Чому Київ атакують реактивними шахедами вдень і як підготуватися до зими. Інтервʼю з Флешем

Тиждень денних атак реактивними шахедами на Київ — не випадковість, а прорахована тактика ворога, каже радник президента з технологічних напрямів оборони Сергій (Флеш) Бескрестнов. Росіяни відправляють дрони на ціль буквально з конвеєра, а роль ППО в протидії їм мінімізується через висоту та швидкість польоту.

Ми поговорили з Флешем — про те, чому в України досі немає реактивних перехоплювачів, хоча їхня потреба була очевидною ще рік тому, як розвиватимуться технології дронів найближчим часом та що варто зробити вже зараз, щоб бути готовими до зими.

Про терор останнього тижня

— Київ та інші міста безперервно тероризують реактивними дронами ось уже тиждень. Чому саме зараз — і скільки це триватиме?

Така тактика була очікуваною. Питання радше в тому, чому вона запрацювала саме зараз. Раніше, щоб ефективно атакувати нас звичайними шахедами на бензиновому двигуні, росіянам потрібен був нічний час. Удень наші мобільні вогневі групи (МВГ) бачать і збивають дрони значно краще, ніж уночі: стріляти по цілі з кулемета в темряві набагато складніше.

Реактивні шахеди змінюють цю логіку. Вони літають вище і швидше, тож роль МВГ у протидії їм суттєво мінімізується — а для ракетної загрози час доби взагалі не має значення.

Тому коли в росіян зʼявився вибір, коли саме бити по нас, вони перейшли на денні атаки. Це дає їм додатковий ефект: постійні тривоги вдень паралізують цивільне життя й бізнес, зупиняється «Укрзалізниця», метро.

Це схоже на свого роду зворотний звʼязок: вони активно моніторять українські соцмережі та бачать дописи про те, наскільки важко населенню й транспорту. Фіксують, що атака дає бажаний ефект — і продовжують діяти так само. Не можна недооцінювати ворога — там явно проводять аналіз OSINT і розуміють, як атаки впливають на життєздатність великого міста.

Сподіваюся, що наша ППО зможе протистояти терору. Зараз у росіян немає достатньо реактивних шахедів, запасу, щоб бити такими ж хвилями, як раніше. Вони атакують нас буквально з конвеєра — щодня ми знаходимо уламки дронів, виготовлених буквально напередодні. Тобто йдеться не про накопичений запас.

Загалом нам потрібна достатня кількість перехоплювачів, щоб знищувати ці шахеди ще на підльоті, не даючи їм долетіти до Києва. Тільки тоді росіяни втратять той інформаційний, політичний і соціальний вплив, якого прагнуть.

Я впевнений, що такі перехоплювачі з’являться скоро, але не можу сказати вам, коли саме, — бо ця інформація важлива і для ворога. Вони теж намагаються зрозуміти, скільки часу в них ще є.

Минулого місяця це було приблизно 1,5 тисячі реактивних шахедів, цього місяця — уже близько 3 тисяч. І всі вони — просто з виробництва.

— А як у нас з протидією?

Щоб максимально ефективно й дешево протидіяти реактивним шахедам, потрібні реактивні перехоплювачі — за аналогом того, як ми раніше працювали проти звичайних дронів звичайними перехоплювачами. Не випадково росіяни відмовилися від атак звичайними шахедами. Не таємниця, що наше ППО збивало 97, а іноді й 98 відсотків цілей. При такій ефективності перехоплювачів витрачати звичайні шахеди стало для ворога невигідно, тож він змінив тактику й перейшов на реактивні.

У нас наразі є щонайменше чотири типи реактивних перехоплювачів, але вони на стадії фінального тестування й апробації в бойових умовах. Говорити про їх виробництво мільйонами штук прямо зараз не доводиться — поки триває завершальний етап випробувань. А доти проти реактивних шахедів працює звичайне ППО. Йдеться про ракети, кулемети, гармати (зокрема, зенітні), а також дуже важливий сегмент — наші винищувачі.

Виробництво українського реактивного перехоплювача, скриншот з відео Федорова

Коли реактивний шахед летить на висоті 4-5 км і тримає цю висоту, дістати його дуже важко — і тут якраз допомагають наші пілоти на літаках, які атакують такі цілі. Перехоплювачі при цьому працюють майже нечутно, а ось наші зенітні гармати й ракети якраз добре чути.

Тому Київ і передмістя постійно чують цю стрільбу: гучну, потужну

Буває, що самого шахеда не чутно взагалі, бо він летить десь на висоті двох кілометрів, а звуку від нього майже немає. Зате чути роботу нашого ППО. І людям здається, що це нескінченні вибухи неймовірної гучності. Звичайна людина не може на слух відрізнити вибух від прильоту шахеда від пострілу нашої гармати. Тож складається враження, ніби ці дрони постійно кудись влучають, ніби місто безперервно під ударом. Насправді ж це працює наше ППО.

Тому ефективність у нас є: на рівні більш як 80 відсотків. Збиваємо не так ідеально, як раніше це робили звичайні перехоплювачі. Але можу сказати, що майже всі реактивні шахеди ми таки збиваємо. Просто відбувається це дуже гучно.

— Якщо тактика ворога була очікуваною, то чому в нас ще немає реактивних перехоплювачів? Ми проґавили момент, коли про них треба було думати, чи це технологічно складно і бракує технологій, людей, компонентів?

Коли я був радником Михайла Федорова, я вже тоді попереджав усіх, що настане час реактивних шахедів — буквально за чотири-шість місяців. Я постійно про це казав, і в Міністерстві оборони це також розуміли: ми регулярно проводили зустрічі з виробниками, і всі вони казали, що рішення ось-ось буде готове.

Взимку я був на великій нараді, де зібралися виробники наших перехоплювачів. Мінімум сім-вісім компаній казали, що в них уже майже все готово.

Утім, розумію, чому все ж виникла проблема. Коли компанія проєктує перехоплювач, вона розраховує його на певну швидкість цілі. Якщо шахед летить 200 км/год, перехоплювачу потрібна швидкість 250-300 км/год. На момент, коли ми спілкувалися з виробниками, росіяни застосовували «Герань-3» — реактивний дрон зі швидкістю 280-300 км/год, і саме під нього всі розраховували перехоплювачі.

Але росіяни це теж розуміли і в якийсь момент повністю відмовилися від виробництва «Герані-3», перейшовши на «Герань-4». А це вже не 300 км/год, а 400, 500, навіть 550 км/год. Щоб збивати такі цілі, перехоплювач потрібен значно швидший — а це вже зміна в проєкті, новий виклик для виробників.

Герань 4

І не всі виробники мали рішення, здатне впоратися з новою швидкістю, — довелося все переробляти. Війна — це постійна зміна тактики й технологій, і ворог робить це дуже швидко. Ми ж, на жаль, дещо інерційні в цьому процесі, і зараз в цьому наша проблема.

Що роблять виробники ППО і як справи в Міноборони

— Читаю ваш канал, і час від часу ви звертаєтеся до читачів із проханням показати, наприклад, хвіст «Герані», плату абощо. Чи немає потреби створити в Україні окремий майданчик або інший формат взаємодії, де можна було б зібрати інженерів і тих, хто на цьому розуміється, — щоб збирати такі знахідки й інженерну експертизу системніше?

Це зовсім інший процес. Я намагаюся розповідати людям щось цікаве, щоб вони не «втикали» в TikTok і не деградували, згрубша кажучи. У мене велика аудиторія, яка думає, серед неї багато інженерів. Це відкрите спілкування: я даю певну інформацію, інсайти, щоб люди теж міркували, цікавилися технологіями, розвивалися.

І потім мені багато людей пишуть в особисті повідомлення, що завдяки каналу вони, наприклад, зараз служать у радіорозвідці, працюють у технічному напрямку, служать у БПЛА — тобто канал зацікавив їх сучасними технологіями, вони почали вивчати тему самостійно, розбиратися. Я дуже вдячний за це.

Мені шкода, що більшість нашого соціального простору в мережі — це порожні розмови ні про що. Якщо почитати блогерів, це переливання з пустого в порожнє: «буде атака з напрямку Білорусі чи ні», «а що атакуватиме Росія — воду чи щось інше».

Коли я ставлю якісь питання на своєму каналі, це не означає, що в мене немає відповіді, — здебільшого я сам усе знаю. Це просто мій спосіб залучити людей до спілкування. І люди відчувають, що це потрібно: дають свої варіанти, свої відповіді, свої версії. Буває, що така дискусія нам щось підказує. Хтось заперечить: мовляв, росіяни ж теж це читають. Але ж ми вже давно зрозуміли, що проти нас воюють не ідіоти.

Так, у росіян на фронті чимало покидьків, але водночас у них є науковці, талановиті студенти. В особливу економічну зону Алабугу залучають молодь до роботи. У них є інститути, вони їздять на конференції, читають наукові статті.

— Як змінилася ваша роль, відколи ви стали радником президента, а не міністра оборони?

Мій доступ до інформації змінився за масштабом. Міністерство оборони — це передусім ЗСУ та саме міністерство. А на рівні президента йдеться вже про ширше коло: Нацполіцію, Нацгвардію, СБУ.

— Ви спілкуєтесь із новим очільником Міноборони? Можливо, у вас є спостереження, куди ми рухаємося в плані технологій? Як новий очільник розуміє процеси?

Я спілкуюся абсолютно з усіма — і з новим міністром оборони, і з начальником Генштабу, і з головнокомандувачем Драпатим. Але тверезо розумію, що зараз у цих людей дещо інші пріоритети: вони щойно розпочали роботу, їм потрібно формувати команду, закривати більш нагальні питання.

Для Міністерства оборони зараз пріоритет — це, наприклад, зовнішні контракти, підтримка партнерів. І я розумію, що не на часі відволікати людей від важливішого.

У нас є домовленість: коли всі процеси більш-менш устаткуються, відбудуться зміни в командах і керівництві, коли найважливіші питання будуть закриті, — ми почнемо вже працювати над технологіями, з якими я маю справу, вже у робочому режимі.

— Окрім реактивних перехоплювачів, які ще є інженерні виклики? Чи бракує нам інженерів у війську, який їхній технічний рівень?

Усі завдання я б умовно поділив на глобальні й менш глобальні.

Глобальні — це, наприклад, те, що робить КБ «Луч», ракети «Нептун», Fire Point. Це вкрай дорогі й складні проєкти, над якими працюють підприємства нашого оборонпрому. Інший напрямок — мале ППО, перехоплювачі, РЕБ, радіозв’язок. Тобто йдеться про локальні рішення для фронту, менш масштабні технології, де активно працює Brave1 і багато команд у цих напрямках.

Власна балістика — це теж глобальне питання

Маленька команда, якісь хлопці з Київського політеху, тут нічого не зробить. Це потребує рівня держави, великих фінансових витрат і абсолютно іншого інженерного рівня. Я впевнений, що власна балістика в нас з’явиться вже наступного року.

Антибалістика — теж складне питання, і ми розуміємо, що це пріоритетний напрямок (зокрема, проєкт «Фрея»). Тут у нас багато залежностей від партнерів з Європи. Антибалістика буде, але це довгий процес. Розраховую, що вже наступного року ми побачимо перші результати. Інші, менш глобальні рішення — це, наприклад, реактивні перехоплювачі.

Думаю, для нас буде викликом і те, що вже існує, — КАБи. Вони нікуди не зникли, постійно атакують на фронті. Ми чекаємо, що з’явиться перехоплювач-винищувач «Гріфін» із ракетами «Метеор», які працюватимуть проти КАБів.

Є ще одна невирішена проблема — це мережі керування шахедами онлайн. Ми над цим теж працюємо.

Особистий виклик для мене — проєкт «Рассвет», який росіяни будують замість Starlink, тож нам теж потрібно розвивати РЕБ у цьому напрямку. Думаю, у нас є приблизно пів року на ці розробки, і чекати не варто.

Я знаю, куди рухатимуться росіяни. Вони вже розуміють, що реактивний перехоплювач у нас з’явиться, це лише питання часу. І розуміють, що ми знову збиватимемо близько 98% реактивних шахедів. Я в цьому впевнений. А що далі? Їм потрібно щось нове.

І росіяни вже над цим працюють. Зараз вони роблять ставку на наступний етап цієї еволюції — реактивну бюджетну ракету. Це «Герань-5», це «Бандероль», це «Дань-Т», «Дань-М», реактивний КАБ МПБ-5Р. Вони намагатимуться нарощувати швидкість. Якщо «Герань-4» летіла 300-500 км/год, то це вже буде 500-650 км/год. Це вже фактично ракета — і перехоплювачу проти такої цілі працювати буде дуже важко.

Нам потрібні власні дешеві ракети — і робити їх треба вже зараз. Я бачу статистику, розвідка дає прогнози щодо того, скільки дешевих крилатих ракет типу «Бандеролі» і «Дані» росіяни планують виробляти наступного року, — і це багато.

Якщо ми зараз не зреагуємо на цей виклик, то знову — вже вкотре — опинимося за пів року в ситуації, коли будемо запитувати одне одного: «А чого ж ми чекали? Як так сталося? Чому?».

Технологічний процес не має кінця. І я дуже хочу, щоб ми були на крок попереду росіян, а не навпаки.

— А чи не можемо ми перескочити цей етап зі швидкістю — тобто оминути стадію нинішніх реактивних шахедів — і одразу працювати на випередження, над тими реактивними ракетами?

Це один з варіантів, і така робота вже ведеться. Не можна сказати, що ми нічого не робимо по ракетах, — це відбувається постійно.

Але це складне технологічне завдання. Є рішення, з якими можуть впоратися звичайні інженерні команди. Наприклад, перехоплювач на зразок P1-SUN чи STING — це просте рішення: електромотор, бойова частина, вартість близько 1000-1500 доларів. За такі гроші нічого особливо технологічного не зробиш. Багато невеликих команд мали спроможність його спроєктувати.

А ракета — це двигуни, система наведення на ціль, активна головка самонаведення, система контролю. Команда з двадцяти людей не зробить таку ракету швидко. Для цього потрібне велике підприємство з відповідними інженерними спроможностями — можливо, за підтримки західних фахівців. Якби це було так легко, ми б уже давно це зробили: повномасштабна війна триває п’ять років, і весь цей час ми розуміємо, що ракети нам потрібні.

Це відповідь і на те, що зараз ми збиваємо шахеди ракетами, де одна така — західна — коштує близько пів мільйона доларів. Ціни величезні, технології складні. Упевнений, що в нас буде своя ракета, але знову ж таки коли — питання часу.

— Це також питання інженерного таланту чи ресурсів? Ми часто говоримо, що Україна — це оборонна долина і на нас всі рівняються, вчаться. Зрозуміло, що це стосується безпілотників здебільшого. Але в цьому випадку йдеться про навички, ресурси — чи все разом?

Це комплексне питання. Я впевнений: якби якась команда прийшла до держави й сказала, що у них усе є, потрібні тільки гроші, у нас така ракета вже давно була б. Справа, по-перше, в інженерному ресурсі і, по-друге, в технічній базі для розробки таких рішень. З науковою базою та інженерами в нас поки що складнувато.

У світі це вже давно вибудувана система. Є підприємство, у нього є виробництво, але є ще й R&D — дослідницько-конструкторська структура (у Союзі це називалося науково-конструкторським бюро). Щоб поставити щось на виробництво, спочатку це потрібно розробити. А для цього слід інвестувати гігантські гроші, бо знадобиться багато спроб. Це стандартна світова практика.

Потрібно платити людям зарплати, потрібен час на тестування, полігони, науково-технічна база, обладнання. І щоб хтось це фінансував. Бо позиція держави часто: «Коли у вас усе буде готове, ми готові купувати». Але гроші на саму розробку — це ж мільйони доларів, потрібні для того, щоб зробити якісний продукт на рівні світової конкуренції.

У нас є гранти від Brave1, вони намагаються фінансувати команди, які приходять із конкретним проєктом і заявляють про свої напрацювання. Але й ці гранти — не той масштаб фінансування, що потрібен для таких завдань.

Про космічні проєкти і неробочі «старлінки»

— Щодо Starlink і російського проєкту «Рассвет». Наскільки сильно росіяни просунулись у тому, щоб глушити наші старлінки?

У росіян є проєкт, який називається «Пересвет-М», і кілька подібних рішень, спрямованих на пригнічення сигналів супутників, зокрема звʼязку Starlink. Це великі РЕБи.

У Starlink є два канали: Uplink і Downlink. Uplink — це сигнал, який іде від термінала вгору до супутника. Downlink — канал, яким сигнал із супутника спускається вниз до термінала.

Росіяни ставлять перешкоду на канал Uplink — тобто заважають супутнику SpaceX чути термінали на Землі. Ця перешкода спрямована на супутник і за потужністю сильніша за сигнал самого термінала. Через це супутник, пролітаючи над територією, чує тільки перешкоду, а не сам термінал.

Це просте, класичне рішення для РЕБ. Вони глушать супутник, який обслуговує певну ділянку — прямо над точкою, де стоїть система, — і створюють зону без звʼязку Starlink розміром приблизно 5 на 5 км, тобто близько 20 квадратних кілометрів. І зараз вони масштабують такі рішення.

Коли ми почали атакувати росіян, використовуючи Starlink-термінали для розвідки, вони почали ставити РЕБ, щоб захищати власну інфраструктуру. Зараз таких точок багато, вони швидко масштабуються: закривають Крим та інші окуповані території, ставлять системи біля трас, біля ППО, біля складів — щоб ми не могли вести розвідку через Starlink.

— Днями писали, що в росії виникли проблеми з розгортанням мережі «Рассвет». Усі 16 супутників із нової партії, запущеної 19 липня, більш ніж за місяць так і не дісталися робочої орбіти. Частина апаратів уже почала втрачати висоту. Наскільки це втішні новини і чи є можливість, що у них все ж не вийде ефективно протидіяти старлінкам?

Росіяни загалом запустили 36 супутників «Рассвет», і половина з них дійсно не змогла вийти на задані орбіти. Причиною називають недоопрацювання в двигунах. Але не варто недооцінювати противника. Наступна партія супутників уже готується до запуску.

— А чи можемо ми якось підсилити Starlink або протидіяти цим перешкодам?

Ніяк — це фізика. Коли супутник не чує термінал, нічого не вдієш.

— Тобто в якійсь перспективі Starlink може стати неефективним?

Треба розуміти масштаб: якщо одна точка закриває 20 квадратних кілометрів, щоб перекрити все, потрібно дуже багато таких точок. А ці системи РЕБ коштують не дешево — приблизно від мільйона до мільйона і двохсот тисяч доларів за одну точку. Тобто росіяни вкладають гігантські гроші в побудову такого РЕБ, і повністю закрити все не вийде — для цього потрібні надто великі інвестиції. Але можна захистити ключові обʼєкти: склади, військово-морські бази, кораблі, катери, військові частини, радіолокаційні станції, системи ППО. Цим вони ускладнять нам атаки. А потім поступово почнуть закривати й траси та інші напрямки.

Вони побачили, якого колапсу ми завдали їм дипстрайками, який логістичний локдаун їм влаштували, — і в них була, по суті, лише одна відповідь: розгортати РЕБ, який блокує роботу Starlink.

І коли в росіян запрацює повноцінна мережа «Рассвет», їхній аналог Starlink, нам потрібно буде мати аналогічний РЕБ. Це виклик для нас, і часу не так багато.

Макет російського аналога Starlink

— А як у нас справи із супутниками?

Ніяк — власних супутникових проєктів у нас немає. Є партнери: SpaceX, проєкт OneWeb, який розгортає Eutelsat як європейський аналог Starlink. Є ще Amazon, який також дуже швидко будує свою мережу й запускає супутники.

Думаю, альтернативи з’являться, але всі ці супутникові мережі так само можуть піддаватися впливу РЕБ.

— Ще є компанія STETMAN, де СЕО був Дмитро Стеценко, — він, на жаль, помер кілька місяців тому.

Зараз вони надають послуги звʼязку, орендуючи канали на європейському геостаціонарному супутнику. У них були плани запускати власні українські низькоорбітальні супутники, і, наскільки памʼятаю, восени-взимку планувався перший тестовий запуск.

Але ж ми розуміємо, що один супутник — це, по суті, нічого. Щоб побудувати стабільну мережу покриття, потрібно дуже багато супутників, а це величезні інвестиції. В Amazon, наприклад, достатньо коштів, щоб запустити одразу 5000 супутників.

— Коли заступницею міністра оборони була Катерина Чорногоренко, її команда анонсувала створення космічного управління. Наскільки я розумію, воно так і не запрацювало. Для держави це, вочевидь, не пріоритетне завдання — цікаво, чому? Це так і має бути, чи ми колись усе ж таки візьмемося за це?

У нас є Національне космічне агентство, і є космічне управління в рамках Міністерства оборони. Якщо Національне космічне агентство відповідає за все, що стосується космосу з погляду України загалом, то в Міноборони йшлося про концепції військового використання космосу тощо.

Ми розуміємо: можна створити структуру, але якщо їй немає чим займатися, вона буде перейматися лише паперами, доктринами, участю у виставках і конференціях — і нічим більше. Я розумію, що нам потрібні власні супутники, і така програма потребує державного фінансування.

Можливо, ми зараз цим не займаємося, бо в нас є партнери, які дають нам можливість користуватися своїми мережами. Для Росії це зручніше — у них є власні космодроми й виробництво, вони можуть самостійно запускати супутники.

Ми знаємо, що у світі є кілька космічних держав, які самі будують і запускають супутники, а решта країн змушені орендувати виробництво й ракетоносії для запуску.

Це питання до загальної державної доктрини щодо використання космічного ресурсу. Тому я не можу зараз відповісти, які в нас плани і чому на державному рівні ці рішення поки що не фінансуються.

— У нас велика, приблизно мільйонна, аудиторія технічних фахівців. Можливо, ви підкажете інженерні спільноти, куди можна долучитися? Що загалом можете порадити інженерам: як стати корисним, долучитися до важливих справ?

Мені багато хто пише, що під час війни багато толкових програмістів та інженерів потрапляють на фронт. Хочеться, щоб ми змінили цей підхід. У мене є віра, що команда Драпатого, коли матиме на це час, змінить ці процеси. Бо не має бути так, щоб толкові інженери виконували непрофільну роботу. Вони мають працювати на благо країни там, де їхні навички дадуть найбільшу користь. Ми знаємо, що зараз є багато виробництв, зокрема військових, які дають бронювання своїм фахівцям.

Також є багато команд, які самостійно щось розробляють. Можу сказати: якщо у вас є якесь рішення і потрібне фінансування чи допомога держави, можна звертатися до проєкту Brave1 — там дають реальну підтримку. Це державний військовий акселератор класичного типу: якщо у вас є ідея, є що показати — прототип, чітке розуміння, що потрібно для наступного етапу розробки, — Brave1 може в цьому допомогти. Знаю багато проєктів, які завдяки цьому розвинулися.

До чого краще готуватися зараз

— Що визначатиме перебіг війни далі?

Зростатиме роль штучного інтелекту в БПЛА, у керуванні дронами. Росіяни це вже демонструють — у них уже є БПЛА, які літають автономно. Це V2U, це нова «Молнія».

Думаю, це лише питання часу, коли їхні шахеди також почнуть використовувати штучний інтелект і нейромережі для розпізнавання цілей. Це наше майбутнє. Рано чи пізно РЕБ закриватиме всю територію Росії, навігація по супутникових сигналах на їхній території стане неможливою — так само, як і в нас. І тоді потрібно буде шукати інше рішення для того, щоб наші дипстрайки могли літати — наприклад, візуальну навігацію по орієнтирах на далекій дистанції.

Росія вже займається автономним польотом і автономним пошуком цілі. У них уже є ці «Молнії». Коли я відкриваю їхні дані (на жаль, більшість зашифрована), то бачу назви обʼєктів, з якими вже працює нейромережа: наприклад, танк, машина, залізниця, локомотив. Тобто в них уже є нейромережа, навчена шукати й атакувати потрібну ціль — як виглядає склад потяга, як виглядає «Нова пошта». Тобто можна взяти ударний БПЛА, відправити його автономно на іншу територію — і цьому БПЛА вже нічого додатково не потрібно.

Йому не потрібні сигнали супутникової навігації, бо він бачить картинку й орієнтується самостійно за нею. Йому не треба вказувати конкретну ціль — можна просто сказати: «Шукай залізницю, рухайся вздовж неї, рано чи пізно знайдеш склад, і атакувати треба перший елемент у складі — локомотив». Або: «Шукай дорогу, трасу, рухайся вздовж неї і шукай військову машину — якщо побачиш, атакуй». Або ще простіше: «Рухайся так, і коли побачиш перший склад — а склад виглядає ось так, — атакуй». Нейромережа сама розпізнає, що це складське приміщення.

Це буде таке дещо моторошне майбутнє, коли і ворог відправлятиме до нас (а ми до нього) БПЛА, які автономно шукатимуть цілі й атакуватимуть. Штучний інтелект уже здатний навіть розпізнавати військового за наявністю зброї. Я бачив такі моделі в росіян, у них є навіть окрема назва для цього — «солдат зі зброєю».

У нас, на жаль, я поки не бачив, щоб такі рішення застосовувалися масово. І це якраз той напрямок, де розробники, які цим займаються, можуть суттєво допомогти.

У нас дуже потужні фахівці з нейромереж, і вони зараз активно працюють, але трохи для іншого. Ми застосовуємо нейромережі для аналізу картинки з розвідувального БПЛА, щоб розуміти, де що у ворога приховане. Знаю, що вже є багато таких продуктів, багато хлопців побудували подібні рішення. Тобто нейромережа нам зараз допомагає знаходити цілі — і ми почали це робити давно, навіть раніше за росіян.

Але росіяни обігнали нас у технології застосування нейромереж безпосередньо на борту БПЛА. Це вже трохи інше. У них стоїть, наприклад, Jetson Nano, і працює нейромережа YOLO пʼятої версії — досить стара модель, але вона добре справляється з розпізнаванням візуальних обʼєктів.

Вони навчають цю нейромережу вже, мабуть, кілька років. Візьмімо, наприклад, дрон V2U, де стоїть швидкий накопичувач. Раніше це було 128 ГБ, зараз бачимо вже 2, 3, а іноді й 4 ТБ. Це означає, що обсяг моделей нейромережі, якими вони оперують, постійно зростає. Якщо раніше їм вистачало невеликого диска, то зараз обсяг даних, на яких навчається їхня нейромережа, значно збільшився. Побоююся, що це лише питання часу, коли ми побачимо цю технологію на шахедах.

Багато років вони навчають ці системи, обробляють величезні датасети, щоб такі роботи-вбивці стали повністю автономними. Хто любить фантастику, той пам’ятає твір Роберта Шеклі «Сторожовий птах» — про роботів-вартових, які самостійно вбивають. Колись це справді здавалося фантастикою, а зараз це вже зовсім поруч. Ось цими «Молніями» зі штучним інтелектом вони атакують Запоріжжя — дуже активно і результативно.

Атакували, наприклад, ТЦК, військкомати — влучали саме «Молніями». Атакували навіть наш порт таким автономним БПЛА. Бо навчити нейромережу розпізнавати, як виглядає причал і корабель для атаки, — це не складна задача.

— Ми використовуємо технологію для іншого. Чому?

У нас є подібні застосування — ми ж не дурніші. Але в росіян це серійне рішення, яке вже давно масштабовано працює по всьому фронту. Хто знає, що таке «Молнія», розуміє, у чому небезпека: вони почали застосовувати рішення на штучному інтелекті на найдешевшому російському БПЛА, тобто в масовому масштабі.

Такими темпами вони можуть масштабувати це рішення на тисячі, навіть десятки тисяч БПЛА. У нас такого немає. Є прототипи, які показують, що подібні технології можуть у нас працювати. Але немає БПЛА, який ми могли б випускати десятками тисяч.

— Щодо зими звучать невтішні прогнози. Що б ви порадили тим, хто не планує виїжджати з Києва, і загалом — які ваші прогнози щодо зими?

Для мене це теж непросте питання, бо не хочу сіяти паніку в країні. Я постійно бачу, як у Telegram-каналах з’являються якісь «пророки», які починають розповідати, що саме буде. Та ніхто, крім самих росіян, не знає, якими саме будуть їхні удари балістикою і які в них плани. А фантазувати можна про що завгодно. Але точно знаємо одне: росіяни атакуватимуть енергетику. Так було щороку, і цей рік не стане винятком. Ми знаємо це напевно, бо їхнє Міністерство оборони саме офіційно анонсувало початок атак на енергетику України.

Історія з балістикою небезпечна. Партнери фізично не зможуть надати нам потрібну кількість антибалістичних ракет. А наш проєкт «Фрея» ще не готовий, щоб дати нам антибалістичний захист. Ця зима буде для нас особливо важкою.

Інфраструктура більш-менш захищена від влучань шахедів — ми побудували залізобетонні укриття на підстанціях біля трансформаторів. Але балістика — це не шахед. Це 500 кілограмів бойової частини, це «Циркони». Росіяни знають усі наші мережі — де що розташоване. Київ живе на паровому опаленні, це залежність від ТЕЦ, і росіяни це теж знають. А наші ТЕЦ після минулої зими не знати, у якому стані.

Зима буде важкою, але не в плані їжі чи пального. З цим усе буде гаразд, голоду не буде. Люди зараз масово скуповують товари, піддаючись паніці, але наш ринок тісно повʼязаний із Європою. Якщо забракне якогось товару, Європа нас ним завалить. Так, можуть виникнути локальні проблеми з окремими товарними групами, якщо Росія зруйнує якесь конкретне виробництво. Але тотального дефіциту не буде. А ось удари по енергетиці — будуть.

Тому раджу, поки є час і ціни не піднялися, купувати генератори, павербанки, аналоги EcoFlow

Усе це можна замовити з Китаю й почекати кілька тижнів на доставку з AliExpress, а не робити це потім у поспіху. У кого є кошти — гібридні інвертори з акумуляторами. І варто мати запас пального, щоб не стояти в чергах на заправках у перший день, коли щось трапиться. Пальне в нас буде — питання лише в тому першому дні, коли всі одночасно поїдуть закуповуватися. Тож нехай буде хоча б невеликий запас, каністра на 10 літрів.

Багато ОСББ встановлюють генератори, щоб працювали ліфти, акумуляторні батареї для насосів тощо. Якщо це сучасне ОСББ, де мешкає молодь, — це одна історія. Коли йдеться про старі райони, де живуть переважно пенсіонери з невеликими доходами, де немає навіть ОСББ, а обслуговує ЖЕК, — там буде значно важче. Особливо якщо це райони з паровим опаленням, а таких у нас чимало.

Сподіваюся, що влада Києва це розуміє й зараз щось робить у цьому напрямку. Удари по столиці викликають найбільший резонанс, тож росіяни намагатимуться взимку створити тут соціальний колапс. Можливо, потрібно додатково бурити артезіанські свердловини, щоб забезпечити воду. Потрібно будувати стаціонарні пункти обігріву на вулицях — і це мають бути не намети, а щось серйозніше, з генераторами. Це слід робити вже зараз, поки є час.