Мирослав Михальчук: вчитися треба в кращих
Компанія «Едвантіс» була створена у 2005 році у Львові. Займається аутсорсинг-послугами для клієнтів з США та Західної Европи. Про ринок праці, перспективи аутсорсингу, створення власних продуктів, інвестиції та важливість навчання та бізнес-зв’язків читайте в інтерв’ю з Мирославом Михальчуком, засновником та керівником компанії.
— Як було започатковано компанію «Едвантіс»?
Передусім, дякую за можливість дати інтерв’ю. Хочу лише зазначити, що офіційну позицію «Едвантіса» ми традиційно формуємо з врахуванням думок всіх моїх партнерів по цьому бізнесу, з якими я з самого початку. Тому в інтерв’ю я, природньо, можу висловлювати лише свої особисті думки — сподіваюся, комусь і вони будуть цікавими:)
«Едвантіс» було організовано в другій половині 2005 року на базі маленької фірми «BrainPower Software» (один невеличкий замовник, один-два програмісти), яка існувала з 2000 року і якою займався мій брат. Я на той час був віце-президентом компанії SoftServe з розвитку бізнесу.
— На developers колись писали про певний конфлікт з СофтСервом.
Так, був деякий, досить банальний конфлікт, внаслідок якого я був змушений полишити цю компанію і результати своєї праці і перейти на «Едвантіс». Це вже давня історія, в якій час розставив крапки над «і». Створення «Едвантіса» практично з нуля забрало дуже багато зусиль, але дозволило довести самому собі, що я дечого вартий, як фахівець. Адже моїй команді вдалося збудувати досить потужну фірму за дуже короткий проміжок часу.
— Що мається на увазі під «полишеними результатами своєї праці»?
Наскільки мені відомо, кілька замовників, яких я в свій час привів, все ще співпрацюють з SoftServe, а серед них є й дуже великі. Отож я впевнений, що насправді фірма SoftServe і до цього часу мені вдячна.
— Яким чином знайшли перших клієнтів?
Відповідь проста і, мабуть, не дуже сенсаційна. Перші серйозні замовники — це практично завжди особисті контакти. Я завжди інтенсивно використовував свої зв’язки, передусім в Техасі, де я раніше вчився і де до кризи була непогана динаміка в софтверному бізнесі. «Едвантіс», природньо, починав в Техасі.
Біля 90 відсотків замовників «Едвантіса» сьогодні — це все ще замовники з різних штатів в США. Криза досить боляче вдарила по Техасу, довелося диверсифікуватись. Також у нас зростає частка Західної Європи. Мені здається, що західноєвропейські софтверні фірми починають потрохи наслідувати американські підходи до аутсорсингу. Все ще переважає обережний аутстаффінг, але починається і аутсорсинг проектів на конкурсній основі. Тому цілком можливо, що в найближчій перспективі об’єми європейських замовлень в Україні зростатимуть, зате маржа стабільно падатиме.
— Як ви опинилися в Техасі? Це була бізнес-освіта?
Так. Комп’ютерну освіту я отримав у Львівському політеху: інженер, магістр, закінчив аспірантуру. Одночасно використовував всі можливості для того, щоб отримати бізнес-освіту за кордоном. Пройшов декілька коротких, але досить інтенсивних курсів з бізнес-менеджменту. На той час існували можливості отримати на це фінансування від міжнародних організацій, таких як TACIS та USAID. Потрібно було брати участь у відбіркових конкурсах і добре попрацювати, щоб виграти. Спершу було навчання в Університеті Йорк в Торонто в 1996 році. Потім, в 98’му, були корисні тренінги в Глазго, Афінах і Бельгії. І, нарешті, чотиримісячне навчання в Техасі (США) в 2000 р.
Обов’язково повчіться управлінню бізнесом в США чи в Західній Європі
Це останнє навчання стало особливо корисним в моїй подальшій кар’єрі фахівця з продажів аутсорсингових послуг, оскільки вдалось познайомитися з багатьма бізнес-людьми, побачити зсередини розквіт і занепад Інтернет-буму. До речі, випереджу запитання про поради молодим менеджерам в нашій галузі. Мабуть, найкращою моєю порадою буде наступна: обов’язково повчіться управлінню бізнесом в США чи в Західній Європі. Або хоча б попрацюйте в софтверній фірмі на будь-якій посаді і пильно поспостерігайте, як там робляться справи. Тоді повертайтеся і працюйте тут. Захід диктує моду в софтверному бізнесі, а вчитися треба в кращих. Ну і, звісно, заводьте якомога більше знайомств під час навчання. Пийте більше пива з однокурсниками чи колегами:) Вони за декілька років можуть виявитись вашими найціннішими бізнес-партнерами.
— Чим «Едвантіс» відрізняється від інших українських аутсорсингових фірм?
Не бізнес-моделлю. Я особисто вважаю, що всі аутсорсингові фірми (вендори) в світі, яким вдалось напрацювати критичну масу досвіду, надають сервіс схожої якості. Як кажуть, commodity. Лише конкретні люди на проекті і в керівництві складають значну різницю. В промо-матеріалах і на веб-сайтах вендорів робиться акцент на спеціалізацію на певний тип замовника, «революційні» процеси з власними назвами — все це є передусім маркетинговим фасадом. Це конвенція, необхідний, але не достатній інструмент в спробі переконати чергового замовника в тому, що саме цей вендор кращий за інших. В дійсності банальний персональний референс від іншого задоволеного клієнта часто побиває навіть потужну маркетингову кампанію конкурента, базовану на моделях, фокусах і процесах.
Також я не сказав би, що ми відрізняємось технологічним фокусом. Ми, як і інші вендори, є сервісною організацією. Ми змушені слідувати за вимогами ринку. Дійсно, «Едвантіс» є Microsoft Gold Certified Partner, і навіть був визнаний Партнером Року в Центральній і Східній Європі в 2008 р. Тим не менше, я не скажу, що ми — «Майкрософт-шоп». Робимо і багато Java-роботи, і веб-технології (LAMP, Ruby on Rails). І трохи зовсім екзотичних. Одним словом, мікс технологій — майже як у всіх:)
Можливо, на «Едвантісі» є певні особливості в методах бізнес-планування. Взагалі можна спробувати виділити два підходи:
1) послідовне планування, де цілі і кроки розписані на роки вперед. Можна сказати, що віддаленою аналогією такого бізнес-підходу в розробці ПЗ є модель waterfall. На папері такий план виглядає добре, солідно. Однак ситуація змінюється занадто швидко, особливо в нашій галузі. Мало хто здатен передбачити економічні катаклізми на зразок кризи
2) «Холістичний» підхід. Збираєш сильну і згуртовану команду, закладаєш в організаційну структуру і культуру принципи, які вважаєш вірними, всі разом багато працюєте і все обговорюєте — і є чималі шанси, що успіх прийде. На мою думку, «Едвантісу» є ближчим саме цей шлях. Планування, звісно, є, але ми легко і з готовністю його змінюємо, як тільки відчуваємо, що змінюються обставини.
Основна відмінність «Едвантіса», мабуть, в тому, що він не створювався як «просто бізнес», як механізм для заробляння грошей.
Основна відмінність «Едвантіса», мабуть, в тому, що він не створювався як «просто бізнес», як механізм для заробляння грошей. Для мене важливо знати, що люди не просто відсиджують, втупившись в монітори, а із задоволенням йдуть на роботу. Особисто для мене чи не найбільше задоволення від проекту «Едвантіс» — мати змогу ділитися з колегами по роботі враженнями, які мені видаються цінними в житті. Чимало наших людей вперше побачили екзотичні моря, чи пірнали разом зі мною в коралових рифах, чи стали на гірські лижі на святкуваннях Едвантіса. Або ж відкрили для себе багато нового на наших спільних тренуваннях з айкідо. Спілкування такого роду — це для мене справжня людська цінність.
— Наскільки вас «зачепила» криза? Чи було зменшення зарплат?
Так, це був непростий період. Власне, в таких ситуаціях сильні принципи фірми дуже допомагають зорієнтуватись, як працювати — або ж як достойно піти з ринку, не втрачаючи обличчя, якщо б вже так склалися обставини. (На щастя, для нас вони склалися інакше:)) На самому початку кризи ми з моїми партнерами вирішили: бізнес-ризики, навіть такого масштабу, повинні по максимуму нести керівники/співвласники. Це справедливо. Тому зарплат людям не понижували, організовано не звільняли. (Не було і підвищення. В тих кількох випадках, коли люди по старому зразку приходили і казали: «Мені десь пропонують більше», ми їх не тримали.) Ми зберегли прив’язку оплати праці до у. о. по курсу НБУ. Навіть вирішили не відміняти традиційну поїздку в Єгипет для святкування дня фірми всім складом, хоч на той час, в листопаді 2008, наш сектор якраз почав по-справжньому панікувати, чимало фірм відміняли всю «соціалку», мені навіть писали, що Едвантіс «бенкетує під час чуми».
Проблему деякого відтоку замовлень і відповідно, операційних коштів вирішили просто — кардинально зменшили власні менеджерські компенсації, відновили тільки порівняно нещодавно. Це був, звісно, дуже сильний стимул для мене та моїх партнерів виходити з кризи максимально інтенсивно:)
Рейти для замовників в основному вдалось втримати, хоч це було непросто. З деякими з менших замовників, які намагалися не дуже дружелюбно скористатися ситуацією, довелось розстатися.
— Які ваші прогнози щодо подальшого розвитку ринку?
Я б дуже обережно щось прогнозував.
Дозволю собі повторитись — ситуація в нашому бізнесі дуже лабільна. Можна відзначити один стійкий тренд — зарплати українських програмістів виросли настільки, що українські рейти вийшли на межу конкурентоздатності. Дешева робоча сила третього світу тисне щоразу більше — і, якщо вже зовсім чесно, то сервіс кращих фірм з Індії, Китаю чи Філіппін є цілком порівняним з українським.
Український аутсорсинговий бізнес з надприбуткового, яким він був десять років тому, і просто прибуткового, яким він був ще нещодавно, тепер при неналежній роботі з замовником може легко стати збитковим.
Український аутсорсинговий бізнес з надприбуткового, яким він був десять років тому, і просто прибуткового, яким він був ще нещодавно, тепер при неналежній роботі з замовником може легко стати збитковим. І все одно великі замовлення будуть продовжувати йти в Азію чи, може, в Південну Америку, а українські вендори будуть ставати все більш нішевими, як це відбулося з аутсорсинговою промисловістю в Польщі чи Угорщині.
Я далекий від того, щоб бити на сполох і закликати організовано щось робити з оплатою праці. Ставлюся до цього філософськи — ринок все відрегулює. Якщо це повинно відбутися через закриття або перепрофілювання частини українських фірм — значить, так тому й бути. «Едвантісу» поки що вдається дуже непогано розвиватись через залучення нішевих замовників, які погоджуються платити преміум за якісну роботу. Найбільші українські фірми експериментують із залученням робочої сили з країн третього світу. Технічно ці фірми вже не можна назвати чисто українськими, але, можливо, це і є єдиний шлях розвитку в перспективі. Загалом, я не думаю, що буде подальший швидкий розвиток аутсорсингу в Україну. Можливо, буде навіть плавний спад.
— А чому б вам не залучати ресурси з менш задіяних в аутсорсінгу регіонів України?
Досить цікаве запитання. На мою думку, люди з достатнім досвідом роботи в команді на західного замовника — чи то інженером, чи то лідом/менеджером — в будь-якій країні концентруються в обмеженій кількості центрів. Талановиті люди хоч в Індії, хоч в Україні тягнуться в центри, зворотня тенденція практично відсутня (хоч один такий випадок в моїй кар’єрі був, і навколо ліда, який вирішив повернутись в «глибинку», вдалось зібрати невелику, досить успішну регіональну команду).
Збирати і планомірно навчати велику кількість людей в регіоні — справа дуже важка і невдячна, доведеться довгий час посилати туди тренерів і ризикувати живими проектами, а кращі люди з регіональної групи одразу потягнуться в ті ж центри, де можна більше заробити. Штучно створити новий такий центр — це задача державного рівня років хоча б на десять, жодній фірмі це не під силу.
Тому практичний вихід для тих фірм, які дуже вже хочуть дешевих ресурсів, один — створювати відділи у вже існуючих центрах, де подешевше. Тому ідуть в країни третього світу. Це, так би мовити, не дуже патріотично, але при належному управлінні може спрацювати.
— Чи бере компанія на роботу «джуніорів» зараз і на яких умовах?
Так беремо. «Супер-смарт» джуніорів, які можуть дуже швидко вчитися і мають реальний потенціал стати лідом. Їх відбираємо не так за досвідом, якого все одно немає, як за особистими якостями, в тому числі і моральними. Щодо умов — я можу собі уявити такого «супер-смарт джуніора», який у нас років за три стає лідом простенького проекту, а ще років через три — і великого. І тоді його оплата праці може зрости вдесятеро проти початкового рівня.
— Як відкриття офісів ЕПАМ і Глобал у Львові вплинуло на ринок праці?
Відкриття цих офісів — це абсолютно нормальна ринкова ситуація. У нас тоді був деякий відтік джуніорів і фахівців середнього рівня, але і для нас стало більше варіантів, де наймати людей. Оскільки у Львові кількість ресурсів обмежена, то дещо посилився тиск на зарплати. Потім, наприклад, ЕПАМ звільнив чимало людей; зараз, здається, знову набирають. Ринок є ринок.
— Хто, на вашу думку, входить в топ-10 львівських компаній-аутсорсерів?
Я, чесно кажучи, не дуже слідкую за динамікою розвитку львівських фірм. Але бажаю всім успіху і вірю, що в цьому світі досить роботи для всіх професіоналів. Я на персональному рівні знаю керівників кількох місцевих фірм, ціную ці зв’язки, і їх мені достатньо. Якщо говорити про всю Україну, то мені здається, що в плані успішних бізнес-історій найцікавішою є Global Logic, українські керівники якої зробили все, як хотіли, швидко і вдало.
— Я знаю що компанія «Едвантіс» робила спробу вийти на ринок з власним продуктом. Можеш про це розповісти?
Так, мова йде про інтернет-стартап say2go. Проект зараз on hold, тому що до кризи не вдалось отримати стратегічне фінансування і, власне, розробити готовий продукт. Зацікавлений інвестор приїхав до нас для кінцевих переговорів саме в той день, коли збанкрутував Lehman Brothers, і всім інвесторам стало не до нових стартапів:)
Хоч до кризи проект розвивався досить динамічно — про нашу бета-версію писав TechCrunch і багато інших впливових блогів, я навіть зустрічав в інтернеті нарізку з якоїсь латиноамериканської телепередачі про Say2GO. Microsoft назвав Едвантіс Партнером Року в Центральній та Східній Європі в 2008 р. саме за Say2GO. На етапі розгляду знаходяться деякі патентні подання Say2GO, які конкурують з поданнями ДУЖЕ великого гравця на ринку Instant Messaging. Якщо фінансування Інтернет-стартапів не відновиться за рік-два, то, можливо, саме в патентних аплікаціях є певне майбутнє для цього проекту.
Ніщо так не демотивує, як наявність іншого, успішного і досить цікавого бізнесу, який і так забезпечує непоганий шматок хліба з маслом
Знову ж таки поділюсь живим досвідом з нашими молодими Інтернет-антрепренерами. Важлива передумова — розраховуйте закінчити робочий продукт власними силами, і залишайтесь голодними:) В людей, які на Едвантісі займалися Say2GO, було достатньо досвіду, але ніщо так не демотивує, як наявність іншого, успішного і досить цікавого бізнесу, який і так забезпечує непоганий шматок хліба з маслом. Я впевнений, що якби Say2GO був для нас єдиним шансом досягнути успіху, то до кризи було б зроблено набагато більше, і продукт вже давно був би на стадії публічного релізу і генерації грошей. Без останнього стратегічні інвестиції зараз не дають.
— Чи можеш ти порадити, де українським інтернет-проектам брати фінансування сьогодні?
На жаль, наразі відповідь буде невеселою — ніде.
В Україні грошей різко поменшало, особливо зайвих, а позитивних прикладів супер-прибутків на українських розробках просто немає. Західний же інвестор тепер шукає дуже привабливу компанію, яка вже генерує хоч якісь гроші і (важливо) знаходиться не далі, ніж на відстані годинної поїздки автомобілем від його офісу — щоб можна було через день навідуватись і прискіпливо цікавитись, на що саме витрачається інвестиція.
Мені здається, що прийнятий в Україні імідж західного інвестора, як грошового мішка, який бездумно роздає фінансування, дуже не відповідає дійсності. Часто сучасний працівник венчурного фонду — це людина, налякана недавньою кризою і можливістю втратити свою роботу. Людина, яка боїться неправильно потратити ті обмежені кошти, які її фірмі ще дають в управління — адже тоді перестануть давати взагалі, і венчурний фонд доведеться закривати. Сучасний інвестор, давши інвестицію, буде хотіти поселитися на вашому стартапі, щоб не дати вам жодного шансу прохалявити чи розтратити кошти. Можете уявити його реакцію, коли на запитання «Чи дійсно всі ваші люди знаходяться саме в Південній Каліфорнії?» ви дасте відповідь: «Ну... Ні, насправді ми взагалі не в Каліфорнії, і не в США... Ми в Україні...».
Є ще один дуже важливий фактор відбору, який застосовують сучасні інвестори. Вони хочуть бачити команду менеджерів обов’язково з успішним досвідом створення і виходу (продажу чи IPO) стартапу. На ідею і бізнес-модель будуть дивитися менше, ніж на досвід команди. А такого досвіду в наших людей поки що немає.
— Що ти взагалі думаєш про розробку власних продуктів, як можливу альтернативу для українських аутсорсингових фірм?
Альтернативи шукати потрібно. Концепція аутсорсингу досить проста, в цьому його сила і слабкість. Сила в тому, що не потрібно бути бізнес-супергероєм для того, щоб успішно започаткувати і керувати такою справою. Слабкість в тому, що його успішно освоюють люди у все нових регіонах з дешевою робочою силою, і чисто український аутсорсинг поступово витискається на маргінальні, нішеві ринки.
На всіх рівнях вітчизняних фірм зараз бракує ментальної готовності створювати софтверні продукти, які могли б бути успішними на західному ринку.
Більшість українських вендорів, яких я знаю, успішно виконують розробку для Independent Software Vendors на Заході. Теоретично, залишається маленький крок для того, щоб піднятися на наступний щабель value chain і зайнятися розробкою власного продукту. На практиці ж цей розрив дуже великий. На всіх рівнях вітчизняних фірм зараз бракує ментальної готовності створювати софтверні продукти, які могли б бути успішними на західному ринку.
Більшість тих нечисленних продуктів, які розробляються на пост-радянському просторі і успішно продаються на заході (напр., ABBYY, Kaspersky Lab) є такими собі софтверними гаджетами, «краще збудованою мишоловкою». Потреби комп’ютера нам поки що набагато зрозуміліші і ближчі, ніж вгадування і задоволення нових потреб користувача з розвинутої країни. А в інших країнах за ваш софт платитимуть дуже неохоче. Як побороти цей розрив, я не знаю. Можливо, треба чекати, поки середній вік українського розробника перевалить хоча б за 30 років (для загальної дорослості мислення).
До того часу, мабуть, український ринок дозріє до того, щоб прийняти і платити за локальні репліки успішних західних e-commerce проектів, які й стануть першими успішними продуктами, «розробленими» в Україні. А вже потім, коли в Україні запрацюють і стануть звичними всі основні механізми західного e-commerce, можуть почати з’являтися українські проекти, життєздатні на світовому рівні.
— Що ж, можливо так і буде. Дякую за інтерв’ю!
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
34 коментарі
Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.