Прийшов час осідлати справжнього Буцефала🏇🏻Приборкай норовливого коня разом з Newxel🏇🏻Умови на сайті
×Закрыть

Чому помилятися корисно. Спостереження факап-майстра 80-го рівня

Усім привіт! Мене звати Олексій Остапов, я понад 12 років працюю в IT, у компанії Infopulse, займаюся тестуванням, автоматизацією, тестую викладання в КПІ, веду про тестування блог... і часто повторюю слово «тестування».

Я, як і багато інших людей, боюсь нафакапити. Відчути на собі осуд колег, друзів, рідних. І в моїй роботі часто факапи стаються саме через страх їх зробити. Сьогодні ми з вами поговоримо про те, як перестати боятись і припускатися помилок цілеспрямовано.

Чому взявся за цю статтю

Я нечасто відвідую конференції, але для себе поділив усі доповіді на три типи: технічні, менеджментські та софт-скілові (про мотивацію, гроші та інше).

Технічні — найрізноманітніші. Вони про нові тули, підходи та практики. Торік я виступив з доповіддю на QA Fest про тестування навантаження, а мій колега та співавтор блогу Володимир Трандафілов розповідав про тестування застосунку з модифікації SVG-графіки — з прикладами операцій з матрицями. Де ви ще таке послухаєте після школи/універу?

Менеджмент — цікаво і корисно, але не для всіх. Бо не всі тестери — менеджери. І не всі навіть хочуть ними стати. Я от спочатку хотів. Потім не хотів. Зараз я лід. П — послідовність.

Сьогодні ж хочу трохи поговорити про м’які навички. Знаєте, що, на мою думку, об’єднує всі такі доповіді? Вони схожі на стендап, коли комік виходить на сцену і каже: «У вас ніколи такого не було, ви розробили і протестували програму, а потім прийшов замовник і сказав, що все класно, але його вимоги змінились». І всі такі: «Ха-ха, класика».

І комік, і спікер часто не розповідають нічого концептуально нового, чого б ви не знали чи про що б не здогадувались, лише висвітлюють відомі всім проблеми, показують їх під новим кутом. Це як групова психологічна допомога. Я не буду винятком — поділюсь спостереженнями факап-майстра 80-го рівня і може змотивую вас вийти із зони комфорту.

Чому факапи

По-перше, це весело. Коли ви збираєтесь з друзями та колегами за келихом пива, ви ж не розказуєте, як у вас все класно, що все відбувається за чітко визначеними критеріями, всі естімейти точні, вимоги не змінюються?

По-друге, це повчально. Як концепція «упередження виживання», коли ми концентруємось на одиничних історіях успіху. Наприклад, Стів Джобс: кинув навчання, став мільярдером. В мене теж є кілька знайомих, які кинули навчання і... не стали мільярдерами. Якби про фейли розказували більше, то менше людей наступали б на ті самі граблі. Такий собі соціальний risk management. Навіть прислів’я згадав, щось на кшталт «розумний вчиться на чужих помилках».

Халк ламати

Почнемо з нашої професії. Коли я почав працювати, мені дали ПЗ і сказали: «Давай! Забабахай exploratory testing». І я почав тестити. Усе, що можна і не можна. Є навіть гарний спогад: показував баг нашому деву і питав: «Так має бути чи це фіча?». Він кілька хвилин сумно дивився в монітор, а потім видавив: «Ну, заводь... я б ніколи не подумав, що таке можливо...». Я ніби фізично зробив йому боляче.

Але історія не про ментальне насильство над девами. Часто бачу ситуації, коли тестувальник питає: «А чи можна отаке от зробити з програмою?». Тімлід відповідає: «Якщо інтерфейс дозволяє, це потрібно зробити! Це має бути цікаво зробити! Навіть питати не треба». А потім до вас приходить розробник і каже: «Оце ти класний баг знайшов. Я шокований. Тільки наступного разу роби бекап, плз».

Мітинги

Велика частина нашої роботи — це різні зустрічі, 1:1, планінги тощо. З вами ніколи такого не було, сидите ви на довгому нудному мітингу, і всіх питають, чи все зрозуміло. І люди кажуть: «Так, усе супер», або взагалі мовчать. У такі моменти я завжди почуваюся тупим, бо один нічого не второпав. І з цим почуттям з’являється страх показати всім, що ти тупий. Теж кажеш, що все ок, і думаєш, потім документацію почитаю і розберусь.

Так от, у 80% випадків це не працює. Якщо усно пояснили фігово, то так само фігово і доки напишуть. Готуйтесь страждати. В певний момент мені стало байдуже, що подумають про мене інші, і я став перепитувати, просити приклади та аналогії. І диво, виявилось, що то не я тупий — інші теж не розуміють.

Чи от така ситуація. Вас кличуть на «лівий» двогодинний мітинг, де вже 20+ людей. І ви йдете, бо там менеджмент і взагалі складно відмовити. І потім дві години читаєте новини на м’юті, бо вам нецікаво і від вас теж нікому нічого не треба. У якийсь момент я став виходити з таких мітингів, якщо розумів, що тут я не потрібен.

Якщо ви справді потрібні, вас покличуть. Наступний рівень — не приймати запрошення на зібрання, де в агенді не вимагають вашої участі. І хоч один із моїх замовників постійно казав, що мітинги — це теж робота, зустрічі якість продукту не виміряють.

Дух дослідництва

Торік ми з колегами почали вести блог про тестування і писати в ньому про те, чим займаємось, викладати наші думки про тестування. Всі більш-менш пристойні лайфхаки, нажиті за десятиріччя праці в IT, нарешті змінили форму в моїй голові з віртуальної у реальну. Мені аж полегшало.

Це підводить до наступної історії: мене серед іншого дуже цікавить тестування навантаження. Я дослідив кілька тулів, написав кілька статей і постів у блог, виступив торік на конференції та отримав й критичні коментарі — і сетап не такий, і тести не такі, і тести зробив на Windows, а не на Linux. Єретик! Ніхто так не робить!

Так от, що я маю вам сказати: всі знають, що Linux рулить, а Windows must die, але майже ніхто не може пояснити чому. Наскільки і в яких задачах Windows гірше працює?

Я намагаюсь зробити тести об’єктивними й написати про це, але не боюсь нафакапити, для цього й оприлюднюю свою роботу: якщо хтось напише про твій фейл, ти вивчиш з нього важливий урок і прокачаєшся. Я, наприклад, тепер знаю різницю в перформансі для Windows та Linux для своїх повсякденних конфігурацій тестів.

Тож не бійтеся братися за те, що збоку здається дивним. Головне — робити висновки потім. Моя думка така: нам як спеціалістам має бути цікаво знати, що можуть наші тули, в яких умовах і на якому «залізі».

Конференції, викладання, блог

У мене з дитинства був страх сцени. Публічні виступи, доповіді — в горлі пересихає, слова плутаються, одне слово, жах. Мені здається, цей страх потім поєднується із синдромом самозванця, коли ти вважаєш себе дурнішим за інших, а тому боїшся виступати й навіть писати статті.

У фільмах є кліше: «Уяви, що весь зал сидить перед тобою голий, і буде не так страшно». Не знаю, як ви, а я такого ніколи не уявляв. Я тримаю в голові думку, що, що б я не робив, все одно комусь це не сподобається — це ж інтернет! А ще всі присутні такі ж, як я: бояться нафакапити. Тому треба пересилити себе, і, може, когось це теж змотивує бути сміливішим.

Щоб боротись зі страхом сцени, я пишу блог, викладаю і виступаю на конференціях. Якщо цього не робити постійно, страх повертається.

А ще є риса перфекціоніста-прокрастинатора: «Краще зробити добре, але ніколи, ніж як-небудь, але сьогодні». Для великих статей чи конференцій завжди шукаю якусь суперкруту тему, щоб усі кайфонули. По пів року можу шукати. Я блог планував запустити років 5. Насправді ж, якщо подумати, непоганих тем багато, треба просто почати робити. Так, не всі вони «зайдуть усім». Але неочікувано щось прохідне для вас може стати прозрінням для інших.

Висновки

Тут я маю підбити якісь підсумки й гарно завершити. На думку спадає лише банальне «не помиляється тільки той, хто нічого не робить».

Це не заклик факапити і пропускати критичні баги в прод — такого точно не варто робити. Я підштовхую вас бути сміливішими: ви не в школі, двійку не поставлять, батьків не викличуть і навіть після уроків бити не будуть.

А тепер розкажіть про ваші улюблені фейли в коментарях!

Стаття написана за матеріалами доповіді на QA Day 2020. Ілюстрації — авторські.


Щоби не пропустити нові статті Олексія Остапова — підписуйтеся на нього у телеграм-боті Стрічки DOU.

LinkedIn

Похожие статьи

6 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Стаття читається легко і весело але в кінці залишилось відчуття що тема не розкрита. У заголовку ставиться проблема приктичної цінності помилок а висновок іде повністю мимо цєї лінії.

Так в чому практична користь факапів?
Перше що я намагаюсь донести до молодих джунів це те що не треба боятись помилятись, як правило в більшості новачків немає матеріалу для шаблоного мислення (досвіду) і для вирішення задач їм доводиться використовувати такі затратні інструменти як аналіз, синтез і т.п.. Але якщо є страх перед помилками то часто можна спостерігати ситуацию коли людина сидить перед пустим файлом і не наважується почати щось робити. Я пояснюю, що не потрібно намагатись зразу зробити все правильно, краще зробити як получиться і потім розібрати результат з більш досвідченими тімейтами. Коли тобі показують пустий файл без жодної стрічки коду то важко пояснити людині як робити правильно. І навпаки коли є рішення, нехай хринове, з кучою проблем, можливо навіть не закінчене, то можна зразу зосередити розбір польотів на конкретних речах.

Отже висновок перший — наші факапи допомагають іншим ефективно ділитися з нами своїм досвідом.

Коли ми проводимо розбір помилок то доводиться зясовувати причинно-наслідкові залежності. Це хороша можливість прокачати свої скіли аналізу та критичного мислення а також дає зрозуміти які наші знання та навики потребують доопрацювання. Причому розбирати саме свої а не чужі помилки більш ефективно, адже ти вже знаходишся в контексті і можеш пригадати логіку свої рішень.

Висновок другий — наші факапи хороший матеріал для прокачки свої навиків та знань.

Робота з своїми факапами з психологічної точки зору досить некомфортний процес, особливо коли розбір іде на публіку. Можуть включатися захисні механізми і замість висновків щодо причин факапа наш мозок почне видавати виправдання. Причому як правило це відбувається несвідомо і людині важко самостійно на це звернути увагу. Але це також виводить на поверхню цю проблему і дозволяє її помітити і почати з нею працювати. З часом можна привчити себе дивитися реальності в очі і розуміти яку практичну цінність це тобі дає. А також це допомагає краще розбиратись з своїми «демонами».

Висновок третій — наші факапи це можливість для розвитку власної особистості.

ілюстрації — супер!

Вы все еще ошибаетесь вручную?
Это уже автоматизированно 4 года назад! github.com/Netflix/chaosmonkey

Хватит ошибаться, начните делать качественный продукт

Чи от така ситуація. Вас кличуть на «лівий» двогодинний мітинг, де вже 20+ людей. І ви йдете, бо там менеджмент і взагалі складно відмовити. І потім дві години читаєте новини на м’юті, бо вам нецікаво і від вас теж нікому нічого не треба. У якийсь момент я став виходити з таких мітингів, якщо розумів, що тут я не потрібен.

Якщо ви справді потрібні, вас покличуть.

Вас кличуть..., якщо Ви потрібні, Вас покличуть

Дуже легка тема, але важко викладені думки.
Сорі, але мені так здалось :)

Тратить время на работе на бла-бла-бла. Толку продуктам не было. Тратить время на бумажки (это факап № 2), толку ваще для продуктов не было.

Оце ти класний баг знайшов. Я шокований. Тільки наступного разу роби бекап, плз

Пропал калабуховский дом...

Подписаться на комментарии