Репутація українського ІТ. Пройти опитування Асоціації IT Ukraine
×Закрыть

Онлайн-навчання в IT: робимо це правильно

У цьому матеріалі поговоримо про ефективне навчання в онлайні. Які засоби використовувати для втримання уваги, як визначити успішність, чому варто автоматизувати освітній процес і користуватись чужим якісним контентом, навіщо і як бути ментором.

Похвально, що в умовах карантину державні керманичі не забули про освіту і запустили «мегапроєкт» з централізованого навчання школярів онлайн. Хотіли як краще, а вийшло — як завжди. На записані уроки відразу полився шквал критики, бо в наспіх зроблених відео виявилося чимало помилок. Тут і «білий ведмідь з Антарктичного півострова», і некоректні арифметичні обчислення, і нісенітниці на уроках фізики.

Але особисто я не акцентував би на цьому увагу. Немає нічого дивного в тому, що зроблена нашвидкуруч робота містить купу помилок. Мене більше цікавить концептуальне питання: чому хтось вирішив, що можна просто записати перформанс вчителя біля дошки на камеру і назвати це школою онлайн?

У мене це питання виникло одразу, бо освітні проєкти — моя спеціалізація як архітектора навчальних рішень і менеджера компетенцій SoftServe IT Academy. Тривалий час я працював розробником, створював проєкти для десктопів, серверів, мобільних і, звісно, вебу. Постійно вчуся сам і люблю навчати інших, мене знають також як Programming Mentor. Останні кілька років я займаюся тим, що намагаюся бігти попереду поїзда, що рухається на повній швидкості, вивчаючи трендові технології та передаючи їх у всіх можливих форматах (онлайн/офлайн/змішаних формах) людям, що будуть застосовувати їх у майбутньому.

Освіта як тема для розмови особлива тим, що вона всім знайома: кожен має власний досвід, якісь упередження та особисте бачення, як її варто впроваджувати правильно. Проте найчастіше найбільш категорично висловлюються люди, які на практиці ніколи не пробували професійно вчити інших. Бо той, хто такий досвід має, чудово розуміє, що на відміну від комп’ютерів, для яких один і той самий код завжди працює однаково, у людей все по-іншому.

Стаття буде цікавою кожному, хто хоче вчитись або навчає інших. Тож поговорімо на цю непросту тему — навчання в онлайні. Звузимо предметну галузь до професійної підготовки в IT, насамперед розробників. Поїхали.

Ілюстрація Уляни Патоки

Почнемо з кінця

Почати варто з цілей, досягнення яких будемо вважати успіхом. Ключова теза: робота розробника — це інтелектуальна професія, що більше тяжіє до роботи інженера-конструктора і навіть техніка, ніж до наукового дослідника.

Звернемо увагу на важливий нюанс: інженер-конструктор створює нові продукти, використовуючи визнані рекомендації та практики, а не займається винайденням раніше невідомих науці підходів. Тобто від інженера вимагаємо наявність навичок, за допомогою яких він буде розв’язувати прикладні задачі, а не займатися науковими дослідженнями та генерувати нові знання, що характерно для роботи науковця.

Навичка — це те, що описується словом «вмію», а знання — «знаю». Просто знати недостатньо, процес навчання досягає своєї мети тоді, коли у студентів формується навичка, яку вони здатні продемонструвати на практиці, а не тоді, коли вони зможуть відповісти на теоретичне питання на задану тему. В ідеальному випадку ці складові мали б перебувати в гармонійному симбіозі, проте часто це буває не так.

Уявімо, що на проєкт, де потрібно займатися версткою вебсторінок, ви шукаєте спеціаліста. І на інтерв’ю приходять два кандидати: один студент старшого курсу технічного вишу, який може розказати про принципи ООП та архітектурні патерни, порівняти мови програмування, перелічити теги в HTML і розповісти про способи верстки в CSS, але зверстати навіть простеньку вебсторінку не здатен, хоча й говорить, що це в нього було на парах, треба лише пригадати. А другий — людина без вищої освіти, яка, однак, ще зі школи підробляла створенням сайтів, вчиться за відео на ютубі, закінчила кілька коротких курсів, але не чула нічого про патерни й знає зовсім трішки про ООП, однак з легкістю верстає складний макет, ще й називає типові проблеми, з якими стикаються старі браузери. То кого оберете ви? Риторичне питання, бо всім зрозуміло, що «вмію» — це краще, ніж «знаю».

Тож навряд чи хтось буде сперечатися про те, що основні цілі професійного навчання розробника — це формування навичок, які можна застосувати на практиці тут і зараз для вирішення конкретних прикладних завдань, а не просто створення системи академічних знань, яка є підґрунтям для можливого професійного зростання людини в майбутньому. Другий складник теж важливий, але саме як другий, а не основний.

Думаю, ви вже здогадалися, в чий город летить камінь. Формально виші займають позицію тієї інституції, що мала б готувати фахівців для галузі, однак вони не лише не справляються з цим завданням, а й навіть не намагаються усвідомити, в чому полягає основна проблема.

Не хочу, щоб мене зрозуміли неправильно: я не проти вищої освіти загалом. IT існувати і розвиватися без правильної вищої освіти не може, однак її цілі та методи досягнення мають трансформуватися, щоб слугувати каталізатором розвитку, а не бути валізою без ручки. Про варіанти трансформації поговоримо далі. І ключове слово — «правильної».

Засоби

Досягати цілі треба певними засобами. Вони мають бути ефективними, економічно обґрунтованими та відповідати реаліям сучасності. Кількасот років тому людство не мало інших засобів для переміщення, окрім як мускульну силу — власну чи тварин. Лише обрані могли використовувати примітивні транспортні засоби, що залежали від сили вітру чи течії. Сьогодні нас перевозять літаки, швидкісні потяги та авто, якими керує штучний інтелект. Людство навіть дісталося космосу і планує подорожі на інші планети.

Колосальний прогрес відбувся у багатьох галузях, деякі з них взагалі не існували раніше. Ще років тридцять тому просто уявити було неможливо, що кожен матиме в кишені пристрій з такими можливостями, як сучасний смартфон.

Але чи відбувся такий прогрес в освіті? Чи використовуємо ми ті можливості, які маємо сьогодні, щоб здобувати знання і навички? Чи справді немає нових навчальних форматів, які можна застосувати для більш ефективного навчання?

А може, настав час задизайнити все з чистого аркуша, відмовитися в освіті від багатьох понять, які вже давно втратили суть, але передаються з покоління в покоління, наче фетиш.

За увагу треба боротися

Говорячи про навчальні формати, почнемо з мого «улюбленого» — лекцій.

Можливо, якби тисячу років тому мені запропонували створити університет, я навряд чи б винайшов щось краще для передачі інформації за лекцію. Тут маємо лектора як джерело інформації та слухачів-реципієнтів, які уважно конспектують.

Лекція в середньовічному університеті. Придивіться, чим займаються студенти

Але навіть тоді ефективність лекції варто було ставити під сумнів, бо кожен учасник має індивідуальний темп розуміння та сприйняття інформації, і лише незначна частина слухачів робить це в темпі лектора. Хтось банально не встигає все схоплювати і конспектувати, а хтось навпаки, починає нудитися від того, що подача інформації відбувається занадто повільно.

Ймовірно, вже з 1440 року, коли Гуттенберг винайшов друкарський верстат, ефективність лекції в університетах варто було кардинально переглянути. Але лише 1954-го в США опублікували результати досліджень про ефективність різних підходів до навчання, згідно з якими ефективність лекції аж... 5%.

Ефективність різних підходів до навчання

У «досмартфонні» часи у лектора була фактично монополія на увагу студентів. То що говорити про це нині, коли у кожного студента в кишені доступ до всієї інформації світу, а лекції продовжують залишатися основним інструментом передачі знань у навчальних закладах. Багато студентів відбувають її як покарання, а самі перемикають увагу на щось цікавіше. В результаті ефективність навряд чи становитиме навіть п’ять відсотків, як пів століття тому.

Фото сучасної лекції. Спробуйте визначити, скільки студентів присутні на ній не лише фізично, а й ментально

В аудиторії лектор має монополію на увагу, особливо якщо може позбутися конкурентів у вигляді портативних електронних пристроїв. Відповідно ті півтори години заняття у студентів немає іншого вибору, окрім слухати все, що він говоритиме, навіть якщо матеріал незрозумілий, нецікавий чи взагалі не відповідає дійсності.

Однак якщо перенести цю лекцію в онлайн, то виключне право на увагу зникає і конкурувати доводиться з найсвітлішими головами світу, які ту тему готові донести виразніше, зрозуміліше та загалом краще, а найголовніше — швидше. І коротке відео на 2-4 хвилини з легкістю замінить 20-30 хвилин звичайної лекції. Якщо з першого разу це не буде зрозуміло, то ролик можна переглянути кілька разів або знайти інший, іще коротший, щоб його тривалість збігалася з часом, протягом якого людина здатна зосереджено сприймати інформацію.

Під час курсу у форматі марафону кодування ми з колегами провели цікавий експеримент: записали серію відео на 5-15 хвилин і зібрали статистику їх перегляду учасниками. Думаю, навряд чи здивую когось результатом: що довше відео, то менше часу в середньому учасники його дивилися. Цікаво інше — середня тривалість перегляду становила близько 5 хвилин на людину. Думаю, ця величина значною мірою показує реальний час, протягом якого ми можемо розраховувати на увагу студентів сьогодні.

І як би революційно це для когось не звучало, висновок такий: від лекцій у їхньому традиційному розумінні треба взагалі відмовитися і замінити їх іншими, більш ефективними способами передачі інформації.

Ваш контент нічого не вартий

Продовжуючи розмову, закинемо наступне твердження — контент, який ви створюєте для курсу, насправді не вартий тих зусиль, які ви на нього витрачаєте.

І мова не лише про лекції. Взагалі саме поняття розробки курсу, що будується на власному контенті, настав час переглянути. Ми вже говорили про те, що в дописемні часи вчитель був носієм знань і навчаючи передавав знання. Книжок не було, і все найцінніше містилося лише в головах обраних. Але вже з появою писемності з’явилася можливість накопичувати, передавати та примножувати знання іншими способами. З винайденням друкарського верстата робити це стали в промислових масштабах.

Століттями гарні вчителі використовували одну чи кілька найкращих книжок для свого курсу, і для учнів не мало значення, хто її автор, головне — результат. І лише тоді, коли по-справжньому класного контенту не вдавалося знайти, створювали власний.

В інтернетно-смартфонні часи студенти мають доступ до всіх знань людства, а ще часто захоплюються авторитетами. Ви можете бути майстром своєї справи і пояснювати складні речі простими словами найкраще у світі, але студенти значно уважніше сприйматимуть пояснення, якщо воно йтиме не від вас, а від когось з інфлюенсерів. Того, хто у них на слуху, кого вони фоловлять і чию думку поважають.

І в сучасному розумінні контент — це далеко не лише текст з ілюстраціями. Це і відео, і інтерактивні вправи, і навіть функціональні симулятори, розробка яких власними силами доступна лише людям, що мають для цього достатні бюджети. Замість того щоб витрачати купу часу на створення власного контенту, значно ефективніше знайти найкраще з доступного в мережі, особливо якщо ваші студенти визнають авторитет автора. Крім того, з’являється чудова нагода покривати одну й ту ж тему матеріалами від різних фахівців і в різних форматах. Студенти ж зможуть обрати той формат і стиль подачі, який їм більше до душі.

Можливо, для когось це буде суттєвим ударом по самолюбству, але сучасний світ працює саме таким чином. Якщо схоже зачіпає, ставайте інфлюенсерами самі, збирайте фоловерів, виступайте на конференціях і генеруйте контент, який люди будуть обирати тому, що він їм подобається, а не тому, що був нав’язаний.

Автоматизуйте все

Чи не найбільше враження щодо онлайн-навчання на мене справив виступ Салмана Хана, засновника Khan Academy, на TED Talks у 2011 році. Родичка, для якої він почав створювати короткі відеоуроки, сказала, що їй більше подобається, коли Хан робить для неї відео, а не проводить уроки наживо.

І в цьому є сенс. Короткі, попередньо записані ролики дають інформацію значно сфокусованіше, а ще їх можна ставити на паузу та переглядати по кілька разів.

Однак автоматизація в навчанні — це не лише запис відео. Щоб не давати завдання, яке потім доведеться перевіряти вручну, використовують середовище, що пропускає рішення через автоматизовані тести прямо в процесі його виконання. Такий підхід не лише зменшує завантаженість учителя, а й дає учню можливість відразу перевірити коректність виконання чи й покроково проводить до бажаного результату. Підтримку схожої функціональності інтегрують у сучасні LMS, застосовують сторонні сервіси, наприклад GitHub Classroom, де виконання завдання можна зробити максимально подібним до роботи на реальному проєкті.

Якщо поглянути на всі типові складники навчання з погляду автоматизації, то виявиться, що воно піддається цьому чи не на всі 100%. А засилля різноманітних онлайн-курсів для самостійного проходження — зайве тому підтвердження.

Уже сьогодні до Slack чи Discord додають ботів, які ставлять питання і комунікують з учасниками груп так, що не завжди зрозуміло, що то несправжня людина. Може, людина взагалі зайва в цьому процесі? За відповіддю йдемо далі.

Давайте людям людське

Парадокс, але що більше ми автоматизуємо процес навчання, то більше людського можемо до нього додати. Про це говорив Салман Хан ще тоді, у 2011 році, я ж важливість цього процесу зрозумів значно пізніше, вже із застосуванням і першими результатами на практиці, що підтвердили справедливість такого підходу.

Метод, який називається «обернений клас» (flipped classroom), відомий давно. Його суть у тому, що ми міняємо місцями класну та домашню роботу. Замість того щоб використовувати дорогоцінний час вчителя в режимі «голови, що говорить» на лекцію, виносимо тему на самостійне опрацювання, а дорогоцінний час в класі витрачаємо на те, щоб попрактикуватися, причому в найбільш ефективний спосіб — через взаємодію одне з одним.

З переходом в онлайн такий підхід став ще актуальнішим. Кращими за малоефективні онлайн-лекції є структуровані bite-sized (розміром з «укус») матеріали, які студенти мають опанувати до живого заняття. А в класі розібрати особливо складні завдання і способи їх розв’язання, розглянути найкращі варіанти типові помилки, зайнятися живим кодингом, подискутувати на якусь тему тощо.

Учитель повинен зрозуміти, що його роль трансформується, він має не служити тою «головою, що говорить», а давати студентам те, що вони самі не можуть нагуглити. Йдеться про максимально персоналізовану підтримку, зворотний зв’язок і індивідуальне скеровування. Саме тому не дивно, що нині часто використовують термін «ментор» на противагу «вчитель» і «викладач». Але замінити термін мало, важливо правильно використовувати його суть.

Є різні визначення менторства як підходу. Мені найбільше імпонує той, у якому ментор — це людина, що допомагає своєму підопічному досягати цілей, використовуючи для цього всі можливі доцільні засоби (так би мовити, by any means necessary).

У цьому підході безпосередньо навчання — всього лише одна зі складових і далеко не завжди основна чи взагалі потрібна. Можливо, для когось з «традиційними» поглядами на освіту це звучить занадто революційно, але в сучасній реальності студентам не так важливо, чи викладач сам пояснить якесь питання, чи дасть посилання на відео, де є пояснення. Нерідко достатньо скерувати людину чи підбадьорити, коли це потрібно. Ментор — це значно більше, ніж просто вчитель, і це саме те, чого очікують сучасні студенти.

Менторство — це допомога в досягненні цілей всіма необхідними засобами

Досвідчені наставники можуть розказати безліч історій, коли було достатньо кілька правильно підібраних слів, щоб людина повернула віру в себе і продовжила йти шляхом, що здавався їй нездоланним. Роками пізніше люди приходять і дякують за той момент, який, можливо, став вирішальним у їхньому подальшому житті.

Спільнота як найбільша цінність навчання

Давно відомий факт про університети Ліги плюща: більшу цінність дають зв’язки, отримані під час навчання, ніж власне знання, які можна без проблем здобути в навчальному закладі іншої цінової категорії.

У процесі навчання люди гуртуються і здобувають собі зв’язки та друзів нерідко на все життя. Мало того, навчання — це процес безперервний, і навіть якщо ти закінчив курс чи виш, тобі все одно потрібно періодично повертатися до матеріалів, щоб освіжити пам’ять, заповнити прогалини чи дізнатися новинки. Якщо ти сам досяг зрілості, корисно прийти вже в іншій ролі й надати підтримку тим, хто лише йде цим шляхом. Живий приклад — завжди найкращий.

Першу спільноту для .NET-розробників я заснував приблизно півтора десятиліття тому, поєднуючи роботу в університеті з роботою розробника. Пригадую атмосферу драйву і позитиву, яку ми відчували, коли збирали разом студентів і розробників, що ділилися власним досвідом. Незважаючи на те, що часто спільноту відвідували авторитетні та заслужені спікери, особливо популярними серед студентів ставали ті, хто ще вчора був студентом чи навіть продовжує ним бути, але вже має «справжню серйозну» роботу. Живий приклад надихає найбільше, і спадкоємність поколінь — найцінніше, що дає спільнота.

А коли ми збиралися в іншому, більш лайтовому форматі «гуртка з програмування», який відвідували студенти не тому, що «треба», а тому, що «цікаво», і робили разом класні проєкти, це було найбільш продуктивне навчання. Не спотворене часовими рамками у вигляді пар, лекціями чи лабораторними. Ми гуртувалися і працювали над тим, що цікавило, а здобування необхідних для побудови проєкту знань було супутнім процесом, що відбувався легко і невимушено, і то була найкраща мотивація.

З моїм переїздом в інше місто зв’язок зі спільнотою втратився, та й вона з часом припинила своє існування. Схоже, спрацював bus factor. Але це недолік офлайн-формату. В онлайні є можливості зовсім іншого рівня, не обмежені в просторі та часі. Наприклад, я вже кілька років успішно розвиваю онлайн-спільноту на фейсбуці Learning Web Development. Тут важливо, щоб спільнота була справді спільнотою, де люди і за цікавим контентом будуть приходити, і щоб питання поставити чи навіть ментора запросити (є така опція в групах на фейсбуці), а не перетворювалася на черговий рекламний майданчик.

Будьте інноваторами

Прикро, що навіть сьогодні, у 2020 році, нерідко доводиться чути, що з переходом в онлайн освіта суттєво втрачає і досягти того рівня, який є в класах, неможливо. Тут згадується історія восьмирічної давності, коли на одній з вітчизняних конференцій з електронної освіти авторитетний доповідач зі слайдами і графіками доводив те, що така освіта неможлива загалом, бо люди здатні продуктивно навчатися лише в класах. І це в той час, коли у світі вже вибухово зростала кількість онлайнових освітніх проєктів, а Салман Хан рік до того виступив на TED Talks, поділившись успішним досвідом кількарічної роботи в цьому напрямі.

Насправді онлайн-навчання, коли порівнювати з офлайн-підходом, дає купу переваг, які ми раніше не помічали. І в правильних руках воно буде не просто не гіршим, а й істотно кращим, позбавленим недоліків і обмежень традиційного формату.

Наприклад, коли проводимо будь-який офлайновий захід, ми завжди обмежені кількістю місць. Та й має значення, чи людина сидить у першому, чи останньому ряді. В онлайні у цьому ми не обмежені, а кожен учасник завжди має найкраще місце.

Якщо використовувати асинхронний підхід у навчанні, записувати кожну живу зустріч, автоматизувати окремі його складники, можна добитися від студентів відчуття повного занурення в навчальний процес, що називається «в режимі 24/7». Цікаво, що при цьому самі студенти здатні керувати своїм рівнем залученості, приділяючи навчанню стільки часу, скільки потрібно в кожному окремому випадку, дотримуючись власного темпу. І це разюча відмінність із навчанням в офлайні, де є постійні обмеження в просторі та часі.

Нерідко саме технічні засоби дають нам цікаві можливості. Наприклад, у Zoom є функція розбити учасників по кімнатах, щоб вони попрацювали невеликими групами. Організувати щось схоже в офлайні з великою кількістю людей вартує незрівнянно більших зусиль, а робота таких груп не завжди достатньо продуктивна.

Онлайн-сервіси, що допомагають створити інтерактивні вікторини, наприклад menti.com, kahoot тощо, додають азарту в окремі елементи навчання. Також існує безліч різноманітних інструментів колаборації, коли учасники одночасно працюють над певним документом, графічною дошкою чи прямо в IDE. Таким чином в онлайні досягаєш високого рівня залученості, часто навіть вищого, ніж в офлайні.

Цікаво, що, підтримуючи спілкування в чаті на сторонні теми, в онлайні на противагу офлайну ми радше заохочуємо студентів до навчання, ніж відволікаємо від нього.

Не розв’язуйте проблеми, яких не існує

Якби у вас запитали про найбільшу проблему під час переведення навчання в онлайн, чи назвали б ви перевірку знань? Можливо, здивуєтеся, але схоже, для більшості викладачів вишів і шкільних вчителів у цьому полягають найбільші труднощі. Таке враження у мене склалося на основі коментарів, які вдалося почути чи прочитати.

Ще б пак — тепер студентам під час контрольної роботи не треба ховатися зі шпаргалками від очей викладача, який з тим нічого не міг вдіяти. Ви навіть не уявляєте, наскільки креативно педагоги намагалися розв’язати цю «проблему»! Доходило навіть до використання камери смартфона, щоб знімати процес збоку.

А розв’язати цю проблему просто — перестати бути суддею для своїх студентів. Навчити і проконтролювати — це різні функції. Щойно в навчанні акцентуємо увагу на контролі, наші студенти починають вважати його успішне проходження результатом навчання. Відбувається підміна понять, що, власне, навчанню тільки заважає.

Нагадаю, що основною метою навчання ми вважаємо формування навичок. І їхня перевірка досягається насамперед не теорією, а практикою. Ще цей процес має бути не одномоментний, а тривалий: коли ви певний час спостерігаєте за тим, як людина виконує завдання, і формулюєте власний фідбек. Це й буде найбільш об’єктивною оцінкою її успішності. Для того треба не контрольні чи опитування проводити, а попрацювати з людиною пліч-о-пліч і дослідити результати її роботи. І дати такий зворотний зв’язок, який допоможе їй стати кращою, зберігаючи при цьому повагу і тональність на тому рівні, що й під час рев’ю коду досвідченого спеціаліста.

Але чи означає це, що в онлайн-форматі ми взагалі не можемо перевірити теоретичні знання? Звісно, ні, просто це завдання варто розглядати окремо від навчання. Наприклад, у SoftServe IT Academy під час проведення марафонів з кодування ми не акцентуємо увагу на тому, що будемо перевіряти знання під час марафону. Навпаки, марафон — це підготовка, а для перевірки пропонуємо пройти окрему програму сертифікації, що розроблена і проводиться незалежно від курсу. Процес сертифікації супроводжується професійними прокторами, які забезпечують якісний контроль знань навіть віддалено, а тому виконувати цю роботу менторам курсу немає сенсу.

Мало того, коли ти не береш на себе роль судді, а працюєш разом зі студентами як їхній партнер, вони сприймають тебе зовсім по-іншому, між вами встановлюється рівень довіри, який потім зберігається і після завершення навчання. До вас будуть звертатися за порадою, давати рекомендації для нових учнів. Репутація працюватиме на вас, але за умови, що ви її побудуєте правильно.

То що з вишами?

Не можу завершити розмову про онлайн-навчання в IT, не повернувшись до теми вишів, які історично позиціонують себе як інституції, що мали б готувати фахівців для галузі.

Про існування проблеми найкраще свідчить той факт, що великі IT-компанії мають власні навчальні центри, де «довчають» людей після вишів. А менші компанії не мають їх не тому, що це не потрібно, а радше тому, що не можуть собі цього дозволити. Правда в тому, що після закінчення університету більшість випускників не може піти на роботу, бо їм чогось бракує — досвіду, актуальних знань і навичок тощо.

Щоб довести своє право говорити про виші, варто сказати, що я добре ознайомлений з цією системою зсередини. Я пройшов шлях від студента до доцента, не оминаючи жодної сходинки, в різних вишах і навіть різних містах. Завжди проявляв ініціативу і, засукавши рукава, запускав щось нове та реформував старе. Студенти мене любили, бо, крім роботи в університеті, я працював розробником і завжди міг порекомендувати найкращих на роботу, особливо якщо вони довели свої здібності, працюючи над дипломною роботою під моїм керівництвом.

Але в якийсь момент почав запитувати себе, чи не займаюся я чимось, позбавленим сенсу? Чи, можливо, є кращі способи застосування свого таланту, ніж робота у виші та нескінченна боротьба з повітряними млинами в цій системі. Ухваливши рішення піти, я жодного разу не пошкодував про це, бо моя робота принципово не змінилася, але вона набула значно більшого змісту, зокрема в питанні, що робити й навіщо.

То поговорімо про виші й те, яку роль вони могли б відігравати в сучасній IT-освіті, враховуючи значний попит на навчання онлайн і з поправкою на моє персональне бачення.

На мій погляд, одна з ключових проблем вишівської освіти міститься у тривалих ітераціях у 4-6 років, які заклади вимагають, щоб вручити людині диплом. В IT все змінюється настільки швидко, що, вступаючи на якусь спеціальність сьогодні, ти не можеш бути певним, що вона буде потрібна навіть за 5 років чи хоча б у тій формі, в якій її бачили розробники програми на момент відкриття спеціальності.

Розгляньмо DevOps. Як окрема професія в IT вона виникла близько десятиліття тому разом зі зростальною популярністю хмарних сервісів. Перші DevOps-інженери з’явилися на ринку зовсім не тому, що в якомусь з провідних університетів дослідили потреби галузі й почали готувати відповідних фахівців. Потреби галузі почали закривати фахівці, що готові були вчитися самостійно. Уже потім запустили різноманітні курси, а за кілька років підтягнулися і виші. Та й то поки далеко не всі.

Інженерів DevOps ще років 10 тому не існувало взагалі, і з’явилися вони не завдяки вишам

Оскільки IT як галузь стрімко розвивається і змінюється, то ітерації навчання, тривалість яких формувалася століттями у минулому, абсолютно не відповідає сучасним потребам. Технології з’являються і зникають з такою швидкістю, що треба кардинально переглянути весь підхід до навчання, у тому числі його тривалість і послідовність.

Звісно, в IT є багато фундаментальних знань, що не змінюються десятки років, зокрема дискретна математика, на фундаменті якої вся галузь і побудована. Однак молоді студенти бачать лише вершину цього айсберга у вигляді сучасних технологій і фреймворків, а тому їх складно змотивувати на вивчення фундаментальних концепцій, якщо вони читають у переліку вимог конкретної вакансії, наприклад, react, а не дискретну математику.

Ще мотивацію зменшують випадки, коли однокурсники знаходять роботу під час навчання і пропускають заняття з «неважливих» предметів. Та й взагалі розповідають, що реальна робота суттєво відрізняється від того, що вивчають в університеті. Цікаво, що викладачі та й вишівська система загалом стають в опозицію до цих студентів-«вискочок», хоча, здавалося б, мали б ставити їх у приклад як живу ілюстрацію досягнення мети навчання.

То чому б вишам не трансформуватися таким чином, щоб заохотити студентів якомога швидше знайти свою першу роботу й дати потрібні та актуальні на ринку навички за максимально короткий період? Бо насправді, щоб навчитися робити джуніорську роботу, достатньо кількох місяців інтенсивного навчання після закінчення школи, для цього не потрібні роки. А от коли вже студент отримає роботу джуніора, то він збагне, що на шляху професійного зростання йому бракує ще багато знань і навичок, зокрема розуміння фундаментальних концепцій, тої ж дискретної математики чи навіть філософії.

І саме тоді, коли з’явиться ця правильна мотивація, вишу варто запропонувати зручний спосіб вивчити все необхідне для професійного зростання. А оскільки в IT цей процес ніколи не зупиняється, то освітні заклади могли б стати платформою, що такі можливості надає — from hire to retire.

Я бачу величезний потенціал вишів у тому, щоб стати своєрідними центрами, які дають актуальний набір теоретичних знань і практичних навичок для IT-фахівців на всьому кар’єрному шляху. Якби вони використовували комбінацію офлайн- і онлайн-підходів, відмовилися від архаїчних, взятих із середньовіччя форматів і часових рамок, могли б стати справжніми драйверами знань у галузі, а не йти за нею. Для цього вишам треба реформуватися настільки кардинально, що, напевне, простіше все створити з нуля. Саме університет як спільнота, яка не обов’язково обмежена стінами, але здатна зібрати разом людей, що можуть запалити факел знань, і заохотити розкрити той потенціал, що є в кожного, — це і є правильний виш майбутнього.

LinkedIn

37 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Віталій, якісь конструктивні зауваження/пропозиції є? Чи просто бажання нагадити в коментах?
Я за свої слова готовий відповідати. Все, що тут описано, використовується на практиці. І працює дуже ефективно.
Минулого року я запустив курс з вивчання сучасного JavaScript, побудований саме за такими принципами, а над принципами цими взагалі працював дуже довго.
Ось сайт курсу: sj42.programmingmentor.com
Багато людей, які його проходять, говорять, що не бачили нічого кращого в принципі, навіть серед анломовних курсів. Можна зайти подивитися на реальні відгуки реальних людей, прямо з профілями в LinkedIn. Курс дозволяє навчатися як починаючим, так і тим, хто вже не один рік код на JS пише.
Вам цей курс теж був би корисним, я заглянув в ваш github — бачу знання JS є, але код по-олдскульному написаний, так не роблять вже давно.
Найближча група стартує вже з понеділка. Щоб не бути голословним, пропоную такий варіант — готовий взяти вас повчитися безкоштовно, єдина умова — вести себе пристойно по відношенню до інших учасників. Потім напишете свій відгук. За собою залишу право теж написати відгук.

Дякую за статтю, а як найкраще підтримувати групову динаміку?

Це дуже важливе питання, бо дійсно в онлайні з цим значно складніше, ніж в класі. Треба докласти більше зусиль, щоб все запрацювало. Зокрема ice breaking проводити треба активніше, залучати людей до співпраці друг з другом, обирати зручні канали комунікації і не розраховувати на те, що воно «само якось розрулиться», а приймати в цьому активну участь та брати лідерство в цьому процесі.
Стосовно комунікації. В онлайні добре працюють чатики. Але вони мають бути зручними для самих учасників, інакше ті будуть їх ігнорити. Інструмент має бути всім знайомий, всі повинні встановити його собі на смартфон і регулярно користуватися. LMS мають власні чати, форуми, але людей не просто зацікавити ними користуватися.
В той же час всі користуються месенджерами, наприклад, Telegram, і для них він дуже зручний.
Недолік хіба в тому, що сам по собі він не дуже добрий для того щоб вставляти фрагменти коду та розділяти комунікацію на канали. То з технічного погляду значно краще працює Slack, студентам його можна подавати як інструмент, яким користуються «справжні розробники». Але не всім їм звичний. То виявляється, що чи не найкращий інструмент в цьому плані — це Discord. Дуже зручний, підтримує форматування коду, але особливість в тому, що більшість молодих людей з ним добре знайомі, він популярний серед геймерів.
Також слід заохочувати аудіо-відео комунікацію. Коли проводяться якісь спільні «зідзвони», то слід просити людей вмикати камеру. Це дуже допомагає. Лайфхак — якщо заздалегідь попередити, що треба буде ввімкнути камеру, то це зробить більше людей. :)
Ну і ще така цікава штука — можна створити «кабінет», наприклад в зумі, куди запрошувати учасників просто заходити поговорити. Спочатку можна давати там «консультації» з можливістю іншим заходити/виходити в будь-який момент. З часом люди будуть туди самі заходити, щоб поспілкуватися.
Також слід заохочувати всі комунікації таким чином, щоб вони були публічними — якщо питання приходить приват, на нього можна давати відповідь у спільному каналі і далі проводити розмову там.
Ще цікавий підхід — перш ніж об’єднувати людей в більші групи для спільної роботи, можна спочатку познайомити друг з другом, даючи завдання, які треба виконувати в групі з двох людей, перетасовуючи такі групи для кожного завдання.

Спасибі за підняття болючої теми :) Я погоджуся з тим, що потрібен баланс теорії та практики. Більш того, мотивувати студентів можна кінцевою метою (на ГікХабі це подальше працевлаштування). Пірамідка про ефективність підходів перегукується з цією статтею: cutt.ly/3tp0jn4 Також читачам буде цікаво переглянути підходи Experiential Learning, в тому числі всередині компаній: www.impactinternational.com

Дякую за гарну статтю, гано і конструктивно написано.

Онлайн-навчання в IT: робимо це правильно — заходимо по ссилці dou.ua/...​ho-teaches-at-university, читаємо, ставимо на аналогічні рейки

Стаття буде цікавою кожному, хто хоче вчитись або навчає інших.

нє, нецікава, на жаль. нема практичних порад, а лише перефраз загальновідомих фраз. Повністю проігноровані наявні програми Кластеру, які присутні в ЛНУ, НУЛП, ЛУБЖД.

На мій погляд, одна з ключових проблем вишівської освіти міститься у тривалих ітераціях у 4-6 років, які заклади вимагають, щоб вручити людині диплом.

Бакалавр — це 4 роки, після 2гого курсу — можна запроваджувати дуальну освіту.

О Зеник, привіт! Радий бачити в коментарях. Шкода, що практичних порад не побачив ти, бо вони там є. Програмами тими вузівськими пропонували мені займатися ще до тебе, але я відмовився, бо захотів будувати щось інше, краще, не обмежене тими архаїчними форматами, що тягнуться з минулого.
І знаєш, дуже радий що відмовився, бо задоволений результатом — вдалося збудувати дуже ефективні навчальні рішення. Причому не просто «перенести в онлайн», а саме вибудувати з нуля таким чином, щоб навчання онлайн було б не просто не гіршим, а навіть кращим за навчання оффлайн — це в мене фішечка така, так би мовити, давно над тим працював дуже. І це не просто якісь голослівні твердження — в нас купа метрик збирається, NPS рахується, от саме він суттєво виріс на карантині. Вишам до цього дуже далеко, але не скільки технічно реалізувати, а на рівні відношення і готовоності до трансформації. Тим не менше досвідом з ними ми ділимося з усіма, ми не жадібні — знаходяться люди, що готові сприймати це, хоча не так і багато як хотілося б звісно.
То власне приходьте до нас усім кластером, досвідом поділимося — як і лекції не начитувати через ютуб, і заліки не приймати в зумі. :) Тим паче, я ж недавно для менторів кластеру проводив knowledge sharing сесію, але там тема дещо інша була, то готовий повторити залюбки, наприклад, презентувати наш новий продукт — онлайн-марафони з кодування, які ми зараз масово запускаємо.

А, і дякую, що нагадав про тривалість навчання бакалаврів — я ж так і писав, що від чотирьох років, бачу, що нічого не змінилося :)

Програмами тими вузівськими пропонували мені займатися ще до тебе

програмами мені ніхто не пропонував займатись — я захотів, і зробив. Займатись програмами з боку компанії — це зовсім не те, що створювати програму з нуля в університеті.

дуже радий що відмовився, бо задоволений результатом — вдалося збудувати дуже ефективні навчальні рішення. Причому не просто «перенести в онлайн», а саме вибудувати з нуля таким чином, щоб навчання онлайн було б не просто не гіршим, а навіть кращим за навчання оффлайн

це порівняння гарячого і синього. Континент бажаючих попасти в ІТ-академію, і вступники у ЗВО — це різні люди за світоглядом, навіть коли ті самі по документах. В ІТ-академію попадають, як правило, не раніше 2гого курсу. Коли студент вже перейшов від шкільного задрочування, вкусив свободи, не вилетів з універу від передозу тої свободи і тепер задумався «а що буде далі». І в нього включилась мотивація «хочу бабла».

Вишам до цього дуже далеко, але не скільки технічно реалізувати, а на рівні відношення і готовоності до трансформації

кому треба — той реалізовує. Мені треба — в мене є метрики. Метрики не є самоціллю. І ЗВО оптимізує свої метрики під вимоги того, хто платить гроші (внєзапно — це МОН). Будуть готові ІТ-компанії фінансувати підготовку фахівця на рівні МОН (35 тис грн за рік за фахівця) — тоді компанії зможуть отримати бажані їм метрики.

як і лекції не начитувати через ютуб, і заліки не приймати в зумі. :)

залік/іспит через зум похожий на інтервю, яке ми проводимо в компанію. І студент привикає до процесу, і людям не треба накатану методику ламати.

Дурацкие советы. Утверждаю как ментор в хорошей айти школе, потративший тысячи часов на исследования в области образования. Я разберу только один тезис из всего перечисленного, не все они плохи, но «вы должны все автоматизировать», вот что говорит автор. Отвечаю — «Udemy, вы все автоматизировали», понравилось? есть много других вариантов хуже\лучше автоматизированных чем Udemy, но проблема не в автоматизации. Студент не чувствует ценности обучения. И проблема в менторах — они не следуют правилам, но чрезмерно автоматизировав работу ментора вы снова таки получите Udemy.

Олександре, не варто плутати ваші дослідження з нашими. А якщо мова йде про автоматизацію, то в тексті публікації я провів досить чітку межу між тим, що варто автоматизовувати, а що — ні, і чому саме. За «тисячі годин» було б добре навчитися хоча б читати уважно і коректно висловлюватися теж не завадило — робота з людьми вимагає гарних soft skills.

Вы правы. Хорошо. Давайте разберем в деталях.

Вступление.
Само собой тут нет непосредственно информации про вступление, вы кратко рассказываете о себе. Мне пожалуй тоже стоит для понимания кто анализирует статью. Мне 31 год, со школьной парты занимаюсь программированием. Хоби, с тех времен еще было преподаванием. Я начал гувернантом и преподавателем для школьников, это было примерно в 9-10 классе, сложно сказать сейчас точнее. После продолжал уже со взрослыми, по началу не было специализации программирования, учил всему, от фотошопа до экселя. В какой-то момент получил «эффект переобучения», начал самостоятельно изучать педагогику. Позже изучал классическую педагогику, зарубежные практики. Особенно понравились практики MIT, на мой взгляд это один из самых эффективных технических вузов в мире, и многие согласны с этим. Изучал педагогические эксперименты США и некоторые эксперименты других стран, но в основном США. В плане того что творили со своей системой образования США — это просто кладезь ценных советов как делать не надо, очень познавательно как для педагога. Изучал современные исследования работы памяти и механизмов запоминания. Эксперименты с пациентом H, известные эксперименты Мэтью Уокера и некоторых других. Влияние фармакологии на мозг, способы работы с мотивацией, влияния на мотивацию, в меньшей мере психологию — в ней однозначно слишком много пробелов на этической основе. Никто не заставлял учить меня это, просто люблю преподавать. С появлением прокода, в какой-то момент это привело к проведению нативных экспериментов и сбору аналитики, собственных нейросетей, но последнее пока слабо, ресурсы компании прокоде в этом плане более чем скромные, мы не можем быстро провести достаточное количество экспериментов, но они есть. Нанимаются фокус группы, мы предлагаем различные бонусы студентам за участие в экспериментах. Например сейчас идет исследования изменения биохимии крови в условиях учебного стресса. Была мысль послать после это куда-то в Нечуралс, но слишком мало данных в наших условиях. Думаю достаточно данных для минимальных заявлений наберётся не раньше чем через три года, но мы как видите — стараемся. Это серьезный научный труд, уже года два мы как перестали распространять свои методические материалы. Как знаете, все что выкладывать в сеть — будет кем-то украдено. Ну, украдено так украдено, тут больше волнует компрометация наших методик, не понимая что и зачем делается — это зачастую применяет во вред, потому мы перестали публиковать какие либо материалы кроме необходимых, например тезисной программы обучения.

На счет «робота з людьми вимагає гарних soft skills.», нельзя называть все то что не работа с кодом — soft skills, мы ведь говорим педагогах, а не программистах. Даже когда мы говорим о педагогах-программистах, то снова таки, в первую очередь о них как о педагогах. Хороший педагог обычно имеет высокие профессиональные скилы и низкие этические, и как исследователь-экспериментатор, также уметь справляться с синдромом Данинга-Крюгера. Я приведу пример: Различные варианты погружения в среду — нахождение в англоязычной среде для изучения английского, закрытые школы с ограниченным выходом за территорию кампуса университета. Все это противоречит свободам человека, но дает отличный результат, ведь у человека нет ничего что отвлекает от обучения. Причем тут этика? Подобная среда не сколько, не «не отвлекает от обучения» а «не оставляет никакого иного выбора кроме». Чтобы придумать подобное и реализовать где-то в США, где рабство это не просто пустой звук, то как это возникло — возможно пришли к этому случайно или исторически. Человек который это развивает, не должен думать о том что он ограничит чьито свободы, в последствии уже вопрос определенных структур или личного характера иследователя, но как на меня разработанные методики с занижениям этических норм могут не применяться вовсе а служить справкой для других иследованниях или применяться с согласия участника, что допустимо если он проинформирован о всех последствиях подобных воздействий. Речь и дет не о грубом «привязать к стулу», это простите не научно и не продуктивно(о чем есть соответствующие исследования), но существуют крайне продуктивные методики, которые просто нельзя выкладывать в открытый доступ, не будучи похороненным под тонной негатива, о том что кто-то вообще подумал, что так можно делать. Вспомните например эксперименты Стэнли Милгрэма, он конечно не занимался педагогикой, но его пример наглядно показывает что может быть преподнесено с подачи прессы, общественности, если там будет хоть малейшая возможность создать резонанс. Мне бы не хотелось. Однако некоторым студентам, у которых возникают различные степени сложностей мотивации и есть определенный уровень доверия, с их согласия мы применяли подобные методы. Таких студентов было четыре. Три из них стали уверенными специалистами, несмотря на то что должны были провалиться, с четвертым не вышло ничего, увы, слишком там все было сложно, не хватило некоторых вещей для реализации методики.

Перейдем к следующему отрывку — «Почнемо з кінця»
В данном параграфе автор акцентирует на важность практических навыков и он абсолютно прав. Автор пишет «Просто знати недостатньо, процес навчання досягає своєї мети тоді, коли у студентів формується навичка, яку вони здатні продемонструвати на практиці», это что обобщённо можно назвать ассоциативные цепочки, именно так мы их именуем в своих исследованиях. Понимание того как работают механизмы запоминания являться ключом в построении эффективного обучения. Ассоциативные цепочки — прямо связанная с этим вещь, то что называет автор «формується навичка» и «знати недостатньо» есть не что иное как связи которые формируют ассоциативные цепочки и их отсутствие. То же самое проявляется при быстром забывании — малое количество ассоциативных цепочек. Существуют исследования где выявлено что «навыки», задействуют огромное количество нейронов, по сравнением с тем что простая зубрежка — относительно мало. Количество задействованных нейронов это не что иное, как физическое проявление сложности и количества ассоциативных цепочек. Более наглядно покажет ситуацию любая визуализация графов нейросетей, ведь нейросети в этом плане работают как аналогичные структуры мозга. К примеру вот в этой статье Что учить новичку в 2020-м? [На основе количественного анализа требований украинского it рынка труда] forum.jscourse.com/...​skogo-it-rynka-truda/2790, первой картинкой я выложил простую визуализацию связей и их очень много, но с количеством связей в мозге — это ничто, пыль. Давайте еще немножко раскроем тему того что мы делаем в прокоде, в своих исследованиях. К примеру возьмем механизмы работы памяти. Память работает очень похоже на гит, новые знания укладываются слоями поверх старых и связывается теми самыми ассоциативными цепочками, ведь это все по-прежнему использует одни и те же структурные элементы. Что нам это дает? Например то что я не должен был проводить сравнение с гитом(почему? подумайте, оставлю этот вопрос на вашу смекалку, у нас ушло полтора года но понимание этого) а второе это что перестроение цепочек внутри при этом происходит крайне медлено, в первую очередь связываються только ключевые индексы и привязываються они вовсе не обязательно к предыдущему знанию. Приведу пример — Энеида Котляревского. Я не знаю учат ли ее сейчас в школе, в моё время учили. Многие учили это безусловно не маленькое творение частями и в процесе переключения между отрывками возникали заминки, это и есть те самые «привязанные не туда ключевые индексы», изучая частями вы не свормировали изначально правильную связь, в голове это откладываеться как «Часть 1, Часть 2» а не «Часть 1, Часть 2 — продолжение Части 1», изменение уже существующей неправльной связи на правильную произойдет, но не сразу, обычно она не успевает произойти в период от изучения до зачитки в классе, а это на секундочку зачастую несколько дней, в более сложных случаях это суммарно уже будут месяца и года на исправление некорректных ассоциативных цепочек. К примеру раньше наша программа в том объеме что сейчас занимала 2 года, сейчас благодаря оптимизации именно методик подачи информации мы получили сокращение необходимого времени больше чем в два раза и сейчас весь курс занимает 9-11 месяцев и это специалисты уже с навыками. Все благодаря научным исследованиям. Вот например ряд исследований дал нам понимание что для наработки практики, далеко не всегда теория должна изучаться первой. Это проявляется как то что автор статьи упоминает следующими строками:
«...на інтерв’ю приходять два кандидати: один студент старшого курсу технічного вишу, який може розказати про принципи ООП .... верстки в CSS, але зверстати навіть простеньку вебсторінку не здатен .... А другий — людина без вищої освіти, .... підробляла створенням сайтів, .... не чула нічого про патерни й знає зовсім трішки про ООП, однак з легкістю верстає складний макет...»
Тут я как-то услышал фразу «вы доказали очевидную вещь», выявление работы механизма подобных вещей самое главное, а само существование таких вещей — следствие. В первую очередь именно понимание механизма как получается такой специалист и позволяет эффективно оптимизировать программу, а наобум — можно и хуже сделать. К примеру мы очень не приветствуем просьбы пропустить часть программы. К примеру хочет пропустить человек половину основы Node.js — отказываем. Он может пропустить верстку потому что верстка к JS не имеет такого большого числа связей, а вот многие темы предполагают что лягут на предыдущую тему, знания которой уложены преподавателем специальным образом так, чтобы выстроились правильные ассоциативные цепочки. Это как пазл — одна деталька должна войти в другую, если нет той структуры на которую должны лечь знания — это проявиться.

Продолжим.
Дальше по этому же параграфу автор упоминает несостоятельность вузов и это где автор не собрал должной статистики. Несостоятельность пускай и известного, но одного-10 вузов не значит что вузы не умеют преподавать. Это конкретная несостоятельность конкретного вуза. Я приведу в контр пример MIT, который упоминал уже раньше. Вам будет очень инетерсно ознакомиться с ним. Также не могу и сказать что подготовка педагогов в Украине недостаточна. Я проводил иследования на фоне ИНЯЗ, у меня там был некоторый инсайд, я не могу говорить за все вузы, а только за этот — но что я выявил:
— как и везде есть преподаватели которые не должны там преподавать
— как и везде есть сессии «за шоколадку»
— как и везде есть много людей идущих в аспирантуру чтобы откосить от армии,
— как и везде есть много людей идущих в магистратуру «просто так», по привычке, а не для того чтобы заниматься серьезной научной работой
— как и везде есть большая проблема с местом где проходишь практику. Многих студентов направляли к некомпетентным преподавателям.
— Не знаю как и везде, в ИНЯЗ, в частности я работал с кафедрой восточных языков если память неизменяет, поправте если ошибся, программа обучения ИНЯЗ соответствует специалисту, который должен получиться, она нормальная.

Если студент
— несмотря на не адекватных преподавателей
— несмотря на то что сессию ему поставят, все равно готовиться и дипломные работы не качает с интернета
— если идет в аспирантуру и магистратуру понимая уровень работы на которую он нацелился
— если вместо того чтобы на практике слушать неадекватно преподавателя. Подмечать ошибки этого преподавателя, не делать их самому и не сломаться под гнетом этого «специалиста»
В итоге мы получим очень неплохого и толкового специалиста, о чем подтверждает нам междунаровдная репутация этого университета. Почему международная — я думаю вы сами догадаетесь кто в первую очередь уедет за границу, хороший или прохой студент.

А еще так куча умных девченок =D. Это я не удержался от личного коментария. Уж простите, но я бы жену с ИНЯЗ взял.

Следующая часть — «Засоби»
Пример в начале всетаки некоректен — «Лише обрані могли використовувати примітивні транспортні засоби, що залежали від сили вітру чи течії. », не «обрані», это был всего лишь вопрос рациональности. На ютубе есть отличные ролики от Стасао-сан, тема раскрыта отлично, нет смысла что либо пересказывать, смотрите в оригинале.

Автор пишет о том что мы должны отказать от старого и применить новое. Это хороший лозунг, но больно опасный. Больше ничего не в этом абзаце нам не соощаеться. Акцентирую внимание на правильные вещи которые говорит автор о новых технологиях «ефективними, економічно обґрунтованими та відповідати реаліям сучасності». Встречаютьс фразы с контектом, на которые после можно легко сказать мне в коментарии что имелли виду иное, потому делайте вывод сами — «Але чи відбувся такий прогрес в освіті? Чи використовуємо ми ті можливості, які маємо сьогодні, щоб здобувати знання і навички? Чи справді немає нових навчальних форматів, які можна застосувати для більш ефективного навчання?», с моей личной, ни на что не предендующей точки зрения, имено такие фразы подбивают нас — «настав час задизайнити все з чистого аркуша», ведь несмотря на то что автор дальше пишет — «відмовитися в освіті від багатьох понять», не говоря тут фразу «від всіх понять», он ни разу не говорим что современные тенденции могут крайне проигрывать ефективности и нельзя вот просто так взять и все переиначить только потому что «та відповідати реаліям сучасності». Перед внедрением подобного необходимы глубокие иследования. Опыт США нам очень много говорит об этом, последствия были ужасными. Учите историю, некоторые вещи весьма очевидны последствиями, если вы знаете что раньше уже подобное делали и к чему это привело, следует изучить что было сделано не так. Возможно сама идея провальна, а возможно были допущены ошибки, а возможно появились новые возможности для реализации ранее провальной идеи. Я бы например с удовольствием поставил бы в начальные классы и старшие группы детских садов с изучением английского роботов Vector и посмотрел что будет. Такие вещи уже далали ранее, но недостаточно публичных данных той тематики, которая былабы мне наиболее интересна. Так что если вы работаете в подобном заведении и хотете вектора — напишите мне в фейсбук www.facebook.com/lertura , с удовольствием проведем этот эксперимент как толкьо у нас появятся средства на него.

Какую гипотезу выдвигает автор, что мне не понравилось в ней, где ошибка? Напомню это только мое субъективное мнение и я не говорю в этом параграфе от фактов каких либо исследований, только личное мнение. Автор забывает что человек — остался тот же, это технологии развивались, но человек — тот же. Те же приемы что и существовали раньше не потеряли эффективности, они могут быть улучшены, заменены более продуктивными методиками, ставшими доступными в результате развития технологий или новых научных работ, но нельзя просто взять и «задизайнити все з чистого аркуша». Для примера, я нашел первый попавшийся учебник по педагогике, я не знаю хороший он или плохой — «Педагогика: Учебник для вузов. Стандарт третьего поколения. Хуторской А.В», 608 страниц Карл! просто 608 страниц выводов, полученных в результате неимоверного количества исследований разными странами, в разных годах, накапливаемыми за большой промежуток времени. Ведь даже методики преподавания Аристотеля, в древней Греции, это нативные эксперименты показывающие как делать не надо а что актуально по сей день. Автор просто не имеет должной квалификации ни сам, не он весь вместе взятый с SoftServe IT Academy и самим SoftServe взять и «задизайнити все з чистого аркуша». Это не невозможно в принципе, вы просто не получите должного количества информации которое удовлетворило бы меня или другого педагога, чтобы заменить хотя бы часть вклада. Объеденив усилия нескольких крупных айти гигантов с большим количеством статистических данных, Amazon, Google и им подобных, вы сможете это сделать. Но SoftServe? это даже не Microsoft, а вы утверждаете что можете «задизайнити все з чистого аркуша»? То что я говорил о тысячах часов, скорее вы решили о цифре с головы, но вы забываете что даже обычный ремоут программист, делает около 80-120 часов в месяц чистой работы, а мы говорим о нативных исследованиях и аналитике, которую не сделаешь в адекватный срок попивая чаек между комитами. Прокод маленькая компания, SoftServe это 1500+ специалистов, ProCode это вместе с айти, и школой, и вообще всеми вместе взятыми это меньше 20 человек. Тут нет штата аналитиков, в основном всю эту работу делаю я, исследования мы делаем уже три года, и просто угадайте, есть ли у меня выходные или был ли я в отпуске последние три года? Я написал вам «Дурацкие советы. », так как это примерно такая же ситуация, когда я, много лет назад, на хабре, опубликовал статью с дурацкими советами, которые мне в силу моей тогда еще молодости казались гениальными решениями, а для всех остальных — то так делать не надо, потому что люди уже далелал так и поняли что надо по другому. Хабр — культурное сообщество, все что мне ответили это — «ну-ну.. интересно, продолжай». Вот я вам тоже говорю, продолжайте, но не публикуйте громкую статью от имени известной компании. Ведь сейчас это не ноу нейм лично от вас а от репутации компании и многие воспримут на веру не вникая в аргументацию, ведь это всетаки SoftServe, а не маленькая студия «у Коли на дому». Конец личного мнения.

Отрывок «За увагу треба боротися»
Автор говорит о низкой эффективности лекций, приводя в пример исследования США в 5%. Я не знаю какое именно он исследования он имеет виду, но догадываюсь, там не совсем то о чем говорит сейчас автор. Однако он прав. Лекции крайне не эффективный способ передачи информации. Что предлагает Автор? Перенести лекции в онлайн. Я не вижу отличии онлайн лекции от оффлайн, кроме того что эффективность падает еще больше, отвлекающих факторов еще больше. Вот наш ментор Витя cdn1.radikalno.ru/...​2e6c034823c22608-full.jpg, угадайте почему он для лекций снимает коворкинг?

В оригинальных исследованиях, если это те исследования о которых я думаю, говориться о том что лекции должны быть улучшены практическими приемами, а не тупо списать с баланса наличие аудитории.

Отрывок «Ваш контент нічого не вартий»
В этом отрывке автор говорит о том что контент генерируемый непосредственно преподавателем — ничего не стоит, ведь к услугам студента весь интернет. Это неоднозначное заявление, ведь кто-то изначально сгенерировал тот контент, который вы смотрите в интернете и Автор также это учитывает. Как говорит Автор — контента как такового очень много и он разнообразный, каждому найдется по душе. Это правда.

Большинство контента копипаста с более старых источников и именно он в первую очередь попадает на глаза.

Сервисы автоматической проверки кода неспособны анализировать путь решения проблемы а только конечный результат. И хорошо если это большая система, но это не работает для маленьких кусочков кода. Непонятно к чему приведет на первый взгляд работающих кусок, но уже будучи включенным в более сложную систему в перспективе. Пока нет таких технологий, над ними работают, и как только они появятся мы потеряем множество профессий, таких например как тестировщики, а преподаватели переквалифицируются в источники начальных данных для обучающих систем. Но это будет не сегодня. Сегодня только человек способен сказать что написанное хоть и работает но бред и объяснить почему.

В прокоде мы решили эту проблему контента достаточно быстро. Наши преподаватели играют роль наставников, но никак не единственных источников знаний. Гораздо большая проблема заставить ментора следовать программе, без генерации той самой отсебятины. Но к счастью мы прошли этот этап. Он был сложен, но и эту проблему мы решили. Наши менторы учат тому что требует рынок, а требования рынка в свою очередь собираются алгоритмами. Это автоматизированный процесс с вмешательством человека только на последнем этапе где предстоит ручной анализ собранных выводов. Автоматизировать в образовании можно множество вещей, даже конкретная генерация программы обучения возможна, мы почти подобрались к этому, но не анализ отсебятины студента на предмет того бред или не бред он написал. Алгоритм просто неспособен не сегодня учесть все варианты последующей эксплуатации кода. Существующие общедоступные ресурсы либо проверяют конечный результат что код вообще работает, либо присутствует ручная модерация.

Следующий отрывок «Автоматизуйте все»
Очень хорошо по названию перекликается с тем что я ранее писал, но совсем не о том.
Автор говорит о предварительной подготовке роликов. Это не автоматизация, это тоже самое что методички только реализованные современными технологиями и отбрасывающие необходимость проведение лекций ментором как таковых. Это эффективно но мы отказались от этой идеи проведя некоторые исследования. Сама методика эффективна, но имеет ряд серьезных ограничений.
1. Однажды записанный ролик, должен быть изменен примерно раз в пол года. Что ставит под сомнение экономическую целесообразность подобного. Возьмем к примеру такие достаточно неплохо сделанные уроки как ITVDN. Поищите ролики, которые были обновлены. Есть ли два ролика на одну тему, которую пересняли потому что что-то изменилось? Практически нету. Однажды снятое, крайне редко обновляется.

А часто ли надо менять? Часто. Возьмем известную серию книг с GitHub — «Вы не знаете JavaScript». Конечно нет смысла покупать бумажные книги, они устаревают раньше чем их напечатают, но я сейчас именно про англоязычный GitHub репозиторий этой книги, где энтузиасты постоянно поддерживают ее актуальность. Мы видим что комиты бывают регулярно это не очень большие изменения, но уже за месяц их накапливается достаточно, а видео остаються не переснятыми годами. В прокоде мы создали текстовые «шпаргалки» с краткими выжимками темы, текст обновить недолго, в отличии от пересъемки видео. Очень сложно придумать что-то с видео не создав финансовую пропасть, это очень дорого регулярно их обновлять.
2. Это как раз то о чем упрекает лекции Автор ранее — «Замість того щоб витрачати купу часу на створення власного контенту, значно ефективніше знайти найкраще з доступного в мережі, особливо якщо ваші студенти визнають авторитет автора. Крім того, з’являється чудова нагода покривати одну й ту ж тему матеріалами від різних фахівців і в різних форматах. Студенти ж зможуть обрати той формат і стиль подачі, який їм більше до душі.»
В прокоде мы решили это проблему тем, что методика обучения построена на задании вектора, анализе результатов студента и регулярных практических занятий. В деталях конечно не всетак просто, но основной прием как раз и идет на том что студент самостоятельно ищет информацию примерно в 30% случаев. Для этого у нас разработаны соответствующие методики, это не выглядит как «я тебе ничего не объясняю, сам ищи», все достаточно сложно, в первую очередь это завязано на домашки, мне бы не хотелось раскрывать эти карты, на разработку подобных вещей уходит много сил, но я должен хотя бы в общих чертах объяснить вам немного про это. Преподаватель в прокоде в первую очередь это наставник, собственно потому я иногда говорю ментор. В какой то момент нам нужно было разделить в исследованиях классических преподавателей и тех кто используют наши наработки, потому ментор — наставник. Такое разделение было необходимо так как обычное образование в приоритет ставит цель подготовить максимум людей, любых людей, с любой мотивацией, до некого среднего минимума. Мы ставили целью что студент изначально высокомотивирован, и должна реализоваться его цель — трудоустройство. Следовательно задача несколько иная, подготовить немного людей, но они должны удовлетворять требования работодателей. В какой то момент, в результате нашей научной работы, методики преподавателей прокода стали сильно отличатся от классического преподавания, став больше концентрироваться на малых группах, чем массовой подготовке. Лозунг прокода — «Готовим не много, но готовим хорошо», подразумевает именно это.

Отрывок «Давайте людям людське»
Автор говорит о «flipped classroom», есть много объеснений как делаеться flipped classroom, мы использовали эту методику примерно три года назад и много из нее практикуем до сих пор. Это хорошая методика подготовки, если она использована верно. Также упоминает термин Ментор, как вы поняли это самое оно, гдето в этом абзаце наши знания с Автором пересекались, либо и вовсе он читал одну из моих старых статей, что немогу не исключить в утеху своему самолюбию =) но скорее всего все идет из той самой методики flipped classroom, описанной задолго и до Автора, и до ProCode и даже до SoftServe.

В Целом это хороший отрывок, мне нравиться то что говорит Автор и я полностью одобряю flipped classroom. Действительно очень крутая технология. Но помните что извратить можно любую идею, flipped classroom должен быть правильно реализован чтобы это было эффективно. Возьмем к примеру инфоргаму которую указал Автор
— Traning
— Motivation
— Advice
— Success
— Direction
— Coaching
— Support
— Goal

Одно только «Traning» говорит о том что это не должно быть «тупо консультации», некая составляющая лекций присуцтвует. «Motivation» говорит о том что должны быть стимулы, к примеру в ProCode есть отчисление леньтяев. «Advice», «Success» говорит о том что это не должно быть 100 человек на ментора, он должен знать своих студентов, работать персонально с ними. Персонально с ними это не просто 1 на 1 с одним из 110 студентов, а как ранее сказал «он должен знать конкретно этого студента». Направление, это то что ранее я описал как «ментор должен задавать вектор» и так далее. Хоть одно из условий не выполнено нормально или выкинули — это не flipped classroom а маркетинг. Flipped classroom это цельная система, в ней нет вариантов что должно быть, а что можно и не делать. Должно быть или так, или проведены исследования как это можно улучшить под конкретные условия и это будет персональная разработка основанная на flipped classroom. Будьте внимательны.

Flipped classroom придуман в американской школе, где очень мощная работа с мотивацией, потому не сравнивайте с обычной школой где то в Киеве. А как же «задизайнить все с нуля»? Это же старая технология! на старых практиках! по старой школе, о боже! Выкинуть! Нет, я конечно придираюсь. Понятно что Автор имел ввиду должно быть применение новых технологий, таких как проекторы или интернет, но это «задизайнить с нуля» я ему долго припоминать буду. Однако вы должны понять что и flipped classroom не применяется сам по себе, он интегрирован с общими методиками преподавания в американской школе и просто сказать студенту что он теперь всю теорию учит сам — недостаточно.

Отрывок «Спільнота як найбільша цінність навчання»
Автор говорит о важности сообществ, но явно приводит неподходящие примеры
«більшу цінність дають зв’язки, отримані під час навчання, ніж власне знання, які можна без проблем здобути в навчальному закладі іншої цінової категорії.» это абсолютно верное утверджение, но кажеться Автор складывает в кучу дружественные, когда Петя продает Васе фабрику, потому что они дружбаны с универа и дружественно-профессиональные связи, когда работающий на БАК профессор физики берет с собой на практические занятие группу перспективных студентов, где они знакомятся с другими ученными да и сам профессор вероятно не пальцем деланный если работает там. Почему говорю что путает? потому что далее
«А коли ми збиралися в іншому, більш лайтовому форматі „гуртка з програмування“», хорошо, я открою наверное страшную тайну, но рабочий чат группы это не тоже самое что TED, он затухает ровно тогда — когда группа закончила обучение. Слишком малый процент того о чем говорит Автор, ведь как раз тех самых связей школа, пускай и при SoftServe, не дает в должном объеме. Я констатирую фразу «Спільнота як найбільша цінність навчання» как несоответствующую тому, что пытается продать Автор, ведь условия явно не те. Однако это действительно имеет смысл, студент выросший до лида, может позвать студента которого помнил по школе. Но если он его зовет — это значит что у него хороший уровень подготовки, и скорее всего он тоже уже нормально работает, ведь стартовали они в одно время. То о чем пишет автор работает по принципу — есть 30 000 абитуриентов, один из которых станет президентом страны. Если ваш круг общения это 10 человек, какая вероятность что из 30 000 студентов, этот один будущий студент в ваших 10? Кампус университета — это все студенты, причем чем лучше университет — тем выше количество вероятных будущих «президентов», ведь там будет большой процент далеко не простых студентов. Учебный класс онлайн школы это те самые 10, или 30, ничего особо не измениться, ведь в первую очередь это люди которых не удовлетворяет текущий уровень жизни. Их цель трудоустройство на высокооплачиваемую работу, чаще всего это свичеры и очень мало вероятно что вы встретите на курсах сына олигарха, шансы которого стать директором айти компании достаточно высоки, просто потому что ему ее купят. «Спільнота як найбільша цінність навчання», но это не про обычные курсы. В системе flipped classroom, упомянутой ранее, а уже говорил что это применяется в комплексе с общей системой образования, которая подразумевает что есть группа с которой вы учитесь, и это, как ранее написал «не тоже самое что TED»

И позвольте я дальше не буду. Уже просто устал. И правописание тоже править не буду. Оно вряд ли помешает вам понять суть, а текста уже на отдельную статью

Олександре, дякую за серію об’ємних коментарів, мені довелося навіть дочекатися кінця робочого дня, щоб все уважно прочитати і дати відповідь. Але тут якраз питання і виникає походу — навіщо так багато тексту саме як коментарі до мого допису? Якщо я дійсно в чомусь неправий, то можна було все подати значно лаконічніше, зосередившись на конкретних деталях. Якщо ж маєте бажання на цю тему розповісти свій досвід — будь ласка, думаю редакція буде рада опублікувати.

Власне я цікавлюся всім що стосується навчання — дидактикою, педагогіою, люблю когнітивістику, добре знайомий з дослідженнями в цій галузі — як працюють техніки запам’ятовування, як формується навик і тому подібне. Книжка Гатто про американську освіту в мене на книжковій поличці стоїть, читав її з великим захопленням, іноді перечитую. Лікбез по цій тематиці мені проводити не обов’язково, я сам з задоволенням проведу. Власне публікацію на ДОУ я не робив як наукову працю, не зовсім доречно тут в такому форматі робити, то й особливо посилань не давав, хоча саме на дослідження про ефективність лекцій в 5% посилання є, а ви пишете, що незрозуміло, про яке саме йде річ, варто бути уважніше.

Але читаючи ваші контраргументи, я не знаходжу прямого протиріччя з тим, що я написав, навпаки, багато чого з вашого тексту напряму підтверджує мої слова.

Наприклад, про тривалість — ви дійшли що треба 9-11 місяців, молодці! Але ж я саме так і писав: потрібні місяці навчання, не роки.

На мою критику у відношенні до вишів ви протиставляєте приклад топового айтішного вишу світу — MIT. Дуже невдалий приклад, відверто говорячи. Це як на прикладі Білла Гейтса показати, що всі люди міль’ярдери. До речі, який саме вуз Гейтс покинув, часом не MIT? Довелося в вікіпедію заглянути — інший, Гарвард, теж некисло. Але MIT теж немало людей покинуло, на пам’ять приходить Столлмен, засновники Dropbox — загалом багато назбирається. І це ми говоримо про топові виші, а що говорити про інші? Стів Джобс, Ларрі Елісон — не закінчили. Маск закінчив навчання, але покинув програму PhD та недавно взагалі сказав, що вузівська освіта непотрібна (лінк вже не буду шукати, легко нагуглити). То чому здібним людям доводилося взагалі їх покидати? Чому б вишам не надати таку можливість, щоб і працювати, і продовжувати навчатися у них? Бо в IT ти не можеш вивчитися раз і назавжди, тобі доведеться все життя це робити. Але ж не хочуть люди на лекціях штани протирати, може пора піднапрягтися вже для чогось прогресівнішого? Власне в цьому моя ідея головна про виші і заключається.

Далі вам чомусь не сподобався мій приклад про древній транспорт. Що хоч з ним не так? Думаю дитина років шести вже б мала зрозуміти, що я хотів тим сказати.

Тепер про моє «задидизайнити з чистого аркуша» і про те що людина не змінюється. А от з цим я дуже не згоден — людина, особливо в питанні відношення до освіти, змінюється суттєво. Якщо років п’ять назад приходили люди без жодного досвіду попередньої онлайн-освіти і мали очікування, щоб їх навчали класично, в класі, за партою. То зараз — ні, майже всі такий досвід мають, і очікують, що їх будуть навчати по-іншому. А щоб задизайнити з чистого аркуша процес навчання не треба всіх грошей світу, достатньо просто взяти і подумати, які з сучасних підходів навчання в сучасних умовах ефективні, а які ні. Що варто використовувати, а що пора вже поховати. Це не так вже й складно насправді, головне позбутися тих атрибутів, що втратили реальну цінність в досягненні результату.

Про flipped classroom і правильне використання — звісно все треба використовувати правильно. Хто говорив, що використовується не правильно? Тут, до речі, цікаве питання — часом не підкинете лінк на якийсь стандарт, мірило правильності, можливо я дійсно щось не так роблю?

Про спільноту — зовсім не про чат групи. В статті є лінк, проїхали.

Думаю мені теж пора завершувати. Але наостанок напишу, що експерт — це не той, хто все знає, а хто зробив всі можливі помилки. Я саме про той ефект Даннінга-Крюгера — сам особисто не думаю, що дійсно всі можливі зробив, але багато, це точно. І науку неоціненну виніс з них теж, зокрема що цілі можна досягати різними методами, і навчання це особливо стосується. Також не варто поспішати з критикою по відношенню до когось, якщо він щось робить не так як ви, можливо він робить це краще за вас.

Ссылку увидел. На ДОУ есть мои более ранние статьи, сложные статьи слабо интересны людям, я их тут не публикую. MIT именно потому и хороший пример, контрастный, ведь согласитесь MIT не использует что-то такого, чего нельзя найти в большинстве других университетов. Он показывает что образования в вузах может и будет при должном исполнении эффективным, что проблема не в самой педагогике а конкретном исполнении. А длинный комментарий только потому что мне было несложно, не люблю быть голословным, единственное писал его уже под утро и был уставший. Про остальное, не буду спорить, так как свои аргументы я уже выложил. Во многом с вами согласился, во многом нет, во многом указал на неточности, но аргументы уже были опубликованы.

Хотите вот простую задачку на пример того что использовать современные технологии можно по разному. Вопрос очень прост: «Как использовать проектор? Для чего? А когда нужно использовать доску?». Я видел очень много курсов где из всего оборудования только проектор, Но тот же MIT от досок не отказывается. В чем же тут причина на ваш взгляд?

Цікаво, що автор критикує лекції і вживає слова «поговоримо» і «дискусія», а у результаті отримали класичну лекцію про застарілі форми навчанні у університетах.У мене є сумніви про реальність запропонованого, а саме «дома вивчити самостійно, а у аудиторії обговорити». По-перше, наші студенти (відсотків 80) за замовчуванням не вчаться протягом семестру, а лише — в сесію. Про що говорити? По-друге, коли в аудиторії 60 людей, то дискусію можна провести лише з декількома, а решта продовжить дивитись відео у соц.мережах. І ще одне спостереження про автоматичні форми навчання. Цього семестру, як відомо, навчання проводилось віддалено. Нашому університету було надано безкоштовний доступ до Coursera. Я, як викладач, щоб мотивувати студентів, запропонував додаткові бали з моєї дисципліни за успішне проходження певного курсу на Coursera. Результат — пройшли курс майже 100% студентів. Феєрично? — Так. Мене зацікавало, в чому секрет. Придивився до швидкості проходження, часто бувало 2 дні, а іноді — за ніч. Як це пояснити? Я думаю, усім зрозуміло. Маючи 20-ти річний досвід викладання скажу вам відверто. Наші студенти у 80-90 відсотках випадків зроблять мінімум, і, якщо можна просто зкопі-пастити, вони це зроблять неодмінно, пояснюючи тим, щоб були зайняти або на работі, або курсовими з інших дисциплін. Тому питання складне і відкрите.

Дякую за коментар. Власне публікуючи статтю на ДОУ я очікував, що буде дискусія в коментарях, тому власне і «поговоримо», «дискусія». Також прошу звернути увагу, що описуючи недоліки класичних я давав конкретні приклади чим їх замінити, а найголовніше в тому, що це не умовний реферат по темі, а конкретний досвід, який успішно застосовується мною і моїми колегами. Все залежить від того, як читати цю статтю — чи з погляду «нічого не змінити» і «все пропало», чи як успішний кейс, з якого можна винести щось корисне.
Власне про студентів — проводив цікавий експеримент: проводив ідентичне заняття у групі у виші та серед студентів IT Академії і спостерігав як працюють одні і інші. У виші мотивація групи дуже низька, бо випуск і питання працевлаштування загалом «десь там далеко, за кілька років», а в IT Академії — навпаки, це питання лічених місяців. Відповідно і працюють, і завдання виконують по-різному — відношення до завдань і результативність студентів ІТ Академії у порівнянні зі студентами вишу не просто вища, вона вища в рази. То власне питання в тому — навіщо тих бідних дітей мучити і мучитися самим? Чи не прийшов час щось змінювати кардинально?

Так, з тих предметів, які дають студенту в руки якийсь практичний інструмент, що можна застосовувати в реальному житті і студент це розуміє, мотивація і інтерес до освоєння завжди вищий. + Викладач з практичним досвідом

Щодо мотивації у студентів — скажу, що вона втрачається одразу в момент працевлаштування, приблизно курсі на 3-му, іноді на 2-му. Часто я чую від студентів: «я вже розробник мовою X, мені не потрібна мова Y, БД Z і технологія V, я їх потім вивчу, якщо треба буде». Щодо необхідності змін — згоден повністю. Доповню лише власною думкою. Змінитись має усе: 1) викладачі комп’ютерних спеціальностей мають мати пряме відношення до ІТ, інакше не витримають конкуренції; 2) випускники шкіл мають чітко знати, що зараз можна не іти до університету, а пройти курси і почати працювати в ІТ; років у 20 подумати, чи варто здобувати вищу освіту; 3) студентам треба навчитись відповідально ставитись до навчання як до роботи. Щодо навчання на профільних курсах: 1) вони платні, що вже мотивує; 2) не містить «зайвих» дисциплін, що є ще одним плюсом на користь того, щоб не йти в університет зовсім. Але я впевнений, що студенти університетів маю вчити і філософію, і менеджмент і інші «гуманітарні» речі. Просто задачі різні у курсів і ВНЗ.

Ми всі, будучи студентами, не дооцінюємо знання з філософії, менеджменту, політології, патентознавства, інтелектуальної власності і інших як нам тоді здається предметів, якими нам забивають голови. Але проте навіть прослухавши їх для фону, по принципу здав і забув, залишає певний інший рівень мислення, чого ми не мали після закінчення школи. І тому випускник школи з посередніми знаннями історії, географії і інших предметів, який закінчить тільки курси програмування все одно буде мати меншу конкурентну здатність ніж студент ВУЗу, з тими ж знаннями програмування. +Студенту також можуть знадобитися курси і він їх закінчить. Все залежить від індивідуальних здібностей до навчання; вроджених і набутих вмінь пошуку інформації і практичної реалізації.

будучи студентами, не дооцінюємо знання з філософії, менеджменту, політології, патентознавства, інтелектуальної власності і інших як нам тоді здається предметів, якими нам забивають голови

Тут ще залежить від викладача. Можна згадати роки навчання — я з деяких предметів не згадаю ні суті, ні обличчя викладача. Всі «непрофільні» предмети можна «прив’язати» до профілю, але цим мало хто займається.

Як студент і колишній випускник ІТ Академії СС, скажу чесно, а мотивація у більшості студентів є тільки на першому курсі. Згодом вона зникає, коли приходить розуміння, що більшість інформації застаріла і викладачі взагалі поняття не мають про банальні речі. Звідси і пояснення чому стеденти вчаться тільки під час сесії. В`ячеслав вдало підмітив, що студенти будуть слухати людей, які щось досягли, які мають авторитет, а у вузах таких людей дуже небагато. Більшість викладачів не мала ніяких серйозних практичних навичок, про які писав автор, а маєлише знання. Ну якщо читати один і той самий матеріал рік за роком, то сорі, тут вже ніяка «мотивація» курсів від Coursera не допоможе.

Ви не помітили просто, що у попередньому коментарі я зауважував про обов’язкову наявність практичного досвіду у викладачів. До речі, цікаво, що ті, хто критикує університети, все ж їх закінчили. Цікаво було б почути думку того, хто дійсно зі школи сам навчився спеціальності, чого досяг і наскільки легко зростати кар’єрно. Можливо і правда більшості не потрібен університет.

Ви кажете про мотивацію студентів, а яка мотивація у викладача? Який відсоток молоді залишається працювати в університеті? Я бачу вихід лише у платному навчанні. Тоді і студенти, і викладачі будуть мотивовані. Поки у нас «соціальна» країна, якості не буде.

Мені подобається викладати предмет, в якому я маю практичний досвід. Я можу дати чесну відповідь на запитання студентів з реального життя. І це подобається. Є у мене і предмет фундаментальний, біотермодинаміка. В ньому я веду тільки практичні заняття, тому стараюся також підвести його під ту базу прикладів медичного обладнання, яким вмію користуватися чи принаймні бачила в житті. Але реально викладати цей предмет важче. Ніж той в якому я працюю практично і проводжу заняття безпосередньо в операційній, даючи студентам в руки обладнання потримати, щось порозкручувати, провести операцію на видаленому серці тварин.

Тільки викладати, не працюючи практично в галузі, мені було б реально важко мотивувати студентів і себе.

По-перше, наші студенти (відсотків 80) за замовчуванням не вчаться протягом семестру, а лише — в сесію

Це виключно адміністративна проблема (це як ще діючий викладач пишу). В багатьох університетах «на папері» запроваджено накопичувальну систему — не працював протягом семестру — «до побачення». І так, коли є ризик, що відрахують — є певний стимул навчатися. Ну і викладачі мають бути «в темі». Бо коли на захисті диплому по одній темі і технології здають вихідний код з зовсім іншим і таки отримують диплом — це дуже сумно (особисто знаю приклад, коли замість проекту на Unity був зданий проект на Delphi).

Дякую за публікацію!

Це хтось з моїх студентів?! )))))

Аж ніяк!
Это реакция на фильм из детства
ru.m.wikipedia.org/...​Мэри_Поппинс,_до_свидания

))) Ааа ))) я за секунду також згадала ))) Після реакції що це хтось з моїх студентів ))))

Насправді це якось давно одні недоброзичливці мене так обізвали ))) А я в дитинстві дуже любила цей фільм, мені сподобалося... Сприйняла це як комплімент і користуюся )))

Подписаться на комментарии