Репутація українського ІТ. Пройти опитування Асоціації IT Ukraine
×Закрыть

Чи варто їхати до французької провінції. Українка про IT-освіту, роботу та життя у Страсбурзі

Мене звати Катерина. Я з Дніпра, але вже майже 6 років живу у Франції, а саме у місті Страсбург. В Україні я навчалася в Ліцеї інформаційних технологій і майже з випускного вечора поїхала до Франції приборкувати бюрократію та відкривати для себе світ ІТ.

Два французькі дипломи й три компанії по тому — і ось я вирішила поділитися своїм досить позитивним досвідом життя і роботи інженером даних у Франції.

На набережній у Ліллі

Як я опинилася у Франції

Коли я тільки вступила до ліцею, ми з батьками обговорили ідею здобути вищу освіту за кордоном. Така перспектива дуже мені подобалася, тож кілька місяців я вивчала різні опції навчання за кордоном. Азія мене не цікавила, Штати й Австралія були далеко й коштували дорого, Велика Британія, хоч в цілому і могла запропонувати деякі не дуже дорогі університети, чомусь не надто мене захоплювала. Проте мені майже одразу до вподоби припала Франція. У моїй уяві виникали образи стильних французів на терасах кафе, запахи смачних страв і думки про культуру, мистецтво й моду. Оскільки мене завжди цікавили ці три сфери, то ідея навчатися у Франції здавалася просто геніальною.

Звичайно, за економічними й територіальними показниками підходили ще Польща, Чехія та Німеччина, але перші дві були занадто банальними, а третя опція відпадала через повну відразу до німецької мови. Франція у моїй голові стала єдиним можливим варіантом, моєю метою, до якої я йшла три останні роки в ліцеї. Я вивчила французьку мову, проаналізувала програми державних інженерних шкіл і університетів і розібралася з досьє (спеціальний формуляр і потрібні документи для вступу), іспитами й візами.

У результаті я зупинила свій вибір на трьох університетах: Страсбурга, Ліона та Руана, надіславши туди досьє. Досьє їхало з дипломатичною поштою до першого університету в моєму списку. Лише в разі відмови першого університету досьє мало їхати до другого й відповідно у разі відмови другого — до третього. Моїм першим вибором був університет Страсбурга; саме туди мене й узяли, тож далі моє досьє не пішло. До інженерних шкіл INSA я вирішила не вступати, бо програми не відповідали моїм інтересам.

Як вступити до французького університету

Якщо говорити саме про ІТ-освіту у Франції, я не можу сказати, чи вона краща чи гірша порівняно з іншими університетами ЄС. Усе залежить від конкретного навчального закладу. Я знаю, що у Франції є декілька вищих шкіл (Polytechnique, Centrale), які високо котуються у світі, деякі французькі університети посідають непогані місця в усіх цих різних рейтингах (World University Rankings 2020, CWTS Leiden Ranking 2019). Що мені дуже сподобалося в моєму навчанні — фундаментальність отриманих знань і розуміння, як це тією чи іншою мірою можна застосувати в житті. І цю фундаментальність і розлогість тем я вважаю великим плюсом мого досвіду вивчення ІТ у Франції.

Для вступу до університетів Франції на перший курс треба подавати так зване біле досьє. Це спеціальний формуляр, який треба заповнити й до якого треба додати оцінки за останні 2,5 року навчання в школі в Україні, якщо диплом про повну середню освіту ще не отримано. Також додається диплом, що підтверджує ваш рівень французької мови; мінімальний рівень, потрібний для вступу, — В2. Досьє надсилається через організацію «Кампюс Франс» у середині січня того року, на який ви вступаєте, — моє досьє було подано до 15 січня 2014 року. Якщо до моменту відправлення досьє у вас ще немає диплома з рівня французької мови, треба буде зареєструватися на сесію екзамену, що проходить у лютому. Після цього ваш диплом буде додано до досьє, і воно поїде з дипломатичною поштою до Франції.

Раніше досьє їхало спочатку лише до першого університету — якщо він надсилав відмову, то до другого. Тепер досьє одночасно надсилають у три університети. Вони розглядають його до 30 квітня, і якщо до 7 травня ви не отримали відповіді, то вам у зарахуванні відмовлено.

Університет Страсбурга

Коли я вступала до університету у Франції, навчання коштувало однаково для всіх: 170 євро за рік бакалаврату, 243 євро — рік магістратури й 601 євро за рік аспірантури. 2018 року президент Франції запропонував дивну реформу, яка, на його думку, була спрямована на підвищення інтересу в іноземних студентів — підняти вартість до 2770 євро за рік бакалаврату і до 3770 євро за рік магістратури для студентів з країн, що не входять до Європейської економічної зони. Такі ціни були введені, починаючи з вересня 2019 року. Старі ціни зберегли тільки для тих, хто або вже навчається у Франції в університеті, або перебуває в країні не в студентському статусі.

Деякі університети пропонують для тих, хто вступає на перший курс, стипендії, що покривають вартість навчання. Це єдині стипендії, які існують, для вступників на перший курс бакалаврату. Правила в кожного університету свої, і треба вивчати ситуацію окремо по кожному закладу. Ті шість стипендій, які Франція пропонує для України, підходять тим, хто їде по обміну, до магістратури чи аспірантури, але не підходить тим, хто їде на перший курс бакалаврату.

2014 року всі варіанти стипендій, що я знайшла, були доступні тільки тим, хто їхав до магістратури. Оскільки я їхала на перший курс лісансу (французький бакалаврат), спонсорами мого навчання та проживання виступали мої батьки. Курс гривні до євро був нестабільний, у країні щойно почалася війна, і все це додавало непевності у весь процес підготовки до від’їзду. Проте я таки отримала з першого разу візу й уже наприкінці серпня 2014 року опинилася в Страсбурзі, щоб розпочати моє навчання на факультеті математики й інформатики університету цього міста.

Навчання в державному університеті

Французька система вищої освіти об’єднує безліч структур: університети, інженерні школи, IUT (щось на кшталт коледжів). Усі ці структури видають дипломи різного рівня з більш теоретичним чи практичним нахилом. Університет відноситься до більш теоретичних стежок. Наприклад, з дипломом DUT чи Licence professionnelle (два та три роки навчання в IUT відповідно) вас одразу ж візьмуть на постійну роботу. З класичним же Licence (французький бакалавр), який триває три роки, треба йти або на університетську магістратуру (два роки), або на два останні роки інженерної школи. Пов’язано це з тим, що професійні дипломи містять у програмі обов’язкові стажування, у разі ж університетського бакалавру обов’язкового стажування для отримання може взагалі не бути.

Я ніколи не навчалася у виші в Україні, тож не можу порівняти вищу освіту у Франції та в нашій країні. У французьких університетах дуже багато самостійної роботи. Пар у середньому 20-24 години на тиждень, але після цих пар треба розв’язувати якісь задачі, робити проєкти, і це забирає значну кількість часу. Окрім великих проєктів і екзаменів, завдання не оцінюються та дуже часто не є обов’язковими, але якщо їх не виконувати, іспити буде важко скласти. До того ж на Licence за законом обов’язково відвідувати лише практичні заняття; та й то велика кількість викладачів не звертає увагу, чи всі присутні — вони хочуть навчати тих, хто прагне знань.

Французи після тотального контролю в ліцеї не готові до такої свободи дій. Саме через це десь половина першого курсу залишається на другий рік. Хтось виробляє навички самостійної роботи і в результаті отримує диплом, а хтось перетворюється на вічного другорічника, або на «університетського туриста», який щороку випробовує свої сили на якомусь новому факультеті. У Франції можна змінювати факультети до нескінченності, якщо ти саме з першого курсу переходиш на інший перший; і багато хто цим користується, перетворюючись на так званого студентського туриста.

Ближче до магістратури й особливо на магістратурі ситуація змінюється. Усі вже серйозні та націлені на диплом і подальшу роботу. Для отримання диплома магістра обов’язково потрібен перший професійний досвід, який може бути у форматі шестимісячного стажування чи у форматі альтернанс (навчання + робота) протягом одного чи обох років магістратури.

У Франції не дуже розповсюджене таке поняття, як спеціальність: як університет свою програму назве, така спеціальність у тебе в дипломі й стоятиме. У мене програма називалася Ingeniérie de logiciels et connaissances, що перекладається приблизно як «Інженерія програмного забезпечення і знання». Насправді це все має показати, що я можу не тільки створювати програмне забезпечення, але й працювати з даними.

Я вважаю, що університетське навчання було дуже корисним для мене. На лісансі було море фундаментальних предметів, таких як предмети з вивчення типів даних, алгоритмів, графів; статистика й теорія імовірностей, системи й мережі, основи ООП. На магістратурі програма була більш спеціалізована, і там ми вивчали OLAP-системи, різні типи баз даних, алгоритми штучного інтелекту й ще багато чого різного. Звичайно, я не все це використовую на роботі, але університет дав мені стійкі базові знання з інформатики, знання алгоритмів, що значно полегшує процес роботи й глобальне розуміння того, як працюють інформаційні системи. А ще для мене були дуже корисними предмети з права в ІТ, управління проєктами та менеджменту. Перший дуже допоміг під час пошуку роботи не потрапити на гачок до нечесних рекрутерів, а два інших — ефективно вибудовувати власні робочі процеси.

Тут я навчалася (фото з сайту департаменту універиситету)

Єдиний предмет, який не дав мені жодної користі, — біоінформатика. Основна проблема була у вчителі. Він нічого не пояснював і постійно відпускав якісь принизливі коментарі щодо здібностей студентів. В інформатиці він нічого не розумів, бо був математиком. Вважав, що кожен студент має вдома свій невеличкий сервер і оптоволокно. У фінальному проєкті код його не хвилював зовсім, його цікавили лише фінальні розрахунки статистики. Цей предмет не дав мені нічого, крім втраченого часу. Усі ж інші предмети, якщо й не надали знань, які я можу використовувати у своїй роботі (бо серйозно, я знаю лише одну людину, яка реально у своїй роботі використовує COQ), але вирішувати логічні задачки було просто приємно для мозку.

Ринок ІТ у Франції

Ринок ІТ у Франції дуже різноманітний і змінюється від регіону до регіону. Коли шукаєш роботу, то на тебе просто кидаються аутстафінгові контори. Щоб вийти на нормальну компанію, треба дуже активно шукати, бо за агресивним рекрутингом бодишопів іноді важко розгледіти фінального клієнта.

Усюди можна знайти роботу веброзробника, розробника мобільних застосунків або спеціаліста з Cobol; якщо ж у вас більш складна спеціалізація, то треба буде шукати активніше. Я — дата-інженер, мій хлопець — графічний інженер (працює над rendering engines). Якщо за моєю спеціальністю в цілому можна знайти роботу в більшості міст, і Страсбург не виняток, то максимально релевантну роботу за своєю спеціальністю мій хлопець знайшов аж у Ніцці. На щастя, ІТ в Страсбурзі розвивається, тож з’являється трохи більше пропозицій і за його напрямом. Крім лінкедин, вакансії можна шукати, наприклад, на indeed.fr.

Звичайно ж, у Парижі можна знайти роботу навіть найпримхливішому айтішникові, і якщо в провінції цікаві анонси розлітаються, як гарячі пиріжки, то в Парижі вони висять місяцями. Випускники французьких закладів вищої освіти не спішать переїздити до столиці, бо мало хто готовий серйозно втратити в якості життя, отримавши не лише багате культурне середовище, а й епіцентр страйків, туристів і шалені ціни. Звичайно, у Парижі зарплати в середньому на 20% вищі, ніж у провінції, але ціни на житло там вищі у 2-3 рази, і це ще не рахуючи всіх додаткових витрат. Тож, попри всі мегацікаві пропозиції в Парижі, охочих пожити в столиці з кожним роком дедалі менше.

Робота у Франції: стажування, альтернанс, строковий і безстроковий контракти

Хоч для отримання диплома бакалавра працювати було необов’язково, а програми магістратури є різні, я обрала для себе шлях максимального професійного досвіду.

Після другого курсу я проходила стажування. За законом, компанії у Франції не зобов’язані оплачувати стажування, якщо воно триває менше ніж 8 тижнів. Якщо ж контракт стажування на 8 тижнів або більше, то вам повинні платити хоча б мінімальну ставку стажера, яка, звісно ж, набагато нижча за просто мінімальну ставку. Я шукала стажування на три місяці, щоб і досвіду набратися нормально і щоб заплатили.

Надіслала я приблизно 50 резюме, відповіла мені одна невеличка місцева компанія, що робить HR software. Їм був потрібен хтось для написання коду на VBA для внутрішнього проєкту. Оскільки альтернатив не було, а стажуватися дуже хотілося, я підписала контракт із цією компанією на літнє стажування. Їм сподобалося, як я працюю — проєкт під час мого стажування просувався швидше та якісніше, ніж за попередників, — і оскільки я шукала роботу на вільний час на наступний рік, а їм був хтось потрібен, то ми з ними домовилися про CDD (строковий контракт) на 10 місяців і в середньому на 50 годин на місяць у зручний для мене час.

CDD — contrat de durée déterminée, строковий контракт. За французьким законом, компанія не може нікого взяти на строковий контракт на період більший ніж три роки. При чому контрактів може бути декілька, але сумарно їхній час не може перевищувати трьох років, окрім деяких специфічних випадків. Після трьох років компанія повинна або попрощатися з вами, або запропонувати безстроковий контракт. Існують хитрі компанії, які складаються з двох різних структур, тож вони можуть собі дозволити строкові контракти до нескінченності, бо щойно людина пропрацювала три роки в одній структурі, вони переводять контракт в іншу, лічильник у першій структурі обнуляється, і після трьох років у другій структурі людина повертається до першої — і так, поки їй усе це не набридне й вона не піде в інше місце, де їй запропонують безстроковий контракт.

У Франції безстроковий контракт — це у першу чергу гарантії для банків, власників квартир і комісії на громадянство. Якщо у вас немає цього безстрокового контракту, то вас прискіпливіше розглядатимуть під час запиту на кредит, пошуку квартири або отриманні громадянства. Незалежно від того, скільки людина планує працювати в компанії, вона все одно буде намагатись отримати безстроковий контракт через його вплив на життя. У цілому ж люди затримуються в компаніях на різний строк: хтось на 1-2 роки, а хтось змінює компанію після 20 років роботи.

Мій колишній офіс

Після 18 місяців у цій невеличкій компанії я пішла звідти. Я вступила на магістратуру за програмою альтернанс (навчання + робота), і мені хотілося бути в компанії, де я зможу здобути цікавіші навички, ніж VBA. Шукати новий контракт я почала ще до закінчення попереднього. Я відвідала студентський форум, роздала своє резюме кільком компаніям, пройшла з чотирма співбесіди і отримала дві пропозиції. Обрала я невеличку компанію, ІТ-філію великої французької інтернаціональної компанії зі списку CAC40. На перший погляд, компанія здавалася чудовою: різноманітні технології навколо даних (бо вже після лісансу я вирішила, що хочу працювати з даними), офіс у центрі міста, гарні зарплати, премії та можливість працювати віддалено. Останні два пункти, як виявилося, студентів на альтернанс не стосувалися.

Програма альтернанс — це коли частину часу ти проводиш в університеті, а частину в компанії, до того ж зарплату тобі платять завжди однакову протягом року, незалежно від того, скільки днів ти реально був присутнім в офісі компанії. Канікул студентських у тебе немає, а є, як і у всіх працівників — 25 днів щорічної відпустки й іноді додаткова відпустка, якщо твій контракт передбачає більше ніж 35 годин роботи на тиждень. У моєму випадку на першому році магістратури я навчалася за принципом: 2 дні універ, 3 дні робота + усі студентські канікули робота, а другий рік — тиждень навчання, 3 тижні роботи, знову ж з канікулами на роботі.

У технологічному плані компанія була чудова, я відкрила для себе купу технологій і завдяки цьому досвіду більше компаній були зацікавлені моєю персоною для контракту після закінчення навчання. Проте було й багато мінусів: мікроменеджмент, ксенофобські й сексистські жарти директора та доволі дивна система видачі завдань. Про цілі проєкту ніхто не розповідав; давали якусь маленьку задачу і коли я її за пів дня виконувала й приходила за іншою, техлід дратувався, бо його це відволікало від роботи, але таке було розпорядження директора. Чудовими були тільки колеги та заробітна плата, вища за мінімальну за законом суму.

Нині я працюю у великій інтернаціональній компанії в головному офісі в департаменті інформаційних технологій. Єдиний реальний мінус, який я для себе там знайшла — на дорогу витрачається багато часу, бо компанія не в Страсбурзі й навіть не в агломерації, а в сусідньому департаменті за 50 км від Страсбурга. Якщо ж не зважати на цей пункт, то мене поки що все влаштовує: чудовий колектив, цікаві проєкти, адекватний менеджмент і до того ж купа приємних бонусів від роботи у великій компанії, включно з міграційною адвокаткою, що ходила зі мною до префектури й збирала мені досьє на зміну статусу зі студентського на робочий. Дуже тішуся, що після 2,5 місяця співбесід з великою кількістю різноманітних компаній врешті-решт я знайшла ту, яка мені справді до вподоби.

Сайт Французького інституту статистики пропонує безліч графіків і таблиць щодо зарплати у Франції. Медіанна заробітна плата — 1797 євро на місяць чистими. Це до того, як з вас ще знімуть ті податки, обсяг яких залежить від вашої декларації. У середньому випускник факультету інформатики, що шукає свою першу роботу, буде отримувати зарплату вищу за медіанну. Наскільки вищу — залежить від регіону й уміння правильно розмовляти з рекрутером. Вистачає чи не вистачає цих грошей, залежить від вашого місця проживання та стилю життя.

Базуючись на запропонованих зарплатах під час співбесід і на розрахунках відповідно до мого стилю життя, у Страсбурзі із середньою зарплатою програміста на старті кар’єри мені жити комфортно. У Парижі ж із середньою паризькою зарплатою, яка приблизно на 20% вища, мені було б некомфортно жити: довелося б від чогось відмовитися, насамперед від нормального житла. Але знову ж, усе дуже індивідуально й залежить від того, як живете ви.

Життя у французькій провінції

Майже за шість років, що я живу у Франції, я нікуди не переїжджала. Розглядала варіанти переїзду до Ніцци, Ренна чи Тулузи, але все ж таки вирішила залишитися в Страсбурзі. Це досить велике французьке місто з майже 300 тис. населення і майже 800 тис. мешканців агломерації (для порівняння місто Дніпро в Україні має близько 966 тис. населення — ред.). У кожному великому місті своя специфіка життя. У Страсбурзі й загалом у регіоні дуже розвинений міський транспорт, яким дістатися в більшість місць зручніше, ніж машиною. Я тільки зараз вирішила скласти екзамен на водійське посвідчення, бо такої аж значної потреби в цьому не відчуваю. У нас є машина, але якби родичі мого бойфренда не жили в селі, її можна було б продати й іноді брати просто в оренду для подорожей.

Мені дуже подобається, що майже всюди я можу дістатися пішки, що місто дуже орієнтоване на людей, а не на машини. Більшу частину року в Страсбурзі досить спокійно; хоча постійно містом ходять туристи, але критичної кількості вони досягають лише під час різдвяного ярмарку. Тут дуже спокійно, маніфестації жовтих жилетів могли б пройти майже не поміченими, якби я не подорожувала іншими містами Франції, бо в Страсбурзі все в цілому було тихо. Єдиний страйк, що справді негативно вплинув на моє життя — страйк залізничників у грудні 2019 року. Упродовж двох тижнів доводилося шукати колег, які їздять на роботу машиною, і домовлятися з ними, щоб підвезли, і підлаштовувати свій графік під їхній. Мій абонемент на поїзд у грудні взагалі не став мені в пригоді. У Парижі взагалі відбувався жах: метро ходило три години вранці й три години ввечері. Я в той час знову раділа, що не живу в Парижі.

Життя в провінційних великих містах Франції мені здається набагато комфортнішим, ніж у столиці. Коли ми розглядали міста для можливого переїзду, Париж майже одразу викреслили зі списку — як я вже згадувала раніше, зарплати після магістратури десь на 10-20% більші, але вартість життя настільки вища, що ми б не могли мати той самий рівень життя.

На відміну від Парижа, де знайти нормальне житло довго й важко, у Страсбурзі це дещо легше. Звісно, ціни й кількість зацікавлених людей відрізняються залежно від району. На ту квартиру, у якій я живу тепер (55 м² + гараж + підвал — 650 євро на місяць), було подано приблизно 20 досьє, тобто близько 20 людей були зацікавлені її винайняти. Наше досьє виграло, бо ми здалися нормальними власникові квартири, ну й у нас був чудовий гарант. У Франції дуже складно винайняти квартиру без гаранта й без зарплати; саме тому найважче це зробити іноземним студентам, бо не всі власники квартир і резиденцій згодні на гаранта, який не є французом. Без гаранта в Страсбурзі можна обійтися, якщо твоя зарплата перевищує чи дорівнює трьом орендним платам. Звичайно ж, і без цього всього можна знайти квартиру, залишивши більший депозит як гарантію, але шукати власника, який буде на це згоден, доведеться довше.

Мон-Сен-Мішель

У провінційному невеличкому містечку жити я теж не хотіла б — життя в маленьких містах обов’язково потребує машини, навіть по газету та хліб люди там їздять машиною. Для мене обов’язковість використання машини — це те, що відбирає частину свободи, бо ти не можеш просто вийти й піти у бар, магазин чи кінотеатр, треба обов’язково брати машину і кудись їхати, іноді навіть довго.

Ну й, звичайно ж, не треба забувати про чудове географічне положення Страсбурга й особливий режим Ельзасу та Мозелю. До Німеччини можна дійти пішки. Близько Люксембург, Швейцарія, Бельгія, Нідерланди... Італія та Австрія всього в кількох годинах їзди. Мені як людині, яка дуже любить подорожувати, така географічна близькість дуже важлива. Що ж стосується особливого режиму — у нас на два святкові дні більше та краще базове медичне страхування. Якщо працюєш у цьому регіоні, воно покриває більший процент випадків без додаткового пакета страхування.

Щодо місцевих жителів. За моїм власним сприйняттям, в Ельзасі французи трохи інші, ніж в інших регіонах. Вони серйозніші, націленіші на роботу, менше намагаються реально профітувати від соціальних дотацій. Якщо ти працюєш, а не сидиш на соціальних дотаціях, то до тебе буде нормально відношення. Знаходити спільну мову з ельзасцями мені досить легко, я майже не зустрічала тут людей, з якими мені було б важко спілкуватися. Люди досить добрі й спокійні, тому і я себе почуваю спокійно та захищено в Страсбурзі. І, навпаки, коли я, наприклад, буваю в Ніцці, відчуття в мене протилежні. До того ж люди там переважно менш привітні й більш сконцентровані на зовнішній картинці, ніж на тому, що відбувається всередині. Мені здається, що атмосфера в моєму регіоні пов’язана з близькістю Німеччини й Швейцарії та впливом менталітету громадян цих країн на регіон.

У Франції мало не на рівень національного спорту виведено скарги. Скаржаться на все: відсутність улюбленого йогурту в магазині, запізнення поїзда, автомобільні затори, страйки та навіть на трохи хмарне небо. Звісно ж, не всі французи такі, але іноді реально дратує, коли навколо всі скаржаться, бо я людина загалом позитивна й просто не розумію оцього постійного «бу-бу-бу». Якщо не брати до уваги тієї роботи під час магістратури, із сексизмом та дивними жартами я ніде особливо не стикалася. Звичайно, на вулицях трапляються іноді мігранти зі східних країн, що відпускають якісь коментарі чи намагаються познайомитися, але я на те особливої уваги не звертаю, бо часто це неосвічені люди. На щастя, серед колег і знайомих, окрім того директора, я з таким більше не зустрічалася.

Підсумки шести років життя у Франції: плюси і мінуси

Підбиваючи підсумки своїх майже шести років життя у Франції, я визначила для себе такі плюси й мінуси, крім стандартних європейських плюсів типу інфраструктури, чистоти й екології.

Плюси:

  • Медицина. Якщо працюєш, то найімовірніше, страхування усе покриє. До того ж рівень досить задовільний, усі свої проблеми вирішую тут.
  • Розвинений міський транспорт у більшості великих міст. Можна спокійно жити без машини, якщо живеш і працюєш у місті.
  • Відмінний внутрішній туризм. До того ж чудове географічне положення для подорожей іншими країнами Європи.
  • Смачна кухня, чудові сири й вино, в кожному регіоні є свої особливості цього всього. Дуже цікаво відкривати для себе щось нове.

Мінуси:

  • Французи постійно чимось незадоволені і комунікують це незадоволення всім довкола. Не завжди круто жити в такому негативістському середовищі.
  • Страйки. Якщо жовті жилети пройшли десь повз мене, то страйк залізничників через пенсійну реформу я цілком і повністю відчула на собі, бо їжджу на роботу поїздом. Було жахливо.
  • Бюрократія. Вічно треба кудись якусь купу паперів. До того ж іноді ці папери досить несподівані; наприклад, довідка про базове медичне страхування для одного типу посвідки на проживання — нікуди ніколи не треба було, а тут чогось знадобилася.

І ще один факт, який для мене поки ні мінус, ні плюс. У Франції реально можна впертися в зарплатну стелю в якийсь момент. І відношення зарплати до рівня життя тут інше, ніж в Україні. Проте мені моєї зарплати повністю вистачає, і до стелі я ще не дісталася. У будь-якому разі, сьогодні ця стеля мене не хвилює, бо я живу саме так, як мені хочеться, і роблю те, що хочеться.

На цьому етапі мого життя Франція мене влаштовує як країна для проживання. Звичайно ж, тут є свої недоліки, як і всюди, проте я або звикла до них і вони не дуже турбують або навчилася з ними мінімально стикатися. Тож поки що я залишаюся тут.

LinkedIn

Похожие статьи

30 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Дякую за цікаву статтю написано цікаво!

Взагалі, називати Страсбург французькою провінцією — приблизно те саме, що називати Харків українською провінцією.

У Франції термін провінція означає усе, що не є столицею. Тобто у контексті Франції абсолютно нормально назвати Страсбург провінцією, як і Ліон, і Марсель і усі інші великі і маленькі міста Франції.

але ж Харків — це ще та провінція

Так, про Францію я ще не читав. Якась складна у них система вступу до університетів, без 100 г не розберешся. А так — чудовий досвід. Дійсно, хто сказав, що для щастя потрібно опинитися в одній з мейнстрімних локацій?)

Звичайно, на вулицях трапляються іноді мігранти зі східних країн, що відпускають якісь коментарі чи намагаються познайомитися, але я на те особливої уваги не звертаю, бо часто це неосвічені люди

Написав такое в паблике про надоедливых кавалеров с Востока в Калифорнии, можно было бы поднять шквал негодования розововолосых.

Каліфорнія у мене викликає враження такого штату, де зовсім не можна нічого про інших говорити, взагалі ні про кого, бо завжди знайдеться хтось, хто розповість тобі про твою нетолерантність.

Класна стаття, дякую!
Було цікаво почути про досвід життя у Франції

А до речі чим загалом займаєтеся окрім роботи у вільний час?

У вільний час я подорожую, займаюсь йогою, читаю, шию, фільми дивлюсь, іноді малюю, у мене багато хобі :)

Дякую за дуже цікаву статтю. Маю кілька питань.
Який % від зарплати йде на 1 м2 оренди житла?
Який рівень забруднення повітря в Страсбурзі взимку?
Чи є українська діаспора в місті, і яка?

Вартість 1м2 у Страсбурзі вар’юється від розміру квартири — більша квартира, меньше коштує 1м2 оренди. Метр у середньому виходить від 10 до 25 евро за м2. Тож якщо рахувати за медіанною чистою зарплатою, що наведена у тексті і яка становить приблизно 1800 евро, тож виходить від 0.5% до 1.3% для медіанної зарплати у Франції для оренди житла у Страсбурзі.

Цієї зими за данними центру контролю якості повітря найчастіша цифра була 3 при шкалі від 1 до 10 де 1 це дуже добре і 10 дуже погано. Тож можна зробити висновок, що повітря досить чисте. В Україні я страждала від алегрії навіть узимку, тут у мене дуже рідко буває алегрія навіт під час кативного квітнення рослин.

Українська діаспора є, є також український священик, українська школа. Діаспора дуже активна, приймає участь у різних подіях — завжди є протягом трьох днів шале на різдвяному ринку. У діаспори є своя ассоціація. Я за діаспорою слідкую виключно через фейсбук, по розклад подій завжди такий, що працююча людина туди потрапити не може. Є враження, що там приблизно одні й ті самі люди крутяться та спілкуються, частіше старше покоління, людей молодше 40 років, я там у великий кількості не помітила (виходячи з фото і відео з подій). Я спілукюсь з деякими українцями у Страсбурзі, але вони як і я, за діаспорою слідкують через соціальні мережи. Є таке враження, що діаспора — це таке собі закрите середовище, я запропонувала свою допомогу і навіть записалась у розклад для допомоги з шале, бо я отримую розсилку діаспори, але мені у результаті ніхто не відповів. Тож вона є, вона активна, але дуже закрита і багато українців міста те регіону про неї не знають, або до неї не входять.

та то ще норм. Мені якось поскаржився мій колишній студент — українець в’єтнамського походження, шо його не прийняли до фасбук групи «Майдан — Амстердам». Я відповів, шо журитись ващє не варто, адже мене самого не прийняли до групи «Українці в Женеві».

По-перше, дякую за статтю, завжди цікаво читати різні історії про переїзди та порівнювати умови.

До інженерних шкіл INSA я вирішила не вступати, бо програми не відповідали моїм інтересам.

Чим саме вас не влаштовували школи INSA?

Звичайно, за економічними й територіальними показниками підходили ще Польща, Чехія та Німеччина, але перші дві були занадто банальними

Тут маю сказати пару слів на захист Чехії. Знаю кількох французів/випускників фр. вишів, що переїхали з Франції(один якраз із Страсбурга) до Праги. Серед причин називали: більш розвинений ринок ІТ, французький уряд перші два роки виплачує зарплату французам, що працюють закордоном, простіше отримати дозвіл на роботу, а дехто познайомився з майбутньою дружиною на Еразмусі. Так, наприклад, навчання в чеському університеті відкриває повний доступ на ринок праці, без обмеження годин.

І ще один факт, який для мене поки ні мінус, ні плюс. У Франції реально можна впертися в зарплатну стелю в якийсь момент.

Чомусь всі статті про релокацію до Франції згадують, що зарплати в IT там не надто високі, і навіть нижче порівняно з іншими розвиненими країнами ЄС. До того ж після нещодавньої розмови з французьким рекрутером виявилось, що отримати робочу візу у Франції станом на кінець 2019 було доволі важко. Чому складається така ситуація, для мене досі лишається загадкою.

Школи INSA конкретно мене не влаштували кількістю технічних дисциплін, з тих программ, що були у наявності на 2014 рік дуже багато часу приділялось менеджменту та англійський, мені ж хотілось більше технічного та фундаментального.

Тут маю сказати пару слів на захист Чехії

Нічого не маю проти Чехії, просто з мого ліцею до Чехії та Польщі на навчання виїжджали у великій кількості, популярні напрями були, а мені хотілось чогось більш оригінального, відносно мого життєвого контексту.

Чомусь всі статті про релокацію до Франції згадують, що зарплати в IT там не надто високі, і навіть нижче порівняно з іншими розвиненими країнами ЄС. До того ж після нещодавньої розмови з французьким рекрутером виявилось, що отримати робочу візу у Франції станом на кінець 2019 було доволі важко. Чому складається така ситуація, для мене досі лишається загадкою.

Робочу візу отримати важко, бо або потрібна висока зарплата, або конкретна мотивація, що нікого серед французів, евпропейців та наявних у країні іноземців вони не знайшли.
Щодо зарплат усе відносно, все залежить від регіону, складу сім’ї та додаткових витрат, ще й податків. Просто ти підписуєш контракт на зарплатню брутто і точно тобі одразу ніхто не скаже, яке там нетто. За моїми спостереженнями дуже часто вищі зарплати йдуть разом з вищими податками та витратами. Наприклад теж медичне страхування, у порівнянні з тим, що я читала про Німеччину чи Нідерланди я набагато меньше плачу за нього і взагалі витрат на медицину у мене меньше, і таке, мені здається, може бути у багатьох сферах. Як на мене, просто орієнтуватись не зарплати немає сенсу, треба рахувати податки та різні додаткові витрати, бо зарплата може бути високою, але й витрати також і у результаті зайвих грошей не виходить.

Просто ти підписуєш контракт на зарплатню брутто і точно тобі одразу ніхто не скаже, яке там нетто. Наприклад теж медичне страхування, у порівнянні з тим, що я читала про Німеччину чи Нідерланди я набагато меньше плачу за нього і взагалі витрат на медицину у мене меньше

Нетто зарплату ніхто й не скаже, тому що податки мають чимало винятків для різних людей. Для цього онлайн є калькулятори чистої зарплати, якщо є сумніви то можна завжди попросити посилання на надійний калькулятор у компанії, що дала офер, або якщо вже дуже занудні, то виловлювати відсотки напряму з законів.

За моїми спостереженнями дуже часто вищі зарплати йдуть разом з вищими податками та витратами.

Часто, але далеко не завжди. Дивитися потрібно, і величина зарплати тут необхідна, але не достатня умова для додаткових грошей після усіх податків та витрат. Мені теж дехто казав, що в Канаді зарплата вище, але витрати точно так ростуть. Так от ні — середня зарплата вдвічі вище чеської, податки трохи нижче, а розумні витрати вище відсотків на 30%, а різницю цілком можна інвестувати/витрачати. А люди точно так само жаліються, що грошей не вистачає.
Щодо витрат у різних містах/країнах — тут є www.numbeo.com/cost-of-living . Є звісно неточності, але загалом хороше джерело інформації, тому особливих проблем не бачу.

Я розумію, що є калькулятори чистої зарплати, я мала на увазі, що за медицину з чистої зарплати я нічого не плачу. Але так, усе варюється і так, запрлату нетто ніхто ніде не скаже точно.

Я розумію, що витрати не зважди ростуть пропорційно росту заробітної плати і що ритм життя у всіх різний і витрати різні, і пріорітети також. Як я писала у статті, мені грошей вистачає, при тому я маю той стиль життя, який мене повністю влаштовує, тож я повністю згодна, що усе завжди залежить і packaged solution ніхто ніколи не надасть. Дякую за посилання на сайт повивчаю його.

а третя опція відпадала через повну відразу до німецької мови

Стоп, но ведь в Страсбурге на улице можно чаще услышать немецкий (эльзасский), чем французский.
зы — ну и про фламмкухен можно было бы рассказать.

Можна, але ж вчити її не треба, щоб тут жити. У мене відраза не до того, як вона звучить. Просто був неприємний шкільний досвід її вивчання.

«Як я вас розумію». сам уже третий год бодаюсь с немецким, но без особо результата.
про фламмкухен будет? как ни как, а ведь коронное блюдо региона

А що про тарт фламбе ( бо тут його називають тарт фламбе) — смачно, швидко. Але це не вся ельзаська кухня, тут є багато інших чудових страв.

да, с другой стороны Рейна его так и называют

по моєму там уже давно ніхто не говорить німецькою (ельзаською), хіба гості з Німеччини/Швейцарії.

Бабусі на ринку, у селах розмовляють ті, кому більше 40. Ну і через це комерсанти часто можуть ромзмовляти ельзаською не залежно від віку. Але саме ельзаською, бо ельзаська від німецької таки відрізняється. А німецьою так — лише туристи.

в регіоні так виглядає, що більшість принаймні знає мову. На ринках чути німецьку.

третя опція відпадала через повну відразу до німецької мови

це ти ще голландську не чула

Та чула. У мене не звучання викликає відразу, у неприємний шкільний досвід вивчання німецької.

Подписаться на комментарии