Перебільшені ризики: як «податок на Google» вплинув на користувачів популярних сервісів

Минув рік, відколи в Україні запрацював так званий податок на Google — закон, який зобов’язав великі технологічні компанії на кшталт Google, Amazon, Meta сплачувати 20% податку на додану вартість. Влада мотивувала це рішення додатковими надходженнями до бюджету — за прогнозами, ПДВ приніс би 3 мільярди гривень за рік.

Та ключова проблема полягала в тому, що податковий тягар міг лягти на плечі кінцевих користувачів. Або ж компанії просто могли ухилятися від сплати ПДВ. DOU спільно зі старшим економістом Центру економічної стратегії Юрієм Гайдаєм розповідає, чи справдилися побоювання та чому «податок на Google» приніс до бюджету навіть більше, ніж очікували.

Чому з’явився «податок на Google» і що він передбачає

Офіційна назва закону про «податок на Google» — «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо скасування оподаткування доходів, отриманих нерезидентами у вигляді виплати за виробництво та/або розповсюдження реклами, та удосконалення порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання нерезидентами електронних послуг фізичним особам». Його ухвалили 3 червня 2021 року, а запрацював він з 1 січня 2022-го.

Закон стосується великих компаній, що не є резидентами України, не мають тут постійного представництва і водночас надають електронні послуги фізособам (тобто пересічним українцям) і ФОПам через інтернет. Тож умовний Netflix, на якому українці переглядають фільми, чи Facebook, рекламним кабінетом якого користується підприємець, підпадають під дію закону.

Згадані компанії, відповідно до нововведення, мали зареєструватися як платники ПДВ, якщо сума наданих ними послуг для українців за рік перевищує мільйон гривень. «Лабораторія цифрової безпеки» пояснює, що закон зобов’язав компанії сплачувати 20% ПДВ з:

• постачання електронних примірників зображень та інформації, тобто електронних книг, підписок на журнали, фотостоків тощо (це стосується The Economist, Foreign Affairs, Pixabay тощо);
• надання доступу до баз даних, включно з користуванням пошуковими системами та службами каталогів в інтернеті (наприклад, пошук у Google, сервіси на кшталт MyHeritage);
• надання доступу до аудіовізуальних творів, ігор тощо (це стосується ігрових платформ та стримінгових сервісів на кшталт Steam, Netflix чи Spotify);
• надання доступу до інформаційних, комерційних, розважальних електронних ресурсів, зокрема, але не виключно, розміщених на платформах спільного доступу до інформації чи відеоматеріалів. Тобто соцмережі (наприклад, Facebook, TikTok чи YouTube);
• постачання послуг з дистанційного навчання в інтернеті, проведення та надання якого не потребує участі людини (йдеться про масові онлайн-курси на кшталт Coursera чи EdEx);
• надання хмарної послуги, зокрема обчислювальних ресурсів, ресурсів зберігання або систем електронних комунікацій за допомогою технологій хмарних обчислень. Йдеться про хмарні сервіси та хостинги (наприклад, Dropbox чи AWS);
• постачання програмного забезпечення та оновлень до нього (наприклад, Microsoft чи Adobe);
• надання рекламних послуг в інтернеті, мобільних застосунках та на інших електронних ресурсах, надання рекламного простору, у тому числі шляхом розміщення банерної реклами на сайтах (наприклад, Google Ads, Facebook).

Водночас за законом до електронних послуг не належать:

• надання товарів і послуг, які замовляють через інтернет, а отримують їх фізично (як у випадку з Bolt, Uber, Airbnb чи Booking.com), отже такі компанії не повинні платити податок;
• придбання техніки з наперед встановленим програмним забезпеченням (ноутбук зі встановленою операційною системою Windows);
• постачання послуг з дистанційного навчання в інтернеті, якщо інтернет використовується суто як засіб комунікації між викладачем і слухачем (наприклад, навчання в Zoom чи Skype);
• постачання примірників творів у галузі науки, літератури й мистецтва на матеріальних носіях. Наприклад, доставка з BookDepository;
• надання консультаційних послуг електронною поштою.

Якщо ж компанія не дотримається вимог закону, на неї накладуть штраф — 30 мінімальних зарплат (нині це 201 тисяча гривень). Щоб компанії-нерезиденти сплачували відповідний податок, в Україні розробили спеціальний онлайн-сервіс.

Чому компанії-нерезиденти не сплачували ПДВ раніше

Старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай каже, що історично у нерезидентів було мало можливостей надавати послуги кінцевим клієнтам у країні без реєстрації юрособи/представництва, тому податкові системи країн цю тему ігнорували.

«Розвинені країни, як-от Норвегія чи Швейцарія, запровадили ПДВ для послуг нерезидентів понад 10 років тому, коли у них цей сегмент став істотним. І нині ці країни активно прибирають пільги та винятки, посилюють вимоги до звітності. <...> Туреччина запровадила таку вимогу 2018 року», — пояснює експерт.

Власне, потребу запровадити такий закон ініціатори, серед яких і голова парламентського комітету з фінансів та податкової політики від фракції «Слуга народу» Данило Гетманцев, пояснювали так: незареєстровані в Україні компанії надають електронні послуги простим українцям, але не платять ПДВ. А це призводить до втрат бюджету та створює неконкурентне середовище для зареєстрованих в Україні компаній. Впровадження закону за задумом авторів мало б принести бюджету додаткові 3 млрд грн.

Які ризики прогнозували після впровадження податку

Юристи й економісти називали три ключових ризики, що можуть виникнути після впровадження закону:

1. Підвищення вартості цін на послуги й товари для кінцевих споживачів. Ішлося про те, що компанії навряд чи захочуть брати на себе додаткові витрати у вигляді 20% ПДВ й просто перекладуть фінансовий тягар на своїх користувачів.

«Закон має негативні наслідки передовсім для користувачів електронних послуг, що постачають інтернет-гіганти. З одного боку, жодних податків для користувачів не передбачено: пошук у Google чи користування соціальними мережами залишаться безкоштовними. З іншого, з урахуванням ставки у 20% є ймовірність, що користувачі потенційно сплачуватимуть ціну за електронні послуги вже з урахуванням ставки ПДВ, що призведе до подорожчання сервісів на ті ж 20%», — пояснювала Анна Людва, молодша юристка «Лабораторії цифрової безпеки».

Однак Гетманцев зауважував, що платника податку визначає не формула податку, а співвідношення попиту і пропозиції в конкретний історичний момент.

«В одному випадку продавець може брати сплату податку на себе, в іншому — перекладати її на споживача. Не хочу вас шокувати, але податок на прибуток теж платить споживач, тому ці заяви є маніпуляцією. Не є маніпуляцію те, що ми з вами з молока і м’яса повинні платити податок на додану вартість, а з рекламних послуг Facebook — не повинні», — казав посадовець.

2. Компанії-нерезиденти залучатимуть посередників для надання послуг і в такий спосіб дробитимуть операції, щоб сплачувати менше податків чи ухилятися від них.

«Поріг у мільйон гривень. З одного боку, він захистить від зайвого оподаткування малий бізнес, але з іншого — може створити можливості для дроблення операцій потенційними платниками-нерезидентами та мінімізації податкових зобов’язань, наприклад, через залучення посередників (про що у своєму висновку до законопроєкту застерігає також головне наукове управління ВРУ)», — зазначала Юлія Маркуц, аналітикиня Київської школи економіки.

3. Компанії-нерезиденти просто відмовляться сплачувати податок або ж навіть вийдуть з українського ринку.

Що приніс «податок на Google» за рік

«Податок на Google» працює вже рік і за цей час приніс до бюджету України понад 4 млрд грн, тобто більше, ніж прогнозували. Компанії сплачували податок у валюті — в євро або ж доларах за курсом НБУ, оскільки вони не є резидентами й зареєстровані в Україні платниками ПДВ за спрощеною процедурою.

Чому сума виявилася більшою за прогнозовану? За словами Юрія Гайдая, насамперед через інфляцію. Також, імовірно, причина в самій оцінці надходжень, яка доволі консервативна. Він припускає, що надходження у 3 млрд грн розраховували на основі узагальнених даних НБУ щодо транскордонних платежів за відповідними категоріями. А от виїзд українців за кордон через війну вплинув не істотно, оскільки біженці й переселенці зберегли свої українські акаунти.

Переважно всі ризики, які прогнозували експерти, не справдилися. По-перше, жодна з компаній, які підпадали під дію закону, не покинула український ринок. По-друге, Юрій Гайдай зауважує, що не має даних, на основі яких можна оцінити реалізацію ризику дроблення операцій через залучення посередників. Однак, каже економіст, великі технологічні компанії точно не вдавалися і не будуть вдаватися до такої грубої оптимізації податків заради неістотних вигод.

Єдиний прогнозований ризик, який частково справдився, стосується підвищення вартості послуг для кінцевих користувачів. Юрій Гайдай пояснює: великий бізнес, особливо технологічний, вміє гарно моделювати еластичність попиту за ціною й виставляє ціну, яка максимізує його дохід. Тож якщо підвищення ціни для кінцевого користувача на 20% загрожує втратою попиту на послугу чи товар, для компанії може бути виправдано додати в кінцеву вартість лише частину цієї суми. Особливо якщо вона грає на висококонкурентному ринку.

«Наприклад, Netflix, окрім інших глобальних стримінгових платформ, конкурує з Megogo, OLL.TV, безкоштовними торентами та піратськими сайтами. І тут цікаво, що восени 2021-го, вже після запровадження податкових змін, Netflix знизив тарифи в Україні. Але для деяких послуг важко порівнювати тарифи, бо параметри послуг за рік істотно змінилися, наприклад об’єм хмарного сховища, яке надає Google своїм підписникам. Втім, деякі компанії таки додали 20% податку до своїх тарифів для України», — підсумовує експерт.

Зокрема, Google ще наприкінці 2021-го попередила, що підвищення не уникнути. Тож з 1 січня 2022-го у всіх рекламодавців Google, які здійснюють оплату банківським переказом і мають платіжну адресу, зареєстровану в Україні, стягують податок на додану вартість (ПДВ) у розмірі 20%.

«Якщо ваш обліковий запис обслуговує компанія Google Ireland, ви оплачуєте послуги кредитною карткою та маєте податковий статус „фізична особа“ або „приватний підприємець“ і при цьому не зареєстровані як платник ПДВ, то <...> Google стягуватиме з вас ПДВ у розмірі 20%», — пояснюють у компанії.

На 20% подорожчав і пакет програм Creative Cloud від Adobe. У 2021-му вартість становила $52,99 на місяць, а тепер — $63,59. Також у січні 2022-го Apple додала 20% ПДВ до вартості програм в App Store в Україні.

Meta теж підвищила ціни на 20% у січні минулого року. Нововведення, зокрема, стосується реклами. ПДВ додають до рахунків автоматично, за ставкою 20%. Але його застосовують не до загального бюджету, який компанія чи користувач призначив на рекламу, а до чеку, яким вони оплачують рекламу.

На 20% із січня 2022-го зросла вартість послуг і в Amazon. Американський провайдер хмарних інфраструктур DigitalOcean стягує додаткову плату у розмірі 20% з лютого 2022-го. Про додавання 20% податку заявили й в Upwork. Однак у випадку біржі це не стосується безпосереднього заробітку (earnings) фрилансерів. Оподатковуються лише сервісні послуги Upwork (сервісні комісії, конект, plus membership плани тощо).

Однак є низка сервісів, де вартість користування ними не змінилася. До прикладу, стандартний тарифний план на Netflix і досі коштує 7,49 євро (приблизно 315 грн). Spotify коштував у 2021-му $4,99 (приблизно 185 грн) на місяць і стільки ж нині. Не змінилася ціна і на YouTube Premium — 99 грн на місяць за індивідуальний тариф і 149 грн на місяць за сімейний доступ. Вартість Google Drive теж лишилася на звичному рівні, наприклад, за 100 ГБ, що у 2021-му, що у 2023-му потрібно платити 45 грн на місяць. Підписка на Coursera Plus так само на рівні $399 на рік.

Втім наразі не можна однозначно стверджувати, якою буде цінова політика згаданих компаній у майбутньому. Адже час від часу вони переглядають вартість послуг з огляду на зміни ринку.