Сім етапів співбесід, бюрократія та ентузіазм. Як українські айтівці отримали роботу в Google

Google для багатьох здається компанією мрії — з її лояльним ставленням до працівників, статусом, викликами та рівнем проєктів. Тож ми поговорили з трьома українцями, які вже працюють у Google, і дізналися: як вони потрапили в компанію, якими були тестові та співбесіди, скільки місяців зайняло працевлаштування та в який спосіб компанія підтримує Україну. А ще про те, які плюси й мінуси роботи в Google і до чого треба готуватися тим, хто хоче стати «ґуґлівцем».

«Тут так само трапляються очевидні баги, так само горять дедлайни й постійно бракує ресурсів»

Юрій Ландовський, Product Manager, понад два роки в Google

У січні 2023-го почався мій третій рік у Google. Потрапив сюди в нетиповий для більшості спосіб. Ізраїльський стартап Siemplify, де я працював, на початку 2022 року викупив Google. На той час я був у команді стартапу два роки. Й історія, як я потрапив у сам Siemplify, трохи кумедна. Отож про все по черзі (все сказане далі — мої особисті думки, які не відображають позицію Google як компанії).

Передісторія

Восени 2019-го я прийшов у GlobalLogic на позицію Automation Python Engineer. Через два тижні, як я почав там працювати, мені написали на сайті Upwork із Siemplify, мовляв, вони зацікавлені в мені й хочуть запропонувати позицію Technical Spec Developer (я досі не знаю, що вона передбачала). Перший тиждень пропозицію ігнорував, бо на Upwork заходити не було сенсу — роботу ж я мав. Але потім мені написав їхній co-founder у LinkedIn, і ми поспілкувалися. Тепер-то легко судити, оглядаючись на минуле, але тоді я не знав, як правильно оцінювати стартапи. Відчувався страх, що я і місяця не пропрацював на нормальній роботі, пішов у стартап, який через два-три місяці лусне, — і доведеться все знову починати з нуля. Та врешті, після дуже важких вагань і зважувань, я вирішив ризикнути.

Спочатку в Siemplify я готував ТЗ, де в деталях розкладав, як інтегруватися нашій розробці з іншими продуктами. Це було описано на рівні алгоритмів і конкретних API-запитів, якими потім керувалися програмісти й робили все необхідне. Дуже швидко я почав брати на себе все більше відповідальності й перетворився на повноцінного PM.

Коли сказали, що Google викуповує стартап, у мене була посмішка на все лице. Це ж Google, мрія багатьох ІТ-спеціалістів з усього світу! Мене не треба було якось додатково мотивувати, щоб погодитися. Коли працюєш у Google, твій соціальний статус змінюється. Трохи забіжу наперед, аби пояснити: коли я оновив у себе в LinkedIn інформацію про місця праці та вказав Google, мене абсолютно рандомні люди почали вітати в особистих повідомленнях. Це приємно, але і кумедно.

Про перехід у компанію скажу так: процес був доволі прямолінійним. З кожним провели індивідуальну співбесіду, розповіли про нові умови... та й усе. Утім, це не для всіх стало такою грандіозною подією. Багатьом моїм колегам дали лише договір на шість місяців, після чого їм треба було шукати нову роботу.

Очікуване й несподіване

Моїм головним очікуванням від роботи в Google був унікальний досвід, який я прагнув здобути, адже я думав, що тут працюють одні генії. Та разом з досвідом я отримав і розуміння, що там працюють такі ж IT-спеціалісти, як і в інших компаніях. Тут так само трапляються очевидні баги, так само горять дедлайни й постійно бракує ресурсів.

Зараз у Google у мене схожі завдання, як і в періоди стартапу, але паралельно з’явилися нові аспекти. Наприклад, за мого попереднього досвіду публічній документації продукту не приділяли особливої уваги. А тепер, перед тим як щось випустити публічно, все має пройти через спеціальний департамент, а інколи — й через юристів, щоб випадково не було слів, які потім можна використати в суді проти Google. Такі проблеми бачиш тільки в корпораціях такого масштабу.

Тобто фактично я прийшов як Product Manager і ним лишаюся: я Product Manager у Chronicle SecOps — це B2B-продукт, пов’язаний з кібербезпекою, а саме — з автоматизацією реагування на кіберінциденти. Однак за час роботи в Google я піднявся до рівня L4. Вимоги почали змінюватися і трансформуватися до масштабніших обсягів. Стало більше делегування, більше взаємодії з іншими департаментами всередині компанії, з’явилися більші проєкти і, відповідно, більше відповідальності.

«Одним з найбільших здивувань у Google для мене стала внутрішня бюрократія. Я не уявляв, що її буде аж стільки»

Все має рухатися за попередньо передбаченими й прописаними процесами. У Google працівники зациклені на так званих артефактах. Артефакт — це документ, який описує певний дизайн, ідею тощо. Він може бути і технічним, і нетехнічним. Якщо хочеш підійматися по кар’єрній драбині, тобі потрібні ці артефакти і якнайбільше. Це інколи доходить до абсурду, бо артефакти створюються на дрібниці.

Або ось інші цікаві моменти:

1. Щоб займатися розробкою, треба під’єднуватися до спеціальної віртуалки й там програмувати. Ти не можеш пушити код напряму зі свого ноутбука. Повірте, це жахливо і максимально некомфортно.
2. Також доступ до корпоративної пошти можна отримати тільки з корпоративного комп’ютера/телефона. Це так само незручно, бо ти або постійно ходиш з двома телефонами, або весь час перевіряєш ноут, чи прийшли нові повідомлення.
3. Ще кожного року відбувається annual review, завдяки якому в тебе може з’явитися шанс на підвищення. Якщо ти хочеш отримати найвищу оцінку, то менеджер твого менеджера має зробити на це офіційний запит. Після його схвалення збирається спеціальна комісія з директорів, їхніх директорів та директорів останніх, які аналізують твоє досьє й вирішують, чи заслуговуєш ти на цю оцінку. Цього року я її отримав.
4. Якщо треба провести серйозний апдейт для стейкхолдерів, то тільки через пошту. Якщо ж робити це просто через Google Chat, тоді все написане не матиме цінності й люди спокійно в майбутньому можуть сказати: «Ой, вибач, я не побачив». А винуватим будеш ти, бо не зробив це через пошту.
5. У мене виникали певні складнощі з презентаціями, бо коли тобі треба зробити презентацію для директора і на неї виділено 10 хвилин, ти маєш вкластися саме в цей час. Ба більше, на це йде багато планування, оскільки директорам презентують специфічну інформацію. Плюс треба зважати на національність людини — від цього залежить подача. Наприклад, у мене були ситуації, де для декого я мав писати не більш як одне-два речення на слайді, а далі все розповідати. Комусь цікаві лише конкретні цифри, комусь потрібна повноцінна візуалізація, хтось очікує п’яти слайдів, а хтось — двадцяти. На щастя, у Google є свій шаблон для презентацій, який виглядає завжди якісно, тому гарну роботу такого плану не складно зробити, та все одно для мене це був новий досвід.
6. Ще є таке поняття, як oncall. На нього почергово стає то один, то інший програміст. Коли твоя черга перебувати на oncall, це означає, що в разі великої помилки ти маєш бути на зв’язку й одразу допомагати вирішувати цю проблему, нехай навіть о 23:00. Попри передбачений фінансовий бонус у таких ситуаціях, самі розумієте: це не дуже кайфово.
7. Найбільшим же челенджем за час роботи в Google для мене став work-life balance, оскільки треба постійно працювати в різних часових поясах. Я комунікую з Північною Америкою, Східною Європою та Індією кожного дня. Знайти час, який підійде всім, неможливо. Тому часто доводиться призначати дзвінки поза робочими годинами.

Та загалом я задоволений своєю роботою. Так, буває складно чи інколи вигоряєш, але завжди цікаво (до речі, у мене є телеграм-канал, де я ділюся своїми проєктами, думками на різні теми, зокрема — досвідом роботи в Google).

Плюс — у мене продукт, який трохи полегшує життя спеціалістів з кібербезпеки. І відчуття того, що твої рішення в продукті мають великий вплив, дуже круте.

Певний мінус — у повністю дистанційній роботі. Хотілося б якось зібратися разом зі своїми колегами. Декого з них за останні чотири роки я жодного разу не бачив наживо.

Та водночас я відчуваю, як Google підтримує українців. Коли почалася повномасштабна війна, компанія допомагала вивезти людей з гарячих точок у безпечніші місця, дала додаткові фінансові ресурси й допомогла тим, хто планував релокацію. Коли почалися блекаути, Google виділив кошти, щоб українці могли собі купити генератори та старлінки. У чатах Google часто трапляються збори на допомогу ЗСУ від різних працівників, і в цьому плані все нормально. Нещодавно, наприклад, Google разом із Prometheus організували безплатну стипендіальну програму для навчання з кібербезпеки.

Та якщо хочете спробувати свої сили в Google, не буду тут оригінальним і скажу, що етапи співбесід відбуватимуться дуже повільно й можуть тривати один-півтора місяця. А ще зарплату виплачуватимуть у гривнях, без прив’язки до долара: Google працює тільки через трудовий договір, і якщо ти хочеш бути їхнім офіційним працівником, то ФОП не підійде.

«Якщо хочете податися в Google, розв’язуйте задачі на LeetCode»

Владислав Литвиненко, Software Engineer, півтора року в Google

Я в IT з 2018 року й весь час мав справу з українськими компаніями: GlobalLogic, Django Stars та іншими. Утім, хотілося спробувати свої сили й у команді більшого гравця на ринку (особливо замислювався над цим, коли переглядав фільми штибу The Internship). А Google був мрією: я читав про те, як працює компанія, як усе влаштовано всередині, й хотів одного дня стати частиною такого колективу. Одразу зазначу: все, що я розповідаю, — суто мої думки, а не офіційна позиція Google.

Співбесіди

Отож спочатку був формальний скринінговий зідзвон з рекрутеркою: я трохи розповів про себе, чим займався раніше й чому хочу приєднатися до Google. Наступний етап — через два тижні — це 60-хвилинний phone call з розробником із Google, під час якого я виконував завдання з LeetCode. Після нього рекрутерка написала, що фідбек дуже хороший, й одразу запропонувала домовитися про подальший етап. Відтак ми з нею ще раз зідзвонилися й обговорили процес найму та що чекає попереду.

Мені призначили п’ять інтерв’ю по 45 хвилин, які розбили на два дні. Чотири з них були технічними. Зокрема, три передбачали виконання підзавдань з LeetCode easy/medium-рівня, питання щодо складності алгоритмів та basic computer science. Четверте інтерв’ю стосувалося distributed systems із фокусом не на коді, а на моєму баченні реалізації цієї системи (схоже на system design, але в більших деталях).

А п’ятий кол був для Google behavioral interview: запитували, як я комунікую з людьми, чи вмію приймати й давати фідбек та інше.

Також готувався до system design interview, але, як виявилося, я розпочав проходити співбесіди в компанії на рівень L3 (за відчуттями на 2022 рік — це орієнтовно рівень Junior++/Middle), а не L4 (Middle++/Senior). Тому одразу моя рекомендація: запитуйте, на яку саме позицію проходите інтерв’ю. Я тоді не знав, що є різні рівні — і на який починаєш проходити інтерв’ю, на такий тебе, найімовірніше, й візьмуть. Також з’ясувалося, що досвід роботи під час навчання в університеті практично не враховують (або ж не враховують узагалі). Ще додалися війна і стрес, тож я не приділив цьому належної уваги, аж поки не виявилося запізно. Тому я й був down-leveled під час найму.

Далі — ще одна розмова з рекрутером: чи сподобалася мені попередня комунікація та чи хочу я продовжувати далі. А вже потому призначили team matching interview. Це етап, на якому ти спілкуєшся з менеджерами різних команд і ви обираєте (або не обираєте) одне одного. У мене стався метч із першим же менеджером.

Після цього всі результати пройдених інтерв’ю надіслали в спеціальну комісію (hiring committee), і я два тижні чекав на остаточне рішення. Ця комісія складається з різних «ґуґлерів», які в компанії довгий час і які постановляють, чи брати конкретних фахівців на роботу. Про готовність запропонувати офер мені повідомили імейлом. Ще були дзвінки з рекрутером, де ми обговорювали деталі пропозиції, і врешті я погодився.

Якщо підсумувати, свою кандидатуру я подав на початку 2022-го, в середині квітня — отримав офер, а перший робочий день у Google був на початку червня 2022-го.

Онбординг

Онбординг у компанії теж тривалий: він займає приблизно три тижні. Це пов’язано, зокрема, з процедурою Google tech immersion. У мене він почався через тиждень після виходу на роботу й зайняв місяць. Під час GTI тебе вчать, що таке Google, як він працює, які цінності компанії, які інструменти тут використовують та інше. Також на цьому етапі разом з іншими новенькими ви об’єднуєтеся в команду й робите спільний проєкт. Він може як виявитися корисним для Google, так і не принести в підсумку успішного результату. Проте мета цього етапу — навчитися працювати з Google tools, адже процес розробки відрізняється від інших компаній, які використовують ті самі інструменти. Ми робили застосунок, який заметчить тебе з іншою людиною, щоби разом піти на обід і познайомитися — нічого особливого.

Після онбордингу мені призначили buddy — це людина, яка виконує роль мініментора й допомагає онбордитися безпосередньо на сам проєкт, до команди, з якою ви і заметчилися на співбесіді. Такого фахівця закріплюють за новим працівником на три-шість місяців. У цей період у мене також були розмови з менеджером, який пояснював, як відбувається процес від промоушену до перформанс-рев’ю. Ще були мітинги зі спеціалістами з мого проєкту, щоб усе краще зрозуміти, і низка інших.

Попри те, що комунікації дуже багато, я розцінюю це як позитивний досвід. Усі процеси тут добре налагоджені (це непорівнянно зі станом справ, з яким я стикався свого часу в інших компаніях). Усі знають, що за чим іде й навіщо. І в перший-другий місяць від тебе тут нічого не очікують, адже розуміють, що процес адаптації важкий: не всі нові співробітники мали досвід роботи в Big Tech з великою кількістю бюрократії.

«До того, як потрапити в Google, я дивився на компанію через рожеві окуляри»

Уявляв, що тут чи не щодня новий технічний челендж, як на співбесіді: одне нове завдання за іншим. Та насправді такого немає. Цікавих і складних завдань не бракує, та найбільший виклик — це не написання коду, не розробка якогось рішення, а комунікація з командами. Перш ніж щось зробити, треба прокомунікувати з низкою людей, пройти privacy review, security review, написати дизайн-документ і не тільки. Навіть якщо йдеться про найменші зміни, які ти плануєш внести зі свого боку, слід подумати про інші команди (в моєму випадку — щонайменше чотири), які можуть бути зав’язані на тобі або на яких можеш бути зав’язаний ти. Хоча все може відрізнятися від команди до команди, тож мій досвід може бути нерелевантним у кожному кейсі.

Та водночас мене приємно здивувала відкритість людей у Google. Я не думав, що тутешня спільнота така класна. «Ґуґлівці» створюють внутрішні тулзи, є новини про Google усередині компанії, є ресурс, де постять внутрішні мемчики, — це прикольно!

І дуже круто, що завжди можна призначити мітинг з людиною з будь-якої команди й будь-якого рівня — у мене як у співробітника є доступ до всіх, хто працює в Google. Я призначав ко́ли не лише безпосередньо по своєму проєкту. Наприклад, мені було цікаво поговорити про ML — я знайшов відповідну людину, про те, що стосується performance optimization, — також запланував дзвінок. Якщо виникає проблема, достатньо написати: «Хей, у мене тут проблема виникла, можеш виділити 15 хвилин й обговорити її зі мною?». Навіть якщо ти написав людині рівня L7 (Senior Staff Software Engineer, 9+ років досвіду) чи вище, для тебе завжди знайдуть час.

Зростання

Серед найбільших челенджів для мене також було перемкнутися з аутсорс-моделі співпраці, в якій я був раніше, саме на продукт. Адже тут маєш думати не лише про себе і про власний розвиток, а й про інших, бо всі ми пов’язані.

Певний час пішов і на те, щоб розібратися, як працює Big Tech зсередини: як видають бонуси, стоки, від чого вони залежать, як відбувається промоушн тощо. Зазвичай ти не запарюєшся, бо все в десятки разів простіше. Але тут, щоб усе зрозуміти, треба справді докласти зусиль.

До речі, попри down-level під час найму я зміг швидко просунутися на наступний рівень. За вісім місяців роботи я піднявся з L3 на L4. Це позначається на зарплаті, стоках. А от на завданнях — ні. Я вже на рівні L3 робив те, що роблять на L4. Хіба що ставлення людей трохи змінилося: з’явилося більше довіри.

Я працюю у варшавському офісі Google, де багато українців. У компанії відбуваються тематичні українські тижні, є групи за інтересами, які популяризують ті чи інші елементи культури, але це — ініціатива самих українців. У Google до всіх працівників ставляться однаково, без якихось привілеїв. Хоча кілька разів я бачив листи від топів зі словами підтримки й знаю, що компанія виділяє певний бюджет на волонтерські потреби, а також допомагає своїм працівникам, які залишилися в Україні.

Обговорювати воєнні, політичні питання можна хіба між собою, на тій же кухні. Комунікувати про таке на загал не прийнято. Але це стосується не лише теми війни в Україні. Google у принципі намагається бути аполітичним, тому, наприклад, тему виборів у США, підтримку тієї чи іншої партії теж ніхто зачіпати не стане.

Підсумовуючи, враження від роботи в мене точно позитивні. Це ж Google, як інакше [сміється]! Було б круто зменшити трохи бюрократію і колаборацію між командами, але на їхнє існування є вагомі причини.

Якщо хочете податися в Google, розв’язуйте задачі на LeetCode. Без них сюди потрапити не вийде: процес усе-таки складний. А окрім того, довгий. Це стосується і кар’єрних сходів. У Google можна дуже далеко зростати в плані позиції, зарплати, проєктів. Але на це потрібен час.

«Мені здавалося, що на проєкті виявиться дуже складно, я буду розгублена й найнеосвіченіша з усіх»

Софія Бондаренко, Software Engineer, 2 місяці у Google

Я ніколи не замислювалася над тим, щоби працювати в Google, не планувала спеціально подавати свою кандидатуру на ту чи іншу вакансію. Та влітку 2023-го мені написала рекрутерка в LinkedIn з пропозицією пройти інтерв’ю. Доти мені здавалося, що розв’язати завдання, які дають на співбесідах, й отримати офер від Google може лише мегамозок [сміється]. Тож вирішила, що спробувати власні сили — непогана ідея.

Окремо про умови найму чи щось додаткове про Google я не дізнавалася, але мала загальне уявлення, як усе це виглядає, що пропонує компанія і як потім ведеться тамтешньому спеціалісту. Кілька моїх друзів уже працювали в Google — чимало чула від них.

Спібесіди

У моєму випадку було сім етапів співбесід. Перший — це 20-хвилинний скринінг з рекрутером: розпитували про освіту, досвід, з якими мовами програмування працюю тощо. Через місяць (можна було швидше, але я взяла час на підготовку) відбувся перший технічний етап, на якому вирішували, чи можна мене пропускати до більш серйозних етапів. Це був Google Meet на 45 хвилин, під час якого я мала розв’язати алгоритмічну задачку.

За тиждень я дізналася про позитивний результат, а за місяць на мене чекав онсайт-етап. Це чотири інтерв’ю в один день по 45 хвилин, після кожного з яких — 15 хвилин перерви. На перших трьох мені давали алгоритмічні задачі, які треба було розв’язати будь-якою мовою програмування й при цьому прокоментувати, чому я обрала саме це рішення, дизайн-архітектуру тощо. А останнє інтерв’ю того дня — це так званий Googliness — нетехнічне: на ньому перевіряють, наскільки ти командний гравець, як виходиш із конфліктних ситуацій. Такий собі тест на адекватність.

За результатами цих інтерв’ю тобі виставляють бали. Їх, разом з резюме, розсилають по командах Google, де потрібні нові працівники. Якщо твій профіль зацікавив когось, менеджер команди повідомляє про це рекрутера, він — тебе, тобто кандидата, й далі призначають зідзвон. Цей етап називається team match. Мені дуже пощастило, бо мною команда зацікавилася одразу: буквально за кілька годин після завершення онсайт-частини від них прийшла заявка на кол. Ми одне одному сподобалися, і за тиждень я отримала офер.

Онбординг

Онбординг відбувався по-особливому, якщо порівнювати з іншими компаніями, оскільки Google має власну екосистему для розробки своїх продуктів. Інструменти, з якими працюють у компанії, дуже незвичні, тому новачків учать, як ними користуватися. Також під час тритижневого онбордингу нас ознайомлювали з загальною історією компанії та її кодексом: розповідали, яка буває дискримінація на робочому місці, як її розпізнати й куди звертатись, як дотримуватися інклюзивності під час розробки продуктів тощо.

А ще нових людей розбили на команди, в яких учасники мали вигадати й повністю реалізувати проєкт за принципом, як це роблять у Google: написати документацію в стилі компанії, провести дослідження і за допомогою їхніх інструментів утілити ідею в життя. Ми робили розширення для браузера, що допомагає новачкам у Google більше дізнатися про людей, яких вони зустрічають на мітингах. Наш проєкт відзначили: сказали, що ми молодці, бо встигли все реалізувати, і що в нас були суперсмішні меми на презентації. Після цього команди розформували, і кожен пішов до своєї home team, з якою заметчився.

Очікування від роботи в мене були як хороші, так і не дуже, більш тривожні. Хороші стосувалися смачної їжі тричі на день [сміється]. Я знала, що в офісі класно готують. А ще чула про безплатний спортзал. Це очікування збіглося з реальністю на 100%.

З поганого: мені здавалося, що, коли я вийду на проєкт, виявиться дуже складно, страшно, я буду розгублена й найнеосвіченіша з усіх довкола, адже в Google працюють найкращі програмісти світу. І тут, на щастя, побоювання не справдилися. Пригадую, коли вперше прийшла в офіс, думала: все, зараз я сяду й загублюся серед усіх. Та насправді мене дуже тепло зустріли й буквально за ручку провели по всіх етапах. Я усвідомила, що документація зрозуміла, ментори чудові й усе не так складно. Чого не скажеш про офіс — було дуже важко в ньому не загубитися [сміється].

Мене здивувала комунікація і той факт, що я можу поставити будь-яке питання на будь-яку тему (про роботу, офіс абощо) абсолютно будь-якій людині. Неважливо, чи ця людина в моїй команді, чи це суперсиньйорний стаф-менеджер — мене почують, дадуть відповідь або скерують до правильної людини.

Вразило, що абсолютна більшість людей тут суперумотивовані робити щось нове, цікаве й крутезне. Наприклад, у Google є таке поняття, як 20 percent project. Це офіційна політика компанії: 20% свого часу спеціаліст може витрачати на проєкти, яких немає в загальному бізнес-плані розвитку продуктів Google. Тобто ти займаєшся тим, що цікаво саме тобі, і цей час оплачується компанією. Так може народитися умовний новий Gmail чи YouTube, просто з шаленої мотивації співробітників робити щось круте й змінювати світ. Такого ентузіазму я ще ніде не бачила.

До українців тут ставляться абсолютно так само, як і до всіх. У Google є політика: неважливо, звідки людина родом, — до неї в будь-якому разі ставитимуться з повагою. Водночас у компанії є окремі групи або суто українців, або не лише українців, які займаються волонтерською допомогою для нашої країни.

Утім, не впевнена, чи можна порушувати політичні питання. У кодексі цього не було, але я жодного разу не чула, щоб хтось у їдальні чи під час роботи обговорював війну в Україні чи війну Ізраїлю та Палестини абощо.

Наразі мені все в Google подобається, і я б не хотіла нічого змінювати в компанії. Можливо, кажу так тому, що поки що для мене тут чимало нового й цікавого. Мені до вподоби work-life balance, те, що немає жодних трекерів, над тобою не стоїть менеджер або лід і не каже, чому ти не за робочим місцем або чому не виконала те завдання. Всі дуже лояльні. І політика компанії зводиться до одного: якщо ти зміг сюди потрапити, отже, ти людина, яка може розібратися в собі, своєму часі й працювати так, як зручно, при цьому ефективно. Ось ця повна довіра дає відчуття комфорту.

Що порадити тим, хто розмірковує про роботу в Google?

З поганого: не всім щастить швидко знайти команду або швидко отримати відповідь від рекрутера. Трапляються ситуації, коли рекрутер зникає на місяць чи на останньому етапі заморожують процес найму.

Але, якщо ви все ж почали hiring process, раджу в період очікування відповідей від рекрутера сховати телефон подалі й не підходити до нього. Бо я що п’ять хвилин, надто на останніх етапах, брала до рук телефон і перевіряла, чи немає там листа щастя [сміється]. В будь-якому разі ви витратите чимало нервів. Тож варто запастися чаєм з ромашкою або тим, що допомагає саме вам заспокоїтися й добре спати.