З $4000 до $8000 за рік. Як Swift-розробник вивів власну систему збільшення оферів

Swift та у минулому C++ розробник із Харкова менш ніж за два роки збільшив свою компенсацію з $4000 до $8000. Він анонімно розповів журналістці DOU про свій кар’єрний шлях і поділився власною системою збільшення суми оферів, яку вивів за останні кілька років.

Початок роботи в IT та світч із С++ на Swift і назад

Я працюю розробником вже майже вісім років. Навчався у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна на факультеті комп’ютерних наук. Отримав диплом у 2014 році й одразу ж почав шукати роботу як програміст С++. Мені запропонували місячну інтернатуру у великій продуктовій компанії у Харкові. Я погодився, і вже за місяць влаштувався у штат.

Моя перша заробітна плата — $600. Такі гроші я отримував протягом року. За рік компенсація зросла до $800 чи $850. На той час я геть не орієнтувався у зарплатах на ринку і просто радів. Згодом нас перевели з долара на євро, і у грошах співробітники трохи втратили.

Я працював з «плюсами» під iOS. Якраз у той час вийшов Swift, і я став усе глибше цікавитися екосистемою Apple. За трохи більше як рік від початку роботи вирішив звільнятися.

По-перше, хотів продовжити кар’єру в iOS-розробці. По-друге, у компанії були не надто комфортні умови. Мені не подобалися ні авральні темпи розробки, ні задушливий офіс, ні овертайми. Замість оплати овертаймів нам нараховували екстрадні відпустки за формулою 1 година перепрацювання = 1 годині відпустки, доки не назбираєш 8 годин, тобто день. У компанії були люди, в яких накопичилося до пів року відпочинку, але використати ці дні вони не могли. До того ж була проблема менеджменту.

Усе зводилося до того, що ти, розробник, «повинен» працювати за ідею, тоді як вище керівництво явно докладало набагато менших зусиль.

«Всі сидять до 10 ночі, а ти що — вже виконав свою частину роботи? Будь ласка, знайди собі задачу, адже ми всі тут заради однієї ідеї». Якщо треба вийти попрацювати в суботу чи неділю, то у вас має бути поважна причина на рівні з тяжким захворюванням, щоб відмовитися. Таке ставлення сильно демотивувало.

Коли повідомив про звільнення, мені запропонували вищу компенсацію — €1100 та пообіцяли, що «все налагодиться». Я погодився лишитись, але затримався тільки на три місяці, адже додаткова оплата не змогла перекрити всі вищезгадані мінуси. Зі своєї першої роботи я йшов як Strong Junior Developer С++.

Нове місце шукав уже як iOS-розробник. Потрапив у невелику харківську аутсорсингову компанію з переважно місцевими клієнтами: 20 людей у штаті, лише п’ятеро чи шестеро з них розробники. У грошах втратив — мені запропонували $900. Все ж я тоді майже не мав релевантного досвіду.

Зате був великий плюс: проєкти були маленькими, водночас поменшав страх не впоратися. Щоправда, пропрацював я там лише пів року і до мідла так і не доріс. Річ у тім, що ця фірма не хотіла працювати «по-білому». Я прийшов з великої компанії, мав відкритий ФОП. І раптом мені пропонують зарплату в конверті.

Врешті я вмовив керівництво платити мені гроші офіційно. Тобто зі мною співпрацювали як з ФОПом, а з усіма іншими — за усною домовленістю. Та через це на мене косо дивилися і менеджери, і колеги. Менеджери не забували згадувати про свої «поступки», коли на очі потрапляла якась моя робоча помилка. Це було дуже непрофесійно і дивно. Через таку атмосферу я почав думати про зміну працедавця.

Аж раптом мені зателефонував друг, з яким ми працювали у попередній компанії: «Я влаштувався в одну одеську фірму. У нас відкрилась класна вакансія. Команда — крута, проєкт — крутий, але на С++. Якщо цікаво, я тебе порекомендую».

За інших обставин я, можливо, і не погодився б повернутися до «плюсів», але тодішня ситуація на роботі підштовхнула спробувати. Ще й під час співбесіди стало зрозуміло, що ми з компанією спрацюємося. Тож я зібрав речі й поїхав до Одеси. Якби була можливість ремоуту, мабуть, не переїздив би. Але на той час думку про це сприймали як психічне відхилення :)

Потрапив я на класний, але складний проєкт, зав’язаний на Embedded-розробці під Linux. Заробітна плата — $1500. І понеслося. Не було ані поступового введення у курс справ, ані адаптації. Просто заходите, і вже наступного дня маєте мільярд завдань. Навколо вас сидять Senior C++ розробники, які сиплють термінологією та працюють на останніх стандартах, яких ви й в очі не бачили. Загалом старт був дуже жорсткий.

Але все це згладжувалось сильною та збалансованою командою. Коли я реально тупив, хлопці підходили й допомагали. Ніхто не дратувався через те, що я чогось не розумію чи не знаю.

За недовгий час роботи на проєкті (приблизно пів року) я дуже зріс у технічному плані — це була експрес-школа С++. Я прийшов мідлом-початківцем, а йшов мідлом з претензією на сеньйора. Однак були й мінуси.

Через дуже швидкі темпи роботи я зовсім не розвивав свої нетехнічні навички.

Jira, ведення документації, постановка завдань, планування, елементарний селф-менеджмент. Цей величезний пласт знань згодом довелося надолужувати.

Попри те, що проєкт мені сподобався, я вирішив піти. По-перше, мені не подобалося ставлення нашого менеджера до команди — він не виконував власних обов’язків. Комунікація між командами, оцінка вимог, планування і бізнес-аналіз — все це лягало на плечі розробників. Ми колективно порушували це питання кілька разів, втім безрезультатно. Зазвичай у таких ситуаціях я не намагаюсь боротись з вітряками. Ні то ні, я піду шукати роботу далі.

По-друге, мені не сподобалось жити в Одесі. Місто цікаве, але взимку тут панує атмосфера тотальної депресії: нічого не відбувається, вулиці порожні. Місцевий зимовий клімат — ще те випробування. Морські вітри, неймовірно висока вологість. Сьогодні може бути +5, а завтра — −15. А якщо раптом буде туман, то наступного дня на роботу ви потрапите, лише якщо докладете героїчних зусиль: все місто буде в кризі, яку почистять лише за день чи два.

Навесні Одеса змінюється. Тут більше зелені, раніше теплішає, поруч — море. Але нині Одеса — чи не єдиний великий морський центр, доступний українцям. І влітку сюди з’їжджається просто неймовірна кількість людей. Настільки, що подекуди на вулиці важко дихати. Загалом і взимку, і влітку жити тут — задоволення сумнівне. Тож у червні 2017 року я звільнився та повернувся до Харкова.

Повернення до Swift та перша робота на компанію з ЄС

Місяць я жив на невеликі заощадження, а у липні 2017-го знайшов нову роботу в компанії з кількома американськими клієнтами, які займались B2B-рішеннями. Зайшов туди як Middle iOS Developer на зарплату $2300. Мідл, бо під час роботи в попередній компанії я продовжував цікавитися розробкою для Apple і намагався тримати свої знання Swift на рівні з C++.

Робота була рутинна. Там я пробув близько року. Сягнув трьох років досвіду, а після цієї планки LinkedIn починає працювати на тебе. Все частіше мені писали рекрутери, а я проглядав їхні пропозиції.

Якось мені написали з великоï аутстаф-компанії у Харкові та запропонували позицію iOS-розробника на цікавому американському проєкті з великим замовником. Я подумав: «Чому б і ні?». Адже пройти співбесіду до іншої компанії — ще не означає звільнитися з поточної роботи.

Інтерв’ю я пройшов успішно. Під час перемовин домовилися про оплату $3000. Коли у мене запитали бажану суму, я назвав трохи вищу — $3500. Загалом про бажану компенсацію у мене питали майже завжди. І я її називав. Тільки спочатку намагався якось по-чесному її вирахувати: орієнтувався на друзів і знайомих з відповідним грейдом та досвідом і називав щось середнє. Не завищував очікування, хоча відверто боявся продешевити. Потім моя тактика змінилася — про це я розповім трохи згодом.

У цій фірмі я пропрацював понад рік. У певний момент почав питати про перегляд зарплати. Казав: «Хлопці, можливо, підняти зп на символічні 10%, і буде не $3000, а $3300?». На що мені відповідали: «А за що?». Розповіли щодо Road Map, за якою я мав би вчити технології, не пов’язані з моїм напрямом, готувати різні Tech Talk та презентації. Водночас у мою команду на той момент набирали людей із зарплатою $3500. Такого ж рівня, зі схожим досвідом. Чи є логіка платити новій людині, яка ще буде довго адаптуватися до компанії та проєкту, більше, ніж тому, хто вже давно працює та все розуміє? Питання риторичне.

Загалом фактор зарплати та моя втома від великих клієнтів, купи менеджменту і бюрократії вилилися у бажання піти в меншу фірму, що я і зробив 2019 року. Покидав компанію я вже розробником Senior-рівня.

Нову роботу знайшов у невеликій аутстаф-компанії, яка працювала з європейськими замовниками, переважно з німцями. Я повністю інтегрувався в європейську команду, і після роботи з американцями це стало ковтком свіжого повітря.

У німців все спокійно, розмірено, нічого не потрібно робити «на вчора».

Коли тільки-но почав працювати, побачив: тут проблема, там недолік, там ще щось. І такий: «Народ, тут треба змінити, там переробити, це ж терміново». А вони мені: «Зачекай, ти куди? Це заплановано виправити через пів року, заспокойся. У нас зараз інше завдання. До цього ми ще дійдемо, все буде».

Такий підхід мене шокував. Ба більше, спочатку я не міг зрозуміти, як компанія з таким ставленням досі жива. Але що довше працював за такою схемою, то більше впевнювався, що вона робоча. Замість того, щоб помітити проблему і летіти стрімголов її виправляти, європейці сядуть, подивляться і подумають: «А це точно проблема? Ага, проблема. А наскільки вона масштабна? Масштабна. Ок, а що ми можемо з цим зробити?».

На цьому етапі настає пауза. Колектив пропонує різні варіанти розв’язання проблеми, обирає оптимальний. Якщо рішення всім сподобалось — його впроваджують. Така от схема. Результат — якісний продукт з мінімальною кількістю багів, код якого всередині не виглядає як чортзна-що.

Наш проєкт технічно був цікавий і складний. Це була iOS-платформа, яка певним чином повторювала хоумскрин iPhone чи Android. Ми мали тайли — це як іконки застосунків. Кожен тайл вів до певного віджета: погода, календар, івенти, сіті-паркінг, розклад, новини, просто картинка, відео, квитки в кіно тощо. Все це таргетувалось на розумні міста. Фішка була в тому, що всі ці віджети і тайли конфігурувались на дашборді, і кожен клієнт міг під себе налаштувати весь застосунок, зробивши його унікальним.

Ми писали настільки продумано й не спішачи, що нам навіть не потрібні були тести. Це дуже надихало. Я пропрацював у цій компанії півтора року. І, певно, ніколи б звідти не пішов. Однак сталося те, чого ніхто зі співробітників не чекав.

За останні пів року моєї роботи топменеджмент фірми вирішив провести реструктуризацію без жодного попередження. І процеси почали валитися, а люди — йти. Через відплив працівників реструктуризацію тимчасово зупинили, і менеджери стали перетасовувати кадри, чим остаточно зруйнували налагоджену роботу.

У мене був вибір: або чекати кращих часів, або тікати з корабля, який тоне. Тим паче, що співробітників на аутстафі скоротили б насамперед, якби це знадобилося. Врешті я звільнився і не помилився. Невдовзі вдарив ковід, і європейці припинили працювати з аутстафом, інакше б не отримували дотації від держави через пандемію.

У цю компанію я прийшов на $4000. Саме зі співбесіди сюди я почав називати завищену очікувану суму. Просив $4500, хоча насправді хотів $4000. Більшість рекрутерів, почувши цифру $4500, мені відмовляли — мовляв, це надто багато, давайте менше. Але я непохитно казав $4500 усім, з ким спілкувався, доки не отримав бажане.

Зарплатний експеримент і зростання з $4000 до $8000

Коли я йшов з компанії, то вже бачив, що коїться із зарплатами розробників у країні. І розумів, що $4000 — це мало. З початку весни 2021-го я почав шукати нову роботу і водночас проводити свій маленький експеримент. Проходив співбесіди й називав суму $5000. Рекрутери легко на неї погоджувались. Тоді я підняв планку до $6000. Охочих мене найняти на ці гроші було вже менше. Відтак я підвищив суму до $6500, і знайшлись три фірми, які були готові зі мною спілкуватись про ці гроші. Звісно, йдеться про чистий заробіток. І я такий: «Ого, нічого собі, то це працює».

Важливий нюанс: коли я називаю цифру очікуваної зарплати, то вона майже не підлягає обговоренню. Ось є сума — ви або готові мені її платити, або ні. Два варіанти відповіді.

З цих трьох фірм одна відпала, бо мені не сподобались умови роботи та проєкт. Дві були готові дати офер. Щоправда, в однієї з них була умова: 25% часу я мав проводити в офісі. Дуже дивна вимога, особливо в умовах пандемії. Інша компанія працювала повністю на ремоуті. Це була американська фірма з українським корінням. У нас мало хто знає її назву, але вона робить дуже відомий продукт зі сфери безпеки.

«Ми готові, повний ремоут, $6500 чистими, питань нема. Коли ви готові почати?» — спитали мене тут. Я шалено зрадів і почав працювати у червні 2021 року. Пробув там три місяці. Змінив роботу, бо знайшов пропозицію на $7200.

Я не перебував тоді в активному пошуку. Мені просто періодично писали то на Djinni, то просто на імейл. Бувало, навіть надсилали СМС. Врешті, у Linkedin мені запропонували прямий контракт з фінською фірмою (без аутстафу чи аутсорсу). Я подивився на все це і подумав: компанія, на яку я працюю, створює iOS-застосунок, і ті готують iOS-застосунок. Для мене змінюється лише фінансовий бік.

Я нічого не втрачаю, нічим не жертвую, нічого не отримую в плані технічних знань. Лише фінансово виграю. То чому б і ні?

Я погодився на співбесіду, успішно її пройшов. Але в грудні минулого року зі мною розірвали контракт — нові власники вирішили перевести усю розробку на фреймворк Flatter, з яким я не працюю. І в кінці грудня iOS-департамент просто закрили.

На щастя, буквально за місяць до цього я знайшов собі другу фултайм-роботу, яка нині є моєю основною. Подумав, що через малу завантаженість абсолютно спокійно потягну ще один фултайм. І уклав прямий контракт з ізраїльською компанією на $8000. Власне, я досі за ним працюю. Хотів схитрувати, а виявилось — перестрахувався. Хоча не без супутніх втрат.

На співбесіді у теперішню фірму мені дещо не договорили. У мене в резюме чітко написано, що я не працюю з Objective-C. Суто Swift. І от я приходжу на проєкт, а там 50% коду написано на Objective-C.

При цьому найстаріший код датується 2012 роком — страшенне легасі. Людині із сучасним технічним стеком лишається хапатися за голову.

Перше, що я сказав: «Хлопці, у вас колосальний технічний борг, просто жахливого розміру. Так бути не повинно. Ви маєте розуміти, що кожна наступна імплементація нового функціоналу буде займати гігантську кількість часу. Треба переписувати».

Мені відповіли: «Так, ми знаємо про це, але переписувати все не будемо». Дуже дивно наймати сеньйора з хорошою експертизою за колосальні гроші, щоб відкидати пропозиції щодо поліпшення продукту. Навіщо? І для чого говорили інвентаризувати код? Для мене ці запитання залишаються відкритими.

У будь-якому випадку, компанія сильно підтримала мене з початком повномасштабної війни росії проти України. Мені не урізали зарплату та не забрали відпустку попри те, що я тижнями не міг працювати, і за це я вельми вдячний. Річ у тім, що я тривалий час був або без інтернету, або з кепською мережею, або ж у дорозі.

24 лютого я був у Харкові. Мій будинок знаходиться за два кілометри від об’їзної дороги, яка дивиться в бік росії, тож вже з першого дня це була «весела» лінія фронту. Протягом восьми днів ми з дружиною та товаришем, який в нас ночував, сиділи у паркінгу, де познайомились із хлопцем та дівчиною. Врешті на їх машині ми ризикнули виїхати до бабусі на дачу неподалік від міста, де просиділи кілька тижнів.

Там не було безпечно — просто трохи тихіше, ніж у Харкові. Одного разу «прилетіло» зовсім близько від будинку. Звідти ми рушили до Черкаської області, а далі — до Хмельницького, де перебуваємо й досі. Тут, крім повітряних тривог, майже нічого не нагадує про війну. Повернутися до нормального темпу роботи без перебоїв я зміг близько тижня чи двох тому.

Стратегія зростання зарплати. Поради, як отримувати більші офери

Я проходжу багато співбесід вже протягом двох років. Не щодня, звісно, але збоку нерідко здається, ніби я шукаю нову роботу. Інколи справді шукаю, а буває просто «розминаюся». Наприклад, одного разу, ще до війни, я вів перемовини про компенсацію у 10 тисяч доларів. Сталося це ось як: я пішов на Djinni, ввів бажану зарплату — вакансій немає. Тоді я подивився на позиції з оплатою $8000. Ми почали перемовини й під час спілкування я зазначив, що хочу $10 000, просто заради цікавості. І перемовини продовжились.

За 2021 рік я пройшов близько 50 первинних співбесід із HR. Технічних співбесід або тестових завдань (бо іноді технічної співбесіди не було, а було тільки тестове) — від 10 до 15. З них п’ять завершилися оферами на суми, більші за тодішню зарплату. Про менші гроші я просто не спілкуюся.

Технічна співбесіда в середньому триває годину. А тестове завдання займає близько трьох години. Хоча кілька разів траплялися такі, що я сидів над ними п’ять годин або й більше просто тому, що вони стосувалися незнайомих мені речей і треба було щонайменше прочитати документацію.

Знаю, що багатьом шкода свого часу на тестові завдання, але не шкода сидіти на проєктах за малі гроші. Мені свого часу на тестові не шкода, адже паралельно з роботою я вивчаю нові технології. Як мінімум, потрібно вчити щорічні оновлення від Apple. І тестове — чудовий плацдарм для експериментів та прекрасна «ринкова» розминка. Я, до речі, ніколи не прошу оплатити тестові завдання і загалом не розумію, чому хтось хоче отримати за них гроші.

Читачам DOU задля отримання більших компенсацій я можу порадити все те, що раджу своїм друзям, які не вірять, що можуть знайти роботу з вищою зарплатою.

Найголовніше, що моїх друзів відрізняє від мене — вони не ходять на співбесіди дуже довго. Ці люди можуть працювати багато років в одній фірмі та не подаватися на жодні вакансії. Тож коли вони вирішують змінити місце роботи, стикаються з низкою питань: «А скільки я коштую? А скільки я хочу? А чи не забагато я попросив?» та «А як нині співбесіди проходять, що там питають?».

Ці питання призводять до сумнівів у своїх силах, знаннях та вартості на ринку. Починаєте думати: «Там, звісно, є хлопці, які отримують шалені гроші, але я стільки не коштую, я стільки не знаю, і взагалі я людина маленька». При цьому можете бути сеньйорним сеньйором.

Я для себе постановив кілька правил. По-перше, я коштую стільки, скільки я хочу. От просто називаю бажану цифру і починаю шукати. Досі ця стратегія мене не підводила.

По-друге, я регулярно проходжу співбесіди. Бо яким би крутим технічним спеціалістом ви не були, вміння проходити співбесіди — це саме та навичка, яка допоможе отримати вищу компенсацію.

Моя порада — щоразу, коли знаходите вакансію, закладайте непомірно високу за власними оцінками суму.

Щонайменше на 10% вищу. Вам будуть відмовляти — і це теж досвід. Але дивовижно, наскільки часто люди готові платити названу суму.

Головне, оцінити приблизно можливості фірми, рівень проєкту, уявляти приблизну «вилку» і брати вище. Зазвичай я оголошую суму, яка більша на 15–20%.

Чіткі кроки, які б я радив робити усім, хто прагне збільшити компенсацію

Крок № 1. Написати адекватне резюме без води. Те саме стосується LinkedIn-сторінки. В графі About потрібно чітко прописати свої сильні сторони, а також те, над чим любите працювати, а над чим — ні. Так, дуже багато рекрутерів в Україні навіть не проглядають профіль перед тим, як написати. Але кілька разів мені дякували за чіткий опис стеку, бо це полегшує рекрутерам життя.

Наприклад, у мене в Linkedin написано, що я працюю зі Swift і не працюю з Objective-C. Є список архітектур, якими займаюсь, і тих, з якими не хотів би мати справу за жодних обставин.

Крок № 2. Навчитись не торгуватись із самими собою за ціну. Хочете певну суму — просіть її. Наполегливо, особливо якщо ви фахівець рівня Senior. Дуже важливо створити враження впевненої у своїх силах і знаннях людини, яка чітко знає, скільки коштує її праця.

Крок № 3. Очевидно, щоб навчитись проходити співбесіди, потрібно проходити співбесіди. На мою думку, близько 30 технічних буде достатньо для випрацювання навички. Тоді з’явиться особиста вибірка: які запитання ставлять частіше, які — рідше. Які з них сигналізують про певні недомовки й після яких варто припиняти спілкування. Бо якщо не сподобалася співбесіда до якоїсь компанії — найімовірніше, не сподобається і працювати там.

Окрім вибірки, «марафон співбесід» додає впевненості у собі. Бо інтерв’ю — стресова ситуація, але коли певна стресова ситуація трапляється з вами часто, вона перестає бути стресовою. Крім того, зникають думки із зайвим драматизмом на кшталт: «Або я отримаю роботу тут, або ніде більше не влаштуюся».

Крок № 4. Не припиняйте називати рекрутерам все вищі суми. Можливо, вам одразу пощастить — ви закладете величезну суму та успішно пройдете співбесіду. Тоді, будь ласка, міняйте роботу, але не зупиняйтесь. Все одно проходьте інтерв’ю та підвищуйте фінансову планку. Коли ви закладаєте високу суму, то знімаєте питання із зарплатною вилкою. І торгуєтесь ближче до максимального бюджету на вакансію.

Крок № 5. Розглядайте прямі контракти. На нашому ринку непрямі пропозиції вищі за $6500 мені не траплялися. А от європейські компанії прямі контракти на $7000 чи $8000 не лякають. Ба більше — за ці гроші вони часто навіть не торгуються. Аутсорс чи аутстаф забирають собі частину від вашої заробітної плати. А отже, або ваша компенсація буде нижчою, або вас доведеться продавати за неймовірну ціну. Та якщо вас можна «продати» за неймовірну ціну, отже ви й самі зможете «продатись» за таку ціну.

Спробуйте прямий контракт на США. Думаю, якщо поставити таку мету, то зарплату у $15 000 можна знайти. Так, там буде висока конкуренція, але й відповідний приз.

Якщо дивитись на Європу, то різні компанії готові платити різні гроші, але навряд чи сума буде доходити до $15 000. Виняток — Велика Британія. Максимальна пропозиція, яку я бачив на тамтешньому ринку, — £17 000 на місяць. iOS-розробка у банківській сфері.

Насправді багато моїх знайомих не розуміють такого підходу. Дивуються, що я так часто змінюю роботу. Але щоб суттєво збільшувати компенсацію в межах однієї компанії, зазвичай потрібно «довести, що ви достойні», виконавши чи не подвійний обсяг своєї роботи.

У мене немає жодного знайомого, який би чинив так само. Але є два друга — Android-розробники, які почали потроху переймати деякі мої звички. Таким чином з $4000 вже вийшли на зарплату у $6000–6500.

Якщо хочете знайти прямі контракти в Європі, то забудьте про існування вакансій

Я давно планую релокуватися і тому часто проходив співбесіди до європейських компаній. Довго не міг визначитися, куди хочу їхати, і прямо перед початком повномасштабної війни пазл склався — я майже підписав контракт. Пунктом призначення стала Португалія. Згодом, можливо, перебрався б ближче до Лондона. Станом на зараз ця мета недосяжна.

Співбесіди у нас та в Європі — це абсолютно різні кухні. Зі своїми плюсами та мінусами.

Про позитив. Якщо мені пише рекрутер з Європи, це означає, що, по-перше, мені не пропонуватимуть нерелевантну пропозицію. Рекрутер точно зайшов на мою сторінку в LinkedIn, вивчив мій досвід роботи, приблизно склав мій портрет і тільки після цього написав.

Це ставлення віддзеркалюється й у тексті листа. Я бачу, що людина не відправила мені спам-розсилку, а вказала, чому звернулася саме до мене, чому я буду підхожим кандидатом. До того ж немає жахливих прогалин у базових технічних знаннях. JavaScript ніхто не плутає із Java, як це часто трапляється у нас :)

Європейські ІТ-компанії дуже покладаються на рекрутингові агенції.

Щодо мінусів, то самостійно знайти вакансію і потрапити на співбесіду до практично будь-якої європейської компанії — майже нереально. Вони дуже покладаються на рекрутингові агентства. Якщо будете писати напряму, вам, найімовірніше, не дадуть відповідь. Не знаю чому. При цьому майже кожна фірма має розділ з вакансіями, на які можна податися через сайт.

Маю чудову історію з власного досвіду. Я подався до однієї європейської компанії на вакансію через сайт. Доки чекав на відповідь, мені написав рекрутер з кадрового агентства із пропозицією — у цю саму компанію, на цю саму позицію. Ми почали перемовини й дійшли до етапу технічної співбесіди. Тим часом мені надійшла автоматична відмова щодо цієї ж вакансії на сайті. Така от дивна система.

До того ж процес найму у них значно довший. Якщо у нас питання про офер можуть вирішити за два-три дні, то там увесь цикл займе щонайменше два-три тижні.

Всі прямі контракти зі мною були ініціативою роботодавців, тож чіткої «схеми» дій «як знайти роботу на прямий контракт» я не маю. Втім, якщо ви хочете спробувати знайти прямі контракти в Європі, то забудьте про існування вакансій. Шукайте кадрові агентства. І стукайте саме до них. Так шанс влаштуватися туди значно вищий. Можливо, через війну на території України пошук ускладниться, однак це не щось недосяжне.

Загалом це, напевно, все, що я можу порадити. Знаю, що не всім підійде мій шлях. Знайдуться ті, кому це не до вподоби, і ті, хто вважає, що аби так зіпсувати своє резюме — треба ще постаратися. Але якщо відчайдушно шукаєш можливості пробити свою «стелю» — цей досвід може бути корисним.

Щодо нашої головної теми, то я не маю на меті заробити всі гроші світу. Просто роблю те, що хочу за ті гроші, які можу знайти. Коли ця схема перестане працювати, я не засмучуся, а просто житиму на максимум своїх можливостей.

До того ж всі ми чудово знаємо, що рано чи пізно настає вигоряння, коли вам хочеться або почати все з чистого аркуша, або ж не робити геть нічого. І краще зустрічати цей етап життя зі заощадженнями й без жалю.

Примітка редакції: Дане інтерв’ю готувалося до випуску напередодні повномасштабного вторгнення. Ми наново зв’язалися з нашим героєм та актуалізували його станом на початок травня.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU