Про ІТ в нульові, 20 років життя в Австралії та що в Україні краще. Інтервʼю з веброзробником з Києва

Киянин Максим Козленко вже понад 20 років живе та працює веброзробником в Австралії. Почавши з верстки газет і розробки перших сайтів наприкінці 90-х у Києві, згодом він переїхав спочатку до Ірландії, а звідти в Австралію, де останні дев’ять років працює на посаді Senior Software Engineer в Domain Group та веде блог на Medium. В інтерв’ю DOU він розповів, з чого починалася його кар’єра в Україні, як відпустка в Австралії обернулась переїздом і пошуком роботи після «бульбашки доткомів», а також про переваги й недоліки життя за 14 тисяч кілометрів від України.

Від верстки газет — до розробки сайтів: як працювалось у столиці у кінці 90-х

Я народився у Києві, а у 10–12 років почав виявляти інтерес до радіоелектроніки та програмування, ходив на тематичні гуртки. Після школи вступив до Київського технікуму радіоелектронного обладнання на спеціальність «Ремонт комп’ютерів та технічне обслуговування». У 1992 році я його закінчив і почав працювати верстальником газет. Паралельно як хобі розвивався у програмуванні і наприкінці 90-х у Києві почав розробляти сайти. Тоді це, звісно, не було так популярно, як сьогодні.

1996 рік. Тоді про інтернет у столиці уже чули, e-mail був найпопулярнішим способом спілкування в мережі. Проте вартість доступу була дорогою, як пам’ятаю, близько 50 доларів на місяць, аж ніяк не кожному це було по кишені. У моєму випадку основна проблема полягала в тому, що для конекту потрібен був стаціонарний телефон. Тому в інтернеті я міг працювати тільки в офісі чи у знайомих, оскільки провести телефон додому не було можливості.

Проте замовники поступово з’являлися. Знову ж таки, за сьогоднішніми мірками, можливо, ці замовлення були дещо смішними, адже очікування замовників подекуди були вищими за наявні на той час технології. Але на той час було досить цікаво працювати, набувати досвіду. Здебільшого замовляли з Києва, часто це були вебсайти просто з контактною інформацією фірм та фото і описом їхніх продуктів. Якось довелося робити сайт для українського представництва європейської компанії, яка постачала добрива.

Паралельно я працював над іншими проєктами, але основною моєю роботою залишалась верстка газет, журналів, книг. Проте замовлень було мало, тому в 2000 році, коли мені було 25, я почав шукати роботу в інших країнах. Отримав кілька пропозицій, зокрема з Кувейту, але цей варіант відкинув через клімат та умови праці. Були ще запити зі США, але конкретних пропозицій не зробили.

Натомість час від часу з’являлися пропозиції на кшталт «треба за місяць зробити сайт для пошуку роботи, повністю скопіювавши вже існуючий популярний». Звісно, доводилось пояснювати, що це нереально, і відмовляти.

Технічна співбесіда телефоном і перший офер з Ірландії

Одного разу зі мною зв’язалася компанія з Дубліна. Вони провели два інтерв’ю: загальне і технічне, які відбувались телефоном. Питали про технології, якими володію, про HTML i JavaScript, але тестів як таких не було. Зрештою, я їм підійшов, і мене запросили на посаду веброзробника з зарплатою в 30 тисяч ірландських фунтів. Це була досить хороша зарплата, на рівні з оплатою праці місцевих. Компанія купила мені квиток і запропонувала гроші на перший місяць, щоб облаштуватись, оплатила оренду житла на перші два місяці.

Адаптуватися до життя в Ірландії мені було не важко, адже я почав вчити англійську ще у Києві. Це були курси, потім індивідуальні заняття. Багато читав, книги англійською з бібліотек тоді можна було купити на Хрещатику. Супутникове телебачення з англійськими каналами теж допомогло у вивченні мови. Став у пригоді й досвід роботи верстальником в англомовній газеті Kyiv Post наприкінці 90-х завдяки можливості спілкуватися з журналістами, які приїжджали працювати сюди. Подекуди складнощі у мене виникали хіба зі сприйняттям «ірландської англійської» (наприклад, під час спілкування з водіями таксі в місті Корк), бо там люди говорять дещо інакше залежно від міста.

Щодо побуту, то здивувало те, що магазини в Дубліні зачинялися дуже рано. Після Києва, де вони працювали допізна, було трохи незручно, що супермаркет зачинявся о п’ятій вечора, а в неділю не працював узагалі. Також ціни на продукти спочатку здавалися високими, якщо перераховувати їх на гривні. Але згодом до цього звикаєш.

Якщо захочете купити житло в Ірландії в кредит, з робочою візою його не отримати

В Ірландії я працював на консалтингову компанію, яка спеціалізувалася на розробці сайтів та ІТ-рішень для клієнтів. На відміну від Києва, де здебільшого я взаємодіяв з невеликими фірмами, тут були серйозніші замовники і відповідний підхід до розробки. Це були цікаві проєкти, зокрема для фармкомпаній, банків тощо.

У цій компанії я працював два роки, був дуже задоволений і нею, і умовами роботи. Отримав досвід спілкування з іншими розробниками, побачив складнощі, які виникають під час розробки масштабних проєктів, покращив технічні навички. Зрештою, це був перший досвід мого самостійного життя і нове мовне та культурне середовище.

Та й Ірландією я лишився дуже задоволений, там було безліч позитивних речей. Це близько, можна було легко з’їздити у відпустку в Україну. Навіть на той момент, а це 2000–2001 роки, ціни на авіаквитки були більш-менш доступними й за шість годин можна було з Дубліна дістатись до Києва. Також це дало змогу помандрувати. Наприклад, у Британію чи Францію злітати звідти на вихідні не було великою складністю, той же Ryanair вже тоді був. Доходило до смішного, що квиток на літак коштував дешевше, ніж квиток на поїзд із аеропорту до міста. Звісно, тоді ще в нас не було безвізу, тому навіть для мандрівки на вихідні доводилось оформлювати візу — з усіма складнощами цього процесу.

Єдине, що мене змусило шукати іншу країну, — це те, що я перебував у Ірландії за робочою візою. Тобто добре, коли є місце роботи, але це не дає жодних довгострокових гарантій чи перспектив. Наприклад, якщо за якийсь час захочете купити житло в кредит, з робочою візою його не отримати, тому люди намагалися набути більш постійного статусу, але в Ірландії це не так просто.

Відпустка у Австралії перетворилась на постійне проживання

Австралія має програму так званої незалежної еміграції. Тобто людина, яка подала документи та відповідає критеріям кваліфікації, знання мови, досвіду роботи, потрапляючи сюди, має практично такі ж права, як і громадянин країни, за винятком права голосу. Це дає змогу формувати тривалі плани.

Ще працюючи в Ірландії, я прилетів в Австралію у відпустку, побачив, як тут живуть, які умови, клімат. Повернувшись до Ірландії, я подав документи до австралійського посольства на незалежну еміграцію. Склав тест з англійської мови та підтвердив кваліфікацію через Australian Computer Society, також у мене була ще сертифікація системного інженера від Microsoft, це теж допомогло на той момент і отримав позитивний результат.

Наприкінці 2001 року переїхав до Австралії — у Сідней. Квартиру винаймав разом зі знайомим, розпочав пошук роботи. На жаль, момент для цього був не дуже вдалим: це була середина листопада, і оскільки багато компаній на Різдво призупиняють найм, на пошук роботи пішов час.

Краса тутешньої природи — одна з причин переїзду в Австралію для багатьох

Шукати варіанти я почав, ще перебуваючи в Дубліні. Найчастіше на моє резюме відповідали: «Як приїдете до Австралії, приходьте до нас, ми будемо раді вас бачити і допомогти». Тобто віддалено, до приїзду в країну, дуже мало агентств із працевлаштування хотіли комунікувати з кандидатом.

Зауважу, що прямих оголошень від австралійських роботодавців було мало, переважно компанії шукали працівників через агенції з працевлаштування. Сам процес відбувався так: якщо мої кваліфікації збігаються з вимогами, я надсилаю резюме. Якщо агент зацікавлений, він уточнює в мене інформацію щодо досвіду, перевіряє, чи справді я вказую в CV те, що знаю і вмію. І хоч агент не є технічним фахівцем, але може відсіяти людей, які просто скопіювали фрагменти чужих резюме, не маючи реального досвіду.

Я зараз отримую два дзвінки на тиждень від рекрутерів, які пропонують різні позиції

Якщо агент бачить, що ваша кандидатура може зацікавити роботодавця, він запитує дозволу на те, щоб відправити йому резюме. І зазвичай вони вимагають ексклюзивне право представляти вашу кандидатуру перед роботодавцем. Оскільки агент через комісійні зацікавлений у тому, щоб фахівець підійшов компанії, він може підготувати його до інтерв’ю, підказати, які питання ставили іншим, попросить вивчити щось про фірму, може розповісти про те, хто проводитиме інтерв’ю тощо.

Щоправда, в останні роки більшає оголошень безпосередньо від компаній. З іншого боку, я зараз отримую, напевно, два дзвінки на тиждень від рекрутерів, які пропонують різні позиції. Я не шукаю роботу, а це означає, що інформація про мене є в їхніх базах роками. Вони можуть час від часу телефонувати і питати, чи не хочу змінити роботу або чи маю знайомих, які відповідають певній кваліфікації. Наразі на ринку праці в ІТ-сфері Австралії чимало вакансій, і знайти кваліфікованого фахівця може бути складно.

Пошук першої роботи ускладнила «бульбашка доткомів»

Тоді ж, у 2001-му, на пошук роботи у мене пішло три місяці. Процес затягнувся, не в останню чергу через «бульбашку доткомів», яка суттєво вплинула на ринок. Йдеться про кризу, яка наростала приблизно з середини 90-х, коли інтернет-компанії стали дуже популярними і було чимало охочих інвестувати в нові технології. Мало хто цікавився реальним станом справ таких компаній, в яких почасти не було навіть готового продукту, не кажучи вже про перспективу окупності. Після посилення монетарної політики в США чимало техкомпаній почали продавати свої акції, їх бізнес-моделі були неефективними, тому одна за одною вони почали банкрутувати. Луснула «бульбашка доткомів», як прийнято вважати, 10 березня 2000 року, коли індекс біржі NASDAQ обвалився з 5132,52 пунктів на старті торгів до 5048,62 на закритті, а падіння продовжувалось цілий наступний рік, в результаті чого індекс впав до 1100, тобто на майже 500%.

Також чимало роботодавців хотіли кандидата з австралійським досвідом роботи, якого в мене не було — лише ірландський. Загалом я надіслав близько 50 резюме і зрештою знайшов тимчасову роботу за контрактом. На відміну від співробітника, який працює на постійній основі, у контрактора може не бути оплачуваної відпустки й інших бонусів, але зазвичай ця робота трохи вище оплачувана через її тимчасовість і з огляду на те, що людина може бути довгий час без роботи в період між контрактами.

Моїм першим місцем роботи в Австралії була консалтингова компанія, яка розробляла вебсайт для комунікаційної компанії, аналога нашого «Укртелекому». Я був веброзробником, переважно мій досвід, починаючи з Ірландії, — це .NET, C#, фронтенд (JavaScript, трохи CSS). Переважно я робив вебсайти, враховуючи український досвід, можна сказати, що у цій сфері я вже 25 років.

В Австралії за понад 20 років я змінив понад десяток компаній

Здобувши «місцевий» досвід роботи, шукати наступне місце було вже легше. Знову ж таки ІТ-ринок почав оговтуватись від кризи доткомів, став повертатися попит на розробку. Тривалий час я працював за контрактом, здебільшого попроєктно. У цьому є і своя перевага: можна ознайомитися з більшою кількістю нових технологій, більше заглибитися в розробку. Скрізь є плюси та мінуси: у великих компаніях (наприклад, у банках) зазвичай більше бюрократії, вони можуть робити реліз раз на пів року. Адже треба все досконало перевірити, сертифікувати, прорахувати ризики. В Австралії дуже суворі правила гри: банк може мати великі проблеми і штрафи у разі серйозних збоїв чи якщо якийсь фінансовий сервіс недоступний.

Зараз я працюю в компанії, яка допомагає у пошуку нерухомості, і в нас усе значно гнучкіше, ми можемо використовувати практично будь-які технології. Набагато простіший процес випуску оновлень, фактично ми щодня можемо робити реліз продукту зі змінами. Звичайно, у нас є тестування, але сам процес не такий бюрократизований, як у банках.

Великі компанії стабільніші, мають більше ресурсів на проєкти. З іншого боку, менші компанії можуть робити ставку на інноваційні продукти, що не завжди може собі дозволити велика компанія, яка не хоче ризикувати репутацією, використовуючи якусь неперевірену технологію. Маленька компанія гнучкіша, їй треба отримати бажаний результат в мінімальні терміни і з вищою якістю. Вони готові ризикувати, йдучи незвіданими стежками.

Подекуди це заохочується урядом: в Австралії компанія може отримати гранти від держави, якщо проводить унікальні розробки та дослідження в сфері ІТ. Наприклад, якщо вона доведе, що створила нову технологію, то може розраховувати на податкові пільги.

За 20 років в Австралії — півтора десятка компаній: від медицини до нерухомості

В Австралії за понад 20 років я змінив понад десяток компаній у найрізноманітніших сферах, зокрема охорони здоров’я. Приміром, у межах одного проєкту ми розробляли систему для пошуку донорів кісткового мозку в Австралії та по всьому світу. Були випадки, коли за генетичною сумісністю знаходили донора, наприклад, у Німеччині, і ці стовбурові клітини привозили в замороженому вигляді в Сідней і тут робили пересадку. Робота над такими проєктами — це особливий досвід, адже ти не лише отримуєш матеріальну винагороду, а й працюєш над системою, яка допомагає рятувати людські життя.

Останні дев’ять років я працюю в компанії Domain Group, яка створила сервіс, що допомагає продати і купити нерухомість. В Австралії це великий бізнес, чимало людей інвестують у нерухомість, адже вона тут дуже дорога (середня вартість будинку в Сіднеї станом на лютий 2022 року — близько 1,4 мільйона австралійських доларів). Відповідно все, пов’язане з нерухомістю, недешеве. Розміщення оголошення на сайті може коштувати від 800 доларів до 5000 залежно від продукту й умов.

Цікаві і завдання, які доводиться розв’язувати. Коли людина обирає нерухомість, то враховує безліч критеріїв: район, відстань до важливих об’єктів інфраструктури, дорожніх розв’язок тощо. Ми пропонуємо зручний пошук з інтерактивною картою, а користувач може обрати важливі критерії та відстежити, де потрібний об’єкт.

Cередня вартість будинку в Сіднеї — близько 1,4 мільйона австралійських доларів

Я працював і над фронтендом, і над бекенд-розробкою. На сайті розробляв інтерактивну карту на основі Google Maps, працював над її актуалізацією, оновленнями маркерів. Під час пошуку враховується і додаткова інформація, як-от зонування земельних ділянок: десь можна будувати лише приватні будинки, у певних місцях дозволено зводити максимум п’ять поверхів, а десь — 50. Тобто є багато умов щодо планування, і ці правила значно суворіші порівняно з Україною. Все це і чимало іншого ми комбінуємо у сервісі, аби кожен міг підібрати підхожий варіант залежно від критеріїв пошуку.

Тобто робота цікава, я працюю і з даними, і з вебінтерфейсом. Також багато речей відбуваються на бекенді. Компанія використовує Amazon Web Services для всієї інфраструктури, я також отримав сертифікацію з AWS як розробник. Ця система є дуже популярною як в Австралії, так і у цілому світі, вони мають дата-центри у Австралії, Європі, США, Азії. Більшість компаній зазвичай використовує одну з цих систем: або AWS, або Google Cloud, або Microsoft Azure для розробки застосунків і для хостингу. Компанії працюють з цими сервісами замість того, щоб утримувати власні дата-центри.

Робота цікава, та й умови в компанії мені подобаються, є можливість розвиватись. Наприклад, у нас часто проводять так звані innovation days, в межах яких кожен розробник має 2 дні на підготовку власного проєкту. Це може бути будь-що, жодних обмежень по формату немає. Доволі хороша можливість продемонструвати свої навички, поділитись ідеями і, разом з тим, поліпшити наш сервіс.

Орієнтація на імідж, благодійність і гендерне питання — серед трендів місцевих ІТ-компаній

Щодо всіх австралійських компаній в сфері ІТ я не скажу, але загалом компанії можуть багато уваги приділяти своєму іміджу. Наприклад, зараз дуже популярне те, що називається sustainability: коли компанія використовує мінімальну кількість енергоресурсів, відмовляється від одноразового пластикового посуду, загалом мінімізує шкоду навколишньому середовищу. Відповідно, компанії доносять меседж про те, що вони піклуються про довкілля.

Також останнім часом порушують гендерне питання, компанії намагаються балансувати кількість працівників чоловічої та жіночої статі, хоча для мене на першому місці завжди професійні та особистісні риси людини. За статистикою, у нас, як і в багатьох інших країнах, серед програмістів переважають чоловіки, складно домогтися балансу 50 на 50 між чоловіками та жінками.

Компанії багато часу можуть приділяти різним благодійним ініціативам. Наприклад, наші працівники в свій робочий оплачуваний день їдуть у центр сортування продуктів для бездомних і малозабезпечених. Компанія заохочує, щоб працівники допомогли відсортувати та розвезти харчі тим, кому це необхідно. Також проводять щось на кшталт «суботників»: наприклад, під час Clean Up Australia Day люди добровільно прибирають у парках, збирають сміття.

Попит на ІТ-фахівців в Австралії досі високий, австралійців серед них — меншість

Під час пандемії коронавірусу Австралія фактично була закрита для в’їзду, тому не було припливу нових спеціалістів зовні протягом кількох років. Відповідно посилився попит на ІТ-фахівців, компаніям було складно знайти співробітників.

Нині попит теж високий. Щодо спеціалізацій, які найбільш популярні в Австралії, то, на мою суб’єктивну думку, високо цінують тестерів, які вміють створювати системи автоматичного тестування; розробників мобільних застосунків для iOS та Android, фахівців у сферах Data Analysis, Machine Learning, веброзробки. Напевно, менший попит на C++, embedded development.

Нічого незвичайного, просто вомбат переходить дорогу

Пандемія помітно змінила ринок праці і щодо популяризації віддаленої роботи: якщо до 2020 року я п’ять днів на тиждень працював в офісі, то фактично з квітня 2020-го в офісі майже не буваю, з Нового року до червня був лише тричі. Схожа ситуація і в інших компаніях, хоча, звісно, у кожній своя специфіка.

В ІТ-індустрії Австралії кількість австралійців становить меншість. Натомість чимало працівників з Китаю, Європи, Індії, Таїланду. Напевно, переважають азійські країни. Є люди з України, Росії, Білорусі, Польщі, Німеччини.

Щодо релокейту в Австралію, то досить мало людей, які приїжджають сюди відразу з робочими візами, хоча таке теж можливо. Більшість — із незалежної еміграції. Є й ті, хто вчився тут в університеті, а після закінчення шукає роботу. У такому разі намагаються отримати після навчання дозвіл на постійне проживання.

Ті, хто приїжджає за незалежною еміграцією, на допомогу від держави можуть не розраховувати. Якщо я не помиляюся, протягом перших двох років після прибуття в країну людина не має права на допомогу з безробіття, тобто вона мусить сама себе забезпечувати. Але зараз через війну ситуація кардинально змінилася, багато людей з України прибувають за гуманітарними візами. І, наскільки я знаю, вони мають певну допомогу від держави.

Після нападу Росії про Україну в Австралії чув кожен. 70% новинних випусків у лютому були про нас

Зараз Україна на слуху у всьому світі, Австралія — не виняток. На фразу про те, що я з України, вже немає питання: «Де це?». Це почалося з нападу Росії в 2014 році, а зараз, я думаю, тут немає людини, яка не знала б, що відбувається. У новинах в лютому близько 70% випусків було присвячено подіям в Україні, і треба сказати, це була дуже об’єктивна інформація.

Регулярно проходять акції на підтримку України, волонтерські ініціативи. Мої діти навчаються у школі, і буквально минулого тижня там проводили збір коштів для України: готували солодощі й продавали їх. Таким чином вдалося зібрати дві тисячі доларів, їх передали на підтримку дитячих лікарень в Україні. Також у вихідні біля місцевого магазину типу «Епіцентру» смажили сосиски з цибулею та хлібом, продавали їх, а виручені кошти волонтери передали для допомоги Україні. Тоді за день зібрали чотири тисячі доларів.

Учасники благодійної ініціативи у Сіднеї

Це лише те, що я знаю, відбувалося в останні тижні. Загалом у нас активно долучаються до допомоги. Приміром, мої знайомі організували збір аптечок для військових, які дуже ефективні на полі бою, а також іншої медичної допомоги на 50 тисяч доларів. Причому зауважу, що серед них були мої знайомі із Санкт-Петербурга. Тобто тут є чимало росіян, які розуміють, що реально відбувається, ходять на мітинги на підтримку України, не одурманені російською пропагандою. Хоча є, звісно, й люди, які, живучи в Австралії, дивляться московську пропаганду і розповідають про «нацистів».

Окремі українські речі й сервіси навіть кращі за австралійські

Не дуже коректно порівнювати Україну і Австралію, але якщо на початку 2000-х дуже відчувалося, що нам дещо недоступне, то зараз багато речей в Україні не гірші, а в дечому суттєво кращі, як тут. Зі свого досвіду — оперативність інтернет-магазинів в Україні. Та ж Rozetka чи Yakaboo можуть зробити кур’єрську доставку протягом дня, в Австралії дуже рідко таке зустрінеш. Так, Amazon деякі речі може доставити наступного дня, але переважно це займає три-чотири дні. Коли я, перебуваючи в Києві, замовив книжки і в мене поцікавилися, коли доставити — сьогодні чи завтра вранці, я був трохи спантеличений.

Те саме стосується замовлення доставки продуктів у супермаркеті. З початком пандемії теж пробував скористатися таким сервісом, найближча дата доставки була, здається, через тиждень. А в Україні я замовляю продукти для батьків, і їх привозять того ж дня або наступного; вкрай рідко доводилося довго чекати.

Є речі і схожі. Наприклад, застосунок «Дія», в якому є і документи, і можливість скористатися безліччю послуг. Подібна програма є і в Австралії, тільки тут це працює трохи складніше, тому що є федеральний рівень і є рівень штату. Водійське посвідчення — у застосунку для цього штату, а медична інформація — на іншому сайті. Як я розумію, у «Дії» всі ці сервіси об’єднані.

Та ж Rozetka чи Yakaboo можуть зробити кур’єрську доставку протягом дня, в Австралії дуже рідко таке зустрінеш

Звісно, не все ідеально. Востаннє я був в Україні у 2019 році, й коли їхав потягом з Перемишля до Києва, то помітив, що у багатьох місцях, особливо між містами, слабке мобільне покриття, не було 3G. В Австралії, звичайно, теж є місця, де взагалі зв’язку немає, але це віддалені пункти. На основних дорогах між Сіднеєм і Мельбурном скрізь є 4G. З іншого боку, стаціонарний інтернет в Україні, можливо, навіть доступніший, ніж тут. В Австралії чимало людей не можуть отримати підключення з хорошою швидкістю, подекуди вона не перевищує 10 Мбіт/с, залежно від місця. Для віддаленої роботи це велика проблема. Недешева і абонплата, яка становить від 60 до 150 австралійських доларів на місяць залежно від швидкості. А в Україні є варіанти під’єднання до 100 Мбіт/с за суму близько 10 доларів.

Про переваги і недоліки Австралії за 20 років життя тут

Чи не найважливіший недолік для мене — відстань від України. З’їздити у гості на вихідні неможливо, також довгий час Австралія була закрита на виїзд через ковід, у цьому плані ми почувалися ізольованими.

Другий недолік — вартість життя, тут дуже дорого. Як я вже казав, нерухомість коштує мільйони доларів, недешеві продукти і решта товарів.

Третій — відсутність історичного прошарку, скажімо так. Наприклад, в Україні ми їдемо до Львова, бачимо красиве старовинне місто. Так само в Польщі, Німеччині: фортеці, замки XII століття. А в Австралії історичною пам’яткою може бути будинок, збудований 1902 року. Досить сучасний будинок, на наш погляд. Так, є багато красивих будівель, але немає стародавніх міст. Цього трохи бракує, бо можна приїхати до Мельбурна, але не знайти історичної глибини. Хоч тут і красиво.

Стіни місцевого дитсадка прикрашають прапорами країн

Дещо дивна, як на мене, система учнівського дозвілля. Я свою кар’єру в ІТ-індустрії починав з того, що ходив на технічний гурток, і в наші часи ці знання заохочували. Радіоелектроніка, радіогурток, програмування — точні науки були поширені навіть у школі й доступні. А тут більш популярні аналогічні гуртки, але в гуманітарній сфері: танці, малювання, співи, спортивні секції. Натомість технічних дисциплін мало у школі. Я думаю, це дуже впливає на вибір професії. Відповідно австралійці більше тяжіють до гуманітарних сфер, йдуть у бізнес, але не так багато хочуть займатися точними науками. ІТ, фізика, біологія — ці сфери тут набагато менш популярні.

Щодо переваг, то в Австралії хороший рівень життя. Так, тут все дорого, але це компенсується рівнем зарплат, які вищі, ніж у Європі. Для прикладу, тут Senior Developer отримує на рік близько 150-180 тисяч австралійських доларів, це 100-122 тисяч американських доларів.

В Австралії не так багато бюрократії, чимало речей можна оформити через інтернет, не треба стояти в чергах. Хоча, думаю, зараз в Україні теж. Але нерідко потрібна особиста присутність.

До переваг, на мою думку, належить і клімат. У Сіднеї нині зима, вночі +6, вдень +20, клімат дуже м’який. Снігу в самому Сіднеї не буває, хіба у горах. Іноді його теж бракує, але загалом і взимку, і влітку дуже приємно. Від мого будинку 20 хвилин їхати до пляжу, маємо гори і гарну природу, яка, звісно, дуже відрізняється від європейської. Тут безліч можливостей для туризму й активного відпочинку: багато де можна і просто провести час на природі, і прогулятися в національних парках стежками, покататись на велосипеді чи яхті або ж узагалі піти в похід на тиждень з наплічником.

Медицина у чомусь краща, у чомусь гірша, ніж українська. З одного боку, є соціальне медичне страхування. Будь-яка людина, що живе тут, може піти до лікаря безплатно або за мінімальну суму. Але, з іншого боку, записатися до фахівця доволі важко — черга може становити шість місяців і навіть рік. І для цього, звісно, треба ще отримати скерування від сімейного лікаря. Але в Австралії я не прив’язаний до лікаря, з яким уклав декларацію, як це зараз в Україні, можу відвідати фахівця у будь-якому штаті. Недоліком в австралійській медицині є робота невідкладної допомоги — очікування в лікарні може тривати кілька годин, якщо це не загрожує життю. Тобто теж, можливо, не все так добре, як здається з України.

Загалом, Австралія мені подобається, але час від часу виникають думки поїхати попрацювати декілька років десь у Європі. Наприклад, моїй сім’ї дуже сподобалась Польща, але враження від подорожі країною — це одне, а постійне проживання в ній — зовсім інше, та й рівень зарплат там суттєво нижчий. Серед знайомих австралійців це доволі популярна практика — поїхати на рік-два десь попрацювати у Європу.

Хоча, найімовірніше, цю ідею доведеться відкласти: мої доньки зараз навчаються у 9 та 11 класі, для них переїзд, хай навіть тимчасовий, до іншої країни — це досить непросто.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU