткові плюшки за ефективне використання ресурсів.

Ти апріорі та бездоказово приписуєш іншим то невпевненість, то недооцінку власних сил, то нібито небажання вийти з зони комфорту, то ще щось...

Така сутність людей. Вони люблять за патетикою та гучними словами приховувати власні комплекси, острахи, лінь, що призводить до недооцінки власних сил. Ті, хто знайшов сили брати відповідальність на себе, одразу переходять на стадію вище.

Тобто якщо ти не знаєш і не бажаєш знати справжніх причин того чи іншого життєвого вибору людей — то з легкістю штампуєш отакі негативні «пояснення».

Люди однакові.

Для хорошої компанії працівник, який роками працює, — найцінніший актив.

Так, актив. Все вірно. Ти бачив хоч раз станка-міліонера? Або лопату-міліардера? Або заможню лінію фасування? Зараз з Гугла та Майкрософта звільняють навіть тих, хто більше десяти років там працював. І де тут стабільність? Ти такий був успішний, красивий, активний, вмотивований, і вжух, ти вже на вулиці поповнив армію безробітних. С — стабільність ;)

то доведеться на це витрачати багато додаткових часу та зусиль

Так, доведеться. Але краще витрачати сили на власні проекти, а не на чужі. Хто власник, той й отримує всі вершки. А гарним працівникам скидають кістку у вигляді «гарної ЗП, соцпакету, необмежених відпусток», аби не розбіглися...

Ти такий був успішний, красивий, активний, вмотивований, і вжух, ти вже на вулиці поповнив армію безробітних. С — стабільність ;)

Вірогідність того, що прогорить власний бізнес — зазвичай, дещо більша.

Та й бути успішним бізнесменом зазвичай вимагає дещо іншого набору рис характеру, світогляду та знань, ніж для того, щоб бути успішним розробником.

Якщо хочеться спробувати цей шлях — я б рекомендував попрацювати менеджером проекту, та у presales. Якщо «зайдуть» фінансова відповідальність, планування, продажі, постійна робота з ризиками — тоді є сенс рухатися далі до власного бізнесу.

У іншому випадку я б краще розглядав зріст у напрямку дійсно крутого технаря-консультанта, якому готові платити надвисокі рейти. В нас тут є пан Меркулов, який пішов саме цим шляхом, и, начебто, не жалкує, та має можливість працювати менш ніж 40 годин на тиждень.

Вірогідність того, що прогорить власний бізнес — зазвичай, дещо більша.

У людей з менталітетом «стабільна робота — наше все» це дійсно так працює.

Та й бути успішним бізнесменом зазвичай вимагає дещо іншого набору рис характеру, світогляду та знань, ніж для того, щоб бути успішним розробником.

Про які риси характеру ви зараз кажете?

Якщо «зайдуть» фінансова відповідальність, планування, продажі, постійна робота з ризиками — тоді є сенс рухатися далі до власного бізнесу.

Вірний шлях, плюсую

У іншому випадку я б краще розглядав зріст у напрямку дійсно крутого технаря-консультанта, якому готові платити надвисокі рейти.

Це називається self-employed. ФОП по-нашенському... Але там є проблема. Коли ти у відпустці, то твій бізнес також там.

Не є. Через брак знань вам так здається. Людська мотивація та поведінка базується на примітивному переліку сутностей, або фізіологічних, або психологічних.
Люди однакові.

Така «аргументація» — ідеальний приклад ефекту Дарнінга-Крюгера (ефекту профана). Ти тут дуже доречно згадав про «брак знань», бо саме він є передумовою до надмірного спрощення та як результат хибних висновків.
Так-от, навіть топ-психолог, практик та науковець зі стажем у десятки років не буде всерйоз доводити, що люди однакові, ігноруючи при цьому такі аспекти, як здібності, характер, темперамерт, уподобання і т.д.
Процеси у людському мозку в аспекті свідомості є настільки складними, що ще ніхто не зміг точно зрозуміти їх в деталях та створити щось подібне. І варіативність мисленнєвих процесів, цілей, мотивації надзвичайно висока.

Така сутність людей. Вони люблять за патетикою та гучними словами приховувати власні комплекси, острахи, лінь, що призводить до недооцінки власних сил. Ті, хто знайшов сили брати відповідальність на себе, одразу переходять на стадію вище.

Знову з твого боку презумпція негативу: не зробивши спроби розібратись в явищі, ти намгаєшся пояснювати ту чи іншу життєву стратегію людини такими негативними явищами, як «комплекси, острахи, лінь» тощо. Головне — що для цього тобі не потрібно жодних реальних доказів — адже твоє надмірне спрощення (ordered list, лол) є твоєю власною логічною помилкою, але аж ніяк не становить жодного доказу.

Ти бачив хоч раз станка-міліонера? Або лопату-міліардера?
Ті, хто знайшов сили брати відповідальність на себе, одразу переходять на стадію вище.

Стереотипи такі стереотипи. Ти взагалі не враховуєш, що, по-перше, суспільство влаштоване на основі кооперації: наприклад, якийсь великий проект, який менеджить хай 200 працівників із чітко розподіленими ролями і планувнням, навряд чи може бути виконаний такою ж кількістю фрилансерів, де кожен сам за себе: важливою є саме фінансова та інтелектуальна централізація. Кооперація з розподілом ролей та відповідльності — це запорука технічного прогресу суспільства.
По-друге, чому стати мільйонером повинно бути чиєюсь ціллю? Звучить, як типові фантазії дитини дошкільного віку.
Може, хтось максимально повноцінно живе, маючи умовно типову зарплату сіньйора чи ліда, має сімʼю, цікаві хоббі, багато відкладених грошей та активів, і самореалізується настільки добре, що більшості мільйонерів далеко? До слова, не кожному підійде шлях мільйонера: постійний супровід охорони, підстави турбуватися про власне життя та різні інші обмеження стилю життя, які є наслідком фінансового статусу... Я з впевненістю скажу, що належати до міцного середнього класу для мене — це свідомий пріоритет, як і для багатьох інших людей. Гроші мають цінність лише до певної межі, а після успішного досягнення такої цілі варто задуматися про те, як саме тобі хочеться жити. Ну а для кого гроші є ціллю номер один — ваше право так вважати.

Зараз з Гугла та Майкрософта звільняють навіть тих, хто більше десяти років там працював. І де тут стабільність? Ти такий був успішний, красивий, активний, вмотивований, і вжух, ти вже на вулиці поповнив армію безробітних.

Хороший айтівець із досвідом без роботи ніколи не буде. Звільнять — ну, подумає, і фіг з тим: знайде роботу, яка нічим не поступається. Бути готовим до того, що щось піде не по плану, і навмисно створювати собі зайві проблеми — це зовсім різне.

Так-от, навіть топ-психолог, практик та науковець зі стажем у десятки років не буде всерйоз доводити, що люди однакові, ігноруючи при цьому такі аспекти, як здібності, характер, темперамерт, уподобання і т.д.

Саме тому вони написали книжки, в яких вони все систематизували. Далі працює банальна комбінаторика. Хтось має одні риси переважними, хтось інші, але в цілому — все в рамках книжок.

ти намгаєшся пояснювати ту чи іншу життєву стратегію людини такими негативними явищами, як «комплекси, острахи, лінь» тощо.

Базові мотиватори людини. Якщо що. Не виключний перелік, але це — база. Навіть твоє спілкування зі мною зі спробою щось там довести є певне підгрунтя. Тобі хочеться довести, що твоя точка зору теж варта уваги. Що вона щось значить. Але є одне але. Ти протиставляєш суб’єктивну думку суб’єктивній думці. Хочеш перемогти — тобі дорога в об’єктивність. Але це довгий шлях, там думати треба... ;)

Кооперація з розподілом ролей та відповідльності — це запорука технічного прогресу суспільства.

Гарний спіч, тільки він нічого не доводить та нічого не спростовує.

По-друге, чому стати мільйонером повинно бути чиєюсь ціллю? Звучить, як типові фантазії дитини дошкільного віку.

Якщо всі будуть міліонерами, то хто тоді буде працювати на стабільній роботі по 10+ років на одному місці? ;)

Я з впевненістю скажу, що належати до міцного середнього класу для мене — це свідомий пріоритет, як і для багатьох інших людей.

Не варто при аргументації використовувати суб’єктивні вирази на кшталт «для багатьох людей». Це показує слабкість позиції.

Хороший айтівець із досвідом без роботи ніколи не буде. Звільнять — ну, подумає, і фіг з тим: знайде роботу, яка нічим не поступається. Бути готовим до того, що щось піде не по плану, і навмисно створювати собі зайві проблеми — це зовсім різне.

Так а стабільність де?

Саме тому вони написали книжки, в яких вони все систематизували. Далі працює банальна комбінаторика. Хтось має одні риси переважними, хтось інші, але в цілому — все в рамках книжок.

Загалом раціональна думка. Тільки одне «але» — якщо в «банальній комбінаториці» використати хоч один хибний факт, то за принципом chain reaction це неминуче призведе до хибних висновків.

Це показує слабкість позиції.

Слабкість позиції показує, передусім, спроба використати в якості ключових аргументів помилкові тези — наприклад, чому так? бо «всі люди однакові» (де врахування особистісних чинників?), чи спроби пояснити відмінну від Вашої поведінку людини в негативному ракурсі — такими чинниками («недооцінка власної мотивації та спроможності досягати результату», «комплекси, острахи, лінь»). Так, можна їх назвати «базовими мотиваторами людини», але помилка — знову-таки, надмірна конекретизація — поза полем зору залишаються всі решта мотиваційні чинники, крім кількох базових. Тоді як Ви зовсім не знаєте, що для кожної конкретної людини є пріоритетом у житті, що її мотивує, в яких сферах вона є успішною та бажає розвиватись, у чому саме вбачає вихід із зони комфорту: раптом це спорт, моральний саморозвиток? чому саме зміна роботи? На основі чого таке необґрунтоване звуження?

Якщо що. Ти протиставляєш суб’єктивну думку суб’єктивній думці. Хочеш перемогти — тобі дорога в об’єктивність. Але це довгий шлях, там думати треба... ;)

Не хочу перемогти: якщо Вас мотивує така позиція — значить, для себе можете констатувати її правильність. Я лише бажаю показати, що ця позиція не є універсальною стосовно всіх, тому що є однобокою та взагалі не враховує варіативність мотивації особистості. Звернув увагу на упереджено негативну характеристику аспектів, які в цій позиції навмисно залишені поза увагою.

Так а стабільність де?

Якщо глобально, то стабільність роботи полягає у впевненості у власних професійних якостях, компетентності, у плануванні та передбачуваності розвитку карʼєри і т.д. — тобто в тому, що залежить безпосередньо від людини. А якщо ситуативно, то кожен стабільність вбачає у чомусь своєму — все максимально субʼєктивно, тут може бути багато точок зору. От для мене важливо мати «план А — тобто на пріоритетний розвиток подій, ймовірність якого я підвищую, обираючи певну стратегію, та «план Б» — на випадок, якщо щось піде не так, як початково планувалося. Іншими словами, план досягнення та підтримання стабільності vs план гнучкого реагування на зовнішні обставини, за яких доводиться відхилятись від пріоритетно запланованого.

Тільки одне «але» — якщо в «банальній комбінаториці» використати хоч один хибний факт, то за принципом chain reaction це неминуче призведе до хибних висновків.

Факт не може бути хибним. Факт є факт. Оцінка — так, може бути хибною.

бо «всі люди однакові» (де врахування особистісних чинників?)

Всі особисті чинники вкладаються в одну й ту саму модель поведінки. Загальну модель поведінки людини. Тому що вона продиктована фізіологією, біохімією, психологією. Наприклад, ви соромитеся свого тіла. Ви даєте низьку оцінку йому. Це впливає на вашу поведінку, на ваш вибір одягу, на вашу манеру спілкуватися з людьми, тощо. Якщо ви не поборете цю проблему, це переросте в щось інше, нашарується декілька разів та сформує якусь фобію. Ця реакція присутня у всіх людей. Особисті чинники впливають тільки на ступінь їх впливу на поведінку, на прийняття рішення. Наприклад, ви не впевнені в своїх силах. Ви будете триматися за певне місце, роботу. Бо острах втратити буде оцінюватися вами як небезпечне явище, яке ставить під загрозу існування. Ви будете намагатися по максимуму втриматися за поточну роботу, підете на будь-який компроміс, будете терпіти все. А якщо ви маєте достатньо впевненості, то оцінка ситуації буде абсолютно іншою. Всі ці реакції — передбачувані.

Якщо глобально, то стабільність роботи полягає у впевненості у власних професійних якостях, компетентності, у плануванні та передбачуваності розвитку карʼєри і т.д. — тобто в тому, що залежить безпосередньо від людини.

Ні, стабільність роботи полягає трохи в іншому та не залежить від працівника. Економіка диктує правила. Зовнішня та внутрішня.

давайте будемо чесними про комфорт і дискомфорт)

Хтось знаходить своє місце комфорту в OpenVpn, і ви дивитесь на все згори вашої компанії, топ зарплати на ринку, нікуди соватись не треба, наскільки знаю компанія топ платить на своєму ринку. Чи є сенс шукати щось інше? Він то можливо є, але бенефіт може бути 500-1000$ і явно не в користь вашого комфорту (появляться якісь овертайми і зайві обов’зяки)

А потім можна оглянутись і виявиться, що є люди, які загрузли в мілких стартапах націлених на український ринок чи просто мініаутсорс компаніях, де з плюшок печеньки, оплата половини вартості найдешевшої страховки, яка покриває ну майже нічого (ліки в аптеці теж ні), і можливо якісь корпоративи двічі на рік. Може здаватись, що там класні умови — але ні, там зарплата недотягувала до ринкової з самого початку, а коли вже ти сіньйор чи сіньйор+, то відстає вдвічі, але люди все ще там.

І дивлячись на такі різні ситуації з цих двох різних вхідних точок, можна по іншому сприймати коменти.

Хтось знаходить своє місце комфорту в OpenVpn, і ви дивитесь на все згори вашої компанії, топ зарплати на ринку, нікуди соватись не треба, наскільки знаю компанія топ платить на своєму ринку.

Не дивлюсь я згори, тому що я мідл, і мені є ще дуже далеко куди зростати — як у плані професійного розвитку, так і доходу.
Але так, OpenVpn — чудовий приклад: у нас є чимало людей, які вже роками працюють, і всі задоволені — компанія дає чудові можливості для розвитку та регулярно переглядає зарплати. Працівників із досвідом тут високо цінують.
Для себе я бачу в цій компанії перспективи для зростання, мене все влаштовує, і маю з чим порівняти. Якщо буде все ок, то хотів би співпрацювати з цією компанією довгі роки.

А потім можна оглянутись і виявиться, що є люди, які загрузли в мілких стартапах націлених на український ринок чи просто мініаутсорс компаніях, де з плюшок печеньки, оплата половини вартості найдешевшої страховки, яка покриває ну майже нічого (ліки в аптеці теж ні), і можливо якісь корпоративи двічі на рік. Може здаватись, що там класні умови — але ні, там зарплата недотягувала до ринкової з самого початку, а коли вже ти сіньйор чи сіньйор+, то відстає вдвічі, але люди все ще там.

Ну дрібні стартапи, націлені на український ринок, — це таке, швидше тимчасовий варіант, і на любителя. Я за те, щоб надавати перевагу виключно відомим міжнародним проектам.

І дивлячись на такі різні ситуації з цих двох різних вхідних точок, можна по іншому сприймати коменти.

Безперечно можна. Я якраз проти, щоб всіх міряти одним мірилом, і на основі свого бачення, своїх цілей та пріоритетів судити з негативної точки зору про тих, у кого вони інші. Кому подобається часто змінювати роботу, хто в цьому вбачає якийсь драйв, кому це приносить позитивні емоції — супер, це ваша особиста стратегія, яка вам підходить.

Працівників із досвідом тут високо цінують.

Ви повторюєте це постійно різними словами. Бути оціненим — ваш мотиватор. Бо якщо не оцінять...

Бути оціненим — ваш мотиватор

Знову мимо: це не мотиватор, а одна з передумов, яка отримує максимально конекретне, прагматичне втілення — приміром, у зростанні доходу, розширенні можливостей професійного розвитку.

Бо якщо не оцінять...

Ну тоді без проблем знайду інше місце роботи — я ні в кого нічого не прошу і моя позиція максимально незалежна. Але якщо все буде влаштовувати, тоді готовий до тривалої співпраці, і я ціную таку можливість.

Ви вважаєте себе лідером?

Ви вважаєте себе лідером?

50 * 50. Скоріше припускаю, що на певному етапі кар’єри може виникнути потреба взяти на себе певні лідерські обов’язки, і в цьому випадку я не відмовлюсь.
А Ви вважаєте себе лідером?

50 * 50
Знову мимо

Ні, точно попав. Лідерам не потрібно оцінки оточуючих.

А Ви вважаєте себе лідером?

Моя команда так вважає ;)

Ні, точно попав. Лідерам не потрібно оцінки оточуючих.

І ще раз мимо: я в жодному зі своїх повідомлень не стверджував, що мені начебто потрібні оцінки оточуючих. Це Ви собі таке придумали ;)

Ті, хто довго пропрацювали в одному проекті мали шанси зустрітися з довготривалими наслідками своїх рішень, особливо не дуже вдалих. Обрав технологію, а вона шось зачахла. Вирішив побудувати архітектуру, а вона не витимує навантажень, що виросли. Вирішив на чомусь зекономити і пожалкував. Треба переписувати, треба перероблювати, треба мігрувати.
Ті, хто довго не затримаються — не мають цього цінного досвіду.

мысль правильная, но она не имеет ничего общего с изложенным в статье. Там люди по 8-15 лет проработали в обычном аутсорсе\аутстафе. За это время можно и 100 проектов поменять, оставаясь сотрудником одной и той же аутсорсинговой компании.

она не имеет ничего общего с изложенным в статье

Це не так.

люди по 8-15 лет проработали в обычном аутсорсе\аутстафе

Я працював в продуктовій компанії, 80% часу (~6 років) над одним й тим самим модулем, за розвиток якого я відповідав.

Для мене теж не так. Я весь час працював в одній продуктовій компаніі, хіба що перші роки через аутстафф.

думка правильна, але в статті люди якраз з довгограючих проектів

якесь змішане відношення

в усіх кейсах в межах однієї компанії й навіть межах проекту була своя історія постійних змін та новизни, і власного росту. Що в принципі зрівняно зі зміною роботи. І зрівняно з роботою в аутсорсі з частою зміною проектів теж.

В цьому співпадінні мабуть і секрет довгограючої лоялті, що має бути ненудно, зп платитись добре й підвищуватись вчасно, з колегами комфортно, мати простір для власного росту. Що ще треба для щастя

Я б так не зміг, після 3ьох років уже свербить просто походити по інтерв’ю для цікавості що там на білому світі ще є і чи я ще в тонусі :) ну зазвичай це логічно закінчується відомо чим

А вот не факт.
Когда у в вас 50-100 проектов в год, то часть проектов с таким вообще не столкнется(как и, вероятно, ваш 8летний). А часть прийдет обратно и обьяснит вам, что есть проблемы.
И вот эта часть будет сильно больше и разнообразнее, чем вероятность в одном то проекте получить такой набор.
Да и вообще, не думаю что архитектура вас-8-лет-назад сильно продвинутая. Сейчас то у вас на 8 лет больше опыта. Я уж не говорю про новые технологии, которые были недоступны 8 лет назад. Типа очередей продвинутых и дешевых контейнеров.

У мене не 8+, рекорд 5, але все ж

Скоріше не згоден, хоча десь близько біля

Коли думаєш на 5 років наперед, думаєш навіть не стільки про якість коду чи архітектури, і не про як краще передбачити все й всюди, бо не передбачиш. Хоч це важливо. Але за 5 років якась срака вилізе чи непередбачені зміни в продукті як не передбачай, хоч у тебе дві кришталевих кулі на столі.

Скоріше думаєш про те, щоб писати так, щоб зміни й оперейшенс (day1 ops та day2 ops) були максимально комфортними.

Банально щоб можна було спати 300 ночей на рік а не скажем 150 xD

Думати на 5 років наперед треба незалежно від того, скільки плануєш залишатися в компанії

згоден 100%, і це для мене головна цінність в людях що хоч раз довго овнили що завгодно — отой цінний досвід, про який написав Колупаєв, що б воно не означало в конкретному проекті

без того щоб хоч раз поваритись десь довго — не уявляю як в людини має розвинутись подібне відношення. Іншого мислення люди. Тут навіть не в частій зміні роботи проблема, до того я в принципі ок відношусь. У відсутності отого довгограючого відношення

Коли приходиш на проект, ти так само стикаєшся із вдалими та невдалими рішеннями які були прийняті в минулому 3-5-10 років тому.
Не бачу принципової різниці хто саме 5 років тому обрав одну технологію, а не іншу, одного клауд провайдера, а не іншого, одні патерни в розробці, а не інші.
Просто дивишся і робиш висновки, при чому висновки, як правило, будуть однакові, якщо ти не ангажований і впертий який буде захищати своє, навіть якщо це своє гниле й неправильне.

До того ж на відрізку 5-10 років більшість людей, як правило, прокачують свої навички, здобувають нову експертизу. Тому з великою ймовірністю, рішення які ти приймав 5 років тому, зараз би не прийняв або покращив їх.
Дуже дискусійно чи вартує варитися в одному болоті 5+ років просто заради того аби мати змогу порівняти свої рішення сьогодні й тоді, при цьому втрачаючи всі бонуси частіших змін робіт.

Угу, особенно если 10 лет+ назад было принято решение написать свою очередь, ибо нормально работающих не было-не знали.

Так да!
Якщо 10 років небуло готового рішення і писали самі, то з великою ймовірністю, саме так би зробив як і ти, який вирішив сидіти 10 років в одній конторі, так і Вася який прийшов 3 місяці тому, зробив аналіз і запропонував.

Інша справа, що за 10 років ніхто не замінив велосипед на щось більш елегантне, але це вже окрема розмова.

Підписатись на коментарі