Португалія, Таїланд, Люксембург. Релоковані IT-спеціалісти розповідають про плюси та мінуси перебування за кордоном

Ми попросили шістьох айтівців, які переїхали з початком повномасштабної війни за кордон, розповісти про особливості життя у Люксембурзі, Німеччині, Таїланді, Португалії, Єгипті та Польщі. Про переваги й недоліки — далі у статті.

📍 Таїланд. «Тут досить страшно хворіти, бо медична страховка має багато винятків»

Олександр Маркусик, DevOps у SPD-Ukraine

У червні цього року перебрався в Таїланд. Я досить ретельно спланував поїздку. Маршрут був такий: Київ — Хелм (Польща) — Варшава (Польща) — Доха (Катар) — Пхукет (Таїланд). Я поїхав зі своєю мамою з інвалідністю, що і стало підставою для виїзду.

Робочі процеси після переїзду особливо не змінилися. Я починаю працювати о 14:00, закінчую о 23:00. Над робочим місцем не дуже заморочувався: поставив два ноути (робочий та особистий) без додаткових моніторів. Зазначу, що замовник дуже обмежив доступи тим, хто перебуває в Україні. Тому після початку війни фахівцям, які залишилися в країні, складно було знаходити собі завдання. Це стало вирішальною причиною мого переїзду.

З тайцями в нас велика різниця в менталітетах. Вони, як і багато південних народів, досить розслаблені, усміхнені, нікуди не поспішають. Якщо можна чогось не робити, вони точно не робитимуть. Це видно по тому, як вони прибирають у готелях — довго і не дуже якісно. Також місцеві рієлтори зовсім не поспішали допомагати мені з пошуком житла. А це ж їхній основний заробіток. Причому в Таїланді зараз низький сезон і мало туристів.

Тайці дружні. Часто можна побачити європейських чоловіків з місцевими дівчатами. Айтівців серед місцевих трохи більше ніж нуль. Я таких взагалі не бачив. А знайомих ІТ-спеціалістів з України зустрічав уже кілька разів. Я поки не заводив дружбу з тутешніми жителями, тому важко глибше зануритись в їхній менталітет.

Плюсів у релокації більше, ніж мінусів. Я давно мріяв зимувати в Таїланді. Також я спокійний через те, що ця країна дуже мало брала участь у війнах. І Путін тут точно не нападе. У Польщі я б так не міг сказати.

Серед мінусів: є труднощі з «нормальною» їжею, її треба пошукати. Багато дивних страв. За місяць у Таїланді я встиг двічі легко отруїтися. Тут досить страшно хворіти, бо медична страховка має багато винятків. А ціни на приватну медицину у п’ять разів вищі від українських.

В Україну хотів би повернутись, коли закінчиться війна. Але багато чого може змінитись. Можливо, і не повертатимусь. Щонайменше треба, щоб відкрили кордони.

📍 Португалія. «Деякі власники відмовляються здавати квартиру без місцевого гаранта»

Тетяна Ярошенко, Head of Product у Pawa

Я переїхала у Португалію, Кашкайш. Це невелике місто з виходом на океан, за 30 хвилин їзди від Лісабона. Тут не так спекотно влітку, як у столиці, а ще безпечніше і немає заторів.

До війни вся команда Pawa працювала офлайн в київському офісі, тому найбільша зміна полягала в переході на віддалений формат. Я взагалі не можу працювати з дому, навіть під час ковіду знаходила можливість виїхати в офіс, на відкриту терасу або в кафе.

Тому, коли приїхала до Португалії, одразу знайшла коворкінг. Спочатку орендувала місце в опенспейсі у LACS Cascais за 150 євро на місяць, а щойно звільнилася окрема кімната — переїхала туди. Її вартість 700 євро на місяць. Мінімальний термін оренди за контрактом становить пів року. Простір pet-friendly та має велику зелену територію. У мене хаскі, який важко переніс переїзд та багаторазову зміну житла, тому я радію, що іноді можу взяти його з собою.

З місцевими стикаюсь не багато, переважно це працівники ресторанів, офісу та деяких державних установ. Загалом, за моїми спостереженнями, португальці не працюють так багато, як звикли ми в Україні. Пам’ятаю, на початку була здивована тим, що після п’ятої вечора в коворкінгу майже не залишається людей. Декілька разів у п’ятницю або напередодні свят я взагалі була єдиною відвідувачкою.

Португальці дуже стежать за балансом між роботою та приватним життям, і якщо є можливість, то віддадуть перевагу останньому.

Про виклики та труднощі. Передусім вони виникли з винаймом житла. Знайти гарні варіанти у високий туристичний сезон важко, ще й із собакою. Мінімальний термін оренди тут становить рік, і залежно від власника доведеться сплатити наперед від 3 до 12 місяців. Тобто є ті, хто просить оплату одразу на рік вперед, і маю знайомих, які погоджувались, бо не мали інших варіантів. Деякі власники відмовляються здавати квартиру без місцевого гаранта.

Гарант — це людина, яка має громадянство або посвідку на проживання в Португалії, а також рівень доходу, що дозволить їй сплачувати вашу оренду, якщо ви самі цього не зможете робити. Він також підписує контракт із власником. Моїм гарантом став знайомий з України, що має посвідку на проживання в Португалії.

Якщо гаранта немає, є три варіанти:

• власник відмовиться здавати житло;
• проситиме сплатити всю або значну суму за оренду наперед;
• проситиме депозит, що дорівнює 6–12 місяцям оренди.

Оформлення місцевих контрактів на комунальні послуги, замовлення меблів (адже абсолютну більшість квартир здають повністю порожніми) — це окреме коло випробувань.

З плюсів релокації: у Португалії досить лояльна система оподаткування, якщо порівнювати з іншими країнами Європи. Тут є спеціальний режим оподаткування NHR for digital nomads (для «цифрових кочівників»), тобто для всіх фрилансерів і самозайнятих фахівців, які не працюють на португальські компанії. Дає змогу знизити податок зі стандартних 48% до 20%. Серед мінусів — згідно з дослідженням нашого юрвідділу, технологічна галузь у Португалії не розвинена, кількість і якість компаній на ринку значно нижча, ніж була в Україні до війни.

Якщо говорити про життя загалом, то в Португалії лояльне ставлення до мігрантів, багато людей розмовляють англійською і, звичайно ж, неймовірно гарна природа та океан.

📍 Німеччина. «Сусіди-німці схожі на українців»

Андрій Луцкевич, PHP developer в UvoTeam

Ми з дружиною та дітьми виїхали з України 2 березня. Оселилися в Бергіш-Гладбах, Німеччина. Це неподалік Кельна.

Робочий процес після релокації змінився тільки в одному: чотири дні на тиждень починаю працювати з 14:00, оскільки першу половину дня займаюся дитиною, поки жінка на уроках німецької мови. Графік роботи й до народження малюка був гнучкий — ніхто у компанії не відстежує, де й що роблю. Питання з графіком я розвʼязав на рівні команди: менеджерці пояснив ситуацію, вона була не проти. В команді теж поставилися з розумінням до мого розпорядку.

Тепер моє робоче місце — стіл і стілець на кухні. Мітинги проводжу на ліжку в спальні або в саду.

З місцевими спілкуємося тісно. Пощастило, що вони знають англійську. Різницю в менталітеті мені складно зауважити. Наші сусіди-німці схожі на українців. Вони люблять поговорити, приязні, завжди готові допомогти, гостинні та ощадливі.

Після переїзду з багатьма питаннями нам допомогла сім’я німців, у якої ми зупинилися. Вони нас зареєстрували, оформили страховку від завдання шкоди третіми особами, медичну страховку та допомогли переїхати на орендовану квартиру. Медичну страховку для біженців оформляли окремо, оскільки виплат ми не отримували. Дітям безкоштовно зробили щеплення за календарем, а коли у квітні старша донька зламала руку — возили до лікарні та допомогли порозумітися з лікарями.

З плюсів перебування у Німеччині:

• більшість людей ввічливі;
• чисті та рівні дороги;
• питна вода з крана;
• за кілька годин їзди машиною можна опинитися в іншій країні;
• автобаном їхати в правій смузі — це не зашквар;
• там, де ми живемо, діти можуть самі гуляти на вулиці, й ніхто їх не скривдить.

📍 Єгипет. «Великий мінус — низька швидкість і висока ціна інтернету»

Руслан Бокач, PM у CheIT Group

Я працюю в аутсорс-компанії, розробляємо вебсайти для європейських замовників.

Початок війни нас із дружиною та сином застав у Єгипті, місті Дахаб. Там ми святкували другий день народження малюка. Летіли ми не в готель, а до сестри дружини. У неї тут свій будиночок, де вона живе з сім’єю взимку. Отже, коли почалося повномасштабне вторгнення, ми залишились у неї.

Загалом робочі процеси не змінилися. Авжеж, у перший місяць війни потрібно було прикривати інших PM, бо деякі не мали змоги працювати. Компанія і більша частина співробітників з Чернігова, а місто було оточене з перших днів війни.

Робоче місце в мене змінювалось багато разів. Спочатку я працював з дому. Але великий мінус — низька швидкість і висока ціна інтернету. В районі, де ми мешкаємо, немає провідного інтернету, тому місцеві користуються модемами від мобільних операторів. Ціна «кінська», близько 700 грн на 40 Гб, а за швидкістю тягне на один зум-дзвінок і нічого паралельно (а якщо приєднається ще один користувач до Wi-Fi — це кінець). Забігаючи наперед скажу, що зрештою я знову працюю вдома. Знайшов точку, де більш-менш ловить звʼязок, і підібрав оператора, у якого можна за 600 грн отримати 100 Гб інтернету.

Потім я знайшов готель, в який можна було вільно зайти на вуличну терасу і в якому є «швидкісний» інтернет (2 Мб/сек тут уже швидкісний, і кращого я не бачив). З мінусів — пів дня сидите під сонцем, бо тінь, що падає з пальми на стіл, переміщується. Тож поки це були лютий і березень, вдень було не дуже спекотно і працювати на сонці було ще реально. Починаючи з кінця березня, це вже було занадто і для мене, і для ноутбука.

Окрема проблема Дахабу — сервіс ремонту техніки. Першим у мене перегрівся і вмер телефон. Його ремонтували три дні просто тому, що тут ніхто нікуди не поспішає. Далі перегрівся ноутбук. І так, що довелося шукати нову батарею. У сервісі Дахабу мені сказали, що тут MacBook мені ніхто не відремонтує, треба їхати в інше місто. Найближчий сервіс виявився за 100 кілометрів від мене в Шармі, а батарея за 800 кілометрів — у Каїрі, і то був квест — знайти її за нормальною ціною. Спочатку мені в інтернет-магазині намагалися продати батарею за $250, хоча навіть на їхньому сайті вона коштує $150. Пошук і заміна батареї зайняли три тижні... Працювати з телефона — це ще той виклик.

Щодо місцевих, то ставлення до людини в них залежить від ситуації і, скажімо, ролі, в якій її бачать. Якщо у вас щось трапиться посеред траси, проб’єте шину, то з вірогідністю у 80% місцевий зупиниться, допоможе зняти колесо, сам відвезе за 50 кілометрів на шиномонтаж, привезе колесо назад і нічого з вас не візьме.

Але якщо ви будете в ролі туриста (у туристичних місцях, щось купуватимете на ринках чи в магазині), то тут ви просто «гаманець». Ціна може зростати вдвічі, а для хлопців — утричі.

Також окрема історія з робочими годинами. Для єгиптян нормально починати об 11 ранку і закриватися о 10 вечора. Сервіс з ремонту ноутбуків у Шармі працював з другої години дня до другої ночі.

Про безпеку. На мою думку, тут абсолютно безпечно. Велосипед, приміром, я не прив’язую, в машині одне вікно взагалі не зачиняється, і цим не переймаюся. Ніхто не влізе і не вкраде. Але речі при цьому в авто не залишаю. Малі місцеві бешкетники потенційно можуть взяти щось, що погано лежить. Щодо підтримки українців, то частина єгиптян підтримує Україну, частина каже без наїзду, а з нерозумінням: «Чого ви там воюєте? Ви ж з росіянами один народ». Коли почалась війна, деякі готелі розміщували у себе українців на певний термін за мінімальну плату. Оскільки країна тоталітарна, тут багато років чи то «надзвичайний стан», чи то «воєнний стан», і влада має практично необмежені повноваження. Всі мітинги заборонені законодавчо, тому акцій на підтримку України чи чогось схожого тут не було.

З погляду релокації для роботи Єгипет — далеко не найкращий варіант. Але якщо любите море, тут достатньо дешево. Я спокійно ставлюся до моря, тому за тиждень можу жодного разу не бути на пляжі, хоча живу від нього за п’ять хвилин ходьби.

У лютому сонце повністю сідало о пʼятій вечора, а оскільки я працюю з восьмої до пʼятої, то сонця я майже й не бачив. Зараз ніч настає о пів на восьму, тож після роботи можу з сином піти на пляж. Якщо графік роботи більш гнучкий, то тут є чим зайнятися вдень: віндсерфінг, кайтсерфінг, дайвінг. За цей час я спробував усе.

📍 Люксембург. «Ціни кусючі, адже прожитковий мінімум тут найвищий серед усіх країн Європи»

Ксенія Стрюкова, Data Annotation Specialist в AllSTARSIT

Я переїхала в Люксембург чотири місяці тому, працюю на українську компанію віддалено.

Загалом робочі процеси не змінилися. Єдине — тепер у мене кілька місць, де я люблю працювати: удома, в бібліотеці, у якій є все для комфортної роботи, та в кав’ярні.

Я познайомилась з багатьма людьми в Люксембурзі, і цікаво, що майже кожен — виходець з якоїсь країни. Тут люди дуже відкриті та люб’язні, ніхто не дивиться зверхньо. Звичайно, відмінності в менталітетах є, але вони не суттєві, тому можна швидко адаптуватись до тутешнього життя.

Мабуть, різниця у менталітетах полягає в тому, що люди у країнах Європи переймаються трішки іншими речами, ніж українці. Українці часто турбуються про те, як облаштувати квартиру, купити машину, налагодити побут. У люксембуржців на базовому рівні це переважно є, тож вони думають про подорожі, пізнання себе, екзистенційні питання. Це інший рівень турбот.

Щодо труднощів, які постали після переїзду — це житло. Втім, через війну в Україні нам його допомогли знайти. Перший варіант — звернутися у Червоний Хрест. Ця організація винайняла у готелях номери й поселяє туди українців на рік, забезпечуючи й харчуванням. Другий варіант — оселитися в люксембуржців, які пропонують свої домівки. Схожа схема працює у Великій Британії. Загалом же винаймати квартиру тут складно. У людини має бути щонайменше постійний робочий контракт на руках, офіційна робота в країні.

Ціни кусючі, адже прожитковий мінімум у Люксембурзі найвищий серед усіх країн Європи — 2300 євро. Мінімальна зарплата тут становить 2500 євро. Тож і продукти, і все інше коштує відчутно дорожче. Багато людей купують продукти та речі у сусідніх країнах: Німеччині, Бельгії чи Франції.

Податки, які сплачує людина, залежать від її доходу і того, чи вона одружена. Людина у шлюбі платитиме менше. Що менша зарплата, то менший податок.

Серед плюсів — у Люксембурзі комфортний громадський транспорт. Він тут безплатний і для місцевих, і для туристів. Ще звідси зручно подорожувати. Година в літаку — ви в Лондоні; 2,5 години — у Брюсселі чи Парижі; 3,5 години — у Кельні. Можна провести вікенд в іншій країні не за всі гроші світу.

Раніше я мешкала в Києві й після проживання у різних країнах вкотре розумію, що Україна — дуже комфортна для життя та з безліччю гарних місць. До того ж у нас магазини, аптеки, доставки доступні 24/7, сервіси й послуги на високому рівні.

📍 Польща. «Дивились контракт з роботи, банківські виписки лише в українців та білорусів»

Анастасія Змушко, Senior SEO / Team lead

Я релокувалась до Польщі 1 березня. Обрала Познань. Зараз я на випробувальному контракті, тож не можу сказати назву компанії. Але це польська корпорація, аутсорс.

Я працюю в коворкінгу, і тут багато поляків. Ми часто спілкуємось. Помітна різниця в менталітетах, і вона набагато більша, ніж я думала. Наприклад, тут чимало молодих людей, які вже мають іпотеку, власне житло. У 22–25 років не так прив’язувалась до одного місця, часто переїжджала, подорожувала. Поляки, як мені здалось, більш консервативні в цьому.

Є чимало місцевих, які ніколи не були в Західній Європі й не планують. Кажуть, що можуть це зробити в будь-який момент, тому й не поспішають. Мені це здалось дивним, бо наші айтівці, навпаки, часто кудись подорожують і працюють віддалено.

Найважче під час релокації — знайти житло. В мене собака, маленький мопс, і через нього ніхто не хотів здавати мені квартиру (у Львові в мене взагалі не було з цим проблем). При перегляді житла в Польщі завжди приходило багато людей, і господар вибирав, хто йому більше підходить. І хоча в мене одразу була робоча віза, мене все одно вважали біженкою. Дивились контракт з роботи, банківські виписки лише в українців та білорусів. Я змінила три квартири на Airbnb, поки знайшла постійну.

Мінуси, які я помітила в Польщі:

• неможливо швидко переказати гроші з картки на картку;
• брак послуг, тобто зробити манікюр, підстригтись, відвести собаку на грумінг — це челендж, ще й за високу ціну (зараз трохи краще, бо тут стало багато українців, до яких можна за цим звернутись);
• значно нижча якість закладів харчування;
• сумую за рідною країною і людьми, які там залишились. Це найголовніший мінус.

Плюси:

• моя нова робота дає мені величезний професійний розвиток. Я маю можливість перейти в консалтинг, що для мене є ціллю;
• можна близько і дешево дістатися інших країн;
• непогані краєвиди.

Я хотіла б повернутись додому, якщо можна буде спокійно працювати, не думаючи, чи живі та здорові близькі. В мене багато знайомих у ЗСУ, і я чекаю, коли закінчаться бойові дії нашою перемогою. Нехай якомога більше наших воїнів повернуться живими.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU