«Я повна протилежність двадцятирічним сеньйорам». Розмова з DevOps, якого найняли на Djinni на $15k

Нещодавно на Djinni було пробито «стелю» суми найму — Lead DevOps Engineer погодився на офер у $15 тисяч. Він анонімно розповів про свій кар’єрний шлях, «пізнє дозрівання» у кар’єрі девопса та власні поради щодо того, як отримати високий заробіток.

Я мріяв стати кіберспортсменом, а не айтівцем

Я не планував ставати айтівцем. Ба більше, я повна протилежність двадцятирічним сеньйорам, бо почав будувати кар’єру порівняно пізно. Навіть комп’ютер у мене з’явився тільки у 15–16 років. До того я, як і багато підлітків, ходив до комп’ютерних клубів і мріяв про напівпрофесійну лігу в кіберспорті.

Ця мрія зберігалася до закінчення університету. Я вступив на інформатику у середині 2000-х, вчився на контрактній основі. Тоді ця спеціальність вважалася престижною. Але мене звідти «попросили», бо мені бракувало математичної бази. І я перевівся на факультет іншої, «довколайтішної» спеціальності.

Відверто кажучи, навчання мене не цікавило, багато пар я пропускав, граючи у тому ж таки комп’ютерному клубі. Довго закривав сесії, а ще довше — академічну різницю після переведення. Пам’ятаю, через не надто великі успіхи у навчанні до викладачів приходив за мене просити мій дідусь. Бувало, доводилося їздити на своєрідні «хабарі» — наприклад, до фізкерівника фарбувати гаражі. Загалом свій диплом бакалавра я вимучив.

Після закінчення університету довелося шукати першу роботу — батьки натякали, що кишенькових грошей просто так не даватимуть. І я попросився другим адміністратором до клубу, де протягом усього цього часу продовжував грати. Мене без проблем взяли — за роки, що я там провів, я вже знав і власника закладу, і перших адміністраторів, і клієнтів.

Та й плани щодо кіберспорту на той час мене ще не повністю залишили, тож це була win-win ситуація: я приходив грати, а після або до — працював. Це була позмінна робота «на побігеньках», заробляв я там близько 200 грн на місяць. Якщо перший адміністратор — тримав касу, то я протирав клавіатури після спітнілих дядьків і інколи підміняв його на посту.

Кар’єру айтівця я почав у суді

У 2010-му ми з командою брали участь в онлайновій аматорській лізі з Counter-Strike 1.6 від Cyberarena, які того ж року відкрили на той час найкрутіший комп’ютерний клуб Європи в Києві, посіли там одне з призових місць. Це давало нам можливість переходити на напівпрофесійний рівень.

В Cyberarena також був потужний онлайн-портал, журналіст якого взяв у мене інтерв’ю і запостив на їхньому сайті. Приблизно тоді ж я зрозумів, що мені подобається і вдається писати. Тож я запитав цього журналіста, чи не потрібен їм на сайт ньюзмейкер. Слово за слово — і згодом я почав там працювати.

Це була віддалена робота, яку я міг поєднувати зі своєю основною роботою адміністратора у клубі. У мене не було особливих зв’язків у світі кіберспорту, тож я продивлявся іноземні портали, обирав найбільш актуальні новини, перекладав їх та переписував своїми словами. Ловив інфоприводи, збирав статті — загалом займався усім, що робить копірайтер. Поєднуючи дві роботи, адміністратора та ньюзмейкера, я непогано заробляв для 2010–2011 років — близько 1000 грн на місяць.

Так продовжувалось трохи менше ніж рік. Аж якось один із перших адміністраторів клубу спитав мене, чи не хочу я попрацювати у суді спеціалістом з інформаційних технологій. Цю посаду обіймав він, а тепер звільнявся і пропонував мені спробувати свої сили. Офісна робота за трудовою книжкою, якої я раніше й у руках не тримав.

«Якщо я на держслужбі тебе зарекомендую, то конкурс на посаду буде суто формальністю. Ти підеш складати екзамен, і якщо намалюєш картинку пеніса, тебе не візьмуть, але якщо сильно не схибиш, то робота твоя», — сказав адміністратор.

І я погодився, бо жодних інших планів чи амбіцій на той час не мав. На папері виглядало, що я зароблятиму значно більше, ніж у комп’ютерному клубі. А поєднуючи це з новинами, перспективи були непоганими.

Тож я пішов на екзамен, де були базові питання щодо ОС та мереж, і склав його. Реальний бал мені не сказали, бо про мене «попередили», але думаю, я й сам впорався непогано — питання були простими.

У суді в мене де-юре були обов’язки системного адміністратора, а де-факто я займався усім пов’язаним з технікою: замінити картридж, зробити ксерокопію документів, обрізати кабель, перевстановити Windows, зібрати з «гівна та палок» робочий комп’ютер, записати запис засідання на диск, щось потикати, час від часу стукати кулаком по принтеру.

Зарплата становила близько 1250 гривень. І я продовжував копірайтити — подекуди прямо у суді. У мене було комфортне робоче місце з комп’ютером, а на завдання у суді йшло лише кілька годин на день — протягом іншого часу я міг спокійно займатися своїми справами, в тому числі грати в ігри.

Трохи згодом я перейшов працювати з Кіберарени на один з найбільших російських порталів про кіберспорт, і там у пікові періоди заробляв до $450. В перерахунку на гривні новинами я заробляв більше, ніж у суді, але мені подобалося працювати і там, і там. Особливого бачення свого професійного майбутнього у мене ще не було, обидві роботи мені подобалися, і я все встигав.

Якось до суду прийшов лід технічного напряму в держпідприємстві на базі судової адміністрації, яке займалося всіма судами по області. Ми познайомились, і він мене запросив до себе — якраз розширювали відділ. І я легко пішов — там пропонували заробітну плату, що вчетверо перевищувала мою на той час і становила 4–4,5 тисячі гривень. Як на 2012 рік, це були хороші гроші, і їх давали одразу — без класичної для ІТ ситуації: «Гей, а можна мені +30% щороку, інакше я піду в сусідню компанію на +$500?».

Це держпідприємство писало софт, яке мало перевести весь документообіг у судах з паперу в електронну форму: призначення суддів на справи, розклади судових засідань, прив’язка записів судових засідань тощо.

Я вчився, але не в академічному сенсі. Є проблема — ти маєш знайти її вирішення, паралельно розбираючись, що і як влаштовано

Ми ж були підтримкою цієї системи — катались по районних центрах і встановлювали «залізо» для софту, сам софт, хардвер, під’єднували до мережі. Вирішували і глобальні ІТ-проблеми судів — відчувався брак кваліфікованих кадрів, все ж бути айтівцем у суді ніколи не вважалося модним.

Пропрацював я там 3–3,5 року. Два з них я ще вчився чогось нового, але геть не в академічному сенсі. Є проблема — ти маєш знайти її вирішення. І шукаєш, паралельно розбираючись у базисах, що і як влаштовано. Мені вдавалося робити все на льоту. І, звісно, я факапив, та й досі вважаю, що краще помилятися, але робити, ніж сидіти в когось на вухах і тисячу разів обмірковувати наступну дію.

Втім, про світ сучасних DevOps для мене тоді геть не йшлося, я ледь «пошкрябав нігтем» поверхню цієї професії, навіть про неї не задумуючись.

Як я потрапив до своєї першої ІТ-компанії

Останні півтора року на держпідприємстві були нудними — систему ми налагодили, нової з технічного погляду роботи майже не було. Ми часто просто сиділи й дивились серіали, рубились у World of Tanks з керівником. Ньюзмейкерство протягом моєї роботи там відвалилося. Кіберспортивні амбіції також. Для них було запізно — тоді зіркою в цій галузі треба було ставати до 20 років. Кіберспорт загалом переживав перехідний період, клуби закривались, локальних маленьких LAN-турнірів уже майже не проводили, у всіх вдома з’явився гарний інтернет і комп’ютери.

Якось влітку 2015 року я подзвонив своєму товаришу з університету. Слово за слово, і ми зустрілися на пиво. На той час він вже працював .NET-розробником на аутсорсі. «Слухай, — каже він. — Нашого сисадміна клієнт забрав в Ірландію. Зараз у нас відкривається вакансія. Не хочеш піти?».

Певний час я міркував над пропозицією, радився щодо цього з батьками. Зарплатну вилку мені озвучили на копійки більшу, ніж моя тодішня зарплата за трудовою на держпідприємстві. На старому місці роботи — життя, влаштоване на роки. Але мені пропонували перспективу працювати з чимось новим.

І хоч з погляду раціональних сенсів і мотивації це була авантюра, я погодився. Пройшов співбесіди, склав тести на системного адміністратора. Смішно, але коли я влаштувався у нову компанію, мій товариш релокейтнувся до Львова, аби працювати в одній з найбільших ІТ-компаній в Україні.

У своїй першій IT-компанії я пропрацював трохи менше ніж рік. Спочатку заробляв 4,5–5 тисяч гривень, згодом оплата зросла до 8–9 тисяч гривень. Там я вже добре ознайомився з серверами, трошки з Linux, хоча й залишався «Windows-man». Дізнався, що таке Git, Development Life Cycle, continuous integration, continuous delivery. Навчився реліз-інжинірингу, щось білдити, пушити мобільні маркети, автоматизувати тощо. Загалом закріпив усе те, що вмів раніше, але в серйозних масштабах. Ще й прокачав англійську, спілкуючись із клієнтами.

Чому я вирішив податися у DevOps

За рік той самий товариш з університету, який тепер працював у «топгалері», загітував мене пробуватись у DevOps. Мовляв, береш усе, що вмієш, їдеш у велике місто на таку вакансію й отримуєш величезні гроші.

Звісно, у реальності все було не так райдужно — для стеку DevOps мені ще не вистачало знань. Там був серйозний акцент на Linux, куди більша взаємодія з розробниками, керування продом та клаудами. В останньому я взагалі нічого не тямив — трішки потикав AWS, та й усе. Тож я став надолужувати ці прогалини, і через три місяці, навесні 2016 року, почав закидати CV на вакансії DevOps у Києві.

Розіслав небагато — менш як 10. З них три компанії мені відповіли, всі — з технічними співбесідами. Одна компанія відмовила, бо хотіла сеньйора. Я ж у своїх CV багато чого витягував з пальця і сеньйором точно не був. Хіба що Senior Windows Administrator.

Інша компанія сказала, що, мовляв, ти дуже крутий чувак, але маєш прогалини у знаннях, і «ми перетелефонуємо». Але вона запам’яталась, попри відмову, дуже приємним інтерв’ю.

Третя компанія — київський аутстаф, проінтерв’ювала мене спочатку з HR, а потім я мав розмову з американським клієнтом, який запитував про мої знання у форматі: «А ти це знаєш? Так/Ні». На 66% його питань я відповів «так». Мені надіслали офер протягом кількох днів.

Я на нього пристав, переїхав до Києва і прийшов туди на скромну зарплату у $1250 доларів і позицію Middle DevOps. Після випробувального терміну зарплата мала збільшитись до $1500. Однак закінчення випробувального терміну я не дочекався, тому цієї компанії навіть немає у моєму LinkedIn. Але про все по черзі.

Коли я почав працювати, то мій клієнт — СТО у стартапі — майже не дозволяв мені ні над чим працювати. Він давав базові операційні задачі з нульовою відповідальністю. Скидав мені книжки про технології, які використовувались у його стартапі і які я мав прочитати. Загалом, перш ніж справді підпустити мене до проєкту, він хотів зробити з мене «well done DevOps». На все це я ходив жалітися своїм «рабовласникам» з аутстафу, але безрезультатно.

Паралельно я намагався увірватись в київську DevOps-тусовку. Ходив на місцеві вебінари, аби підчепити досвід з реальних робочих практик і зрозуміти, куди рухатися далі. Рівень, який там показували фахівці, і робочі задачі мені «заходили», адже сильно відрізнялись від моїх базових задач. На одному з таких вебінарів наймали людей у великий аутстаф, і я написав їм. З’їздив на співбесіду, де мені одразу ж дали офер на $2500. Я з легкістю погодився.

Мене взяли на позицію Middle DevOps влітку 2016 року. Проєкт — глибокий ентерпрайз з купою legacy, написаний здебільшого на Java. В мої обов’язки входив класичний девопсівський стек: Infrastructure-as-Code, СI/CD, monitoring/logging, адміністрування баз даних та хмари тощо.

Працювалося мені там класно: я багато спілкувався, вривався у тусовку, ходив на різні конференції, загалом прокачував свої soft skills. Щодо hard skills, то, відверто, я на той час ще не зовсім розумів, що роблю. Виконував рандомні речі, серйозних проблем як мідлу мені розв’язувати не давали. Та й проєкт був з такою купою технічного боргу, що розібратися було складно. Але це, звісно, моя відмазка. Розуміння «а, то он що я роблю» почало з’являтися у 2017 році.

Моє ставлення до зарплати та роботи змінив ментор

У цій же компанії я познайомився з людиною, яку вважаю своїм ментором. На той час він був Senior DevOps, роки на три старший за мене. Завдяки йому я навчився багатьох софтових штук — і збільшувати заробітну плату, зокрема. Ми й досі підтримуємо зв’язок.

Шкода, що не вдалося більше перетнутися на роботі. Хоча то він мене, то я його намагалися перетягнути до своїх компаній, але не виходило. Просто ми люди, які «зажрались», і просимо стільки грошей, що мало де нам разом знайдеться місце.

До слова про «зажрались» — ми просимо так багато грошей не тому, що вважаємо, що коштуємо стільки. Просто розуміємо парадоксальність ринку. Зараз почалась війна, і ринок впав. Мильна бульбашка українських айтівських заробітних плат лусне. Ми ще задовго до повномасштабної війни у своєму колі обговорювали, що це колись трапиться. Настане наступна криза — і нам доведеться попрощатися з нашими шаленими зарплатами. Тож зараз треба трошки змінювати цілі та плани щодо того, як виживати наступний рік. Хтось більш патріотично налаштований — донатити і відбудовувати країну. Хтось менш патріотично — «сісти на трактор» і поїхати якомога далі, щоб ядерні ракети долетіли в останню чергу.

Основна думка, якої я у нього навчився, — правил немає, як і немає ринку. Дій за принципом «Fake it till you make it». Він навчив інакше ставитися до роботодавця, далі я це опишу в кількох порадах і доповню власним досвідом.

👉 Перша порада: для свого роботодавця ти просто інструмент, і про це варто пам’ятати.

Наймач завжди хоче реалізувати власний інтерес, і тебе наймають як інструмент для цього. Коли у нас це намагаються заховати за спробою «продати» працівнику найважливішу місію у світі, культ продукту, підтримку та колектив-сім’ю, то це лицемірство. Навіть неприбуткові організації наймають людей суто у власних інтересах — просто вони не завжди фінансові, а можуть бути, наприклад, релігійними. Хай там як, це не ваші мотиви. І намагатись розділяти мотиви свого роботодавця безглуздо. Ще гірше, коли роботодавець щиро вважає, що «ти просто маєш бути дуже мотивованим» і працювати не так заради грошей, як заради ідеї.

Не забувай, що ти сам по собі, ти приходиш працювати й маєш отримувати за цю роботу гроші, достатні для комфортного життя. На жаль, є люди, яким роками вливають у вуха про «компанію-сім’ю». А там починається: «за дядю грудь порву»; «снаряди летять, а я попрацюю, зараз код закомічу, бо компанія — це сім’я». Так не має бути. І, на жаль, всіма цими лозунгами дуже легко бути обдуреним.

👉 Друга порада — про зарплату. Обговорюючи суму компенсації, домовляйся саме про базову зарплату.

Жодні бонуси не мають йти в рахунок «живих» грошей.Столи для тенісу, спортзали, медичне страхування — це додаткові інструменти роботодавця, аби мотивувати тебе жити на роботі та батрачити, віддаючи усього себе. При цьому ці бонуси зникнуть відразу, щойно щось піде не так.

👉 Третя порада: тебе наймають не за навички, а за результатами співбесіди.

Правил немає, і тебе можуть взяти на позицію, для якої ти недостатньо кваліфікований. Я сиджу у девопсівських чатах, і туди приходять люди Middle та Senior рівнів із запитаннями, які елементарно гугляться. Дивлячись на це, моє его тішиться — виявляється, я не так сильно обманював своїх колишніх роботодавців на місцях, де вважав себе недостатньо кваліфікованим.

👉 Четверта порада: ніхто під час інтерв’ю не може порахувати, чи справді ти вартуєш тих грошей, яких просиш.

Я тривалий час працював на високих рейтах у проєктах, де б навряд чи міг відбити ті гроші, які мені платили. Мабуть, тільки про останніх років п’ять моєї кар’єри можна казати, що я можу приносити бізнесу прибуток, включаючи у цю формулу гроші, які віддають мені. Інтерв’ю — різні, інтерв’юери — теж. Буває, що у тебе інтерв’ю проходить як звичайна бесіда, а потім прилітає офер на 10 тисяч доларів.

Не треба шукати якогось сенсу чи ринкових правил, просто відстоюй свої інтереси. Якщо твоя мета заробляти максимум грошей — рухайся у цей бік. До речі, це не корелюється прямо з прокачуванням інженерних навичок, а лише з тим, наскільки ти будеш впертим і наскільки класно себе продаси.

В мене немає теореми, яка порахує, раз на скільки співбесід вам запропонують зарплату в $15 тисяч. Але думаю, тут діє принцип вистрілювання палиці, тобто щось маловірогідне все ж рано чи пізно стається, треба тільки багато спроб. Хочете максимум грошей — вигризайте це.

Як я переїхав до скандинавської країни

Пропрацювавши у тому аутстафі менше ніж рік, я вирішив спробувати пошукати роботу з можливістю релокейту. Мій тодішній тимлід заявив, що переїздить до США, і це мотивувало мене вийти із зони комфорту. Я почав переглядати спам, що надходить у LinkedIn. Серед повідомлень була вакансія DevOps-інженера у маленькому стартапі в одній зі скандинавських країн.

Я пройшов інтерв’ю, а паралельно порівнював рівень життя у Києві та скандинавському місті, куди мав переїхати. Виглядало вельми непогано, і я погодився. Зі мною запропонував поїхати тому товаришу з університету — у стартап наймали і .NET-розробника, він теж пройшов співбесіду.

Власники стартапу просто шукали дешевих інженерів з усього світу

Моя тамтешня зарплата становила $5000, а наймали мене вже на Senior-позицію. Тоді це були ніби непогані гроші. Та, як виявилося згодом, навіть місцеві сапорт-спеціалісти заробляли більше, а власники стартапу просто шукали дешевих інженерів з усього світу. До того ж податки з’їдали третину заробітку. Тож жили ми там скромно: удвох винаймали квартиру, купували базові продукти, самі готували. Доставкою користувалися рідко. Я відкладав 10% на картку в банку. За рік вдалося назбирати 5–6 тисяч доларів.

Робота була досить цікава у сенсі diversity and inclusion. Мені вдалось попрацювати з людьми з різних материків в одному офісі. Це вам не «віддалена робота з клієнтом через галеру, якийсь сидить десь у США». Ми з нуля розробляли розважальну платформу — досить складний продукт, на певному етапі розробки якого щось пішло не так, і всі почали сваритися.

Ми з другом покинули компанію за двостороннім рішенням. На те було кілька причин. Насамперед мене найняли на позицію Senior DevOps, а я був недостатньо кваліфікованим для неї. З іншого боку, заробітна плата була далеко не сеньйорська. Тобто у мене було звання сеньйора, вимагали з мене, як з сеньйора, але купленого на розпродажі, зі своїми потертостями й подряпинами. І я не дуже вивозив.

Паралельно мідним тазом накривався план проєкту загалом — за два роки ми мали випустити продукт, але цифри плану не сходилися з реальністю. Все це переросло у токсичність у колективі. А так ми були самі, без родин, у чужій країні. Тож колеги були найближчими людьми. А працювати, коли в колективі стався глобальний розлад, майже неможливо.

Я ще намагався шукати роботу в місцевих компаніях, але цікавих оферів не траплялося. І я почав думати, що повернутися до Києва та «перегрупуватися» — непогана ідея. Тоді зрозумів, що якщо вважаєш себе крутим в Україні і кудись переїздиш, то ти серйозно дауншифтиш — банально тому, що інтерв’юють не так, вимоги інші, від тебе хочуть інших відповідей на ті ж запитання.

Якщо в тебе до цього не було досвіду роботи в міжнародних компаніях, то на новому місці дискомфортно якийсь час може бути й тобі, і людям навколо. У місцевих вистрілюватиме тригер, що ти їм ментально не підходиш, що ти дуже різкий та нахабний. Тож я де-не-де не вписувався радше з погляду soft skills.

У більшості європейських компаній, з якими мені так чи інакше доводилося взаємодіяти, work-life баланс у пріоритеті. Коли приходиш і кажеш: «Ось, зараз я вам все перероблю і покращу» — це радше мінус, ніж плюс. Але це плюс у багатьох наших українських роботодавців-аб’юзерів :)

Та в будь-якому випадку цей «трактор-досвід» дав мені багато з погляду розуміння абсолютно різних людей та адаптації до дуже незвичних факторів на роботі.

Про повернення до Києва та підробітки

Нову роботу я знайшов, ще перебуваючи за кордоном. Аутстаф-компанія, проєкт — ентерпрайз зі своїм внутрішнім прототипом стартапу, заробітна плата — $4,5 тисячі. Там багато експериментували й хотіли втілювати фантастичні ідеї, але це було абсолютно безглуздо. Бо врешті кістяк — старий проєкт, де важко приткнути сучасні технології та інструменти. Я пропрацював там менш як рік, за який кілька разів просив переглянути мені зарплату.

Бідні делівері-менеджери, які виступають буфером між працівником і клієнтом, почали хапатися за голову, бо я за перші пів року роботи кожні два місяці приходив до них та казав, що хочу підвищення. В певний момент мені почали казати: «Благаю, відчепися, ми вже не знаємо, під яким соусом це продати». Але я бачив, скільки заробляють люди навколо, і розумів, що мені платять недостатньо. Так за пів року я непогано підняв собі зарплату до $6000.

Раціональної складової просити ці підвищення не було — нічого фантастичного я не робив. Просто я продешевив від самого початку. А українська ІТ-компанія ніколи не скаже тобі: «Слухай, там люди такої ж кваліфікації отримують набагато більше. Давай-но ми й тобі будемо платити так само? Ти мало отримуєш». Ні-ні-ні, якщо ти назвав суму в $1000, то в більшості місць тобі її й платитимуть. І я вважаю, що це муд*цтво українського ІТ.

У компаніях, де я впливав на ухвалення тих чи інших рішень, я намагався чесно просити для «недоплачених» людей нормальні зарплати. Бо у схожої поведінки з боку компанії є наслідки — щойно людина, у якої хоч якоюсь мірою є почуття власної гідності, дізнається про таку несправедливість, то йде, і доводиться шукати нову, витрачати кошти на наймання, онбординг і адаптацію замість того, щоб просто дати нормальну компенсацію своєму працівнику.

Кожні два місяці я просив підвищити мені заробітну плату

З цього аутстафу я пішов у 2018 році. Після повернення до Києва, крім фултайм-роботи, став брати ще й парт-тайм проєкти. Відбувалось це так: мені надходили пропозиції про роботу, які я не приймав, але у компаній залишались мої контакти, і вони зверталися до мене за розв’язанням конкретної проблеми тут і зараз. Згодом через нетворкінг таких підробітків ставало все більше — подекуди я водночас консультував близько п’яти компаній. І періодично трекав «овертайми» на аутстафі.

З погляду доходів на фултаймі з овертаймами та партаймами я без проблем заробляв до $12 тисяч.

Після звільнення з аутстафу я разом зі ще однією людиною з компанії пішов до стартапу на зарплату в $7 тисяч. Але там було досить туманне бачення того, куди рухається і розробка, і колектив.

Була смішна історія про звільнення. Ми пропрацювали там рік з хлопцем, якого я потягнув із собою, і прийшли до менеджера з проханням підвищити нам зарплату — компенсація в нас була однакова. А він нам зробив екскурс у «дослідження ринку». Взяв білу дошку, поставив дві червоні крапки згори та сказав, що ви у компанії за рівнем зарплати ось тут, решта — нижче, тому, мовляв, й так заробляєте багато. «Ліпше ми сфокусуємося на підвищенні зарплат іншим працівникам», — зауважив він. За результатами усіх цих тривалих перемовин накинули нам по $100 доларів, і це виглядало ніби тобі дали ляпаса.

На той час ми вже були overqualified для того стартапу, а сама компанія давненько не отримувала нових раундів інвестицій. Все це здавалося підозрілим, а враховуючи «дослідження ринку» про те, що ми надто «високооплачувані працівники», можна було дійти висновку, що компанія йде на дно.

Дуже скоро я звідти пішов і не помилився: стартап закрився незадовго до того, як гримнула пандемія. Вона ж стала гарною відмазкою для всіх горе-засновників стартапів: «Ну ви ж розумієте, обставини непереборної сили».

Мій ментор давно розповідав мені про стартапи, з яких треба вчасно зіскочити, доки вони не пішли на дно, щоб потім не ходити на «прекрасне» і не жалітися на свою долю та невиплати грошей або ж виплати останніх зарплат ноутбуками, моніторами та офісними кріслами.

Як я намагався працювати на двох фултаймах

Після цього я спробував попрацювати одразу на двох фултаймах. У 2019 році я приєднався до американського стартапу з компенсацією у $8000. Пропрацював там рік, і моя зарплата за цей час майже не зросла — додалися близько 5%. На жаль, американський роботодавець думав, що в Україні, де вартість їжі росте на 20% на рік, цього достатньо. Це був ще один «ляпас».

Можливо, мені б краще підійшли три фултайми на зарплату по $5000, де не потрібні rock-stars

Восени 2020 року я почав працювати на ще одну компанію, але там затримався лише на шість місяців. Виявилося, що два фултайми на сеньйорських позиціях, де одна — на зрізі техлідства, друга — «архітекторська» — не для мене. Ти маєш косплеїти дві різні сеньйорські ролі, жонглюючи тікетами, мітингами та виконанням задач. Вільного часу майже не залишається. З цього погляду, можливо, мені б краще підійшли три фултайми на зарплату по $5000, де не потрібні rock-stars, немає купи мітингів і ти просто копіпастиш ті ж рішення у три місця, закриваючи тривіальні завдання у Jira.

Я витрачав на роботу забагато часу — на одній п’ять годин, на іншій — дев’ять, ще й продовжував консультувати інші компанії.

В цей проміжок часу я потрапив до лікарні, здається, з постковідними ускладненнями. А коли мене виписали, вирішив послати дві роботи водночас до біса.

Спочатку я покинув другий фултайм, а на початку 2021-го — і американський стартап.

Далі перейшов в інше місце, на вищу посаду із зарплатою трохи менше ніж $15 000 — точну суму та деталей про ту роботу я, на жаль, розповісти не можу.

Про офер на 15 тисяч на Djinni

У певний момент я воскресив свій акаунт на Djinni, який довго припадав пилом. В мене там була зазначена бажана зарплата у $12 000 — я змінив цифру на $15 000. Поставив пунктик «пасивний пошук роботи» і час від часу відкривав профіль, аби перевірити запрошення. Здебільшого приходив спам, причому рекрутери порушували правила платформи: у мене стоїть $15 000, а вони пропонують $10 000 і кажуть, що більше платити не можуть.

І тут прийшли люди з одного стартапу й сказали: «А давай до нас». Зарплатної вилки в цьому першому повідомленні вони не вказали, тому я почитав про них, і як людина пожадлива запитав, чи є для мене зарплата у $15 000. Мені сказали, що так. І ми домовились про інтерв’ю.

Було три етапи: спочатку співбесіда з рекрутером, потім — з HR. На третьому етапі мені розповідали про продукт і компанію, я ставив свої запитання. Обговорив кілька питань із СЕО компанії, зокрема про стан ринку, в якому вони оперують, і тренди. Мені зробили офер, і я його прийняв. Якщо розповім більше деталей — стане надто очевидно, хто я :)

Що я можу порадити тим, хто хоче заробляти більше

Все просто: прагніть щорічного зростання базової зарплати на 10–15%, а в українських умовах — і на всі 30%, доки не досягнете хоча б тих самих «мемних» $6,9 тисячі. Якщо подивитись на мою історію, то я ж не отримував вчора $5000, а сьогодні — $15 000. У мене був дуже поступовий шлях зростання.

Якщо не підвищують заробітну плату, а натомість просто дають нову «личку» — треба слати такого роботодавця. Якщо кажуть, що ти й так заробляєш багато, у порівнянні з іншими співробітниками, — теж слати. І моментально надсилати CV куди тільки можна — краща пропозиція знайдеться завжди. Це стратегія, як дійти до $15 000.

Щодо проходження інтерв’ю, то тут немає точної науки. Треба бути проникливим, підвищувати і софтові, і хардові скіли. Час від часу не завадить проходити співбесіди, навіть якщо не збираєшся змінювати роботу. Просто щоб тримати себе у формі та розуміти ринок.

Раніше я був ідеалістом і думав, що якщо тусуєшся у великих ком’юніті, в тебе є блог, пет-проєкт, ти виступаєш на конференціях — це буде враховуватись і давати бонуси на співбесідах. Але ні. За останні п’ять років я майже не відчував на інтерв’ю, що така «публічність» якось мені сильно допомагала та давала додаткові важелі впливу. Але я не те щоб людина-бренд, тож ваш досвід може відрізнятися.

Така «розкрутка» має сенс на західному ринку, але не на нашому. Хіба що на рівні С це врахують, де людей розглядають довго та майже під мікроскопом. Я от це роблю просто для задоволення.

Щодо хардових навичок, то не варто з головою стрибати у світ хмарних технологій. Прагніть до глибоких базових знань. Коли я наймаю людину, я хочу, щоб вона знала, не як користуватися якимись системами, а як ці системи будуються.

Linux, Computer Science, мережі, розуміння, як працюють процесори — все це важливо. Глибоко знаючи базу і маючи Google та Stack Overflow, розібратися можна з будь-якою проблемою.

Як здобувати цю базу — питання інше. Я от терпіти не можу усілякі курси. Свою базу я здобував на практиці. Копав глибше будь-яку проблему, аби збагнути не тільки те, як виправити щось, а й причинно-наслідкові зв’язки, які до неї призвели.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось107
До обраногоВ обраному36
LinkedIn



Найкращі коментарі пропустити

Скилы, где скилы этого девопса с 15к?
Где описание, чего человек должен знать? Вон той одной строчке в конце?
А так очередная статья вида «работал на 2х работах, потом случайно подвернулся стартап и все».

Я повна протилежність двадцятирічним сеньйорам
Основна думка, якої я у нього навчився, — правил немає, як і немає ринку. Дій за принципом «Fake it till you make it».

А мені здавалось що саме цей принцип і підходить 20ти річим сеньйорам...

Висновки з статті:
— Щоб добре заробляти, необов’язково бути «достігатором по жизні» ( золота медаль, червоний диплом — не зовсім маст хев у світі сучасного айті).
— англйська важлива. Попрацювати за кордоном теж непогано.
-треба вміти себе продавати.
— зациклюватись на одному місці роботи — погано (бомбане в тех лідів, які по 10-15 років колупають легасі за зп нижче ринкової). Досить суперечливо і вірно лише в випадку, якщо для людини гроші на першому місці.
— треба жити з думкою, що роботодавець платить не за скіли, а за якусь субєктивну корисність для нього в данний момент. Теж суперечливо.

Загалом стаття непогана) Сподобалось про небажання українських контор піднімати зп до ринкової — дійсно є таке. Для мене лише в повністю іноземній компанії стало новиною, що буває і по іншому. І підвищення необов’язково просити, а менеджмент може самостійно тримати руку на пульсі і докидувати до ринкової без нагадувань.

Наскільки розумію автор без сім’ї, тому життя його — це лише робота. Зберігати life/work balance і зростати маючи сім’ю складніше.
P. S. Про зп в українських компаніях написано правильно. Вони візьмуть нових колег на вищу зп, а тобі будуть втирати про неможливість підняття.
Це українське жлобство яке перекриває усі гасла про корпоративну культуру та гучні заяви про те, як цінує компанія своїх співробітників

Набагато цікавіша стаття, ніж та, де 22-річний ноунейм розказує як космічні кораблі бороздять простори великого театру.
Дякую за цікаву розповідь. Відразу зловив вьєтнамські флешбеки роботи в НАІСі)

106 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Я вот тоже не понял, за какие такие умения должны платить $15К и если хард склиллы не столько критичны, зачем брать одного за 15 или можно взять 3-х за 5 или даже 5-х по 3.

Но тут всё верно написано, что украинское IT — это одно сплошное мудачье, было ранее и пока остается таковым. Здесь преследуют цели найти кого-то подешевле и им глубоко насрать на твои скиллы и твой общий профильный опыт.

От того, что у меня 15 лет профильного опыта и я прошу от $3000 вовсе не означает что какой-то один работодатель хочет платить эти деньги. Наоборот, они все такие учтивые, говорят какой у меня заебись классный опыт и на этом собственно всё. На должность они всегда ищут каких-то лошков, которым подойдет $1000 и которые за эти деньги обязательно готовы батрачить в офисе фулл-тайм.

В итоге, чтобы заработать эти от $3000 я не работаю на Украину (алё жлобы, когда начнёте платить?) а работаю удаленно в нескольких командах.

А еще главная проблема найма — это рекрутеры. Они просто п****ц как усложняют и тормозят все процессы найма. При этом компании этим бездельникам еще и деньги платят. Хочешь долго нанимать и так никого не найти — ищи через HR-ров.

Вот реально, ВСЕ мои успешные наймы были без участия HR-ров, когда диалог изначально начинался с Руководителем отдела/Директором/Владельцем бизнеса. Владельцы бизнеса вообще очень быстро принимают решение и делают офферы, они задают конкретные вопросы, им некогда заниматься той тестовой херней, которую практикуют HR-ры.

такие зарплаты — одна из главных причин провалов стартапов: быстро сжигают деньги, новых инвестиций нет — вся команда уволена и ищет работу.

якщо чесно коментар ні про що. 15к це не так вже і багато для США, якщо дотримуватися цієї логіки всі стартапи в США розвалюються тому, що наймають дорогих розробників в США

таки зарплаты != 15k, имеется в виду такие высокие зарплаты как 15к и выше. "

всі стартапи

" — я не писал все, я писал, что это одна из причин, что не означает, что это обязательное условие провала и не означает, что все провалы по этой причине.

Так смысл любого стартапа в сжигании денег инвесторов. Если стартап показывает прибыль — ему каюк :)

«Якщо розповім більше деталей — стане надто очевидно, хто я :)»
Можно подумать что HR компании не узнает того за кого недавно бонус получил))))
p.s. как то странно видеть такое интервью когда человек только только в компанию пришел
ладнно бы через год....

Автору конечно респект за умение себя продать, но встречались на собесах люди которые просили 7К низачто. К сожалению в этом овервью мы не смогли увидеть что нужно в теории или что было применено на практике чтоб показать ту самую ценность для бизнеса за которую и дают те самые ++КК

Ще один вкид від цієї авторки. 22-річний сіньйор «син маминої подруги» за 11к зайшов, «автор жжот» пиши ще. Ніби знову на Двач зайшов, а не на Доу... Дивно, що судячи по коментарях люди ведуться на такі вкиди типу «просто треба поставити 10/12/15k на Джині і походити по співбесідах». Для чого навчатися, набувати релевантного досвіду, виділятися із поміж конкурентів на ринку праці — «вийдіть із зони комфорту і чекайте на чудо стартап». «Вам не платять більше не тому, що вашу роботу можуть робити й інші люди за приблизно таку ж зарплату, а просто тому що ви не просите.»

І знову анонімна історія.
Шановні айтішники-українці, нам дуже хочеться послухати історію вашого успіху від першої особи.

Пусть для вас это будет Иван Сирко.
Что это поменяет?

Так мене більше дивує той факт, що українські айтішники бояться розповідати про те, як досягли успіху. Будь-який пост про $10K — анонімний. Чому я маю в це вірити? Я можу таких постів написати сто штук.

Так не верьте)
Всем похеру верите вы или нет)

Автор пише, що офери роблять не за продуктивні скіли, а за перекриття кандидатами хибного уявлення роботодавця про гарного найманця. У поєднанні з тим, що автор змінював високосплачувані роботи раз на рік (частіше), можна зробити висновок, що випроводжують таки по уму. Якщо вскрити, хто під продаючею одежею, то голого короля більше не найматимуть.

Стаття вийшла 1 чер, сьогодні 3-є.
За такий короткий термін — мало не 40К просмотрів!
«Магічне» число у заголовку — 15000 непогано спрацювало!

Стаття цікава.
Дякую і автору і герою.

А якби він сказав, то знайшов би роботу на $150K на місяць, то було 400 тис. переглядів.

Цілком логічне припущення

Просто потрібно було зп написати в гривні при даному курсі це приблизно пів мільйона звучить же). Новий заголовок — 500к в місяць або як я отримав оффер на півляму) слово гривні можна упустити, або ніхто і так не прочитає)

вітаю, думаю разом грали в 1.6 в Києві :)

є схожість з моїм шляхом — універ було теж тяп-ляп, паралельно грав в КС і писав новини на gameinside.ua, правда я почав працювати в айті в 2010 і після цього ігри повністю закинув.

Цікава, життєва, класна стаття. Дякую!

PS: читаючи коменти, зловив себе на думці, що пропускаю коменти москальською мовою :) Цікаво чи таких нас багато...

PSS: душа радіє останнім часом, від того, що статей українською все більше і більше на ДОУ. Дякую вам усім!!!

Обговорив кілька питань із СЕО компанії, зокрема про стан ринку, в якому вони оперують, і тренди

Кріпта?

Ну чому Ви зразу про погане думаєте? Може просто порно чи драгдилери.

У цих зі станом ринку завжди все буде ОК

Гарна стаття і коменти чудові. Усім дякую.

стаття ні про що, але подобається як у публіки підгорає за зарплату. так це чувак ще не дуже розумний і сидить на зарплаті. а як вам панове чуваки що заробляють по 800$ на годину як консультанти?

Отньюдь)
Статья трезво разьебывает весь корпоративный флер)

Та можна й косарь за годину заробляти, але оплачених годин може бути 0-4 на тиждень, та ще й ці години треба знайти.
А тут людина на ставці. Це, як кажуть у нас, дві великі різниці.

після деякого часу в індустрії не ти шукаєш а тебе шукають, ви погано розумієте що таке довготривалі відносини з клієнтом та як процює нетворкінг якщо ти гарно робиш свою роботу.

Якраз це я дуже чудово розумію)

Зараз я співпрацюю з клієнтом із Німеччини, у них є контракт із конторою яка підтримує їх інфраструктуру, вони їм платять погодинно при зверненні.
За останній місяць було аж одне звернення, ми вирішили проблему менш як за годину, за позаминулий місяць було 2 чи 3 звернення теж сумарно в пару годин.

Чи багато в того підрядника таких як мій клієнт? Певно трохи є, якщо він продовжує працювати в такому режимі але навряд їх десятки.

Якщо ви говорили про фрілансерів — контрактників, то там 800$ ніхто ніколи не буде платити, навіть в Каліфорнії, та навіть 200 за годину платять одиницям, якщо мова про якусь довготривалу роботу.

речі про які я кажу, це не массовий ринок, не можна узагальнювати речі. як ви думаєте скільки коштує інтеграція якоїсь АI з системою на Cobol, що біжить на якійсь zOS, і там теж треба робити безпеку, деплої і інше лайно. є системи написані на ColdFusion, CommonLisp які біжать по 30-40 років, їм теж треба Dev та Ops розумієте? міг би написати більше але спалю багато тем :-) думайте, заробляйте, головне не біжіть туди куди біжать інші!

Як багато клієнтів все ще працюють на коболі)?
І чи не ще важливіше — скільки з цих компаній готові працювати з ремоут контракторами?

справа у тому що це все другорядне. ваші питання, це питання типу бізнесюка, а не спеціаліста який знає як вирішувати такий тип задач.

Якщо якась людина є абстрактним айтішником і хоче заробляти багато грошей, то така людина повинна зробити ряд речей, якщо це розумний спеціаліст, а не баран який буде битися лобом:
1. Дослідити в якому напряму платять багато.
2. Дослідити що треба вивчити аби отримати таку роботу.
3. Наскільки легко і чи реально отримати цю роботу.

Якщо раптом виявиться, що вчити треба 5 років і більше, а заробляти треба вже, то не варіант.
Якщо виявиться, що така робота є лише в одному місці в світі в одній конторі і нема ремоуту, то не варіант.

Є дофіга високооплачуваних робіт, на які потрапити «звичайному смертному» майже нереально. Наприклад керівник компанії в ОАЕ бо треба мати їх громадянство або група з декількох людей які займаються підтримкою звʼязку з Вояджером, здається, там в НАСА по цьому напряму постійно працює АЖ 1 людина, іноді залучають інших по необхідності.

Те що ви пропонуєте, інвестувати свій час в технології 40+ років давності, не маючи з цим досвіду, і не маючи гарантій, що робота буде і буде високооплачувна, це дічь яку повинен розуміти кожен адекватний інженер.

Ви самі відповіли на свої питання, припустимо ви дослідили 1, хоча ні) а потім ставите питання з пункту 3., але найскладніше це питання «як?» воно в пункті 2.

далі, я нічого вам не пропонував, я просто злегка показав вам клас задач який є і вирішувати їх складно, але є плюси. і якщо розмова про гроші, то на цьому можна закінчувати.

якщо вступати в полеміку про технології й про 40 років, то я вам так скажу, ми майже втратили той спосіб мислення який був 40 років назад, це зараз у нас якісь мавп’ячі потуги. я все менше хочу колупатись у тому мейнстрімному гімні що є зараз і кожного року вчити 10 нових фреймворків.

Так Фреймворк не надо учить)
Доку почитал пару дней, пару дней попрактиковался и вперёд педалить

ColdFusion, CommonLisp

Интересный списочек)
ColdFusion вышел в 95 году, ему 27 лет.
И это примерно уровень Classical ASP сайтов, которые тоже реально существуют — хотя платят ли за них кучу денег вопрос.

Спочатку було 6,9к поітм 9к тепер у ДевОпсів нова ’мемна’ ціль: 15к

стаття загалом номальна, цікава, але от дивні цифри у зп — якось не співвідносяться із роками.
1300 грн отримував ще у 2004, працюючи сисадміном у банку. до кінця 2008, не зважаючи на банківську кризу мав біля 3000 грн. а у автора на двох роботах 2010-2011 — 1000грн,
зате зараз відбиває попередні роки. молодець

Наскільки розумію автор без сім’ї, тому життя його — це лише робота. Зберігати life/work balance і зростати маючи сім’ю складніше.
P. S. Про зп в українських компаніях написано правильно. Вони візьмуть нових колег на вищу зп, а тобі будуть втирати про неможливість підняття.
Це українське жлобство яке перекриває усі гасла про корпоративну культуру та гучні заяви про те, як цінує компанія своїх співробітників

Вони візьмуть нових колег на вищу зп, а тобі будуть втирати про неможливість підняття.

Це всюди так. Ринок Німеччини, наприклад, працює аналогічно — з рідкими вийнятками, які лише підтверджують правило.

важче, але все можливо

А есть какие-то саксесс стори про ВА которые пробили хотя бы 6к?

Я был раньше больше про автоматизацию и no code/ low code. Cейчас совсем убрал руки с кода. Куча митингов и юзер стори.Не сказать чтобы уныло Да и пока на жизнь хватает и вроде есть ещё к чему стремиться. От 6 я ещё далеко как от Луны. Но как-то знакомая наверное с 10кой лет уже опыта в сфере, в крупной конторе и с успешным релокейтом сказала что ВА никогда не будет зарабатывать 5-6к :(

Как-то не вдохновляюще. Время не стоит на месте. Какие-то лет 15 и пенсия. Вроде на джине вижу в фильтре ВА с 5-6к иногда но это Макс. И там хотят как раз рок стар. Пока зона роста тут инглиш. Но это пол года год, уже почти пре адвансд. Просто думаю что куда потом дальше. И в целом что-то посматриваю что не время ли «сменить коня» пока ещё не поздно и не сильно старый. Какие ни какие скилы кодинга есть. Да и вышка ИТшная. То есть понимание всяких регистров проца, цикла разработки, структур данных и базовой дискотеки где-то на подкорке.

Наверное комент тянет на отдельную статью. Но да. Давит жаба, не скрываю)) ЗП автора за три месяца покрыла бы мой фин план на три года.

Ковид особо не повлиял, но сейчас как-то особо стремновато. Украинский банкинг ходит по краю пропасти. А насчёт запада понимаю что где-то в Скандинавии или англосаксонской стороне найти работу в моем профиле не так будет и просто. Да и дауншифт будет в разы сильнее чем у девопс с условными 5к

что заметила: в Европе в принципе нет или очень узкая ниша БА в нашем понимании, и если в Украине за вами стоит очередь рекрутеров потому, что вы быстро понимаете сумбурные хотелки американских заказчиков и умело объясняете их местным кодерам, очень опасно начать успокаиваться и считать, что вы состоялись как BA. В продуктовые компании нужны аналитики данных, исследователи пользователей, продуктовые менеджеры, деливери, бизнес стратеги, а не прослойка между заказчиком и разработкой.

Просто в Европе и США многие опытные разработчики сами понимают бизнес. И как раз часто больше ценятся программисты с пониманием какой-то определённой индустрии.

IIBA и BABOK же не в СНГ придумали
в продуктовые компании много кто нужон.
Я сейчас в продуктовой работаю. Есть и продакт менеджер и

аналитики данных

и

исследователи пользователей

это все другие профессии. ± похож разве что продакт, но он мыслит метриками и скоупами а не требованиями.. хоть PMI и дает определение нашей профессии как «помощник менеджера» но все же разница есть.

Я к тому что расширяться в ширь никто не мешает, но если менять уже совсем профессию то лучше уже что-то кодить научиться серьезное чем тот же BI — аналитик данных считай другая профессия вообще

Просто американцы не любят кодить, и любят пообщаться типа как БА.
Потому БА должности имеют большой процент местного населения и предложение на них повышенное. Весь спрос удовлетворен.

BA не нужон в цивилизации.

На ринку України переважно фахівці у сomputer science. Ця професія може бути дорівняна до перекладача, тількі у випадку компютерів не з людської на людську, а з людської на машинну. Інформаційні технології це трохи інше, там вже потрібні девелопери, а не кодери. Фахівець з інформаційної технології — спікер, котрого тлумачить перекладач-сінхроніст. Доки ІТ-сектор України виконує замовлення на виконання чужих ідей, цей ринок буде перекладацьким. Ви можете здогататися, що ніколи перекладач не буде зарбляти більше, ніж тий, хто дав йому роботу, тобто автор орігінальних думок — спікер. Можна сказати, що зарплата повинна бути приблизно в 3-10 раз ніжчою. Це стосується всіх професій у ланцюгу виконання замовлень, навіть тих, що начебто у продакті, але який не є імям категорії продукту.

Тепер стосовно БА. Ця професія — сінонім виконанню замовлення. Це перекладач для перекладачів. Введення БА у штат застосовують для зменшення варіативності системи розробки ПО (здешевлення). Доречі, більшість машинних перекладачів сьогодні так працюють. Спочатку перекладає с будь-якої на базову мову, а потім з базової на будь-яку іншу. Так от, з БА потрібно мігрувати, щоб збільшити стелю зп. Якщо кодер, може стати девелопером, то БА може стати архитектором, ПО, ПМ та далі хоч до СЕО. Але й СЕО маленької виконавчої компанії буде отримувати не більше, ніж ПО компанії замовника.

Якщо стисло — то БА в аутсорсі має чітку стелю компенсації та компетенції через яку не перестрибнеш. Якщо хочеться більше грошей то є лише два шляхи:

1) Піти в менеджмент таких самих БА на великій галері шляхом лід-директор-оце все.
2) Вивчитися на продакта. Англійська, бізнес-культура, розуміння ринку і шо там ще треба.

Тільки майте на увазі що продактів на хороші зарплати зазвичай наймають там де власне знаходиться компанія та її основний ринок / HQ. Тобто це майже обовʼязкова релокація.

Подивись минулі опитування на ДОУ. Десь такі люди є, якщо не брешуть. Але таких анкет пару штук максимум

Будуть. Інфляція на вашому боці, потерпіть

Висновки з статті:
— Щоб добре заробляти, необов’язково бути «достігатором по жизні» ( золота медаль, червоний диплом — не зовсім маст хев у світі сучасного айті).
— англйська важлива. Попрацювати за кордоном теж непогано.
-треба вміти себе продавати.
— зациклюватись на одному місці роботи — погано (бомбане в тех лідів, які по 10-15 років колупають легасі за зп нижче ринкової). Досить суперечливо і вірно лише в випадку, якщо для людини гроші на першому місці.
— треба жити з думкою, що роботодавець платить не за скіли, а за якусь субєктивну корисність для нього в данний момент. Теж суперечливо.

Загалом стаття непогана) Сподобалось про небажання українських контор піднімати зп до ринкової — дійсно є таке. Для мене лише в повністю іноземній компанії стало новиною, що буває і по іншому. І підвищення необов’язково просити, а менеджмент може самостійно тримати руку на пульсі і докидувати до ринкової без нагадувань.

зациклюватись на одному місці роботи — погано

Вытекает из:

небажання українських контор піднімати зп до ринкової

Неоднократно, увы, приходилось менять компании когда по рынку ты стоишь на 50% больше, а менеджмент готов накинуть условные 200$. Малоактуально от senior зарплаты, но до неё проще добираться сменой места работы.

А де там роботи для того джина набереться для цілого девопса, навіть не беручи до уваги його зарплати? Невже там навантаження на бекенд вимірюється сотнями тисяч запитів за секунду? Чи це такі плани у Макса? =)

Чи може я не до кінця уявляю в чому полягає робота девопса? Поправте мене якщо помиляюсь, я собі уявляю що девопс це такий сисадмін, який ще додатково шарить як наладити CI/CD, ну і добре знайомий із контейнерами. Так же?

В гугле есть ответ, что такое девопс. Там ещё, господи боже, ещё есть новые названия — sre.

Александр, чого ти сидиш на форумі, якщо є ґугл?

Нет. Девопс — это культура, а CI/CD и контейнеры — просто инструменты. Например, в некоторых случаях контейнеры даже противопоказаны. И не все имеет смысл пихать в кубик.

Цікаво подивитися як зміниться погляд цієї людини коли вона вирішить вийти з найму та створити власну справу

Якщо гроші то найбільша мотивація то мабуть ніяк, бо в наймі є межа того скільки ти можеш заробляти

Цікаво яка межа?
Наскільки знаю межі немає, вона в головах.
www.crossover.com/jobs ось із доступних відкритих позицій, виберіть від списку від 200к$ на рік.

Для людини яка найманець (тобто не приймає рішень з управління компанією) ця межа проходить десь у 350K$ на рік (без урахування податків). Таку зарплатню отримують найкваліфікованіші інженери з великою історією досягнень (здебільшого це вже Engineering manager та Solution Architect) у компаніях рівня FAANG.

Якщо ви подивитесь на зарплатню з точки зору бізнесу то немає такого співробітника якому можно платити 1КК на рік (чи більше) бо ця людина не здатна генерувати стільки прибутку для компанії.

Є люди які отримують такі виплати від компанії, але це не зарплатня це здебільшого sales який має або партнерство в компанії, або частку від угоди що по собі є бізнесом, а не наймом.

350к$ це базова ставка інженера у Amazon.
www.bloomberg.com/...​p-to-350-000-from-160-000

Так было еще лет 5 назад.
В данный момент очень сильная нехватка и на должностях в 100-200к находятся люди которые умеют.. да нефига не умеют. Даже гуглить.

коли вона вирішить вийти з найму та створити власну справу

думаю тут замість «коли» більш доцільно «якби», бо власну справу починати не багато людей відважуються

коли вона вирішить вийти з найму та створити власну справу

думаю тут замість «коли» більш доцільно «якби», бо власну справу починати не багато людей відважуються

Набагато цікавіша стаття, ніж та, де 22-річний ноунейм розказує як космічні кораблі бороздять простори великого театру.
Дякую за цікаву розповідь. Відразу зловив вьєтнамські флешбеки роботи в НАІСі)

На мой взгляд такая-же муть. Хотя и более 15К предлагали. Не все упирается в деньги, а на позициях с очень высокой ЗП — как правило, абсолютно не интересный стек.

Оу, колега з інформ’юсту )

Оу, колега з інформ’юсту )

Тут опечатка? Чи в 2005 реально були такі з.п.?)

200 грн

Неа, были уже порядка 200 баксов для джунов.
А некоторые джуны репортили по 500.
В 2001м — были, но тогда это и было 50баксов гдето

2003 — в гос учреждении в небольших городах мне известны такие кейсы.
Если посмотреть мин зп была вначале 2005 года, 262 грн, потом 290 к концу года.

В 2003 отримав першу роботу трейні системного адміністратора на госі — 700 грн (150 баксів було десь) але то звісно Київ

В 2003 продавец в магазине техники имел примерно 700 грн.
У провайдера в Мариуполе за 1000 грн могли взять PHP-шником (2003-2004)

Я про те й кажу, що то був мінімум на госі. І менше могло бути лше на пів ставки мабуть.

Скилы, где скилы этого девопса с 15к?
Где описание, чего человек должен знать? Вон той одной строчке в конце?
А так очередная статья вида «работал на 2х работах, потом случайно подвернулся стартап и все».

Вообще, сложно даже объяснить, насколько деструктивно это говно про

прагніть щорічного зростання базової зарплати на 10–15%

и

Мильна бульбашка українських айтівських заробітних плат лусне.

Видимо, через это надо пройти, чтобы больше в это не возвращаться.

Схоже, ви саме той, про кого сказано в коменті вище:

бомбане в тех лідів, які по 10-15 років колупають легасі за зп нижче ринкової

)))

Здається, кожен отримує, що вартий.

Завдання автора теми можно зрозуміти: так як ринок зп провалюєтся, то потрібно підвищити орієнтовний рівень зп у медійному просторі. У відповідь, всі фахи вишикуються з відповідними коефіціентами. Тоді наступним кроком можно буде спиратися на нові ринкові данні щоб утримуватися та рости.

Тому, якщо такого найму не було, його варто було б сьогодні вигадати. Принаймні, при умові, що податки теж сплачуються. Людський капітал теж хай зростає, а не ниє, що то вже забагато вимагаємо від клієнтів.

По технологіям можна глянути на профайл на джинні, але так, тема не розкрита.

у меня в профайле тоже много чего написано.
Но это не значит, что я всем этим занималься хотя бы в последние 10 лет.

А в нього написанно чим він займався останні 2 роки.

То, что у него написано — это либо он «занимался» ну раза два каждым.. когдато, либо у него было 40 часов в сутках рабочих. Там просто набор базвордов.

Я думаю на такому рівні справа не в «що треба знати», а більше про підхід розробки та вирішення проблем, опираючись на кейси власного досвіду звісно.

Скилы, где скилы этого девопса с 15к?

Так он пишет, что

Третя порада: тебе наймають не за навички, а за результатами співбесіди.

И сам признается, что не всегда соответствовал:

Тобто у мене було звання сеньйора, вимагали з мене, як з сеньйора, але купленого на розпродажі, зі своїми потертостями й подряпинами. І я не дуже вивозив

В статье между строк написано что скилы до пизды)
Если по скилам мапиться то так и будешь на 5-6к торчать)
Просто прешь как танк — сколько бы не было знаний, где-то проскочишь)

👉 Третя порада: тебе наймають не за навички, а за результатами співбесіди.
Ти підеш складати екзамен, і якщо намалюєш картинку пеніса, тебе не візьмуть,

Можливо саме зараз десь в світі когось не прийняли на роботу бо картину пеніса він намалював гірше за іншого кандидата... Ми живемо в дивному світі

Я повна протилежність двадцятирічним сеньйорам
Основна думка, якої я у нього навчився, — правил немає, як і немає ринку. Дій за принципом «Fake it till you make it».

А мені здавалось що саме цей принцип і підходить 20ти річим сеньйорам...

Дякую за статтю! Цікаво було читати, гарна думка:

Тоді зрозумів, що якщо вважаєш себе крутим в Україні і кудись переїздиш, то ти серйозно дауншифтиш — банально тому, що інтерв’юють не так, вимоги інші, від тебе хочуть інших відповідей на ті ж запитання.
Ні-ні-ні, якщо ти назвав суму в $1000, то в більшості місць тобі її й платитимуть. І я вважаю, що це муд*цтво українського ІТ.

В мене тут двояка думка:

З однієї сторони, ти сам продаєш свій час та вміння, і якщо ти сам оцінив їх у 1000 (не важливі причини — чи не знаєш ринку, чи боїшся більше просити) — це твій факап. Навіщо платити більше, якщо кандидат так рветься працювати за названу суму, навіть, якщо вона нижче ринку?

З іншої сторони, все ж, підказати людині, що вона просить нижче ринку сильно, було б теж хороший мув — і в очах кандидата, як роботодавець можна вирости, і зменшується ризик ситуації, коли кандидат все ж дізнається про ринок то одразу перейде кудись на +N USD

Життєва стаття людини, яка встигла багато чого спробувати.

Я повна протилежність двадцятирічним сеньйорам

Ця назва викликає очікування, абсолютно протилежні її змісту ))))

Я вчився, але не в академічному сенсі. Є проблема — ти маєш знайти її вирішення, паралельно розбираючись, що і як влаштовано

Вот за это-то тебе по факту и платят :)
Умение сходу разобраться в системе которую ты не видел ранее, без документации, да так чтоб не навалять а сделать лучше — стоит своих денег, так как на 15k ты заменяешь 5 по 5k каждого :)

Поєднуючи дві роботи, я непогано заробляв для 2010–2011 років — близько 1000 грн на місяць.

Дуже дивно. В 2011 році я працювала на entry-level позиції з зарплатою близько 3 тис, і це реально було небагато.

Мабуть то помилка, і насправді мається на увазі 1000 баксів, а не гривень. В ІТ я перейшов у Києві у 2008 році, без вищої освіти, на посаду... грубо кажучи, бізнес-аналітика, який вміє писати SQL-запити, і перша моя зарплата була 3400 грн. (це трохи більше $400 на той момент). Пам’ятаю, що вже десь через два роки я міг легко знайти роботу на $1000/міс.

там просто скрізь і до, і далі такі цифри. Типу 200 грн в клубі. Я під час шкільних канікул більше заробляла )))

Мабуть то помилка, і насправді мається на увазі 1000 баксів, а не гривень

За копірайтство на сайті одного комп’ютерного клубу і протирання клавіатур в іншому? Якраз на 1000 грн, мінімалка 800 була

Поддерживаю. 125 долларов по меркам 2010-11 это очень скромная зарплата. Для городов-миллионников так точно.

рубились у World of Tanks з керівником

Дайте вгадаю — інформаційні судові системи

Підписатись на коментарі