Професійне вигорання: як не «перегоріти», коли дуже припече

[Про автора: Альона Черненко-Диба — QA Manager у Astound Commerce з 11-річним досвідом в ІТ — від джуніор тестувальника до функціонального менеджера команди. Її кредо як менеджера: «Успіх вашої команди є досягненням команди, невдача команди є результатом вашого неефективного менеджменту»]


Професійне вигорання — це синдром, який розвивається на фоні хронічного стресу і призводить до загального виснаження організму людини. Він включає в себе три складники: енергетичний (брак енергії, фізична перевтома), емоційний (апатія, зниження чутливості та емоційності, байдужість) і екзистенціальний (втрата сенсу діяльності, життя). Це стан, коли зовсім нічого не хочеться, коли опускаються руки, коли результативність і якість роботи стрімко падає, а зацікавленість і мотивація в роботі зникають. Це стан, коли перебування з сім’єю перестає приносити задоволення, а рідні, друзі та оточуючі починають дратувати. Це стан, коли загострюються проблеми зі здоров’ям, а задоволення від життя та його якість падають...

Ми вважаємо себе досвідченими і віримо в те, що у нас завжди все під контролем. Ми точно знаємо, чого хочемо і як того досягти, тому дуже активно і рішуче йдемо до своєї мети, не зважаючи при цьому на зовнішні і внутрішні ознаки перевтоми і стресу. Про можливе професійне вигорання нас застерігають колеги, рідні, друзі, але ми їх не чуємо або свідомо не хочемо чути. Професійне вигорання здається міфом, в який не віриш, допоки він не стає частиною твого життя.

Причини

Ще на початку свого становлення як менеджера я відчула на особі всі ознаки професійного вигорання з одним-єдиним справжнім бажанням — потрапити на безлюдний острів.

Сьогодні, оцінюючи той стан, я можу назвати основні причини, які до нього призвели:

  • звичка жити й працювати в швидкому темпі, бажання встигнути все і одночасно, як на роботі, так і в особистому житті, і як наслідок — часті перепрацювання, недосипи;
  • неякісне планування часу без фокусу на пріоритети, що є важливими для мене, для сім’ї, для професійного розвитку і роботи, а звідси — надмірна кількість задач «на вчора»;
  • постійно завищені планки для досягнення нових цілей і виконання нових задач, переоцінка своїх можливостей і в результаті — певний внутрішньоособистісний конфлікт (можливо, криза гармонізації особистості);
  • надмірна емоційність через проживання всього особисто, пропускання через себе негативних моментів життя і роботи;
  • невміння сказати «ні» або визнати той факт, що не з усім можна впоратись самотужки і що просити про допомогу, делегувати — це нормально;
  • неготовність прислухатись до свого організму, небажання та й, можливо, невміння відпочивати, щоб не втрачати даремно такий важливий час.

На те, щоб відновитися емоційно, фізично і психологічно, щоб повернутися до звичної мені продуктивності в усіх сферах життя, щоб знову почати отримувати кайф від того, що я роблю, мені знадобилося три місяці. Перший місяць був більше схожий на режим овочу... Наступні два були присвячені роботі над собою, основам переструктурування мозку і різного роду висновків.

Висновки з особистого досвіду

Встигнути все і скрізь неможливо та й не треба. Фокус — на пріоритети і важливі справи

Я вважала, що якість і результативність того, що я роблю, залежить від обсягу якісно і швидко виконуваних завдань будь-якого роду, в будь-якій сфері свого життя. Чим більше — тим краще. Можливо, в деяких ситуаціях це дійсно так. Відвідавши низку тренінгів по тайм-менеджменту, з особистої ефективності, тепер я переконалася в тому, що результативність того, що робиш, прямо залежить від чітких пріоритетів з фокусом на важливість задач. Пріоритети можуть змінюватись. Розуміння важливості в різний момент часу теж може і буде відрізнятись.

Та якщо провести алегорію дня чи тижня, до прикладу, з порожньою банкою, неважливі справи — з галькою, а значущі — з великим камінням, то по факту немає значення, скільки гальки поміститься в банці. Більш важливо, яку кількість великих камінців може вмістити банка.

Я не маю на увазі робити більше справ з меншими затратами часу та енергії. Я про те, щоб культивувати таке сприйняття, коли чітко розумієш, що саме має значення в твоїй роботі і в житті, і займатись цим в першу чергу. Адже саме це дає відчуття емоційної позитивної насиченості, відчуття задоволеності в кінці дня, тижня, місяця...

Після початку навчання на курсі «дитячо-сімейної психології» прийшло розуміння, що відчуття задоволеності зростає в рази, коли важливість таких завдань розподіляється з врахуванням піраміди цінностей (з фокусом на основні області/ролі нашого життя), за пріоритетністю. Наприклад:

  1. Я.
  2. Моя половинка (чоловік/дружина).
  3. Діти.
  4. Батьки/рідні.
  5. Робота.
  6. Друзі / хобі / домашні тварини.

Безумовно, кожен обирає свою систему цінностей та свої пріоритети. Моя піраміда ціннісних пріоритетів дещо інакша. Та для отримання максимального задоволення від результатів чи процесу своїх дій, має бути гармонія власного набору пріоритетів і поставлених цілей в роботі.

Обов’язково має бути час на відновлення енергії

Відпочинок, спланований чи спонтанний, активний чи пасивний, я сприймала як даремну втрату часу, адже все це так сильно відволікало мене від виконання особистих чи/і професійних задач, від досягнення цілей, від того самого руху вперед задля бажаної успішності. Я не врахувала одного: чим довше знаходишся в шаленому ритмі і, відповідно, у стресі, не даючи організму повноцінно відновлюватись, тим сильніше падає продуктивність. Ох... І тим важче потім повертатись до попереднього рівня ефективності. Моє переконання на тепер — краще мати стабільно високу продуктивність, аніж періоди шаленої продуктивності з тривалими періодами її значного спаду.

Познайомившись ближче з психологією і фізіологією людини, я не лише прийняла той факт, що час на відновлення затраченої енергії повинен бути, а й почала активно приділяти увагу таким драйверам відновлення енергії (за К. Когоном):

  • Рух — шляхом поєднання рухової активності протягом всього дня з комфортною для конкретного організму системою фізичних вправ будь-якого напрямку. Шляхів покращення фізичної форми багато — тут і біг, і командні види спорту, і тренування в залі, і плавання, і аеробіка тощо. Періодичність, формат, навантаження — все особисто.
  • Харчування — збалансоване, таке, яке насичує мозок і організм поживними речовинами, зокрема, в першу чергу глюкозою та киснем. Таке, яке комфортне організму.
  • Сон, протягом якого засвоюються отримані знання, освіжається пам’ять, підсвідомо узагальнюється отримана інформація, відновлюються сили і перезавантажується мозок (не менше 8-ми годин на добу).
  • Релаксація і регулярний відпочинок — свідомо підібраний саме для конкретного організму, зокрема різні медитаційні техніки, вміння управляти своїми негативними емоціями і думками тощо. Вміння позбавитись напруги і діяти спокійно.
  • Спілкування (живе, емоційне) — задля позитивної соціальної взаємодії. Час, який ми виділяємо на побудову і підтримку стосунків з важливими для нас людьми, і час, який ми мінімізуємо в спілкуванні з токсичними людьми, фактично витрачається на живлення мозку і є базою для накопичення позитивних емоцій.

Кожен із п’яти драйверів відновлення енергії є важливим. Однак з мого досвіду повноцінний ефект вдається отримати, лише коли поєднані усі п’ять разом. Іншими словами, маючи правильну модель рухливих/фізичних активностей, харчування, сну, релаксації і спілкування, людина отримує нові сили, стає цільною особистістю і відчуває задоволеність в кінці кожного дня.

Накопичення позитивних емоцій. Змінюємо ставлення. Фокус на можливості

Як емоційна людина, я часто брала все близько до серця, переживала всі маленькі чи великі невдачі. Будь-яка нова ситуація чи можливі зміни викликали у мене певний страх через невизначеність. Були ситуації, коли здавалось, що вкладаєш і віддаєш багато сил, часу і енергії, а очікуваного результату немає. Було відчуття, що все ділиться виключно на дві категорії — погане і хороше, і поганого — більше. Це засмучувало, дратувало, виводило з психоемоційної рівноваги, породжувало купу негативних емоцій, які накопичувались і трансформувались у невроз чи стрес, чи і те і інше. Мимовільні негативні думки, ризики в будь-якій ситуацій були звичними атрибутами мого життя.

З часом прийшло розуміння, що всі зміни на краще. Якими б вони не були, вони відкривають для мене нову сторінку, з новими можливостями. Будь-яка проблема — це та сама задача, а будь-які ризики варто трансформовувати в план дій з вирішення задач, а ще краще — в можливості. Відвідуючи тренінги з фокусом на емоційний інтелект, на емоційну компетентність менеджера, паралельно спілкуючись з різними психологами, я вчилась змінювати сприйняття таким чином, щоб фокусуватись на позитивних емоціях, щоб позитивно мислити і сприймати зміни, щоб вміти розпізнавати і приймати емоції оточуючих, а найголовніше — не блокувати свої емоції, а натомість управляти ними.

Кожен із нас може позбутись автоматичних негативних емоцій і думок, якщо цього дійсно захоче. Дуже часто ми вважаємо, що є ситуації, які змінити неможливо, при цьому ми не робимо ніяких кроків назустріч змінам. У такому випадку — беріть ручку і листок паперу і виписуйте всі претензії і думки стосовно роботи, сім’ї, друзів, стосовно себе особисто. Що можна змінити — змінюйте, не можете відразу — змінюйте поступово. Якщо ж не хочете жодних змін — подивіться на ситуацію з іншого боку, може вона і не така страшна, як вам здається, змінюйте ставлення до неї.

На моє переконання, всі події, які з нами відбуваються, стаються саме в той момент, коли ми до них готові. Всі люди, які нам зустрічаються на життєвому і професійному шляху, зустрічається саме тоді, коли вони нам потрібні. І події, і люди нас вчать, відкривають нові можливості. Наше ж завдання в цю мить — зрозуміти, навчитися, діяти з позитивним ставленням.

Правила для попередження вигорання

Враховуючи ті зміни, особистісні та професійні, які відбувались зі мною протягом 10 років на керівних посадах, у мене сформувались чіткі правила, якими я керуюсь, аби знову не зустрітись пліч-о-пліч з професійним вигоранням:

  • Бути в контакті, в гармонії з собою. Бути чесним із собою. Чути себе, розуміти, чого зараз хочеться більше чи менше, відчувати свій внутрішній і фізичний стан, слухати своє тіло і організм. При потребі змінювати пріоритети, плани, реагувати на випередження.
  • Бути в моменті. Тобто бути емоційно присутнім в тому місці, з тими людьми, в тих активностях, де ти є зараз. Якщо це час з дітьми, то всі твої думки, твоя фізична і емоційна присутність має бути з ними. Не відволікаючись на різні інші питання і думки. Нехай це буде 10-15 навіть 5 хвилин часу емоційної присутності в моменті, але з точки зору результативності і ефективності це краще і більше, аніж годину часу «думи думаючи на різні теми одночасно».
  • Планування цілей на рік, з декомпозицією задач на місяці, тижні, дні. За пріоритетами і з фокусом на їх важливість. Враховуючи ролі, які актуальні для мене більше чи менше в кожний момент часу. Переважно послідовно, аніж одночасно.
  • Відпустки — мінімум тричі в рік, краще короткострокові, але частіше. Без робочої пошти, без засобів до зв’язку з робочих питань, без інтернету і соціальних мереж. Відпочинок активний чи пасивний. З сім’єю чи з друзями.
  • Фізичні навантаження. Мінімум тричі в тиждень, чергуючи силові і аеробні вправи, розтяжки. Рухливість протягом дня, максимально часто, наскільки це можливо.
  • Позитивне мислення і сприйняття подій, людей, обставин. Мінімізація негативних емоцій. Фокус на можливості.
  • Релаксація і відпочинок для мозку. Масаж, медіативні техніки, музика, комфортна вуху, тощо. Кожного дня я «ловлю своє даніссімо» мінімум 30 хвилин і як в рекламі — «нехай увесь світ зачекає». Це той час, коли нічого не плануєш, нікуди не біжиш, ні з ким не говориш, а просто релаксуєш за чашечкою кави чи без, спостерігаєш або слухаєш звуки природи, за всім, що тебе оточує.
  • Професійний і особистісний розвиток. Відвідування тренінгів. Читання книжок, статей. Враховуючи свої бажання і фокусуючись на тих напрямках, які є важливими, бо приносять задоволення.
  • Час для себе. Він має бути завжди.

Важливо розуміти, що у кожної людини є також власні «рецепти» відновлення енергії, які можуть бути більш ефективними і дієвими за тих чи інших ситуацій.

Поради менеджеру

Як менеджер я розумію, що залізти в голову співробітникам не можна, та й не треба. Давати поради, коли їх не питають, не варто. Кожна людина сама несе відповідальність за себе, за свої вчинки і дії. Але я можу бути поруч, відслідковуючи психологічно-емоційний стан співробітників, створюючи відповідні умови для його покращення, реагуючи при потребі. Індивідуально. Запорукою успішності в таких ситуаціях є уважність менеджера і відкритість співробітника, готовність людини завчасно прийти до менеджера, якщо щось не так, а менеджера — допомогти.

Окрім перерахованих вище особистісних правил і рекомендацій, які я регулярно озвучую при потребі своїм людям, я вірю в те, що такі дії з мого боку дозволяють мені захищати людей від професійного вигорання:

  • Налагодження відкритості і діалогу в роботі з людьми, двосторонньої комунікації шляхом безперервного формального чи неформального спілкування. Це необхідно для чіткого розуміння психологічно-емоційного стану своїх людей і можливості вчасно відреагувати.
  • Оцінка здібностей, потреб і схильності співробітників, підбір обсягу і типу роботи для кожного у відповідності до визначених факторів. Збільшення навантаження лише за умови успішних результатів роботи та за погодженням усіх членів команди. Чітке встановлення пріоритетів у роботі команди, щоб дати необхідний час і ресурси для виконання завдань.
  • Визначення і узгодження реальних очікувань, зони повноважень і відповідальності, за потреби.
  • Менторство і коучинг співробітників, розвиток їх здібностей, обговорення будь-яких питань.
  • Врахування мотиваційних факторів і потреб кожного співробітника окремо.
  • Культивування на рівні відділу і компанії потреби в професійному і особистісному розвитку.

Пам’ятайте

Ми звикли вважати, що професійне вигорання викликають великі обсяги і темпи роботи. Та насправді воно обумовлено переважно тим, що наш робочий графік, ритм життя, характер обов’язків, дедлайни та інші фактори стресу перевищують задоволення від того, що ми робимо. За словами Ніцше, якщо у людини є «для чого» жити, то вона витримає будь-яке «як». Ресурсності нам всім :-)

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось1
До обраногоВ обраному0
LinkedIn



70 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Про один з способів, як не допустити вигорання ділюсь у відео — www.linkedin.com/...​ivity:6528707263513796608

Ідея в тому, що працювати можна з нульовими очікуваннями.

— це синдром, який розвивається
Синдром — это совокупность симптомов. Совокупность развивается?

— на фоні хронічного стресу
Поинтересуйтесь значением слова «стресс». Взгляните не только на перевод английского слова, но и на значение использованного термина.

— призводить до загального виснаження організму
Если бы это было так, то не было бы толстеющих «профессиональных выгоранцев».

— включає в себе три складники
Синдром — это совокупность, множество, в котором может быть произвольное количество симптомов.

— стан, коли зовсім нічого не хочеться, коли опускаються руки, коли результативність і якість роботи стрімко падає, а зацікавленість і мотивація в роботі зникають
Смешались в кучу кони, люди... Не всякая депрессия это выгорание. Не всякий негатив это выгорание. Не всякая усталость это выгорание.

Вы взяли в кучу все признаки, которые хоть как-то подходят. Приписали к ним кучу возможных причин, которые хоть как-то подходят. Причем в список причин внесли следствия.
Ну и советы тоже примечательны. Помимо универсальных «правильно кушай и спи» и «удели внимание здоровью», встречается чудное:

— Я не хочу работать, нет сил...
— Тебе нужно больше уделить сил планированию и приоритезации. На год, с декомпозицией, последовательно каждую мелочь.

— Семья не радует, друзья раздражают...
— Тебе нужно больше общаться.

— Мне ничего не хочется.
— Каждый может избавиться от негатива, если действительно этого захочет.

И ничего по заявленной теме — ни одной настоящей причины, ни одного настоящего приема по предотвращению профессионального выгорания.

Усталость — это не состояние истощения. Мышцы и мозг восстанавливаются за полчаса отдыха после тяжелой работы. Если поднимаемых тяжестей не видно, а усталость длится днями и неделями, то пора таки задуматься.
Усталость — это одна из сдерживающих эмоций. Под «не хочу делать» всегда скрывается «хочу не делать», которое имеет свои причины, которые не отдыхом решаются, будь он пассивный или активный.
В любом случае, профессиональное выгорание — не следствие усталости. Ощущение усталости — это один из симптомов, а не причина.

Вы путаете обработку накопленной информации, в которой участвует несколько разных пассивных (АКА дефолтных АКА фоновых) функциональных систем мозга, и оперативную работу, в которой участвует несколько разных активных функциональных систем мозга.

Сдерживающие эмоции «не хочу» воспринимаются на уровне активной системы, для отдыха которой нужно полчаса после действительно тяжелой работы — ограничения метаболизма.

А за медитацию, сон и другие виды бессознательной деятельности, отвечают пассивные системы, которые в принципе не устают, поскольку конструктивно пригодны для фоновой работы, от которой в любой момент времени нужно иметь возможность перейти к серьезной нагрузке при работе активной системы.

Не считайте бессознательную деятельность мозга отдыхом. Даже глубокий сон — это важная и серьезная работа по обработке накопленной информации.

Как избежать выгорания: настроить регулярную проверку аНеЗаколебалоЛиВсё() и при позитивном результате вызвать таДерисьОноВсёКонём(). Для правильного выбора уровня срабатывания первой функции надобно пережить это самое выгорание в сравнительно лёгкой форме, чтоб колёсами не лечить.

Дякую — дуже актуальна тема, класні поради

Мне кажется, у выгорания всегда есть более глубокая психологическая первопричина. Например, попытки с помощью сверхактивности получить одобрение или уйти от тревоги из-за экономических / любых других рисков. В итоге получаем такую компульсивную деятельность, причина которой не всегда осознается, но поскольку это довольно невротическое состояние, его нельзя удовлетворить, даже получая желаемое — полученного сразу становится мало и нужно еще.

Если состояние не слишком критическое, то такие советы могут помочь. Например, человек пришел на первое место работы, где приняты безудержные овертаймы, но сам он понимает, что это не хорошо — какое-то время он может быть в стрессе, но потом разберется с этим и найдет другое место работы.

Но если такие реакции обусловлены чем-то более глубинным, то тут советы из статей не очень помогут, нужна терапия или хотя бы глубокая саморефлексия. Нужна какая-то поддержка извне, чтобы у человека была возможность нарастить с ее помощью внутренний ресурс поддержки.

С другой стороны, если в окружении есть люди, которые на собственном примере показывают действенность изложенных советов, они могут быть ролевой моделью для такого человека, показывая, что вот можно и так, и не давая застрять в своем восприятии. Спасибо за статью.

Предлагаю перед поиском причин определить сущность. Профессиональное выгорание это не просто плохая работоспособность. Общие советы по борьбе с негативным мышлением тут не помогут.
Обратите внимание на то, что при смене работы обсуждаемое «выгорание» исчезает в течение нескольких дней, и появляется через полгода-год. Какой процесс идет по тому же графику?

Як все просто якшо розкласти по списках. Хотів би я познайомитись з людиною, яка по такому списку живе. Харчування, фізкультура, відпустки, сон. Планування, спілкування, гармонія. Якщо тільки дотримання цих умов запобігає вигоранню — то в мене для вас погані новини.

А дана стаття насправді привнесло рівно 0 корисної інформації. Це все можна було накопіпастити із різних джерел в інтернеті, на кожен пункт по 10+ окремих статей і ще 10+ статей де це все вже перелічено.

Дякую за цікаву і корисну статтю!

И тут же в комменты набежала толпа людей, считающих, что любая депрессия лечится копанием картошки, а профессиональное выгорание — не больше чем лень. Легче, господа, легче. И к себе и к другим. Любой лошади нужен отдых время от времени, а не только бесконечные скачки.

то есть Вы считаете, что программисты это лошади с веслами? ну или просто лошади? )))

Мне кажется, что некоторые комментаторы так считают)))

некоторые комментаторы себя считают Д`Артаньянами ))

А кто тогда лошадь Д`Артаньяна?

Та есть тут такой... Ржет постоянно...

зависит от механизма.
если сломалась выработка серотонина — то одним желанием не поправишь.
если дело в психике — то допускаю, шо трудотерапия или общение со специалистом может помочь.

А никто и не говорит, что депрессия лечится копанием картошки. Она вылечивается набором здоровой доли похуизма и прохождением курсов психологических по тому, как грамотно отказать начальнику.

Понимаете, если у человека уже есть баги в психике, то их надо фиксить, в тч с помощью психотерапевта. А тут народ предалагет поработать кассиром в АТБ и сразу все улучшится. Грустно это.

Психика здорового и не очень человека отличается возможностью сделать выбор, у здорового человека он шире, у не очень — уже. И он может сто раз знать, как делать правильно, но не делать, потому как просто не может, механизм отсутствует. Это я о том, что здоровую дозу похуизма надо еще откуда-то взять, а откуда взять ресурс?

Я депрессией не болел. Хандру преодолеваю с помощью единоборств.

Не поработал кассиром АТБ не познал дзен.

... а откуда взять ресурс?

В основном из ощущения личной безопасности.

Я не очень понимаю, что вы имеете ввиду под «ощущением личной безопасности». Но вот точно могу сказать, что в депрессии и даже хандре человеку не очень хочется предпринимать активные действия. Депрессия она вообще больше про саморазрушение и лежать тряпочкой.

Депрессия она вообще больше про саморазрушение и лежать тряпочкой.

Одно дело лежать тряпочкой когда есть что покушать и чем заплатить за квартиру и в ближайшей и среднесрочной перспективе не планируется не стать быть и совсем другое даже не лежать но прямо знать что завтра всей этой «личной безопасности» может и не быть пользуясь случаем передать привет начальнику скажи нет.

)) ты издеваешься? Это чисто технически психологический ад закрытая крайне ограниченная по пространству коробка без возможности уйти кругом море чисто технически под непрерывным напряжением (под парусом по средиземному на мелкой посудине до 40 футов это вполне себе серьёзный поход) тем более на «месяцев 3-4» там неделя народ не выдерживает и срывается «в компании хороших друзей» а то 20 недель чистая смерть ))

Это просто в корне другой стресс. Он подавит текущий.

Ну да ну да «всё что вас не убивает...» ))

Это Вы про выход из зоны комфорта текущего состояния дистресса в нормальный такой позитивный стресс?

Кстати да, в некоторых источниках встречала мнение,что цинга в длительных плаваниях эпохи парусных судов объяснялась не столько отсутствием витамина с, сколько депрессивными состояниями, которые нарушают его усваиваемость.

Не ну там всё же ж конкретно отсутствием витамина депрессивные состояния в дальних походах лечаться непрерывными нарядами по драинию палубы и натирки всех медных и бронзовых вещей.

Ну почему же херня. Я не буду «подписываться» за все советы, думаю что прямо все не обязательны, но с моей точки зрения, лучше заниматься профилактикой в виде своевременного отпуска, выполнимых целей и зарядки время от времени, чем ждать онемения руки. Чаще всего это «дешевле», чем потом тратить время и деньги на реабилитацию.

А насчет «если прозвенел» — то очень согласна, нужно идти и решать проблемы, а не ждать их дальнейшего развития, это же те же баги, которые надо фиксить сразу, а не убеждать себя что это фича и так сойдет))

Приходит по большому счету тоже одним путем — вджобывая без продыху бОльшее время, чем организм способен выдержать.

Советы, несмотря на обобщенность, работающие. Просто осознание необходимости им следовать приходит по факту проблем со здоровьем.

Професійне вигорання — це синдром

Sovsem-Zazhralisya
Прекрасно лечится следующим способом:
— 1месяц работы кассиром в АТБ
— ежедневное посещение стационара политравмы
— вечерним прогулки на трамвае в пролетарские районы.
При повторном возникновении симптомов добавить к списку развод и ипотеку.

а депрессия лечится самовнушением, шо ты симулянт херов и дерьмо.
а грыжа — работой со штангой.
а проблема с эрекцией — просмотром порно с копрофилией.

Вы наверное сильно удивитесь.... )

а депрессия лечится самовнушением, шо ты симулянт херов и дерьмо.

Ты не поверишь!..

тому, что именно так всё это и лечется.

Потому что в примерно 100% внезапно оказывается, что это никакая не «депрессия с грыжей» а банальная лень.

Со стрррашным «выгоранием» от отсутствия печенек в офисе то же самое, только процент повыше.
Всё это действительно элементарно лечится «работой кассиром», через месяц которой «выгорание» просто как рукой и поцыэнт с криком «о боже какой я был идиот» козликом скачет обратно в уютненький офис бодрячком пилить формы на ангуляре.

Ваш Кэп.

это никакая не «депрессия с грыжей» а банальная лень

Если человек сам себе поставил этот диагноз, то вполне возможно. Но здесь ведь речь шла не об этом. Депрессия — это депрессия, а не «банальная лень».

вы, наверное, не знаете клинической картины депрессии. Посетите пару раз местную психиатрическую лечебницу, а потом будете умничать.

Потому что в примерно 100% внезапно оказывается, что это никакая не «депрессия с грыжей» а банальная лень.

собственно, смерти тоже не существует. это просто банальная лень. очень сильная просто.
только не говорите никому.

Переоценка произошедшего и лень по-Вашему одно и то же? Человеку было плохо в уютненьком офисе, он пошел «поработать кассиром», передумал, понял, что в офисе не так и плохо, и даже вернулся? Где тут лень?

Все эти способы, возможно, могут помочь тем, что изменят восприятие, приоритеты, понимание там чего-то, отношение к происходящему. Но могут и не изменить. Кассиры в АТБ тоже выгорают, и это не странно. Стационар политравмы, все таки, не цирк, ходить любоваться страданиями. А районы в Харькове пока не так сильно и отличаются?

так и работа не цирк что бы там выгорать, линять и тп )))

Ну это в лучшем случае... Если работа — цирк, то можно и слинять. :) Некоторые из нас относятся к определенным аспектам работы чрезмерно серьезно, переживают и могут эмоционально выгореть. Такая проблема существует. Я думаю, что если понимать, что уровень переживания не коррелирует с уровнем эффективности, проще.

Та є печальна втіха, далебі:
комусь на світі гірше, як тобі.
© Л.В. Костенко

Насправді то все лушня:
Переваги касира: працює два через два, на зміні відпрацьовує автоматом, після роботи забуває про неї, на роботі може думати про що завгодно.
Стаціонар травми: то вже маячня в дусі «попався б ти мені в лісі зв’язаний».
Переваги пролетарського району — ті ж, що в касира, їм там добре.

— вечерним прогулки на трамвае в пролетарские районы.

Интересно а где в Родине программисты средние обычно живут?

средних программистов не бывает, это миф. есть хорошие и есть плохие )

средние — это плохие, с причиной почему их нельзя называть плохими :)

с профессиональным выгоранием )))

Хорошая статья. Житейская и профессиональная мудрость приходит с годами.

одна вода... перегорание оно только от глупости, причина, из-за которой можно выгореть, легко находится и устраняется на этапе зародыша, если есть желание

сразу видно комментарий без воды, с описанием конкретных причин и инструкцией по устранению. Раз в год зашёл прочитать статью на доу, а комментаторы не меняются совершенно.

у каждого причина своя, если человек не способен понять что именно его коробит и устранить, то я уж точно не помогу

Підписатись на коментарі