Чому більшість техспеціалістів не доходять до кінця рекрутингу і який софт потрібен у війську — розповідає керівник розробки «Птахів Мадяра»

Маркіян дев’ять років працював як Back-end Developer, поки два роки тому не мобілізувався до армії. Нині він очолює команду розробки у 414-й бригаді СБС «Птахи Мадяра». «Птахи» є одним із найбільш результативних та інноваційних підрозділів в українському війську. Його засновник Роберт «Мадяр» Бровді є командувачем Сил безпілотних систем ЗСУ.

В інтервʼю DOU Маркіян (справжнє імʼя та прізвище не розкриває з міркувань безпеки) розповідає про внутрішню кухню підрозділу, софт, який допомагає в ухваленні рішень командирам, армійщину та БЗВП, а також курси, які продовжує проходити.

Про те, чому не вийшло з паянням, але вийшло з розробкою софту

На початку вторгнення я почувався максимально дивно. Жив у Києві і після чергового обстрілу піднімався на дах багатоповерхівки подивитись, що де горить. При цьому думав: «Зараз випʼю кави і піду совати тікети в Jira. Навіщо я це роблю?» Спершу не хотів поспішати, але потім стало ясно, що війна надовго, і я став підшукувати військові вакансій.

Цілився на технічну посаду. Попри те, що пан Чмут в різних інтервʼю зауважував, що не вистачає інженерів, у 2023-му було дуже мало підхожих вакансій.

Я вже став придивлятися до «заліза», embedded, збірки дронів. Згадав, що в мене інженерна освіта — я закінчив приладобудування в КПІ. Пробував подаватися через Victory Drones на збірку дронів, але через наплив людей мені не відповіли. Відтак я вийшов на спільноту Social Drone, яка й досі діє.

За їхніми матеріалами навчився паяти. За три місяці я зібрав три-чотири дрони і відправив у підрозділ. До речі, уже будучи в «Птахах» дивився у ситуаційній кімнаті, як за 10 хвилин три таких ефпівішки, які я робив три місяці, «злили» в спробах знищити «буханку» [машину]. Це може статися з різних причин: десь щось не розірвалось, десь не долетіло, десь РЕБ спрацював. І думаєш: «Класно, ось мій вклад за три місяці».

У мене досі в квартирі є деталі для паяння. Я планував продовжувати збирати дрони, але у 2024 році підрозділ «Птахи Мадяра» розширювався з батальйону в полк і оголосив великий набір. Я заповнив анкету і подався.

Мене спочатку відібрали в майстерню, яка потім перетворилась на R&D-відділ. Але згодом запропонували стати інженером у Центрі збору й обробки даних, де мій досвід був більш релевантний. А далі стандартна історія: БЗВП, служба.

Коли я мобілізовувався, процеси в підрозділі були швидшими, ніж тепер. Людей було менше, процеси менш формалізовані. За пʼять днів мені подзвонили і запросили. Я взяв два тижні завершити справи, і ось я тут.

Перше робоче місце. На початку працювати довелося із зони ближче до ЛБЗ з підвалу, пізніше умови покращились :)

Про дашборди для прорахунків війни

Моя команда займається розробкою всередині підрозділу Центру збору та обробки даних. У нас досить стандартна айтішка, яка опікується софтом — без паяння, колупання в БПЛА. Лише софт для роботи з даними.

Наразі у нас сформувалась команда, де є всі потрібні ролі [не можу розголошувати кількість фахівців з міркувань безпеки], тож ми стали закривати запити інших відділів «Птахів». До нас можна прийти і сказати: «Блін, ми тут витрачаємо купу часу, можете оце автоматизувати?». До прикладу, зробити чат-бот для обробки даних.

Публічний проєкт нашої команди, який є верхівкою айсбергу, — це онлайн-табло СБС-підрахуйка. Дані з наших систем агрегуються у цей дашбордик, який кожні кілька хвилин оновлюється.

Загалом основний фокус центру — облік бойових дій, ситуаційна обізнаність. Коли у вас багато екіпажів, облік в електронних табличках не ефективний. Треба фіксувати дані про вильоти, ураження, загалом бойову роботу. Наприклад, є ціль, по ній працює FPV-екіпаж. Потім вночі по ній летять бомбери, уражають, згодом — розвідувальники, щоб дорозвідувати те, що вночі вразили. Це все повинно обліковуватися, щоб потім формувати звіти.

Аналітика допомагає командирам перевіряти бойові гіпотези та ухвалювати рішення на основі реальних цифр, а не припущень. Наприклад, порівнювати результативність різних екіпажів або оцінювати якість озброєння. Керівник батальйону чи відповідальний за закупівлі може чітко побачити відсоток неспрацювань конкретних боєприпасів.

Завдяки цифрам легко відстежити, які саме дрони найчастіше не долітають до цілі і просто падають. Глобально це працює як інструмент для перевірки ситуативних запитів. Коли у командира зʼявляється підозра, що якийсь елемент системи працює зі збоями, він просто дивиться дані.

Крім того, тактики війни постійно змінюються. Зʼявляються нові застосування, і система потребує доробок. Наприклад, почали масово використовувати наземні роботизовані комплекси, їхні виїзди теж треба фіксувати. А вони різні — логістичні, евакуаційні. Це вже не ідеально вписується в модель даних, яку ми зробили для вильотів, тому ми її змінюємо. Або зʼявляються дрони, які з себе випускають інших дронів, і ми такі: «Блін, а що з цим робити? Як зробити так, щоб було зручно працювати?». Якщо ми не встигнемо підігнати систему під нові події, ми будемо втрачати дані. А це погано.

Глобально — це атмосфера стартапу, де треба все на вчора.

Фу, армійщина

Ще на БЗВП я помітив, наскільки армія схожа на Enterprise. Процеси багато в чому перегукуються, і те, що люди плюються, мовляв, фу, армійщина, — це насправді невідворотні процеси, які треба робити. Особливо коли ти організовуєш велику кількість не знайомих між собою людей, які повинні знати, що їм робити.

Наведу приклад зі звітами. Якщо сказати людям «журнал обліку журналів» — навіть електронний — вони точно будуть сміятися: «Ха-ха, яка армійщина». А якщо ви скажете, що ведете в себе Enterprise Data каталог зі списком всіх своїх цифрових асетів, то вам скажуть: «О, класно, ви компанія з високим data maturity».

Те саме з дашбордами. Існує таке поняття, як БЧС — бойовий чисельний склад.

Назва дуже армійська, але що це по суті?

Це дашборд, де керівник може побачити подобово, помісячно, скільки в нього в підпорядкуванні людей, скільки активно в строю, скільки у відпустках, скільки на чергуваннях. Це справді потрібно. Єдине, що БЧС можуть вести в папері (і так досі дехто робить). Але якщо це електронна централізована система обліку, вона буде автоматично генерувати інформацію і не потребуватиме залучення додаткових людей.

Про шикування, звання і зарплату

У нашому підрозділі звання не відіграють великої ролі. Я — солдат, а в мене в підпорядкуванні офіцери. Ієрархія, по суті, існує паралельно армійській.

Шикувань теж немає, бо в цьому мало сенсу, хоча на БЗВП я з цим, звичайно, стикався. Коли в команді комунікація кульгає, це виправдано: керівник мусить донести якусь думку до всіх, а месенджерів немає (бо в статуті ЗСУ вони не вказані), то що тоді робити? Шикувати і доносити всім думку. На щастя, у нас не так.

З погляду команди розробки ми намагаємося працювати як звичайна компанія, лише без дистанційного формату. Тут є свій бонус: можна швидше домовитись, бо всі поряд, і завести друзів після 30 [усміхається].

Загалом ми базуємось у Дніпропетровській області, що, до речі, кандидатам не завжди подобається. На одній з рекрутингових платформ нам написала UX-дизайнерка: «Блін, айтішники не повинні бути біля лінії фронту. Цього ж не всі хочуть. Навіщо дизайнерам ходить у бронежилетах на роботу?». Я сиджу і думаю, хто їй це наговорив.

Щодо зарплати, то її розмір залежить від багатьох факторів, але стартує від 50 000 грн.

«Навіщо розробнику БЗВП? Дуже підозріло»

Я як керівник розробки завжди в пошуку підсилення. Люди подаються, але не на всі вакансії так добре, як хотілося б. Особливо коли потрібні фахівці з великим досвідом: девопси, кібербезпеківці. Їх і в цивільному житті мало, а на пʼятий рік повномасштабної — всі охочі з досвідчених, схоже, кудись приєдналися.

Сам процес рекрутингу передбачає багато кроків, перевірок, співбесід. Це все може тривати місяць, може й два.

Є фактор, який особливо демотивує. Більша частина спеціалістів, з якими ми провели технічну співбесіду і яким сказали: «Ок, давайте», — з тих чи інших причин так і не дійшла. Хтось передумав. З недавнього — подався Java-розробник. Я уточнив, чи достатній у нього стан здоров’я, щоб пройти БЗВП, бо це обовʼязковий етап незалежно від посади. А він такий: «Блін, а нащо Java-розробнику БЗВП? Дуже підозріло. Все, поки не буду з вами спілкуватися».

Когось не відпустили, хтось не пройшов перевірку. Ти сидиш і думаєш: «Зараз я витрачу на людину час, а вона все одно, найімовірніше, не дійде».

Водночас хочеться зростати швидше, особливо коли є така можливість.

Про відчуття причетності і ІТ-курси

Я почуваюся частиною одного великого механізму. Приємно зранку прокидатись і дивитись новини про наші удари по НПЗ і розуміти, що ти теж до цього причетний. Так, не напряму — та все ж береш участь.

Мене підтримують базові речі: побачитись з сімʼєю, позайматися спортом, у вихідний щось прикольне придумати, разом з побратимами повчитись. Ми з хлопцями проходимо курси, сертифікації, адже потрібна все нова експертиза. Зовні її вже важко залучити, доводиться самим.

Зокрема, зараз проходимо довгий курс з дата-інженерії. Крім того, почав заглиблюватися в кібербезпеку в контексті ШІ-агентів. Довкола усе більше неперевіреного коду, і можливості кіберзломщиків зростають. Тема гаряча, тому потроху розбираємося.

Щодо загальновійськового, то цікаво подивитись, що вийде з ініціативи про IT-посади у війську, де оголосили 2000 вакансій. Для нашого підрозділу це може бути хіба що формалізація процесів. З ІТ багато людей долучились — і не тільки в розробку. Питання, як це все впроваджуватимуть.

Ще з моїх армійських висновків: армія — це багато в чому ентерпрайз, доведений до абсолюту. Величезна кількість людей і величезна кількість небойової роботи. Весь цей організм живе своїм життям і повинен якось рухатися.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU