Сучасна диджитал-освіта для дітей — безоплатне заняття в GoITeens ×
Mazda CX 30
×

«Швейцарці дивовижно схожі на українців». Львівський розробник — про вимушений релокейт і життя у Швейцарії

У лютому цього року львівський розробник Сергій Марущенко розпочав співпрацю зі швейцарською компанією Ziemer Ophthalmic Systems, яка планувала відкрити представництво в Україні. Проте через повномасштабне російське вторгнення він був змушений залишитись у Швейцарії та працювати над відкриттям українського офісу офтальмологічної компанії віддалено. В інтерв’ю DOU він розповів, чому Ziemer обрали Львів, а не Санкт-Петербург, чим швейцарці схожі на українців та про життя в країні, яка щорічно входить у топи рейтингів «найщасливіших країн».

Я не є технарем від народження, «з коробки». Я радше історик, який народився в родині інженерів. В сім’ї не без поета, як то кажуть. Проте у певний момент мені стало цікаво програмувати, я міг самовиразитися, створити щось, чого раніше не було. А оскільки мій тато був електронником і збирав комп’ютери, то перший ігровий досвід я здобув, напевно, років у три на РК-86. З шести років я грався на ZX Spectrum, а в 11 випадково виявив, що на ньому можна творити щось нове. Тоді я опанував мову BASIC, далі були Pascal, Delphi.

У школі запровадили уроки інформатики для семикласників. Це був 1997 рік і комп’ютери «Корвет», а я знав, що якщо натиснути в ZX Spectrum на Р, то виконається команда «print». Але якось у мене не пішло з «Корветом», в якому треба було все набирати ручками, і я отримав трійку за семестр у 7 класі з інформатики. Це було для мене не просто ляпасом, а й викликом. Відтоді я й зацікавився програмуванням: за зимові канікули підтягнув знання і в другому семестрі вже був улюбленим учнем тієї ж вчительки.

1999 року в мене нарешті з’явився перший ПК — ІВМ РС-сумісний, і тоді я вже цілеспрямовано почав вчити Pascal, трохи пізніше — Delphi, з останньою я брав участь у конкурсах, конференціях, та й перший програмістський досвід на ній здобув.

На першу роботу потрапив прямо зі студентської аудиторії

Я навчався в тодішньому Інституті радіотехніки, зв’язку і приладобудування Вінницького НТУ за спеціальністю «Виробництво електронних засобів», здобув ступінь магістра, з третього курсу паралельно працював програмістом.

Це була українсько-ізраїльська компанія ADT, яка спеціалізується на охоронних і протипожежних системах. Уже при мені її перейменували на «Системи безпеки інтегровані», а тепер вона називається «Тірас». Вона досі існує, її охоронні й протипожежні прилади працюють у багатьох установах.

Потрапив я туди ще під час навчання. Це був грудень 2004 року. У мене була консультація перед іспитом, знайомий мене висмикнув в коридор і сказав: «Тут, можливо, є для тебе робота на парт-тайм, розробляти інтерфейси». Я думав, що йдеться про екранні інтерфейси, про GUI. Насправді ні, вони спеціально шукали студента-електронника зі знанням програмування. Так у січні 2005-го в неповні 19 років почалась моя кар’єра програміста.

Ми розробляли на Delphi, у мої обов’язки входило забезпечення комунікації з пристроєм об’єктового контролю, переважно через порт RS-232. Я запропонував архітектуру, в якій кожен клас потоку читає з певного порту й записує дані в проміжну таблицю. Ця архітектура наразі здається абсолютно потворною, але тоді вона працювала. Тобто в тій самій охоронній системі потік записував дані в проміжну таблицю, і вже з тієї проміжної таблиці основний потік їх вигрібав. Причому таблиця була в базі даних Microsoft Access. По суті, я запропонував багатопотоковість, і це допомогло мені добре зрозуміти потоки. З часом були інші системи, з якими нам треба було інтегруватися.

Через півтора року мій колега пішов, і поки не найняли ще двох людей, я був основним програмістом компанії. Але згодом я стикнувся з проблемами, притаманними для пострадянських компаній: це і підкилимна боротьба, і ділення не такого вже й великого пирога.

У 2008-му англійська рівня Intermediate була нормою для техліда

Я усвідомлював, що паралельно існує інший світ. Звільняючись з компанії у травні 2008 року, я мав зарплату близько 400 доларів. В той час у сфері ІТ можна було отримувати вдвічі більше, але це передбачало знання англійської та мов програмування. Delphi була не настільки затребуваною, тому спочатку я взявся за Java. Потім мене переконали, що джавісти-джуни зараз не потрібні, а делфістам краще знати C#, яку я і почав вчити.

Зміна роботи пройшла не зовсім легко. Я спробував влаштуватися в EPAM, але на співбесіді сказали, що з моєю англійською я можу завалити проєкт. Це спонукало мене вчити мову, буквально за місяць я підняв її до рівня Intermediate і справив чудове враження на інтерв’юерів у вінницькій компанії «Арісент». Туди мене взяли, пропонуючи вищий грейд (я став 22-річним сеньйором) і більшу, ніж на минулій роботі, ставку.

Під час співбесіди говорили про все, місцями навіть про С++, згадували локальні бази даних і торкнулися питання англійської мови. Англійською зі мною спілкувалися інжиніринг-менеджер і два техліди, я їм відповів і почув резолюцію: «О, в тебе англійська така, як у нас, Intermediate!». Зараз, мабуть, це звучало б крінжово. Але у 2008 році Intermediate був нормальним рівнем для інжиніринг-менеджера, для техліда. Далі з англійською пішло легше: я перестав боятись помилок, і це допомогло розвиватися.

Хотілося працювати над продуктом, який впливає на світ

Після років життя й роботи у Вінниці у 2011-му я переїхав до Львова, яким «хворів» з кінця 1990-х. З тих попсових часів, коли ми мали уявлення, що справжня українська музика, література, культура здебільшого там, у Львові. Я добре знав Київ, але він був для мене занадто великий, «російський», навіть занадто «донецький» у часи Януковича. А я все ж хотів рухатися в бік тієї самої української культури.

Тож навесні 2011-го повернувся з відпустки, дізнався, що підвищення зарплати не відповідає очікуванням, і подумав, що пора рухатись далі. Мені було 25, я досі жив з батьками, тому вирішив щось змінювати.

Я легко пройшов співбесіду в SoftServe, про цю компанію у мене залишились переважно позитивні спогади. Вони допомогли з квартирою, дали підйомні, зробили мій переїзд до Львова значно простішим. Там вже було надзвичайно цікаве залучення до великого проєкту з багатьма командами, де я вперше побачив дієвий Scrum, де мене ознайомили з сучасними принципами розробки, де я, зрештою, інтегрувався у львівське IT.

Вже у Львові я змінив кілька компаній і станом на осінь 2021 року працював у компанії N-iX, де мене все влаштовувало настільки, як цього, мабуть, ніколи не було раніше. Зорі сходилися практично в усьому: з компанією, із замовником, з безпосереднім керівництвом з боку замовника, були кар’єрні перспективи. Єдине, що псувало життя, — я вже дев’ять років працював переважно з фінансовою сферою. На проєкті через низку причин ми відмовилися від частини, яка обслуговувала P2P інвестиційні платформи та інвесторів, і перейшли суто на видавання кредитів. Було таке враження, ніби це «ШвидкоГроші», мені це справді не подобалося.

Фінансові стартапи народжуються, вмирають і, по суті, впливу на світ не мають, хоча гроші туди вкладають значні

Можливо, тому, що на першій роботі я працював над речами, які впливали на реальний світ ще довго після того, як я покинув компанію. А фінансові стартапи народжуються, вмирають і, по суті, впливу на світ не мають, хоча гроші туди вкладають значні.

І коли в жовтні 2021 року мені у LinkedIn рекрутерка надіслала пропозицію швейцарської офтальмологічної компанії Ziemer, яка шукає людину з досвідом у десктопному програмуванні, щоб розвивати R&D-частину бізнесу в Україні, я відгукнувся. Ми з нею поспілкувалися, я переконався, що це може бути гарний варіант. На той час я майже вигорів на проєкті у фінансовій сфері та взагалі в аутсорсингу — хотілося працювати над продуктом, який впливає на навколишній світ. І таким чином мої бажання зрезонували з тим, що шукали швейцарці.

Попри менший ринок, Ziemer Ophthalmic AG вирішили відкриватись у Львові, а не у Санкт-Петербурзі

Ziemer Ophthalmic AG — це відносно молода компанія, яку заснував Франк Цімер на зламі XX і XXI століть. Це дуже енергійна, приємна людина. За 20 з хвостиком років йому вдалося чимало, нині ми у своїй сфері конкуруємо з таким гігантом, як Carl Zeiss (німецька компанія, що спеціалізується на оптиці).

В хірургії ока основним продуктом компанії є femtosecond laser, який так і називається — Femto LDV. Він дає змогу робити корекцію, коригувальні надрізи, хірургію катаракти ока. І це аж ніяк не все, адже його можливості досі розкриваються, саме над цим працює R&D-відділ.

І де ж у цьому всьому я? Передусім десктопні програмісти знаходять себе в програмній начинці кожного з цих приладів. Переважно там використовують WPF, у старіших є Java. Довгий час більша частина експертизи була в контракторів на аутсорсингу, і це стало проблемою. Долали її більшою кількістю наймів онсайт, поступово відмовляючись від послуг контракторів. У Швейцарії невелика кількість населення, тож це питання не так у ціні, як у наявності фахівців на ринку. Пів року можуть шукати одну людину. Розширення на Україну чи росію з цього погляду дає доступ до необмеженого ресурсу.

Ще один великий нюанс — між цими приладами, і не тільки в Ziemer, а й у тому ж Carl Zeiss, досить слабка інтеграція, зокрема щодо планування операцій. І проєкт, на який мене наймали, має реалізувати дещо революційне в цьому напрямі. Не можу розкривати подробиць, але він мав би стати центральною частиною інфраструктури, про яку я говорив.

З одного боку, я можу бути провідним програмістом тут. З іншого — їм дуже підходить мій досвід набору команди, якого я набув переважно в компанії N-iX. Цим я зараз і займаюсь, але досить факультативно, оскільки наразі є певна R&D-робота, яка має близький дедлайн.

У медичній сфері використовують сувору методологію, в якій на основному етапі не так багато місця Agile-практикам. Все має бути задокументовано, кілька разів протестовано. Загальна розробка — це V-подібний процес, що може тривати роками. Наприклад, другий лазер нашої компанії розробляють понад десять років, і лише зараз він виходить на клінічні тестування, а до виходу на ринок є ще купа нюансів.

Поки ви на етапі створення прототипу майбутнього продукту, ще немає такої кількості правил і процедур, є простір для експериментів. І мені пощастило влитися в проєкт на цій ланці. Плюс до програмного продукту, покликаного інтегрувати програмно-апаратні системи і розширювати їхні можливості, вимоги дещо простіші, оскільки, грубо кажучи, це не він скеровує лазер.

Також серед продуктів компанії є прилад для оптометрії ока, так званий GALILEI. З оптометрією багато хто стикався — це коли ви на прийомі в офтальмолога дивитесь через прилад у темряву, а ваше око знімають. Ще готуємо проєкт більш просунутого специфічного абляційного лазера.

Компанія вирішила розвиватися у Східній Європі й обирала між Санкт-Петербургом і Львовом. Попри те, що в росії для них у десятки разів більший споживчий ринок, вони розуміли, що це ненадійна країна для бізнесу, тому зрештою вклалися у Львів. Для розуміння масштабів ринку: якщо у росії є 50 femtosecond-лазерів для хірургії ока, то в Україні — лише один.

Всім було цікаво, якою є ІТ-сфера в Україні і яким є український айтівець

На першому колі ми буквально за 45 хвилин обговорили наші цінності, як мені працюється з європейцями; те, що тема хірургії ока мені близька, оскільки в моєї дружини була проблема із зором, відповідно була потреба в операціях. І в мене загорілися очі від того, що є можливість долучитися до такої справи.

Мене запросили на зустріч, і вже за три тижні я був у їхньому офісі у швейцарському місті Біль. З директором спілкувався 40 хвилин, хоча зазвичай він горить з кандидатами формально хвилин 10. Всім було цікаво, як побудована робота в Україні: що це за контрактори, якою є ІТ-сфера в Україні і яким є український айтівець.

16 листопада я повертався зі Швейцарії в очікуванні швидкого оферу. Швидко не вийшло: вони досить довго розглядали низку кандидатів, а офер обговорили аж 20 грудня. Розпочав я роботу з 14 лютого, у свій день народження: нова робота в новій країні. Це мало бути двотижневе відрядження, під час якого я просто увійшов би в курс справ, але ми знаємо, що трапилось далі...

Через війну відрядження перетворилося на релокейт

Кілька разів до 24 лютого я щоночі прокидався, аби проглянути новини. Так сталось і того дня. О 4:17 я прокинувся, щоб прочитати, що почалося: у Києві вибухи, путлер розповідає про «спеціальну воєнну операцію». Йду на роботу, перша думка: додому, обов’язково додому. Планую летіти до Варшави, а там уже якось доїду. Зрештою, керівництво переконало лишитися, звертаючи увагу й на власні ризики.

Перший тиждень я прожив у готелі, потім ми зрозуміли, що це надовго, і забронювали житло на Airbnb. Так минуло три місяці, і за цей час до мене переїхала дружина, після чого я винайняв квартиру на рік.

У Швейцарії я отримав статус людини, що потребує захисту. Мене перевели з українського контракту на контракт зі швейцарською материнською компанією, і на цьому контракті мене оформили заднім числом з 14 лютого до 1 червня. 1 червня я перейшов на регулярне працевлаштування, і тоді ж закінчилося моє відрядження. До того я отримував відрядні й компанія оплачувала моє житло, що було значно вигідніше, проте, звісно, не могло тривати вічно.

Щоб у Швейцарії отримати статус особи, яка потребує захисту, потрібно було проживати в Україні до 24 лютого і тепер не мати можливості повернутися додому через війну. Я подався на отримання статусу 21 березня, тоді міг чесно сказати, що повертатись мені небезпечно. Хоча для мене самого це досі болюче питання: підсвідомо я завжди розумів, що буде велика війна. І всі ці пів року не можу змиритися з фактом, що зараз займаюся зовсім іншими речами. Так, я корисний для своєї країни, але на геть іншому фронті. Це думка, з якою важко зжитися, особливо в контексті стереотипів, що якщо ти за кордоном, то, мабуть, боягуз, ухилянт тощо. Для мене це важка моральна дилема.

Попри повномасштабну війну, компанія не відмовилася від планів відкрити офіс у Львові

Важливо, що з перших днів повномасштабного вторгнення керівництво запевнило, що всі плани залишаються актуальними. 1 березня директор сказав, що вони готові надати будь-яку підтримку, зокрема і з переміщенням дружини, і після війни ми так само відкриваємо офіс в Україні. Мій швейцарський колега має бути в ньому директором. Він переїде, щоб залагоджувати інституційні питання, але після завершення активної фази війни (зараз він не може цього зробити, оскільки його страхова не покриватиме страхові випадки на території України, яка вважається потенційно небезпечною зоною).

Але це не заважає нам працювати над відкриттям українського представництва вже зараз. Приміром, ми відновили найм на Djinni, знайшли цікавого кандидата і зробили йому офер; він працюватиме віддалено з України. Хоча він не зовсім відповідає нам за профілем, але коли компанія робить не лише ПЗ, а й працює із «залізом», то варто думати набагато ширше, ніж у межах однієї технології. Можна взяти людину з певним потенціалом, яка сьогодні не приноситиме профіту, проте завтра з її роботи може бути великий зиск.

Процес найму в продуктовій компанії сильно відрізняється від того, що є на аутсорсингу, коли берете того, хто готовий працювати тут і зараз. У продуктовій сфері ви готові вкладатися в людину, яка на 100% не розкривається відразу, але за деякий час буде дуже корисною, скажімо, впродовж наступних п’яти років. Мабуть, це важлива відмінність частково продуктової розробки та частково підходів, які пропагують у Швейцарії.

Місцевий ІТ-ринок для українців де-факто закритий

У швейцарському офісі компанії працює близько 200 людей. У нашому відділі кілька громадян Німеччини, переважно швейцарці, раніше працював і українець, досить світла голова, він, мабуть, створив певне реноме українців.

У Швейцарії — 42-годинний робочий тиждень з обов’язковою обідньою перервою не менш як 30 хвилин (як мені пояснили, це спадщина соцзахисту фабричних робітників). Початок і кінець роботи фіксують або через брелок, або людина має зайти на сайт і внести дані самотужки. Здавалося б, не дуже комфортно, але так можна взяти собі вихідний або піти з роботи раніше завдяки перепрацьованим годинам. Водночас у нормі не можна працювати понад 45 годин на тиждень — такий овертайм записують і обговорюють окремо.

Місцеві, згідно з контрактом, часто працюють на 60%, 80% чи 90% ставки, тобто мають 3-, 4-, 5-денний робочий тиждень, що навіть вказують в оголошенні з пошуку фахівця. Таким чином вам дають змогу впливати на свій баланс роботи та життя.

Але, на жаль, ІТ-ринок для українців де-факто закритий. Якщо ви не походите з так званого розширеного Євросоюзу (країн ЄС, Норвегії, Швейцарії і Ліхтенштейну), то для отримання робочої візи треба довести, що у вас унікальний набір вмінь і навичок, яких не вдалося знайти у цих країнах. І якщо зарплата менша, скажімо, ніж 100 тисяч франків на рік, то це теж викликає підозри.

З цим стикнулася моя знайома, яка працює в лабораторії. Вона розраховувала на так званий В-статус, але, працюючи в лабораторії, не могла обґрунтувати підстави для його набуття.

В-статус — це термінова робоча віза. Згодом людина може отримати статус С — це майже громадянство, тільки без права голосу. Натомість зараз українці у Швейцарії можуть отримати статус S, призначений для осіб, які потребують захисту; він дозволяє працевлаштовуватися автоматично.

Оскільки я маю статус S, це спростило ситуацію, і моєму роботодавцю не довелося доводити, що я унікальний працівник. Після подання необхідних документів у місцевий кантон компанії дали дозвіл взяти мене на роботу. Звісно, після завершення війни я переходжу на український контракт і повертаюся в Україну.

Якщо говорити про ІТ-ринок загалом, то мені важко оцінити його стан, адже я перебуваю на певній географічній периферії (в околицях міста Біль-Б’єн) і цією темою не дуже цікавлюся. Знаю, що в Цюриху є великий запит на фахівців, тут у пошані Data Science, Machine Learning, прив’язаний до нього Python тощо. Якщо говорити про місто Берн, то тут більше урядових компаній і замовників, більше гігантів місцевого ринку, як Swisscom, Postfinancebank, SBB тощо.

Я не сказав би, що ринок чимось відрізняється від середньосвітового. Зрозуміло, він відрізняється від українського, оскільки наш більше сервісно орієнтований, ніж продуктово, як відомо.

Швейцарці здивували тим, наскільки схожі на нас

Українці здивували Європу тим, наскільки вони цивілізовані. А мене швейцарці здивували тим, наскільки вони багато в чому схожі на нас, особливо кантон Берн. І їхня мовна ситуація, і відносини з Францією, яка їх колись завоювала, відносини з Німеччиною, яка їх майже завоювала, була готова завоювати в Другу світову війну. Це все до певної міри нас єднає. І я не сказав би, що тут так легко виокремити нехарактерні для нас, українців, речі.

Багато хто думає, що швейцарець схожий на німця. Мені здається, швейцарець, на відміну від німця, індивідуаліст. У швейцарця простіше ставлення до поняття «орднунг» (педантизм, дисципліна, дотримання певних правил), є розуміння, що іноді правила можна порушити. При цьому вони навдивовижу закриті люди: часто кажуть, що якщо ви не народилися швейцарцем, то, найімовірніше, хіба що ваші діти будуть інтегровані. Знаю хлопця з камбоджійським прізвищем, який добре інтегрований, нічим не відрізняється від місцевих. Але я не сумніваюся, що це не стосується його батьків.

Швейцарці мають свою ідентичність, прив’язану до місцевої громади, кантону. І саме через це так важко стати швейцарцем. Оскільки недостатньо вивчити гімн Швейцарії і сказати, що то ваша країна, ви патріот Швейцарії. Бо Швейцарія — це Берн, Цюрих, Аргау, Невшатель, Юра, Базель, Женева, Во. Кожен з цих кантонів, хай скільки їх є, має свої особливості, і ви маєте бути патріотом свого кантону.

Місцеві не могли повірити, що в Європі XXI століття можна спробувати захопити іншу державу

Повномасштабне вторгнення росії в Україну викликало у швейцарців багато емоцій і бажання підтримати. Колега, PhD з фізики, програмістка, підходить і, ковтаючи сльози, питає мене: «Як там у вас?». Колеги запрошують на обід, вечерю. Я вечеряв з батьками та сестрою мого колеги Мішеля, його батько кілька разів за вечерю хапався за голову: «Як це може бути, війна в нинішньому світі?!» І перший місяць я буквально постійно про це чув: ніхто не міг повірити, що можна розпочати війну в Європі у XXI столітті.

Далі почалися новини про бомбардування, трохи пізніше — про різанину в Бучі. Знову була хвиля обурення і запевнення, що зі зв’язками з росією покінчено на багато років. З 26 лютого тут стали частіше літати винищувачі. Швейцарія дбає про свою безпеку, вони зрозуміли, що десь недопрацьовували; вони не переоцінюють свою армію та усвідомлюють, що перед такою навалою не вистояли б. І зараз так само дбають про свою безпеку.

Двоє людей пропонували мені пожити в них, проте я залишився в орендованому компанією житлі, аж поки не винайняв власне. Тому потік справжніх біженців тут зустріли тепло. Для мене це означало нові знайомства з цікавими людьми: з двома досвідченими лікарками-офтальмологами та стажеркою-вебдизайнеркою, яких взяли на роботу в компанію. Разом з тими українцями, які вже були в компанії, формується ядро, яке можна порівняти за обсягом з косоварським. При тому, що у Швейцарії понад 110 тисяч косоварів, це вдвічі більше, ніж, наприклад, турків.

Нині всі змирилися з тим, що ми не можемо поки відкрити офіс в Україні

З іншого боку, зараз я відчуваю, що до певної міри люди втомилися від війни. Немає такого, як раніше, коли питали, як там справи на фронті. Нині всі змирилися з тим, що ми не можемо поки відкрити офіс в Україні.

Розмови про війну зараз ведуться нечасто, та й мусимо визнати, що війна стала відносно менш драматичною. Коли ворог відійшов від Києва, то, на жаль, навіть постійні обстріли Харкова не так зачіпають світову спільноту, як загроза взяття столиці.

Швейцарці живуть там, де комфортно, а не звідки ближче до роботи

Швейцарці по-іншому ставляться до житла, ніж ми. Завдяки розвинутій транспортній мережі вони можуть доїжджати до роботи дуже здалека. Сотні кілометрів щодня — це нормальна практика, тому швейцарці воліють жити там, де їм подобається, а не ближче до транспортних розв’язок.

Ми з дружиною знайшли недорогу квартиру ближче до зупинки транспорту. У нашому регіоні це зробити найлегше, оскільки Біль — це місто, де, крім компаній з виробництва годинників і кількох медичних, особливо роботи немає. Тому тут хороша пропозиція на ринку житла.

За нашу квартиру з великою вітальнею, спальнею, невеликою ванною і підвалом ми платимо 1050 франків (курс франка до долара США — майже 1 до 1 — ред.). Це разом з базовими комунальними платежами, які становлять близько 200 франків. Це дуже дешево, нам буквально пощастило. Загалом ситуація відрізняється від кантону до кантону. Я бачу, що в Цюриху, Женеві, Лозанні є велика проблема з доступною нерухомістю, про це кажуть і в спільноті українських біженців.

Громадський транспорт: чисто, комфортно і з точністю до хвилини

Швейцарці комбінують використання власного і громадського транспорту. Я можу прогулятися до роботи пішки, можу сісти на автобус. Проїзний на дві зони мені обійшовся в 72 франки, також за 185 франків на рік я купив собі й дружині так званий halbtax — картку, яка дає річну знижку (переважно 50%) на практично всі сполучення у Швейцарії. Якщо щодня їздите на роботу та з роботи між двома зонами, це окуповується. Приміром, денний абонемент на дві зони буде коштувати 5,60 франка, тоді як без — 9,20.

При цьому автобуси та потяги ходять хвилина у хвилину. Потяги між великими містами курсують щогодини, а часом навіть частіше. Єдине обмеження — вночі вони не їздять.

У деяких містах є трамваї, у багатьох курсують тролейбуси, які швейцарці дуже люблять. Транспорт чистий, оплатити проїзд можна через застосунок чи автомат, який зазвичай є в кожному автобусі, у крайньому разі — на зупинці.

Медицина на високому рівні, страховка коштує відносно недорого

Усі резиденти країни мусять мати медичне страхування. Стандартний варіант — за 250 франків на місяць є страховка з річною франшизою 2500 франків. Тобто рахунки, які сумарно не перевищують 2500 франків, ви оплачуєте самі, а далі страхова. Звичайно, є певні обмеження, не все покривають. Але українців, які мають S-статус, держава страхує автоматично, проте ця страховка перестає діяти, коли людина влаштовується на роботу.

У Швейцарії в мене виникли серйозні проблеми з ногою, потрібна була операція. Колега допоміг звернутися в місцеву клініку, там мене оглянули, відправили до ортопедів, які прийняли мене за кілька тижнів і призначили операцію ще за кілька тижнів.

Мінімальна вартість страховки — 250 франків на місяць, але враховуючи, що в кантоні Берн мінімальна зарплата становить близько 4200 франків для немісцевих (це близько 3500 після оподаткування), то це не така вже й велика сума.

Загалом це вагома причина для нарікань у Швейцарії, що як досить багата країна вона силоміць підтягує бідніші прошарки населення до рівня послуг, який доступніший для багатших людей. Коли мені оперували ногу, то за серйозністю і залученням персоналу це нагадувало, мабуть, операцію з видалення апендикса. Був анестезіолог, санітари відвозили та привозили, була палата, в якій я відходив від місцевого наркозу тощо. Тобто все було до певної міри космічно. І це була лише невеличка операція на нозі тривалістю хвилин 20.

Тринадцята зарплата — на податки та відрахування

У Швейцарії є два типи податків, з другим типом я ще не стикався, тому маю про нього приблизне уявлення. Шкала оподаткування залежить від зарплати і сімейного статусу, чи людина одружена, скільки в сім’ї дітей тощо. До цього податку обов’язково плюсуються різні відрахування, як-от збір у пенсійний фонд, страхування безробіття. Загалом разом доходить до 21–25%. Але все одно це небагато, оскільки в Данії, скажімо, вони могли б становити близько 40%.

Мої швейцарці наголошували, що це справді дивно: ви не думаєте, скільки заробили, натомість — скільки отримаєте. А різницю між цими двома показниками ви витрачаєте.

Хоча до податків у швейцарців інше ставлення, ніж в українців. Насправді є відчуття, що ці кошти ви поклали у спільний казан і можете питати, що там відбувається. І цю модель поведінки швидко переймаєш. Ще коли я був контрактором, думав, що добре було б платити податки у Швейцарії, бо тут усе гарно працює, хочеться бути повноцінним учасником, а не нахлібником. І це вносить корективи у ваше світосприйняття: ви думаєте не про те, що «зараз прийдуть і заберуть», а «я вклався, отже, воно теж моє». Як у мемах про збори на ЗСУ: «О, я на це теж п’ять гривень скинув».

Податки доходять до 21–25%, але у швейцарців до них інше ставлення, ніж в українців

Але це ще не все. Податкова, здається, враховує дохід на людину більш ніж 100 тисяч франків і на домогосподарство понад 150 тисяч, а також вашу власність у межах Євросоюзу. Є інформація, що зараз починають цікавитися майном біженців в Україні. Тобто теоретично можуть взяти до уваги мою квартиру у Львові, відповідно з неї треба буде платити «податок на багатство». Тут поширена практика тринадцятої зарплати, але мені натякали, що в нормі вона йде на виплату цього податку та різних доплат у страхову. Тобто податки тут високі, але все одно нижчі, ніж у Данії чи Німеччині.

Дещо справедливим є нарікання на бюрократизацію процесів у країні. Тут люблять фізичну пошту, хоча не сказав би, що дуже проти електронної. Рішення ухвалюють довго. Наприклад, між фотографуванням моєї дружини на пластикову картку S-статусу і її отриманням минуло півтора місяця, хоча запросили її на оформлення швидко. Часом вони щось гублять, часом працює людський фактор, часом «фактор літа», коли більшість людей у відпустці.

Велика проблема зі швейцарськими послугами полягає в тому, на мою думку, що невисокий рівень конкуренції зумовлює сповільнення темпу, бо їм немає куди поспішати. І це стосується не лише державних служб, а й приватних.

Чому Швейцарія — у топі рейтингів найщасливіших країн світу

Мабуть, головне, що відрізняє Швейцарію, — добробут у всьому. Приміром, важко знайти захаращений будинок. І це сильно впадає в очі, коли виїжджаєте зі Швейцарії. Знайомі дівчата їздили в Італію на море, а ми з дружиною — в Ліон на сіті-брейк. І у нас у всіх було враження, що повернулися в чистеньку Швейцарію із замурзаних країн, бо тут звикаєш до того, що все чисто і доглянуто.

Тут часто бачиш дорогі авто, чуєш, що середній рівень заощаджень сотні тисяч франків на людину. Це формує певний контраст навіть щодо Франції, Італії, Німеччини. Остання війна, в якій Швейцарія брала участь, — це громадянська війна в 1840-х роках.

Так, їм було важко в Другу світову, але вони не втрачали все, як втрачали ми, німці, поляки, хто завгодно. Тому тут багато спадкових статків, як я розумію, багато «спадкової ситості», яка забезпечує поміркованість у тому, як ви витрачаєте гроші, плануєте майбутнє. Скажімо, швейцарці можуть не прагнути придбати власне житло, оскільки знають, що їхнього пенсійного плану їм вистачить на те, щоб з комфортом винаймати помешкання та добре жити.

Походи в ресторани у Швейцарії — це не традиційна «айтішна забава»

Навіть через пів року життя тут мені важко звикнути, що в неділю усе зачинено, у суботу працює до 17:00, а в будні — до 19:00 чи 20:00.

З того, що подобається, — ця країна, мабуть, найкрасивіша. Я бачив близько 25 країн і не можу пригадати, де було гарніше. Це поєднання гір, рівнин, доглянутої архітектури та озер створює враження «раю на Землі». Тобто це країна візуальної насолоди. І це при тому, що я приїхав зі Львова, де теж є чим насолодитися, за чим я дуже сумую.

Є тут і своєрідні речі. Наприклад, відвідування ресторанів тут недешеве задоволення. На ціну страви суттєво впливає вища, ніж в інших країнах, оплата праці кухаря, офіціанта, прибиральника тощо. До певної міри важко змиритися з фактом, що похід у ресторан — це не наша «айтішна забава» мало не щотижня.

Звісно, є легенди про зарплати близько 450 тисяч франків на рік у Цюриху. Але звичайні айтішні зарплати у досвідчених розробників становлять 100–200 тисяч до оподаткування.

«Якщо зараз застрягну в Україні, то підведу людей. Тому працюю над відкриттям українського представництва віддалено»

Мене цінують за здатність формувати команду і розуміння ринку, тож моє відлучення може відкинути проєкт Ziemer Ukraine назад. Якщо я повернуся в Україну під час дії воєнного стану, то застрягну тут, не зможу виконати всю домовлену роботу й підведу колег. Можливо, я й хотів би піти в армію, але компанія розраховує на мене. Тому поки що докладаю максимум зусиль до відкриття українського офісу і переконаний, що все буде Україна. А русні — самі знаєте що.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось36
До обраногоВ обраному9
LinkedIn

Схожі статті




Найкращі коментарі пропустити

Как накинулись на человека.
Не возвращаться в Украину если ты не хочешь воевать это рациональное решение. Странно за него осуждать.
Мы же те кто остался все равно пройдем этот путь до конца. Не тратье свою ненависть на украинцев, у нас есть для этого 140 млн русни.

Душой я с вами на каторге, а телом, увы, здесь, в Швейцарии.

>> Проте через повномасштабне російське вторгнення він був змушений залишитись у Швейцарії
Гарно звучить «був змушений» :) Пишіть чесно не «був змушений», а «вирішив залишитися».

Читаю останнім часом багато коментарів з різних новиних ресурсів і тут айтішних і зустрічаю один і той самий наратив, про тих хто поїхав і хто не поїхав.
1. В статті було десь про світлу українську голову в компанії і як мінімум, якщо хочеш допомогти, можна добре робити свою роботу і показувати, шо українці — то дуже круті люди та інженери. Бо є ж і різні люди-паразити які зловживають статусом біженьця та ще й на прощання малюють пісюни на стінах.
2. Можна підтримувати українську спільноту яка точно, як мінімум в фейсбук групі є.
3. Можна щось передавати зі Швейцарії, що, можливо дешевше в Швейцарії.
4. Можна якийсь фонд організувати.

Тобто рівень залученості кожен, хто не в армії, вибирає сам.

Бо війни, про які ми читали в книжках, а зараз переживаємо самі, виграють НАЦІЇ,
а не є там десь збройні сили і дуже грубо кажучи, ї..ться там собі самі.

Тому гуртуймося, не бачу сенсу себе гризти, чи гризти свого сусіда.
Це допомагає тільки росіянам.

Війна колись закінчиться, а працювати захочуть всі, починаючи з величезної кількості військових які повернуться додому і їм треба буде годувати свої сім’ї. Якщо доля склалась так що людина була закордоном і в майбутньому може повпливати на отримання нових робочих
місць для українців то може хвате совєцьких підходів що всіх на фронт, а потім буде що буде. За майбутнє треба думати вже зараз інакше війна немає ніякого сенсу і можна було ставати частиною підорашки. Економіка — запорука майбутнього, не буде економіки, населення саме розїдеться по світу а тут залишаться одні пенсіонери без пенсій.

81 коментар

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Все войны заканчиваются, а жить и работать где-то нужно. Попробуйте повлиять на руководство, что знание английского на высшем уровне не обязательно, чтоб писать хороший код :)

У Швейцарії я отримав статус людини, що потребує захисту.

Виникає питання, чи це роботодавець вас переконав взяти статус S чи це було ваше особисте рішення? Перміт В для ІТ досить реально отримати, особливо якщо ви дійсно хороший фахівець, то компанія доведе чому ви їм потрібні, а я так розумію що ви їм дуже були потрібні :)
Я сподіваюсь ви пошукали якусь інформацію про обидва варіанти перед прийняттям такого рішення — для початку перевага статусу S над пермітом В лише в фінансовій допомозі та у всяких безкоштовних дрібних плюшках, в додаток статус захисту в теорії можуть прикрити в Швейцарії в будь-який момент і чи дадуть вам перміт В після того як ви сиділи на статусі біженця велике питання. Також врахуйте що кількість місць на статус в кантонах обмежена, тобто ви ще і потенційно забрали місце в людини яка цього статусу більше потребує (в кантоні Берн та Цюрих ще в червні перестали видавати статус захисту через перенаповнення).
Наприклад, ваша сім’я мала повне право отримати статус S, це я можу зрозуміти і тут питань нема. Ви юридично теж звичайно маєте право на статус біженця, але в моральному плані імхо не дуже. Якщо я правильно розумію, ви нібито втікли від війни зі Львова фактично перед 24.02 ще і отримуєте бенефіти статусу біженця разом із швейцарською з/п айтішника, тоді no comments.

P.S. Я виїхала з Києва в кінці березня і в мене був вибір між статусом S та пермітом В — я обрала перміт В.

Я не втікав, спасібапажалуста, розмову закінчено.

Добре, якщо не втікали, то нащо тоді брати статус біженця? :)

Занадто нахабний тролю, який зарегався на Доу заради накласти купку маячні під сабжовою статтею, не прочитавши її — брись!
А то ми зараз перейдемо на вашу фейкову особистість і з‘ясуємо, як там вийшов статус B, а не L.

Ви якось переоцінюєте свою важливість, вважаючи що я зареєструвалась на ДОУ заради вас) Я особисто зайшла прочитати цікаву розповідь про роботу в Швецарії, вашу причину релокації я чудово розумію, але виникло досить логічне питання щодо вибору статусу проживання в країні.
Я зрозуміла ваше питання і ні, я не приїхала на семестр по обміну, я поступила на повну магістерську програму, подавши документи ще в грудні, ось так і «вийшов» статус В, ви ж заходили на мій лінкдин і мали побачити скільки і де.
Ви двічі проігнорували моє питання і схоже що відповідь на нього я вже не отримаю, але ви вже встигли назвати мене нахабним тролем та фейком, шкода.

Відповіді нормальної тут не буде. До речі, як не було і питання. Бо він бачив твій профіль, сама кажеш. Але в нього в голові просто не вкладається, як же так. Ти маєш статус Б, а він, пробачте, людина, шо «потребує захисту».

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Далі тільки скарги, щоб комент почистили. Взагалі би по такому персонажу пройтись на йобаному, а то тут цензура

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Я зауважив два типи хейтерів.
Один я розумію і навіть не ображаюся — це хлопці і чоловіки зі східної частини України, принаймні, з Києва. Для них мої проблеми фігня, бо у Львові їх не чекають, а в себе вони між ворожими атаками і мобілізаціє.
Другий то якийсь вибух мозку — це ти і ті двоє. Ви самі виїхали і хейтите мене за те, що я навіть не виїхав, а не повернувся з відрядження.
Ну давай, пиши на Гране айті. Якщо твій талановитий опус опублікують, то так тому і бути — мінімум троє моїх знайомих там були і якось вижили.
Хоча здається мені, що моя історія не настільки грана для Італійського, а плющить тебе лише тому, що ти сам за кордоном. Правда, ти трішечки не я, ти анонім без фото і даних.

:-) Ви знову маніпулюєте.
1/ бо є дуже велика різниця між хейтити і презирати;
2/ річ не у тому, що ви виїхали. Річ у тому, що ви скористались статусом С. І це ганебно. Про це і пишемо. Саме про це. І як би ви цей факт не замилювали, люди тут все чудово розуміють. І ломає вас саме від цього. Тому і катаєте тут свої простині раз за разом;
3/ так що там з дружиною? Теж статус С, вірно? Ок.

Річ у тому, що ви скористались статусом С. І це ганебно

Я ні копійки не отримав з того, пояснив поруч. Що тут ганебного? Вас заїло.
Мене не ламає, купу українців навколо мене не ламає, ламає двох родичок, які чомусь вирішили, що все знають про всі кантони і взагалі люди навколо гівно.
Попустіться вже і перечитайте статтю нормально.
Додам — я відрядні отримував тоді в розмірі, суттєво більшому за ту допомогу, лол (хоча сама зп в мене не цюрихська, але це мій вибір — повернутися, а не чіплятися за амазонівські рейти)

Ви ж тут пів року живете, могли б щось нормальне розповісти, замість накинутися на мене під вигаданим приводом.
Сама стаття має лейтмотивом, що B це складно, всі дописи на тему Швейцарії це підтверджують, а ви навіть не з цим твердженням дискутуєте, а прямо атакуєте мене, ніби це було просто питання вибору, а я зробив вибір на користь зловживання (якого не було), хоча ЛЕГКО міг зааплаїтись на B. ШТО?!
Чому? Ще й після цього так яскраво:

презирати

Зневажати.
Розберіться в собі.

Тобто дружина на статусі С. Про це ж і річ. Ітого: дві дорослі людини, ні разу не біженці, взяли статус С і цим відібрали у двох справжних біженців можливість проживати у даному кантоні. Все інше, чим ви дуже невміло намагаєтесь прикрити цей простий факт, є мусор.

Весело.
Додам іще, що лімітів у кантонах немає і людина зі статусом на самозабезпеченні не займає нічийого місця, бо вона:
1. Живе самостійно.
2. Фінансується самостійно.
3. Страхується самостійно.
А саме ці ресурси впираються в «ліміт».
Саме тому знайомій, в якої закінчився статус L, оформили статус S, хоча Берн не приймає.
Все. Крапка. Далі лише ваша хвороблива впертість у хибних уявленнях.
Навіть ображатись на таких важко :)
Сподіваюся, що ми ніколи не зустрінемося в реалі, бо вам буде соромно, а мені крінжово.

«лімітів у кантонах немає»
брехня і реальність дуже інша. та сама реальність, де ви оба ниякі не біженці, а просто людинчики, що скористались ситуацією.

«Сподіваюся, що ми ніколи не зустрінемося в реалі, бо вам буде соромно, а мені крінжово.»
по-перше, не перейматесь, бо соромно не буде. по-друге, в реальній реальності мені якось пофіг, чи зустрінемось ми чи ні. а то, що вам малює ваша уява, то ваші проблеми.
ну якщо ви настільки не ображаєтесь, то чого вже в котре ходите до мене на сторінку в лінкедін? трохи заклініло на жінці з "амазонівськими рейтами"©? буває. чао.

Ну я зрозумів, що у вас гендерний пунктик, жіночка з амазонівськими (Бог ти мій, потогінкою пишаємося) рейтами і без чоловіка (чого б так люто хейтити того, для кого безпека і добробут власної коханої дружини цінність?) :) Власне, за тим і заходив, психологічний портрет намагаюся скласти, хто ж це мене так любить? Мушу визнати — ви чогось варті, але у вас купа проблем, які ви виливаєте в негідний місця і посади базарний срач, якому навчили і доньку. За наїзд на неї я перепрошую, дуже вже нетутешньо її «ви втекли» прозвучало, не повірив в identity. Тут так не спілкуються, тут люди раціональні більше, знаєте.
Але щодо брехні — жодного доказу так і не було. Реальність інша, бла-бла-бла. Реальність така, що дві родички безапеляційно і бездоказово закинули мені зловживання соцвиплатами, не вибачилися, але не зупинилися, і тепер закидають мені брехню.
Ну от по-моєму брешете тут ви. Що далі?

До речі, а з яких пір S — біженці? Ви ж реально нічого не читали :)
Біженці це біженці, а S це S. Визначення є і в тексті, але вам корона впаде, якщо ви його прочитаєте :D
Це ви людинчики, які здриснули з країни і хейтите жертв обставин.

Ще ви занадто очевидно ненавидите львів‘ян. Звідти отой дятлізм про людинчиків в ситуації, коли моя дружина була свідком усіх прильотів по місту і якби приліт по станції Клепарів відхилився не так вже й сильно, я міг би бути вдівцем. Це вже не кажучи про можливі ситуації, яких не сталося і про які тепер можна заднім розумом не думати, але через імовірність яких я цілу весну щоночі моніторив новини. Хоча про що я, в психопатів не буває емпатії, а ви певно з них...
Насрати, на все насрати, фас безоглядний, викинув на мороз вдовицю з п’ятірком дітей, при цьому статтю не читала, хейтить за заголовок, нічого не знаючи про мої мотивації. Самій не смішно?

Моє ім’я і прізвище реальне , воно б’ється по українським базам. Я ніколи і нікому не брешу про те, чому я за кордоном і як так сталось , що я тут був до війни, а саме головне я не скористався ніякими благами біженців і копійки не взяв від держав в яких перебував маючи роботу, тому що є люди, котрим це реально треба. (Коментар відредаговано редакцією через порушення правил спільноти)

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Виникає питання, чи це роботодавець вас переконав взяти статус S чи це було ваше особисте рішення?

Воно б не виникало, якби ви читали статтю. Я не переїхав у Швейцарію на постійній основі, я тут тимчасово. Це зрозуміло з сабжу. Статус був потрібен як право на перебування.
Статус з’явився на початку квітня, а офіційне працевлаштування з червня, два місяці я був на зовнішньому контракті і досі числився у відрядженні. B знадобиться за обставин, про які думати не хочеться. Вам все одно, ви вже Україні зробили ручкою, мені ні.

лише в фінансовій допомозі

Wrong. Не отримав жодної копійки, навіть не мав як. В кантоні Берн цим займається лише Червоний Хрест, а я там навіть не був до червня (коли в мене вже був робочий контракт, і я ніяк не міг мати допомогу). А взагалі, рахувати чужі гроші це вкрай погана риса.

можуть прикрити в Швейцарії в будь-який момент

Не можуть. Тут зараз немає ясності, але в крайньому випадку його зріжуть тим, хто не має дозвіл на працю. В мене він до наступного червня. І окремо зазначено в тому, що в нас називалося б «посадовими інструкціями», що природа моєї роботи передбачає до 50% і більше часу у львівському офісі. Тому що треба було читати статтю, а не тригеритися на заголовок.

Якщо я правильно розумію, ви нібито втікли від війни зі Львова фактично перед 24.02

Wrong. Я їхав у відрядження 13 лютого на два робочих тижні рівно, причому воно за моїми планами мало бути якщо не в січні, то на початку лютого. А втікали ви, юна леді, і на мене свою втечу тепер проєціюєте.

P.S. Я виїхала з Києва в кінці березня і в мене був вибір між статусом S та пермітом В — я обрала перміт В.

В мене не було вибору. Чому у вас не L, зрозуміти важко. Я з видаленного коментаря так і не зрозумів. Може в Цюриху це працює інакше, ну і дехто конкретно покинув Україну і просто хейтить того, хто досі працює на неї. Буває.

Примерно так и есть. Похожи.

А ещё:

Английский уровня C1 (по замерам в языковых школах в Украине) в швейцарской школе по разным замерам оказывается «твёрдый B1/B2».

Подход к языковому вопросу, за который в Украине сегодня сжигают на костре. Подход, реализованный задолго до того, как Швейцария стала тихим, мирным уголком в центре Европы. Подробности — в Википедии. Цитата из слов 80-летнего школьного учителя, с которым довелось пообщаться: «Необходимо учитывать предпочтения всех народов и малых групп».

Ретороманшский язык (один из четырёх в Швейцарии) — это подвид миланского диалекта итальянского языка. По численности носителей — пример как буковинский диалект румынского в Украине.

Швейцарский немецкий сохранил черты миттльхохдойч, долютеровского немецкого языка. При чтении средневекового эпоса в некоторых строфах рифма не складывается, если читать слова по правилам германского немецкого. По правилам швейцарского — складывается.

Наряду со швейцарским немецким, есть ворох местных диалектов, но это ещё на всё. Помимо базель-тойч, берн-тойч, цюриш-тойч итд, существует базель-тютч, владение которым в глазах местных жителей причисляет тебя к выходцам из семей базельской аристократии XIX-XX вв. Или к косящему под них).

На полках швейцарских книжных магазинов, напротив хрестоматийных Гейне, Шиллера итд, свободно стоят никому не нужные Ницше, Маркс (ПСС), Ленин (ПСС), Геббельс (ПСС)... Пусть это наполовину магазин-букинист, тем не менее...

Це те, що не влізло в фінальну версію, бо і так багато наговорили.
Я так не вважаю щодо мовної толерантності, а мешкаю я на самому мовному кордоні, аж так, що буквально гуляючи вздовж Білерзеє і вітаючись з місцевими, бачили як бонжур переходить в бернський ґрюссех.
Українська диглосія мабуть тільки в ретороманців і є, а загалом вони просто паралельно співіснують, а чистих білінгвів немає. Навіть ті, хто з дитинства паралельно у франкомовному середовищі і читає вголос як Жан Маре, функціонально знає мову набагато гірше за рідну швейцарську.
В суботу в Берні були в букіністі. Маркса не шукав, але виніс англійською історію Еллади та елліністичного світу та альбом історії Нью-Йорка в творах мистецтва...

Дякую вам за цікаву статтю. По-своєму мотивуюча. Дуже хочу в майбутньому відвідати Швейцарію.

Цікава стаття. В мене аналогічна ситуація. Єдине що помітив — все таки швейцарська бюрократія не працює, як годинник. Були різні випадки в знайомих. Мені, ососбисто, іміграційний офіс виписав дорогу медичну страхівку (9к за 7 місяців) і сказав, «якщо вже ти працюєш то плати за неї сам», ні відмовитися ні змінити пакет поки що не вийшло. І це, незважаючи, що роботодавець має власний страховий пакет.

Тому я відразу пішов на comparis.ch шукати собі страховика (з яким підписав на 290 франків сімейного лікаря як удома). Зараз іще колізія, яка не ясно як вирішиться, коли страховик вважає, що я його з 21 березня, а по факту до 1 липня мене мала страхувати Visana як усіх на С-статусі.

Війна колись закінчиться, а працювати захочуть всі, починаючи з величезної кількості військових які повернуться додому і їм треба буде годувати свої сім’ї. Якщо доля склалась так що людина була закордоном і в майбутньому може повпливати на отримання нових робочих
місць для українців то може хвате совєцьких підходів що всіх на фронт, а потім буде що буде. За майбутнє треба думати вже зараз інакше війна немає ніякого сенсу і можна було ставати частиною підорашки. Економіка — запорука майбутнього, не буде економіки, населення саме розїдеться по світу а тут залишаться одні пенсіонери без пенсій.

Якось питання квартири не розкрилося. Чув, що в Німеччині може і кухні не бути.
В Щвейцарії кімнати здаються пусті, зате в кухні обов‘язково є вбудовані меблі, плитка (завжди індукційна, інших не бачив), духова шафа, холодильник, раковина, а у ванній якісь шафки, не кажучи вже про сантехніку. Переважно в нових квартирах душ, але буває і ванна.
Решту докупляли. Пропозиції по нових меблях тут вражають як якістю, так і ціною, а більше ніж на рік затримуватися не дуже хочеться, та й бюджет краще відправити на оборону, тому на перший план виходять популярні тут комісійні магазини (окремо хочу відзначити проєкт Армії Спасіння HelisArmee Brocki, мережу по всій країні, я там собі навіть старенький бінокль взяв, із тих, що захисникам не відправиш) та Facebook Marketplace. Деякі позиції брали в IKEA. Обідній стіл, чотири стільці та кутовий сервантик придбав у власників двох квартир Airbnb, де я прожив три місяці. Взагалі, по старих меблях і традиційній обстановці розумієш, що ми досить близькі за укладом, якесь воно «своє». Можливо, це і культурний вплив Італії вносить своє...

Дякую за статтю, дуже цікаво.

Читаю останнім часом багато коментарів з різних новиних ресурсів і тут айтішних і зустрічаю один і той самий наратив, про тих хто поїхав і хто не поїхав.
1. В статті було десь про світлу українську голову в компанії і як мінімум, якщо хочеш допомогти, можна добре робити свою роботу і показувати, шо українці — то дуже круті люди та інженери. Бо є ж і різні люди-паразити які зловживають статусом біженьця та ще й на прощання малюють пісюни на стінах.
2. Можна підтримувати українську спільноту яка точно, як мінімум в фейсбук групі є.
3. Можна щось передавати зі Швейцарії, що, можливо дешевше в Швейцарії.
4. Можна якийсь фонд організувати.

Тобто рівень залученості кожен, хто не в армії, вибирає сам.

Бо війни, про які ми читали в книжках, а зараз переживаємо самі, виграють НАЦІЇ,
а не є там десь збройні сили і дуже грубо кажучи, ї..ться там собі самі.

Тому гуртуймося, не бачу сенсу себе гризти, чи гризти свого сусіда.
Це допомагає тільки росіянам.

Привіт, Вадиме :)
Дякую за теплі слова!
Що тут сказати — так і є. Керівництво в березні взагалі вирішило, що можна брати всіх і розчарувалося, що, як мінімум, англійська в багатьох не та (в мене пристойний C1).
Але присутність в таких країнах це дійсно вплив, який можна реалізовувати на загальну користь.
Коли зелені тролили народ законопроектами про обов‘язкове повернення військовозобов‘язаних, я думав банально про те, хто ж навіть на мітингах захистить українок від тітушні російської, якщо ми всі повернемося, коли ми і так розчинені в жіночому морі...

як науковиця пропрацювала в цій країні 2.5 роки до вторгнення і можу лише сказати, що на вас чекає багато відкриттів після закінчення романтичного періоду з цією країною)

Та власне, вже... Мабуть, стаття того не передала.

як науковиця пропрацювала в цій країні 2.5 роки

дайте, будь ласка, якихось інсайдів: як там виглядає «наукова робота», наскільки важко отримати біль-менш постійну позицію...

З особистого досвіду і виключно в домені Software Engineering:

— наукова робота має нюанси в залежності від того, працюєте ви в НДІ чи універі, і на якій позиції. Але вцілому більшу частину часу будете робити дослідження і публікувати їх англійською в чомусь міжнародному і профільному, буде викладання, з адміністративними питаннями типу віз-контрактів будуть допомагати. Окрім типових PhD/Postdoc/* Professor є варіант влаштуватися як Research Engineer, де буде більше програмування.
— лише по списку публікацій + hard skills отримати пропозицію досить реально, але знайомства допомагають знаходити позиції швидше.
— контракти постдока, наприклад, виглядають як 41 година на тиждень, з відрахуваннями в пенсійний фонд, тривалістю рік з поновленням певну кількість разів (до 5, здається). Є випадки, коли в лаби закінчуються гроші на поновлення контракту (так, проблеми з фінансуванням науки універсальні, навіть в Швейцарії). Цікавий аспект місцевої аспірантури — можна захиститися без публікацій, якщо є багато працюючого коду.
— до професорства доходять ті самі 2-3% аспірантів, як і в середньому по світу, але є непогані варіанти працювати як Researcher в НДІ і мати колаборації з партнерами з індустрії, зараз нарешті почався рух в цьому напрямку.
— грошей до отримання професорства будете отримувати в проміжку між касиром в супермаркеті і професійним клінінгом — але там не захмарний розрив між айті і не-айті, умовно середній інженер гугла отримує зарплату листоноші x3.

якщо тема цікава, можу це все структурувати у статтю, в принципі.

тема цікава, навіть дуже. як напишете статтю, то мінімум один вдячний читач точно буде. я, правда, більше відношуся до області природознавства, але думаю, що ситуація і процеси у всіх галузях ± схожі.

Я зараз на стендапах з чотирма людьми з високими тайтлами. Два з них точно PhD, один кинув аспірантуру, а про боса я здогадуюся, що і він PhD, але то не з руки питати, а в Лінку він то не світить.
Правда, в нас і сфера специфічна, наукоємка — офтальмологія, лазери...

Я навіть вчора жартома за обідом з українками згадував Портоса, який в другій книзі хотів від Мазаріні титул барона, щоб не соромно було перед родовитими титулованими сусідами — що я з подібних причин почав хотіти собі ступінь. Щоб серед PhD не було соромно :-D

якщо іти в аспірантуру без великої любові до своєї теми, то депресія третього року вас розчавить і подарує вигорання на кілька рочків. Титул дуже мало допомагає встати з ліжка, коли не бачиш сенсу ні в чому. І титул не 100% корелює з професійністю :-/

Cерега, все буде добре :)

Насправді, весь хейт зводиться не до «воювати / не воювати», а до закритості кордонів.

Як я не їду назад, бо доведеться переходити на ремоут без можливості онсайту, так і хейтер не йде в армію прямо вже на завтра, він просто боїться цього і хейтить мене, що я опинився поза рамками цього, проєціюючи на мене свій власний страх мобілізації, якого в мене якраз мінімум — бо то така обставина непереборної сили, що тоді вже просто концентруйся на війні і хай хтось інший витягує твої справи в усіх сенсах, а з тобою вже як буде.
Я, власне, до якоїсь міри фаталіст за переконаннями, тому якщо мені прилетить, міна чи «Калібр», то так і треба було. А може й ще буде, мені про це думати не страшно. Саме тому я спокійно говорю про речі, які інших випалюють зсередини.

Ще один важливий момент, який ми зовсім не розкрили — ще навесні стало очевидно, що за два тижні онсайт і далі на ремоуті реалізувати плани щодо першого прототипу в середині вересня на європейській конференції офтальмологічних хірургів, скоріше за все, просто не вийшло б, онсайт він і є онсайт, ти спілкуєшся з масою різних причетних людей і опановуєш як місцеву виробничу культуру, так і технологічну і доменну специфіку. Просто мені про сам продукт говорити в деталях поки ще рано.

Думка, яка декому не сподобалася, про те, що тут від мене користі більше, вона не моя, вона в оригіналі навіть не українська, вона дуже навіть швейцарська, артикулювали її тут і повторювали всю весну, доки в кінці травня я тут фактично не осів, після чого зриватися стало значно важче.

Я, власне, до якоїсь міри фаталіст за переконаннями, тому якщо мені прилетить, міна чи «Калібр», то так і треба було. А може й ще буде, мені про це думати не страшно. Саме тому я спокійно говорю про речі, які інших випалюють зсередини.

Смерть то не найгірше. Набагато гірше залишитись прикованим до ліжка.

Само собою, Без кінцівок теж якось не дуже. То теж як Він захоче.

страх мобілізації, якого в мене якраз мінімум

Навіть в Швейцарії у вас є якийсь мінімум страху мобілізації?

тому якщо мені прилетить, міна чи «Калібр», то так і треба було

В Швейцарію?

я спокійно говорю про речі, які інших випалюють зсередини

Ці речі когось випалюють в Швейцарії? Що не так з тими людьми?

Я повністю підтримую вашу позицію, і про кордони, і про те, що вам зараз краще залишатись у Швейцарії, але розказувати який ви фаталіст і як

тому якщо мені прилетить, міна чи «Калібр», то так і треба було.

при цьому знаходячись в Швейцарії — звучить дуже смішно. А більше того огидно, враховуючи кількість цивільних, які загинули від російських калібрів.

Душой я с вами на каторге, а телом, увы, здесь, в Швейцарии.

Как накинулись на человека.
Не возвращаться в Украину если ты не хочешь воевать это рациональное решение. Странно за него осуждать.
Мы же те кто остался все равно пройдем этот путь до конца. Не тратье свою ненависть на украинцев, у нас есть для этого 140 млн русни.

Не возвращаться в Украину если ты не хочешь воевать это рациональное решение

Можна просто не писати про це на ДОУ. Тоді люди не будуть трігеритись.

менталитет никчемных никчемностей
каждый должен владеть своей судьбой, никто не обязан вписываться в вашу ролевую модель и играть по чужим правилам

По-перше, я хочу. В тому й дилема. Але то таке, кому треба, ті зрозуміли, кому не треба, побачать в цьому свою проєкцію з відповідною реакцією.

Если бы автор не упоминал душевные муки и вынужденность пребывания вне Украины, статья вызвала бы куда меньше негативных реакций. Читать про релокейт — интересно. Читать про страдания львовского айтишника, который ни минуты войны не видел — раздражает

Тобто я мав проігнорити війну, чи сказати, типу забив я на вас всіх? Ви мене з кимось плутаєте?
Я тут не перший десяток років :)

І знов ви про себе. Достатньо було б обмежитись розповіддю про те, як ви опинилися там, де опинилися — бо це стосується питання релокації. Коротше, щоменше контроверсійних та суперечливих тверджень — то менше негативу. А про Швейцарію почитати цікаво

Так я лично не осуждаю. Просто когда говорят «вынужден», значит не имел выбора. Вот те, кто в Украине — вынуждены быть здесь. У них нет выбора.
А так решение рациональное, кто бы спорил. Вопрос не в ненависти. Вопрос в честности.

Львівський розробник — про вимушений релокейт

Вибачте, але це звучить як анекдот, рятувати свою дупу та вимушений релокейт — різні речі.

Рятувати від чого? Від бомб, які МАЙЖЕ не падають, чи від мобілізації, якої не боюся?

Думаю, ви не унікальний в тому, що в Швейцарії не боїтеся мобілізації до ЗСУ.

Можна сказати інакше — для мене особисто при поверненні немає проблеми в мобілізації як такій.

Звісно, після завершення війни я переходжу на український контракт і повертаюся в Україну.

Після завершення війни ні в кого не буде проблеми.

Це думка, з якою важко зжитися, особливо в контексті стереотипів, що якщо ти за кордоном, то, мабуть, боягуз, ухилянт тощо. Для мене це важкий моральний парадокс.

а парадокс-то в чем? возможно, это просто решаемая морально-этическая дилемма?

Опа, я просив Івана виправити на дилемму. Може літредактор вирішив по-своєму, може просто забули. Так, я теж так думаю.

Коли переуклав контракт зі швейцарською компанією безпосередньо, а не через українського посередника, підняли ЗП удвічі, щоб було на податки, житло, страхову і залишалося не менше, ніж в Україні?

Так не буває, це голуба мрія кожного і вона нездійсненна, хіба що тобі страшно недоплачували. Хоча тут і податки менші, це ж не Німеччина. В мене всіх автоматичних відрахувань лише 21%, з яких 9.5% власне податок (одружений-бездітний), а решта пенсійний і різні фонди типу безробіття. Медичну страхівку вибираєш і оплачуєш сам, компанія окремо застраховує твоє життя і працездатність.

З іншого боку, керівництво і так тягнуло з переходом на ставку, і це було взаємовигідно у місячному вимірі (бо в річному щось відкладеш автоматично, бо...)
Втім, якщо контрактор має 12 фіксованих виплат у доларах, а співробітник 13 і в CHF, плюс щорічний бонус на рівні компанії, плюс певну кількість відрахувань у пенсійний фонд, які можна забрати, покидаючи Швейцарію, навіть якщо ти громадянин (в моєму випадку 6.6% від ставки платить компанія і 4.4% я, що означає 11%), плюс перенесення перегляду зп з «через рік», тобто з лютого на грудень, то виходить пристойно.

Тож яку ЗП можна тут попросити? Я так зрозумів від 100 до 200 тис. на рік брудними?

Без коментарів.

Коротше треба почекати, що запропонує роботодавець сам. Але взагалі кілька сотень тисяч на рік тут реально? Тобто рівень зарплат приблизно як у Силіконовій Долині у США?

Тут загалом вище ЄС. В Цюриху є американський рівень, сам чув про італійця з 450к CHF на рік, і саме там.
Але то, звісно, теж для EFTA. Вступ до ЄС/паспорт-ЄС і знання німецької то все відкриють.

Статистика Джинна на максималках просто :)

Так, я корисний для своєї країни

Чим, перепрошую?

>> Проте через повномасштабне російське вторгнення він був змушений залишитись у Швейцарії
Гарно звучить «був змушений» :) Пишіть чесно не «був змушений», а «вирішив залишитися».

От будете таке публікувати про себе, напишете як захочете. А я сказав як вважав за потрібне. Крапка.

Ви опублікувалися на публічному ресурсі. Тому я маю право висказати свою думку. Якщо ви не хочете чути чужих думок то варто публікуватися там, де ви їх не почуєте.
Я ж вас не засуджую. Я лише кажу, що треба бути чесним по перше з собою.

вам мабуть важко у це повірити, але не всі хочуть звалити з України :)

Дякую :-) Я бачу, що Олексій з Харкова. Не хочу нічого говорити поганого про місто-герой і місто-мученик, але у Львові, якщо ти вже прижився, то ти в найкращій версії України, яка може конкурувати з Європою, і реально конкурує, бо звідки тільки люди не верталися, навіть коли в них все було добре... Ну і я повернуся.

Не хочу нічого говорити поганого про місто-герой і місто-мученик, але

але у Харків (Миколаїв, Херсон, Маріуполь) повернення небезпечне для життя, а Львів й досі конкурує з Європою (зараз — у вартості оренди житла). Тому ми, звісно, дуже вам співчуваємо і не хочемо нічого поганого про вас говорити, але...

Мені зовсім не важко це уявити. Я казав лише про то, що автору майже нічого не заважає повернутися сюди.

Не хочуть звалити лише ті хто ДІЙСНО готовий воювати. А не розказувати всім який він сміливий.

Якщо дійсно готовий передбачає «все кинути», то ні, я таки не готовий.
Але переважно воюювати пішли ті, кому є що втрачати, але тил твердий і надійний. Мені ще його належить збудувати. Якщо ця війна на роки, то тут ще буде стаття про мене у війську, цілком реально.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Вже була думка, що і ринок не такий закритий, ну але все ж таки в середньому по лікарні температура саме така.

Можно ли сказать что в случае вхождения в ЕС некоторые рынки для наших компания станут доступней или вообще доступны ?

В перші дні війни, коли Україну подумки ховали, але втішали євроінтеграційною перспективою, мене тут практично вітали з тим, що я скоро буду громадянином ЄС.
Мова саме про ринок праці. Якщо Україна стане членом ЄС, то можна буде працевлаштовуватися в Швейцарії на загальних підставах для Унії.
Це зовсім не означає, що все автоматично стає дуже просто — Швейцарія не входить в ЄС, тому його громадяни (в нас це переважно німці та французи) живуть тут на тому ж статусі B і працюють на підставі тих самих дозволів на працю.
Різниця в тому, що швейцарські заходи з захисту власної робочої сили стосуються EFTA — тобто ЄС+Норвегії+Великої Британії+Швейцарії (і Ліхтенштейну, який де факто в швейцарській юрисдикції) і тому, увійшовши до Унії, ми автоматично вибуваємо з переліку тих, від кого треба «захищатися». Тобто вже не треба доводити, що конкретного вас не знайшли в EFTA.

Файно, Сергію, що Ти у безпеці. Успіхів у побудові львівського філіалу.

Підписатись на коментарі