Tired of outsourcing? Get hired at a top product startup from Silicon Valley 🚀
×Закрыть

Кремнієва долина Китаю. Як програмісту живеться у Шеньчжені

Мене звуть Нік Турунов, після закінчення КПІ (а це було у 2002-му, ще до зародження українського аутсорсу в його теперішньому стані) я влаштувався комп’ютерним майстром на всі руки. Згодом відкрив для себе журналістику і певний час працював редактором на DOU, аж поки доля не привела мене в EPAM. Там я вирішив повернутися до свого початкового фаху і підівчився на програміста, який відповідає сучасним вимогам. П’ять років тому я переїхав до нещодавно відкритого (на той час) офісу компанії в місті Шеньчжень, що сусідить із Гонконгом. У статті розповім, що спонукало мене змінювати фахи та як мені наразі живеться у Китаї.

Про шлях із IT до журналістики і назад

У 2004 році я закінчив факультет прикладної математики в КПІ. Тепер мені здається, що то був переломний час. Умовно: моє покоління відгрібало ще старі технології й підходи, моя освіта була радше академічною, хоча вже наступні випуски більше заточували на прикладні речі. Ринок праці програмістів уже почав формуватися, але був ще досить сирим, тож після випуску всі мої одногрупники розбрелися хто куди. Уся IT-аутсорс тусовка в Україні або ж перебувала в зародковому стані, або ж просто пройшла повз мене. Я ж спочатку для старту «крутив компи», потім влаштувався енікейщиком на всі руки: збери-пофарбуй-зроби сайт/макет-проклади сітку.

Аж одного дня мені до рук потрапив журнал CHIP — ще раніше читав його студентом. Гортаючи свіжий випуск, знайшов декілька знайомих прізвищ — хлопців з факультету, всього на рік-два молодших за мене. Зацікавився, сконтактував. «Приходь до нас», — сказали. Запропонували для початку виконати тестове завдання. Оскільки в мене з письмом завжди складалося добре, впорався. Запропонували перекваліфікуватися з айтішника в журналісти. Я пристав на цю пропозицію і наступні кілька років писав про світ гаджетів та інші прикладні речі, змінив декілька видань і взагалі радше мріяв про журналістику, власне видання про гітари тощо. Та криза 2009 року виявила, наскільки зарплата журналіста залежить від рекламодавців, і в мене з’явилися перші сумніви...

2009 року я став фрилансером, знову ж «на всі руки»: писав статті, наваяв декілька книжок про софт для маків, потроху колупався у веб-дизайні та програмуванні, допомагав товаришеві робити лендинги для гітарних брендів, а у вільний час грав у групах. Крім того, тодішній редактор DOU Андрій Дегелер, мій хороший знайомий, підкидав різні завдання: писати статті, брати інтерв’ю, що я залюбки і робив. Був я таким собі штатно-нештатним працівником, щотижня в мене виходила стаття. Але чим більше по роботі мені доводилося мати справу зі світом справжнього, «дорослого» IT, тим частіше я починав замислюватися, чи не податися знову в програмування.

Тоді якраз декілька наших аутсорсерів запустили програми навчання для джунів. На одній з конференцій я проходив повз стенд EPAM, зачепився за знайомих, забалакався, і мені запропонували податися на такі курси з Java при КПІ. Я сказав собі — чом би й ні? Було цікаво: щось ще пам’ятав, щось дізнався заново, щось схоплював на льоту. Загалом я не знав багатьох сучасних (тоді) речей, курси висвітлили прогалини у моїй освіті. Відтак потрапив до лабораторії в EPAM... а там мені запропонували піти штатним журналістом до медіавідділу. Це краще, ніж йти java-джуном, подумав я і погодився.

Півтора року працював там на посаді медіаменеджера, займаючись, власне, тим що звик робити. Але колупати код мені було цікавіше, тож я відвідував різні технічні конференції, мітапи, яких було багато в компанії, просто спілкувався з хлопцями за кавою на технічні теми. Підучив JS, Angular, почав робити сайтики для наших внутрішніх конференцій, набирався знань, щоб знову змінити фах.

Одразу за мостом починається Гонконг. Від кордону до центру — десь 40-50 хвилин автобусом. Багато хто їздить на роботу у Гонконг (або навпаки) кожного ранку

Про переїзд до Китаю й адаптацію

Тоді пара моїх близьких знайомих вже чотири роки перебувала у Китаї, у місті Шеньчжень — одному з найбільших портів у країні, на кордоні з Гонконгом. Якось запросили до себе на Новий рік, я приїхав, відвідав заодно Гонконг, погуляв — мені дуже сподобалося. На той час ще не велося розмов про офіс EPAM у Китаї, але в травні 2014-го його відкрили. Я потирав ручки: рідні місця, все знаю. Товариш із Києва поїхав туди «освоювати цілину», а потім запропонував їхати і мені. То була нагода знову переметнутися в програмісти. Пройшов технічне інтерв’ю на позицію Software Engineer по скайпу та у вересні 2014-го отримав офер. Я не був ані до чого фізично, емоційно, матеріально прив’язаний, та й люблю подорожувати, змінювати обстановку, тож не вагався ані хвилини. Відколи з січня 2015 року я тут, ще жодного разу не пошкодував про це.

Процес отримання документів в Україні був досить муторним. Компанія офіційно релокувала, тож моя присутність була потрібна лише тоді, коли без неї не обійтися: при поданні документів на візу в посольстві та в лікарні при отриманні довідки. Останнє виснажило найбільше. Медичну довідку для виїзду за кордон можна було отримати в єдиному місці: в Олександрівській клінічній лікарні (центральній міській лікарні Києва). То був справжній квест: приходиш, тобі дають обхідний лист, і з ним треба бігати із будівлі до будівлі, із кабінету до кабінету, потім зробити кілька обов’язкових процедур (аналіз на СНІД, який роблять у лабораторії на іншому кінці Києва; флюорографію тощо). На все це знадобилося 2-3 тижні, дуже повільно все рухалося.

Приїхав до Китаю. Там для отримання робочої візи теж потрібна місцева медична довідка. Мене привели до лікарні, майже за руку провели усіма потрібними кабінетами, здав кров на аналіз за п’ять хвилин. На все знадобилося дві години (включно з дорогою до офісу і назад). Що, так можна було?

Я завжди вважав себе людиною без особливих культурних прив’язок, і в Китаї це підтвердилося: ані до чого не довелося звикати. Перший рік-півтора ходив вулицями у захваті із роззявленим ротом. Мене вражало все: чудове сучасне місто з неймовірною архітектурою, зручна інфраструктура з мостами і транспортними розв’язками, до Гонконгу їхати годину, повсюди зелень, парки, набережна на 20 кілометрів вздовж затоки, абсолютна безпека і повний дзен.

Перші місяці я трохи страждав без знання китайської. Хоча з мовами в мене завжди все було гаразд: в анамнезі маю, крім досить прокачаної англійської, іспанську зі школи, курси німецької і японську, якою я завжди захоплювався і намагався вчити самотужки. Порівняно легко і швидко мені зайшла й китайська, причому я її навіть не вчив спеціально, а опановував у процесі. Слухав, аналізував, вникав у суть граматичних конструкцій. Якось досить легко навчився імітувати звуки. Ходив на чайний ринок пити чайок та практикуватися з місцевими. Я не можу сказати, що знаю китайську добре, але достатньо для вирішення більшості побутових ситуацій та якихось смолтоків. Втім, кожна потреба щось зробити змушує мене поповнювати словниковий запас. Це ніби вчитися плавати, коли опинився на глибині.

Багато знайомих експатів не знає китайською ані слова. З англійською тут можна вижити. Не всюди ідеально розмовлятимуть, але порозумітися можна, смартфони з вічатом та онлайн-перекладачем мають усі. Кожну вивіску дубльовано, так само з навігацією у метро, на вулицях.

Набережна уздовж Shenzhen Bay простяглася на двадцять з гаком кілометрів, пішохідні та велосипедні зони плавно переходять в парки. Через затоку, буквально за півтора кілометра — Гонконг

Житло

Компанія забезпечувала перший місяць оплаченого перебування в service apartment — така собі кімната готельного типу, маленька, затишна, 15 хвилин автобусом до роботи, в межах району, де розташовано офіс. Крім цього, оплачувала переліт та надавала підйомні гроші.

Загалом знайти квартиру тут зовсім не проблема, навіть неподалік від роботи. Звісно, якщо нема особливих примх, бо трапляються різні помешкання, більш і менш зручні. Моя оселя розташована в районі Шекоу, де багато експатів. Пішов до агента (серед них багато англомовних), вони показували варіанти за заданими параметрами, за день я уклав контракт. У моїх друзів та знайомих все теж відбувалося досить просто. Не пригадую, щоб хтось шукав помешкання довше тижня. Відтоді я переїжджав чотири рази, причому тричі в межах одного будинку — або контракт закінчувався, або у власника щось траплялося, забирав маму до Шеньчженю тощо.

Ціна дуже залежить від району. Шекоу досить недешевий, але зручний для мене. В середньому нормальна однушка тут коштуватиме 5000-6000 юанів, або ж 600-700 доларів. Десь подалі на периферії за ці гроші можна зняти і ніфігові хороми в 100 квадратів. Це дешево порівняно з Гонконгом, де дикі ціни на нерухомість, а хатинки досить малі.

Проте щоб придбати тут житло, треба вирощувати нирки, як шампіньйони. Ціни стартують з 800 тисяч доларів. Не знаю жодного експата, який власноруч заробив би на власне помешкання. Але для змішаної подружньої пари то не проблема — для громадян створено досить непогані іпотечні умови та є багато програм допомоги від держави.

Кожен із новеньких хмарочосів — свого роду величезний світлодіодний екран, і щовечора будівлі стають «учасниками» світломузичної вистави

IT-ринок і технології

Шеньчжень — це така собі «кремнієва долина» Китаю, але більше спрямована на «залізо». Тут найбільший ринок електроніки, компонентів до неї, мобільних телефонів. Багато стартапів, банківських проектів, сервісів, робототехніки. Один із прикладів, який втілювали мої знайомі програмісти: в більшості гонконгських готелів існує сервіс оренди телефонів для туристів, які не мають місцевого мобільного зв’язку. У телефоні є карта тамтешніх видатних місць, доступ до інтернету, навігація — все, щоб людина могла комфортно пересуватися містом. Так ось, прошивку писали в Шеньчжені. В бізнес-парку, де розташований наш офіс, є представництва DJI, Alibaba, китайський Amazon, Expedia.

Зарплати айтішників тут непогані, абсолютних цифр навести не можу, бо чув різне, до того ж Шеньчжень — досить недешеве місто, але загалом айті тут у фаворі. Місцеві програмісти залюбки йдуть до іноземних контор — у них рівень life-work balance значно вищий, у китайських же його часто не існує: ненормований робочий день, відпустка лише на китайський новий рік. У країні багато технічних університетів, які готують фахівців. Але я б не сказав, що айтішники вважають себе тут представниками upper middle класу і «ілітою» — така собі скромна гідна професія, але працювати в банку куди престижніше.

В середньому $45K на рік отримує Senior Software Engineer у Шеньчжені згідно з Glassdoor (7000 CNY = 1000 USD)

На нас локальна китайська корпоративна культура майже не впливає, робочий процес нашого офісу не надто відрізняється від аналогічного... та будь-де: все залежить від проекту, але в середньому досить розмірено. Найбільше в команді китайців, відсотків 20-30 приїжджі: індуси, угорці, білоруси, українці, росіяни.

Країна має проблеми з доступом до інтернету, закриті гугл-сервіси, фейсбук. Люди використовують VPN, і жоден з цього приводу не заморочується. Китай, який я бачу, дуже прогресивний і технологічний. Гадаю, якщо у світі запустять телепорт, у Китаї він з’явиться через тиждень, а вже за місяць всі сприйматимуть це як даність. Навіть моя улюблена Японія в цьому плані дещо програє, там населення більш консервативне...

Особливо мені тут подобається рівень прийняття технологій. Я взагалі не тримав готівки у руках років з чотири. Та й то лише тому, що в перший рік мого перебування не звик, що можна по-іншому. Тут неймовірний рівень технологічної інфраструктури, додатків, онлайн-сервісів, додатків для доставки їжі. Мало хто користується навіть картками, 95% покупок здійснюють через Wechat, Alipay — така опція можлива навіть у найменших магазинах. Навіть у бабусі, яка продає лічі на розі, є QR-код. Транспорт можна оплатити декількома способами, в тому числі телефонним додатком. Проїзд в метро й автобусах зональний, але дуже недорогий — проїхатися на інший кінець міста (дві години на метро) — це максимум 1,5 долари. Таксі (або місцевий аналог Убера — Діді) теж недороге і тому дуже популярне.

На роботу мені зручно діставатися на метро: 5 зупинок + менше десяти хвилин пішки до станції. Коли я лише приїхав, у місті ще траплялися бензинові автобуси, тепер же їх усі замінили на електричні. Практично така ж ситуація з таксі: у перший рік мого життя тут бензинових і електричних було 50 на 50, тепер — 5 на 95. Відчувається, що в Шеньчжені чисте повітря, жодних вихлопів. У місто багато інвестують, Шеньчжень є таким собі майданчиком для тестування. Скажімо, днями тут офіційно запустили 5G.

На одному маршруті ввели навіть self-driving bus — безпілотний міський автобус, в тестовому режимі. Налагоджено сервіс оренди байків, кілька років тому він еволюціонував, позбавившись прив’язки до станцій. Велосипед можна залишити де завгодно і взяти так само: додаток показує найближчий у радіусі кілометра транспорт.

Люди

Традиційна китайська робоча культура для європейця може здатися дикуватою. Якось я зранку йшов на роботу повз ресторан і побачив, як адміністрація закладу вишикувала в шеренгу кухарів і кричала їм щось, вочевидь, мотивуючи так до роботи. Але тут не поскаржишся, як у Європі, що багато чого зачинено: все працює майже цілодобово. Повертаючись о третій ночі додому, можна купити собі фруктів у крамниці, поїсти в кафе тощо.

Але загалом у поведінці тутешніх не відчувається агресії, нема «побутового мудацтва». Випадок із першого року проживання у Шеньчжені: забилася труба в квартирі, попросив лендлорда з гарною англійською допомогти. Той викликав сантехніка, який англійською — ані слова. Він не розгубився, дістав телефон із перекладачем — знайшли канал комунікації, все було напрочуд адекватно. Мені складно уявити зворотну ситуацію, коли, наприклад, китаєць у якійсь українській провінції викликає додому українського сантехніка...

Китайці досить відкриті, приязні, допитливі, люблять потусити, але в міру. Вони мобільні, легко переїжджають із місця на місце, в них нема установок на кшталт «тут народився, тут житиму і помру». Шеньчжень є таким собі котлом із приїжджих, тут мало корінного населення. Місто, що вважається технологічним хабом, приваблює на роботу молодь, вона їде сюди заробляти.

Але що розчарувало саме мене — в китайців досить мало хобі, для дорослих людей небагато тусовок за інтересами. Можуть хіба що якимось спортом займатися. Натомість для дітей багато дозвілля: музичні школи на кожному кроці, художні школи, тхеквондо, балет. Не знаю, хто б з дорослих там цим займався.

Напевно, найбільша розвага китайців — їжа: зібратися великою компанією в ресторані, поїсти, випити, поспівати у караоке. Китайці напрочуд музичні: на вихідних у парку попід кущиками сидітимуть бабусі й дідусі зі скрипками й акордеонами. Хтось грає у карти, хтось займається тайцзіцюань.

Про розвиток міста

Чотири роки тому на цьому місці був пустир, тепер - район хмарочосівЧотири роки тому на цьому місці був пустир, тепер — район хмарочосів
Ще 40 років тому на місці теперішнього міста були рибальські села. На розвиток міста дуже вплинула близькість до Гонконгу — це така собі відповідь Китаю Гонконгу. Коли Шеньчжень почав розвиватися, його проголосили особливою економічною зоною, багато зусиль доклали до розвитку міжнародної торгівлі. У провінції Гуандун, де розташований Шеньчжень, багато промисловості, заводів.


Шеньчжень має свій аеропорт, місто також обслуговує аеропорт Гонконгу, до якого теж досить просто дістатися. Навіть не перетинаючи межі Гонконгу, я можу на поромі припливти додому. Аеропорт у Шеньчжені розташований у межах міста, мені на метро до нього 40 хвилин. Є багато лоукостів по Азії: скажімо, переліт до Таїланду і назад обійдеться у 100 доларів. Натомість дорогі перельоти Китаєм: рейс до Пекіна у середньому коштує 500 доларів. Для порівняння: подорож до Сан-Франциско вартує стільки ж. Якщо ж моніторити сайти і чекати на знижки від авіакомпаній, то завжди знайдеться куди поїхати у відпустку, та навіть злітати на вихідні на Борнео — це цілком нормально. Також у Шеньчжені звели розкішний порт, у ньому є лайнери, які доправлять до В’єтнаму, Японії. Я за п’ять років об’їхав майже всі країни регіону (крім Північної Кореї і Брунею, які теж в планах).

Про плани

Я не можу сказати, що Китай є країною моєї мрії, не планую назавжди тут лишитися. Шеньчжень є досить комфортним для життя, і тут дуже багато плюсів, але залишатися, якщо ти не «пустив коріння», навряд чи захочеться. Тут цікаво, але на деякий час. З того, що я мав нагоду спостерігати — тут не затримуються наші сімейні пари з дітьми, бо навчання досить дороге та посереднє. Мало звичних розваг: у чотиримільйонному місті нема місцевих філармоній, театрів (але багато кінотеатрів із фільмами англійською). Це, мабуть, єдине, чого мені тут не вистачає. У Гонконгу, який за кілька кілометрів звідси, з культурним життям краще.

Потихеньку думаю про подальші релокації: дуже подобається Азія, зокрема Корея, Японія, Сінгапур; а може — США, Канада, Нова Зеландія, Австралія, поки не визначився остаточно. А от повертатися не тягне взагалі.


За допомогу в підготовці статті дякую Ярославі Тимощук

LinkedIn

Лучшие комментарии пропустить

89 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Гарна стаття, Нік!
То тобі китайська добре пішла, кажеш? А як же тони, на які всі скаржаться, хто вчить китайську?

Привет:)! Это не самая большая проблема китайского, не больше чем ударения в славянских языках или правила чтения в английском :)

А як в тебе з читанням? Можеш китайські новинні сайти читати?

Де можна подивитися IT вакансії?

Glassdoor, Linkedin, все как у людей :)

Не знаю, що за сайт, та його першим гугл видає aqicn.org/city/shenzhen . Рівень забруднення повітря:
Шеньчжень — 129 (Unhealthy for sensitive groups)
Київ — 478
Стокгольм — 20 (без електричних автобусів чи таксі)

Стокгольм в 12 раз меньше Шеньчженя

Як місто велике, повітря не має бути брудним. Це питання впорядкування міста, а не розміру. З цієї точки зору порівнювати 800-літнє місто і 40-літнє, яке спеціально будувалося, як мегаполіс, просто смішно. Та все ж повітря в Стокгольмі значно чистіше.
На вікі населення Шеньчженя подається з субурбами, з субурбами Стокгольм має більше 2 млн. населення. Як на мене більш показовую є густота населення, яка відрізняється менше, ніж вдвічі.

Нічого не сказано про подорожі: куди дешеві перельоти, що близько подивитися, інше дозвілля. Адже не тільки «впахувати» їдуть за кордон.

там ГК и Макао рядом — улететь можно много куда без проблем, были бы деньги)

Эммм, раздел «Про розвиток міста», второй абзац :)

Винен, пропустив. Прошу пробачення.

Если не ошибаюсь, во время учебы в КПИ, был у Ника еще опыт преподавания Pascal на уроках информатики в средней школе Киева ;)

Ааааа, было, было дело :) привет :)!

他家好!
От правду кажуть, що від провінції до провінції життя може кардинально відрізнятися. Була стаття від хлопця, що працював у Пекіні, тепер ось допис із Гуандуна. А я приміряю весь цей суб’єктивний досвід на свій, у Цзянсу, і розумію, наскільки хибне узагальнення «всі китайці».

You mean 大家好, right? Dàjiā hǎo, something like «Hello, everyone».

Точно, автокорекція підвела.

А, дійшло. Я ж не ту літеру набрав.

Країна має проблеми з доступом до інтернету, закриті гугл-сервіси, фейсбук. [...] Китай, який я бачу, дуже прогресивний і технологічний.

Почему-то проиграл, увидев это в соседних предложениях )

А в чем проблема, собственно? В Китае нет Гугла, но есть Байду со всеми теми же сервисами, включая облака, нет Фейсбука, но есть туева куча местных социалок. Я ничуть не оправдываю Китай в плане политических нюансов блокировок, но мне кажется, если кто-то не просто банит что-то, а в состоянии построить собственный сервис (весьма продвинутую экосистему сервисов, если уж на то пошло) — то не это ли прогрессивность и технологичность?

Знайомий говорив, що там просто культура така, і китайці можуть не знати хто такі Ніколь Кідман, Сталоне, і Бітлз, бо в них свій голівуд і музичні виконавці.

Приблизно так і є, і це одна з причин, чому з китайцями дуже важко «конектитися». Культурні поля майже не перетинаються. Не будеш же весь час про Брюса Лі та Джекі Чана з ними говорити. Та й першого серед молоді не всі знають...

Знают, только как Ли Сяолуна :)) и гонконгское кино отлично знают — тут просто своя «классика»...

Так в тому-то й справа, що я імені «Брюс» і не вживаю. Тільки молоді від того не легше.
Ні, ну може у вас там, біля Гонконга, ситуація інша. З Джекі Чаном все трішки краще. Він, все ж, у китайському кінематографі регулярно з’являється.

P.S. Це у нашій транслітерації long — лун? Оце відкриття.

Ну у нас тут и 叶问, который Ип Ман, хорошо знают — Фошан в двух часах езды автобусом.

З.Ы. Палладиевская транслитерация — это вообще бред какой-то, согласен :).

Згадав, що Wang — це Вонг. Взагалі стає дуже важко вживати китайські власні назви у розмовах українською чи російською, коли запам’ятовував їх в оригіналі. Вже б читали, як пишеться пін’їном і горя не знали. Хоча за таких умов я б зрозумів, чому у нас Anhui — це Аньхой. :)

Зато по всему Китаю крутят гонконгских Beyond :) к слову, я не могу сказать, что вот совсем все плохо в плане проникновения других культур, скорее в меньшей степени. Большинство моих знакомых знают Битлз, а те, кто интересуется музыкой — в целом неплохо ориентируются в западном роке. Но местного действительно много, оно просто... ну другое.

Голивуд не смотрят, но 614 млн $ кассовых сборов Мстителям добавили)

Кто сказал, что не смотрят😳😳😳?

Привет Коля, крутая статья! :). Семейные пары не только из-за цен на образование не задерживаются — гражданство же никогда не получишь. Проработаешь пока сможешь и под зад, но именно поэтому зарплаты для лаоваев хорошие. Фраза «Фапьяо ма?» навеки со мной )

да. если бы все-таки был вариант осесть — потерял бы доп права как иностранец и, возможно, нас строили бы по утрам так же как строят местных.

Вроде уже можно получить перманентный вид на жительство и мы даже вполне попадали под требования :)

Дуже цікава стаття — подяка автору!
Супер це частина

Про плани

власне таких висновків чи «ітого» не вистаччає в багатьох описах т.я. не зажди повно розкриті питання і відповідь на банальне — «чому продаєте машину вона ж така гарна» не отримуєш :)
Ще раз подяка!

Интересно живете и статья замечательная. Спасибо большое!

Спасибо, очень приятно :)!

Дякую!

1. Чи є у вас тиха година в обідню перерву? Це досить цікава практика в китайських компаніях :)
2. Як справляєтесь з жахливою спекою? Чи захищаєтесь якось від ультрафіолетового випромінювання (креми чи зонтики)? Жара разом з вологою там просто нещадні;
3. Яка найулюбленіша місцева страва?)

1. Да, поспать после обеда — это очень распространенная практика здесь, некоторые даже раскладушки в офис приносят. Я пока не могу, да и особо не стараюсь, привить себе эту привычку :)
2. Жара здесь ну не такая чтобы совсем ужасная. Она по другому ощущается, не выжигающая, а больше душная. А вот ультрафиолет как раз невысокий, может в воздухе что-то, я обычно очень легко сгораю, стоит только выехать куда-нибудь, но в Шж хожу без защиты и все ок.
3. Ох, на самом деле в Шж беда с местной кухней, поскольку город новый и нет устоявшихся кулинарных традиций, не то чтобы совсем все плохо, но для знакомства с настоящей (и очень вкусной) китайской кухней лучше ехать в Гуанчжоу, а еще лучше в Шанхай. Из местного — наверное хот-пот — 火锅,жареная на вертеле баранья нога, и вообще шашлычки 烧烤, особенно из морепродуктов, запеченные устрицы под чесночным соусом...

Привет, Коля! Отличный level-up 👌🙂

Привет :)! Спасибо, я тебе, помнится, лет семь (омг!!) назад свои мечты озвучивал, ага :)!

Интересный рассказ. Тоже слышал подобные отзывы знакомых про Шанхай и шеньчжень — очень хорошо обустроенные, экологичные и технологичные города, отличные для жизни.
Мне интересно а как вот какой-то китайский менеджер привыкший к тем самым 9-6-6 переходит в интернациональную компанию с W/L balance. Он не начинает насаживать привычные порядки, жаловаться что никто не хочет работать по выходным, и т.д. ?
А когда вообще вот те люди с работой круглосуточной успевают быть с детьми? Или там бабушки-дедушки круглосуточно на подхвате?

Вот ни разу не слышал, чтобы китайский менеджер жаловался на международные порядки, скорее он сам будет использовать все бенефиты :) по поводу работы и детей — да как бы вариантов масса, с дошкольниками могут сидеть и бабушки-дедушки, очень много школ полу-интернатов, в целом, long working hours не означают того, что ты не можешь отлучаться по семейным делам (а скорее предполагают это), очень часто супруга — домохозяйка (или имеет какой-то мелкий бизнес-фриланс) и так далее... то есть в целом это не то чтобы и проблема...

в смысле электротранспорта, количества зелени, велодорожек.
С воздухом в Китае не очень да.

Когда я только переехал, воздух в Шж периодически портился, набегал хейз с окрестных производств. Буквально через пару лет это устранили, вроде бы вынесли индустрию из черты города подальше. В Пекине поставили воздушные фильтры-станции. Я в целом понимаю, что может быть и так себе решения, но в целом с проблемой загрязненного воздуха здесь активно борются. Про запах бензинового выхлопа я забыл уже.

тема китаянок не раскрыта

Написано, что — город экспатов. Видимо, там не только китаянки (которых тоже несколько десятков национальностей).

Всех хватает, и китаянок тоже :)

Трішки підрозкрию завісу, але не дуже широко: китаянок менше за китайців. Це дало змогу першим сильно «зажратися». Навіть на bkrs.info обговорювали цю тему, мовляв об’єктивно симпатичний хлопчина може зустрічатися з суб’єктивно негарною і гладкою дівчиною просто через дефіцит. Коли кажу, що я з України, перша реакція: о, це там багато дівчат. Далі — більше: бабусі все ще вміють поратися по господарству, а от матері і доньки у 90% випадків готувати не вміють. Коли питаю, хто у вас куховарить, відповіді можуть бути різноманітними: батько, мати, свекор, свекруха, чоловік. Додає масла у вогонь варіант, коли така панночка за родом діяльності — «домогосподарка».
У більшості своїй вони дійсно маленькі та худенькі, зачасту від стегон тільки назва. Просто йдучи вулицею рідних Сум я зустрічаю більше красунь (на мій смак), аніж за перші півроку навчання в китайському університеті. Втім, за бажання, можна знайти собі і милу, і фігуристу кралю. У іноземців з цим проблем майже не виникає, у нас тут особливий статус. Проходимо, так сказати, поза чергою. Особисто мені азіатки дуже подобаються.
З пікантних подробиць: серед дівчат не прийнято голитись, якщо ви розумієте, про що я. Волосся під пахвами, на ногах чи деінде не вибивається з категорії «природня краса». А ще чув, що вважається ніби голяться тільки повії. Проте, якщо попросити свою дівчину, вона не відмовить.

ДІйсно, тема не для статті, тому ліпше задавайте подібні питання у коментарях.

Всі дуже жаліються на китайських туристів — кажуть що вони поводяться... не дуже прийнятно. Від різних людей чув. Ви не помічали якихось речей що вас дратують в місцевих? Якось все надто позитивно :)
І чи швидко той впн робе? Бо казали що воно чз впн пздц повільно.

І чи швидко той впн робе? Бо казали що воно чз впн пздц повільно.

Думаю по разному. Недавно было исследование крупнейших мировых провайдеров VPN. Там много китайских. Думаю если через китайский, одобренный партией, то будет быстро :)

Но без гугла и фейсбука ;)

Нет, там они как раз были. Эти сервисы не позиционировали себя как китайские, при этом они ими являлись. Насколько я понял логика в том, что человек покупает VPN и не знает что он китайский, можно все это дело контролировать и когда надо выехать по адресу. Т.е. принцип «Не можешь победить — возглавь».

Я вот долго думал что бы написать, чтобы получилось максимально политкорректно (по отношению к соотечественникам...). Скажем так, чего я видел многое, не спорю. Да, может немножко коробит, если кто-нибудь рядом смотрит ролик в телефоне на полную громкость или громко чавкает лапшой. Но дело в том, что местная парадигма норм поведения в обществе не определяет это как злостное нарушение этикета и большинству окружающих на это глубоко пофигу.

Но вот чего я НЕ видел за пять лет жизни в Китае — алкашей, драк, вызывающе или агрессивно ведущих себя людей, быковства, гопников, попыток до...баться ни по какому из мыслимых поводов, воровства, малолетней шпаны, уж тем более малолетней бухой и курящей шпаны, громких вечеринок в три часа ночи, адового трэша железобетонных убеждений в головах, и прочая, и прочая, в общем всего того, к чему я так привык за 35 лет жизни в Украине. К слову, я не разу не видел, чтобы китайский турист накидывался еще до самолета, обблевывал полряда и еще и пытался б строить стюардессу. В отличие от...

А вот что касается впна — правда, чего уж, но мы ж айтишники, мы ж знаем способы решения проблемы ;)

Власне на бидляцьку з європейської точки зору поведінку я і чув скарги, і не раз. Тому й спитався. Ясно що для них це норма, питання про те чи це ок для Вас.

А вот что касается впна — правда, чего уж, но мы ж айтишники, мы ж знаем способы решения проблемы ;)

цікаво як прискорити впн...

Не ок, но проблема в том, что как раз именно быдляцкой я и не видел. В Шж так точно. Скорее поведение невоспитанного, но неиспорченного ребенка.

По поводу впн — как минимум, взять в аренду сервак с пингом поменьше и поднять на нем ShadowSocks :) но мне по-хорошему хватает платных сервисов. Хотя особо стриминг в хд не посмотришь, согласен...

срати на вулицях можна? з дирки в штанах на жопі.
(не стьоб)

Я пока что не видел, чтобы кто-либо срал на улице. Зато видел кучи говна в киевских подъездах (не стеб). Один раз (в Киеве, естественно) ко мне в гости зашла знакомая, которую просто трясло. Она поведала мне чудесную историю, что по дороге ко мне стала свидетелем занимательной картины — один бомж, пардон, сношался с другим в переходе. Это тоже не стеб. На текущий момент этот трэш (я молчу про остальные) не смог перевесить все в сумме негаразды, кои я имел неудовольствие лицезреть в Шж...

Ви здається не в курсі, і мій комент виглядає наїздом. Я не приколювався, я говорив серйозно. Ось пруфчик:
zen.yandex.ru/...​-5c2e4015871d9300abf89c8a

питався чи зустрічали.

Нет, я отлично понял о чем речь, я периодически встречаю подобные видео. Нет, это не общепринятое поведение. Еще раз повторюсь — в Киеве, как прискорбно бы это ни звучало, на два порядка больше говна на улицах и в домах, и уж куда больше откровеннейшей трешачины, свидетелем которой был и я. Увы. Шеньчжень по сравнению с любым украинским городом просто стерилен, я молчу о безопасности. Здесь пятилетние дети сами ездят в лифте гулять и не боятся заходить с «чужими дядями». Здесь оставляют посылки у дверей и их никто не трогает. Здесь можно забыть телефон в кафешке, вернуться через полчаса и он либо будет лежать на месте, либо тебе его уже у входа вручит персонал. Здесь стерильные общественные туалеты на каждом шагу и так далее, и так далее...

Скажіть плз, така благодать — це лише діловий центр Женьшеня, і воно закінчується за кільцем метро? Чи той весь Китай такий. Чому питаю — колись давно один наш американець їздив в Бангалор, і його враження було — «це найбільш сучасне місто, яке я коли-небудь бачив, США в порівнянні з цим — совок». Але він же говорив, що якщо відійти трохи за «парєбрік», то там починається такий треш, що дивитись зовсім не хочеться. В Женьшені є щось подібне? Що там довкола, або хоч в спальниках і на околицях?

Не Женьшень, а Шеньчжень. І ні, згадана благодать не обмежується центром. Такий же комфорт і безпека в будьякому великому місті східного Китаю(Ханджоу, Суджоу, Нінгбо, Фуджоу). Перевірено на власному досвіді, а не здогадках одного американця.

«Не Женьшень, а Шеньчжень.»

Макс, де тег «гумор», не всі розуміють без нього :)

Яких здогадках? То були його власні враження після року життя в Бангалорі :)

Достаточно зайти в переулок и там уже старый добрый Китай с грязью и рубкой живых кур при тебе. Но в этом и фишка

Я шось не зрозумів. Ви шо в різних Китаях-женьшенях були?

Дітей саджають, де закортить, навіть не відводять до кущів. Дорослих за таким заняттям не бачив.

Ну все, теперь будешь спокойно спать.

Ищущий да обрящет... :)

на майбутнє урочисто обіцяю попереджати про жарти (для вас посони)
:)

че там кусты
один экспат поделился историей, как в лужу, если понимаете о чем я, прямо в квартире у знакомых китайцев вступил :-)
с тех пор стал осмотрительным и как итог — в других квартирах, семей с детьми, нескольких аналогичных луж избежал :-)

может раздражать, что сорят прямо на чистейшей улице. Девочки распаковывают вещи и бросают мусор под ноги. но это компенсируется армией дворников, которые вычищают улицы с шампунем до блеска. На удивление Шеньчжень был на порядок чище Нью Йорка.

Як на мене, то ці всюдисущі двірники та прибиральники остаточно спаскудили місцеве населення. А може у них і на культурному рівні немає поняття «прибрати за собою». В кінотеатрах залишають відра з попкорном прямо на сидіннях, в туалетах, часто, не спускають після себе воду, але при цьому, вулиці чисті і навіть безкоштовні (!!!) публічні вбиральні знаходяться у пристойному стані. Явно кращому, ніж наші платні, особливо на вокзалах.

Это такая себе противоположность той же шведской ментальности, где на огромную по площади территорию всего 10 млн населения — меньше чем в одном китайском городе. И вся ментальнотсь приспособлена к пониманию, что людей не хватает, и каждый должен уметь делать и следить за многими вещами — иначе некому. Даже высокий уровень доверия это фича менталитета — нет достаточно ресурсов на недоверие и контроль.
В Китае все наоборот — делай только то, что от тебя ожидается, обо всем остальном позаботятся остальные люди на конвейере. И проследят за тобой.

Гарний варіант. І от ніби все добре в Китаї, а отакі побутові дрібниці псують загальну картину.
Хоча, маю зауважити, що світові тенденції, повільно, але і сюди доходять. В тому числі і в питаннях етикету.

В фейсбуке у меня есть больше, хотя тоже устал постить уже :)

Автор, может знаешь — какие спецы требуются в Китае? Есть ли смысл девопсу смотреть на это направление?

Да в целом все современные штуки очень даже. востребованы, ну вот разве что с Google Cloud некоторые проблемы :)

Особливо мені тут подобається рівень прийняття технологій. Я взагалі не тримав готівки у руках років з чотири.

Большой брат следит за тобой и за твоими покупками.

Вот если честно, не вижу в этом ничего плохого, пусть следит на здоровье, выдача related goods по моим интересам на Таобао и JD меня вполне устраивает :)

Слежка не является сама по себе плохим или хорошим. Разница в том, как и для чего она будет использоваться.

Привет, вопрос — насколько реально имея на руках готовый прототип IoT найти инвесторов?
Есть ли примеры «success story» ?

Если честно, я немного далек от этой темы, по крайней мере в ближайшем окружении примеров нет. Слышал, что в Гонконге довольно много инкубаторов, поспрашиваю ребят, если интересно.

В Сингапуре без проблем. Есть 2 небольших акселератора, которые поддерживают зарождающиеся стартапы на ранней стадии EF (Entrepreneur First, в этот даже без идеи многие идут, ибо можно с другими фаундерами объединяться и достаточно крутого бекграунда) и сегодня как раз писал Antler мне в директ. Оба небольшие и не супер крутые. У первого условия первые 3 месяца стипендия 5к SGD (3700$) и потом дают 70к после демо дея за долю в 10%. Вторые дают 100к за 10% вроде как, но забирают часть суммы за программу. Ну и потом как запустишься и будут продажи, то можно на следующем этапе поднять еще от полу ляма долларов до пары.

Не уверен как они инвестируют в IoT. Спросил у знакомого, который сейчас проходит программу и напишу, как будет ответ.

узнал. EF точно инвестирует. Можете подаваться. Каждые пол года у них новый поток. Следующий зимой.

Класна стаття)
Але цікаво ще з якими проектами і технологіями працює автор.

Ох, бывало разное, в основном backoffice для трейдеров, финансовый/инвестиционный менеджмент, React/Angular/NodeJS/Spring

Подписаться на комментарии