Завод чипів в Україні. Чи реально побудувати і скільки це коштує

💡 Усі статті, обговорення, новини про оборонні технології — в одному місці. Приєднуйтесь до Defence tech спільноти!

У грудні 2023 року Мінцифри презентувало стратегію цифрового розвитку інновацій. Одним з її пунктів було будівництво заводу з виробництва чипів до 2030-го. 14 січня 2025 року Кабмін затвердив цю стратегію.

Ми розібралися, чи реально побудувати такий завод за п’ять років, скільки це може коштувати і які є нюанси з виготовленням чипів. Також Мінцифри розповіли DOU, які будуть перші кроки реалізації плану і у який спосіб можуть залучити партнерів.

📌 Навіщо Україні завод з виробництва напівпровідників

Напівпровідникові технології необхідні для багатьох інноваційних рішень, таких як штучний інтелект, датацентри, мобільні пристрої, інтернет речей. Особливо важливими мікрочипи є для оборонної галузі. Зокрема, для виробництва дронів, систем РЕБ тощо.

Створення власного виробництва напівпровідників є елементом незалежності. Таким чином можна уникнути зриву постачань, зауважує CTO «Око Камера​» Євген Сиваченко.

«Мікрочипи бувають комерційного, подвійного призначення або для використання в ракетах. Якщо купуєте комерційні чипи, не факт, що виробник дав дозвіл на їхнє використання у товарах подвійного призначення, а тим паче у ракетах. Виробник може в будь-який момент заблокувати постачання, наприклад, якщо дізнається, що чипи використовуються саме у військових цілях», — зауважує Євген.

Довідка. «Око Камера» — український розробник і виробник тепловізійних камер для БпЛА, наземних роботизованих комплексів (НРК) та інших оборонних систем. Здійснює повний цикл виробництва в Україні, з українських і європейських компонентів.

Є кілька міжнародних маркетплейсів, наприклад Digikey, Mouser тощо. На них можна придбати чипи, здебільшого комерційного призначення, але їхня кількість обмежена. Виробники продукції не можуть покладатися на ці майданчики для серійного виробництва, а купують чипи лише для прототипування. Щоб мати гарантоване постачання чипів, потрібно працювати безпосередньо з виробником, створюючи проєкт. Важливо вказати його ціль і кінцевого споживача. У разі обману уряд країни-виробника може застосувати санкції.

Якщо проєкт буде призначений для військових цілей, великі виробники зазвичай відмовляються від співпраці через репутаційні ризики, хоча часто вони самі постачають ці чипи на внутрішній оборонний ринок.

Якби в Україні був завод чипів, це стало б важливим фактором, щоб закордонні виробники погоджувалися на співпрацю з нашими оборонними компаніями. Багато чипів для оборонної сфери не є складними у виробництві, і їх розробка та виготовлення в Україні цілком можливі.

Крім того, власне виробництво допоможе закрити питання ціни/якості. Китайські напівпровідники дешеві, але вони неякісні і їх масово купує росія. Тайванські, американські, канадські чи європейські кращої якості, але у кілька разів дорожчі за китайські.

Зрештою, для України це також можливість стати учасником ринку напівпровідників. Інтегруватися у глобальні ланцюги постачання та розвивати власне виробництво мікросхем. До прикладу, США у 2022 році виділили $52 млрд на розвиток чипової індустрії. Також ЄС інвестує 43 млрд євро, прагнучи зайняти 20 % світового ринку до 2030 року.

Особливо важливе власне виробництво напівпровідників для оборонної промисловості.

«Війна — це економіка. Наприклад, зараз плати обробки в середині тепловізійної камери коштують сотні доларів за одиницю, водночас їх можна замінити одним чипом вартістю одиниці доларів. Наразі потреба в тепловізійних камерах на фронті вимірюється сотнями тисяч одиниць. Той, хто контролює мікроелектроніку, може виграти війну», — підсумовує CTO «Око Камера».

⭐ Які чипи нам потрібні

Для виробництва сучасних смартфонів, комп’ютерів, процесорів для штучного інтелекту використовують 5 нм і 7 нм чипи. Однак виробництво таких чипів потребує інвестицій у десятки мільярдів доларів та доступу до передових технологій, які перебувають під суворими експортними обмеженнями.

За словами Євгена Сиваченка, наразі Україні наразі набагато більше потрібні фабрики, які будуть виготовляти 110-180 нм чипи. Зокрема, саме чипи виготовлені за цією технологією є оптимальними для військової та промислової електроніки, а також аерокосмонавтики. Будівництво заводу для виробництва 110-180 нм чипів є значно простішим і дешевшим, зауважує експерт.

Чипи, виготовлені за технологіями 150+ нм, мають перевагу для оборонної та космічної сфери, адже вони стійкі до іонізувального випромінювання. Аналогова мікроелектроніка, яка є основою для понад 60% військових пристроїв, оптимізована саме під 150+ нм технологічні процеси.

«Деякі ракети досі працюють на аналогових обчислювачах, адже під час аналогових математичних операцій не втрачається точність, а оцифровування відбувається на останній операції. Звичайні комп’ютери зараз 64 бітні, а бітність аналогових комп’ютерів можна оцінювати тисячами», — пояснює експерт​.

Фахівці підкреслюють, що головний виклик у війні — це не просто мати технології, а щоб вони були економічно доцільними.

⚙ «Відсоток виготовлення якісних чипів має бути не менше як 99%». Як відбувається розробка

Розробка та виробництво мікросхем — це складний багатоступеневий процес, який охоплює кілька ключових етапів: від ідеї до готового чипа.

"Завод сам собою не почне розробляти чипи — для цього потрібні компанії, які нададуть проєкти«​, - каже Віктор Бордюже, заступник директора з технічних питань компанії Melexis.

Довідка. Melexis — міжнародна компанія, яка спеціалізується на розробці та виробництві напівпровідникових рішень, зокрема сенсорів та аналогово-цифрових мікросхем для автомобільної галузі, промислової, медичної та побутової електроніки. Має R&D представництво в Україні.

Перший етап — визначення потреби у конкретному чипі. Це може бути запит від оборонного сектора, промисловості або стартапів, які розробляють нові технології.

«Усе починається з того, що замовник або системний архітектор пише специфікацію на чип: які функції він має виконувати, які до нього технічні вимоги», — пояснює Віктор.

На цьому етапі конструкторські бюро аналізують вимоги та обирають оптимальну технологію виробництва (наприклад, 110 нм або 180 нм), балансуючи між необхідною елементною базою та вартістю чипа.

Далі інженери створюють схемотехнічне рішення — електронну схему майбутньої мікросхеми.

Це охоплює:

  • Аналогову та цифрову схемотехніку — розробка електричних схем аналогової частини та RTL-коду цифрової частини.
  • Embedded SW — у випадку мікросхем, які мають вбудований мікропроцесор.
  • Розробку топології (layout) — створення фізичного дизайну мікросхеми для розміщення її компонентів на кристалі.
  • Верифікацію та симуляцію — перевірку працездатності схемотехніки в програмних середовищах.

«Спочатку ми розробляємо схемотехніку, потім переходимо до топології, яка визначає, як виглядатиме чип у кремнії», — зазначають у Melexis​.

Після фінального затвердження дизайну мікросхеми її передають на виробничий завод (фаб), який виконує такі кроки:

Фотолітографія — за допомогою ультрафіолетового світла та фоторезисту визначаються ділянки майбутніх транзисторів, резисторів, конденсаторів.

Легування — внесення домішок у визначені ділянки, щоб отримати електричні властивості і з’ясувати тип провідності.

Формування підзатворного діелектрика для МДН (метал — діелектрик — напівпровідник) транзисторів.

Еtching — видалення зайвих шарів матеріалу або фоторезисту формування області контактів тощо.

Металізація — нанесення металевих шарів для створення електричних з’єднань поміж елементами схеми.

Пасивація — вирощування шару захисного оксиду на поверхні чипа.

«Кремнієва фабрика — це лише один крок у ланцюгу. Вона виготовляє чипи, але їх ще треба зібрати у корпус і протестувати», — пояснює експерт​.

Після виготовлення чипи проходять корпусування, що передбачає:

  • Розрізання пластини на окремі кристали.
  • З’єднання контактних ділянок чипа з виведеннями корпусу за допомогою золотих чи мідних дротів.
  • Формування пластику для захисту кристала від зовнішніх впливів.

Після цього уся продукція тестується та дефектні чипи відбраковуються

«Відсоток виготовлення якісних чипів має бути не менше ніж 97-99% — це ключовий показник ефективності виробництва», — зазначає представник Melexis​.

Також кожна мікросхема перед серійним запуском у виробництво випробовується в умовах екстремальних температур, вологості, електромагнітних завад тощо.

За словами Віктора, сучасна середньостатистична фабрика може виробляти до 100 тисяч пластин на рік, кожна з яких містить 3–5 тисяч чипів. Це дасть змогу закрити значну частину військових і цивільних потреб.

Проте в Україні йдеться про менші масштаби виробництва. Наприкінці 2023 року Михайло Федоров казав, що завод зможе виробляти до 50 000 чипів на місяць.

🏗 «Нам не потрібен завод-монстр на десятки мільярдів». Яким має бути завод

Експерти наголошують, що будівництво напівпровідникового заводу — це не просто зведення приміщення та встановлення обладнання.

«Якщо ми хочемо робочий об’єкт, потрібен техпроцес, підготовлені люди і розуміння, як його інтегрувати в економіку країни. Нам не потрібен завод-монстр на десятки мільярдів. Є ризик, що його зруйнують. Нам потрібна невелика фабрика, яка вироблятиме саме те, що нам потрібно, і при цьому буде максимально захищена», — каже Євген, CTO «Око Камера».

Також Євген є прихильником думки, що будувати завод на поверхні ризиково. Бо в умовах війни такі об’єкти стають пріоритетною ціллю для ракетних ударів. Тому бачить два варіанти: розмістити завод глибоко під землею або розподілити виробництво між кількома локаціями.

Ще один виклик — обладнання. Літографічні установки та інші критичні компоненти постачають з великими затримками. Навіть за сприятливих умов доведеться чекати рік-півтора, поки їх доставлять і змонтують.

«Нам треба вже сьогодні замовляти обладнання, не можна чекати. Навіть якщо ми трохи помилимося із технологією. Головне питання не тільки в обладнанні й термінах його постачання, а в тому, чи нам його взагалі продадуть. Бо постачальники прагнуть фінансового результату. Хоча не думаю, що з обладнанням для 150 нм чи бодай 80 нм технології будуть проблеми», — каже Євген​.

Окрім цього, такий завод має мати чисті приміщення. Чисте приміщення — це спеціально обладнаний простір із контрольованим рівнем забруднень у повітрі, із стандартизованим рівнем вологості та атмосферного тиску.

«Завод із виробництва чипів — це велика гермозона. Працівники проходять через гейти, обдуваються, одягають герметичні костюми. Якщо чип має розмір 2×3 мм, уявіть, що буде, коли на нього впаде щось зайве, наприклад волосина. Крім того, завод буде потребувати інфраструктури подачі/відведення певних хімікатів, систем контролю температури і вологості в гермозоні», — ділиться Віктор Бордюже.

💸 Скільки коштуватиме завод

Оцінка вартості зведення заводу для виробництва чипів залежить від кількох ключових факторів. Окрім самого будівництва, важливу роль відіграє технологія та обладнання, яке буде використовуватися.

«Заводу потрібні чисті гази, чисті приміщення, вся інфраструктура, розхідники, як-то клей, реагенти тощо. Постачальник обладнання захоче, щоб ми їх купували у нього, а наш інтерес виготовляти їх в Україні, треба заводити якомога більше технологій в середину країни», — підкреслює Євген.

Додаткові витрати стосуються підготовки кваліфікованих фахівців, їхнього навчання та постійного підвищення кваліфікації.

В «Око Камера​» оцінили вартість будівництва такого заводу в $1 мільярд.

«Один мільярд — це лише старт. П’ять мільярдів виглядає реалістичніше. Але починати все одно треба», — каже Євген.

Melexis, після консультації з бельгійськими колегами, також назвали оцінку в $1 мільярд для заводу, який може працювати з кремнієвими пластинами діаметром 8 дюймів (на сьогодні існують і більші діаметри пластин, як-от 12 дюймів). Йдеться саме про завод з виготовлення чипів. Корпусування та тестування інтегральних мікросхем можуть бути окремими заводами.

«Якщо говорити про такі потужності, як у TSMC, то там усе значно складніше й дорожче — одні лише фотошаблони коштують величезних грошей. Але якщо ми говоримо про 110 нм чи 180 нм техпроцеси — то такі техпроцеси будуть вимагати менше витрат, але вони лишаються актуальними і сьогодні. Melexis спеціалізується на розробці інтегральних мікросхем і не має власного кремнієвого заводу. В цьому питанні покладаємося на постачальників і партнерів. Так, за оцінками бельгійських колег, будівництво такого заводу коштуватиме близько мільярда доларів і займе два-три роки», — підсумовує Віктор.

У коментарі для DOU представники Мінцифри зазначили, що вартість заводу буде визначатися на етапі переговорів з міжнародними партнерами, але за попередніми оцінками загальна сума може коливатися від $1 до $3 млрд. Цей діапазон вартості зумовлений вибором технології та масштабу виробництва.

«Це дуже комплексне завдання, ми дивимося на це як на відбудову всієї напівпровідникової галузі, а не лише на фабрику. Окрім безпосереднього спорудження заводу, необхідно враховувати вплив державних субсидій та програм, які зазвичай покривають близько 30% витрат, хоча це залежить від конкретного проєкту», — підкреслює член експертної команди при Міністерстві цифрової трансформації України Євгеній Астахов.

⏰ За скільки часу його можна збудувати

З урахуванням війни в Україні та труднощів у глобальних поставках обладнання, терміни будівництва заводу неможливо точно спрогнозувати. Однак експерти поділилися приблизними розрахунками.

«Треба створити завод, який зможе якомога швидше задовольняти потреби воєнного часу, бо чипи потрібні негайно. Для цього важливим є не тільки проєктування та отримання дозволів на купівлю потрібного обладнання, а й захист заводу. За моєю оцінкою, потрібен приблизно рік на проєктування та захист», — каже Євген, CTO «Око Камера».

Під захистом мається на увазі створення умов для розташування заводу глибоко під землею. Після цього почнеться безпосередньо монтування та запуск обладнання. Його тривалість Євген не прогнозував, але зауважив, що такий завод цілком реально побудувати до 2030 року в нинішніх реаліях.

Заступник директора з технічних питань Melexis зазначив, що для будівництва середньостатистичного заводу з виробництва напівпровідників у мирний час необхідно 2-3 роки. Проте, зважаючи на українську ситуацію, строки можуть бути змінені:

«Складно сказати точно, триває війна, можливо, все буде відбуватися швидше або повільніше, ніж ми очікуємо», — каже Віктор Бордюже.

Мінцифри планувала почати будівництво фабрики у 2025 році, але зараз ці плани оновили. Ось новий приблизний таймлайн, яким поділилися з DOU:


  • 1 квартал 2025 року — публікація секторальної стратегії розвитку напівпровідникової галузі.
  • 2025-2026 роки — розробка та ухвалення законопроєкту Chips Act UA.
  • 2025 рік — створення WINWIN CoE і Semiconductors Lab (освітні ініціативи).
  • 2025-2026 роки — запуск перемовин з потенційними партнерами та вибір одного з варіантів для співпраці.

🥼 Чи є в Україні потрібні фахівці

Шукаєте роботу в оборонці?

Розвиток мікроелектронної галузі потребує належної підготовки висококваліфікованих кадрів, оскільки навіть якщо є виробничі потужності, важливу роль відіграють фахівці, здатні реалізувати складні технічні процеси.

За словами Євгена Сиваченка, в Україні є компанії, які вміють виготовляти кремнієві пластини великих діаметрів (до 8 дюймів), вміють різати пластини на чипи та приварювати до чипів контакти. Але це тільки частина повноцінного виробництва мікросхем. Треба зробити сучасним весь цикл від проєктування дизайну чипа до корпусування так, як це відбувається на сучасних фабах.

«Що ми вже вміємо робити в Україні щодо мікроелектроніки? Ми можемо добре вирощувати власне пластини, у нас багато кремнію. Нині наші фахівці працюють на Європу, але чому б не залучити їх для роботи на чиповому заводі в Україні», — каже Євген Сиваченко.

Євгеній Астахов з Мінцифри зазначив, що українські підприємства виробляли до 40 % мікроелектроніки за часів СРСР. Але після розпаду союзу частина фахівців емігрувала або змінила сферу роботи. А ті, хто залишився, працюють у міжнародних компаніях над розробкою ПЗ і дизайном мікросхем.

Віктор Бордюже з Melexis наголошує, що поява заводу в України потенційно зможе популяризувати напрям мікроелектроніки серед студентів. Це дозволить готувати молоді кадри в Україні.

«Нині, якщо у студентів є знання математики, фізики, вони найчастіше обирають сферу програмування. Це через те, що багато людей розповідають про свій позитивний досвід роботи в галузі розробки програмного забезпечення, а результати вони бачать кожен день на екранах. Тому якщо завод стане реальною можливістю — це створить певний імпульс зацікавленості у нашої молоді », — зазначає Віктор.

Щодо робочих місць, то, як зазначає представник компанії Melexis, на запитання про мінімальну кількість працівників, необхідних для функціонування заводу: «Скоріш за все це сотні, можливо до тисячі людей — нам треба брати до уваги, що сучасний завод має мати високий рівень автоматизації виробництва».

📝 Які варіанти для появи заводу бачать у міністерстві

Як зауважує DOU представник Мінцифри Євгеній Астахов, експертна робоча група при міністерстві визначила два основних варіанти втілення проєкту з будівництва заводу чипів в Україні.

Перший варіант передбачає ліцензування готової технології «під ключ». У такому разі Україна закуповує готову технологію з усіма супутніми документами та процесами. Цей варіант дає змогу скоротити час на запуск виробництва, адже технологія вже апробована в інших країнах.

Важливим етапом є навчання українських фахівців, що потребує підготовки за кордоном. Як зазначає Євгеній Астахов, підготовка кадрів за кордоном є важливою для успішного освоєння цих технологій.

Процес схожий на те, як навчаються пілоти для управління F-16

Залучення компанії через ліцензію дає змогу державі контролювати будівництво виробничих потужностей та запуск пілотної лінії. Однак експерт зазначає, що цей шлях потребує великих фінансових затрат, адже ліцензовані технології можуть бути досить дорогими.

«Прикладом успішного застосування такої стратегії є Індія, яка ліцензувала технологію TS18SL 180 нм від ізраїльської компанії TowerSemi. Після освоєння цієї технології Індія розширила виробництво для задоволення потреб власної оборонної та аерокосмічної галузей, а згодом вийшла на зовнішні комерційні ринки», — каже Євгеній Астахов з Мінцифри.

Другий варіант — залучити стратегічного партнера, тобто знайти міжнародні компанії, які мають досвід у будівництві та запуску високотехнологічних виробництв. У цьому випадку Україна створює інвестиційно привабливі умови, щоб такі партнери погодилися цим зайнятися.

Це може передбачати державні гарантії, підтримку бізнес-середовища для іноземного партнера та технічну підготовку до будівництва і запуску заводу. За світовими стандартами, держави зазвичай субсидують до 30% подібних проєктів. Однак навіть зі значними інвестиціями та підтримкою з боку держави запуск фабрики такого масштабу зазвичай займає два і більше років.

Станом на сьогодні, на думку експерта Мінцифри, другий варіант є більш реалістичним для України, оскільки дасть змогу швидше запустити виробництво.

Остаточне рішення щодо варіанту партнерства наразі не ухвалили. Згідно із планом Мінцифри, визначитися мають до кінця 2025 року.

Окрім цього, Мінцифри виокремило ключові напрями для вибору технології:

  • Фокус на зрілі технології. Для України не потрібно орієнтуватися на передові вузли, тому що їхня вартість може досягати десятків мільярдів доларів. Замість цього обрані технології, такі як 180-130 нм, є більш економічно доцільними.
  • Універсальність у виробництві інтегральних схем. Технологія повинна підтримувати виробництво базових цифрових та цифроаналогових мікросхем для різних галузей: телекомунікацій, автомобільної електроніки, сенсорів тощо.
  • Використання Multi-Project Wafer (MPW). Ця модель дає змогу оптимізувати використання ресурсів, розміщуючи різні типи мікросхем на одній пластині.
  • Радіаційна стійкість. Технологія повинна підтримувати створення радіаційно стійких мікросхем для оборонної та аерокосмічної галузей.
  • Програмне забезпечення для проєктування. Технологія повинна містити повний набір EDA (Electronic Design Automation) програмного забезпечення для створення сучасних мікросхем.

Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу експертам:

Віктор Бордюже — начальник відділу з розробки аналогової частини інтегральних схем, заступника директора з технічних питань компанії Melexis.
Євгеній Астахов — член експертної команди при Міністерстві цифрової трансформації України.
Євген Сиваченко — CTO "Око Камера"​, яка виготовляє тепловізійні модулі для дронів.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось17
До обраногоВ обраному1
LinkedIn



47 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Програма «велика літографія»

Зараз світ на етапі «технологічного переходу» в плані створення виробничих потужностей. По деякий «наівності», кілька років тому (коли вже тренд був зрозумілий) я вважав що реальний перехід почнеться раніше і вже на середену 20х нас будуть оточувати «автоматичні виробництва», але промахнувся. Тож вакханалія автоматизації по переду. Але. Якщо взяти «завод» обладнання якого було створено років за 10 тому, то коли, припустимо, воно запрацює (в наших реаліях це від 5 до 8 років ще), то економічний ефект від цього виробництва буде відємний ))) Воно як раз стартує коли світ буде активно обжитвати абладнання наступного покоління для техпроцесу будь якого розміру.

Також. На той час.
Про воєнку можете забути, вона чипи покупати не буде, це тільки зараз «умовний попит».
Про космос можете навіть не згадувати.

ps. Як би хтось «розумно» підходив до виробництва микроелектроніки, він бі дивився в сторону виробництва «силової єлектроніки» (фотовольтаїка, вітрогенерація, електромобілі... постійний струм, «вот ето вот всьо»). В цьому напрямі щось конкурентноспроможне та з експортним потенціалом могло й вийти. Але коли років за 10 до теми звернуться конкуренція буде не на користь локальним намаганням.

ps2. Для країни подальший найвирогідніший сценарій — стагнація. З коливаннями між «стагнація та занепад» та «стагнація та оптимізм». В «поступову еволюціє» — не вірю, терплячки не вистачить. «Яскраве перетвореня» на регіон шо активно йде до статусу розвинутої держави.... і так щоб не через «мільйон років», для такого потрібно щось «недемократичне» і «надрозумне». Щоб не вживати поганих слів, мабуть можна сказати — «корпоративне» ))) Успішних прикладів такого в сучасному світі, з такми початковоми парамтрами як у нас, немає. Тож це найменш реалістичний варіант. Інтелектуальна вигадка.

Як би хтось «розумно» підходив до виробництва микроелектроніки, він бі дивився в сторону виробництва «силової єлектроніки» (фотовольтаїка, вітрогенерація, електромобілі... постійний струм, «вот ето вот всьо»).

Я вас прошу. Это сегодня тренд, а какая будет прибыльность в перспективе десяти лет не скажет никто. Такие дорогие производства не ставятся ad hoc, а кропотливо выращиваются из малого бизнеса (или создаются дочерними от бизнеса крупного).
То есть сначала создается fabless с собственными каналами сбыта, а при продажах на сотни миллионов начинают задумываться, на не выгоднее иметь собственные мощности.
Ну или наоборот — набирается гарантированный пакет заказов, а под него строится завод.

Практика Тайваня и Кореи показывают что это только целенаправленными усилиями всего государства, с государственной программой. В общем строго по Ленину с его обоснованием електрофикации, в неизменных условиях инвестировать в это никто не будет, но если государство способствует доступными ему методами то получает результат. (Наше сейчас полностью внешне зависимое, без внешнего финансирования ему конец и очень быстро. Однако вложения делаются структурами из вне например ЕС). Кремниевая долина тоже не сама по себе появилась ее создание т.е. направленное стимулирование бизнеса и создание условий — это многочисленные государственные программы США, в том числе чтобы поглотить большое количество специалистов которые попали на рынок с сокращением Лунной программы, а так же использовать задел с множественными вложеними в науку и образование. Тоже например и по : электромобилям, ветропаркам и прочей без углеродной технологии были гос программы начиная от Обамы. Трамп на днях свернул все и стал поддерживать нефтегазовую отрасль, традиционных спонсоров республиканцев.

Практика Тайваня и Кореи показывают что это только целенаправленными усилиями всего государства, с государственной программой.

Нет. По крайней мере для Тайваня это целиком частная инициатива, ровно такая же, как украинский аутсорс.

В общем строго по Ленину с его обоснованием електрофикации,

Электрификация это инфраструктура. И Ленин здесь совершенно не оригинален — наверное еще со времен Древней Месопотамии люди знали, что строительство дорог и каналов способствует экономическому росту.

«Український аутсорс» — целенаправленно создан по программе Николая Азарова по программе экономических зон скопированных им от КНР (экономическая модель — дешовая рабочая сила). Он четко кто все рассказывал, как пускал на рынок международные холдинги, отдавая предпочтение СНГ (собственно в Белорусии делали тоже самое по программе которую убедил делать ныне сидящий Бабарыко) от чего некоторые конторы особенно родом из Минска и Москвы и очень быстро развились до гигантских, ФОП вместо конвертов и т.д.
Реальный старт этого всего приходится примерно на 2010 год. IT до этого момента ИМХО чахлый задохлик, в основном с конторками до 50 человек которые постоянно терроризируют и рекитируют 100+ различных инстанций, ИТ отделами каких то не ИТ организаций и т.д. ЗП — мидла была в районе $1000 и то было хорошо если так.

По крайней мере для Тайваня это целиком частная инициатива, ровно такая же, как украинский аутсорс.

Ага, частная, щас:

In 1986, Li Kwoh-ting, representing the Executive Yuan, invited Morris Chang to serve as the president of the Industrial Technology Research Institute (ITRI) and offered him a blank check to build Taiwan’s chip industry. At that time, the Taiwanese government wanted to develop its semiconductor industry, but its high investment and high risk nature made it difficult to find investors... Alongside generous tax benefits, the Taiwanese government ... provided another 48 percent of the startup capital for TSMC, and the rest of the capital was raised from several of the island’s wealthiest families, who owned firms that specialized in plastics, textiles, and chemicals. These wealthy Taiwanese were directly “asked” by the government to invest.
Як би хтось «розумно» підходив до виробництва микроелектроніки, він бі дивився в сторону виробництва «силової єлектроніки»

Сучасна силова електроніка — це напівпровідники, відмінні від класичого кремнію (SiC, GaN), рівномірне легування шляхом опромінення нейтронами в ядерному реакторі, і суміщення на одному кристалі високовольтних силових елементів з логікою на 90 нм і менше.
І навіть звичайні мосфети 20-30-літньої давності — це по суті паралельне з’єднання тисяч дрібних мосфетів, виготовлених по нормам в 1 мкм і менше.

Хоч якийсь шанс на розвиток може дати лише поява тут зборки з готових вузлів продукції для заходу з поступовим ростом ступені локалізації, як це власне і сталося в Китаї і інших азійських тиграх.

він бі дивився в сторону виробництва «силової єлектроніки» (фотовольтаїка, вітрогенерація, електромобілі... постійний струм, «вот ето вот всьо»).

Ну зарядні станції ж для електромобілей і так випускаємо, і наче ж доволі успішно, панелі теж щось там трохи, але з Китаєм там нічого робити. Ну хіба що з альтернативки хтось нормальний гібридник ще зробить, бо в китайців якась лажа, де з ціною росте тільки потужність і розмір, а не якість рішень. Мало того що підміс кривий, жруть від мережі багато і гудуть як бойнг, так ще й рандомно дохнуть у людей як вирубити ввідний автомат, чи як батарея відвалилася.

Для того щоби виробництво мало місце потрібні реформи податкового кодексу та КЗОТ. Із 50% податків і визнанням України Світовим Банком — податковим пеклом, позиції в індексі простоти ведення бізнесу між Індією і Пуерте Ріко, а також корупцією діла не буде. З іншого боку держава системно мінімально не може забезпечити бюджет на мінімальні потреби навіть, постійно збільшується держ борг і при цьому ще і надсилається безповоротна макроекономічна допомога. Високі податкові ставки це завжди реакція на малу базу тобто ВВП. Таким чином навіть як виробляти чіпи — вони виходитимуть дорожче за діаманти, при тому 130 нм проти 3 нм у TSMC та Samsung. Власне це те з чим зіткнулись в Федерації коли стали робити власні ARM, RISC 5 та Ельбрус E2k (тобто розширення SPARC). Не конкурентоспроможність, власне з цим же зіткнулись Intel із виробництвом в США.

Я так понимаю деньги на этот завод будут браться у международных инвесторов под личную ответственноть панов из Минцифры ?

Зберігатимуться гроші також на особистих рахунках панства з мінсинекур

косяки 2024: гос апка дия за большую кучу денег не выдержала наплыв пользователей и упала
упали гос реестры на месяц
не смогли в качественные мины
не смогли в миллион деревьев (или беспилотников? я плохо запоминаю большие цифры, которые ничего не значат)
с трудом смогли в патроны
куча косяков на крупные заказы в мин обороны и покупка супер важной продукции через десяток фирм прокладок с накручиванием маржи
хотелки 2025-2030: завод по производству чипов и 99% рабочей продукции.

я верю в успех. однозначно всё получится.

від ізраїльської компанії TowerSemi

тетя Роза, вы слышали за Сему?
це домен їх сайту towersemi.com
а назва компанії — Tower Semiconductor Ltd

П’ять мільярдів виглядає реалістичніше

а нічого не злипнеця?
5.4млрд, це вартість, за яку власники намагались продати весь Tower Semiconductor з усіма технологіями, ліцензіями, сіма власними фабами (250нм,180нм,130нм,65нм,45нм) в трьох країнах, а саме — Ізраїлі, США, Японії
і принаймні дві з яких — взагалі не бомблять

Прикладом успішного застосування такої стратегії є Індія, яка ліцензувала технологію TS18SL 180 нм від ізраїльської компанії TowerSemi

ось тільки це було ще аж в далекому 2011 році, власне тоді і назва компанії була інша — TowerJazz, Tower Semiconductor Ltd — вони в 2020 стали,
а взагалі індійська Semi-Conductor Laboratory (SCL) виробляла 5 мікрон чіпи ще з 1984 року, тоді ще з American Microsystems (AMI), поки в 1989 році її фаб не згорів (техпроцесс 0.8 мікрон), а з цього року в них вже й власне виробництво 28нм є

такий завод цілком реально побудувати до 2030 року в нинішніх реаліях

ага, просто ще якихось 5 років треба протягнути з «лопатами Кулєби»,
за 3 роки від часу повномасштабного вторгення вже з десять раз можливо було просто придбати фаб десь в США/Японії, замість чергових барабанів, якби то дійсно комусь на рівні керманичей було потрібно

Для заводу ще треба компетенції, освітчені люди — це суттєві вкладення, шікільна, професійно технічні вчилища та технікуми і відповідно профільні спеціальности у вищіх навчальних закладах. Фокус на фундаментальні науки і т.д.
Та навіть при цьому, можемо подивитись на Білорусь які, мають ще радняьку освіту і т.д. вирішили модернізувати свій завод — але нічого не вийшло, бо вкладених грошей не вистачило на те щоби почати серійне виробництво. Чому — а томущо виробництво чіпів це лише частина, цикл із виробницва — 26 підрпиємств. Той же Тайвань — закупляє дуже багато чого з інших країн, зокрема дуже багато в Китаї. Якесь обладання в Нідерладах і т.д. А розробкою — збутом та маркетингом, разом із системними програмними продуктами замаються транс національні корпорації (хоча там тайванці і грають провідні ролі) — NVidea, AMD, Qualcomm і т.д.
Intel же взагалі мало не вилітив в трубу, намагаючись робити китає незалежні виробництва на вимогу Пентагону. Японія оголосила загально державну программу в повернення виробницва чіпів.

Побудова заводу це не тільки поставити стінки і навезти обладнання.
Це роки праці та розвитку, це трудове навчання у школі (що там з ним, а то до мене різні чутки доходять, що роботу на станках визнають «небезпечною», мамінки черешенькі), це кружки по радіоелектроніці, тощо.
Це сучасна освіта у університетах, а не для галочками старими *нами (господі, як згадаю фізику у універі, ридати хочеться).

Виробництво чипів гарно синхронізується з наявністю виробництва локальної електроніки тощо, це, звісно, мої мрії, але згідно з новими догматами розвитку країн, які потроху мають відходити від моделі «замов все у коммуняк\бомжей у тапках» і починають зав’язувати виробництво у себе — це теж потрібно. Як мінімум у кооперації з сусідами, якщо ті не почнуть дороги перекривати для потоків кремнія.

Але поки у нас у раді табу на анал, жодних результатів з цього вливання бабла не буде, як на мене.

Але поки у нас у раді править табу на анал, жодних результатів з цього вливання бабла не буде, як на мене.

це такий типовий міф садомитів. Цілий район Сан Франциско таких, а от виробництва чіпів там давно вже нема, воно на Тайвані 70%, другий виробник Китайська Народна Республіка, що вклала грошей за минулий рік більше ніж усі країни разом взяті і має результат. Від райну садомитів тільки за історією різних стюартів звідти — леше рознесення вірусу ВІЛ по цивілізованому світу. Он там хороші руські непогано розвопвіли www.youtube.com/watch?v=Cmnp7fs9q2U
В США виготовляють власні чіпи в Техасі.

Є сенс, якщо цей завод буде, в гіршому випадку, не східніше села Руські Геївці або в ідеальному випадку, в районі вул. Сомботгейська м. Ужгород.
Тоді є якийсь ± захист і логістику із ЄС відразу зручно організовувати.

І Південна Корея і Тайвань під безпосереднім прицілом, тим не менше в них усе є. Наш поточний рівень — 100 000 бракованих мінометних мін на фронті.

В південній кореї американська військова база. Завжди була. + це одна з передових економік світу із самим сучасним ВПК.

Тайвань до останніх декількох років був більш ніж безпечним + знову ж таки потужне військове співробітництво зі США та купа їх передової зброї, яка у випадку чого, не матиме таких абсурдних, як у нас, обмежень на застосування + дуже не нульова ймовірність, що американці, японці, австралійці, корейці та навіть філіпінці відкрито впишуться за них всіма наявними військовими засобами.

Власне в нас вже влили величезну купу бабла і надали збройної підтримики не слабо, та власне і добровольці та інструктори теж є. Просто на наші виклики і наші масштаби — цього мало, тому багато аналогій саме з Кореєю. Ніхто не хоче гратись в можливість застосування ядерної зброї, а як бачимо відносно дешеві дрони (значно дешевші за крилаті ракети типу Томагавк) здатні вразити стратегічні цілі в глибокому тилу супоротивника і робити «санкції миттєвої дії».
Коротше відмазок може бути купа, та розумно задля довгострокової стратегії допомоги надавати не рибу, а вудку. Тим більше — що усьому ЄС і самим би не завадило робити виробництво в себе, так само і США та Японії відновити виробництво в себе. З поточною сладністю цього виробництва, для цього знадобиться широка кооперація. Та і той же Тавань, який по суті частина західного блоку теж не завадило би долучити. Якщо КНР зробить їм ембарго — буде біда. А продукт мізків, це найвигідніша штука якою можна торгувати. По ІТ аутсорсінгу — однозначно.

Ну ок, по пунктам, чому Україна не Тайвань у цій війні.

1. Велика кількість сучасної зброї в Тайваню, без абсурдних обмежень по застосуванню.
У нас із дійсно сучасного це лише Петріоти. Все решта це минулі-позаминулі версії + в недостатній кількості + із обмеженнями.
2. США та ряд союзників, майже відкрито декларують, що впишуться за Тайвань військовою силою через свою «Стратегічну невизначеність». Це означає, що вони поки не визначили чи авіаудару по наступаючим китайським військам вистачить аби їх відкинути чи треба буде окупація Шанхаю.
В той же час, всі кричать з усіх прасок з першого дня війни, що за Україну ніхто ніколи і ніде воювати не буде, навіть русняві ракети над територією НАТО збивати зась, а то «какби чего не вишло». Відчуваєш різницю?

Відповідно, якщо взяти заїжджену піраміду Маслоу і екстраполювати її на рівень держав, то у нас не закритий самий перший рівень із безпекою, а Тайвань на вищих позиціях.
Тому виклики і масштаби у нас якраз ± однакові.
А заводи і навіть чіпи з часом будуть, якщо, звісно, вдастся вийти із війни не втративши все і з гарантіями.

Велика кількість сучасної зброї в Тайваню, без абсурдних обмежень по застосуванню.

Бо вони і не застосовують, а такої якою можна вдарити принаймні по Шанхаю, не кажучи вже про Пекін в них звісно нема в потрібній кількості.

США та ряд союзників, майже відкрито декларують

Воні і Будапештській меморандум підписували, коли нас роззброїли і що ?

не закритий самий перший рівень із безпекою, а Тайвань на вищих позиціях.

Да ну Китай придбали в нас авіаносець і технології із виробництва, і тепер реально їм погрожують. Але насправді їм це не треба, окрім як показати Америці — що вони в регіоні мають Ultima Ratio. Там між Шанхаєм і Тайванем є два морських коридори, по яким судна йдуть один за одним наче автомобілі за завантаженим автобаном. КНР може задушити Тайвань санкціями на раз, лише самим треба вийти на повні потужності з виробництва мікрочипів, бо Тайвань це 70% світового виробництва, та власне це в процесі, КНР прогресує. Авіаносець і т.д. швидше можуть застосувати по якимось «пігмеям» раптом що, отримавши Бліцкриг, по правилам холодної війни. Мао не зумів задушити Чан Кайші бо не мав достатньо потужного флоту, а СРСР не міг надати бо і сам не мав — робив величезні танкові армії, натомість на флот не вистачало. Лінкори класу Радянській Союз під час другої світової війни зі стапелів попиляли на метал і поробили танки серій КВ та ІС 2. А тепер вже запізно — просто військовою силою буде знову фінський сценарій, тому спочатку треба остаточно банкрутувати опонента, щоб було як в Криму.

Если бы у власти были не зеленые — имело бы смысл. А так — попил бабла.

Не в зашиту зеленых, но пожалуйста назовите власть, при которой бы был не попил?
Собсно говоря у нас однажды уже была микроэлектроника, и где она?

за буль яку «власть» це буде попил. В розвинутих країнах таким займається приватний бізнес як джерело всієї движухи. Доржавні ініциативи там — це супорт. А в інших випадках — теж «прожект бо є бюджет» )))

Питання в тому, кому скільки потрібно відсипати грошей, і коли цей завод потім відіжмуть.

Не тільки, в усьому ЄС та Європі фактично нема власного виробництва чіпів. А з відомих розробнтків лише британська ARM.
Якщо реально розпочинати такий процесс — то це вже зусилльями усього ЄС, як скажімо будується транспортна інфраструктура і порти в Румунії зараз, зокрема під логістику вивозу сировини, зокрема зерна та лісу з України.
Я підозрюю — що проблему розуміють вона очевидна, станом на зараз це прямий вплив на оброноздатність і на економічну безпеку. Китай може усе перекрити на раз і на цьому усе. При чому може перекрити поставки сировини і компонентів як на Тайвань так і в Південну Корею і прининити виробництво і там. Якщо клепка є то розумно вибивати квоти ЄС саме на цю галузь, разом із чимось типу виробництвом біопалива, ніби вже щось почали із біометаном при чому на інвестиції ЄС. На усі прості і відомі бізенс моделі буде протистояння. Як там каже Трамп «ЄС для нас швидше ворог, вони нічого простого нашого не імопртують натомість багато до нас експортують».
Щодо уряду який зараз, то як не дивно він теж має певну клепку. Наприклад минулого року екпортував не зерно як завжди — а цукор.

ARM вже 300 років як не британська, у арма нема виробничих потужностей, чисто рнд

Ну їм нема 300 років взагалі, а в оригіналі вони звались Acorn :) Та історія довга.
Тим не менше найбільший RND офіс знаходиться в місті Кембрідж Об’єднання Королівство. Другий за розмірами офіс — місто Остін штат Техас США.
Модель бізнесу — давно змінена на розробку платформи, яку ліцензують інші компанії, що вже розробляють конкретний чіп, а потім вже ці компанії замовляють безпосередньо випікання у виробника.
Щодо виробництва то на сьогодні воно близко до монопольного. 54% світового виробництва це TSMC.

бітність аналогових комп’ютерів

tenor.com/...​eaming-skull-gif-23028016

імхо без діріжаблів то є марно без шансів

Краще б у виробництво плат інвестували, щоб JLCPCB не витягав в соло весь український мілтек.

нелогічно, ірраціонально, недолуго, що ще сказати про ініціативу вкласти 1-5 млрд в одному місці, щоб можна було рознести однією ракетою. Ваш завод не буде захищати ціла батарея ППО, в держорганах повно російських агентів. Згадайте коли КРУ поперевіряли в 2023 військові заводи, зясували як змінилися ланцюжки поставок та хто контрагенти, через 3 дні після завершення перевірки поприлітало саме на стратегічні заводи, загинула купа людей и знищенно, я знаю точно по одному заводу, повністю нове обладнанная на десяток млн доларів. Держава не допомогла заводам ні до ні після, та не змогла знайти винних, може тому. що вийшли б на себе?.

Тож у підсумку — автори статті виглядають занадто несерьезними, або планують подоїти бюджет на надвеликі суми.

гроші і інвестиції люблять тишу і захищеність, а тому на жаль з нашою теперішньою судовою системою, а також з «спецами з податкової» які вдень і вночі думають як збити грошей/"пощіпати гуску" треба бути повним бараном щоб тут щось будувати.

Звичайні комп’ютери зараз 64 бітні, а бітність аналогових комп’ютерів можна оцінювати тисячами", — пояснює експерт​.

Тисячами бит?

Експерти такі експерти.

ну не кілобайт же ж

Дякую за коментар. Помилки немає. Спікер спробував коротко пояснити. Зокрема, еквівалентну «бітність» аналогових обчислень можна оцінювати в тисячах, але це не пряма аналогія з цифровими комп’ютерами. Аналогові системи працюють із безперервними фізичними величинами, а точність визначається рівнем шуму, стабільністю компонентів і квантовими обмеженнями. У випадку ідеальної аналогової системи кількість розрізнюваних рівнів може бути еквівалентною тисячам біт у цифровому світі. Проте в реальності вплив шуму і нестабільності знижує цю точність, тому сьогодні використовують гібридні системи, де аналогові обчислення доповнюються цифровими.

Серйозно?
Якщо взяти робочий діапазон в 100 вольт (вже брєд) та поділити на тисячу біт (2^1000), отримаємо ≈10^-300 вольт на біт. Якщо що, то система сі кінчається десь на 10^-30

Рекомедую сконцентруватись на грантах usaid, тарологах та інших суспільно важливих темах ¯\_(ツ)_/¯

Які ще аналогові обчислення ??? Заміри з датчиків маються на увазі, типу ємкісних датчиків вітру?

Ну очевидно аналогові обчислення на аналогових комп’ютерах... Ну там суматор на ОП, а не АЛУ і все таке...

Навіть арифмометр — цифровий.

О, в кутку за акатом стоїть штука білш схожа на те з чим в універі працювали моделюючи аналогові обчислення )))

Кількість атомів у спостережуваному Всесвіті становить за різними оцінками від 4·10^79 до 10^81. Тисяча біт = 10^301. Тобто можна порахувати всі атоми в нашому Всесвіті, і якщо кожен атом буде таким же нашим Всесвітом, а атом всередині того всесвіту буде ще один всесвітом (тут мем з inception) — то вистачить щоб їх всі порахувати, ще й залишаться зайві біти. Це дуже велике число. Немає такої фізичної величини, щоб його описати.

Підписатись на коментарі