Навіщо викладачі йдуть на освітні курси та чи є прірва між університетом й IT

Твердження про те, що між університетською освітою в Україні й реальними вимогами на ринку IT існує прірва, не нове. Мовляв, викладачі не розуміють, чого саме вимагатимуть компанії від випускників, дають студентам застарілий матеріал тощо. Але чи актуально це сьогодні, у час, коли існує чимало курсів підвищення кваліфікації, а самі компанії відкриті до співпраці зі ЗВО?

DOU поспілкувався з викладачами спеціальностей, які є базовими для майбутніх IT-фахівців. Наскільки освіта й устаткування університетів відрізняються від того, що було раніше, чи дійсно самого лише навчання в університеті замало для працевлаштування і що потрібно викладачу, аби бути затребуваним, нам розповіли педагоги київських і львівського вишів.

Максим Верес, доцент кафедри інтелектуальних інформаційних систем факультету комп’ютерних наук і кібернетики КНУ ім. Шевченка

Я відвідую різнопланові курси, лекції, тренінги, аби вміти не просто переповідати те, що знаю, студентам, а робити це цікаво. Наприклад, останній курс називався «Проектний підхід у вищій освіті» від GlobalLogic. На ньому викладачам пояснювали, які існують сучасні підходи в організації команди, побудові роботи, на практиці й прикладах демонстрували нюанси методик типу Agile та Kanban тощо. Також окрему увагу приділили гейміфікації навчального процесу. Останній підхід сьогодні особливо актуальний, бо покоління студентів, які до нас приходять, так зване покоління Z, потрібно весь час зацікавлювати. Ці молоді люди не слухають сухі лекції, вони швидко перемикаються на свої гаджети. Тому такий підхід є необхідністю.

Маю сказати, що подібних заходів немало. Як кажуть: хто шукає, той знайде. І викладачі, які зацікавлені у саморозвитку, мають гарно себе зарекомендувати, аби отримати місце, бо охочих достатньо.

Академічна наука забезпечує студентів базою, основами, але ті вимоги, які висувають випускникам ІТ-компанії, забезпечити суто на академічному рівні неможливо. На базі ЗВО студентам зазвичай дають невеликі навчальні проекти для відшліфовування навичок. Але якщо компанія хоче отримати хорошого фахівця, вона має, як мінімум, розповідати викладачам про те, чим вона зараз займається, з якими технологіями працює, які підходи й інструментарій використовує в роботі тощо. У такому разі педагоги бодай матимуть уявлення про те, що наразі найбільш необхідне. Адже не варто забувати про те, що IT — сфера, в якій все дуже швидко змінюється. Те, що було два роки тому, сьогодні вже не актуально: один фреймворк змінив інший, ту чи іншу технологію не змогли масштабувати і більше до неї не повертаються тощо. Виходить, якщо ІТ-компанії, які весь час кажуть, що академічна наука не випускає необхідних їм фахівців, не будуть зі свого боку популяризувати те, що вони хочуть бачити, то вони цього і не отримають.

Головне завдання університету — навчити студента мислити, закласти розуміння того, що таке алгоритми, вища математика, як застосовувати її для виконання завдань. Але як це має виглядати в межах бізнес-проекту, повинні пояснювати ІТ-компанії.

Зараз, до речі, є тенденція до того, що спеціалісти ІТ-компаній ведуть на старших курсах практику по 10-15 занять, у межах яких цілком розкривають стек технологій, які використовує їхня фірма у своїх проектах. Говорять, наприклад, про те, що для організації внутрішньої комунікації потрібна Jira. У такому разі випускник може швидко стати частиною колективу, а не просто сидіти кілька місяців і намагатися зрозуміти, як компанія функціонує. Очевидно, що на адаптацію потрібен час, але так процес триватиме менше.

Чи можна навчитися всього, що потрібно IT-компанії, самотужки? Я не певен. Наприклад, як ми вчимо англійську? Вивчаємо матеріал самостійно, йдемо на курси, беремо те, що викладають чи викладали у вишах. Так і тут. Якщо людина буде займатися виключно за книжками і з допомогою самонавчання, вона не матиме практики спілкування, розуміння, що вимагають для отримання результату, стимулу, аби самостійно щось робити. Начебто прочитав, все зрозумів, а виконувати завдання для закріплення матеріалу ліньки.

Крім того, дійсно хороший спеціаліст має знати класичні дисципліни, алгоритми, теорію імовірності, дискретну математику та багато іншого. Хіба цього навчишся швидко і самостійно? Це складні речі, для пояснення яких треба наводити аналогії, вміти переповісти простішою мовою для початку, аби потім формулювати складні поняття. Математика — це інша мова спілкування, і якщо ви її не вивчите, не зрозумієте її термінологію, то не зможете спілкуватися з людьми, які опанували цю мову, пишуть технічні статті, дослідження.

І, звісно, самі викладачі не мають стояти на місці. Що мотивує студента вивчати речі, які не є обов’язковими в межах дисциплін, що йому викладають? Бажання розвиватися. Так само і з викладачами. Якщо людина пішла до цієї сфери, жага до розвитку в принципі має бути в ній закладена. Але одним із вагомих факторів, які б підштовхнули викладацьку спільноту частіше відвідувати тренінги, семінари, було б визнання такого навчання підвищенням кваліфікації. Офіційно. Бо, як правило, це відбувається у вільний від роботи час.

Майя Сперкач, заступниця декана факультету інформатики та обчислювальної техніки, доцент кафедри автоматизованих систем, обробки інформації та управління КПІ ім. Сікорського

Я відвідую курси поза роботою, бо викладаю чимало дисциплін, наповнення яких швидко змінюється. Була і на курсах з проектного підходу у вищій освіті, на тренінгах з баз даних, front-end і back-end розробки, бізнес-управління тощо. Це все сфера моїх інтересів, галузь, в якій я працюю. Без постійного навчання, нових знань викладач нікому не буде потрібен, особливо якщо ми кажемо про IT. За рік з’являється стільки нового, що ти просто мусиш йти в ногу з часом. На щастя, в Україні достатньо можливостей для отримання нових знань і досвіду. Для цього навіть не обов’язково їхати за кордон.

Разом з викладачами змінюються і навчальні заклади. Я, звісно, можу казати лише про той, в якому працюю. Ми намагаємося постійно розвиватися. Та прірва між приватними компаніями й університетом існуватиме завжди. Єдине, що ми можемо робити, — максимально скорочувати її.

Чому компанія завжди буде на крок попереду? Бо в основному великі фірми мають материнську компанію за кордоном. Україна не є лідером у впровадженні новітніх технологій. До нас все приходить після того, як з’явилося, наприклад, в Америці. Але ж спочатку новинки потраплять до IT-компанії, а вже потім до університету. Тож розрив і зберігається.

Аби ситуація не була катастрофічною, ми запрошуємо тренерів від приватних фірм до ЗВО, відправляємо наших викладачів на курси, створюємо умови, в яких студенти можуть виконувати навчальний проект під менторством особи з приватної ІТ-компанії.

Але потрібно розуміти, що жодна фірма не зможе дати такий рівень фундаментальних знань, який дає університет. Нам, як технічному ЗВО, важливо, щоби студенти й випускники не лише знали технологію розробки, а й вміли розв’язати складну задачу для початку і вже потім взятися до програмування. І в цьому між нами та приватним сектором є взаємодія: ми обмінюємося знаннями, а на виході маємо кваліфікованого фахівця.

Також варто зважати на те, що рівень устаткування вищих навчальних закладів сьогодні не порівняти з тим, який був 10 років тому. Все стало більш доступним і відкритим. Університет стає більш гнучким, змінює форму подання матеріалу, формат спілкування зі студентами тощо. Наприклад, я не проводжу звичайних лекцій чи практичних занять. Я проводжу тренінги, і часто ми в ігровому форматі виконуємо практичні завдання.

Технічне устаткування, звісно, безпосередньо залежить від конкретного вишу й спеціальності. Є такі, де сильніша педагогічна база, а є такі, що мають все необхідне для практичної реалізації проектів. У нашому закладі матеріальна база трохи відстає. Наприклад, в лабораторію робототехніки потрібно вкладати дуже великі кошти, яких ми, на жаль, не маємо. Один компресор коштує 30 тисяч євро! Але і тут шукаємо спонсорів, намагаємося залучити альтернативні державним джерела фінансування. Решта лабораторій обладнані сучасними комп’ютерами, хоча студенти їх дуже мало використовують. Кожен приходить зі своїм ноутбуком, бо їм так зручніше працювати.

Аби скоротити відрив, ми шукаємо викладачів, які працюють у ІТ-компаніях, і запрошуємо їх на роботу. У нас вони зазвичай працюють за сумісництвом, і університет намагається йти на поступки у деяких питаннях, аби лише не втрачати таких фахівців: зменшуємо бюрократичну тяганину, підлаштовуємо графіки тощо. Але таким спеціалістам цікаво нести знання в маси, і вони готові робити це практично на волонтерських засадах.

Сергій Ярошко, кандидат фізико-математичних наук, доцент, завідувач кафедри програмування ЛНУ ім. Франка

Для мене курси, семінари й тренінги — це своєрідне підвищення кваліфікації. Я маю 30 років викладацького стажу і все одно дізнаюся на таких заходах про нові підходи, наприклад, ділові ігри, роботу в команді, психологічні експерименти, незвичайні способи знайомства тощо.

На жаль, в Україні підвищенням кваліфікації викладача воно визнається лише тоді, коли відбувалося у вищому навчальному закладі такого ж рівня акредитації або в установі Національної академії наук. Тому, коли ти йдеш на курси від приватних компаній, ти витрачаєш свій позаробочий час, а результат навіть не врахують на офіційному рівні. Через такі жорсткі обмеження ніхто раніше не шукав курсів деінде, хіба окремі ентузіасти. Зараз підхід до цього потрохи змінюється, компанії самі пропонують власні заходи, то чому б не скористатися пропозицією, яка надходить просто у деканат?

У 2016-2017 роках на базі SoftServe діяла спільнота IT-Teachers. Раз на місяць збиралися викладачі й представники компаній та обговорювали різні методи викладання в IT-сфері: що роблять фірми, що — університети, які методики та програмні продукти використовують, як покращити їхню співпрацю тощо. Не було жодних сертифікатів, але ми з колегами відвідували, бо це було цікаво й корисно.

У нас щороку зростає прірва між рівнем підготовки випускників школи й рівнем очікувань IT-сфери. Років 10 тому треба було, аби студент «стрибнув на метр» за роки навчання, а тепер він має «стрибнути на 10 метрів». Але цього не можна досягти простими заходами.

Необхідно почати з того, щоби давати дітям з 1 класу «Антиструмін». Це, до певної міри, жарт, але наша молодь має йододефіцит, і це впливає на здатність до навчання. Ми можемо багато говорити про підвищення кваліфікації, нові освітні програми, перебудову Міністерства освіти, але коли ти запитуєш у школяра, скільки буде 7 помножити на 8, а він хапається за смартфон — не буде жодних спеціалістів.

Діти зі школи приходять з низьким рівнем підготовки, мотивації. Навіть у нашій сфері, сфері комп’ютерних наук, майбутньому IT. Бажання вчитися має далеко не кожен, а вміння вчитися — один з десяти.

Щоби результат був інакшим, потрібен не один рік роботи. Наша школа деградувала десятиліттями, і необхідно 20-30 років, щоби це виправити. Потрібно, зокрема, підвищувати престиж роботи вчителя, аби викладач був поважною людиною, як у 50-х роках минулого століття. Не бізнесмен, не приватний підприємець, а пан доцент, який має освіту, світлу голову, якого всі шанують. Мені складно навчати студентів, якщо вони будь-якої миті можуть спитати, «чому я такий бідний, якщо такий мудрий». Наш випускник з 5 роками досвіду має зарплату 3 тисячі євро, а викладач як мав 10 тисяч гривень, так і має. Освіта мала б бути в більшій пошані.

Студентам нашої спеціальності сьогодні не складно працевлаштуватися, їм складно довчитися, бо чимало з них працюють на 3-4 курсі. Існує значний дефіцит кадрів, приватні фірми беруть усіх, кого більш-менш можна навчити й адаптувати до власних потреб, внутрішніх процесів компанії. Зараз престижно піти працювати й заробляти вже, а не потерпіти ще рік і вкласти собі в голову трохи більше, ніж елементарне вміння писати код.

Те, що молодь працює, — безперечно, добре, оскільки здобуває цінний практичний досвід, знайомиться з найновішими технологіями. Але вона робить це зарано. Якщо в юному віці людина починає заробляти гроші, вона вважає, що це найважливіше в житті. Вона не працює над власним розвитком, бо поєднувати роботу з навчанням складно. На це здатні одиниці. Подальше професійне зростання такого недовченого спеціаліста викликає багато запитань.

Зараз існує багато способів самоосвіти. Чи може самоук стати фахівцем? Така ймовірність є, але це не правило. Самоосвіта не буде системною. В університеті є навчальний план, який не просто кимось вигаданий, а є кристалізованим досвідом. За багато років викладання вироблено перелік дисциплін, які треба знати, є фахівці, які вміють це пояснити. Крім того, університет — це люди, великий колектив викладачів і студентів, а не лише стіни. Це надзвичайне середовище, в якому зростають спеціалісти. Вони спілкуються, обмінюються ідеями, знаннями й так зростають.

У нас, наприклад, щороку оновлюється навчальний план. І це не просто косметичні зміни, а радикальні інновації, які адаптовують навчання до потреб ринку. Той план, який діє у нас, в університеті Франка на факультеті прикладної математики та інформатики, проходив експертизу у Львівському IT-кластері, а це не одна компанія. Ми витратили чимало часу і зусиль, аби показати наше бачення фахівцям, врахувати їхні рекомендації, і тепер маємо план, так би мовити, схвалений виробництвом. Наразі він up to date і щороку удосконалюється.

На нашій кафедрі більшість працівників мають додаткову роботу в різних IT-компаніях. Там вони заробляють основні кошти. Але вони люблять університет, люблять викладати, тож і займаються до певної міри спонсорством. І зі студентами вони спілкуються тією мовою, яку використовують на виробництві, а значить, доносять актуальні знання.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось0
До обраногоВ обраному0
LinkedIn



30 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Для того чтобы заниматься «макакингом», которым занимаемся в 90% случаев хватило бы и ПТУ. Высшее образование это немножко о другом

Укр. образование дно и с этим ничего поделать нельзя, на данный момент.
Есть целый рад факторов, которые тянут наше образование всю глубже каждый день:
1. В универ приходит пиздюк, закончивший 11 классов и этого то пиздюка необходимо выпустить из универа мало-мальски грамотным спецом. Многие скажут, так учите нетленную классику по типу плюсиков, которые не теряют актуальности годами, и будет всё гуд, однако не всем студентам плюсы будут интересны. Ибо кол-во направлений в ИТ сфере растёт каждый день, не создавать же 10-20 новых направлений в учёбе каждый день.
2. Справиться с вышеописанной проблемой могли бы практикующие специалисты, которые будут делиться со студентами актуальным и живым опытом, а не рассказами из серии: а вот я, 15 лет назад....
3. Разный уровень студентов. Некоторые удут на ту, или иную специальность осознанно, некоторые из-за нареканий родителей, кто-то тупо для откоса от армии. Вариантов много. Но, по итогу, мы имеем сильную градацию по уровню знаний в группе и на потоке. Возникает проблема: преподаватель будет подстраиваться под студентов более высокого уровня и давать им материал, который будет интересен для таких студентов и тогда будет страдать остальная часть группы, у которой знания скудны или вообще отсутствуют. Или же будет преподавать материал начиная с самых основ, тем самым вызывая скуку у более продвинутой части группы, что обернётся закономерными прогулами данной пары этими студентами с формулировкой: «Препод не даёт ничего нового».
4. Так же есть проблема с лабораторными, курсовыми и практическими работами. Большинство из них — персонализированные задание для индивидуального выполнения. Очень мало проектов для командного выполнения, где студенты могли бы сами распределять роли. Например вместо скучных и однотипных курсовых по веб программированию, лучше задать студентам сделать проект, поделив их на команды из 4 — 5 человек. Например в случае курса по веб программированию один займётся фронт частью, другой бэк, третий архитектурой и т.д. вариантов масса, меню на все вкусы.
Так что самодрессура педагогов выглядит как подметание грязного коврика при входе горящего дома.

1. Як варіант: мати просто дисципліну «Програмування», де розказують про конструкції, структури даних, ООП тощо. А завдання можеш виконувати будь-якою мовою, за бажанням. Можна навіть лекцію із застосування мов провести, щоб молодик міг уявити, чим він хоче займатися і який інструмент йому для цього знадобиться.
2. Повністю згоден, і стосується це не тільки ІТ. Очевидно, що досвід людини, яка практикує своє ремесло щодня набагато цінніший за переписування під диктовку конспекту викладача, який він таким же чином отримав у спадок від попередника. Але цю проблему спричинено низькою престижністю професії, що у свою чергу спричинено низькою зарплатнею. Справжній спеціаліст буде таким займатися, тільки якщо у нього самого є бажання і вільний час.
3. Різний рівень студентів — це наслідок різного рівня школярів. Дітей колись придумали набирати у класи за віковим показником, без врахування інших критеріїв. І так, різнобарвною купкою, вони отримують усереднені знання з усіх дисциплін протягом одинадцяти років. Хтось відверто недобрав, хтось взагалі нічого не зрозумів, решті — норм. Великі групи учнів — зло, але на інший розподіл банально не вистачить викладачів/бюджетів.
4. Теж плюсую. А ще деякі вчителі практикують Agile, навіть у школах. Тоді учні самоорганізовуються і відчувають власну відповідальність, але вже не перед вчителем, а перед командою. Учасники здобувають знання під час обговорень і один-одного навчають. До того ж це частково вирішує проблему з третього пункту. Викладач з нудного лектора перетворюється на ментора, що лише направляє.

Это вы ПТУ с универом перепутали

Прочитав, что КПИ приглашает специалистов из ИТ компаний и идёт им на уступки, сразу вспомнила вот эту статью: dou.ua/...​enta/columns/kpi-no-more

Також окрему увагу приділили гейміфікації навчального процесу. Останній підхід сьогодні особливо актуальний, бо покоління студентів, які до нас приходять, так зване покоління Z, потрібно весь час зацікавлювати. Ці молоді люди не слухають сухі лекції, вони швидко перемикаються на свої гаджети. Тому такий підхід є необхідністю.

Ну раз не заинтересованы они, то незачем и ходить. Какой смысл время тратить, в гаджетах можно посидеть и в более приятных местах.

З іншого боку, якщо вони зацікавлені, то ходити також немає потреби. Який сенс витрачати час, якщо самостійно можна вивчити значно більше за той же час?

ага, скоро ЛСД-хи будут выдавать, поколению «ИГРЕК»

У нас вони зазвичай працюють за сумісництвом, і університет намагається йти на поступки у деяких питаннях, аби лише не втрачати таких фахівців: зменшуємо бюрократичну тяганину, підлаштовуємо графіки тощо.

Как-же от этого несёт банком, в котором работать большая честь)

Ми витратили чимало часу і зусиль, аби показати наше бачення фахівцям, врахувати їхні рекомендації, і тепер маємо план, так би мовити, схвалений виробництвом. Наразі він up to date і щороку удосконалюється.

Можно ссылку?

www.mmf.lnu.edu.ua/st/progr/1653
Тут где-то?

Українська освіта у ВУЗах — ДНО, якщо не сказати Дніще єб**оє.

Наведу декілька суб’єктивних особистих причин:
1. Викладачі часто, банально, не компетентні. Він знає певний матеріал на тему розподілених обчислень який був актуальний 30+ років тому на комп’ютерах 1 та 2 покоління і все. Те, що матеріал який він дає в принципі неможливо застосувати в сучасних реаліях, його не хвилює.

2. Викладач не вміє зацікавити студента. Тут можна апелювати, що це не його обов’язки, але ніфіга, якщо ти викладач, будь добрий донось інормацію адекватно, а не озвучуй просто статтю з вікіпедії.
Як мінімум, викладач повинен розповісти як, де і навіщо має бути застосована інформація яку він дає.

Те, що молодь працює, — безперечно, добре, оскільки здобуває цінний практичний досвід, знайомиться з найновішими технологіями. Але вона робить це зарано. Якщо в юному віці людина починає заробляти гроші, вона вважає, що це найважливіше в житті. Вона не працює над власним розвитком, бо поєднувати роботу з навчанням складно. На це здатні одиниці. Подальше професійне зростання такого недовченого спеціаліста викликає багато запитань.

А можливо відповідь у тому, що молодь вважає не доцільним витрачати час на речі, які, на йог одумку, потрібні лише для отримання корочки на рівні «завчив-здав-забув»?
Якщо донести людині навіщо їй ваші лекції, окрім корочки, результат буде інакший?

3. Проблема викладання «Базових дисциплін».
Всі погоджуються, що база потрібна, але що саме є базою?
Математика і фізика так, але на якому рівні? Як на мене, на не профільно математичних кафедрах намагаються дати занадто складний рівень мат. аналіза і недостатньо уваги на «середньоскладні речі» типу тих самих градієнтних спусків, диференціювання і т.д. І найголовніше, ця вся інформація дається без будь-якої прив’язки до реального життя, без прикладів задач які весь цей мат. аналіз вирішує і т.д. В студента формується каша з абстракних формул які він не знає чи знадобляться і найважливіша задача пар з математики перетворюється в те, аби власне здати цю математику.
Навіщо 99,99% спеціалістам з ІТ викладати фізику складніше законів Ньютона, теорії електричних кіл і обробки цифрових сигналів, для мене до цих пір загадка.
Алгоритми і структури даних. В мене за 6,5 років навчання на бакалавра і потім спеціаліста не було предмета, де б ми це вивчали. Був предмет, який називався «дискретна математика», де поверхнево було дано теорію графів і все. Чи не краще скоротити обсяг застарілих дисциплін, а також того, що не відноситься до сучасного ІТ і дати курс на декілька симестрів по алгоритмам і структурам даних, що, по суті, є найголовнішою базою.

4. Англійська у ВУЗах на дуже фіговому рівні.

5. Велика частина бізнес потреб не покривається. Ніхто не розкаже як це працювати QA і що для цього потрібно, ніхто не розкаже про бізнес-аналіз, ніхто не розкаже які є напрями в розробці і чим вони відрізняються(клауд, десктоп, мобайл, ембедед і т.д.).
Список ще можна продовжувати але і так задофіга вийшло.

І тим не менше, з ВУЗом краще, ніж без нього.

Закінчив КПІ ФІОТ.

Как бывший (и местами действующий) препод — согласен практически полностью )

Вообще не совсем понял, о чём он?
— Назвал всех дебилами и предложил пить витамины.
— Возмутился почему дебилов забирают на 3-м курсе не доучивши чего-то там, что очень нужно для какой-то другой работы.
— При этом прыгать надо, не как раньше на метр, а на 10. Только вот готовы они уже кодить к 3-му курсу.
Какой-то специалист в говорении противоречий.

трошки різкувато але справедливо і влучно. Я б сказав, що освіта взагалі (і середня також) відірвана від реального життя.Я пам’ятаю слова вкиладаа на першому курсі — «а тепер ми за півроку спробуємо вивчити те саме те що вам пхали 10 років в школі але по людськи». І він був правий.
Що до зацікавленості і т.д. тут трошки суперечливо. Якщо студент/учень не хоче вчитись тто його не повинен ніхто зацікавлювати і взагалі то вже інститут, а не дитячий садок. Як на мене окрім відсталої від реалії програми (а причина в тому що її повинні писати фахівці, а не ті хто віддалено чув про предмет по якому пишуть програми навчання) надто мало практики (потрібно більше).
Щодо курсу математики на ФІОТта ПМ то не повірите але її меньше ніж на інших спеціальностях і вона трошки простіша, хоча навіщо такий об’єм... а ось ТАУ немає у ФІОТ та ПМ, а дуже корисна штука.
про іноземну ви досить м’яко. насправді іноземна в тех. вузах — Н.І.Я.К.А.
взагалі, якщо мова про КПІ то для людини яка хоче пов’язати себе з АйТі та думає про вступ до тех. вуза треба обирати непрофільний факультет, як це не дивно, та результат буде краще при наявності натхнення (якщо виходити з користувацької точки зору — я прийшов то вчить мене. в такому випадку навряд щось путнє вийде).

Якщо студент/учень не хоче вчитись тто його не повинен ніхто зацікавлювати і взагалі то вже інститут, а не дитячий садок.

Якщо мені нецікаво на парі з провини викладача, то навіщо мені така пара? Ах, так, за відвідування десять балів дадуть, а без нього, відповідно, знімуть. І на іспиті будь-яка неточність розглядатиметься як достатня причина для зауваження: «А якби ви не пропускали лекцій...».
Взагалі як почитати місцевий контингент, то ніхто нікого не має зацікавлювати, але рівень викладання у наших Вишах — дно. Якось не сходиться.

Якщо мені нецікаво на парі з провини викладача, то навіщо мені така пара?

що означає нецікаво з вини викладача?

Ах, так, за відвідування десять балів дадуть, а без нього, відповідно, знімуть.

може Ви так звикли отримувати освіту то тут ніхто не може Вам перешкодити

Якось не сходиться.

в чому не сходиться? рівень викладання дійсно дно т.я. програми нікуди не годяться, викладачі не намагаються викладати відповідно часу (з багатьох причин і фінансова не остання), освіта у багатьох викладачів побудована на "

А якби ви не пропускали лекцій...

"
сама програма часто побудована таким чином , що будь-які намагання з боку викладача будуть марні.

від віку це не залежить. У мене не було таких що засинали на лекціях. А от той му... що запам’ятався — балерун у минулому який прийшов викладати вищу математику інженерам... спочатку це було смішно , а потім хотілось його на дибу. У будь якому випадку перекладати вину повністю на викладаа вважаю що це не є правильно. Взагалі інститут це вже та інстанція коли вить життю а не вкладаєзнання з ложечки. В першу чергу вить користуватись літераатурою, вибудовує логіку і т.д. З інститута запам’ятались викладачи які ставили задачи явно не по лекціям. Виглядало це надто складно але знаходили рішення бо вони вчили в пешу чергу думати!

що означає нецікаво з вини викладача?

— він тупо зачитує конспект чи презентацію, не приводячи прикладів застосування наданих матеріалів;
— бубнить собі під носа так, що його не чутно навіть з перших рядів;
— змушує переписувати код з презентації.

може Ви так звикли отримувати освіту то тут ніхто не може Вам перешкодити

Взагалі не зловив логіки. Тобто якщо викладач на вступній лекції встановлює регламент, що на відвідування відводиться десять балів з загальних ста і, відповідно, не нараховує їх у разі недосягнення мною певного порогу, то це я так звик отримувати освіту? А ще є приклад, коли хлопчина надавав перевагу вивчати англійську самостійно, дав майже бездоганну відповідь на іспиті, на що йому викладачка заявила: ну ти ж розумієш, що я не можу поставити тобі п’ятірку, бо ти пропускав заняття. Певно він не звик отримувати освіту так, як я.

в чому не сходиться?

Ви перекрутили. Ви кажете, що ніхто нікого не має зацікавлювати, але при цьому стверджуєте, що викладачі не мають зацікавлювати студентів. Ви не бачите кореляції?

— він тупо зачитує конспект чи презентацію, не приводячи прикладів застосування наданих матеріалів;
— бубнить собі під носа так, що його не чутно навіть з перших рядів;
— змушує переписувати код з презентації.

хм... я вдруг подумал вот конкретно по этому вопросу получается фашисты капиталисты империалисты мерикосы тоже таки решили как делать этот вопрос вадь как работает у них?

оказывается у них студенты записываются на лекции преподавателя по своему желанию программа очень гибкая и по факту на лекции преподавателя т.е. на весь курс вообще может тупо никто не ходить без каких-либо серьёзных последсвий для себя (ну ок не настолько но идея такова) а когда студенты не будут ходить на преподавателя университет уже спросит с преподавателя прямо «так чувак тут студенты на тебя не ходят боюсь мы с тобой контракт на следующий семестр продлять не будем сорри чувак ничего личного просто бизнес» и ведь и правда не продляют

меня реально всё больше смущают вот эти моменты чем дальше разбираешься как «у них» всё устроено тем больше получается вот это самое классическое «всё уже украдено до нас!» (к) (тм)

и работает же ж я проверял ))

на що йому викладачка заявила: ну ти ж розумієш, що я не можу поставити тобі п’ятірку, бо ти пропускав заняття.

к сожалению такое возможно тут уже начинается политика и те самые «софт скиллз» об реальных случаях я и читал в книжках и уже сталкивался на практике в университетской среде среди знакомых лично тоже может быть но тут надо подумать ))

потому как тут без контекста прямо не скажешь одно дело если этот балл ни на что не влияет кроме формально не объявленной холодной войны между преподавателем и студентом (таких тоже бывает я проверял) другое дело если из-за этого балла студент не получит стипендию что в капиталистических условиях больно и почти 100% критично так что тут приходится и думать и самому играть в эти игры например тщательно ходить на уроки и вообще всячески «подкатывать» к преподу сколь бы глупо это ни было бы б чисто технически селяви и добро пожаловать в большой мир! ))

4. Англійська у ВУЗах на дуже фіговому рівні.

кстати да надо думать мне в моё время с этим повезло и личное спасибо преподавательнице

По финансам слишком большая пропасть между универом и работой в бизнесе, чтобы удержать грамотного преподавателя в ВУЗе. Плюс куча бумажек и бонусных задач (найти спонсора кафедре, провести рекламу факультета в школе и т.д.). Те исключения которые могут быть сейчас, не факт, что останутся через год.

Аутсорс, не год назад появился. Эти люди там сидят десятки лет. Еще во времена когда я заканчивал ВУЗ в 2008, уже были преподы получающие бонусы за отобранных студентов для компаний. Были директора компаний: читавших лекции и заодно рекламу о своих предприятиях и чай-печеньках в офисе. И это во времена, когда IT-шников было не 100-тни тысяч, а несколько десятков.

Я заканчивал универ в 2011-м. И желающих быть разработчиком или тестировщиком практически не было. Вот быть админом — это да, считалось круто. Это сейчас практически любой универ/колледж делать вид что ит-специальность даёт.

Хз, какой-то ужасно устаревший миф, даже для 2011.
Может в 2000 админы и получали больше программистов, и то не уверен. Админом разве-что было легче устроиться. Где-то в 2000-2003 было популярно ложить локальные сетки в учреждениях, тогда на этом не плохо варились.

Ну до 2008 программист получал меньше менеджера по продаже. А эникейщиком было легче устроится в любую фирму.

Підписатись на коментарі