«Ясні очі» артилерії та розвідки: як ентузіасти стали аеророзвідниками й тепер навчають інших

36-річний дніпрянин Георгій Волков ще кілька років тому провадив бізнес, працював у фешн-індустрії та digital-маркетингу. Але з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну він, не маючи жодного військового досвіду, з головою поринув у аеророзвідку. Згодом створив групу «Ясні очі», учасники якої виконували бойові завдання самі та навчали інших. У різний час вони працювали на Запорізькому, Херсонському, Харківському напрямках.

На початку року Георгій з побратимами на запрошення командування приєдналися до новоствореної 23-ї окремої механізованої бригади, де під його керівництвом розвивають аеророзвідку з нуля. У складі бригади бійці встигли попрацювати на Марʼїнському напрямку, який став для них «стажуванням», а згодом допомагали у звільненні Левадного та навколишніх населених пунктів на Запоріжжі.

В інтервʼю DOU він розповів, як з групи патрулювання міста постала професійна команда аеророзвідки, чому ця сфера така важлива, чого їй досі бракує та хто швидше розвивається у цьому — українці чи окупанти.

Георгій разом з побратимами має амбітну ціль — уперше в історії зняти фільм за допомогою дронів. Щоб йому не бракувало вибухових кадрів знищення ворогів, DOU та KOLO зібрали 10 мільйонів гривень для купівлі розвідувальних і FPV-дронів для бригади Георгія.

«Працювали за принципом Uber». Як патрулювання міста переросло в аеророзвідку на фронті

— Ким ви були в мирному житті, де працювали?

Я з Дніпра. Спочатку продавав нерухомість, був менеджером. Згодом працював у фешн-індустрії як СЕО мережі магазинів брендового одягу. Також був приватним підприємцем, керував бізнес-проєктами. А в останні роки перед великою війною працював над digital-маркетингом підприємств на аутсорсі.

Окрім бізнесових справ, провадив і соціальну роботу. Мав проєкт «Замалюй», який діяв у Дніпрі та заохочував місцевих жителів знищувати на фасадах будинків рекламу магазинів з продажу наркотиків в обмін на призи від партнерів. Я помітив, що батьки підлітків подекуди навіть не підозрюють, наскільки доступними дітям для купівлі є наркотики. Тому цим проєктом прагнув привернути увагу до проблеми та популяризувати здоровий спосіб життя. Проєкт існував не дуже довго, але був яскравим, підсвітив цю проблему, у чому і полягала його основна мета.

Також у 2016–2018 роках долучився до проєкту мами, який допомагав дітям-переселенцям з профорієнтацією. Ми привозили дітей із «сірих зон» у Дніпро та влаштовували зустрічі з людьми, які досягли успіху у своїй сфері. Діти ознайомилися з професіями кухаря, юриста, тренера, фотографа тощо та поверталися з розумінням, що реалізувати себе можна і в Україні, для цього не обовʼязково їхати за кордон.

— Пригадаймо початок повномасштабної війни. Яким для вас видалось 24 лютого 2022 року, що робили в перші дні?

Спочатку злякався: куди йти, що робити? А я ж нічого не тямлю у військовій справі. Але ми з приятелями обʼєдналися і почали патрулювати Дніпро, щоб боротися з мародерством і протидіяти ворожому десанту, який міг висадитися на околиці міста. Була паніка, нічого не ясно.

Під час патрулювань зауважили, що визначений квадрат міста можна швидко і ефективно оглянути дроном з повітря. Покликав знайомого, який раніше коптером знімав рекламу, побачили, як це працює, і в мене виникла ідея таким чином підсилити наряди поліції.

Почали працювати за принципом Uber: є виклик, його опрацьовує координатор, а водій і пілот обстежують потрібну ділянку. З 26 лютого за 10 днів нам вдалося обʼєднати для таких завдань понад сто людей для роботи по Дніпру.

— Але на цьому ви не зупинились. Як вчилися самі та навчали інших?

Тижні зо два стало зрозуміло, що міської війни в Дніпрі не буде, і я почав шукати когось, хто розуміє, як застосовувати дрони на фронті. Такий фахівець знайшовся, на початок повномасштабки він вже був спеціалістом у цій сфері. Це тепер аеророзвідка у всіх на слуху, а тоді фахівців, які це вміли робити ще з часів АТО, було обмаль. Я запропонував йому: «Зробімо навчальну методичку, бо якщо тебе „забаранять“ [вб’ють — ред.] на фронті, то твої знання просто пропадуть». Ми стали за ним усе записувати, згодом редагували і відсікали зайве. Так і сформували навчальний матеріал.

Коли я оголосив команді, що треба вирушати в бік фронту, а не сидіти у Дніпрі, з сотні людей у групі залишилось вісім. Згодом до нас почали долучатися інші охочі, і ми створили таку собі школу аеророзвідки в Дніпрі. Це стало початком аеророзвідувальної групи «Ясні очі». Частина людей виїжджала на бойові завдання на передньому краї, хтось у тилу ремонтував, прошивав і чипував дрони, навчали охочих і в тилу, і на фронті. Все це відбувалось швидко: на початку березня 2022 року ми навчались самі, а в кінці місяця вже виїжджали на «нуль» і вчили інших.

З досвіду виїздів на бойові завдання ми вносили правки в навчальний матеріал, адже аеророзвідка — новітня сфера, яка стрімко розвивається. Тому методичка має бути інтерактивною, оновлюваною. Треба і вчитися самому, і передавати досвід, адже немає теорії без практики, і навпаки.

— З листопада 2022 року частина вашої групи мобілізувалася в ЗСУ, тепер у новоствореній бригаді ви займаєтесь аеророзвідкою. Як туди потрапили?

До початку листопада ми залишалися так званим партизанським загоном добровольців, громадською організацією «Ясні очі». Влітку 2022 року ініціатива «Армія дронів» почала сертифікацію шкіл, які можуть вчити аеророзвідки, і нас акредитували як тих, хто фахово вчить ремесла.

У листопаді ми мобілізувалися до складу ЗСУ, а з початку 2023 року служимо у новоствореній 23-й бригаді. Перший командир бригади — людина з великим армійським досвідом, професійний і далекоглядний. Він добре розуміє значення аеророзвідки, і коли будувалась бригада, він цікавився, хто міг би якісно працювати над цією темою. Аеророзвідка — це нове віяння у війні, немає достатньо фахівців, і йому порадили групу «Ясні очі». Командир запропонував нам будувати аеророзвідку в бригаді з нуля.

Якийсь час ми вагалися, бо раніше навчали групи від 10 до 40 осіб по тижню-два і відпускали в свою частину, або ж точково виконували бойові завдання по тижню в підрозділах і підказували, як будувати аеророзвідку в батальйонах. А тут завдання налагодити аеророзвідку для цілої бригади, причому невеликою командою. Це масштабний проєкт, а ми не військові люди: якщо знаємося на аеророзвідці, то на загальній військовій бюрократії — не дуже. Це теж ускладнює і без того непросту роботу.

«Не скрізь розуміють важливість інфраструктури аеророзвідки». Про ситуацію із забезпеченням на фронті

— Що нині із забезпеченням аеророзвідки? Звісно, завжди чогось не вистачає, але чи змінився стан справ глобально, якщо порівнювати з початком повномасштабної війни?

Ситуація справді змінилася, бо ще півтора року тому в ЗСУ не було усвідомлення, що держава має закуповувати ці дрони, все відбувалося на аматорському рівні. Зараз же керівники штабів розуміють, що це окрема важлива ніша. І благодійні фонди більше звертають на це увагу, і армія. Не можу сказати, що всього достатньо. І це «вилазить», коли спілкуюся з більшістю аеророзвідників на фронті: так, уже значно краще, але треба більше.

Окрема проблема — недостатньо розвинута інфраструктура аеророзвідки. Не скрізь є розуміння, що, окрім самого DJI Mavic, треба забезпечити можливість ремонтувати ці коптери десь поряд, а не в Києві по кілька тижнів. Завжди потрібні батареї, кабелі, перехідники, пульти і ще сотні інших деталей. Тільки в комплексі це все ефективно може працювати.

— Свого часу і Міноборони, і волонтери повідомляли про складнощі у закупівлі великих партій Mavic, зокрема через позицію китайського виробника DJI. Наскільки актуальна ця проблема?

Ми намагаємося працювати не з одиничними волонтерами, а з великими фондами на кшталт KOLO, «Повернись живим» тощо. У них добре налагоджені логістика і ланцюжок постачання, тому зі схожими труднощами ми не стикались, хоча про такі історії я чув. Нічого не вдієш, доводиться шукати альтернативні схеми постачання.

— Ще кілька років тому мало хто міг уявити, наскільки багатофункціональним може бути цивільний дрон. Які завдання виконують ці пристрої, створені, по суті, лише для зйомок у повітрі?

Передусім це розвідка переднього краю, організація ситуативної обізнаності та інформування бригади загалом про те, що відбувається на полі бою. Зазвичай це вильоти на 7–8 кілометрів, але коли є потреба, то можлива і більш глибока розвідка — до 15 кілометрів. Ці завдання виконують досвідченіші пілоти.

Також за допомогою таких дронів коригують вогонь артилерії та підтверджують ураження цілей. Mavic і Matrice часто використовують для скидання боєприпасів на ворожі цілі, для несення ретрансляторів сигналу, які допомагають іншим дронам працювати на більших відстанях тощо. Хоча ми дуже не радимо використовувати дороговартісні дрони з потужною оптикою саме для скидань. На цьому етапі війни для скидів чудово пристосовують кастомні апарати, перероблені агродрони, FPV тощо. А Mavic чи Matrice можна ефективніше застосувати у розвідці.

— З вашого досвіду, скільки живе умовний Mavic під час активних бойових дій?

Це залежить від його призначення. Якщо говоримо про розвідку, то на шість точок роботи ми витрачали в середньому один Mavic на день. Але для загального розуміння, уявіть інтенсивність роботи: влітку одна група розгортається на позиціях о четвертій ранку і працює до 21:20. 17 годин вони в повітрі, за цей час роблять близько 35 вильотів.

— Чи працюєте з вітчизняними розвідувальними БПЛА типу «Лелека», «Фурія» тощо? Що можете сказати про них?

Це вже апарати іншого класу. Mavic — це мультикоптер, а згадані БПЛА — літаки, їх використовують для іншого типу завдань. Працювали і з вітчизняними, і з американськими «Пумами», німецькими «Векторами» та іншими. Хоч українські БПЛА гарно застосовуються в бойових умовах, проте за нинішньої інтенсивності війни їх недостатньо.

«Якщо Mavic — це заводський „паркетник“, то FPV-дрон — саморобний багі». Про особливості різних типів дронів

— Якщо цивільні дрони для обивателів — річ вже звична, як смартфон, то FPV-дрони до останнього часу були екзотикою. Чим вони особливі та яка сфера їхнього застосування?

FPV-дрон не має такої стабілізацілації, як цивільні, а також позиціювання за супутниками. Вони літають швидше за Mavic, дешевші, але менш технічно пристосовані для зйомок. Якщо Mavic чи будь-яких інший цивільний мультироторний дрон — це готовий до польотів і зйомок «з коробки» пристрій, то FPV — збірний конструктор, який складається з рами, двигунів, модулів звʼязку тощо. Такий дрон не має стабілізації, тому в разі втрати керування він одразу кудись впаде. На відміну від нього, Mavic просто зависне в повітрі, поки ви не підловите керування.

Але ключові переваги FPV — швидкість і дешевизна, тому він чудово підходить як засіб ураження, надсилання вибухонебезпечних «подарунків» ворогам. Якщо порівнювати з автомобілями, то Mavic — це заводський «паркетник», який загнали на жорсткий ралі-рейд. Тобто без суттєвих переробок він буде малоефективний. А FPV — саморобний багі, на який наліпили все, що змогли.

— Наскільки смертоносна така «пташка» в умілих руках?

На всі сто. FPV може нести боєприпас, достатній для знищення ГРАДу чи самохідної артилерійської установки. Були випадки, коли за допомогою такого дрона «зносили» важку вогнеметну систему залпового вогню ТОС «Солнцепьок». Усе залежить від сукупності факторів: якості й потужності дрона, рівня сигналу, точності та швидкості реакції пілота, ваги та якості боєприпасу тощо. На собі він може нести боєприпас завважки від одного до двох кілограмів.

Це серйозний заряд, якщо його доставляє саме FPV. Бо коли стріляєш таким самим з міномета, то боєприпас повинен мати достатньо міцну оболонку, щоб витримати момент пострілу і не розірватись. Коли боєприпас несе дрон-камікадзе, то цією оболонкою можна знехтувати на користь збільшення частки елемента, що вражає ворога.

— Але пілотувати FPV суттєво важче. Як готуєте таких пілотів?

Так. Якщо навчити пілотувати Mavic на базовому рівні можна за 20–25 годин, то на FPV треба разів у 10 більше часу. І, на мою субʼєктивну думку, з 10 пілотів Mavic хіба один буде придатний для польотів на FPV. «Вестибулярка», реакція, тактика застосування — все відрізняється.

Навчання розпочинається з теоретичного курсу, далі заняття на симуляторі. Сумарно на це потрібно від 50 до 100 годин, залежно від хисту. Потім ще близько 100 годин офлайн-практики: спочатку польоти без боєприпасу, потім з муляжем.

«Важлива мотивація бійця. Якщо його зловили на касі в АТБ і мобілізували — це не наш кандидат». Як потрапляють в аеророзвідку

— Фахівці з аеророзвідки — хто вони в мирному житті? Чи можна виділити людей якоїсь спеціалізації, яким легше навчитися цього ремесла?

В армії немає можливості організувати вузькоспеціалізований відбір, тому це дуже різні люди. Відбираємо з тих, які є у військовій частині, з ними організовуємо онлайн-анкетування, особисте спілкування тощо. У довоєнному житті я був дотичний до HR, тому тут ці навички згодилися.

Найкращі кандидати — це ті, хто тямить у мапах, електрорадіопристроях, їхній прошивці та ремонті. Або ж люди, які займалися спортивним орієнтуванням, дотичні до сфери ІТ чи мали досвід, суміжний з аеророзвідкою.

Для нашої групи «Ясні очі» вкрай важливою є мотивація бійця: якщо його зловили в АТБ на касі і силою відправили на фронт, то це не наш варіант. Кістяк групи — це «ду́рні-партизани», які займалися аеророзвідкою та воювали без бойових розпоряджень, зарплат чи якихось гарантій від держави. Відповідно шукаємо під себе таких самих людей, аби їхня основна мотивація була — вбивати окупантів.

— Не менш важливий аспект аеророзвідки — засоби РЕБ. На чиєму боці перевага, на вашу думку?

На мою субʼєктивну думку, у середньому кількість, якість, потужність і насиченість лінії фронту системами радіоелектронної боротьби у ворога краща. Державі, керівництву армії потрібно докласти зусиль, щоб переламати ситуацію на нашу користь. Подекуди ми отримуємо розробки в цій сфері від іноземних партнерів, а поки вони доходять до фронту, минає час. Інколи відбирають не тих людей для роботи з такими системами. Немає однозначної і чіткої відповіді, чому так і як це виправити, але над цим треба працювати.

— Доступний і популярний гаджет для РЕБ — антидронова рушниця. Наскільки вони ефективні на практиці?

Вони ефективні, але в вмілих руках, у людей, які розуміють, як працює аеророзвідка. З іншого боку, антидронові рушниці є і у ворога. Ця сфера розвивається паралельно з розвитком БПЛА, зʼявляється чимало гаражного виробництва від місцевих майстрів. І воно, бляха, працює.

У цьому є і недолік: волонтери безконтрольно постачають їх на фронт, і через невміле використання та відсутність взаємодії ці засоби подекуди створюють перешкоди своїй же аеророзвідці. Ледь не в кожному окопі є така рушниця, і під 70% всіх перешкод для нашої аеророзвідки — від своїх же. На мою думку, це наслідок недостатньої навченості людей. І не лише молодшого особового складу, а й керівників цих процесів.

— Від початку повномасштабної війни і до сьогодні, хто швидше рухається в сфері аеророзвідки: ми чи окупанти?

На мій погляд, ми розвиваємося дещо швидше і якось креативніше, розгалуженіше. Але старт був у нас набагато нижчий. У загарбників на початку війни з аеророзвідкою було все набагато краще, але розвиваються вони повільніше, хоч і системніше, централізованіше. Там зайвої демократії немає: розробників зібрали в каземат, сказали, що треба на виході, і вони це якось клепають.

А у нас як у байці «Лебідь, рак і щука»: кожен зі всіх сил намагається щось покращити, переробити, але мало консолідації зусиль між всіма учасниками процесу, системності. У когось гарні надбання з авіоніки, в іншого з камер, у третього — з підвісів і сигналів. Так зберіться разом і обʼєднайте в один продукт! Потенціалу та напрацювань для цього в нас достатньо, проте фахівці йдуть на співпрацю одне з одним в цій сфері повільно. Та й комерційний інтерес виробників часто йде попереду решти пріоритетніших факторів.

— Окрім безпосередньо дронів, чого вам як керівнику аеророзвідки бракує в плані забезпечення?

Людей. Розумних, різнобічно розвинених, з внутрішньою мотивацією «мочити» ворога. Це не найпопулярніша відповідь, але кажу як є.

Якщо говорити про матеріальне, то бракує вільних коштів під ремонти дронів та автівок. Ми це можемо робити самі, але потрібні ресурси. Щомісяця, незалежно від того, чи отримали зарплату і який її обсяг, ми всі скидаємося на ремонт квадрокоптерів і машин, бо це постійне болісне питання.

І, звісно, завжди є потреба у забезпеченні інфраструктури аеророзвідки: інструменти для ремонтів, кабелі, антени, батареї, спецрюкзаки й сотні інших позицій. Простий приклад — чи розрахована цивільна активна антена Alientech на те, щоб 35 разів за день без вимикань на ній злітати? Звісно, ні, ресурс її набагато скромніший, тому вони виходять з ладу, доводиться їх ремонтувати чи купувати нові. Так і з багатьма іншими речами — вони стають розхідниками через інтенсивність роботи і втрати. Та й самі дрони влітку перегріваються, взимку переохолоджуються — це теж треба брати до уваги під час активної роботи.

Це не «забаганки навіженого айтішника», який хоче все найкраще «просто так». Система аеророзвідки може працювати тільки в комплексі з цими, здавалось би, «незначними деталями», які насправді дуже важливі.

Нам дуже допомагають волонтери, загалом на 70% забезпечують нас вони. Але дуже багато в чому ми забезпечуємо себе самі. Умовно, потрібно дві нові антени на екіпаж і кабелі, ціна питання на два екіпажі — 100–110 тисяч гривень. Три-чотири людини скинулись, купили і працюють. Бо без них втрати особового складу і коптерів набагато більші. Що кращий сигнал і довші кабелі, то глибше можуть сидіти люди, відповідно менше потерпати від обстрілів.

Одне слово, чимало питань ми закриваємо зі своїх коштів, бо часто щось потрібно «на вчора». Та й тут зібралися хлопці, які воюють не за зарплату, а за ідею.

Але якщо говорити про війну загалом, то це — кривавий марафон, на кону якого стоїть наше виживання, тому всім дотичним потрібно обʼєднати зусилля і працювати на перемогу. Адже війна, на жаль, — на роки. Нація має згуртуватись ще більше, а не, умовно, 5% людей щось роблять, а інші спостерігають, як за серіалом. Рівень включеності населення у війну та допомогу війську з початку повномасштабки до сьогодні суттєво впав, і якщо з цим нічого не робити, то це затягнеться не на декілька років, а на десяток і більше.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось13
До обраногоВ обраному1
LinkedIn



1 коментар

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.
Але якщо говорити про війну загалом, то це — кривавий марафон, на кону якого стоїть наше виживання, тому всім дотичним потрібно обʼєднати зусилля і працювати на перемогу.

100%

Підписатись на коментарі