«Врешті ми вичавимо росіян з нашої землі». Ветеран «Азову» Олександр Величко — про минуле в IT, ініціативу України на фронті та важливість дронів на війні

Олександр Величко — ветеран «Азову», який вперше взяв зброю до рук ще 2014 року. Після служби в елітному підрозділі він впродовж п’яти років працював у НАБУ, продовжуючи тримати свій фронт в аналітичному відділі спецслужби, а в останній рік перед повномасштабним вторгненням рф перейшов у IT.

24 лютого Олександр без вагань став у лави полку ССО «Азов» Київ, створеного ветеранами однойменного окремого загону спецпризначення. Ми поговорили з ним про перші дні війни, нинішню ситуацію на фронті, а також дрони, на які DOU разом з фондом KOLO збирає для «Азову».

«Досвід аналітика допомагає мені на фронті»

— Розкажіть про ваше минуле, чим ви займалися до вступу в лави «Азов Київ»?

До війни я працював в IT бізнес-аналітиком. Причому у «чисте ІТ» перейшов не так давно, наприкінці 2020-го. Спочатку працював у продуктовій компанії, потім — у маленькому аутсорсері. Варто зазначити, що попри стандартне оформлення як ФОП, команда і замовник підтримують мене фінансово протягом всієї повномасштабки. 24 лютого я відвідав ранкову stand-up зустріч, сказав, що буду дуже зайнятий. Так і вийшло.

Починав кар’єру у фінансах, де і пропрацював 10 років. Навесні 2014-го пішов в АТО добровольцем, звідки повернувся рік по тому. Повернувшись з фронту, я захотів змінити робочу сферу. Тоді відкривався набір в Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), і Бюро якраз відповідало моїм запитам. Адже з АТО я повертався з відчуттям незакінченості — десь не «довоював», не зробив всього корисного, а тут якраз державна служба, причому кримінальним аналітиком. Це був усвідомлений крок, я пройшов конкурс у 40 осіб на місце. І саме в НАБУ зміг прокачати навички, які допомогли мені в майбутньому потрапити в IT.

У Бюро я автоматизовував внутрішні процеси. Спочатку все відбувалось «на колінці», в Excel тощо. Пам’ятаю, пробував щось писати на Python. Але врешті наші донори закупили для нас гарне ПЗ, яке треба було впровадити до систем НАБУ, натягнути його на українські датасети й юридичні реалії. Це був цікавий мікс між кримінальною аналітикою та IT. Ба більше, той досвід допомагає мені й на фронті, адже кримінальна та військова аналітика подібні, використовують схожі підходи.

— Як ви зустріли 24 лютого, що відбувалось після згаданої вами робочої зустрічі?

О пів на шосту мені подзвонив батько: «Подивись новини». Я одразу поїхав дозаправити автівку. Дружину не будив, адже розумів, що день буде довгим. Скільки ми не готувались до цієї війни, основний фокус все одно робили на дітях, щоб у нас була їжа для них, одяг. А от свої військові речі зібрати не встиг — складався вже поспіхом 24 лютого.

Пам’ятаю, як до початку війни доводив дружині: «Ми живемо в Ірпені, це передмістя — кому воно потрібне? У нас немає жодних критичних об’єктів. Жили б ми у Василькові біля військового аеродрому — треба було б думати про щось». Що сказати... Я помилився.

Вранці 25 лютого дружина разом з двома дітьми виїхала за межі України. Дорога зайняла 30 годин.

— В «азовський» підрозділ ви вирішили вступити саме тому, що раніше там служили?

Так, я не бачив сенсу йти у військкомат і чекати розподілення. До того ж в «Азові» під час реорганізації мені дали військове звання «лейтенант», хоча, на мою думку, я не відповідав йому. Тож одним з моїх нічних жахів було те, що, коли почнеться повномасштабна війна, я потраплю у військкомат, де мені під командування дадуть взвод із 30 людей, за яких я відповідатиму та, можливо, решту життя погано спатиму.

За спеціалізацією я аеророзвідник, тож хотів займатись саме цим. ССО «Азов» Київ дав мені цю можливість.

— Не так давно ми спілкувались з іншим представником «Азову», добровольцем Володимиром Дельбіним, який хотів потрапити на службу з 2014 року, але через проблеми зі здоров’ям він зміг це зробити лише на початку цього року. Володимир розповідав, що на перших порах серед добровольців у Києві та Київській області був певний хаос із забезпеченням. Розкажіть, як це було у вас і чи розв’язані наразі ці проблеми?

Я мав дещо інший досвід, ніж Володимир. Під «Азовом» ми звикли розуміти саме полк, який базувався у Маріуполі. Я служив у ньому у 2014–2015 роках. В Києві ж не було постійного бойового з’єднання «азовців». Тому кожного з хоч з якимось досвідом, хто приходив до наших лав після початку лютневого вторгнення росії, дуже цінували.

Ввечері 24 лютого я приїхав на заздалегідь визначену точку збору. Переді мною зібрались близько 500 осіб. З найбільш боєздатних формувались відділення, але в міру того, як з’являлась зброя. Того дня сформувалось п’ять відділень.

Нам видали зброю, яку ми обійняли та з якою лягли спати, чекаючи на виїзд до лінії боєзіткнення. Мені було легше знову потрапити до лав, оскільки підрозділ створювався ветеранами Азову і я там зустрів багато побратимів.

26 лютого був наш перший виїзд, в Горенку Київської області (навпроти захопленого Гостомеля). Перший виїзд був відносно спокійний. 2 березня ми з побратимами прибули до Ірпеня — було дивно приїжджати в місто, де ти живеш, озброєним. Наступного дня різні групи «Азову» вийшли на зачистку Бучі від окупантів. До однієї з передових груп у Ворзелі я приїхав з малесеньким, майже дитячим квадрокоптером (усе, що в мене на той момент було). І потрапив у найбільшу «жесть» з тих, яку я бачив за своє життя. Хоча в бою я перебував півтори години, він запам’ятається мені на все життя. А побратими воювали 12 годин і ледве вийшли з оточення.

Олександр 26 лютого в селі Горенка Київської області, навпроти захопленого Гостомеля

«Армія — це завжди цікавий зріз суспільства»

— Хто воює пліч-о-пліч з вами? Люди яких професій взяли зброю до рук, щоб боротись з окупантами? Чи багато у вашому підрозділі таких самих айтівців, як ви?

Армія — це завжди цікавий зріз суспільства. І вона дає можливість поспілкуватися з дуже різними людьми, з якими за мирних умов не зустрічаєшся. Поруч зі мною дещо більше айтівців, ніж у середньому по підрозділах, але це специфіка аеророзвідки та військових аналітиків.

— Ви вже десятий місяць бороните країну від окупантів. З того, що ви бачите зараз на фронті, чи розвивається воєнна ситуація на нашу користь?

Я не є військовим експертом. Втім з того, що я бачу в нашому та деяких інших підрозділах, — ініціатива на нашому боці. Якщо москалі готують своїх «чмобіків» і одразу кидають їх у топку війни, то в українських частинах, які гарно себе зарекомендували, є можливість додаткового комплектування, тренувань. Відповідно значна кількість наших частин готуються до штурму позицій росіян.

У статті головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного про перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року йдеться, що нам потрібно від 10 до 20 бригад для наступу на весні. Я не маю підстав не довіряти його словам.

— Зараз DOU в партнерстві з KOLO збирає кошти на 80 дронів для «Азову». Одні з передових моделей «пташок» DJI Matrice M30T мають стати в особливій пригоді взимку, адже є морозостійкими. Можете розповісти більше про БПЛА, які придбає IT-спільнота?

На різних етапах своєї служби я літав на низці дронів, починаючи від DJI Mini 2. Закуповувати будуть «мініки», Mavic 3 та Matrice — всі дрони дуже вдалі.

Matrice — флагманська модель DJI. Вони зручні тим, що, наприклад, в донбаському степу за допомогою них можна вилетіти в поле та використати потужний зум вбудованої камери, щоб отримати дані про оперативну обстановку на фронті — і при цьому не підставлятись під москальський РЕБ. Попереду зима, дощі та тумани, тож останні стануть у пригоді, оскільки вони вологозахисні.

Mavic 3 — це «золота середина», ними активно користуються в армії. Я цей дрон теж використовував під час виїзду в Запорізьку область влітку 2022 року. Він гарно порається з коригуванням, розвідкою, координацією дій на полі бою.

Олександр після успішного вильоту на Mavic 3. Запорізька область, травень 2022 року

На Mini 3 я ще не літав, проте використовував 3 березня у Ворзелі Mini 2, який належить моєму кумові. Здається, дитяча іграшка — 249 грамів! Але за допомогою нього я піднявся у небо і побачив, що москалі зовсім поруч, за кілометр від нас, формують «кулак» з півтора десятка одиниць військової техніки. Ми з побратимами навели на них артилерію.

Тож у правильному місці й руках будь-який дрон гарно працює.

— Дехто називає дрони розхідним матеріалом, який у професійних руках живе до місяця, у менш досвідченого оператора — до кількох тижнів. За вашими оцінками, скільки в українських військових підрозділах наразі професійних операторів дронів, які можуть літати на «пташках» впродовж тривалого часу?

Операторів досить багато. У кожному нашому взводі є щонайменше одна людина, яка добре керує дронами. Строк служби БПЛА в бою залежить як від вправності оператора, так і від щільності ворожого РЕБ.

— Краще зосереджуватись на конкретних моделях дронів, що відповідають співвідношенню ціна/якість, чи диверсифікувати «парк» БПЛА та закуповувати як коштовні моделі, так і бюджетні?

Зосереджуватись на конкретних дронах не можна. Тому що є різні задачі, під які потрібні різні дрони. Наприклад, навесні попри велику кількість легких коптерів катастрофічно бракувало «крил» — «Фурій», «Лелек», PD-2. Зараз усе залежить від підрозділу. Піхоті потрібні коптери, а бригадним підрозділам аеророзвідки та артилерійським групам — безпілотні комплекси типа «крило».

«Бомбардування міст — завжди зброя слабких»

— За вашими відчуттями, чи посилюють росіяни свої засоби радіоелектронної боротьби?

Вони завжди приділяють багато уваги РЕБ. Говорити про «посилення» некоректно — росіяни можуть посилювати ту чи іншу ділянку, залежно від ситуації на фронті. В бій вони вже кинули все, що мають. І нічого нового в них не буде.

— Чи є сенс очікувати, що так чи інакше росіяни виснажаться, спустошать свої запаси дронів і снарядів? Та чи є терористичні атаки рф по мирних українських містах, що посилились з жовтня, знаком відчаю?

Бомбардування міст — завжди зброя слабких. Як і ядерна зброя. Ракети, гадаю, в них не закінчаться. Але в них закінчується найкраща їхня техніка, найкращі бійці. Я навіть чув про те, що 31-шу окрему десантно-штурмову бригаду рф, з якою ми зустрічались у Київській області, яку потім перекинули під Сєвєродонецьк, розформовують через нестачу особового складу. Я дуже сподіваюсь, що так і є.

Звичайно, вони виснажуються, це можна споглядати за ситуацією на фронті. Хто рухає фронт, у того й перевага. А фронт рухаємо ми.

Олександр в Запорізькій області в липні 2022 року. На фото можна побачити дим від полей, що палають

— У чому наразі є найбільша потреба для наших армійців на фронті? Чув, що напередодні зими особливо жаданими серед армійців стають прилади нічного бачення та тепловізори.

Я не можу сказати, що умовний Mavic 3 — найнеобхідніше на фронті просто зараз. Але ми ж з вами не назбираємо на M777 чи HIMARS. А от дрони — якраз та маленька ланка, яка сильно змінює характер бою піхоти. Можливо, вони й не рухають фронт. Але прості речі бережуть життя.

— Що зараз відбувається на лінії боєзіткнення. На чиєму боці ініціатива?

Ініціатива однозначно на нашому боці. В нас є сили. Не всі наші підрозділи на «передку». Це не весна, коли всі наші підрозділи кидали на «нуль», адже треба було затикати діри.

Я пам’ятаю бої в Мощуні, коли Київ реально висів на волосинці... Ще трохи, і бої були б вже на Виноградарі. Зараз ситуація геть інша. Навесні люди приходили, брали вперше в житті автомат до рук і за кілька днів разом з нами виїжджали на бойові завдання.

Нині новобранців на бойові одразу не пускають — спочатку вони мають пройти курс молодого бійця. Один боєць, якого я чекаю у взводі, взагалі проходить підготовку у Великій Британії.

«Ми вичавимо росіян з нашої землі»

— Наскільки багато зараз добровольців, що вступають в лави української армії, якщо порівнювати з весною 2022 року?

Вони майже закінчились. Більшість тих, хто реально хотів взяти зброю до рук, вже це зробили. Добровольців справді мало. Я нещодавно з цим стикнувся, коли переді мною постала потреба формувати команду. З певними кандидатурами навіть не було сенсу говорити: була можливість доукомплектовуватись коштом мобілізованих, але серед них я не зміг знайти відповідного досвіду та світогляду.

— Якщо людина вмотивована та хоче зробити свій вклад до перемоги України, взяти зброю до рук, але не має затребуваної військово-облікової спеціальності, що ви можете їй порадити?

Це гарне бажання, яке потрібно підтримувати. Але треба розуміти, що спеціалізовані роди військ зазвичай тримаються на контрактних спеціалістах, а піхота — це завжди «розмін». Будь-яку піхоту треба поповнювати. Йдеться не тільки про загиблих, а й про поранених. Якщо людина до цього морально не готова, нехай шукає для себе підхожий формат.

Робота у складі розрахунку безпілотного авіаційного комплексу типу «крило». Запорізька область, літо 2022 року

— Наостанок хочу дізнатись вашу думку про те, як найближчим часом розвиватимуться події на фронті?

Коли Україна матиме достатній потенціал та бачитиме вигідний для цього момент, треновані військові підрозділи підуть в атаку та рухатимуть фронт. Цьому може передувати оперативна пауза. Врешті ми вичавимо росіян з нашої землі. Сподіваюсь, багато хто в ній залишиться.

💪 Підтримати збір спільноти на дрони для «Азову»


Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось30
До обраногоВ обраному1
LinkedIn



6 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Пишаюсь своїм однокласником :)
Слава героям!

Дякую!

Дякую!

дякую за службу і захист!

Оце так поворот! :)
Саня, вітаю тебе! Радий тебе бачити тут :)

Підписатись на коментарі