«Наші люди обікрали самі себе». Провідний інженер «Кристалу» про те, чому Україна втратила виробництво мікроелектроніки

Юрію Таякіну 81 рік. Усе життя він займається мікроелектронікою. З 1970 по 2026 рік працював у київському інституті «Кристал». Автор понад 30 винаходів, у тому числі відомих серій мікросхем для калькуляторів і побутових приладів. У 1978 році отримав диплом «Найкращий винахідник міста Київ».

Пізніше розробляв мікросхеми для автомобілів, побутових лічильників, електронних мікроскопів і ракет. Юрій Васильович поділився історією свого життя з DOU.

Початок роботи у Києві: «...зобовʼязалися випустити до дати перший мільйон схем. Логічно, що 90% з них пішло в брак»

— Юрію Васильовичу, в університеті ви вивчали напівпровідники. Чому обрали цю спеціальність?

Найприємніше — бути на початку чогось. Я навчався на спеціальності «напівпровідники та діелектрики», її тоді щойно створили. Ми вивчали технологію виробництва елементів: напівпровідникових плівок тощо. Але мені ніколи не хотілося займатися саме цим.

У 1965 році у Воронежі створили першу в Союзі інтегральну схему з діелектричною ізоляцією компонентів, яких було всього, здається, близько 10 штук. До речі, мені розповідали такий кумедний епізод. Ця мікросхема йшла неймовірно погано, з низьким відсотком виходу. За сучасними стандартами має бути 97–98% придатних схем на пластині, а там було 2–3 зі 100. І вони мучилися, як підняти цей показник. Аж раптом виходить пластина, на якій у 10 разів більше придатних схем. Усі технологи кинулися шукати, в чому ж причина. Це був тільки початок мікроелектроніки, ніхто не знав, наприклад, що має бути «чиста кімната». Дівчата-операторки їли там же, де йшли всі процеси. І ось з’ясовували, що одна з операторок пила молоко та розлила його на цю пластину. Потім відмила якось. І якраз у цієї пластини відсоток виходу був у 10 разів більшим.

Почали лити молоко різними способами, але відтворити ефект не змогли :)

І я робив диплом у лабораторії, де створили ту першу схему, а саме займався її описом. Звичайно, на тому рівні, як розумів це випускник. Коли я захищався, члени комісії в темі взагалі не тямили, тож у них було лише одне питання — про економічний бік.

У цей час у Києві вирішили запустити напівпровідникове виробництво. І тому до Воронежа як центру мікроелектроніки приїхали «посли», які відбирали фахівців. Так я з дружиною і ще близько 10 людей переїхали до Києва. Це був серпень 1970 року. Тоді щойно побудували корпус Інституту мікроелектроніки «Кристал», де ми доробляли першу «чисту кімнату». Як молоді спеціалісти, драїли її, полірували. Рік до цього у цій кімнаті працювала Євгенія Зеленевська, вона перша зробила набір простих мікросхем. Це була серія 172, яка отримала кодову назву «Кобра», тому що Зеленевська була жорсткою жінкою. Архітектура мікросхем будувалась на базових елементах булевої алгебри. Запустили перше серійне виробництво. Але воно було умовним, оскільки робили його до чергового союзного ювілею: чи то якогось з’їзду, чи ще чогось.

У Києві зобов’язалися випустити перший мільйон схем

Логічно, що 90% з них пішло в брак, бо випускали саме до дати, а технологія була ще досить сирою. Але відрапортували про успіх, а потім начальника цеху відіслали на периферію, щоб «не світився».

— А як розвивалась ваша кар’єра?

Мені пощастило. Я потрапив у групу з чотирьох людей. Вважаю, що ми ідеально доповнювали один одного. Начальником був Сашко Сирота — дуже розумний. Юра Прокоф’єв постійно казав: «Я не розумію, ви мені поясніть!» І коли ми йому пояснювали, то й самі починали розуміти. Сашко Копитов був рукатим: усе міг зробити, перевірити. Я, хоч і наймолодший, ще початківець, але весь час щось винаходив. І ось у 1972 році ми створили перші в Союзі схеми 24-розрядних регістрів. Там інтеграція була вже близько 500 елементів. Їх почали випускати серійно. Потім 90 розрядів регістра — це під 1000 елементів. І теж запустили у масове виробництво. «Кристал» у цьому не мав конкурентів у СРСР.

— Де вони використовувалися?

Тоді актуальними були калькулятори. Коли я навчався, у коридорі в університеті сиділи дипломники й крутили арифмометри. Це такі напівмеханічні пристрої з ручкою. У дипломників були арифмометри на 16 розрядів. Звичайні, «Фелікс», були на 8. Пізніше стало зрозуміло, що потрібні калькулятори. І ось їх почали випускати для бухгалтерів на мікросхемах «Кобра». Були й побутові, але дуже великі.

Розробка калькулятора: «Якщо ти щось копіюєш, то завжди відстаєш»

— Калькулятор: наскільки тоді це була цінна, рідкісна річ?

Звісно, зараз у бухгалтерії все робиться на комп’ютері, але перед цим довго робилося на калькуляторі. Для інших професій він теж був актуальним, оскільки в Союзі не було інших обчислювальних пристроїв. Тож попит був шаленим.

Персональних комп’ютерів практично не було, й у світі також. «Програмований калькулятор» за кордоном почала випускати американська фірма Hewlett Packard. Ми чули, що це були красиві, великі настільні машини. І ми теж намагалися йти цим шляхом. Тільки за кордоном уже були калькулятори на малій кількості кристалів. А в тих, що випускали ми, було близько 1000 мікросхем.

В один прекрасний літній день з Ленінграда до «Кристалу» приїжджає група та привозить такий собі «ящик із мікросхемами» завбільшки з письмовий стіл, який закінчується світловим табло з цифрами та клавіатурою на 4 дії: «Ось калькулятор, який ми розробили. Хочемо, щоб ви випустили його в інтегральному виконанні». Наша група взялася за це. Там усе було на звичайних транзисторах, тож ми в процесі знайшли метод, щоб перевести це на мікроелектроніку. Спочатку на настінних кресленнях. Пам’ятаю, було три величезні аркуші. Розробили методику розрахунку цих схем.

І зрештою за 8 місяців зробили топологію чотирьох схем, на яких міг працювати калькулятор

Процес випуску вийшов дуже швидким. Колектив у нас був хороший, усі один одного страхували, тож вдалося зробити ці схеми без помилок.

Чи була конкуренція? Як потім виявилося, на ленінградському заводі «Світлана», де теж почали випускати напівпровідникові прилади, найняли американця. Він пообіцяв, що зробить калькулятор на мікросхемах. Але в нього не вийшло, ми його обійшли і стали першими в Союзі. Мало того, що калькулятор «Кристалу» був на 4 мікросхемах, так ще й близький за функціями до Hewlett Packard. Тобто ми не сильно відставали.

— Нещодавно ми спілкувалися з Олександром Чечковим про те, що тоді часто знімали копії із західних зразків...

Мені ніколи не було цікаво «здирати». Це, звісно, теж цінно. Але якщо ти щось копіюєш, то завжди відстаєш: не можна, йдучи слідом за кимось, випереджати його.

Так ось після того, як ми зробили калькулятор, його треба було показати, прорекламувати. Зробили маленький корпус із чавуну, спеціально його фрезерували...

Початок масового виробництва: «Через два місяці я мав трикімнатну квартиру»

— І потім почалося серійне виробництво?

Нічого подібного! Річ у тім, що взагалі-то цей калькулятор був не зовсім хорошим, на так званій «жорсткій логіці». Це програмні автомати, складна система, де кожна операція була жорстко зафіксована у схемі. А далі нам сказали: «Ось за кордоном уже з’явилися однокристальні калькулятори». Ми такі: «Добре». Взяли та чисто механічно об’єднали ці чотири кристали; вийшов один величезний, майже сантиметр квадратний. Пустили його у виробництво і забули.

Минає місяці два, приносять мені коробку з пластинами і кажуть: «Ось тримайте». Я кажу: «А що?» — «Та ви ж замовляли однокристальний». А ще раніше головний інженер «Кристалу» сказав, що рахував дефектність і навряд чи у нас щось вийде. Я вирішив, що сяду спокійно один у суботу, коли нікого не буде, та поміряю пластини. Так і зробив — і знайшов три робочі кристали! Зрадів, звісно. Поїхав до начальника відділу, ми навіть на радощах узяли коньяк. Й одразу віддали ці кристали на збірку.

Їх зібрали в корпус, але зверху кришкою не закривали. Міряємо в понеділок — жоден не працює. Начальник мого відділу каже: «Ось ти напився, щось там наміряв!» Я взяв мікроскоп, тонку голку (був такий маніпулятор) і сам став дивитися. Там відстань — 100 мікрон майданчик і 10 мікрон провідники поруч. З’ясувалося, що коли оператор збирав, то поспішав і де-не-де «позакорочував». Я голочкою розчистив, і все запрацювало. Відразу начальник відділу покликав генерального. Той прийшов, клавішами поклацав: «Так, рахує». Поліз під стіл дивитися, де ми сховали сам обчислювальний пристрій — ні, нічого немає! А мені як молодому спеціалісту обіцяли свого часу квартиру в Києві. Ось він і каже: «Тобі наче квартира потрібна?» — «Так. У мене син і дочка, мені потрібна трикімнатна». Тож за два місяці я вже мав трикімнатну квартиру. В одній з її кімнат я зараз даю вам інтерв’ю.

— Але після цього вже почалося-таки масове виробництво?

Ні. Це все було одиничне виробництво. Потім Юрій Польський, математик з іншого відділу «Кристалу», запропонував мені: «А якщо зробити структуру калькулятора як обчислювальної машини? Тобто стандартна схема: пам’ять, операційний блок, ПЗУ (постійний запам’ятовувальний пристрій), де записана програма». Я погодився та перейшов до іншого відділу, де не було схемотехніків, тільки я один. Ми з Юрієм зробили новий кристал. Якраз цей калькулятор «Електроніка Б3-21» почали випускати серійно, великими партіями. Це було у 1975 році.

Калькулятор «Електроніка Б3-21»

Програмований калькулятор

Але цікавим було те, що ми відразу зробили зсувний регістр на тисячу розрядів. Тобто була така система: береш один кристал на 4 дії, потім — другий, такий самий, але вже програмуєш там інші функції. І зібрані разом вони дають інженерний кристал: синус, косинус тощо. Що більше кристалів набираєш у лінійку, то більше функцій отримуєш. Тож ми почали робити програмований калькулятор, який теж випускався серійно. Далі створили модель, у яку можна було вставляти магнітну стрічку (пам’ять) і вводити програму. Зараз така ж магнітна смужка є в банківських картках. Ці калькулятори, як і вся серія, вироблялися масово.

Пральні машини, мікрохвильовки та магнітофони: «Нашу розробку можна було застосовувати скрізь, де не потрібна велика швидкодія»

— Ви ж робили розробки й для інших пристроїв?

Так. Які раніше були пральні машини? Вони й зараз іноді такі бувають: барабан крутиться весь час в один і той самий бік. І може бути ще другий барабан, який віджимає. Я тоді співпрацював із Київським інститутом побутових машин і приладів. І ми з ними подумали, що добре було б керувати пральною машиною. Я створив свою мову на 16 команд: увімкнути, вимкнути, витримати паузу, перейти за якоюсь умовою тощо. Й записав її в мікросхему, яка отримала назву 145ИК1807. Вона теж ішла серійно. Крім того, ми на заводі почали випускати найпростіші ППЗУ на невелику кількість команд. Здається, там можна було запам’ятати близько 1000 біт. І тому я зробив програматор.

Ось так ми разом із цим інститутом зробили програму, записали її, виготовили блок і зібрали пральну машину, яка працювала як сучасна: 30 секунд в один бік, 30 секунд в інший, швидко, повільно, віджимання, укладання білизни тощо. Цю пралку возили Союзом. Міністр побутового приладобудування СРСР змусив свого заступника кинути в неї свій светр. Той прокрутився — все нормально. Після чого міністр сказав: «Ось який у мене заступник, не боїться пробувати!»

У той період на нашу мікросхему був величезний попит. Наприклад, її стали використовувати для виготовлення НВЧ-печі (мікрохвильовки). Я написав програму, зробили блок і запустили масове виробництво. Ця НВЧ-піч донедавна стояла у нас у відділі, ми в ній готували. Потім до мене прийшов провідний фахівець київського заводу «Комуніст», який випускав магнітофони «Юпітер». Там же багато друкованих плат. Вони хотіли автоматизувати виробництво. Ми зробили управління за допомогою комп’ютера всім циклом виробництва друкованих плат із відліком часу та переміщенням: травлення, промивання, знову травлення тощо. Спочатку там стояв Intel 8008, але він розсипався через агресивне середовище. Замінили, зробили блок на нашій мікросхемі — і він усе виконував без питань.

Ми у «Кристалі» створили таку ж систему «Комуністу», і вони навіть продавали її іншим заводам

Багато всього було. Наприклад, мене просили зробити систему для відгодівлі кроликів: це карусель із клітками, їх треба очищати, годувати тварин. Я писав їм програму саме на цій мікросхемі. Одна з прошивок цього кристала для калькуляторів — настільний електронний годинник, який довго випускався серійно. Тобто нашу розробку можна було застосовувати скрізь, де не потрібна велика швидкодія. Прошивка ж змінюється, тож із цього кристала буквально за тиждень можна було зробити все, що завгодно.

— Тоді майже все було націлене на військове виробництво. Цікаво, що ваші розробки — це калькулятори, побутові прилади...

А звідки гроші брали на військове виробництво? Воно ж не дає жодного доходу. Якраз побутове виробництво все перекривало, компенсувало, тому що завод продавав ці схеми з великими «накрутками».

Ми випустили книгу, де описали наші розробки

— Які ще у вас були цікаві завдання?

Наприклад, треба було розв’язати таку проблему. Калькулятор уже робили на заводі серійно. А як це відбувалося? Пластина приходила до оператора, її треба було міряти, шукати придатні схеми. На одній пластині близько 200 маленьких мікросхем калькулятора. І на кожній мікросхемі автомат ставив зонди, після чого оператор перевіряв функціонування. Наприклад, 2 + 2. Ага, отримав 4. Значить, наступний на перевірку. Це займало величезну кількість часу.

Відділ, який розробляв вимірювальну апаратуру, був слабким. Тож мені довелося взяти це на себе: я зробив блок і автоматизував процес. Пам’ятаю, кажу дівчині-операторці: «Сідайте» — «Сіла, що треба робити?» — «Ось натисніть кнопку». Натиснули кнопку, вводимо пластину. — «Бачите „придатний“? Усе, більше нічого не треба робити». Автомат сам переходив із кристала на кристал.

Звісно, спочатку всі зраділи. Але ж потреба в операторах відпала, а отже, їх стали звільняти або кудись переводити. Пам’ятаєте, з чого під час промислової революції в Англії починався бунт проти машин? Зі знищення верстатів. Тут було те саме. Почастішали випадки, коли через дірочку висмикували дротик, тобто псували обладнання, щоб зберегти роботу. Але нічого, з часом це побороли.

Частина авторських свідоцтв

Грошова винагорода: «Особисто я отримав близько 20 тисяч — ну, вистачило, щоб дітей виховати»

— Чому ви пізніше перейшли до відділу телевізійних схем?

Вийшло так, що у відділі, де я працював, начальник на прізвище Захаров мав особливий стиль керівництва. Якось він зібрав керівників лабораторій, обізвав їх матом: «Ви нічого не можете! Я працюватиму з підлеглими». Аж до того, що у великій кімнаті за периметром розставили столи, посадили всіх обличчям до стінки, а він по колу ходив і дивився, як хто працює. Словом, самодур. Але зі мною спочатку він боявся так поводитися, весь час мене улещував.

Потім ми почали відставати, оскільки технології ускладнилися

Впроваджувалися полікремнієві шари, зменшувалися розміри елементів задля прискорення роботи мікросхем, зниження напруги живлення та зменшення розмірів самих схем. Це вимагало значних коштів на обладнання та надчисті матеріали. Стало зрозуміло, що наші розробки вийшли «на поличку», тобто можливості розвиватися ще були, але не швидко. І тоді він спробував викликати мене й розказати матом, що думає. Я написав заяву на ім’я директора, що з таким працювати не буду. Півтора місяця мене вмовляли забрати її.

І після цього я перейшов до іншого відділу «Кристалу», де розробляли телевізійні схеми, зокрема декодери кольоровості ХА-45, які стояли у всіх телевізорах Союзу. Багато було цікавого. Наприклад, ми з технологом Юрієм Деркачем створили перший аналоговий ПЗЗ (прилад із зарядовим зв’язком — ред.) із лінією затримки. Ось зараз ми розмовляємо зумом. А технологія ПЗЗ, що застосовується в сучасних камерах, виросла з тих напрямків мікроелектроніки, якими ми займалися при розробці аналогової лінії затримки. Ми впроваджували її в телевізійні приймачі, оскільки там потрібно запам’ятовувати аналоговий сигнал на рядок екрана. У тому відділі мені довелося перейти від цифрових схем, які я розвивав і в яких був фахівцем, на аналогові на біполярній технології. Там я, до речі, і перетнувся з Сашком Чечковим.

— Ви перейшли в інший відділ, але побутову техніку, калькулятори продовжували виробляти на ваших схемах?

Так, звісно. Мало того, були смішні моменти. Як я розповідав, вироблялися схеми для НВЧ-печей. Якось раптом приїжджає представник заводу, приходить до мене зі сльозами та каже: «Що мені робити? Ось я привіз схеми, а вони браковані». Я йду до цеху, який їх виробляє, вони вставляють схеми у вимірювач, кажуть: «Бачиш: „придатний“». І справді показує «придатний», але схеми не працюють. Попросили мене розібратися, хоча я вже стосунку до цього не мав. Самі схеми збирали у філії нашого підприємства у Збаражі. Поїхав туди, подивився вимірювачі, взяв електричні схеми. Виявляється, коли робили нові вимірювачі, викинули блок, який міряє один із виходів мікросхеми. Уявіть собі, у них не було місця, куди його вставити! А дефект у шаблоні був саме в цьому місці. Здійнявся галас, але все виправили.

— У вас, до речі, всі ваші винаходи були вдома?

НВЧ-піч, як я казав, мені подарували, вона на роботі стояла. Додому її було не утягнути, а купувати — дорого.

— А пральна машина, наприклад?

З нею ось що було. Вона далеко пішла вперед порівняно з тогочасними. Тоді найпередовішою, близькою до сучасного алгоритму роботи була пральна машина, яку випускав завод у Киргизстані. Але там практично не було електроніки, тільки механічний моторчик: він крутиться, перемикаються важелі і режими змінюються. Ця машина довго випускалася серійно. А справа була в тому, що саму розробку купили в італійців, які «відстібали» щось за впровадження. Тож таке становище було вигідним обом сторонам. А вітчизняне впроваджувати... З цього ж нічого не отримаєш. Тож наша пральна машина крутилася, крутилася, але в серію так і не пішла.

Загалом у мене близько 30 авторських свідоцтв

Це по суті патенти, але ми їх віддавали державі, а нам натомість — авторське свідоцтво. Більшість із них, звісно, не давали економічного ефекту. А якщо його немає, то це плюс 50 рублів до зарплати. Але були й прибуткові винаходи, ті ж калькулятори, які замінили старі великі. І там нам нарахували грошову винагороду для авторів. Особисто я отримав близько 20 тисяч. Ну, вистачило, щоб дітей виховати. За всі ці розробки у 1980 році я отримав диплом «Найкращий винахідник міста Київ».

Диплом «Найкращий винахідник міста Київ», 1980 р.

1990–2000-ні: «Коли питання постало про начальника відділу, всі запропонували себе. І на цьому все закінчилося»

— Чим ви займалися в 1990-ті?

«Кристал» почав розвалюватися. Відділів залишилося багато, але в кожному було один-два нормальних розробники. Я був в організаційному комітеті й якось на зборах запропонував: «Давайте зробимо один невеликий відділ. Зберемо найкращих розробників, і тоді можна буде розкрутити щось потрібне, економічно вигідне». Зраділи, проголосували «за». Але коли постало питання про начальника відділу, всі запропонували себе. І на цьому все закінчилося.

Наш відділ далі займався телевізійними схемами. Але паралельно перетворився на приватне підприємство при інституті. Заробляли на розробці та виробництві мікросхем для автомобільної малої електроніки: склоочисників, покажчиків поворотів, склопідйомників тощо. Близько 40 тисяч схем щомісяця відправляли до Пскова, де робили блоки для «Жигулів». Також вони постачали їх за кордон.

Коли померла моя дружина, мені було важко, не хотілося залишатися в Києві. Тож у 2007 році я підписав контракт і на рік поїхав на Тайвань.

— Що там робили?

Мене найняла компанія з Білорусі, але директором у них був китаєць Веб (у нього дружина білоруска). Я розробляв досить складну, спеціалізовану схему. Вона перемикала струми по землі та живленню, вирівнювала їх, щоб струм по землі був не піковим, а рівномірним. Це серйозна схема, її треба було розробляти довго. Я не довів її до кінця та передав свою розробку іншому хлопцеві. Він теж її робив ще рік, але так і не завершив.

Тайвань

Рік на Тайвані можна витримати. Всі доброзичливі, добре в океані купатися, природа... Але нудно. Тобто одна справа приїхати на екскурсію, вулкани подивитися, а інша — жити.

Коли я поїхав звідти додому, мене відразу «впіймали» на завод «Мікрон» у російському Зеленограді. З ними співпрацював технолог із Києва, йому було важко, тож він попросив мене працювати з ним. Більшу частину часу я працював віддалено. На той час у фірми при «Кристалі» вже не було доходів. Тому я домовлявся з «Мікроном», укладав договір на розробку мікросхем, вони платили гроші всім нашим київським розробникам, а виробляли вже самі. І ось так тривало кілька років.

До речі, саме там я довів ту схему, яку розпочав на Тайвані. Деякий час вона йшла серійно. Але у них технологія теж не витягнула, відсоток виходу був маленьким. Однак у той період я зробив іншу цікаву схему. Якщо взяти будь-яку сучасну електронну лампочку, там є мікросхема стабілізатора струму. Спочатку її випускали американці. На Тайвані теж робили її аналог. Якраз фірма, в якій я працював, супроводжувала цю схему. Але вона була примхлива — і за напругою, і через великий розмір. Словом, я зменшив її вдвічі, вона стала в кілька разів жорсткішою за напругою, захистом контактів, що покращило надійність. Це 700-вольтова схема. І «Мікрон» почав постачати її на Тайвань. Стару схему там забули, викинули. Відправляли їм близько двох мільйонів кристалів на місяць. Там схему корпусували, збирали під своєю маркою і розсилали по світу.

Мікросхема для стабілізатора струму

Продовжував працювати до 2026 року: «Наш начальник домовився зробити інтегральну мікросхему для систем наведення ракет»

— І все-таки з часом те мале підприємство при «Кристалі» розвалилося?

Так, у 2016 році. Річ у тім, що його організували дві людини, які були по суті технічним та адміністративним директорами. Вони тримали підприємство у своїх руках. Щойно вони померли, все закінчилося.

Після цього Юра Прокоф’єв із відділу, в якому я починав працювати, домовився робити мікросхему збору інформації для електронних мікроскопів. Їх виробляли в Сумах (чи продовжують зараз, не знаю). І ось збір інформації був у них «вузьким місцем». «Кристал» взяв державне замовлення — і ми розробили мікросхему. Вона вийшла унікальною, але в серію так і не пішла, бо завод не мав ресурсів.

Мікросхема для електронних мікроскопів

— Коли ми спілкувалися до інтерв’ю, ви згадували, що формально звільнилися кілька місяців тому...

Під час епідемії COVID-19 померла жінка, з якою ми разом жили. І я поїхав з Києва на три роки до доньки в Ізраїль. При цьому я далі працював у «Кристалі», тільки вже в іншому відділі. Наш начальник домовився зробити інтегральну мікросхему для систем наведення ракет. Це було замовлення конструкторського бюро «Луч». Мене просили взятися, але я відмовлявся, оскільки вважав, що ми не потягнемо, у нас немає технологій. Але вмовили, довелося. Й ось цю мікросхему я створював разом із ними, перебуваючи в Ізраїлі. Але її теж до кінця не довели. Зробили лише один зразок у німецькому Ерфурті. Справа в тому, що погано перевірили топологію — там була пара помилок. А потім помер начальник, який це організовував. Коротше кажучи, в інституті всі старі співробітники повмирали...

— І чим ви займалися далі?

Фактично вже нічим. Тому що нíде, немає потенціалу. Фірми в «Кристалі» числяться лише на папері.

— Тобто зарплату в інституті вже не платили?

Та весь час не платили зарплату. Загалом вона мала б бути від держави. Але у нас була госпрозрахункова, ми самі заробляли. Коли я зараз звільнявся, мені заплатили 6 тисяч.

Про долю заводу: «Наші люди обікрали самі себе»

— Який із проєктів, якими ви займалися, був для вас найцікавішим?

Контролер, який я робив. І передостання схема для електронного мікроскопа. Вона складна, велика, красива. В спеціалізованому журналі опублікували нашу розлогу статтю про неї. Шкода, що не пішла у виробництво. Але, мабуть, не судилося.

Крім того, на малому підприємстві ми серійно випускали мікросхеми для побутових лічильників, які виробляли на заводі у Вінниці. Це серйозні схеми, їх розробляли до мене, а я трохи покращив. Їх виготовляли на заводі у Вітебську.

Прикро за наш інститут «Кристал». Наприклад, був такий випадок. Моєму сину були потрібні схеми пам’яті, а наш завод їх випускав. Тоді йшла приватизація, у нас був новий директор. І я звернувся до відділу збуту, щоб купити ці схеми. А вони кажуть: «Ми не можемо продати, бо постачаємо їх за цільовим призначенням». Кажу: «Куди?» Виявилося, на мале підприємство при заводі, яким керує син директора. І ці схеми йшли туди за половину ціни, а потім продавалися за повною за кордон — на них був попит. І ось після цього директор заводу збирає колектив цеху виробництва мікросхем і каже:

«Хлопці, ви збиткові, ми не можемо забезпечити себе. Тому закриваємося, а ви всі звільнені»

Отак. Але ще нічого, саме виробництво законсервували.

Через деякий час один із технологів запропонував: «Ось ми робимо мікросхеми для лічильників електроенергії. Це вигідно. Але ми розробили, а виробляють у Білорусі. Це дорого. Давайте виробляти самі». І він усіх переконав, завод розконсервували. Виробили кілька партій мікросхем із хорошим відсотком виходу, зібрали, продали, отримали прибуток. Усе чудово. Але користувалися тим, що було в «загашниках». А воно ж закінчується. Після цього директор підприємства послав фахівців із закупівель по нові матеріали. Купили, провели партії й отримали нуль. З’ясувалося, що їм дали гроші, а вони купили сміття. Потім розповідали, хто де побудував дачки. І це не ракети. Це наші люди обікрали самі себе. Можна ж було далі виробляти та заробляти. А зараз поруч був приліт, заводу вже там немає.

Із сином і донькою

— Ви казали, що син продовжує вашу справу...

Він пішов уперед, я вважаю. У нього багато різних розробок. Наприклад, одна з них — мініатюрний виріб із безліччю аналізаторів. Можна сказати, що це електронний «ніс», щоб замінити собаку. Він вловлює молекули повітря, сортує їх та отримує розподіл газів, у тому числі й вибухові речовини. Взагалі в нього ширша спеціальність, він і програміст, і сам розробляє механіку, схемотехніку. Я ось програмуванням займався тільки тоді, коли робив контролер. Але вчасно втік, бо воно затягує :) Син тут, у Києві, а ще внучка і троє правнуків. А донька з онуком в Ізраїлі, і ще там доньки сина навчаються в найкращому університеті країни на першому курсі.

— Юрію Васильовичу, як ви вважаєте, в чому був секрет успішних розробок «Кристалу»: в підтримці держави, інженерній культурі, окремих сильних фахівцях тощо? Що б ми могли взяти з досвіду минулого для сучасного розвитку мікроелектроніки в Україні?

Коли створювали інститут «Кристал», і керівники, і підлеглі були молодими. Було прагнення зробити щось нове. З часом керівництво почала хвилювати тільки боротьба за збереження свого статусу, і це все загубило.

Тому для розвитку мікроелектроніки в Україні зараз важливо, щоб були ентузіасти. Свого часу я навчав багатьох гарних молодих спеціалістів у своєму відділі, але вони зараз за кордоном. Важливими також є фінансова підтримка мікроелектроніки й освіта, щоб виростити нових фахівців. І, звісно, час на відновлення цієї сфери.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU