Маніфест розвитку ІТ-сфери України

Маніфест № 1 — Будь-хто в Україні, будь-яка жінка або будь-який чоловік, не залежно від їх віку, независимо от языка на котором they speak fluently, будь-хто може приєднатися до сфери ІТ за рік або менше і претендувати на зарплату близько 1000 доларів.

Маніфест № 2 — Ця стаття була створена з метою відповісти на деякі вічні запитання про працевлаштування та створення власного бізнесу в ІТ (не 42), відшукати та надихнути людей , що щиро бажають розвитку ІТ сфери України (та світового панування), особливо у сфері підприємництва. Стаття є продовженням старої дискусії, що розпочалася з цього посту в фейсбуці, та, сподіваюся, є початком нового продуктивного діалогу між усіма зацікавленими сторонами.

Мене звуть Яна Юхименко, і наразі я проджект менеджер комплексного навчального проекту DA Course UA, що спрямований на зниження розриву між людиною, що не має знань та досвіду та роботою на рівні впевненого джуніора. Зараз вже запущений перший етап — курси з підприємництва в ІТ та програмування, надалі плануємо восени створити платформу для дистанційної роботи стартап команд.

Хотілося б розпочати з короткого опису проблем, що виникають перед людиною в Україні на їх шляху до успіху:

1. Проблема залучення додаткових ресурсів до сфери ІТ та перекваліфікації (жінки, люди з обмеженими здібностями, люди середнього віку та літні люди),
2. Проблема теоретичної та локальної освіти,
3. Проблема першого робочого досвіду,
4. Проблема низької кооперації та відсутності реальної співпраці між учасниками ринку.

Всі ці проблеми взаємопов’язані, і вирішення їх має стати результатом зусиль багатьох учасників ринку ІТ в Україні. Деякі з рішень, що ми знайшли під час дискусій з колегами та друзями, я приведу у цій статті, проте я не претендую на панацею. Деякі, ще буду шукати і писати про них буду вже наступного разу. Я впевнена, що кожен з тих, хто читатиме цю статтю, зможе додати (а краще зробити) щось своє, свою маленьку частинку пазлу вирішень цих глобальних питань.

1. Проблема залучення додаткових ресурсів до сфери ІТ та перекваліфікації

(жінки, люди з обмеженими здібностями, люди середнього віку та літні люди)

Переважна більшість населення не має інформації про можливості та вигоди ІТ індустрії, а також не розуміє реальних перспектив та легкості залучення у цю сферу. Виправте мене, але я вважаю, що достатньо року або менше на перекваліфікацію будь-кого у ІТ спеціальність на молодші позиції (і навіть маю декілька прикладів, типу цього посту від Andrew Shamansky у групі соціального проекту Спробуй себе в ІТ).

Проблема супроводжується відсутністю мотивації та страхом перед змінами у середньостатистичного мешканця України. Переважно ще з шкільних та університетських парт ми бачимо культивацію перешкод для зміни роду діяльності — перевестися з факультету на факультет чи зовсім змінити місце навчання — це велика купа проблем. І не кожний зважується на них піти, навіть якщо розуміє, що вибрав не ту спеціальність.

Проблема тільки поглиблюється при спробах перекваліфікації після отримання першої роботи і далі.

2. Проблема теоретичної та локальної освіти

Під теоретичною освітою маємо на увазі «псевдо-наукова» спрямованість вищих навчальних закладів при виборі ракурсу навчання. Замість стимулювання набуття практичних навичок, необхідних для майбутньої професії, більшість університетів намагаються виростити собі аспірантів та професорів, що ніколи не працювали за спеціальністю і не будуть працювати. Це породжує замкнуте коло теоретичного навчання.

Також важливо підкреслити, що відповідальність за це найчастіше лежить на Міністерстві Освіти — що:

— визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку з питань освіти, розробляє державні стандарти освіти;

— встановлює державні стандарти знань з кожного предмета (текст закону «Про освіту»).

Освітні заклади за цим законом не мають повноважень навчати за своєю програмою (навіть якщо є зацікавлені у розробленні актуальних матеріалів викладачі). Щоб ніхто не мав сумнівів — зацікавлені викладачі справді є, і наприклад протягом своєї співпраці з КПІ (а зокрема з ФІОТ та ІПСА) ми багато розмовляли про намагання кафедр покращити ситуацію. Не буду навіть розгорнуто згадувати про низький рівень забезпечення технічною базою.

Відсутність гідних практичних знань також суттєво обумовлений невеликою кількістю підприємств, що приймають студентів на практику. Ще менше таких, що на практиці не тільки розписуються у щоденнику, а й дають можливість попрацювати та повчитися у професіоналів. Проте про це більше у проблемі № 3.

Під локальною освітою маємо на увазі те, що переважна більшість українських освітніх закладів є доступною лише оффлайн. Люди у маленьких та середніх населених пунктах не мають доступу до якісної освіти на місцях (а іноді не мають і технічної можливості навчатися онлайн, через відсутність комп’ютерів чи інтернету). Онлайн освіта — це проблема не тільки вищої освіти, але й шкільної і додаткової (мізерна кількість професійних курсів в Україні проходить в онлайн форматі).

3. Проблема першого робочого досвіду

Проблема першого робочого досвіду вічна як цей світ: якщо хочеш на роботу — маєш мати досвід, якщо хочеш отримати досвід — маєш знайти роботу. Для ІТ сфери ця проблема мені здається найбільш парадоксальною, адже існує безліч шляхів для отримання першого досвіду навіть не виходячи з дому.

Елементарний спосіб — зверніться до фрілансу, спробуйте вирішити декілька з таких проблем для інших, і досвід одразу з’явиться.

Тема, яку мені хотілося обговорити з організаторами конференції SE2014, і яка стала першопричиною створення цієї статті, насамперед стосується саме великих аутсорсингових компаній, що зараз є рушійною силою ІТ України. Це насамперед розрив між заявленими цілями з виховання та найму джуніорів та реальними можливостями та бажанням їх виконувати.

Хоча гіганти індустрії і проводять постійні курси (Luxoft, Epam, Global Logic), проте набір джуніорів не такий частий та масовий, як може здаватися, особливо враховуючи очний характер курсів та фільтри успішності перед наданням стажування. Звичайно, компанії набирають в тому об’ємі, в якому в них є потреба, проте при певному об’єднанні зусиль потік виходив би якіснішим та більшим.

До того ж не завадила б формалізація вимог до джуніорів — на даному етапі джуніорів з вулиці можуть найняти рідко, тож головний аналіз вимог припадає на мідл та сіньйор рівень. Проте хто ж тоді взагалі бере до себе джуніорів? Де вони стають мідлами, яких всі шукають?

Моя суб’єктивна відповідь на це питання — це маленькі та середні компанії, як аутсорсингові, так і продуктові (так, так вони існують в Україні). Якщо звернути увагу на цю проблему та один раз розробити систему стажування, це вирішить багато проблем з першим досвідом і дасть самим компаніям вдячний та дешевий ресурс.

У якості прикладу і сподіваюся мотивації, можу привести невеличку розмову з СЕО 42 Cups of Coffee:

— Напиши мне про ваши варианты стажировки (как это все проходит)))

— Клавіатуру в зуби — і на амбразуру. Реальна участь в реальних проектах з реальними бюджетами та дедлайнами і де все потрібно на «вчора».

І я абсолютно серйозно. Якщо розробник проходить тестове завдання — ми його ставимо в проект і далі — «як всі». Звісно у нього є ті ж самі інструменти спілкування та питань: груповий чат та список розсилки, ну і наполеглива рекомендація: якщо 15 хв не можеш знайти відповідь на питання (проблему) сам — задавай її вголос, письмово в чаті.

— Ок, почему вы решили применять систему обучения, и почему вообще берете джуниоров (насколько долго они реально учатся)?

— Гм.. коротко не можу відповісти, буду довго.

1. Розподілена розробка — специфічне середовище для спілкування. Тут «каву разом» не поп’єш і що бурчить сусід за монітором — не почуєш;

2. Тому треба тренувати навички роботи в такому специфічному оточенні (а цим ніхто не займається);

3. «Готові» спеціалісти (а) не вміють так працювати (б) не готові вчитись (в) хочуть багато бабла і (г) не хочіть вчитись (чи я це казав?);

4. Тому нам дешевше виходить навчити ніж перевчити.

З поточних проблем: великий відсів тому що технічним навичкам ми навчити можемо, а цінностям та ставленню до роботи — ні, тільки фільтрувати.

Десь так. Відповів?

— А если брать временные рамки — в какой период человек включается в работу? Это одно, а второе — ты бы посоветовал так работать другим компаниям? Или у вас специфика такая просто из-за удаленной работы?

— Від двох тижнів до двох місяців. Я не можу щось рекомендувати іншим, бо в інших компаніях свої виклики та проблеми.

4. Проблема низької кооперації та відсутності реальної співпраці між учасниками ринку

Більшість учасників ринку, хоча й працюють у схожих напрямках — створюють курси, конференції, програми зі стажування, гранти та інвестиційні програми — не шукають шляхів співпраці та взаємовигідного споживання результатів своїх зусиль.

Маю на увазі, наприклад проблему випускників курсів: компанії з однієї сторони не спішать висувати свої вимоги до знань та процесу навчання для кандидатів на певні види посад, через що курси випускають не зовсім кваліфікованих спеціалістів. Знайомі викладачі з КПІ, наприклад, намагаються адаптувати певні частини програми під вимоги аутсорс компаній, а компанії ніяк не можуть дати їм вимоги до джунів. А все тому, що їх у природі не існує, і джунів набирають або з курсів, або ситуативно.

З іншого боку немає проектів, що об’єднували б випускників у базу даних, доступну для компаній, що полегшила б і пошук кандидатів на посади, і пошук роботи для випускників. Відсутність партнерських відносин призводить до дублюючих одна одну короткострокових або середньострокових ініціатив, що мають невелике охоплення аудиторії, низьку ефективність та викидання результатів роботи на вітер конкурентного ринку.

Так от ця стаття — це мій маніфест до ринку та його учасників. Давайте робити на користь ринку, більше соціальних чи доступних проектів, давайте помічати що роблять інші, давайте дамо один одному шанс і будемо дивитися на середньострокову та довгострокову перспективу, давайте зробимо так, щоб у нас хотілося бути підприємцем, розвинувся середній клас, а нинішні стартапи доросли до розмірів Фейсбук чи Гугл. :)

Ти, той хто дочитав цю статтю до кінця, повинен прямо зараз взяти себе в руки та долучитися до створення, розвитку, чи розвалу якого-небудь проекту, спільноти, авантюрної компанії чи просто піти і почати вчитися. That’s all folks.

П.С. Велике спасибі усім, хто надихнув на написання цієї статті, Олег Сивограков, Антон Єрмоленко, Андрій Хаврющенко.