Ера Оруелла проти епохи Хакслі, або чому програмісти — це нові фізики?

В середині двадцятого століття Ейнштейн був суперзіркою. За ним полювали папараці, його запрошували на світські раути, а новостворена держава Ізраїль навіть пропонувала йому стати президентом, від чого він правда ввічливо, але відмовився. Прізвища Ейнштейна, Шрьодінгера і Гейзенберга досі залишається меметичними. Про них малюють комікси і вигадують анекдоти, до них апелюють протилежні табори у дискусіях про релігію і філософію. Їхні обличчя друкують на футболках і навіть часом роблять основою для татуювань.

Натомість із сучасних фізиків ми знаємо максимум Хокінга, і то, через його специфічну зовнішність і часті інформаційні приводи, на кшталт Вечірки Мандрівників у Часі. Більш продвинуті чули щось про Хіггза, який теж, скажемо відверто, вже не молодий. Що ж трапилось? Найпростішою (і загалом невірною) відповіддю буде ускладнення фізики. Мовляв, те, над чим зараз працюють вчені, ніхто вже не розуміє, тому неспеціалістам важко орієнтуватися, хто є хто у сучасній науці. Але якщо розібратися, то вже на момент популярності Ейнштейна ніхто у фізиці особливо не розумівся. Кіт Шрьодінгера був популярнішим за нього самого, а Теорію Відносності найчастіше трактували, оперуючи сприйняттям часу на вечірці і на нудній лекції.

Більше того, середньостатистична публіка мало що розуміє і в роботі сучасних комп’ютерів. Комп’ютер для більшості людей — це чорна коробка, яка вміє «показувати мультики». Зате прізвища Гейтса, Джобса і Бріна з Пейджем відомі практично кожному. Діти тепер не мріють полетіти в космос чи отримати Нобелівську Премію. Натомість їм хочеться заснувати (а потім продати) успішний мережевий стартап.

Наслідки Індустріальної революції

Щоб розібратися, чому так сталося і чому програмісти раптом зайняли нішу фізиків, нам доведеться звернутися до літератури, у якій, наче у збільшувальному дзеркалі, можна побачити усі процеси, що відбуваються в суспільстві. Геніальні автори, до того ж, не тільки вловлюють нерв епохи, а ще й непогано будують прогнози.

Саме такими пророчими виявилися два романи, що з невеликим інтервалом були опубліковані у першій половині двадцятого століття. В 1932 році Хакслі випускає свій «Прекрасний новий світ», а через десять років Оруелл видасть роман «1984». Світ реалізував їх ідеї на практиці у зворотному порядку. Спочатку настала ера Оруелла, а відразу після неї вже епоха Хакслі.

Але ми почнемо ще раніше, з проблем, які постали перед людством після одного з найстрімкіших цивілізаційних ривків — Індустріальної революції. До моменту винайдення парового двигуна в економіці (точніше у тому, що було замість неї) було все просто — що ти виробив, те і з’їв. Не виробив нічого — помер з голоду. Виростив забагато помідорів — частину продав, частина згнила в підвалі. Зробив випадково забагато мечів (дуже малоймовірно) — частину продав, частина лежить, іржавіє.

Фабричний метод дозволив виробляти товари сотнями і тисячами, без особливих зусиль. Спочатку це здавалося казкою. Адже тепер можна продати у сто разів більше товару і отримати у сто разів більше грошей! Тільки от для того, щоб щось продати, потрібен не тільки товар. Бажано знайти ще і покупця. Таким чином, після кількох років ейфорії нова економіка отримала шикарний хук зліва під назвою «криза перевиробництва». Фабрики почали банкрутувати, урізаючи робітникам платню, а самі робітники стали організовуватися у спілки і ходити на нелегальні зібрання, організовані послідовниками одного бородатого німецького філософа.

Уряди розвинутих країн докумекали, що єдиним способом продати усі вироблені товари є формування касти споживачів, які будуть отримувати достатньо грошей з тих запасів, що до того осідали затхлими купами на рахунках фабрикантів. Натомість споживачі будуть повертати гроші назад у оборот, сприяючи зростанню попиту і оживляючи напівмертву економіку. Достатньо лише побороти монополії з картелями і дати можливість людям самоорганізовуватися і продукувати ще більше товарів. Останніми, до кого дійшла ця проста істина, були Штати, але після Великої Депресії, змирилися і вони.

Але, як заведено, вирішуючи одну проблему, обов’язково натикаєшся на іншу. Для міжвоєнного суспільства такою проблемою стала криза мотивації. Робітники, отримавши восьмигодинний робочий день, відпустки і платню, якої вистачало не тільки на їжу і одяг, але і на розваги, перестали особливо надриватися на роботі. Навіщо?

Героями повсякденного життя стали філософи, авангардні поети і художники, люди проводили в різного роду салонах і театрах чи не більше часу, ніж власне на роботі. Економіка, отримавши поштовх від індустріалізму, знову поволі почала затухати. Аж поки не настала ера Оруелла.

Ера Оруелла

Концепція тоталітаризму надзвичайно проста: якщо ти більше не хочеш працювати заради себе і своєї родини, що ж, доведеться тоді працювати заради високих ідеалів, що б під ними не розумілося, Третій Рейх, комунізм чи банальне щастя для усього людства.

Нове, як водиться — це добре забуте старе: церква займалася обміном обіцянок райського життя на роботу тут і зараз від самого початку свого існування. Але тепер замість абстрактного Бога, віру в якого катастрофічно похитнули нові філософські віяння, простий робітник отримував Державу — живого монстра, з яким він зустрічався кожного дня, який звертався до нього з плакатів на вулицях і говорив по радіо, звертаючись до нього напряму.

Асоціювати себе з Богом могли тільки обрані, асоціювати себе з Державою набагато простіше. Це не абстрактні заводи виробили більше продукції. Це ми зростаємо! Це не якісь там солдати захопили шматок території, це Наш Рейх процвітає! Ви тільки гляньте на цих жалюгідних правителів сусідніх земель, як вони плазують перед нашим Лідером, а отже і перед Нами! Відповідно для роботи з’явилася нова мотивація. Навіть якщо грошей більше не треба (і навіть якщо їх і не платять), можна і треба терпіти нелюдські умови праці заради того, щоб рухати Рейх уперед. І, що найголовніше, — отримувати від цього задоволення.

На перший погляд концепція звучить ідеально — всі щасливі, економіка росте і процвітає. Власне тоталітарні держави на старті і справді отримують шалені бонуси у порівнянні з демократичними державами виключно за рахунок шаленої вмотивованості кожного громадянина.

Але потім, коли ентузіазм трохи пригасає, починаються перші проблеми. Адже захопити ідеями абсолютно всіх все одно не вийде. Неодмінно з’являться перші дисиденти, які заради високої цілі працювати не захочуть. З ними щось доведеться робити і, що найгірше, з часом їх ставатиме все більше і більше, тому розстрілювати чи висилати їх у табори буде занадто затратно.

Доведеться витрачати все більше і більше ресурсів на пропаганду... Або почати війну. Перші місяці, а то й роки воєнної кампанії мотивація знову злітає до небес. Адже тепер абстрактні вороги не просто плекають злісні плани щодо знищення Рейху, вони тепер і буквально вбивають бравих молодих хлопців, потенційне майбутнє Нації. Тепер кожен, хто проти Держави, — шпигун і підлягає однозначному знищенню.

Війна множить бонус до мотивації, а отже і підйом економіки на порядки, хоча не позбавлена і значних недоліків.

По-перше, доводиться витрачати ресурси на самі воєнні дії. Снаряди, танки, літаки і фрегати коштують достатньо багато, а необхідність забезпечувати наповненість армії добряче вимиває робітників з заводів. До верстата доводиться ставати жінкам, від чого страждають типово жіночі професії, в основному легка промисловість. По-друге, бог війни — істота примхлива і непостійна, тому навіть після череди перемог починаються незворотні поразки. І хай там яка буде мотивація робітників, завод, розбомблений ворожою авіацією, все одно вже нічого виробити не зможе.

Тому єдиний спосіб тримати мотивацію на прийнятному рівні — чергувати війни (бажано маленькі і переможні) з миром, який от-от повинен принести здійснення усіх мрій. Тільки от, коли мрія здійснюється (політ у космос), або стає зрозуміло, що здійснення неможливе в принципі (комунізм у 80-му році), починаються серйозні проблеми.

Зрештою, такий підхід призводить до деградації і застою. Найкращою ілюстрацією цього процесу можна вважати лист генсека Брєжнєва до посла в НДР з проханням привезти йому німецький фен. Уся економіка Радянського Союзу була нездатна виробити навіть одної сушки, придатної для використання дорогим генсеком. Що там говорити про товари для простих людей.

Тим не менше, у часи свого розквіту тоталітарні супердержави досягли просто шалених результатів: людина остаточно перемогла природу, перетворивши її грізні сили в енергію для своїх електростанцій, вперше змогла покинути нашу планету і в той же час винайшла зброю, здатну цю планету знищити. І в тому, і в тому ключову роль зіграли фізики, зухвалі дослідники, що розгадали секрети як неймовірних розмірів Галактик, так і найменших елементарних частинок. Мрійники, які звикли мислити науковими ідеалами і гіпотезами, в яких місця для людини як особистості вже не лишалося.

Але, як потім доведуть психотерапевти, заперечення власної природи занадто довго зрештою призводить до неврозів. І хто сказав, що держави не можуть хворіти так само, як і люди? Єдиними ліками від такого роду психічних хвороб є самопізнання і спроба задоволення усіх своїх бажань, явних чи прихованих. Усвідомивши масштаби хвороби, людство не забарилося з ліками. Так почалася епоха Хакслі.

Епоха Хакслі

Відлік нової доби прийнято починати від падіння Берлінської Стіни і розвалу СРСР, але почалося все раніше — як водиться, у філософських текстах.

Людині, якою ми її знаємо зараз, на думку еволюційних психологів, всього кілька десятків тисяч років. Мавпі ж усередині нас — мільйони. І, зрештою, як тільки людина розслабиться і відволічеться всього на мить — мавпа вилізе назовні. Тому замість того, щоб намагатися змінити людину і перетворити її у міфічну Надлюдину, чи будівника комунізму, достатньо зрозуміти, що ж насправді примушує її робити те, що вона робить. Або, в алегоричній формі, замість того, щоб тягнути коня за хвіст, ризикуючи отримати підковою в лоба, достатньо його осідлати і використати шалену енергію в потрібних соціуму цілях.

Якщо поставити питання саме таким чином, далі все виводиться елементарно. Для чого людина узагалі що-небудь робить? Та щоб забезпечити свої потреби, от і все. Потреби теж описати виявилося не так вже і складно. Для початку, як водиться, — вижити. Поїсти, значиться, попити води і заховатися від звіра, на дерево чи у печеру, несуттєво. Вижили самі — треба дати життя іншому. Розмножитися, значить.

Потім, коли вижити і розмножитися вдалося, — треба з кимось поділитися своїми досягненнями. Тому, що виживає не одна особина і навіть не сім’я, виживає (або не виживає) ціле плем’я. Коли і в племені все окей, можна зайнятися самореалізацією: спробувати стати вождем, чи просто шанованим громадянином. А коли і це вийшло — тоді вже і про інших можна попіклуватися. Розсудити їхні суперечки, або намалювати про них на стіні шикарний комікс.

От, власне, і все, що треба людині.

Ви безумовно, зустрічали цю концепцію у вигляді трикутника, відомого під назвою піраміди Маслоу. Можна довго сперечатися щодо деталей, але базис цієї концепції безумовно вірний.

Постіндустріальне суспільство за рахунок шикарної автоматизації праці практично досягло для своїх членів забезпечення потреб нижчого рівня. Їжа, одяг і житло (хай навіть не найкомфортніше) стають з часом все дешевшими, і з потреб у людини залишається тільки верхня, нематеріальна частина.

Економіка Оруелла трансформує ці потреби у бажання служіння Державі. Прорив економіки Хакслі у тому, що вона почала задовольняти ці потреби новим, специфічним видом товарів, практично не знаним до того: замість речей люди навчилися продавати одне одному чисті, дистильовані емоції.

І справді, раніше, купивши за гроші їжу і одяг, оплативши квартиру і меблі для неї, люди починали шукати задоволення подальших потреб за межами економіки, в основному в родині, часом у політиці чи мистецьких колах. Звісно, в окремих випадках можна було купити собі аристократичний титул, а разом з ним і повагу, але результати зазвичай виявлялися абсолютно протилежними, ніж на те сподівалися несподівано збагатілі громадяни.

Тепер все простіше — пальто від Дольче і Габана, айфон у кишені (або частіше в руках) і крута машина біля під’їзду — це гарантована повага оточуючих. Курси дайвінгу, йоги чи письменницької майстерності — непоганий спосіб самореалізуватися, навіть якщо на роботі доводиться цілими днями копіювати цифри з одного файлика в інший. Але і це не межа. Айфон, джинси і курси — товар все ж обмежений. Один і той же переоцінений шматок тканини не зможе носити кілька людей одночасно. Гуру не зможе передати мудрість більше, ніж кільком десяткам падаванів, а айфон має реально лежати у кишені, щоб вважатися твоїм.

Ріст вперся у стелю, далі розвиватися нікуди, каже класична економіка... І черговий раз отримує удар у обличчя від Технології. Нові товари, як виявилося, — незліченні. Кожна нова копія коштує нуль. Кожен новий покупець за рахунок сарафанного радіо збільшує вартість товару, що залишився. Тепер не треба навіть перемелювати атоми, складаючи їх у потрібні економіці комбінації. Тепер достатньо робити це з нулями і одиничками. Тому що нові товари — цифрові.

Світ онлайн

Здавалося б, це абсурд — люди платять реальні гроші за кольорові пікселі на екрані, товар абсолютно штучний, безглуздий і нереальний. Але, вклинюється у розмову Шопенгауер, чи є чимось іншим той світ, який ми сприймаємо? Чим відрізняється побачене на екрані від побаченого у житті?

Мавпа всередині нас вже давно перестала розрізняти реальність від вигадки. Тому ми плачемо у кіно і тому, власне кажучи, і досягла такого розквіту головна рушійна сила розвитку інтернету — порнографічна індустрія. До того ж, на відміну від базових, потреби вищих рівнів мають схильність до знецінення. Те, що сьогодні приносило щастя, завтра вже набридло. І хочеться більше, і більше, і більше. А для цього треба що? Треба працювати.

Усі фантасти минулого пророкували зниження кількості робочого часу через суцільну автоматизацію. Навіть сам Хакслі переживав, що людям просто ні на що буде витрачати зароблені гроші. Натомість тепер, заради того, щоб стимулювати центр задоволення, люди згодні просиджувати на роботах навіть більше часу, ніж колись.

Фізики у такій моделі вже не потрібні. Навіщо посилати в космос якихось нещасних, якщо можна самому побудувати власну космічну імперію в онлайн-іграшці? Навіщо лякати сусідів ядерною війною, якщо можна побігати з лазерним бластером випаленими полями постапокаліпсису? Навіщо, зрештою, воювати, якщо можна купити новий БетлФілд? І сам здоровішим будеш, і для всіх інших простіше. Реальний світ, з усіма його атомами і нейтрино, переходить на задній план. Винаходи важливі тільки тоді, коли приносять задоволення. Політ на Марс? Тільки у вигляді розважального шоу. Нові технології? Тільки якщо дозволять жити і розважатися довше. Нова філософія? А можна у вигляді красивих роликів на Ютубі?

Тепер вихід на перший план саме програмістів — зовсім не дивина. Адже це вони — творці нової реальності, інженери того Дивного Нового Світу, який повільно, але впевнено перемагає середньовічні соціуми, котрі досі переймаються безглуздими заборонами і винищують одне одного замість того, щоб взятися за розум і почати, як усі, розважатися.

Єдине, що тепер може викликати занепокоєння, — мотивація самих програмістів, адже знаючи цю всю кухню зсередини, вони навряд чи так легко піддадуться на її чари. Але і тут не все так погано.

У продовженні ми поговоримо про той дивний устрій, що змогли побудувати програмісти у своїй мережевій пісочниці. Про справжнісінький мережевий комунізм.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось2
До обраногоВ обраному3
LinkedIn



64 коментарі

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Интересное мнение, спасибо.

Ребята, а вас не волнует, что со своими сверценными идеями тут выступили одни вы, и женщин вообще не слышно? Просто какая-то феерия пафоса и вычурного марания белого пространства изначально почти пустых веб — страниц, АСТАНАВИТЕСЬ! )

Ну да, таким образом люди превратятся в итоге- в гладкие, белые, летающие шары, соединенные в глобальную сеть. Лишенные органов, имеющие только одну способность -видеть картинки и развлекаться.
Программисты -получается -уничтожат человечество.

Шёпотом: «End of Evangelion».
Ну или «Конец детства», хотя немного не о том.
Whatever, в долгосрочной (10^n лет) перспективе эволюция действительно может лишить человека его антропоморфности.

Вы фантастику читаете?
Есть такая повесть «ошибка физиолога Мю» ,где описывается грустный путь эволюции землян к белым шарам ,указанным выше.
Но 3-д принтеры, печатающие новые органы и виртуальная реальность , имхо может значительно ускорить сей процесс. Автор книги про них не знал тогда, а так временные рамки де-еволюции были бы ещё меньше..

Європейські ліваки викликають в мене відразу.

. блин на дату не посмотрел. сори

Програмісти — це не нові фізики, а нові робітники заводів.

Нові робітники заводів — це, не повірите, робітники заводів. Їх ще достатньо лишилося.
Рядові програмісти зайняли нішу радше інженерів, які раніше імплементили в життя винаходи фізиків і слідкували за тим, щоб все працювало коректно. Недарма на Заході позиції так досі і називаються — інженер.
Але мова не про них, а про інтелектуальну верхівку, що рухає вперед саму систему. Раніше вони б жили в дослідницьких лабораторіях, тепер — у більшості сидять за моніторами в офісах Епла, Гугла і Фейсбука.
Це, звісно не означає, що фізики кудись зникли. Просто їх стало менше, і акценти трохи змістилися. В основному — разом з фінансуванням.
Можете, наприклад, прикинути, скільки випускників фізичних факультетів зараз йдуть у фізику, а скільки стають різного роду айтішниками. Раніше все було навпаки.

То, что интеллектуальная верхушка сидит в офисе Фейсбука, это лишь чистая, незамутненная точка зрения изнутри Украины. Вы не видите (?) или не хотите видеть, что промышленная инженерия никуда не делась, и шагает вперед так же быстро, как и раньше. Этой индустрии практически нет в Украине, но это не означает, что ее не превалирует в остальном мире. Просто об этом сейчас не модно писать.

Якщо ви в цьому розуміння, то з мого потоку фізиків ЛНУ, 5 на пост-доках за кордоном, 5 — в Академії Наук чи при універах України, 10 вчителі фізики, або в областях близьких до фізики, 10 — програмісти. Решта 50 фіг зна де, але та фізика їм ні разу не потрібна була. Держава лоханулася витрачаючи кошти на їхню освіту.
А в західному світі ситуація така, в фундаметальній науці останні 30 років сильно зростає кількість місць для магістрів, PhD та пост-доків, при сильному зменшенні перманентних контрактів. Тобто випускається велика армія тих самих фізиків без перспективи займатися академічною наукою після 35-40. «Світовий уряд» має на них якісь свої плани, але які ... :)

Спасибо за шикарную статью! Я как будто не на доу попал

Дякую! Класна стаття. Погоджуватися чи ні — то таке. Дякую за матеріал для роздумів.

Фізики у такій моделі вже не потрібні. Навіщо посилати в космос якихось нещасних, якщо можна самому побудувати власну космічну імперію в онлайн-іграшці?

Не погодуюсь тільки з цим абзацем.
Якщо пересічний громадянин не хоче абстрактну космічну станцію в реалі а хоче її в онлайні, то є ще дофіга речей, які він хоче в реалі і які йому нав"язали, переважно, маркетологи. І ці речі це сучасні гаджети і пов"язані з ними речі. Пересічний громадянин хоче більший(менший, кому що) екран, хоче більшу батарею, потужніший проц, більше пам"яті, міцніше скло, більше функціоналу і т.д. Зараз вже нова тенденція, громадяни хочуть електромобілі, бажано дешевші, бажано потужніші і т.д. Вангую, що зовсім скоро громадяни захочуть домашніх роботів, які за них будуть робити хатню працю і т.д. Окрім того, сфера задоволень і розваг теж розвиваються, туристичні польоти в космос, швидші літаки, секс-роботи, 3D реальність і т.д.
Для всього цього потрібні фізики, математики, матеріалознавці, різніноманітні інженери абсоютно всіх профілів і напрямків і ще армія інакших різноманітних науковців. Тому програмісти тут, як на мене, тільки вершина айсбергу.

Спочатку настала ера Оруелла, а відразу після неї вже епоха Хакслі.
Не згоден: і епоха пригнічення іменем держави і народу, і епоха гламуру і дискурсу чудово співіснували ще з часів стародавніх імперій, і дотепер, і ще будуть. Хакслі і Оруел виокремили і продемонстрували основні тенденції в чистому текскеть вигляді, а Френсіс Фукуяма поспішився і ляпнув про кінець історії; проте, цитучи Класика, " хто зна чий же шлях веде до правди?!" :)

«Світ онлайн», на жаль (на щастя?), стосується переважно розвинених країн або людей певного рівня достатку.
Якщо зробити крок назад, вийти за межі Берліну і подивитись хоча б на Схід (на Південь) — відкривається картина більш притаманна попереднім епохам. Людей, які живуть у цій попередній епосі — превелика більшість.
Я погано уявляю світ, у якому рівномірний розвиток всього людства. А доки буде нерівність — будуть війни і «епоха Оруелла».

Смотрите на это, как на ступень развития общества. Речи и не идет о том, что все одновременно переходят в новую эпоху. Время может отличаться. Плюс есть еще тупиковые ветви эволюции общества — социализм, например.

По-перше, я не заперечував нерівномірність розвитку суспільства. Навіть у рамках близького за рівнем розвитку соціуму (в рамках однієї країни, наприклад) зачасту є велика прірва між групами людей. Мій коментар стосувався висновків, які зробив автор.
По-друге, скандинавська модель — це теж тупікова гілка розвитку?

І факультативне питання, що ви думаєте про безумовний основний дохід, концепт якого серйозно розглядають на державному рівні щонайменше у Швейцарії та Фінляндії?

Скандинавська модель тримається на гігантських корпораціях, які оплачують пристойне життя доста невеликим, замкнутим соціумам на самому краю світу. Їх мало, за рахунок географічного розташування і природніх ресурсів вони багаті. Саме тому і можуть собі дозволити експерименти з соціалізмом, безумовним доходом і чим завгодно іще.

В Китаї, наприклад, безумовний дохід відразу приб’є економіку, бо абсолютна більшість працівників на тамтешніх заводах працюють саме заради цього, базового заробітку, щоб не померти з голоду і мати де жити і що вдягнути.

А разом з Китаєм полетить у прірву і вся ця ваша скандинавська модель — кросівки шити буде нікому :)

Особисто я жодним чином не виступав «за» доречність безумовного доходу. Ніяк не можу вловити грань між ним і коммунізмом, де «з кожного по можливостям, кожному по потребам». Мені погано уявляються прибиральники, які працюють заради задоволення.

Приблизно у тій же мірі я не сприймаю розподілення на суто чорне і біле у суперечливих питаннях. Попереднє моє повідомлення з’явилось у відповідь на «тупікову гілку еволюції».

Тому, я не візьмусь стверджувати, що варіації на тему соціалізму чи того ж «доходу» можуть існувати у певних напівізольованих суспільствах.

Українська на DOU? Оце так!

повільно, але впевнено

Автору советую читать меньше философии и практиковать тантру )

Східні практики — мастурбація для свідомості. Задоволення приносить, відчуття такі самі, ніби зрозумів щось насправді, а весь результат можна вмістити в хлопку однієї долоні.

Продовжуй як робиш! Читати дуже цікаво і висновки классні.

не подскажете, как правильно практиковать (по вашему мнению)?

как угодно ) можете например выбрать какую то из 112 основных техник youryoga.org/...rticle/old_age/tantra.htm (есть версия с комментариями Ошо, если тут не понятно)

Зате прізвища Гейтса, Джобса і Бріна з Пейджем відомі практично кожному
Джиммі?

Цікава стаття, цікава точка зору. Але на мою думку, ми вже живемо в епоху технічної сингулярності, де з кожним роком наші наукові досягнення тільки прискорюються. І ми вже е зупинити не можемо. Фізика снала наскільки складною що її три людини робити не можуть. Деякі публікації, особливо в галузі ядерної фізики, мають сотні авторів( декілька сторінок після заголовку!). А сучасні теорії, як от теорія струн, крім того що не підтвержені і в нас навіть не має зараз можливостіце зробити, так і математично надзвичайно складні.
За останні 20 років людина зробила більше відкриттів чим за останні 200 років.

PS: Я б не став орієнтуватися на те що хаває 95% піплу.

І ми вже е зупинити не можемо
Один скажений недотермінатор — і «світова спільнота» закудкудахче та почне ставить палки в колеса. Наприклад, заборона займатись передовими дослідженнями типу аі або нанотеху без ліцензій та перевірок якимось етичним комітетом. Типу зробили відкриття — і десятки років перевірок.

Мова не про теоретичну фізику, а про практичні результати. У двадцятому столітті фізика нам дала ядерну зброю (можливість знищити все живе на планеті) і польоти в космос (можливість з цієї планети вирватися).

Що вона нам дала у двадцять першому? Сходу я можу згадати тільки синій діод, та й той використовується в основному в індустрії розваг. Нічого навіть близько порівнюваного з інтернетом і соціальними мережами. Чи я щось втикаю?

Зараз іде ріст і здешевлювання технологій: 3D принтери, Tesla Motors, Hyperloop (тільки за 16 років)
+ Все, що винайдуть в фізиці в цьому столітті, будуть використовувати в наступному.

Ріст і здешевлення це інженерія, а не наука. І наступне століття не рахується — атомна зброя виникла практично слідом за чередою проривів копенгагенської групи. Тому, що влилася шалена кількість бабла. В що ллється бабло зараз? В індустрію розваг звісно ж. Першим роботом, що повністю пройде тест Тьюринга буде секс-робот, запам’яйте цей твіт :)

Що вона нам дала у двадцять першому?
все, що я перерахував

У 20-му столітті як раз популярні були Енштейн, Шредінгер, Паулі — тобто всі ті люди які якраз писали теоретичне підгрунтя того на чому зараз тримається вся сучасна електроніка — квантову механіку. І те що в процесорах конжі півтора роки, принаймні до недавніх пір, збільшувалась обчислювальна потужність в двічі — заслуга інженерів-фізиків. Те що процесори та відеокарти стали наскільки потужними, щоб оптимізувати функцію помилок в нейронних мережах — заслуга інженерів-фізиків. ЖК-матриці, жорсті диски, трердотілі диски також їхня заслуга.
В двадцятому столітті вся сумарна суперкомп’ютерів не могла зрівнятися з тим коп’ютером на якому я зараз набираю текст, а по об’єму пам’яті — понині.

Ловите аналогию. Физики и программисты идут рука об руку. Только вот что делают программисты — вам видно, а что физики — нет. Инкапсуляция на то и придумана. Программисты — эдакий фронт-энд в IT, физики — бэк-энд. За примерами далеко ходить не нужно — петабайты развлекашек нужно как-то чем-то передавать, хранить и обрабатывать. Для этого нужны технологии. Я могу с десяток книжек скинуть по одному лишь оптоволокну (а казалось бы просто кусок провода). Технологии нужно создавать и совершенствовать уже существующие, чтобы не началась истерика у очередного пользователя, что его дабстэп-ремикс кэти пэри качается дольше 10 секунд, а у другого, что его котики на ютубе не в 4к разрешении. Всем этим занимаются физики. Программисты же этим лишь пользуются. Ничего личного, но так оно и есть.

В общем, не мешайте тёплое с синим. Физики как были — так есть и будут. Кое-что в нашей вселенной всё-таки неизменно, а именно — её законы, которые изучают ни кто иные, как физики.

P.S:
Мне тоже нравится IT, но это не панацея, снимите оптоволоконные очки ;-)

Політ на Марс? Тільки у вигляді розважального шоу.
І чим це заважатиме прогресу? Дуже багато корисних речей з’явилися як побічні продукти чогось, що видавалося вагомим. Час розсудить.
Чекаю не другу частину.

То я — Творець! Я Дива інженер! (Пишається собою й задумливо йде ґеть).

Поправьте, если неправ, но Джобс и Кук — маркетологи, а не программисты. Гейтс тоже прославился как «владелец майкрософта и мизантроп», если копнуть чуть глубже (Руссинович, Сновер), то и айтишники не все скажут кто это. Имена Пейджа и Брина людям не из ИТ тоже мало о чем говорят.
Попробуете взять действительно «прогера в вакууме» — Торвальдса, например, и провести соцопрос. КМК, вопрос отпадет сам собой

P.S. Я знаю, как минимум, еще двух физиков — Леонарда Хофстедера и Шелдона Купера.

Филантроп, я полагаю ;-)

Это почти философский вопрос, допустимо ли называть главу «империи зла» филантропом.

Но Вы правы, я ошибся :)

тому неспеціалістам важко орієнтуватися, хто є хто у сучасній науці.
Есть Шелдон с Леонардом))

І це шикарний приклад експлуатації засобів Хакслі. Більше фанатів, більша підтримка, більші бюджети для космологів.

Вчені тепер повинні бути ще і шоуменами, бо, будьмо чесними, окрім розваги, те, чим вони займаються, теперішньому поколінню людей не світить практично нічим.

Чому тільки тепер?
Згадайте Нікола Тесла і те як він вибивав «інвестиції». Він робів шоу за допомогою фізики == шоумен втч.
Стаття цікава у вас, але я не згоден з висловлюванням що саме програмісти нові фізики.
Ваші «програмісти» це таке щось дуже вузьке. На мою думку «нові фізики» це люди які вдало маніпулюють ресурсом(мається на увазі тепер програмістів ес із в тому числі), мають неординарний погляд на певні речі, і "ім"я їм легіон«. Я маю на увазі що зараз великі заможні компанії і є колишніми фізиками, і їх основне завданя залишилось сталим — розвивати фізику. Тільки розвивається вона горизонтально і це є правильно. Я би прирівняв сучасну фізику до контрольованої ядерної реакції, контролюють її інженери копирсаючись в аксіомах минулих часів, як тілки «прогрес» буде стабільним, буде новий етап вертикального розвитку, світ не побачить нового доки не буде готовий до цього. А програмісти, котрі extends інженер(трушні, котрі за ідею, а не за гроші) є однією з шестерень механізму. Я наприклад пишу код і роблю хардверні пристрої, так хто я, програміст чи інженер електронік? "Тварь я дрожащая иль право имею?«©


окрім розваги, те, чим вони займаються, теперішньому поколінню людей не світить практично нічим
а тут взагалі вам мінус в карму, світить ще й як! Як я писав вище, фізика розвиваеться горизонтально. Набирають потужності відновлювальні джерела енергії(я про КПД), потихеньку дупки свої пересаджуємо на електрокари(знову ж таки КПД вгору), в космос полетимо на ракеті котра перезаправляється(КПД), процесор у вашому ПК по якому техпроцесу зроблений(конвертація електроенергії в тепло у скільки разів зменшилась, а швидкодія зросла)? Я можу перечиcлювати й далі, а сенс? Суть одна, зараз ми на етапі освоєння того що навідкривали. Поки ногами дна не торкнемось про нові відкриття мови йти не може, тому в «цьому запливі» хтось бачить розваги і фан, а хтось дійсно бере на озброєння досягнення «сучасних фізиків» і світить собі і оточуючим.

Шелдон з Леонардом, якщо я не помиляюся — космологи. Вони ні процесорів не роблять, ні ракети не вдосконалюють :) Це задача інженерів.

Але мова, знову ж таки, не про це. А про те, що замовником прогресу замість тоталітарних держав стали прості люди з простими потребами. Бозони, не розкручені в новинах, їм зазвичай до лампочки. А от фейсбук — це вєщь!

Зацікавленність була би вища, якби люди жили довше. Я думаю, що це основна умова стимулювання прогресу, який потребує більше часу

Вы надеюсь, понимаете. что эра Хаксли и эра Оруэлла — суть одно и тоже?)) И там и там высвечивается диктатура.

Разве? Хаксли описывал тоталитарный мир, в котором люди боятся друг друга и один за другим пропадают, переписывают историю и живут в мире запретов и ограничений. Оруэлл описывал мир без войны, мир триумфа общества потребления, в котором люди (большинство) гордятся своим социальным положением и не испытывают ограничений в доступе к информации и товарам. Даже не знаю, что здесь может быть одинакового кроме того, что оба романа написаны людьми о людях)

Угу. Только наоборот. По сути оба режима — тоталитарны :) В одном случае — контроль посредством репрессий. Во втором — посредством потребления и евгеники. В целом, суть одна — общество ничего не решает, и не имеет никакой возможности на что-то влиять.

У Хаксли возможности были, другое дело что люди решили ими не пользоваться:

«По распоряжению Главноуправителей мира остров Кипр был очищен от всех его тогдашних обитателей и заново заселен специально выращенной партией альф численностью в двадцать две тысячи. Им дана была вся необходимая сельскохозяйственная и промышленная техника и предоставлено самим вершить свои дела. Результат в точности совпал с теоретическими предсказаниями. Землю не обрабатывали как положено; на всех заводах бастовали; законы в грош не ставили, приказам не повиновались; все альфы, назначенные на определенный срок выполнять черные работы, интриговали и ловчили как могли, чтобы перевестись на должность почище, а все, кто сидел на чистой работе, вели встречные интриги, чтобы любым способом удержать ее за собой. Не прошло и шести лет, как разгорелась самая настоящая гражданская война. Когда из двадцати двух тысяч девятнадцать оказались перебиты, уцелевшие альфы обратились к Главноуправителям с единодушной просьбой снова взять в свои руки правление. Просьба была удовлетворена. Так пришел конец единственному в мировой истории обществу альф.»

Власть всегда является отражением общества и я бы не стал разделять тех, кто контролирует и тех, кого контролируют.

Вы точно уверены, что это цитата из книги Оруэлла?))

Позвольте ответить цитатой же, из Довлатова :) :
«Я обнаружил поразительное сходство между лагерем и волей. Между
заключенными и надзирателями. Между домушниками-рецидивистами и контролерами
производственной зоны. Между зеками-нарядчиками и чинами лагерной
администрации. По обе стороны запретки расстилался единый и бездушный мир.»
То есть, с т.з. абстрактного разума :8) , разделять «тех, кто контролирует и тех, кого контролируют» не стоит; но прикол-то в том, что люди во власти — отражая этот бездушный мир — сами же и разделяет его на себя дорогих и тварей-подконтрольных. И как я накропал вышее, оба метода успешно сосуществовали и в прошлом, и сейчас; абсолютный аналог «1984» трудно найти наверно даже в Северной Корее и Камбодже 70-80-х, прежде всего потому что никто не имел возможность их серьезно изучить.

Будь-яке об’єднання людей передбачає обмеження прав учасників заради спільних інтересів. Натомість учасники отримують якісь плюшки, неможливі при роздільному існуванні. Питання тільки у співвідношенні плюшок до обмежень.

Хакслі дає особисті плюшки, експлуатуючи егоїзм і центр задоволення, Оруел натомість більше напирає на обмеження, експлуатуючи стадний інстинкт і центр страху.

Але мова навіть не про це, а про цілі, які перед собою ставить сама система, незалежно від того, тоталітарна вона чи плюралістична аж до анархічних ноток. Це для даної теми не дуже важливо.

Вы надеюсь, понимаете. что эра Хаксли и эра Оруэлла — суть одно и тоже?
Привіт!

therionorteline.files.wordpress.com/...4/08/huxley-vs-orwell.jpg

Підписатись на коментарі