Йти обраним шляхом — це і є моя мета. Історія українця, який у 45 років переїхав у Швейцарію і став тестувальником

Йти обраним шляхом. Навіть коли не гарантований результат і часу на його досягнення небагато...

Привіт! Мене звати Олексій Чапліц. Пропрацювавши 20 років у християнській міжнародній організації, за сімейними обставинами кілька років тому я переїхав до Швейцарії, де наважився змінити фах і стати тестувальником. У цій статті я розповідаю про свій шлях до зміни професії, особливості життя в країні, труднощі в пошуку роботи та чому — попри всі складнощі — не варто боятися змін, навіть коли тобі вже далеко за 20.

На фоні трійці Бернських Альп — вершин Eiger (3970 м), Mönch (4107 м) та Jungfrau (4158 м). Зі свого балкона я їх теж бачу

Як переїхав у Швейцарію

Я вчився в КПІ на зламі Радянського Союзу та незалежної України, здобув ступінь магістра в інженерній справі. Але після закінчення вишу 1995-го моя робота в наступні 20 років була пов’язана з великою християнською організацією, що налічує 25 тисяч працівників по всьому світу. Я виконував там різні ролі, пройшовши шлях від рядового працівника до директора департаменту та одного з керівників української філії. Обіймаючи ці позиції, ведучи за собою людей, я розвинув системне мислення та навички організації, які згодом допомогли мені під час зміни фаху.

Наприкінці 90-х я познайомився зі своєю майбутньою дружиною-швейцаркою. Одружившись, ми майже весь час, за винятком кількох років мого навчання в США, жили в Києві, хоча ще до весілля міркували, що «ближче до пенсії» переїдемо до неї на батьківщину. З 2011-го почали займатися майбутнім переїздом: перевели дітей в німецьку школу, потрохи збиралися, налагоджували контакти, говорили про можливу роботу з керівництвом — і зрештою переїхали у 2015-му. Також батьки дружини вже наближалися до поважного віку. Отож ми переїхали на малу батьківщину дружини, в курортне містечко у передгір’ї Альп, неподалік від столиці країни Берна.

Наша релокація. Остання зупинка на кордоні з Угорщиною. Діти, речі та ми в одному бусі. Літо 2015 р.

Як почав освоювати фах тестувальника

Оскільки переїзд був запланований, я обговорював декілька разів моє майбутнє з начальством місцевої філії нашої організації. Але відповідь була невтішною: запропонувати щось підгоже вони не змогли, а я не зміг знайти «своє місце» у схожих організаціях. Я не боюся починати щось нове, тож серйозно замислився про зміну напряму діяльності та став досліджувати ринок. Водночас продовжив вчити німецьку мову — хоч опановував її ще в Києві, бо на місці міг знадобитися сертифікат.

Оскільки після переїзду я деякий час ще був у штаті організації, сплачував податки і соціальні внески, коли залишився без роботи, держава мене підтримувала: і консультаціями з пошуку роботи, і фінансово: 80 відсотків від останньої зарплати щомісяця. Соціальне страхування в Швейцарії означає, що ти стаєш на біржу та отримуєш супровід коуча: тобі допомагають скласти резюме і тримають підзвітним у пошуці роботи.

Хоча платникам податків це коштує багато грошей, підхід держави в цьому процесі є серйозним і виваженим, бо є розуміння, наскільки спокій і добробут у країні залежить від того, як люди інтегровані в ринок праці. Якщо порівнювати з іншими державами Західної Європи, Швейцарії це добре вдається, хоча і є люди, які не знаходять роботу довгий час чи можуть якось зловживати підтримкою. Але загалом тут, навпаки, панує сильний — навіть занадто — культ роботи. Отож увесь цей час я потрохи інтегрувався в тутешнє життя, намагався налагодити зв’язки та зрозуміти, чого хочу і що можу. Паралельно час від часу фрилансив перекладачем у поліції та асистентом політика місцевого рівня. Але це було радше для резюме.

Спостерігаючи за бумом IT в Україні та за океаном, я розумів, що це глобальна тенденція: технології швидко змінюються, так само і ринок праці. IT — гнучка сфера, де, порівняно з іншими, які потребують досвіду всередині країни, було більше простору для маневру. Першою перевагою для мене було те, що я вже мав базу — інженерне мислення та підтверджену спеціальність. Але в якому напрямі це б могло допомогти? Здавалося, що найнижчий поріг входу в IT — у тестуванні. До того ж, ознайомившись з принципом гнучких процесів «learn fast, fail cheap», я порахував, що експеримент має невеликі ризики прогоріти. З цих міркувань я записався на онлайн-курс в київську IT-школу. Так почалися мої перші кроки в новий фах.

У підніжжі «гіганта» індустрії. Ще не добудований другий офіс компанії Google в Цюріху. Літо 2019 р.

Курс я пройшов доволі легко. Інтенсивне навчання (заняття кожен день) було розраховане на півтора місяці, але я впорався за один. Так я збагнув, що тестування — це цілісний погляд на продукт, але й під особливим кутом. Це також про системний підхід. Ще тоді я виокремив для себе кілька професійних характеристик, які, як на мене, повинні бути в кожного тестувальника: професійний скептицизм (коли дивимося на щось, розуміємо, що це за замовчуванням річ не без проблем), допитливість, готовність розбиратися в різних сферах, здатність системно мислити, інтуїція, вміння поставити себе на місце користувача.

На курсі вперше ознайомився із загальноприйнятими інструментами тестування, основами автоматизації вебтестування. Останнє мені далося важкувато, бо я ще вчився «програмувати» калькулятори «Електроніка» в школі та «кодити» мовою Basic в інституті 1989-го.

Водночас я продовжував вивчати швейцарський контекст. У слушності обраного шляху переконували факти: на ринку праці в країні станом на 2017 рік був дефіцит кваліфікованого IT-персоналу в розмірі 15 тисяч осіб. За різними підрахунками, до 2026-го ця цифра коливатиметься від 36 до 88 тисяч фахівців. Такий, хоч і дуже поверховий, аналіз вказував на непогані шанси закріпитися на ринку. Я також почав прислухатися до досвіду світчерів, чиї численні історії можна знайти на DOU. Так, наприклад, мене морально підготували до внутрішніх випробовувань і зовнішнього дауншифтингу слова Володимира Арутіна, в минулому банківського менеджера: «Готуйтеся до труднощів, готуйтеся до „зняття погон та петлиць“ і до того, щоби з Івана Івановича перетворитися на джуна Івасика».

Як шукав роботу

Закінчивши курс тестування, я став цікавитися тим, кому можуть бути потрібні мої навички. Я розумів, що як новачку і позасистемному кандидату мені доведеться подолати більше перепон, ніж іншим. Коли почав шукати роботу, почувався як на американських гірках: спектр емоцій коливався від болісного відчаю до спалахів безпідставної надії. Тобі 45+, ти знаєш про свої переваги досвідченого спеціаліста, який вміє робити справу добре та не здаватися, а на тебе все одно дивляться як на салагу з позасистемною кваліфікацією двадцятирічної давності. Отже, в тобі зчитують передусім потенційний ризик, якого можеш завдати компанії. До цього накладалася непрозорість процесів, довгий час ухвалення рішень і слабка культура зворотного зв’язку, про що розповім згодом. Але це мене не спиняло, був готовий стукати у всі двері.

Тимбілдинг з колегами з телекомунікаційної фірми зі снігоступами у Валійских АльпахТимбілдинг з колегами з телекомунікаційної фірми зі снігоступами у Валійських Альпах
Для цього я застосовував навички «широкого посіву», тобто знаходив зачіпки будь-якого потенційно корисного контакту і презентував себе. Я також керувався принципом Кайзена, тобто робив маленькі кроки для досягнення великого прогресу. В результаті мені вдалося працювати на кількох віддалених проєктах: це бета-тестування вебсайту «Нової пошти» (ще під час і після навчання на курсі), потім віддалене функціональне тестування мобільного застосунку для невеликого продуктового бутика в Лондоні. Його міжнародна команда виконувала проєкт для японського ринку. Цю можливість я отримав завдяки знайомому, який і сконтактував мене з компанією. Контракт тривав три місяці й, крім власне зайнятості, додав мені досвіду. Після цього я розпочав пошуки всередині країни.


Але не все йшло гладко. Через півтора року пошуку «нового себе» і майже 6 місяців після закінчення онлайн-курсу я все ще не мав досвіду в локальному ІТ. У час, коли я хотів уже опускати руки, знайшов з Божою поміччю свою першу роботу тестувальника в місцевій компанії, яка займається виробництвом і продажем дорогих станків для високоточного лазерного різання металу.

Дуже скоро після того, як я надіслав резюме, вони запросили мене на співбесіду і після 15 хвилин розмови запропонували виходити наступного тижня на проєкт у відділі R&D, де інженери розробляють новітні технології. У мої ж обов’язки входило тестувати функціональну складову ПЗ, її оновленням почали займатися за кілька місяців до цього.

Мені було цікаво працювати на проєкті. В нас була команда, яка складалася з двох інженерів-дослідників, одного інженера з вимог, мене і трьох розробників з Польщі. Наразі це мій найдовший досвід роботи тестувальником на одному місці — один рік. Робота завершилася, коли закінчився термін дії контракту. Згодом я влаштувався в телекомунікаційну компанію на кшталт української «Воля», де працював наступні 10 місяців на проєкті з автоматизації тестування ТВ-застосунку медійної приставки. Це також було цінно. Про обидва досвіди я написав статті на DOU.

Коли мій останній проєкт закінчився, я знов вийшов на ринок праці, який через коронавірус почав стагнувати. Відтоді пройшов понад десяток багаторівневих співбесід як у великих, так і маленьких компаніях. Однак часто, дійшовши до шортлиста претендентів, стикався з тим, що роботодавець віддавав перевагу кандидатам із досвідом від 5 до 10 років і просунутими технічними навичками. Тож протягом останніх місяців я все ще на шляху пошуку.

Що важливо для світчера у Швейцарії: нетворкінг, продовження навчання, знання мови

Шукаючи нове місце роботи, я одночасно продовжую вчитися. Ще на початку мого шляху як тестувальника із книжок я опанував класику тестування від відомих авторів Рекса Блека, Сема Канера, Джеймса Віттакера і Лі Копленда, щоб мати фундамент. Нині намагаюся не втрачати зв’язок із середовищем, відвідую онлайн-мітапи, наприклад тестувальників, скрам-майстрів, або івенти, пов’язані з продуктовими речами, автоматизацією, DevOps, беру участь у подкастах. Відкриваю для себе багато цікавого щодо інструментарію, який розробляють місцеві стартапи і який в Україні невідомий. Вони презентують, апробують його у своїх спільнотах. Мітапи тут мають підтримку не тільки з боку ентузіастів, а й великих компаній — навіть не обов’язково IT, а тих, де є великі цифрові відділи. Вони спонсорують зустрічі, їх можуть відвідувати до 300 людей (як це було до коронавірусних обмежень). Є вдосталь конференцій, доповідей — це гарна нагода розширити свій кругозір.

Також для мене як людини зрілої було важливо не закопати в землю попередні навички та досвід, бо я багато взаємодіяв з людьми, знаю, як працювати в контексті «захід-схід». Своїми спостереженнями та принципами я поділився в статті на DOU. Щоб говорити однією мовою з індустрією, я самостійно засвоїв основи програмування на Java та Python, пройшов сертифікації ISTQB CTFL, PSM I, PSPO I, PMI-PMP. До того ж я здобуваю післядипломну освіту за унікальною програмою сертифікації тестувальників в Університеті прикладних наук Східної Швейцарії. Зараз вийшов на фінішну пряму: розробляю невеличкий проєкт і пишу дипломну роботу з тестування функціоналу для людей з порушеннями зору (підрозділ accessibility testing) мобільного застосунку спортивних новин державного ТБ. Готуюся до його захисту. Сподіваюся, що ця освіта підвищить мою конкурентоспроможність на ринку.

Важливо зазначити про роль знання місцевої мови для працевлаштування у локальних компаніях. Ця вимога є практично всюди (у нашій частині країни це німецька). Цю компетенцію перевіряють під час першого дзвінка ейчара, читання мотиваційного листа, а іноді вимагають сертифікат рівня С1.

Галявина перед Університетом прикладних наук Східної Швейцарії в м. Рапперсвіль

Про відчуття віку у професії

Вік для мене є радше перевагою. Досвід дає змогу з розумом входити в нову сферу. Я вивчаю контекст, наявні залежності і шукаю оптимальний шлях, як досягти мети. Так вдається дотримуватися плану, попри виклики та «несправедливість» життя. Це допомагає і в тестуванні. Я не кидаюся на все, що потрапляє на очі. Тестування — складний інженерний процес, який вимагає комплексного розуміння і систематичного вирішення проблем якості ПЗ.

Але є й інший бік медалі. Наприклад, мені треба більше часу, порівняно з молодими людьми, щоб власне взятися за роботу. Іноді буває важко в контекстах, де швидкий темп розробки (наприклад, спринт на тиждень), де треба швидко діяти, десь втрачаючи у контролі якості. Але сенс бачу не в тому, щоб швидко щось зробити, а щоб через сталий ритм виготовлення готового функціоналу в циклі розробки ПЗ досягти бажаного рівня якості.

Як проходив співбесіди

За дев’ять місяців після останнього проєкту я дав про себе знати майже 200 потенційним роботодавцям і пройшов понад 10 кількарівневих інтерв’ю. Тут мені багато в чому допоміг попередній досвід формалізованих корпоративних співбесід, які я проводив як представник роботодавця. Тому це не страшно і зрозуміло для мене. Сходинка за сходинкою долав усі етапи — від скринінгу до технічної співбесіди та розмови з ейчаром чи керівником проєкту. Після кожного інтерв’ю писав «протокол» — для власного аналізу. Це моє невеличке ноу-хау, яке мені допомагає готуватися до кількох різних співбесід водночас і не залишити поза увагою важливі деталі кожної з них. Так я почуваюся більш упевненим, але це не дає перевагу перед людьми з тривалішим досвідом і потрібною спеціалізацією.

IT-ринок і зарплати

У країні є чотири головні центри, що генерують більшість робочих місць: Цюріх (схід) — банки та торгівля товарами люкс, Базель (північ) — фарм-індустрія, Женева (захід) — міжнародні громадські організації, Берн (центр) — владні структури. В останньому треба знати дві офіційні мови та спеціальні стандарти, наприклад HERMES у менеджменті ІТ-проєктів. Але, судячи з кількості вакансій, центр IT-індустрії розташований у Цюріху. Тому там «пасуться» великі консалтингові фірми на зразок EPAM, Luxoft та інші глобальні гравці.

До кризи ринок зростав, відповідно це викликало великий попит у спеціалістах. Але й конкуренція за місця була велика через наплив кваліфікованої робочої сили з-за кордону. Швейцарія має домовленість із більшістю шенгенських країн про вільне пересування усіляких працівників. Тож кожен п’ятий тут іноземець, багато хто щодня перетинає кордон з робочою метою. Наприклад, 70 тисяч людей щодня приїздять сюди з Італії. Це забезпечує конкурентоздатність країни.

Вартість життя у Швейцарії одна з найвищих у світі. Житло через обмеженість пропозиції і великий попит є дуже дорогим, хоча можна брати іпотеки на 10–15 років під 1–1,5 відсотка. Тому у 80% випадків люди мешкають в орендованому житлі. У нашому населеному пункті ціни на винаймання 1—2-кімнатних квартир становлять 800–1200 франків (1 швейцарський франк — $1,07 — ред.), 3—4-кімнатні обійдуться в 1400–2000 франків, у новобудовах ціна на 4—5-кімнатне помешкання (від 200 квадратних метрів) стартує від 4000 франків (включно з комуналкою). Принаймні так було перед кризою.

Офіційної мінімальної зарплати в Швейцарії не встановлено, хоча можна стверджувати, що маленькою зарплатою вважають нижчу за 4000 франків. Шкала податків прогресивна і залежить від рівня доходу. Зарплати тестувальників у країні стартують від 25 франків за годину (4500 франків на місяць) для новачків, для більш досвідчених — 80 франків за годину (13 000 на місяць) у 42-годинному робочому тижні. Для порівняння з іншими сферами: 100 франків за годину (16 000/місяць) вважають пристойною оплатою праці для кваліфікованого робітника в будь-якій сфері (інженер-будівельник, енергетик тощо). Консультанти на контракті чи спеціалісти вузьких напрямів заробляють більше. Якогось особливого статусу через роботу в сфері IT я не зауважував, хоч і вважаю, що за нею майбутнє, бо ми ще на дуже ранньому етапі, якщо говорити про розвиток технологій.

Плюси та мінуси життя у Швейцарії

Швейцарія — одна з найкомфортніших і безпечних країн для проживання. Такою її робить казкова природа, високорозвинена інфраструктура та беззаперечна повага до законів. Як правило, громадяни довіряють своїй державі. Більшість корінних жителів у моєму регіоні люди культурні. Вони шанують правила і традиції, цінують комфорт і не люблять панібратства. У спілкуванні з ними треба це враховувати. Особливо зважати на дотримання свого слова. Самі швейцарці кажуть про себе, що вони мають «синдром помічника». Дізнавшись про ваші щирі наміри та потреби, вони будуть готові вкласти час і ресурси, щоб вам допомогти і скерувати. Але це не означає, що за вас виконають роботу. Очікують, що людина, отримавши імпульс підтримки, будете діяти самостійно. Тут йдеться про систематичну допомогу у вивченні мови, адаптації на новому місці проживання. Ця культура взаємодопомоги йде корінням в протестантизм.

Що мене тут напружує? По-перше, це монокультура окремих регіонів, незважаючи на достатньо велику — приблизно 20% населення — кількість мігрантів по всій країні. Американського міксу («салатниці») культур тут немає. Це підштовхує до підлаштовування під місцеві умови та культуру. По-друге, це повільність в ухваленні рішень, зокрема з боку роботодавців. Іноді це триває місяцями, і це важко витримати. Але схожа пауза випробовує серйозність намірів тих, хто на щось претендує чи домагається змін. По-третє, це слабкий зворотний зв’язок. Добитися його дуже важко, особливо по гарячих слідах. Напевно, в людей немає часу на це й вони не хочуть вас образити критикою. Це стосується не лише мого досвіду на співбесідах, а й інших сфер життя: політики, бюрократичних структур тощо. Якщо хочете дізнатися більше про життя в Швейцарії, подивіться цей фільм.







Плани

Що далі? Йдучи кар’єрними шляхами, які мені дасть Бог, буду намагатися знайти sweet spot, де мій попередній досвід і нові навички зможуть принести максимальну цінність для роботодавця та водночас задоволення для мене. В середній перспективі це може бути перетин сфер керівництва людьми, оптимізації процесів та контролю якості IT-продуктів. Наразі ж, враховуючи те, як розвивається ринок, далі шукатиму себе в тестуванні. І таким чином намагатимуся повноцінно інтегруватися в місцевий ринок праці. Цей шлях і є моєю метою на найближчий час.


Дякуємо за допомогу у підготовці статті Ярославі Тимощук.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось22
До обраногоВ обраному6
LinkedIn



37 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

"

ропрацювавши 20 років у християнській міжнародній організації, за сімейними обставинами кілька років тому я переїхав до Швейцарії, де наважився змінити фах і стати тестувальником

" — треба писати що 20 років людина була аферистом від Церкванутих, але нарешті здобула фах..

Дякую за пост. Душе шкода, що ви не знайшли себе в Україні

Дякую за допис, Сергій. Сподіваюсь, що ще якийсь вклад окрім статтей чи подкастів я ще зможу зробити в УА. Я відкрит до ідей.

TLDR: После 40 жизнь есть, и можно менять профессию, но сходу на лидерские позиции без профильного опыта не возьмут.

TLDR2: если состоять в браке с гражданином Швейцарии, то там можно работать и неплохо жить, независимо от того, IT или нет.

Маючи проф експертизу з accessibility та зданий ISTQB ви далеко обігнали більшість інженерів) Перепльовує дурний ейджизм

Думаю можна знайти роботу не в локальних компаніях для досвіду, паралельно спілкуючись з локальними? Але підозрюю що тоді різниця в зп буде відчутна)

В мене подружка працює в Швейцарії саме куа, але її зарелокейтила своя компанія ще до ковіду. Ще десь була класна стаття на доу, як інженери в Естонії шукали роб в період карантину

ISTQB

дійсн рішає пхаххахаххахаха

Дякую за допис, Олесю. Якщо неважко, підскажіть компанію та/чи контакт знайомої в CH повідомленням в LinkedIn. Я розбудовую сітку контактів земляків завжди.

Алёша, у тебя отличный слог и совершенно добрая сердечная подача.
Каждый раз, когда читаю такой посыл на украинском/русском, становится одновременно невыносимо хорошо и плохо (от того, что русскоязычное коммьюнити очень токсичное).
Удачи тебе и семье в новой жизни

Спасибо за теплый комментарий. И вам самого хорошего в это непростое время!

протягом останніх місяців я все ще на шляху пошуку

Мені здавалося, що в таких дорогих країнах, як Швейцарія, людина, що не має власного житла, втративши роботу, опиниться на вулиці, адже оренда житла дуже дорога. Але я не знав ось цього факту:

коли залишився без роботи, держава мене підтримувала: і консультаціями з пошуку роботи, і фінансово: 80 відсотків від останньої зарплати щомісяця. Соціальне страхування в Швейцарії означає, що ти стаєш на біржу та отримуєш супровід коуча: тобі допомагають скласти резюме і тримають підзвітним у пошуці роботи.

Цікаво, як довго можна залишатися в статусі шукаючого роботу і отримувати 80 відсотків від останньої зарплати щомісяця.
І чи можна, наприклад, отримувати від Швейцарії 80 відсотків від останньої зарплати щомісяця протягом багатьох років, але жити в цей час в Україні, контактуючи з представниками служби зайнятості Швейцарії онлайн.

Антон, вы правильно изложили детали страхования по безработице. Откуда знание? Сами проходили или просто интересовались на всякий случай?

Дякую за детальне пояснення.

як Швейцарія, людина, що не має власного житла, втративши роботу

страхування безробіття є у всіх європейских країнах(наскільки мені відомо). Навіть в Україні є, але суми трошки інші.

Я знав, що існує допомога по берзробіттю, але мені завжди здавалося, що вона настільки маленька, що на оренду житла чи оплату іпотеки допомоги по безробіттю не вистачить.

що на оренду житла чи оплату іпотеки

має вистачати в межах розумного, іншакше цей бенефіт трохи втрачає сенс. В Німеччині, наприклад, плять 67% від попереднього доходу.

Справа в тому, що таким чином держава фактично спонсорує орендодавців.
Насправді життя окремо від батьків — це розкіш, на яку потрібно заробити. Більше того, життя окремо від дітей це також розкіш, на яку батьки також мусять заробити, придбавши дітям окреме житло, якщо самі отримали житло від держави або у спадок, а по хорошому то навіть якщо самі заробили на своє житло. Тож максимум, на що має вистачати допомоги по безробіттю, це лише на їжу, а жити людина, що не має житла, втратила роботу і не має накопичень для оплати оренди, повинна у житлі батьків.
Інформації з цього приводу мені не вдалося знайти, тож логічно для себе я пояснив настільки велику різницю між допомогою по безробіттю в Швейцарії та Германії і в Україні наступним чином.
В Німеччині і Швейцарії батьки мають право вигнати дітей з дому по досягненню ними якогось певного віку, тож якщо людина втратить роботу і батьки не пустять жити з ними, то людина опиниться на вулиці. Отже, щоб людина не опинилася на вулиці, потрібно, щоб допомоги по безробіттю вистачало на оренду житла.
В Україні більшість житла отримано громадянами від неіснуючої нині держави, і приватизувалося воно або на всіх членів родини, або якщо лише на батьків, то діти мають право довічного проживання в такому житлі. Тож якщо людина втратить роботу в Україні, має право прийти до батьків і жити з ними. А значить допомоги по безробіттю має вистачити лише на їжу.
Словом, сенс допомоги по безробіттю не в тому, щоб дати людині можливість жити в розкоші — окремо від батьків, а в тому, щоб людина не вмерла з голоду.
З іншого боку, зважаючи на те, як багато коштів роботодавець платить для соціального страхування за офіційних співробітників як в Швейцарії та Германії, так і в Україні, то і допомога по безробіттю має бути пропорційна сумі згаданих видатків. Тож логічно, що якщо заробітна плата у людини була велика, відповідно великими були видатки на соціальне страхування, то і виплати по безробіттю мають бути великими як в Німеччині та Швейцарії, так і в Україні, а з великих виплат можна було б дозволити собі навіть таку розкіш, як життя окремо від батьків.
Якщо комусь вдалося знайти інформацію з приводу того, чи дозволяє закон в Швейцарії або Германії батькам виставити власних дітей на вулицю після досягнення ними певного віку, поділіться цією інформацією, будь-ласка — мені цікаво, чи вгадав я, чи не вгадав.
P.S.
Щойно перевірив, в Україні допомога по безробіттю могла б бути навіть вища, ніж у Германії, якби не була обмежена зверху:
стаж до 2 років — 50% від середньої заробітної плати;
від 2 до 6 років — 55%;
від 6 до 10 років — 60%;
понад 10 років — 70%.
Але оскільки максимальний розмір допомоги не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб — 9 080 грн, то виходить, що величезний соціальний внесок, який платять роботодавці за досвічених РПЗ, оформлених за КЗпП, не дає досвіченим РПЗ змоги орендувати житло при втраті роботи.
Через це безглузде обмеження максимальних виплат по безробіттю в Україні виходить цікавий парадокс. Оформлений за КзПП РПЗ в Україні, що має вищу заробітну плату, ніж, скажімо, водій автобуса в Німеччині, роботодавець якого платить ЄСВ вищий, ніж роботодавець водія автобуса в Німеччині, не може собі дозволити орендувати житло в разі втрати роботи, а водій автобуса в Німеччині може, хоча оренда житла в Німеччині дорожча.

"

Насправді життя окремо від батьків — це розкіш, на яку потрібно заробити.

" - На справді будь-який фаховий психолог скаже що сепарація дітей це надзвичайно важливий етап в формуванні особистості, а не якась захцянка.

Звісно. Тому для здорового формування особистості розвинений механізм іпотек принсить велику користь.

Чергова «бери шапку — тікай з хати»

Спочатку треба європейський паспорт для себе чи дружити/чолловіка, без коректного правового статусу не буде підтримки на перекваліфікацію.

Спасибо за комментарий, Антон.

Точность в деньгах важна. Очевидно статистика показывает, что 40 процентов людей имею з/п в диапазоне 4-6 тыс./мес. Но это не ай-ти работнки и не инженеры. Скорее всего, это сфера обслуживания, туризм и тп.

Люди здесь не говорят про з/п. Почти)) Вот, что я знаю из личных разговоров:
— 100 фр/ч брал строитель-консультант по установке солнечных батарей
— 200 фр/ч брал знакомый психотерапевт
— 140 фр/ч брал архитектор-брокер
— 140 фр/ч брал ЧПшник-консультант по бухгалтерскому софту
— 70 фр/ч получает учитель младших классов (в своей нише сетки з/п)

По поводу з/п главврачей кантональных больниц был скандал с бонусами пару лет назад — их от доход был 400к до миллиона.

О «ср. температуре по палате» з/п ай-ти спорить не буду. Похоже у вас больше опыта и понимания. Еще раз спасибо, за комментарий.

2 чел. из перечисленных мною чистые контракторы. 1 чел. «одолжила» фирма другой для консультаций. Учитель (опыта несколько лет) и психотерапевт (опыта много лет) на з/п. Оба кантоне Берн. Вы правы, здесь з/п поменьше, чем Цюрихе.

Ок. Замечание справедливо. Инфо о том, как распределяется полученный гонорар внутри организации для меня закрыт. Кроме того, речь идет о брутто-доходе.

О з/п учителя знаю из первых рук. В соседних кантонах — она выше.

Ну то что кто-то «берет в час» не значит что у них все 160 часов в месяц оплачиваются по такому тарифу. В Швеции тоже сантехник или автослесарь будет брать 100 евро в час за свою работу, но с нее он будет платить налоги и редко он сможет получать такие деньги 8 часов в день, 5 дней в неделю. В год будет получаться меньше чем у программиста.

Я думаю не стоит сравнивать почасовую зарплату (aka hourly wage) с годовой зарпатой (aka yearly salary, в которую часто входят бонусы, стоки и прочие плюшки)

Прикол в том что айти в Швейцарии не пуп земли. И вполне матчится по доходам с практически любым другим видом деятельности. Даже FAANGу можно найти соответствие в фармакологии, страховани.

Это неправда. 80 в час это уже практический потолок senior software engineer / TL / architect.

ну это если не считать фаанги. По левелсу там TC 200-300 у L4-L5 в год, что вполне дает 16+ в месяц. Яхз как эта статистика по ссылке учитывает акции и бонус, по ходу никак.

Підписатись на коментарі