Країна на екваторі. Українка про роботу в IT і життя в Еквадорі

Мене звуть Юлія, працюю General Manager в еквадорському офісі компанії WebCreek. Коли 6 років тому ми з чоловіком-еквадорцем вирішили переїхати з України на його Батьківщину, я спочатку не планувала продовжувати роботу в IT, хоч і мала семирічний досвід на позиціях рекрутера, техрайтера і аналітика у різних компаніях. Але на місці все склалося по-іншому.

Переїзд

Усе почалося з того, що в 2011 році ми з чоловіком приїхали в Еквадор подивитися країну. Вона мені так сподобалася, що я наполягла на переїзді в столицю Кіто.

Оскільки я заміжня за еквадорцем, всі справи з оформленням документів для переїзду пройшли гладко і швидко. Поклавши руку на серце, можу сказати, що 6 років тому я довше закривала ФОП в Україні, ніж тут оформлювала всі документи. Бюрократії в її українському розумінні тут практично не існує, все дуже легко.

У мене перманентна мультивіза дружини громадянина Еквадору. Для неї треба апостильоване свідоцтво про народження, підтвердження того, що на банківському рахунку в мене є гроші, виходячи з прожиткового мінімуму на 6 місяців (386 американських доларів на один місяць) та довідка про несудимість. Ще мені потрібна була довідка про те, що в Україні я не була заміжньою (щоб уникнути багатожонства). З України цієї довідки я не привезла, оскільки на всіх форумах писали, що така довідка видається не в країні, звідки їдеш, а в консульстві країни, куди переїжджаєш. На місці виявилося, що консульства України в Еквадорі нема, лише почесний консул (родом із Чилі). Він не мав повноважень видати таку довідку.

Я пішла в міграційний офіс, який займається видачею віз, і запитала, як діяти. Відповіли, щоб я знову звернулася до консула, аби він написав документ, що видати такої довідки він не може, і цей лист вони приймуть. Тобто допомогли вирішити ситуацію, у якій я сама, по суті, була винною. Через тиждень уже була віза, не довелося витрачатися на поїздку додому через відсутність довідки.

Із професійною візою все просто: компанія, яка релокейтить, усе оформлює і оплачує. Усім займається адміністративний відділ компанії, є двоє людей, які обходять всі інстанції. Працівник лише віддає цим людям паспорт під розписку і їде з адміністратором забрати паспорт із візою. Дворічну професійну візу отримують на підставі диплома. Українські дипломи визнаються, єдине, що форма навчання має бути стаціонарною. Віза коштує 450 доларів, її оплачує компанія. Після двох років документ треба поновлювати.

Історичний центр, м. Куенка (Cuenca)

Загалом легалізуватися тут просто: країна відкрита, тримісячну туристичну візу в аеропорту ставлять усім, за винятком хіба що приїжджих із Конго і тому подібних країн. Трьох місяців (туристичної візи) достатньо, щоб зрозуміти, чи хочеш тут жити. Цю візу можна продовжити ще на півроку. Або оформлюєш професійну візу на основі диплому. Багато хто також живе за візою інвестора: маючи на рахунку в банку 30 тисяч доларів, отримуєш візу. Ще через три роки можеш подати документи на громадянство. Якщо отримуєш, то ці гроші можна зняти. Тобто схема проста: кладеш гроші, отримуєш візу, чекаєш три роки, отримуєш громадянство, знімаєш гроші, вкладаєш їх у дім, бізнес тощо.

Робота

По приїзду попри наміри не працювати в IT, з цiкавостi почала моніторити місцевий ринок: тут є, приміром, Microsoft, але вони більше орієнтуються на продажі, є Tata Consultancy Services, Oracle. Практично всі описи робіт, які знаходила, мене насторожили: грубо кажучи, одна людина повинна була робити все. Наприклад, job description проджект-менеджера (а крім ПМ інших позицій я не знайшла) включав бізнес-аналіз, розбір вимог, створення проектної документації, індикацію проекту (що ок) плюс мити туалети. Позицій аналітика або техрайтера не було в принципі. Тому я не хотіла йти на таку стресову роботу. У нас був невеликий готель, що давав засоби для існування, тож необхідності працювати не було. До того ж тоді я практично не говорила іспанською, тому вирішила уникнути ще одного стресу.

У 2016 ми з чоловіком поїхали подивитися Колумбію, після чого вирішили, що це непогана країна і можна переїхати пожити туди. Я вже пакувала валізи, коли у фейсбуці знайшла оголошення російською мовою, явно не через гугл-транслейт: аутсорсингова компанія в Еквадорі шукає бізнес-аналітиків, проджект-менеджерів, техрайтерів, програмістів. Залишила коментар під оголошенням — зразу запропонували інтерв’ю, на якому була рекрутер (до речі, киянка), і CEO компанії. Співбесіда включала в себе тест на техрайтинг і тест на рівень англійської. Потім запросили в офіс, щоб я поговорила з людиною, яка на той час була Operations Manager. Він розповів про облаштування офісу, правила контракту, також обговорили зарплату. Одразу після цієї розмови запропонували роботу аналітиком, а через тиждень, у січні 2017-го, приступила до праці. Погодилася з цікавості: як це працювати в IT в Еквадорі?

Насправді жодної різниці нема, бо компанія така ж аутсорсингова, headquarter у Техасі, клієнти всі тамтешні. Намагаємося шукати і латиноамериканських, але основна робота все ж у Штатах. Є три офіси — в Хьюстоні, Кіто і Львові. У Кіто працює понад 40 людей: девелопери, неймовірно крута команда дизайнерів, усі проджект-менеджери тут (оскільки основні клієнти з Техасу, Каліфорнії, то дві години різниці в часі не є критичними).

У травні CEO запропонував бути general-менеджером. Я в менеджменті не мала жодного досвіду, але СEO запропонував підтримку і запевнив, що бачить у мені потенціал. Розрахунок був зрозумілим, бо через місяць засновник відправив мене в Україну: відкривати офіс у Львові, який зараз теж потроху розвивається.

У Кіто ні в кого, крім мене, не було досвіду роботи з віддаленими командами. Тому роботи в мене багато, починаючи від налагодження процесів у компанії і закінчуючи комунікацією між офісами. Це не завжди легко, бо є ще різниця між українським і латиноамериканським менталітетами. Десь півроку у нас були притирання. Зараз великих проблем нема, комунікація налагоджена. В Кіто зі мною працює ще двоє українців.

Пошук житла

Ми з чоловіком орендуємо квартиру недалеко від моєї роботи, в центрі міста, щоб зранку не стояти в заторах. Від офісу до дому — 10 хвилин пішки, 15 на каблуках :)

Двокімнатна квартира (кухня, поєднана з залом і окремо спальня) в жирному центрі міста навпроти головного парку буде коштувати приблизно 400-600 доларів на місяць. Трикімнатна квартира за українськими мірками — дві спальні і зал — у центрі міста коштуватиме 600-700 доларів.

Можна знайти дуже дешеве житло — 100 доларів за кімнату, але в спальному районі, далеко від центру. Транспортна система розвинена, люди звідти їздять і на автобусах, і на машинах, багато велосипедів і мотоциклів.

У компанії теж є трикімнатна квартира, яку орендуємо для людей, яких перевозимо. Три місяці людина в цій квартирі може жити безплатно. Після цього або вирішує жити окремо, шукаючи житло самостійно (часто буває таке, що після цього терміну людина перевозить сюди сім’ю, тому треба більше місця), або може продовжувати жити, сплачуючи символічних сто доларів у місяць. Це не особисто твоя квартира, ділиш її з іншими. Але 15 хвилин до офісу, гарна локація.

Можна користуватися послугами ріелтора. До того ж порівняно з Україною тут більш логічно все влаштовано, бо ріелтору платить людина, яка здає квартиру в оренду, а не той, хто шукає. Також є газети, оголошення, OLX, Facebook. Із мого досвіду найефективніше шукати так: ідеш у район, який подобається, і дивишся у вікна з написами «Оренда». Дзвониш, запитуєш, коли можна подивитися. Ще можна найняти людину, яка пошукає ці вивіски для тебе і обдзвонить оголошення. Потім власник квартири платить цьому помічнику грошовий еквівалент одного місяця оренди.

Ціни на компослуги

У нас тут капіталістичний соціалізм, тобто у дії капіталізм, але при цьому населення отримує 5 мільярдів різних пільг, у тому числі й на компослуги. Для середнього класу тут високі податки. Ціни різні залежно від району міста і району Еквадора. Правило таке: що більше споживаєш, тим менші тарифи.

За світло плачу 6-7 доларів у місяць (при тому, що в мене все електричне: плита, душ нагрівається від електрики). Власник мого лофта має субсидії, тому плачу не так багато. Але в середньому рахунок на сім’ю з двох-трьох людей складе 20-30 доларів щомісяця, електрика тут дорога.

Інтернет — це проблема всієї Латинської Америки. Сплачую 23 долари у місяць, швидкість на download — 5 МБ, на upload — 3 МБ. Тобто інтернет такий собі. Є інші провайдери, наприклад, платиш 40 доларів у місяць за швидкість 20 МБ. Коли дивишся фільми, слухаєш музику онлайн на Youtube, переривається, звісно. Коли дощ, з інтернетом теж чомусь колапс. В офісі у нас найдорожчий тариф — 130 доларів у місяць за 100 МБ.

У великих містах на зразок Кіто і Гуаякіля на автобусних зупинках, у туристичних центрах, а в Гуаякілі і в самому громадському транспорті є безплатний Wi-Fi і 4G. 3G і 4G так само є майже всюди в містах. Геть у джунглях і горах узагалі нема зв’язку.

Ціни на нерухомість

Купити квартиру дорого. Ціни завищені, надто в центрі. За 60 тисяч доларів можна купити невеликий дім у спальному районі. Кіто розташований у долині між двома горами, місто вузьке і довге, у довжину — близько 80 кілометрів, а в ширину — центральна частина найвужча — кілометрів 4. Кінець міста бачу з двох сторін на захід і на схід, а південь і північ — дуже далеко.

У спальних районах на півдні і півночі є невеликі конхунто (житлові комплекси) з територією, що охороняється, дитячими майданчиками й іноді навіть басейнами — звідти 40-60 хвилин їзди на машині від центру. Там можна купити двоповерховий дім (на 3-4 спальні, два гаражі) приблизно за 60 тисяч доларів. Це залежно від потреб, якщо сім’я велика. Мені це не актуально: робота починається о 8-ій, ще зранку тратити годину на дорогу накладно.

Квартири в центрі дуже дорогі. Ціни стартують від 100-120 тисяч за 50-60 м². Столиця, центр міста — чого ще чекати. В інших містах ціни нижчі, але з іншого боку Еквадор на економічному підйомі і, думаю, ціни падати не будуть. Три роки тому держава запустила субсидійовану програму будівництва, тут усюди зводять висотки. Усі дружньо передбачали, що ціна на житло впаде, але цього не сталося: ні на оренду, ні на купівлю.

IT-ринок

Проблема, з якою ми зараз зіткнулися, — відсутність хороших кадрів. Одна з причин, через які ми відкрили офіс в Україні, — в Еквадорі вкрай важко знайти хороших спеціалістів. Тут не вчать на програмістів, лише зараз у найкрутіших вузах почали вводити IT-спеціальності. У нас два крутих девелопери досі навчаються. Ми дозволяємо їм працювати за гнучким графіком, бо вони роблять хороший продукт. Тобто брали зовсім джунів без досвіду.

Знайти хорошого проджект-менеджера з досвідом роботи дуже складно. Наприклад, в Україні є тенденція: ти був девом або QA, а потім тобі стало цікаво рости в менеджменті, і ти змінив сферу діяльності. В Еквадорі такого нема. У нас у команді лише одна проджект-менеджер із досвідом роботи в IT-сфері. Один із найсильніших наших проджект-менеджерів займався управлінням на виробництві машин, не в IT. Інший — еквадорець, вчився в Австралії на проджект-менеджера, ми дивом його знайшли.

Що нас рятує? У Венесуелі зараз серйозна криза, валютний ринок обвалився, а країна багата якраз IT-ресурсами. Багато хто зі спеціалістів живе у Венесуелі, бо жити там і отримувати зарплату у доларах — це ще крутіше, ніж в Україні. Багатьох спеціалістів ми привезли з Венесуели, наприклад, одного з найкращих наших дизайнерів. 60-70% наших девелоперів — із Венесуели. Когось ми перевезли, хтось сам сюди приїхав і знайшов нас. За рахунок цього виїжджаємо. Хороших програмістів, які випускаються з еквадорських університетів, я бачила небагато.

QА з освітою, які закінчили QА-курси, я взагалі не бачила. Вони вчаться на власних помилках або приходять з іншого виробництва. Ми всіх QА навчали самі. В українському офісі ми розвиваємо QA-команду, яка має QА-менеджера, і є кілька лідів, які будуть менторами для джуніор-спеціалістів. Мідлів і сеньйорів набрали, шукаємо джунів, будемо їх заточувати під потреби конкретного проекту.

Зарплати хороші. Суми приблизно такі ж, як в Україні. Єдине, що мінімальна зарплата в Еквадорі — 386 доларів (це пов’язано з курсом соціалізму). Джуніор-девелопер буде отримувати до однієї тисячі доларів, мідл — до двох. Дешевшою є робота дизайнерів: джун — від 600 доларів; 2-3 тисячі доларів, якщо ти директор або суперсеньйор.

IT-компаній загалом у Еквадорі небагато, тим паче аутсориснгових. Здебільшого роблять розробки для місцевого ринку — веб-сайти, онлайн-банкінг, фінансові системи, мобільні додатки. Кілька років тому, коли ціна на нафту впала і сталася криза, місцевий IT-ринок зовсім застиг, але зараз уже оживає.

Податки

Іноземцям із професійною візою можуть запропонувати три типи контракту. Перший — трудовий, тобто людина має статус співробітника. Компанія за тебе частково оплачує офіційну страховку + щомісяця в тебе вираховують до 9,45% на страховку. До того ж двічі на рік є додаткові виплати на зразок нашої 13-ї зарплати. Через три роки на трудовому контракті маєш право взяти іпотеку з пониженою відсотковою ставкою.

Другий — на зразок українського ФОПа. Працівник повинен платити 10% податкової ренти і 12% ПДВ. Якщо все правильно декларуєш, то в кінці року можуть до 80% із ренти повернути. Тобто якщо щомісяця платиш 100 доларів ренти, то в кінці року можуть повернути 1000 доларів. Можна платити 20 доларів бухгалтеру, щоб він за тебе все задекларував.

Третій — американський контракт. Він не реєструється в Еквадорі, тому людина з таким контрактом не має платити жодних податків.

Працівник сам вибирає зручніший тип контракту. Еквадорцям, які мають тут сім’ї і не планують нікуди переїжджати, цікавий трудовий контракт. Іноземці вибирають здебільшого другий або третій тип контракту.

Менталітет

Перше, що впадає у вічі, — еквадорці дуже ввічливі, аж іноді хочеться сказати «перестань». Заходиш у ліфт, у магазин — всі з тобою вітаються. Усі бажають хорошого дня, весь час усміхаються — тут так прийнято. Думаю, це тому, що весь час весна, теплий клімат. Для мене спершу це було незвично, але згодом і я стала більш привітною.

Еквадорці — шумні, веселі люди. Люблять слухати музику, гуляти, розмовляти голосно — рівень шуму тут значно вищий, ніж в Україні. Люди-свято.

Із мінусів — вічне mañana (із іспанської — завтра). Люди тут не надто відповідальні. Хоча це стосується тільки особистого життя. Із роботою зазвичай все суворо, хоча іноді буває, що доводиться нагадувати про дедлайни.

Ще тут вважається неввічливим говорити «ні». Тобто можеш домовитися про зустріч на певний день у певну годину, а в людини у цей час літак. Вона ніяк не може з тобою зустрітися, але все одно не скаже «ні». Якщо еквадорець бачить, що сильно спізнюється, то вирішить узагалі не прийти і не попередити, а при наступній зустрічі зробить вигляд, наче нічого не сталося. Спочатку це бісить, але потім розумієш, що не варто все так критично сприймати.

Індійці Kichwa, еквадорська Амазонія

Погода і клімат

Найбільша перевага Еквадору для мене — це його клімат. Кіто розташований на висоті 2800 метрів над рівнем моря. Це додає свого шарму, хоча іноді стаються запаморочення, коли ти ще не адаптувався. Екватор пролягає десь за 20 кілометрів від міста. Завдяки висоті тут весь час погода приблизно як в Україні на травневі свята. Зараз у нас суперзима (це коли на небі хмари й іноді йде дощ). Сонце не прогріває повітря, і температура вдень опускається до 16 градусів тепла щонайнижче. Але більшу частину року світить сонце, 20-27 градусів, яскраво, радісно. Я навчилася не виходити з дому без сонцезахисного крему, бо зі світлою шкірою легко обгоріти.

Спершу сумувала за снігом. Але тут можна проїхати дві години на авто — і ось тобі гори зі снігом і льодовиками. Хочеш моря — 5 годин до узбережжя, до літа і до моря. Тобто не треба чекати визначеного моменту, щоб отримати весну, зиму, літо.

Медицина

Медицина буває державна і приватна. Приватна дорога, прийом у лікаря коштує доларів 10-15, клініки на кожному кроці. Державна медицина — або страхова (якщо в тебе трудовий контракт або страховка), або в принципі безплатна.

У перші півроку, коли в мене ще не було візи і я лише подала документи на розгляд, стався показовий випадок. Розболівся живіт справа внизу. Дуже налякалася, думала, апендицит. Три дні боялася кудись йти. Зрештою, чоловік силою привіз на «швидку» у найближчу державну клініку. Мене одразу, попри чергу у приймальні, оглянула медсестра. Направили до лікаря, взяли кров на аналіз і вкололи знеболювальне. Аналізи крові були готові за 40 хвилин. З’ясувалося, що нічого страшного, але все одно відправили на УЗД. На УЗД виявилося, що все нормально — змерзла після басейну. Дали антибіотики, вітаміни, сиропи і побажали одужувати — відправили додому. Усе це безплатно.

Безумовно, якщо нема загрози життю, нема різкого болю, доведеться посидіти в черзі. Якщо йдеш на прийом за страховкою, тоді призначають дату. Якщо нежить і нема часу, краще йти до платного лікаря, бо інакше доведеться дві години просидіти в черзі. Платиш 10 доларів за консультацію, потім купуєш собі ліки. Якщо є час чекати в черзі, ліки в державній клініці видадуть безплатно. Або гроші, або час, або за графіком по страховці.

Мови

Якщо людина приїздить як турист і йде туристичними стежками, то скрізь будуть стояти спеціально навчені індіанці, які будуть слідкувати, щоб stupid грінго не заблудився, і ламаною англійською тобі скажуть 7 фраз. Господарі хостелів теж говорять англійською. Але щойно звернеш із туристичного шляху, жодного шансу, що поговориш із кимось англійською.

Туризм

Є 4 зони: джунглі, гори, узбережжя, Галапагоські острови. Джунглі — це рослинність, тварини, річки, водоспади. Гори — це і кратерні озера, вулкани, хайкінг куди завгодно. Узбережжя — не Кариби, але в океані хоч і не поплаваєш, на хвилях пострибати можна. Також є місто Монтаніта. Воно вважається серферною і тусовочною столицею Латинської Америки для різних серферів, хіпі, хіпстерів. Грубо кажучи, рибацьке село, куди приїзджають діджеї зі світовими іменами і влаштовують грандіозні тусовки. Є багато маленьких рибацьких сіл, де можна зупинитися на вихідні. Нема інтернету, тільки пляж — сам вимикаєшся і відпочиваєш.

Галапагоси — це окрема історія, казка. Майже половина земель Еквадору — територія національних парків. Країна займає перше місце в світі за цим показником. Усе охороняється, зелена природа. До того ж Еквадор втричі менший, ніж Україна, тому легко будь-куди добратися. Куди б не поїхав, це буде новий досвід.

Транспорт

У місті і поза ним усі пересуваються автобусами. Великий мінус у тому, що нема поїздів, важко у горах прокладати рейки. Автобусна система дуже розвинена, міжміські автобуси ходять 24/7 з інтервалом у 20 хвилин. Найпопулярніший маршрут із Кіто в Гуаякіль (портове місто) — 8 годин дороги за 12 доларів. Нічні автобуси комфортні безпечні, оснащені системою GPS, спати зручно.

Ще мінус у тому, що нема лоукостів. Переліт між Кіто і Гуаякілем в один бік — 70 доларів. Це дорого, хіба що іноді можна завчасно купити квиток дешевше (я недавно купила за 38, що теж багато за 50 хвилин польоту).

Міських автобусів багато, у годину пік — інтервал 3-5 хвилин, у свята і вихідні — 10-15. Проїзних нема, 25 центів при вході платиш кондуктору. Кондуктор зазвичай висовується з вікна і кричить, куди йде автобус, якщо ти раптом не встиг почитати.

Міський громадський транспорт — це мерседеси або великі фольксвагени, всі на дизелі, як правило. Міжміські автобуси — нові, з вайфаєм (правда, на відміну від Колумбії, нема розеток).

У 2014-му в Кіто почали будувати метро. Хоча не знаю, навіщо в Андах вирішили свердлити тунелі під землею, а не, як в інших країнах Пiвденної Америки, прокласти надземне метро. Кажуть, до 2020 року закінчать.

Економіка

Ті, хто в банановому бізнесі, заробляють великі гроші. У нас усе узбережжя в бананових, і какао-плантаціях і креветкових фермах (ці продукти займають велику частку в експорті). Основний дохід в країні — від експорту нафти, на другому місці — туризм. Президент недавно заявив, що хоче, аби наступного року кількість туристів була по одному на кожного жителя Еквадору (приблизно 16 млн). Зараз у рік приїжджає 5-6 мільйонів туристів.

Також на експорт ідуть золото і троянди. Російськомовним легко знайти роботу у продажі троянд навіть без досвіду, бо багато троянд експортують у Росію. А якщо знаєш англійську, то можеш працювати і на Європу.

Два роки тому на побережжі Еквадору був сильний землетрус — 7,8 бала, практично всі будівлі були зруйновані. До Кіто дійшло 6 балів — теж добряче труснуло, але без жертв. Це сталося 16 квітня 2016 року, а з 1 червня на 2% підняли ПДВ і податок на експорт. Усі це відчули на собі, почалися протести. Тоді влада запевнила, що це для того, щоб допомогти країні відновити побережжя, що це тільки на 1 рік. І справді, через рік скасували ці податки. Я тоді вперше побачила, щоб податки знижували, а не піднімали.

Із мінусів в Еквадорі — модель соціалізму. Базовий споживчий кошик тут дуже дешевий: на 300 доларів у місяць можна прекрасно жити і харчуватися. Але щойно захочеш трохи більшого, смачнішого, все відразу стає дорогим. Якщо ти середній клас і вище, то платиш значно більше за всі блага. Якщо ж тобі досить їсти рис і курку з помідорами, то за 200-300 доларів це реально. В Еквадорі добре бути безробітним індійцем із постійно вагітною дружиною і 8 дітьми, бо буде безплатна школа, медицина, субсидії, може, навіть дім дадуть у селі. А за чий рахунок? Середнього класу, який віддає мінімум 20% на податки.

Техніка тут дуже дорога. Експорт, відповідно, теж дорогий. Позиція влади така: купуйте своє, щоб стимулювати виробництво. Але це смішна позиція, бо Еквадор, наприклад, не виробляє телефонів або лінз для фотоапаратів. Податок на техніку — до 75%. Коли їду в сусідню Колумбію, можу купити телефон за 400-500 доларів, а вдома такий самий коштуватиме 700-800. Податки в еквадорських аеропортах — одні з найвищих у Латинській Америці.

Їжа

З голоду тут померти взагалі неможливо. На ринку автентичніше, ніж у супермаркеті. Ціни в крутому маркеті вищі, але не надто суттєво. Фрукти-овочі дешеві. Індійці з навколишніх сіл приїжджають на оптовий ринок на півдні міста по суботах і продають усе, що виростили, — суцільна органіка. У супермаркетах третину площі займають фрукти-овочі, і місцеві, і привозні. Соки — півлітра за долар. Авокадо — геть не такі на смак, як в Україні (значно кращі). Недавно для всіх страждальців-мігрантів з’явилася гречка: по 3 долари за півкілограма.

Ресторани

Що мені не подобається, то це гігантські порції в ресторанах, і все з рисом. Рис подають на всі прийоми їжі, а хліб тільки на сніданок. Рис — основний продукт.

Є поняття комплексного обіду: з 12:00 до 15:00 усі офісні працівники йдуть їсти almuerzo (комплексний обід). Такі обіди готують у спеціальних закладах, які після 15:00 зачиняються. Ціни — від 1.75 до 5 доларів. Варять усе у великих каструлях: окремо каструля супу, окремо каструля рису, риби, м’яса, салату, як правило, з чечевицею або картоплею. Можна замовити страви з меню, а можна швидко взяти almuerzo. До нього обов’язково подають сік і десерт — маленький пиріг або солодкий фрукт. Я всю порцію з’їсти не можу, тому замовляю або перше, або друге.

Аргентинська, італійська кухня є дуже популярними. Але, на відміну від України, того ж Львова, нема багато затишних кафе. Є або франшиза, коли знаєш, що береш, або щось локальне, без претензій. Мало місць, куди можна прийти відпочити душею або попрацювати в затишній атмосфері. Великого розмаїття нема. Ось лише недавно нормальні суші з’явилися.

Плюси і мінуси життя в Еквадорі

Якщо взяти все найкраще з України і найкраще з Еквадору, то вийде ідеальна країна. Вони доповнюють одна одну, хороше тут не пересікається з хорошим там.

Еквадор відстає від України в плані трендів, технологій років на 5. Тут усе спокійно, стабільно, ніхто нікуди не спішить. Звісно, жодного стресу, але іноді хочеться чогось живішого, активнішого. До прикладу, тиждень була в Боготі — це мегаполіс. А Кіто більше як велике село: тихо, спокійно, одні і ті ж місця, люди. Одноманіття в Еквадорі врівноважується тим, що практично щовихідних подорожую. Мене дуже влаштовує теперішній варіант: жити тут і частину робочого часу (2-3 місяці) проводити в Україні. Для відпустки є багато варіантів: Куба, Колумбiя, Перу, Мексика, Маямi дуже популярне.

Клімат — найбільша перевага для мене. Подобається доступність фруктів, овочів, свіжих соків упродовж цілого року.

Не подобається mañana, звичка все переносити на завтра. Моя знайома північна американка за 14 років тутешнього життя зробила висновок: коли з кимось домовляєшся про зустріч і якщо людина не підтверджує цю зустріч у цей день зранку або максимум за 2 години до домовленого часу, то ти теж не приходиш. З іншого боку, друзі-еквадорці, які подорожують, сприймають час по-іншому, розуміють, що я іноземка, що для мене це не дуже комфортно.

В Еквадорі надзвичайно легко легалізуватися. За 30 тисяч доларів, потрібних для візи інвестора, можеш привезти з собою маму, тата, бабусю, дідуся, дітей, племінників і ще 15 людей. Для північних американців, які їдуть сюди, це не гроші навіть для однієї людини. Еквадор вважається найкращим місцем для американських пенсіонерів уже багато років поспіль. Крім американців, є багато китайців, їхніх магазинів і ресторанів (з Китаєм налагоджена співпраця в енергетиці, вони будують багато електростанцій тут). Еквадор — напрочуд мультикультурна країна.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU