Якщо зміни, то глобальні, або Як я опинився в Люксембурзі

Привіт! Мене звати Ігор Шуляр. Я працюю в Люксембурзі на посаді Senior Software Engineer в компанії INTRASOFT International майже півтора року. Про власний досвід, кар’єру в ІТ, причини переїзду й ІТ-сферу в Люксембурзі розповідаю в цій статті.

Про кар’єру й прагнення до змін

Навчався я на факультеті кібернетики в КНУ ім. Тараса Шевченка. Одразу після отримання диплома про вищу освіту почав працювати в ІТ. Досвід роботи зі сховищами даних (DWH, ETL, Oracle DB EE, ODI & OBIEE й PL/SQL) здобув у компанії AT Consulting, а згодом перейшов на роботу до Raiffeisen Bank Aval, де провів три роки. Саме там я навчився працювати в команді, а з багатьма колишніми колегами спілкуюся й досі. Коли я зрозумів, що потрібно розвиватися далі, пробувати щось нове й розширювати зону комфорту, змушений був змінити місце роботи. Так я опинився в Infopulse.

Здавалося б, усе нормально: нова робота, інша спеціалізація, хороший колектив (так склалося, що працював разом з однокурсниками) — живи й радій. Але я відчував внутрішню потребу змін — більших, ніж нове місце роботи.

На той час я вже був одружений, а тому, відчуваючи відповідальність перед дружиною, не міг дозволити собі довготривалої відпустки для того, щоб розслабитися й розібратися в собі та своїх бажаннях. Тож і далі працював, відчуваючи, що хочу чогось іншого.

Й ось на новорічні свята разом із дружиною поїхали до її сестри в Польщу. Там я вперше замислився про зміну місця проживання. І щойно повернувся, оновив резюме на LinkedIn.

Мене почали «хантити». Одного дня отримав повідомлення про вакансію в Люксембурзі. І тут, власне, почалася історія мого переїзду. Велику роль відіграла моя дружина, яка відразу підтримала й переконала: поки молоді, треба поїхати й спробувати, раптом що — повернутись в Україну завжди зможемо.

Про співбесіду й умови працевлаштування

Процес співбесід, як і інші робочі процеси в Люксембурзі, тривалий. Від першого контакту до job offer минуло два місяці. Спершу я обговорив умови й заробітну плату з HR, потім — з Team Lead. Ми мало говорили про технічні навички. Здавалося, ніби ми давні друзі, що просто обговорюють шляхи розв’язання проблеми. Я отримав цікаве завдання, що полягало не в написанні коду чи чогось конкретного, а в створенні стратегії — покрокового алгоритму розв’язання проблеми. Мені імпонують такі завдання, адже це — перевірка на вміння думати й аналізувати, а не пам’ятати рядок коду, який я будь-якої миті можу заґуґлити (то навіщо його взагалі пам’ятати?).

На виконання завдання мені дали тиждень. Відтак поговорив із PM, який оцінив мої комунікаційні навички й що я за людина загалом і як працюю.

А далі — тиша. Минуло два тижні. Я отримав кілька пропозицій від українських компаній і вже писав листа, що готовий прийняти одну з них, як отримав job offer з Люксембурга. Я подумав (може з годинку :)) і вирішив: якщо зміни, то глобальні.

Переїзд

Усі клопоти з оформленням документів компанія взяла на себе. Оскільки я відразу поставив умову, що готовий переїхати лише з дружиною, то оформляли обох. Я тільки зробив ксерокопії потрібних документів (які було перекладено англійською мовою та нотаріально засвідчено) й переслав їх службою DHL, а потім доручив компанії від мого імені подавати документи.

Офер отримав на початку лютого, а в кінці березня — усі документи. Маючи на руках папірці з Державної міграційної служби, ми з дружиною дістали право жити в Люксембурзі. Одразу ж після переїзду замінили ці документи пластиковими картками EU Blue Card, що виконують функції паспорта (по суті, це посвідка на проживання).

Люксембург дуже зацікавлений у привабленні працівників інтелектуальних сфер (ІТ-фахівців, математиків, статистиків, аналітиків і науковців загалом), тому створив усі умови для проживання й роботи.

Моя компанія дала хороший «пакет на переїзд»: оплачену на місяць квартиру й гроші на облаштування в Люксембурзі. Хоча, якщо чесно, квартира була дуже маленькою, до того ж на околиці, у підвалі без вікон, а моя дружина працювала на remote в українській ІТ-компанії. Тож вона весь час була вдома й почувалася замкненою в чотирьох стінах. Я розумів, що їй дуже некомфортно тут перебувати, тому хотів усе кинути й повернутися в Україну.

Облаштування й побут

Житло

Нині ми мешкаємо в однокімнатній, але просторій (60 кв. м) квартирі в центрі Люксембурга й платимо 1,5 тисячі євро за оренду. Нам пощастило: по-перше, це хороша ціна (для порівняння: за маленький підвал на околиці компанія платила 1,3 тисячі євро); по-друге, у квартирі є всі потрібні меблі, що рідкість для Люксембурга (зазвичай здають порожні квартири).

Знайти житло — складне завдання. Основний ресурс для пошуку житла — atHome.lu, але здебільшого квартири здають через агентства нерухомості, які беруть собі 100% вартості місячної оренди квартири + 17% податку.

Дво- чи тримісячний (залежить від бажання власника) депозит (заставу) на квартиру кладуть на окремий рахунок, доступ до якого мають водночас і власник, і орендар, але зняти гроші можна лише за згодою обох сторін. За законом, якщо сім’я має дітей, то не може жити в однокімнатній квартирі: на кожну дитину має бути окрема кімната (і залу або прохідну кімнату не враховують). Ціни на нерухомість — це, напевно, найдорожче, що є в Люксембурзі. Оренда кімнати в середньому обійдеться в суму від 700 до 1000 євро, студія — 1000–1300 євро, повноцінна однокімнатна квартира — від 1200 до 1600 євро. Звісно, усе залежить від району, стану тощо. Якщо говорити про купівлю, то однокімнатна квартира (50–60 кв. м) може коштувати в середньому від 500 до 800 тисяч євро.

Харчування

Ціни на харчові продукти, порівнюючи з Україною, вищі, але, якщо брати для порівняння Європу, — не так уже й дорого. У сусідніх країнах, на мою думку, ціни здебільшого вищі, ніж у Люксембурзі. У середньому на двох дорослих на місяць ми витрачаємо 500–600 євро, і це далеко не економваріант. У нашому раціоні завжди є риба, морські продукти, м’ясо, птиця, овочі, фрукти тощо. Дивно прозвучить, але в Україні ми чомусь не могли собі такого дозволяти постійно. Ціни на продукти, які я купую, в середньому такі: картопля (2,5 кг) — 4 євро; куряче філе (2,5 кг) — 15 євро; яловичина (1 кг) — 11 євро; лосось цілий (1 кг) — 10 євро.

Транспорт

Цікаво, що з березня 2020 року весь громадський транспорт, а це трамваї, автобуси й електрички, стане безкоштовним по всій країні на постійній основі — і для місцевих жителів, і для туристів (зараз така схема працює лише щосуботи та у святкові дні). У такий спосіб влада бореться із заторами (які набагато менші за київські, до речі).

Зараз квиток на дві години на всі види транспорту коштує 2 євро, на добу — 4 євро. Також є можливість купити десять двогодинних квитків по 1,60 євро за квиток. Проїзний по Люксембургу обійдеться у 25 євро на місяць, а по всій країні — у 50 євро. До речі, будь-які квитки чи проїзні можна купити через мобільний додаток.

Стежити за розкладом транспорту можна також через мобільний застосунок, що показує не лише час прибуття, а й будує маршрут від точки А до точки Б.

Щодо приватних автівок, то в середньому кожна родина має 1-2 авто. Проблем з паркуванням немає: є безоплатні, а є по 1 євро за годину. Щоденно від 18:00 до 08:00 стоянки безоплатні. Більше того, враховуючи, що до Люксембурга приїжджають працювати з Бельгії, Франції й Німеччини, влада попіклувалася про безоплатні паркінги за містом, де можна лишити авто та пересісти на громадський транспорт або велосипед (власний або орендований).

Якщо розповідати про ціни на пальне і порівнювати з цінанми у сусідніх країнах, у Люксембурзі ціна набагато нижча: за літр дизеля 1,06–1,08 євро, тоді як у Бельгії, Франції й Німеччині ціна стартує від 1,40–1,50 євро за літр.

До речі, про велосипеди. По всьому Люксембургу є велика кількість велостоянок, де мешканці можуть залишати свої велосипеди, а також ще більша кількість стоянок з електровелосипедами, які можна взяти в оренду. Річний абонемент для мешканців на користування цими велосипедами коштує 18 євро, для туристів — 2 євро на день або 5 євро за три дні.

Медицина

У Люксембурзі платна медицина, але є обов’язкове державне медичне страхування кожного мешканця, що офіційно проживає та працює на території Люксембурга. Згідно з умовами цього страхування, коли відвідуєш лікаря, платиш за послуги (приймання в терапевта — 30–40 євро), а потім відсилаєш чек страховій. Дорослій людині повертають 88% витрат, дитині — 100%. Також є медичне страхування від компанії, у якій я працюю, і яка й компенсує решту — 12% — та дає розширений пакет на госпіталізацію. На щастя, за майже півтора року проживання тут я не звертався за медичними послугами.

Погода

До переїзду в Люксембург мене лякали, мовляв, тут завжди сіро й похмуро. Можливо, мені пощастило, але цього року багато сонця. Трохи спекотно. Але загалом комфортно. Узагалі погода набагато спокійніша, ніж у Києві: середня температура влітку тут 25–27 градусів тепла, проте бувають і аномальні періоди, коли температура може сягати 38–40 градусів, але добре, що це триває максимум 2-3 дні. Середня температура взимку — 5–8 градусів тепла. Мінімальна температура цієї зими — ˗5 градусів, і таке було лише протягом трьох днів за всю зиму.

Менталітет

Люди тут люб’язні й ввічливі. Той випадок, коли ти ненароком можеш зачепити людину, а вибачатися почне вона :)

Важливо, що не відчуваєш себе чужинцем. Річ у тім, що в Люксембурзі лише 35–40% жителів — місцеві. Інші — приїжджі. Здебільшого всі говорять французькою мовою, трішки менше німецькою, португальською й англійською, але це в повсякденному житті, загалом же більша частина населення знає англійську, і спілкування тут in english узагалі не проблема. Але для повноцінного життя тут потрібно знати французьку, тому сподіваюся, що найближчим часом ми підемо на мовні курси французької. Ще дивиною для нас була пошта, не електронна, а саме матеріальна (паперова), як у старі добрі часи. Поштова служба настільки розвинена, що будь-що ти можеш зробити поштою: проголосувати, підписати контракт, отримати банківську картку або навіть звільнитися. Справді, звучить дуже дивно, але, щоб звільнитися, мені не потрібно їхати до офісу або йти до HR: я можу просто написати заяву на звільнення й відіслати поштою. Інший приклад: для того, щоб отримати банківську картку, я оформив заявку на одержання нової картки, і згодом мені надіслали листа з карткою, ще за день-два — лист із пін-кодом і за тиждень — лист-підтвердження з інформацією на кшталт «ми вам усе відіслали, якщо ви ще не отримали — заповніть анкету й відішліть нам назад».

Тут цінують час, але роблять будь-що довго (за нашими мірками). Наприклад, на під’єднання домашнього Інтернету я чекав цілий місяць. Звісно, нам, які постійно кудись поспішають, до такого дуже важко звикнути, бо ми хочемо зробити все швидко й із запасом наперед, завжди готуємося до сварок і хочемо бути першими в черзі та й будь-де. Тут же ніхто нікуди не поспішає, усе робиться в свій час, і якщо буде вибір: стояти в черзі й щось вирішувати (а в тебе в запасі ще є час), чи піти випити келих вина, то вибір очевидний. У цьому і є справжнє задоволення від життя: вони, як на мене, спокійніші, урівноваженіші й майже не стресують. І коли змучений і виснажений повертаєшся з роботи й бачиш купу людей у барах та кафе, які просто зайшли на келих вина або ігристого поспілкуватися й посміятися, і серед яких не лише молодь, а й пенсіонери, то відразу настрій піднімається. Відчуття, ніби ти десь на курорті. Водночас жителі Люксембурга дуже полюбляють спорт, ретельно стежать за собою й завжди знайдуть час на пробіжку, фрисбі, заняття йогою тощо. Тому спочатку дуже дивуєшся, коли бачиш групу людей, котрі медитують посеред парку або репетирують якусь театральну виставу, або хор, який розспівується, або просто людей, які дрімають обідньої перерви.

Був здивований, коли одного дня мені на пошту прийшов лист із бланком, у якому я мав проголосувати. У конверті був конверт на зворотну відправку, інструкція та бланк голосування. Тобто для того, щоб проголосувати, мені не треба нікуди йти, а лише кинути листа до поштової скриньки. Звісно, моє ім’я ніде не було зазначено, тільки унікальний номер. В інструкції була докладна інформація, як правильно голосувати, та повідомлення про те, що якщо я не проголосую, зіпсую бланк або держава дізнається, що мене хтось змусив чи вплинув на мій вибір, то мені випишуть штраф і залежно від тяжкости злочину виставлять ціну (я вже точно не пам’ятаю, але щось приблизно від 270 євро й більше). І знову ж таки, коли я прочитав про штраф і зрозумів, що мушу зробити свій вибір, я сів і почав ґуґлити про кожного кандидата, щоб зрозуміти, кому я віддаю свій голос. Саме тому в Люксембурзі майже 100% людей завжди голосують і роблять свій вибір усвідомлено.

У Люксембурзі досить велика діаспора українців, які постійно популяризують нашу культуру й традиції, і є навіть українська школа «Барвінок». Також вони займаються волонтерством і намагаються підтримати людей, які потребують допомоги в Україні. Та й для новеньких у Люксембурзі це хороша підтримка: люди з діаспори завжди готові поділитися досвідом, порадити чи допомогти, і завжди є до кого звернутися в будь-якій незрозумілій ситуації. Періодично ми збираємося на барбекю й пікніки.

ІТ-ринок Люксембурга

Держава зацікавлена в розвитку ІТ-технологій, тож програмісти будь-яких спеціалізацій можуть тут себе зреалізувати. У Люксембурзі розміщено великі офіси Microsoft, Amazon, eBay, PayPal і Google. Ще в Люксембурзі дуже розвинена банківська структура: на такій маленькій території (2586,4 км²) зареєстровано майже 200 банків, але сьогодні не про це.

Цікаво, що тут немає поняття щорічного перегляду заробітної плати, як заведено в Україні. Так, раз на рік з тобою спілкується PM, ви разом ставите цілі й обговорюєте роботу. А підвищення плати може бути лише в разі підвищення на посаді або розширення зони відповідальності. Це можна пояснити: ціни на продукти й життя загалом не ростуть, то навіщо переглядати зарплату? (А якщо й виростуть, то за законом кожна компанія зобов’язана підвищити заробітну плату кожному працівникові на той відсоток, на який виросли ціни: останнього разу це було на 2,5% півтора року тому.) Тобі платитимуть стільки, скільки ти коштуєш на ринку.

Рівень зарплати не залежить від того, працюєш ти в компанії-гіганті чи в маленькій. Я був на співбесіді й в Amazon, і в менш відомих компаніях. Мені пропонували майже однакову заробітну плату (коливання в межах 100–200 євро не враховую), адже її формування залежить від мого досвіду. П’ять років робочого досвіду — орієнтовно 4–4,5 тисячі євро.


Зарплати залежать від рівня знань і досвіду фахівця, але в середньому (за моїми особистими спостереженнями) програміст отримує приблизно 5000 євро брутто + можливі додаткові бонуси. У Люксембурзі всі зарплати обговорюють у брутто, оскільки відсоток податку (від 16 до 33%) для кожної особи розраховують індивідуально, адже на це впливає багато чинників: одружений/заміжня чи ні, якщо одружений/заміжня, то чи працює чоловік/дружина, маєш дітей чи ні, якщо так, то скільки і якого віку.

Щодо «плюшок», то, крім стандартних (тренажерна зала в офісі й медичне страхування), є щоденні meal-ваучери на обіди на суму 10,80 євро. Це картки, якими я можу розплачуватися фактично в будь-яких магазинах, маркетах, кафе чи ресторанах. І необов’язково витрачати їх на їжу: я можу купити одяг, техніку, засоби гігієни тощо.

Також працівникам компаній зазвичай видають робочий телефон (найчастіше це iPhone) з безлімітним Інтернетом, щоб ми, як девелопери, могли працювати навіть коли їдемо електричкою. Річ у тім, що Інтернет тут досить дорогий: 6 Гбайтів коштує 30 євро.

Під час влаштовування в ІТ-компанію проходиш медичний огляд. У тебе перевіряють зір, слух, спину тощо — стандартний набір. Якщо раптом протягом роботи стан здоров’я погіршується (проблеми із зором чи хребтом), компанія виплатить компенсацію та профінансує все лікування. Саме тому в компаніях дуже уважно ставляться до здоров’я співробітників: щонайменше зручні стільці і якісні монітори забезпечено.

Компанія INTRASOFT International, у якій я працюю, має офіси в багатьох європейських країнах і займається аутсорсингом у галузі ІТ (аналог відомих нам Infopulse, EPAM та Luxoft). Головний офіс розміщено в Люксембурзі. Мене запросили працювати на проєкт строком на один рік. Суть мого завдання — спроєктувати сховище даних, що оперативно й коректно оновлювало б дані. Це сховище вже було, але створили його 10–15 років тому. Спершу мене просили «виправити», але я переконав керівництво, що краще знести все й написати з нуля. За пів року моєї роботи, коли я презентував непогані результати, мій контракт змінили з річного на безстроковий. Наразі я працюю вже над іншим проєктом для Європарламенту.

Висновок

Я дуже радий, що ризикнув і наважився здійснити цей глобальний у моєму житті крок. Поки молодий — треба розвиватися. Люксембург — дуже комфортне місто, особливо зважаючи на легкість в оформленні документів, неймовірно приємний клімат і надзвичайно привітних людей. Також із цієї країни дуже легко подорожувати Європою. За останній рік ми з дружиною побували у 12 країнах, а в деяких з них по 3-4 рази.

Тут дуже багато парків і зелені зі співучими пташками. Немає висоток (здебільшого всі житлові будинки заввишки до п’яти поверхів), і завдяки цьому відчуваєш величезний простір навколо себе, комфорт, спокій і багато чистого повітря, яким так приємно дихати.

Звісно, і тут є свої мінуси, найбільший з яких — дуже дороге житло, а також повільність усіх процесів. Проте загалом тут дуже спокійно й безпечно жити, і тебе весь час оточують напрочуд приємні люди, готові будь-що зробити, аби тобі допомогти. Я ще досі звикаю до того, що коли мені потрібно звернутися до державної структури по якусь довідку, то це все можу зробити за 15–20 хв під час обідньої перерви й не мушу марнувати весь день на черги та сварки.

Складно сказати, чи планую повертатися в Україну. З одного боку, дуже не вистачає рідних і друзів, але з іншого — якщо думати про майбутнє, то це, напевно, найкраща країна для сімейного життя. Поки що хочемо залишатися тут, а далі побачимо.