Майнові права на код та AI-обʼєкти. Головні зміни в новому законі про авторське право

1 січня 2023 року набув чинності новий закон про авторське право та суміжні права. Він прийшов на зміну застарілому документу від 1993 року, який, наприклад, визначав, що комп’ютерні програми охороняються як літературні твори.

Розповідаємо про ключові зміни в новому законі та що вони означають для айтівців.

🟢 Ключові питання

Навіщо оновили закон

Потреба законодавчо догнати розвиток інформаційного простору виникла давно, адже технології розвивалися швидше за законодавство, яке їх регулювало. За останні 30 років з моменту ухвалення попередньої редакції закону побільшала і кількість шляхів для створення та поширення контенту.

Через легкий доступ до контенту стало простіше порушувати права авторів, розповсюдилось інтернет-піратство, а самі порушення стало важче відстежувати.

• Перша причина — адаптація законодавства до нинішнього стану розвитку технологій.

• Друга — курс на вступ до Євросоюзу. З дня підписання Угоди про асоціацію з ЄС у 2014 році Україна взяла на себе зобов’язання щодо гармонізації законодавства з європейським. Метою цього закону також є імплементація норм директив ЄС у сфері авторського права.

• Третя — узгодження закону із Цивільним кодексом України, адже дотепер між ними неодноразово виникали колізії.

Кому належать майнові права

Тривалий час в українському законодавстві існувала колізія між Цивільним кодексом і Законом про авторське право та суміжні права, що стосувалися об’єктів, які створюються за трудовим чи цивільно-правовим договором.

У попередніх редакціях закон регулював лише питання трудових відносин (права на службовий твір). Питання права власності на об’єкти, створені за замовленням, тобто за цивільно-правовим договором, регулював Цивільний кодекс.

До літа 2021 року майнові права на твір одночасно мали замовник і автор. У липні 2021 року набув чинності Закон про Дія City. За ним майнові права на комп’ютерні програми чи бази даних, створені в межах виконання контракту, належать суто роботодавцеві, якщо інше не записано в договорі.

Разом з новим законом про авторське права набула чинності остання редакція Цивільного кодексу. Відтепер обидва документи уніфіковані: майнові права переходять роботодавцеві чи замовнику з моменту створення і за трудовим договором, і за контрактом, підписаним з ФОПом.

Отже, з моменту створення об’єкта авторського права (не важливо, завершеного чи ні) майнові права в повному складі переходять замовнику чи роботодавцю. Втім сторони завжди можуть прописати питання передачі майнових прав інакше — у договорі.

Крім цього, новий закон прямо передбачає, що тепер роботодавець чи замовник має право доручити іншому розробнику доробити чи переписати код у разі звільнення його автора чи переведення на інший проєкт. Він також може вносити в нього будь-які зміни, адже законодавство не обмежує можливості змін і модифікацій.

Окремо зауважимо про винагороду. За передання майнових авторських прав на, скажімо, код автор має обов’язково отримати винагороду. Її розмір визначає замовник чи роботодавець, а не сам закон. Якщо ж написання цього коду входить до посадових обов’язків автора, винагороду можна додати в зарплату.

Юристи рекомендують не оминати цей важливий момент у договорах з розробниками чи іншими IT-спеціалістами та прописувати, як виплачується винагорода за передання майнових авторських прав роботодавцеві чи замовнику.

Чи має розробник право на публікацію частини коду

На жаль, закон належно не врегульовує це питання. Однак все вказує на те, що розробник не може опублікувати частину створеного ним під час роботи на певну компанію коду. По-перше, з моменту створення коду майнові права на нього переходять до компанії, а публікація — це реалізація майнового права. По-друге, це може вважатися порушенням комерційної таємниці. Зазвичай такі нюанси прописують у договорі. Також у контракті має бути вказано, чи може фахівець використовувати частину коду у своєму портфоліо, чи є заборона на це.

Майнові права на створений у вільний час і не пов’язаний з роботою за договором код належать автору, і він може розпоряджатися ним на власний розсуд.

🟢 Авторські права на бази даних

Новий закон про авторське право детальніше регулює питання прав на бази даних: законом охороняються тільки ті бази, які є результатом творчої праці, а таке трапляється нечасто. Творчою працею під час створення бази даних може бути підбір і розташування складових частин бази, а також їхнє упорядкування в ручному режимі.

Решта баз даних за законом належать до «неоригінальних об’єктів», і для них діють особливі права (sui generis), які захищають не результат роботи, а зусилля, витрачені на їхнє створення.

Як це працює? Оскільки люди докладають зусиль для створення бази даних чи перевірки її вмісту, зокрема фінансових, розумових, часових, закон наділяє їх правом на використання бази даних і надання такого права іншим, перешкоджання несанкціонованому вилученню чи використання вмісту.

Такі права можуть належати кільком суб’єктам і діють незалежно від того, чи охороняється об’єкт законом про авторське право чи іншими законами. Це ще один приклад узгодження з директивами ЄС.

🟢 Авторські права на об’єкти, створені штучним інтелектом

У новому законі українське законодавство вперше врегулювало авторське право на результати роботи штучного інтелекту.

Оскільки творчої участі людини у згенерованому нейромережами контенті фактично немає, немайнові авторські права на створений ШІ-обʼєкт не виникають. Водночас законодавство ще не дійшло до того, щоби наділити такими правами штучний інтелект.

Однак на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою, поширюються особливі права — sui generis: автори та користувачі таких програм можуть використовувати згенерований штучним інтелектом твір, надавати дозвіл на його використання, передавати права на використання, продавати тощо. Фактично це всі майнові права, які притаманні звичним творам, створеним людиною.

Це мають розуміти й розробники програм, які використовують штучний інтелект: користувачі отримують усі майнові права на створені ШІ твори.

Також не варто забувати, що штучний інтелект не бере інформацію з повітря, а навчається за допомогою вже створених творів, які мають авторів. Через це розробникам доволі легко стати порушниками авторських прав, просто навчаючи штучний інтелект.

Нещодавно в США художники Сара Андерсен, Келлі Мак-Кернан і Карла Ортіс подали судовий позов проти творців артгенераторів на основі ШІ Stable Diffusion, Midjourney і DreamUp. Вони стверджують, що організації порушили права «мільйонів художників», навчивши свої інструменти штучного інтелекту на п’яти мільярдах зображень, зібраних з інтернету «без згоди оригінальних художників».

Крім того, фотостокова платформа Getty Images подала позов проти компанії Stability AI за порушення копірайту для тренування штучного інтелекту.

Важливо, що позови стосуються комерційних ШІ-програм, які використовують захищені авторським правом зображення. Тож такі судові справи зададуть вектор правовим відносинам між творцями нейромереж та авторами і правовласниками контенту.

🟢 Захист авторських прав у користувацькому контенті

Дуже важливою в новому законі про авторське право є стаття 58 «Відповідальність провайдерів послуг обміну контентом за порушення авторського права та/або суміжних прав».

З аналізу статті та Директиви ЄС, на основі якої вона створена, зрозуміло, що положення стосуються провайдерів послуг обміну контентом — сервісів на кшталт YouTube, Facebook, Twitter, TikTok.

Відповідно до закону, сервіси несуть відповідальність за порушення авторських прав через незаконне розміщення користувацького контенту без дозволу правовласника, якщо тільки не доведуть, що:

1. Вжили всіх можливих заходів для отримання такого дозволу (в законі не деталізується, що мається на увазі під «всіма можливими заходами»).
2. Оперативно відреагували на повідомлення від правовласників про порушення і вжили всіх можливих заходів для унеможливлення обміну таким контентом.
3. Вжили заходів для недопущення повторного завантаження цього контенту.

Отже, якщо користувач YouTube, скажімо, використає у своєму відео завеликий шматок серіалу The Last of Us чи опублікує свіже фото Енні Лейбовіц на своїй сторінці у фейсбуці, а автори цих робіт надішлють скаргу про порушення авторського права, — компанії можуть нести за це відповідальність. Порушення не буде, якщо компанія виконає зазначені вище пункти або користувач використає твір правомірно, наприклад, для пародії чи критики.

Статті 21-25 нового закону пояснюють, за яких умов можна використовувати об’єкти авторського права без згоди автора. Зокрема, дозволено публікувати невеликі частини музики й фільмів для створення критичного огляду/матеріалу чи виокремлювати цитати — для новин чи наукових робіт. Комп’ютерні програми дозволено копіювати з метою їхнього збереження, а декомпілювати — з навчальною та дослідницькою метою.

Водночас винятки зробили для стартапів і нових компаній, які працюють менше як три роки, у яких обсяг річного доходу менший за 10 мільйонів гривень, а середня місячна кількість унікальних відвідувачів за попередній календарний рік не перевищує п’ять мільйонів осіб. Такі бізнеси повинні лише вжити всіх можливих заходів для отримання дозволу на використання контенту.

Вимоги не стосуються онлайн-енциклопедій, маркетплейсів, хмарних сервісів B2B і звичних хмарних сервісів для особистого використання людьми. Якщо ж компанія не отримувала скарг про порушення авторського права щодо конкретних об’єктів, вона не зобов’язана моніторити весь контент і шукати порушення.

В Україні ще не напрацьована судова практика в таких справах, також немає додаткових роз’яснень, яких конкретних заходів повинні вживати розробники згаданих платформ. Однак директива вже вплинула на європейський ринок, і спочатку її досить недоброзичливо сприйняли в ЄС. Здебільшого бізнеси турбувало, чи потрібно застосовувати фільтри, щоби не допускати завантаження на свої платформи контенту, який порушує авторські права. Це вимагає багато ресурсів, часто неспівмірних з вартістю розробки самої платформи. Однак директива, як і стаття нового закону, насамперед стосується великих технологічних компаній.

Ані директива, ані закон про авторське право не зобов’язує фільтрувати та моніторити весь завантажуваний контент. Водночас онлайн-платформи мають запровадити механізми та інструменти, які дозволять правовласникам повідомляти про порушення і надавати відповідну інформацію. Наприклад, YouTube для цього використовує інструмент Content ID та Copyright Match Tool.

Текст створений за участі старшої юристки компанії Legal IT Group Катерини Намаки.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU