Один день з життя програміста: карантинна версія

Мене звати Світлана, і я Mulesoft Integration Developer в компанії Customertimes. Сьогодні спробую розібратись з вами, як дистанційний формат роботи вплинув на наше життя і змінив його. У статті не буде порад на кшталт «Як вийти із зони комфорту!», «Як стати більш продуктивним, коли працюєш з дому» тощо. Це лише трішки гумористично-пародійний погляд збоку.

Гадаю, що стаття буде цікавою для людей, які працюють з дому від початку карантину. Для тих, в кого цей процес був мов перехід на новий етап життя, для тих, хто хоче отримати пруф, що дистанційна робота внесла корективи в життя багатьох і в дечому це позитивні моменти. А також для тих, хто просто хоче поліпшити настрій.

Одразу зауважу, що ця розповідь — антологія реальних моментів на віддаленій роботі. На щастя, траплялися вони поступово, а не в один день :) Також думаю, що схожі ситуації були в житті багатьох із нас. Тому беру на себе сміливість писати про «нашого програміста» узагальнено та звертатися до нього на «ти».

Прийняття...

Думаю, для кожного було дивно почати працювати з дому. Особливо для тих, хто працював у компаніях, де подібне було дозволено 1–2 рази на місяць або рідше. Але це відбулось.

Отже, перша стадія — це заперечення. Ти чув про те, що в інших країнах стрімко все закривають і всі починають працювати віддалено. Але ні! Цього не може бути! В нас такого не станеться! Нічого не закриють.

Як так? Всі з дому працюватимуть? Якісь казки.

Як це — в офіс не поїхати? Тут і комп’ютер мій, і от чашечка моя, і навіть статуетки штурмовика, Йоди та Боби Фета поруч. А зручне кріселко?

Друга стадія — гнів. Навіть не гнів, а справжня лють. Заважає все. Твій дім — твоя фортеця. А тепер це не тільки фортеця, а й мітинг-рум, робоче місце, гамірний опенспейс і навіть будівельний майданчик, бо сусіди вирішили не втрачати можливості та зробити ремонт. Всі. Одразу. А твій кіт чи малеча так любить у скайпі чи тімсі набирати абракадабру! Добре, що не надсилає.

Третя стадія — торг. Нас переповняли думки в стилі «Нічого, ще кілька тижнів з дому попрацюю — і офіс відкриється». А якщо я буду справді весь час сидіти дома, карантин закінчиться швидше?

Четверта — депресія. Зазвичай тут такий момент: ти розумієш, що карантин вже вкотре продовжили, роботу виконуєш «на автоматі». Ех, офіс-офіс, а там було так добре. Моє кріселко. І опенспейс непоганий. І поспілкуватись можна було за кавусею з колегами.

Зрештою, прийняття. Це найцікавіший внутрішній момент. Ти розумієш, що з дому працювати дуже навіть файно. Вже адаптувався, що розмови з колегами тільки онлайн. Почав більше спілкуватись з колегами з інших міст. І час економиш, який витрачав на те, щоб доїхати до роботи. І взагалі, з дому працювати круто. Розумієш, що за ці місяці провів з рідними більше часу, ніж за останні роки. І це прекрасно. І вже задумуєшся над тим, чи хочеш повертатись в офіс.

Середньостатистичний день на карантині

🕘 Орієнтовно 9:00

Звісно, тут час може бути різний, але наш програміст починає свій день у цій точці.

Отже, розплющивши очі, ти думаєш: а чи встигну я на роботу на 10:00? Кумедно, адже ти бачиш робоче місце за 1–3 метри від себе.

У тебе є pet, і це не про проєкт. Тому день починається не з кави. А з прогулянки околицями. Неквапно просуваючись до ванни, ти наводиш мінімальний марафет. Одягаєшся до прогулянки. Натягуєш старенькі, але улюблені джинси, курточку ⎼ та й в дорогу. І, направду, це найпопулярніший лук за останні місяці. Швидко, зручно, легко та без заморочок.

Отже, прогулянка на свіжому повітрі — іноді дощовому, іноді вітряному, а іноді спекотному — повертає в реальність і запускає свідомість. А ці погляди сусідів. Такі, можливо, співчутливі. А як інакше? Ти, ще зовсім сонний о такій годині, йдеш на прогулянку. Напевно, думають, що ти в пошуках роботи. Звісно, в такий час уже всі погуляли, а ти от тільки вийшов. Посміявся про себе та й пішов далі.

Після того настає момент сніданку та кави, але тут нічого практично не змінилось, відтоді як ти перейшов на віддалену роботу. Єдине, що біжиш не в офіс, а в кімнату — на вже таке облаштоване й обжите місце.

Поки снідав, на телефоні кілька разів висвітились повідомлення в скайпі, тімсі, на пошту лист прийшов, десь там у слаку забриньчало, та й вайбер нагадав про себе. Що ж, починається хард ворк.

🕙 Певно, 10:00

Ти неквапно дійшов до комп’ютера, вмостився, ввів пароль і починаєш зосереджено працювати. Спершу переглядаєш те, що надійшло. Ага, інформативний лист від Help Desk’у, що можливі перебої в роботі пошти та тімсу. В скайпі чек, хто буде на занятті з англійської. В слаку прийшла кумедна картинка в групі для фану. А в тімсі, в каналі проєкту, скинули корисні посилання. Ну що ж. Це вже надцяті відкриті вкладки, які залишені «на потім».

Далі відкриваєш календар і закарбовуєш собі в пам’яті, в який час зідзвони. І з деяким острахом згадуєш, як на початку карантину кілька разів примудрився ледь не проспати мітинг. Твій біологічний годинник і якийсь первісний страх спізнитись піднімали рівно о 9:59. На щастя, бігти до робочого місця потрібно аж метр. Тому це залишилось маленьким секретом між тобою та совістю.

Що ж далі? Відкриваєш проєкт. Дивишся, чи не було змерджено пул-реквести.

За ранок у тебе виникло кілька ідей, як можна оформити завдання так, щоб було і акуратно, і не соромно за код. Що ж. Пробуєш. Здається, виходить.

Паралельно, коли майже доробив, вирішив на п’ять хвилин розвіятись. Та й відкрив перше посилання з тімсу. А там набагато лаконічніше рішення. Хм. Шкода часу, звичайно, але починаєш перелаштовувати свій код.

🕛 Близько 12:00

Хм, варто попити кави та розвантажити голову. І це момент, коли всі домашні збираються на кухні й відбувається короткий дейлік. Коротка розмова про те, як там робота і в кого що сталося до цього часу, або просто обмін новинами.

За весь період карантину звик, що на питання про роботу не варто відповідати так: «І от нарешті заранилось все, ерору більше не викидує. Я собі закомітив і зараз буду пул робити, думаю, змерджають скоро» або «Та от кол зараз буде щодо естімейтів». Бо коли так кажеш, то рідним ти схожий на дурника. Тому: «Закінчив задачу одну, чекаю, коли начальство погодить. Зараз почну з наступною розбиратись».

Направду, в момент, коли ти почав використовувати звичайні та зрозумілі слова, усвідомив, що про роботу можна поговорити і з сім’єю. Це неабиякий плюс від карантину, що значно підвищив задоволення від роботи з дому.

🕧 12:30

Починається урок з англійської. І ця година — такий собі релакс. Цікаві теми. Жарти. Розмови про те, про що у звичайному житті й не згадав би, але вони легкі та приємні. Дізнаєшся щось нове про колег, та й настрій поліпшується.

Смішно те, що тепер, коли обличчя викладача з монітора так близько, твоя англійська стала значно чистішою, оскільки ти бачиш вияви емоцій у відповідь на помилки краще за Пола Екмана.

В якийсь момент згадуєш, як відбувались перші дзвінки. Ти бігав по всій квартирі та шукав вдалий фон і хороший сигнал Wi-Fi. Та найоптимальніше ці вимоги поєднувались тільки в кімнаті, де шпалери з візерунком. Як ти переживав за це. А от штучні фони в месенджерах не ловили їх, натомість затерли тебе, а все інше залишали в кадрі.

І як усе змінилось відтоді. Зрозумів, що все це нормально. Всі працюють з дому. І тепер не потрібно, щоб за тобою виднівся гарненький офіс чи стіни акуратного мітинг-руму. Єдине, за що хвилюєшся: щоб хтось не пройшовся позаду, як у тих смішних відео у фейсбуці. Тому найвигідніша позиція — тісненько спиною до стіни, щоб ніхто не прослизнув у кадр.

Цієї миті до тебе в кімнату заходять і приносять тістечка, бо ти забув за них, як каву пив. Все по-чесному. Але твої намагання показати, що в тебе мітинг і все видно, розбиваються об аргумент, що «я дві секунди й тікаю». І під кінець помахати рукою твоїм співрозмовникам.

Ось так, тепер кава-брейк ніколи не проходить на самоті, а ти можеш розвіятись за приємною розмовою або продовжити кавову сієсту в будь-який час.

А функція «mute»? Це ж така підступна штука. Скільки разів ти забував її увімкнути або був упевнений, що вона вже працює, а в цей час коментував те, що відбувається навколо. Добре, що всі ставились до цього з розумінням.

🕜 13:30 чи 13:35

Впродовж усього уроку ти не міг спокійно дивитись на ті тістечка, тому, коли заняття завершилося, нарешті ними поласував.

О, прийшов інвайт на дзвінок. Хм, сьогодні буде. Добре.

Прийняв його. Дожував. Та й пішов на кухню подякувати.

🕜 13:45 (мінус п’ять хвилин)

Рівно о 13:45 долучаєшся на дейлік, як і зазначено в календарі. Але розумієш, що він почався раніше. Кумедно, але така ситуація часто трапляється. І тебе це дивує кожного разу, мов уперше.

Через мить чуєш краєчком вуха дзвінок у двері. Приїхала доставка із супермаркету. Дуже шкода, але доведеться почекати дві хвилинки.

Ти гарно все розказав, що робив, що плануєш і чи були якісь блокери. Послухав інших. Обговорили уточнення. Та й розійшлись працювати далі.

А ти швиденько біжиш відчиняти кур’єру. Для них те, що ти працюєш з дому, теж плюс. Так, очікують 2–3 хвилини, але тепер і чайові справедливі.

🕑 13:55–14:00

Після всіх цих мітингів бачиш, що твій реквест змерджали. Тому з чистою совістю берешся за наступне завдання.

Через певний час до тебе заходить песик, який щиро не розуміє, чому ти так довго на нього не звертаєш уваги. Тому приблизно 20–30 хвилин працюєш однією рукою, бо друга чухає пухнастика. Але ти вже до такого звик, це такий собі релакс.

Тут згадуєш, що колись був один день на рік, коли можна було улюбленця в офіс з собою взяти. А тепер? Тепер це доступно щодня. І ти цією перевагою залюбки користуєшся. Та розумієш, що найкраща допомога з їхнього боку — це не заважати.

🕒 14:59

Усе було спокійно та стабільно. Працювало. Але тут незрозуміло звідки прилітає помилка. Ну справді незрозуміло. Логи вказують на щось таке, що дійсності не відповідає.

Ну що ж. Привіт, документація і Stack Overflow.

В якийсь момент зникає інтернет. І ти починаєш перевіряти роутер, перезавантажувати — ніяк. Тож швиденько налаштовуєш роздачу з телефона.

Тихенько про себе дякуєш, що провайдер не перейшов на віддалену роботу, а їхній працівник «найближчим часом» приїде та все полагодить. Принаймні таку відповідь отримав на свою заявку.

🕞 15:38

Нарешті на енній вкладці знайшлась відповідь. Хм, зовсім не там була помилка. І, дивлячись на логи, ти б у житті не зрозумів, що необхідно змінити один параметр в налаштуваннях платформи, на якій працюєш.

Так, мабуть, варто і пообідати. Знову спільні сімейні збори за трапезою на кухні.

І тепер ти не йдеш в офісну кухню. Ні. Тепер, коли виходиш з кімнати («кабінету»), тебе зустрічає накритий стіл, та й такий, ніби ти повернувся з тривалого відрядження.

Поспілкувався, відпочив, розслабився.

🕓 15:58

Занадто розслабився. «На автоматі» тицьнув на кнопку телефона, щоб глянути час.

Раптом по спині пробігає холод, а в голові — осяяння. Зараз твій календар відрізняється від того, що ти в пам’яті зранку закарбував. Приходив же інвайт на 16:00.

І от тобі перший мінус. Немає «товаришів по парті», з якими зазвичай 100500 разів обговорюєш майбутній мітинг і не тільки, таким чином запам’ятовуєш, що й коли. А якщо ні, тобі завжди колега підморгне або за стілець шарпне — і ти вже на нараді.

🕓 15:58 і 20 секунд

Вилітаєш з кухні з такою швидкістю, ніби тобі гнати ті дві хвилини через усе місто і ти запізнюєшся на потяг, який ходить раз на рік.

І коли зайшов у «кабінет», питаєш себе: а навіщо так біг? Але швидкий погляд по кімнаті підказує, що щось тут змінилось. Мить ти намагаєшся збагнути, що саме. Навушники. Немає навушників. А під диван швидко заховався пухнастий хвіст.

Раптом почуваєшся героєм блокбастера, в якого залишається кілька секунд, щоб врятувати світ.

🕓 Кілька секунд до 16:00

Дякуєш долі, що нікого в кімнаті немає. Бо картина така: ти борешся з монстром і нарешті відвойовуєш свої навушники. А з-під дивана тільки твої п’яти стирчать.

І от підходиш до комп’ютера. Під’єднуєш навушники. Швиденько переходиш за посиланням на кол і починаєш розмову. Але відчуваєш у душі те, що, напевно, відчували персонажі Брюса Вілліса за кілька секунд після своїх подвигів.

🕟 Після 16:40

Усе, дзвінок закінчився. Все, що треба, розібрали. І інтернет знову з’явився. Щастя.

Після цього швиденько знайшов собі кілька цікавих статей, що стосуються і нинішньої задачі, і загалом розробки. Розбираєшся.

А як трішки надихнувся — продовжуєш кодити. Так час і минає.

Дуже летить в ці моменти. Але тебе виривають з цього. Вже чуєш, що двері відчинили. Добре, що ти не сам удома. Сусід прийшов. Попросив, щоб папужки пожили у вас кілька днів, поки вони з родиною поїдуть у невелику подорож. І заносить клітку з двома пташками. Ну що ж, два суфлери на мітингу не завадять.

🕠 17:20

Знову. Дзвінок у двері. І ти згадуєш, що ввечері мали завітати в гості родичі. Йдеш. Радісно відчиняєш двері. Влаштовуєш собі перерву на ще одну каву й теплу розмову.

Та виникає маленька накладка. О 18:00 в тебе має бути ще один дзвінок. Важливий внутрішній вебінар, який підготували колеги. Так, ти говорити не будеш, але бажано, щоб навколо було тихо. Бо не хочеш щось пропустити. Та вас усіх зараз багато в домі. Де ж то сісти? Хм... Згадуєш про балкон. Він засклений, отже, з вулиці шуму не буде. Та й сигнал мережі має бути хороший. Вирішено. Тому спокійно продовжуєш насолоджуватись спілкуванням і кавою.

Тут проминає в голові думка. Хоч ти вже майже 9 місяців з дому працюєш, деякі моменти побороти важко. До прикладу, той стереотип, що якщо ти вдома, то значить, доступний і не нічим зайнятий. Віддалений формат не рахується.

🕡 18:25 і до кінця вебінару

Орієнтовно в цей момент починаєш розуміти, що балкон — це не найкраща ідея. За день він так нагрівся, що створюється враження, наче в сауну зайшов. Але осісти деінде не вийде, одна кімната зайнята, а в іншій ні Wi-Fi, ні мобільна мережа не дають стабільного сигналу. Тому чемно сидиш, танеш, як морозиво, і уважно слухаєш.

🕖 Після 19:00

Нарешті повертаєшся в сім’ю. Розмовляєте про події з життя та й просто про всяке різне. Дивуєшся собі, як може так багато всього статися, навіть коли всі сидять удома.

🕣 20:40

За всіма цими розмовами тобі на думку спало кілька ідей, які б хотів втілити в проєкті. Вони собі тихенько в голові переварюються та розвиваються.

Раптом ловиш на собі такий нещасний погляд. І розумієш, що вже пропустив усі терміни з вечірнього променаду.

Зриваєшся. Швиденько одягаєшся в «собаче» і біжиш по його серйозних справах.

🕤 21:25

Ви двоє щасливі та свіжі повертаєтесь додому. Ці прогулянки зараз дуже цінні. Ти не тільки маєш фізичну активність, а й розвіюєшся. Звільняєш голову від тої купи думок, що назбирались за день. Гарно розкладаєш їх на полички й отримуєш свою дозу позитиву від щирого і хвостатого друга. Легка терапія.

🕤 Після 21:30

Один з улюблених моментів доби. Вечеря в колі сім’ї. Теплий чай. Спільний перегляд фільму/серіалу, можливо, кілька партій на PS або читання книги. Тепер ти вже вдома. Не на роботі. Локація не змінюється, але внутрішній стан інший.

🕥 Гадаю, після 22:30

Згадуєш момент, що хотів ще прояснити собі. Десь посеред дня надійшло сповіщення, що вийшла нова стаття. Саме про ту технологію, що тебе цікавить.

І тут починається. Місто засинає — прокидається мафія.

Ти тихенько береш ноут. Відкриваєш сторінку з матеріалом. Поринаєш в інвестігейшн. Але найважливіше те, що це вже не робота. Це задоволення від того, що дізнаєшся щось нове. Щось, що цікавить і буде допоміжне. Пробуєш. Ловиш кайф.

🕧 00:30

День завершується. Ти йдеш солодко спати. А завтра почнеться новий день. Нові задачі, дзвінки, пригоди.

На завершення

Сподіваюсь, що ця стаття була цікавою для вас і змогла хоч на трішки поліпшити настрій.

Звичайно, у кожного свій день, свій графік, свої звички та ситуації. Та в кожній такій можна знайти бодай трохи позитиву. Тому не варто вішати носа! :)

Ілюстрації Уляни Патоки

👍НравитсяПонравилось6
В избранноеВ избранном6
Подписаться на тему «удаленная работа»
LinkedIn



Підписуйтесь: Soundcloud | Google Podcast | YouTube


17 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

У меня только 1 вопрос.
Кто такой мулесофт?

MuleSoft — це інтеграційна платформа. Часто реалізовуються інтеграція між Salesforce, SAP, Workday etc. Ось офіційний сайт: www.mulesoft.com , а тут документація: docs.mulesoft.com/general . Ось такий от кадр той мулесофт :)

Дякую) було цікаво почитати як інші колеги карантиняться)

Когда у последнего кто не хотел работать из дома наступит стадия «прийняття», самое время выводить всех назад в офис.

Чарівна стаття. Дякую! Дуже затишно)

ну не знаю. у меня сразу настала стадия «збс».

так, потім стадія депресії, і потім знову «збс»)

17:00 — закриваю робочий ноут, всі сповіщення в Slack відключені до ранку, якщо щось важливе — напишуть на пошту. Робочим заходам — робочий час ;)

Як на мене, чудовий підхід :)

Яка структура щоденних витрат часу у Вас?
Писав про це ще в 2014 році.
dou.ua/forums/topic/10278

А почему автор девушка, рассказывает о программисте парне?
На картинках он вышел очкариком мямлей, такого надо к Кожаеву срочно на обучение.
Чувак живущий в перманентном локдауне! Уже всё открыто, но он нигде не бывает, может он нигде и не бывал раньше, кроме офиса, в который ему очень надо?

Это как если бы я фантазировал, о программисте девушке, которая во время митинга красит ногти на столе, где разложены статуетки не

Йоди та Боби Фета

а куклы Барби и Кена.

Ну и вообще :)
www.youtube.com/watch?v=7CeLhHQjmwU

Друга стадія — гнів.
твій кіт чи малеча так любить у скайпі чи тімсі набирати абракадабру! Добре, що не надсилає
Третя стадія
кіт навчив малечу відсилати абракадабру

Четверта стадія — коли ти просиш кота взяти один із тасків... 🤯

п’ята стадія коли прокидаєся зранку а кіт вже поробив всі твої таски

шоста стадія коли прокидаєся зранку а кіт вже спакував речі і чекає щоб спакувати тебе бо ви летите у каліфорнію бо кіт отримав офер у фхтанг і аванс і вже навіть зняв квартиру на новому місці

Сьома стадія: кіт полетів сам, обіцяв вислати поштівку, викласти фото з LA в instagram.

Подписаться на комментарии