«Ця країна — найбільший у світі стереотип». Історії українських розробників у Японії про азійське IT та допомогу Україні

Українські ІТ-спеціалісти розпорошені по різних куточках світу: Європа, Північна та Південна Америки, Австралія, Африка, Азія. Цього разу ми поговорили з мешканцями останньої — двома українцями, які вже кілька років працюють у Японії.

Максим Шаров, який має досвід роботи в компанії Rakuten, розповів про особливості місцевого ІТ-ринку, а також основні недоліки та переваги країни. А геймдев-розробник Ігор Ігнатьєв поділився досвідом створення громадської організації Stand With Ukraine in Japan та допомогу японців Україні.

Про релокацію та ІТ: «Ставлення до овертаймів тут інше, люди в Японії люблять працювати»

Максим Шаров, Software Engineer

Я в ІТ уже понад сім років і багато працював за кордоном, зокрема у В’єтнамі та Малайзії. Я не збирався нікуди переїжджати з Києва, але 2019 року мені запропонували роботу в Японії. Не скажу, що дуже хотів, але вирішив спробувати. Мій перший контракт був на три місяці. Я саме потроху вивчав японську, тож вирішив спробувати: чому б і ні, це лише три місяці. Але мені несподівано сподобалося, тож я живу в Японії вже понад три роки. Наразі в Токіо, до цього мешкав у Кавасакі.

Про стереотипи

Навколо Японії є багато стереотипів, проте всі вони беруть початок з 1980–1990-х років. Тож майже все, що ми знаємо про Японію, — це її минуле: неймовірні технології, щоденні овертайми та винятково здорова їжа. Проте сучасна Японія геть інша.

У мене був багатий досвід роботи з японцями. Якщо в Україні та інших країнах Східної Європи основним замовником аутсорс-послуг в ІТ є США та країни Європи, то в Північно-Східній Азії це Японія. Тож попри те, що я знав про Японію та японців більше, ніж середньостатистична людина, мої уявлення зовсім не збіглися з реальністю.

Наприклад, історія про надтехнологічність Японії — це одночасно і правда, і ні. Аби провести інтернет, у 2019 році мені довелось надіслати компанії факс. І це не поодинокий випадок. Водночас в Україні я не бачив факсу жодного разу в житті. Коли того ж року в нас всюди можна було розплачуватися Apple Pay, більшість магазинів Токіо навіть не чули про це. Навіть зараз у центрі міста багато магазинів приймають лише готівку.

Банківська система Японії, а також UX та UІ-дизайн тутешніх сайтів і застосунків — це тихий жах. Здається, що все застигло у 1990-х роках. У Японії все швидко змінюється, але щось залишається неочікувано відсталим.

Проте сильний бік країни — громадський транспорт, тут Японія вийшла на неймовірний рівень. Я був у Сингапурі та Гонконзі, де з цим добре, але в Японії, особливо в Токіо, громадський транспорт значно потужніший. Токійська метрополія має 48 приватних та державних компаній, які мають свої гілки метро та іншого транспорту. Тож загалом у Токіо та навколо столиці розташовані понад дві тисячі станцій.

Про ІТ та культуру спілкування в японських компаніях

В Японії я працював над аналогом Booking для салонів краси. Тутешня індустрія краси надзвичайно розвинена — салонів краси тут більше за кількість світлофорів. І я це обожнюю в Токіо — тут дуже красиві люди. У середньому японці витрачають на догляд за собою від $150 на місяць.

Навколо культури спілкування в японських компаніях сформувалося багато стереотипів — ще у 80-х і 90-х роках. Карикатурно традиційні японські компанії, про які ми знаємо з фільмів, де не можна піти з офісу, поки начальник на роботі, і всі овертаймлять до першої ночі, стають все менш поширеними. Звісно, такі компанії є, але потрапити туди іноземцям складно через недостатній рівень володіння японською мовою.

Щодо ІТ-компаній, де працюють іноземці, то я б не сказав, що вони особливо відрізняються від українських. У багатьох великих ІТ-компаніях серед команд розробників майже немає японців. ІТ у Японії не популярне, більше за Software Engineering тут поширена справжня інженерія: автомобілі, робототехніка тощо. Якщо в нас розробник програмного забезпечення отримує круту зарплату, то в Японії сейлз може мати вдвічі більше грошей, ніж Senior-девелопер. Айтівець у Японії — це точно престижніше, ніж звичайна офісна робота; але це не так круто, як в Україні.

Про японський дизайн інтерфейсів

Мені доводилося переробляти продукти з традиційним японським UI/UX, де нічого не зрозуміло, не структуровано й доволі хаотично. Але нові продукти все ж більше тяжіють до європейського та американського дизайну. Старі legacy-проєкти жахливі, але все змінюється, дизайн переробляють під нові норми. Компанія, де я раніше працював, наприклад, вкладала багато часу та грошей саме в оновлення дизайну.

Багато вебсайтів досі залишаються «традиційно азійськими», однак мобільні застосунки в Японії роблять доволі круті. Зараз більшість комерційного трафіку скеровано саме на мобільні застосунки, вебресурси отримують значно менше. Втім, якщо на сайт можуть перейти люди з будь-якого куточка світу, то завантажити застосунок часто можна лише з місцевого digital marketplace. Загалом диджитал-дизайн в Японії не на найкращому рівні, чого не скажеш про автомобілі, одяг, офісне обладнання та житло.

Про овертайми

Якщо порівняти всі компанії, у яких я працював, то в Японії я маю найбільш розслаблений графік. Овертайми траплялися, може, раз на пів року. Щодо консервативних японських компаній, то, звісно, там залишилася традиція перепрацювань. Але історія про те, що японці повсюдно помирають за робочими столами й сидять до ночі, — стереотип.

Хоча у багатьох сферах японці перепрацьовують більше за європейців, просто ставлення до овертаймів тут інше, люди тут люблять працювати. Наприклад, якщо сказати японцю, що ви працювали усі вихідні, то вас похвалять. В Європі це не оцінять.

Вечорами деякі японські працівники полюбляють переходити з офісів до кавʼярень і продовжувати роботу там. Часто можна побачити, що всі столики зайняті офісними співробітниками, студентами та школярами.

Про алкоголь та безпеку

Мабуть, один з небагатьох стереотипів про Японію, який є цілковитою правдою — це «традиція» пиячити після робочого дня, ну й у вихідні. По-перше, майже щовечора заведено зайти до ізакаї, японського бару, випити після роботи, але не сильно напитися. А от щодо п’ятниці та суботи, то тут японці люблять надудлитися. Коли я тільки приїхав до Японії, мене дуже дивувало, що в центральних районах можна побачити багато п’яних людей, які сплять просто неба чи в ранковому поїзді метро. Якщо людина пропускає останній поїзд, а таксі їй задороге, вона йде ночувати в готель чи залишається тусити до ранку, засинаючи вже у вранішньому метро. Для тусовки на ніч у японців навіть є спеціальне слово — tetsuya.

Коли є потреба поїхати у справах до центру міста о восьмій ранку в суботу, традиційно побачиш, як на підлозі в поїзді лежать п’яні люди. Ніхто на них не звертає уваги. Це звичайні люди, не безхатьки чи якісь маргінали. Люди можуть заснути в метро чи на вулиці й не турбуватися за свої речі та життя, адже в Японії неймовірний рівень громадської безпеки, ніхто нічого не візьме й нікого не зачепить. Це мені подобається в Японії найбільше.

Я сам двічі губив телефон, а один раз — рюкзак із грошима та документами. І щоразу я все знаходив. У метро є спеціальна пряма лінія для пошуку загублених речей. Це бюро знахідок, яке справді працює. Ми з друзями сміємося, що такий рівень безпеки в Японії створили саме для того, щоби люди могли спокійно напиватися і спати на вулиці.

Про рівень життя, доходи й податки

Звісно, якщо брати до уваги співвідношення доходів та витрат, то, мабуть, воно навряд чи буде більш вражаючим, ніж в Україні. Проте, скільки б я не заробляв в Україні, я ніколи не зможу мати такий рівень безпеки, таких ввічливих людей навколо, настільки комфортний громадський транспорт, як у Японії.

І хоч останні пів року тут криза — курс єни впав на 30–40 %, але ціни особливо й не змінилися, — до кризи Японія була ідеальною альтернативою США та Європи. Зарплата тут нижча, ніж у Штатах, але й ціни нижчі, а рівень безпеки в рази вищий. Податки тут десь удвічі нижчі за європейські, якщо живеш сам та не маєш дітей.

В ІТ-сфері зарплата часто залежить від компанії. У звичайній непоганій ІТ-компанії Junior може отримувати $30–60 тисяч на рік, Middle — $60–80 тисяч, Senior — $80–120 тисяч. У топових компаніях чи «єдинорогах» зарплата вдвічі вища: від $120 тисяч до понад $200 тисяч на рік для Middle та Senior.

Японія — ідеальна країна для джунів. В Україні від них вимагають те, що у японців вважають обовʼязками Middle-рівня. В Японії джун — це людина без досвіду, яка ніколи не програмувала й тільки випустилася з університету, — навіть в українських інтернів досвіду та навичок більше.

Зазвичай японські студенти знають, де працюватимуть, ще до того, як закінчили університет. На третьому та четвертому курсах вони проходять стажування у певній компанії, де за ними закріплюють робоче місце. Компанія зі свого боку враховує інтереси нового співробітника, а також власні потреби: трапляється, що людина здобула вищу освіту за спеціалізацією бухгалтера, але такий фахівець компанії не потрібен, однак потрібен розробник — тоді людину починають вчити на розробника, водночас стабільно виплачуючи зарплату у $2–3 тисячі доларів на місяць. Людина проходить тренінги в компанії та опановує нову професію. Я це знаю, бо сам проводив такі навчання і був шокований тим, що джуни геть нічого не знають про розробку. А для Японії це нормально.

Тож для студентів Японія — ідеальна країна. Якщо вдалося вступити до японського університету, є висока ймовірність, що після навчання ви гарантовано матимете місце роботи. 90% тутешніх студентів працевлаштовуються одразу після завершення університету.

Про демонстрації на підтримку України: «Нам немає про що говорити з росіянами, зараз ми звертаємось по допомогу до японців»

Ігор Ігнатьєв, Software Engineer в Slacker Apps Inc., засновник громадської організації Stand With Ukraine in Japan

Вперше ми вийшли на демонстрацію 23 лютого, коли Путін визнав «незалежність» так званих «лнр» і «днр». Ми зібралися з людьми на акцію під посольством росії. Протест був дивним: по-перше, акцію доводилось узгоджувати з поліцією, — а японська в мене не найкраща, тож мені допомагав друг. Ми зареєструвалися, однак нам заборонили використовувати будь-які колонки чи гучномовці, а також перебувати надто близько до посольства. До нього могли підійти не більше як п’ять людей одночасно. Японія дуже бюрократична країна, тут багато правил та обмежень.

Тоді на акцію вийшли 60 людей, долучилося багато медіа, що нас дуже здивувало. Уваги було достатньо. Наступну акцію ми планували на суботу, 26 числа, однак настало 24 лютого і росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. У нас була 10 ранку, я відкрив новини, побачив сумнозвісний виступ Путіна, одразу подзвонив поліцейському, який допомагав влаштовувати демонстрацію, і ми домовилися влаштувати нову акцію цього ж дня. До нас долучилося близько 200 людей.

Уже 26 лютого понад дві тисячі мешканців столиці прийшли на станцію Шібуя, найбільшу в Токіо. Ми стояли поруч із пам’ятником Хатіко, усе було круто й масштабно, однак через велику кількість людей ми заважали проходу на станцію. Планували, що демонстрація триватиме близько трьох годин, але за годину хтось викликав поліцію, і все завершилося.

Зараз на демонстрації приходять здебільшого українці та українки, однак на перші найчастіше виходили японці та японки. Вони влаштовують власні демонстрації. Досі біля російського посольства в Токіо майже щоденно хтось стоїть. Нас теж кличуть, але ми пояснюємо, що нам немає про що говорити з росіянами, зараз ми звертаємось по допомогу саме до японців.

Нині кількість людей, які виходять на демонстрації, значно зменшилася. Коли надходять гучні новини, на вулицю з нами виходять приблизно 50 людей, в інші дні — 20. Але акції ми проводимо щотижня.

Однак війна в Україні трималася на перших шпальтах японських ЗМІ чи не найдовше у світі, аж до вбивства колишнього прем’єр-міністра Сіндзо Абе 8 липня. Японці постійно запитують та переживають за те, що в нас відбувається. Трапляється, люди просто проходять повз нашу демонстрацію; запитують, чого ми тут стоїмо, і долучаються до нас.

Мітинг після катування військових в Оленівці

Про волонтерство й тематичні благодійні вечірки

На кожній демонстрації ми збираємо гроші, проте окремий рахунок Stand With Ukraine ще не відкрили. Є організація українців у Японії «Краяни», яка працює ще з 2012 року. Всі зібрані гроші ми передаємо їм, а вони — волонтерам в Україні. Іноді передаємо кошти й від себе, на окремі ініціативи.

За весь час ми зібрали на івентах і демонстраціях $50 тисяч доларів, ще $319 тисяч — перекази на рахунок організації «Краяни», з якою ми тісно співпрацюємо та промотуємо їхні збори.

Крім демонстрацій, ми влаштовуємо тематичні вечірки, присвячені українським містам. Ми вже проводили Kyiv Style party, Lviv Style party, Kharkiv Style party, на черзі — Odesa Style party та Qirim Style party. Плануємо влаштувати таку за кожним обласним центром України. Першу вечірку провели в березні, хоча ідея в мене з’явилася ще задовго до початку повномасштабного вторгнення, — хотів таким чином розповісти японцям, що таке Україна. Раніше доводилося пояснювати, звідки я, а зараз, коли кажу, що родом із Сум, одразу чую: о, це ж північний схід, там доволі небезпечно. Іноді здається, що японці знаються на географії України краще за деяких українців.

Я постійно розповідав японцям про Україну, і вони надзвичайно дивувалися з того, наскільки в нас розвинене ІТ. Коли я показував «Дію» чи monobank, мене запитували, де їх можна завантажити. У Японії такого немає, у цьому сенсі вона трохи технічно відстала країна. Ця країна — найбільший у світі стереотип. Тут жахлива банківська система, купа бюрократії, факси...

Тож я хотів розповідати про те, яка чудова Україна. Друг із Палестини познайомив мене із власником японського клубу, який захотів допомагати Україні й дозволив безплатно користуватися приміщенням, попросивши лише гроші з бару та відсоток від оплати за вхід. На таких вечірках ми вмикаємо українську музику, пригощаємо людей українськими продуктами та самі готуємо напої.

Під час благодійного українського кава-івенту

Найбільший рух на підтримку України в Японії — у Токіо. На жаль, не думаю, що є високий потенціал його поширення на всю територію країни, в інших містах навряд чи збиратиметься багато людей, адже українська діаспора в Японії завжди була значно меншою, ніж в інших великих країнах. Крім того, вона розпорошена, а люди майже не спілкуються між собою. Тож наша діяльність у Токіо спрямована ще й на об’єднання українців.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU