Що не так із апельсиновим соком

Як і кожен порядний вайтішник, до того, як влаштуватися програмістом, я працював на заводі. Ми виробляли соки, у більшості апельсиновий. Чавили фрукти величезними блискучими соковижималками.

Я відповідав за якість вхідної продукції: прийняти ящик з апельсинами, оцінити його смакові якості, і вирішити — купуємо ми цей ящик чи відправляємо назад постачальникові. Якщо ящик нам підходив, ми з постачальником підписували контракт, і наступні його ящики проходили вже за спрощеною процедурою.

Image Source: Vincent Mahé

— Прийомка ящиків, — розповідала мені моя попередниця, — це ціла наука. Деколи з першого погляду бачиш, що він не підходить: кріплення там розхитані чи фарба не всюди рівномірно накладена. Ясно, що постачальник, який не подумав про зовнішній вигляд ящика і про вміст його думати не буде. Погано, коли ящики приходять пізніше, ніж обіцяв постачальник, хай навіть і на кілька хвилин. Значить, і апельсини він також збирав занадто пізно, вони явно перестиглі і гнилі.

Можна роздивитися, чи ящик не занадто старий, чи не занадто яскраво пофарбований, наскільки чітко продруковані написи. Все це — однозначні маркери охайності та чесності постачальника.

— А головне, — змовницьким тоном повідомила мені попередниця, — щоб номер партії не починався цифрою три. Тут відразу все ясно, такі ящики я відразу відправляю назад, не дивлячись більше ні на що. Доводиться, звісно, викручуватися, коли повідомляю постачальникам причину відмови. Часто я кажу, що знайшла кілька гнилих апельсинів у ящику. Або що смак був недостатньо виражений. Або просто, що ми перестали купувати апельсини, хай навіть оголошення про скупку по всьому місту так і висять. Якщо настрою нема — взагалі нічого не відписую. Хай думають! Хто їм винен, що вони не здатні осягнути настільки елементарні речі.

Я подумав і вирішив, що краще мені не знати ні про магію числа три, ні про правильне фарбування ящиків. Запитав тільки одну дрібницю:

— А як ви взагалі тут самі апельсини тестуєте? Є якісь правила по смаку?

— Звідки я знаю, які там ті апельсини мають бути на смак?! — обурилася моя попередниця. — У мене, між іншим, на них алергія!

Як ви могли здогадатися, сік із таким чином обраних фруктів виходив так собі, тому мені дали повну свободу дій. І першим ділом я вирішив зосередитися на оцінці самих апельсинів.

***

Признаюся чесно — це було нелегко. Спочатку директор заводу, вислухавши мою довгу промову, замість десятьох дегустаторів виділив двох. І то, по годині в день, не більше. Навіть від цього просів контроль якості на інших ділянках, а мій процес покращився не набагато.

Те, що витиснутий сік з одного апельсина з ящика виявлявся хорошим, зовсім не означало, що і всі інші обов’язково будуть на тому ж рівні. Ну і навпаки, одна випадкова гірчинка у одному фрукті, яку в промислових масштабах ніхто не помітить, могла виявитися фатальною для цілого ящика.

Не додавали якості перевірки і умови, в яких нам доводилося давити сік. На відміну від японських індустріальних соковижималок, які стояли в нас у цехах, мені доводилося користуватися настільним радянським пресом. Добитися хороших результатів на ньому було важко навіть для ідеальних фруктів. Потім дегустаторів у мене забрали взагалі, а сам я фізично нічого встигнути не міг. Довелося викручуватися.

Для початку я відновив деякі правила, орієнтовані не на фрукти. Як виявилося, серед повної ахінеї там було і кілька пристойних порад. Наприклад, приймати розхитані ящики не можна було хоча б тому, що вони ламалися в руках вантажників, і потім доводилося збирати помаранчеві кульки по всьому цехові. А постачальник, який протерміновував пробну партію на кілька тижнів, швидше за все поводився так само і з партіями регулярними.

Ми почали перевіряти історію поставок на інші заводи, просили розказати, які проблеми в них виникали, як вони їх вирішували і яким вони бачать свій апельсиновий сад через п’ять років. Такі способи дозволили відсіяти відвертих шахраїв і дилетантів, але мене досі муляла думка, що оцінюємо ми зовсім не те і зовсім не так.

Не можна сказати, що ми не намагалися тестувати самі апельсини. Ми кидали їх із даху, засипали м’ячиками для пінг-понгу, давили каналізаційними люками. Кореляція, тільки-но показавши себе, відразу зникала, лишався білий шум. Аж поки одного разу до мене не прийшло прозріння.

***

Ми стояли біля ящика хороших апельсинів від нашого надійного постачальника, і моя помічниця, нахилившись до фруктів, сказала: «Ти чуєш це? Чуєш, як вони пахнуть?». Я нахилився і понюхав. Це було воно!

Я ходив від ящика до ящика, нюхав кожен апельсин, аж поки ніздрі не почали боліти, а працівники мало не викликали мені швидку. Але теорія моя працювала! Усі хороші апельсини пахнули гарно. Усі гнилі — погано. Ну добре, не всі, були деколи винятки, але такої шаленої точності не давав жоден із попередніх алгоритмів. Я відразу найняв кількох нюхачів, які в апельсинах розбиралися погано, але зате добре вміли нюхати, і поставив їх на прийомку. Це була бомба!

Покращення якості планувалося, але не у таких масштабах. Про нас писала фахова преса, наші результати вдалося опублікувати в науковому журналі. Стратегію почали переймати інші цехи нашого заводу, а потім і інші заводи, особливо меншого розміру. Я записав кілька виступів на ютубі, їздив по країні з лекціями, де розповідав про наш передовий досвід.

Не всі, втім, розуміли геніальність моєї ідеї. Ідіоти запитували про те, як запах впливає на смак соку. Я відповідав, що вони нічого не розуміють і що не запах тут головний, а його кореляція зі смаком. Показував цифри, і вони відразу змовкали. Або їх виводили із зали, тут вже як пощастить.

Невдахи питали, що їм робити, якщо їхні апельсини пахнуть не так сильно, як сусідські, а на смак від них нічим не відрізняються. Їм я радив попрацювати над селекцією, адже запах і смак явно корелюють: для справді смачного фрукта зовсім не складно вивести формулу з хорошим запахом. Не те, щоб я у це справді вірив, але моя успішність мене тоді трохи таки засліпила, окей?

***

Перші тривожні дзвіночки почалися майже через рік. Насправді, напевне, раніше, але після такого тріумфу ігнорувати проблеми було нескладно. Так от, я проходив через склад прийомки моркв’яних соків і почув запах моркви. Свіжий, сильний, ніби концентрат моркв’яного соку закип’ятили прямо у мене під носом. Морква так не пахне, пронеслося в мене у голові. Морква в принципі не пахне ніяк, її зазвичай вибирали за іншими критеріями. Невже вони додумалися отак, бездумно, скопіювати мій підхід?

Я підійшов до одного із працівників, які стояли ходили між ящиками, і запитав: «Що це за запах?».

— Ну, моркву без запаху ми приймати перестали, от постачальники і стараються, — відповів він.

— Що значить стараються? — здивувався я. — Виводять нові сорти? Нічого собі!

— Та ні, ароматизаторами бризкають, — розвів руками працівник, продовжуючи принюхуватися.

— Зачекай, то ти хочеш сказати, що постачальники бризкають на свою моркву незрозуміло якими ароматизаторами, а ми вважаємо це нормальним?

— Що значить незрозуміло якими? Ми самі посилаємо їм список ароматизаторів, які працюють найкраще. І книжки радимо, де написано, як бризкати, щоб запах тримався довше.

Я швидко закліпав і ущипнув себе, щоб перевірити, що не сплю. Ніби ні. Тоді дістав телефон і почав ґуґлити. Перший запит: як відправити свої фрукти на завод. І ой леле, що я там побачив.

Ні слова про смак, технології вирощування фруктів, землю, добрива, сезони саджання і збору врожаю. Тільки ароматизатори, запахи, способи набризкування, оптимальні пропорції. Постачальники, які з нами вже співпрацюють, не те, що не соромляться своєї афери. Вони нею відверто хваляться: «Я постачав апельсини заводу Х через підрядника. Потім купив дві тонни ароматизатора, навчився бризкати і пройшов прийомку на сам завод. Привітайте мене!».

І всі вітають. Тобто фрукти були достатньої якості для заводу, з них виходив нормальний сік. Один лиш запах виявився недостатньо сильним, от він над ним і працював. Загалом логічно, але в той же час повний абсурд. Адже запах на кінцевий продукт не впливає взагалі!

***

Я ґуґлив і ґуґлив, не зупиняючись, читав одну за іншою поради успішних постачальників. І всі вони, практично на сто відсотків, складалися з опису, які ароматизатори хороші, а які — погані. Ні про смак, ні про соковитість, ні про пористість фруктів не було ні слова. Запах, тільки запах у всіх його варіаціях. Я схопився за голову — що ж я наробив?

Наступні статті все більше вганяли мене в депресію. Один постачальник жалівся на те, що його апельсини завод закупляв на столи для вищого керівництва, але для соку вони виявилися непідходящими — занадто слабкий запах. Інший розповідав, що за одне тільки задане питання, чому запах настільки важливий, усі контракти з ним розірвали. Якщо, мовляв, не розумієш, то говорити з тобою нема про що.

Я кілька разів глибоко вдихнув, розвернувся і побіг до директора. З цим всім треба було щось робити і терміново. Система не те, що не допомагає. Вона шкодить! Але директор, виявляється, про все це давно знав.

— Розумієш, — сказав він, — якщо вони витрачають стільки зусиль, щоб стати нашими постачальниками, вони, напевне, не менше витрачають і у своїх садках. Кореляція! Все, як ти любиш.

Від такої відвертої маячні мене ледь не знудило. Увесь той день я картав себе тим, що знищив усю галузь прийому фруктів для соків. Підбирав різні варіанти своєї епітафії. Думав про нащадків, які будуть кидати у мій портрет гнилі апельсини. Але, заспокоївшись, я вирішив: не можна здаватися так швидко! Я не можу зупинити хвилю, але я можу стати на її шляху!

***

Озброївшись екселівськими табличками, я взявся за презентацію, де на конкретних прикладах мав показати, що вся історія із запахами — безглуздя! Я взяв кілька днів відпустки і засів за розрахунки.

Перша частина графіка якості соку зростала, як і очікувалось. Кореляція між запахом фруктів і їхнім смаком у природніх умовах справді є, і вона значна. Потім, коли постачальники навчилися користуватися ароматизаторами, якість поволі поповзла вниз. Запах тепер нічого не говорив про смак, радше про вміння постачальника ґуґлити і підбирати правильний аромат.

А далі мене очікував сюрприз. Я думав, що падіння буде продовжуватися. Що крива графіку проб’є дно і полетить униз. Що я зможу відкрити всім очі, покаявшись і посипавши голову попелом. Коротше, мені знову хотілося на обкладинки журналів.

Але неслухняна крива, покружлявши, виходила на плато. На рівні вищому, ніж до впровадження запахів, але не набагато. Мій винахід не став ні проривом, ні трагедією. Так — невеличке покращення. Найнудніший із можливих фіналів.

Я почав копати, чому ж так сталося. Відповіді були теж прості та тривіальні. По-перше, після того, як ароматизаторами почали користуватися практично всі, обирати постачальників тільки на основі запахів стало неможливо, і у цехи прийомки повернули старі критерії, які до того, в принципі, працювали.

По-друге, директор був частково правий. Якщо постачальник не міг заґуґлити правильний ароматизатор і навіть не напружувався читанням наших мануалів, то і до якості своїх фруктів він часто ставився не дуже ретельно. Тому запах виступав тут червоною емемдемсиною, ознакою того, що постачальник обертається у професійних колах і прикладає хоча б найменші зусилля.

***

Далі більше. З усіх читаних мною досліджень виходило, що навіть дегустатори не знали, який на смак повинен бути сік. Існувало кілька паралельних теорій, які заперечували одна одну і визначали хороший смак з якогось одного боку. Намагання ж формалізувати і встановити притомні критерії «правильних фруктів» нічим, окрім безглуздої бюрократії не закінчувалися.

Найцікавішим у цьому плані виявився цех, який вважав, що виробляє апельсиновий сік. Насправді ж постачальники їм привозили яблука, щедро набризкані апельсиновим запахом. Вони їх приймали, робили сік і продавали споживачам, які вважали, що купують апельсиновий сік. Тим що на смак, що на запах було плювати абсолютно: із соку вони робили спирт. Але директор заводу-споживача десь прочитав, що апельсиновий сік дає набагато кращий букет ароматів.

Я навіть сходив у кабінет до їхнього дегустатора — кремезного хлопця з серйозним виразом обличчя. Попросив його оцінити стаканчик нашого найкращого соку, з реальних апельсинів. Він покуштував, скривився і попросив більше такого лайна не приносити. Їхні апельсини, мовляв, набагато смачніші!

Ну, і остаточно мене добили дослідження на тему, який апельсиновий сік насправді полюбляють покупці. Адже, якщо розібратися, то тільки це одне в результаті і має значення. Так от. Єдиним значимим результатом, на який посилалися усі без винятку статті, була проста кореляція: покупці надають перевагу сокам із зображенням фруктів на упаковці. Все. Більше ніяких видимих критеріїв не існує. Покупцям можна підсунути кисляк, гниляк, хімічні домішки, вони все вип’ють і не скривляться. А от провальний дизайн упаковки — вважай банкрутство.

Тому що хто їх там знає, зрештою, якими ті апельсини мають бути на смак?

***

Після цієї історії я звільнився. Обдумав своє життя, пріоритети, цінності. Вирішив оце стати програмістом. Наскільки я розумію, в цій галузі ніколи не може трапитися нічого подібного, адже всі тут — розумні люди.

До речі, що це за червоно-чорні дерева, про які я постійно чую?

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось1
До обраногоВ обраному2
LinkedIn



76 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Авторський почерк мені нагадує Гаррі Гаррісона )))

Чудесная статья и свежий подход! Автору спасибо))

куда ставить лайк?

Отличный текст!
Ахахаха, какой тонкий троллинг айтишних собеседований:

яким вони бачать свій апельсиновий сад через п’ять років.
Ми кидали їх із даху, засипали м’ячиками для пінг-понгу, давили каналізаційними люками

Неожиданный контент для DOU, прочитал с интересом и на расслабоне)

Блин тот случай когда реально зашел почитать про проблемы, что несет для организма апельсиновый сок а тут какая-то психоделическая хрень

Чесно дочитав до кінця. Моралі не знайшов... :)

Виноградный полезный.

Там цукру багато.

Думаю автор расчитывал на высокий уровень аудитории и её умение делать выводы и вычислять мораль самостоятельно на осовании предоставленной информации

Один в один то, к чему привёл гугл видеоблогеров))) Вместо того, чтобы работать над качеством и эксклюзивностью контента, они стали подгонять ролики по продолжительности к статистическим лидерам, ну и использовать самые популярные по запросам теги)))

І воно, зненацька, працює. А якісні, з гарним контентом всеодно поступаються по масовості відосам про майнкрафт(чи шо там зараз модне?).

Наприклад, приймати розхитані ящики не можна було хоча б тому, що вони ламалися в руках вантажників, і потім доводилося збирати помаранчеві кульки по всьому цехові

Грузите апельсины бочками ©

Прекрасно, юмористично написано.Пишите еще).

Тут — так само. Продаються великі червоні кнопки та зображення останньго айфону зі скріншотом програми.

Ну, і остаточно мене добили дослідження на тему, який апельсиновий сік насправді полюбляють покупці. Адже, якщо розібратися, то тільки це одне в результаті і має значення. Так от. Єдиним значимим результатом, на який посилалися усі без винятку статті, була проста кореляція: покупці надають перевагу сокам із зображенням фруктів на упаковці. Все. Більше ніяких видимих критеріїв не існує.

это самая мякотка этой истории.
в то время, когда каждый второй видит себя суперзнатоком вина, сыров, пива, шоколада, на покупку влияет только раскрученность бренда+цена.
люди покупают «польский» порошок за 100 грн. 4 кг и реально считают, что он классно стирает.
люди покупают польские шоколадки и плюются от рошена, но если поменять упаковки- никто не заметит разницы вообще.

Колись у давні часи, майбутніх студентів відправляли «на помідори». А нашому потоку — повезло попасти на завод з виробництва томатного соку у смт з щиро українською назвою (censored) під Миколаєвом. Коли нас вперше поставили з лопатами на перегрузку помідорів з полів на конвеєр — ми лишили доволі велику частину гнилі і пом’ятих помідорів в кузові. На що шановна працівниця заводу нас виматюкала, і зі словами «все звариться» — позакидала рештки на конвеєр =)

Щось є в мене підозра, що на заводах по виробництву загущеного апельсинового соку (який в нас потім просто розбавляється водою) — подібно )

Еще мякоть в соках с мякотью — производная от древесных опилок.

Скажите пожалуйста, почему сага «об апельсиновом соке» иллюстрирована изображением перегонных кубов для виски? Бесит.

Якою тулзою вміли користуватися, таку і використали. Тепер що, спеціалістів перевчати кожного разу, чи що?

але перед цим обнюхають... тому треба мати хороші ароматизатори

Нагадало старий бородатий анекдот з 90-их.
Один бізнесмен продав пару вагонів бананів іншому, той ще комусь і так далі. Поки один не придбав, відкрив один вагон, а банани, то давно згнили. Ну і злий телефонує попередньому власнику, що так і так хотів спробувати банани, а вони всі згнили! Той відповідає:
— Дурень ти! Їх не їсти потрібно, а продавати!

Ще один анекдот з ранніх 90-их, можливо навіть кінця 80-их.
Жінка купує десяток яєць за .. ну хай буде 2 рубля. Варить їх і продає за 2 рубля.
У неї запитують, а у чому власне прикол. Вона відповідає: — Ну так навар же!

Ящики долго плавали по морям и океанам и в конце концов оказались во фруктовом магазине очень большого города. Когда их открыли, в одном наколотых апельсинов почти не было, а был только толстый-претолстый Чебурашка.

Продавцы вытащили Чебурашку из ящика и посадили на стол. Но у Чебурашки затекли лапы. Он сидел, сидел, смотрел по сторонам, решал уравнения Навье-Стокса в уме, а потом взял да и чебурахнулся со стола на стул. Но и на стуле он долго не усидел — чебурахнулся снова. На пол.

— Фу ты, Чебурашка какой! — сказал про него директор магазина. — Как же мне с тобой поступить? Не продавать же тебя вместо апельсинов?

— Не знаю, — ответил Чебурашка — Как хотите, так и поступайте. Только учтите, что аромат апельсинов влияет на вкуса сока из апельсинов, а объемная доля мякоти в соке должна составлять не менее 8%, а массовая доля растворимых сухих веществ в соке — не менее 11,2%, а показатель кислотности — pH — не выше 4,2, а массовая концентрация аскорбиновой кислоты (витамина C) в соке — не больше 0,4 г/л, таким образом, суточная норма витамина С должна содержаться в 300 мл сока, а каждый, кто высосёт сразу литр, может пасть смертью храбрых от ползучего диатеза.

Но в зоопарк Чебурашку не приняли. Во-первых, зоопарк был переполнен. А во-вторых, Чебурашка оказался слишком умным для науки зверем.

И Чебурашка пішов в програмісти, щоб хоча б щось їсти.

Аромат апельсинов НЕ влияет на вкуса сока из апельсинов

www.e-reading.mobi/...​_-_Durnaya_kompaniya.html

Везде бывают самодуры

Гениально. Спасибо :)

Якась брехня. А де про договірняки, відкати і тд. Не думаю що в Україні хтось щось нюхає, чи дивиться на якість ящиків. Там фура все завозять, і пофіг на гниле/давлене. Або взагалі вже імпортують концентрат в бочках.

Может мне показалось, но статья не про апельсины и сок...

Допустим. Что тогда значит «договірняки, відкати і тд» и «імпортують концентрат в бочках» касательно найма разработчиков?

Отличная аллегория)) по стилю написания похоже на ’Дедлайн. Роман об управлении проектами.’

Сокодавилка, говорите? Так-так. Очень похоже временами.

Еще я бы добавил, что путешествия апельсинов не такие прямолинейные и зачастую ценники на них переклеивают по нескольку раз таким образом, что из «апельсин кормовой третьего сорта» получается «обогащенный ионами серебра сок сицилийских померанцев, собранных в безлунную ночь одноногими органическими девственницами-альбиносками».

Не совсем понятно чей опыт описывается. Запостивший тест судя по профилю не ясно когда вообще мог работать «экспертом по апельсинам», а если еще чей-то опыт то не ясно чей. В Украине, насколько мне известно, если апельсины и выращивают то в следовых количествах и на производство соков в масштабах «японских соковыжималок» подозреваю никак не хватит. Стало быть где могла быть встреча с производителями и как они могли утверждать, что их апельсины идут на стол к руководству.
Статья вызывает вопросы
1) Чей опыт описан в статье ?
2) Что за производство, где контроль качества шел по числу «3» ?
3) Почему производителям так важно было подстроиться под требования одного производства и почему наличие ароматизаторов нельзя выявить ?
4) Как оценивалось качество конечного продукта для оценки корреляции между входом и выходом ?
5) Если можно получить критерии качества для выходного продукта почему нельзя делать что-то такое же и для входного материала ?

Вы заработались. Это был стеб ))

Годно! Жду истории про колбасные заводы.

Может быть. Мне вот на ум пришла поющая колбаса. Новый сорт, а чо?

чтото не осилил. много буков про какието апельсины. может ктото ответить — тут про ИТ в статье есть шото? а то не хочется перечитать рассказ в стиле как я провел лето, потратить время а потом окажется что статейка на доу не о ИТ, что видимо никого уже не смущает.
Может мораль в том что нужно код нюхать? так я и так знаю чем код в аутсорсе попахивает ....

сказ про KPI(например, test coverage как самоцель) и прочие карго-культы нашего мира

Боги, нельзя же быть настолько прямолинейным! Статья прекрасна своим абсурдом, но показывает каждый день работы на наших многих проектах.

Ржав як кінь. Автор, пиши ще.

Головна проблема в тому, що переважна більшість піпла віддає перевагу формі, а не змісту. Починаючи від споживача, якого упаковка мотивує краще, ніж вміст, і закінчуючи керівництвом виробництв, яких цілковито влаштовують формальні процедури, байдуже, що вони позбавлені найменшого сенсу.

Загально це все називається «карго-культ», і в цьому нема нічого ані дивного, ані нового. Піполь не бажає лізти глибше упаковки, обкладинки, маркетингового матеріалу чи чиїхось розповідей. Це треба думать, розбиратися, вчитись і взагалі — напружуватися. А так все ясно — робимо щось схоже на літак, замість дюралю та сталі — гівно та гілочки, а також солома. Вуаля, маємо продукт, нічим не гірший за конкурентський.

БО До того як ти його придбав, можеш дивитись... Але не пити. А от як придбав і випив, то вже й не дуже то і пам’ятаєш що там в якому було.

Для тих, кому потрібно напитися прямо зараз — можливо. Але для тих, хто є постійним гуртовим споживачем продукту (у випадку соку це кафешки-ресторани) упаковка є значущою лише в першій партії. А інколи взагалі не значить нічого. В подібних закладах громадського харчування навпаки, влаштовують сліпу дегустацію без упаковок. Десяток перенумерованих склянок з соком, з яких дегустатори обирають найсмачніший або три найкращих за смаком. А затим ці три оцінюються по багатофакторній методі за зваженими коефіцієнтами, куди входять и смак, і аромат, і ціна, і строки, і партнерські програми тощо. В принципі, те саме мали б робити і роздрібні магази, але в них критерієм є виключно рентабельність.

яким вони бачать свій апельсиновий сад через п’ять років

Ннн, приємно пахне ... кляті ароматизатори. Треба було спец.навчених собак на лінії ставити)) і то не факт, щоб допомогло. Дякую за чтиво.

Панове, хто володіє техніками, що дозволяють (за запахом чи ще як) відрізнити хороші статті такого плану від таких як оця?

В мене є штангель, що дозволяє вимірювати різницю між «такого плану» та «як оця».

Міряти то можна і по діагоналі... Як вірно, то?

Це ж гібсів простір, яка ще діагональ?

Кажуть, одна дуже велика сокодавилка, колись великий популяризатор нюхальної експертизи, саме завдяки якій не в останню чергу була складена монографія «Як винюхати гарбузову кучугуру», вже давно відмовилася від неї, натомість влаштовує багаторівневі перевірки кольору на позір, через кольорові та УФ-фільтри та дальтоніками. Натомість нюхальна експертиза завдяки своїй простоті й можливості тюнити її на місці (т. зв. agile) набула згодом нечуваної популярності у невеликих давилках. На щастя, прогрес не спинити, тож від нюхальної експертизи на користь кольорової потрохи починають відмовляються вже майже всюди, проте вже пішли чутки, про скасування кольорової експертизи в гігантах давильного ринку й запровадження чергового нов-гав.

С нетерпением жду историю, как он проходил собеседование, чтобы получить работу на соковом заводе!

В отделе по приёмному тестированию апельсинов ящиками.

Немогли бы вы дома в качестве тестового задания передавить нашу гнилую картошку на апельсиновый сок за неделю?

Підписатись на коментарі