Drive your career as React Developer with Symphony Solutions!
×Закрыть

«Мені здавалося, що IT — це про престиж, гроші та свободу». Розповідь фронтенд-розробниці, що пішла зі сфери

Міла Возна 6 років працювала фронтенд-розробницею, а потім пішла з IT-сфери в нікуди й згодом знайшла себе у гештальт-терапії. Розпитали Мілу, чому вирішила змінити професію, що не влаштовувало її в IT, як боролася з тривогою втратити комфортний рівень доходу та заново шукала свій професійний шлях.

Двотижневий похід у Норвегії, 2018 рік

Мала велике бажання заробляти гроші

Я прийшла в сферу ІТ у 18 років — на першому курсі університету, вчилася на соціолога. Хоч жила в Києві, отримувала стипендію та не мала потреби сама себе забезпечувати, у мене було велике бажання заробляти більше грошей для самостійності та свободи дій. Отож влаштувалася в e-commerce компанію копірайтеркою. Працювала паралельно з навчанням у виші: писала тексти для SEO-оптимізації в інтернет-магазині, згодом додалася робота контент-менеджерки.

Був 2010 рік, я отримувала стипендію приблизно 500 гривень і заробляла 2000 гривень. Тоді збагнула, наскільки більше свободи з’являється зі зростанням доходу. Могла оплачувати собі навчальні курси, подорожі та швидкоплинні бажання. Привіт, перші татуювання і тестування межі між «хочу» і «можу».

За рік на роботі мені довірили створення банерів і тизерів для реклами, потім складніше — перемкнулася на підготовку landing page. Почала дивитися навчальні ролики на YouTube, швидко набила руку у фотошопі та перекваліфікувалася у вебдизайнерку. Базу вебдизайну та верстки (HTML, CSS) освоювала самостійно. Коли чогось не знала, зверталася по допомогу до колег і старших по «цеху». Коли відчувала, що й цих знань бракує, довчалася на курсах із верстки.

Згодом усе це використовувала для створення лендінгів та інтернет-магазинів «під ключ» у тій самій компанії. Але вже як спеціалістка широкого профілю: готувала макети сайтів, дизайн, робила крос-браузерну верстку, налаштовувала кошики інтернет-магазинів, підключала JavaScript і jQuery, затверджувала все та вносила правки. Щоб розвиватися, постійно брала на себе нові завдання. Зрештою стала такою собі «різноробочою» — десь треба сайт почистити від зайвих скриптів, десь кошик додати, десь редизайн зробити. Я вміла все потроху.

Паралельно з роботою в компанії брала замовлення на фрилансі як фронтенд-розробниця: створювала односторінкові сайти, інтернет-магазини для салонів краси, сайти для консалтингових компаній та різноманітних wow-товарів з телемагазинів. Добре спрацювало сарафанне радіо, і, коли замовлень стало більше, ніж могла виконати самостійно, я кооперувалася з підрядниками та контролювала процес, узгоджуючи із замовниками деталі. Так у нас з’явилася мінікоманда розробників-фрилансерів, які працювали ночами, поза основною роботою.

Якось я поставила собі мету за літо заробити вдвічі більше, ніж за весну. Навесні вийшло 2,5 тисячі доларів, але здавалося, що можу більше. Тоді перевиконала план за перші три тижні червня, працювала ледь не цілодобово, на драйві, і почувалася людиною, яка «захотіла і змогла». Так дотягла до кінця літа. Зрештою накопичувальний ефект психоемоційного та фізичного виснаження відгукнувся мені панічними атаками, які не на жарт мене перелякали.

Вийти з режиму «досягнення заради досягнення» допомогли багато відпочинку, здорове харчування, медитації, достатній сон та уважне ставлення до себе. Я стала брати менше фриланс-замовлень, погоджувалася лише на те, що справді подобалося за тематикою, а не на все підряд, як було раніше. Але загалом фрилансила постійно, поки працювала в IT — 3-4 роки.

Мій типовий айтішний день був такий: вранці приходила в офіс після тренажерки чи пробіжки на вулиці, працювала до сьомої-восьмої вечора. Найчастіше мала ще фрилансові замовлення, тому могла до другої чи третьої ночі залишатися в офісі. Відтак їхала на таксі додому та лягала спати. Водночас займалася практиками усвідомленості, якими зацікавилася у 17 років, творчістю — флористикою, декоруванням, вивчала буддизм, допомагала організовувати ІТ-івенти, оформлювати вечірки як декораторка.

Чому я взагалі хотіла працювати в IT? Мені здавалося, що це про престиж, гроші та свободу. Відчуття причетності до IT-спільноти тішили его, а моє оточення та спосіб життя приносили задоволення — поїздки, конференції, вечірки після них. Тоді я уникала питань цінностей і місії. Пояснювала тим, що це непогані гроші, які дозволяють вести такий спосіб життя, який мені подобається, з тими подіями, які люблю.

Фестиваль Vibronika, волонтерство. Photo by Ambio Photographer

Не відчувала цінності виконаної роботи

Я отримувала радість від роботи, та це була радше радість від спілкування з колегами. Це було про азарт кидати собі виклики, братися за складні проєкти й долати труднощі. Але я не відчувала, що займаюся чимось по-справжньому корисним або тим, що хоча б не шкодить суспільству.

Я могла виконувати замовлення щодо сайтів, які продають, наприклад, чаї для схуднення чи креми від випадіння волосся. Вважаю недоречним і безглуздим продавати таке людям. Тому хотілося обирати лише ті проєкти, що відповідають моїм цінностям. А це щирість, відкритість і чесність. Та й працювати в офісі зранку до ночі, мати постійний графік без можливості урізноманітнити його — це мене засмучувало.

Єдине, що дуже подобалося, — допомагати в організації конференцій як менеджерка, флористка-декораторка чи розробляти програму афтепаті. Часто на таких івентах я входила до складу організаторської команди, тож знала багатьох класних людей, власників IT-компаній.

Я бачила, як відпочивають ті, в кого є шалені гроші, й мені це здавалося досить прагматичним. При першому більш-менш глибокому особистісному спілкуванні виявлялося, що людина не почувається щасливою попри те, що в неї стільки всього кльового в житті. Я думала: «Стоп, як так узагалі може бути? Здавалося б, люди мають владу, гроші й багато переваг у суспільстві, але все одно нещасні. Що не так?». Від зустрічі до зустрічі з власниками IT-бізнесів я міркувала над цим питанням.

Усі мої друзі з IT добре заробляли, тому ми могли проводити час різноманітно: виїжджали кудись на вихідні, могли рвонути в Азію на місяць, займалися серфінгом. Я бачила, що друзі не зі сфери ІТ не можуть так легко поїхати з нами відпочивати, їм треба відкладати для цього гроші, докладати значно більше зусиль. Тому, коли я чітко почала розуміти, що робота не приносить задоволення, мене лякало, що в жодній іншій сфері у найближчому майбутньому я не буду заробляти такі самі гроші.

Одна тільки думка про те, щоб зробити крок у невідомість, наводила жах. Я шість років присвятила IT і думала відмовитись від «успішного успіху», стати «ніким», новачком на початковому рівні в новій сфері. Це страшно. Найбільше лякало те, що лишуся без грошей, підтримки й повернуся в офіс.

Якось я поїхала на зимівлю в Таїланд (працювала в компанії віддалено), відпочивала сама, без друзів, без хлопця. Там опинилася в оточенні людей, які не були айтішниками, а просто жили своїм життям і здавалися дуже щасливими. Мене це так вразило. Я хотіла зрозуміти, що ж вони роблять, що їм вдається мати таке кльове життя.

Тоді стала аналізувати себе й інших айтішників зі свого оточення, зрозуміла, що більшість із них не жила своїм життям — це було більше про те, щоб відповідати якомусь образу та дотримуватися певного ладу, який хтось придумав, з очікуванням, що саме так буде добре. Мої знайомі класно заробляли, але не отримували справжнього задоволення від життя. А в Таїланді я зустріла тих, хто не мав великих статків, здавалося, ті люди жили значно простіше, але при цьому їхнє життя було більш наповнене сенсом.

Найстрашніше було знову повернутися в офіс

З тієї подорожі я повернулася з усвідомленням, що не хочу продовжувати оточувати себе людьми, з якими спілкувалася раніше. Розійшлася з хлопцем, з яким зустрічалася майже шість років, і зрештою повністю змінила оточення.

Відколи я зрозуміла, що так далі тривати не може, до моменту, коли наважилася на кардинальні зміни, минуло 9-10 місяців. Але одного дня це сталося — сміливість переважила страх невідомості і я звільнилася.

Тоді взяла квиток у Португалію в один бік. Разом з товаришем ми місяць організовували серф-тури. Згодом я повернулася до Києва та поїхала як волонтерка-декораторка на фестиваль. Усе було наче радісно й безтурботно, але супроводжувалося фоновою тривогою про те, що буде далі. Тоді я й гадки не мала, якою буде моя нова сфера діяльності.

Оскільки я кардинально змінила багато сфер життя одночасно, ні в чому не відчувала опори: сім’я особливо не підтримала мене щодо розставання з хлопцем і звільнення, оточення теж змінювалося. Щодня було лише дві регулярні справи, на які могла покластися, — це медитація та загартовування в річці. Практиками усвідомленості цікавилася вже давно, тож медитації на розвиток доброзичливості та співстраждання щодо себе допомогли мені пройти складний період. Щодня я сідала медитувати, бувало по кілька разів з однією метою — висловити собі безумовну підтримку та прийняти себе такою, як є, без опори на зовнішні обставини. Це додавало стійкості, щоб пережити внутрішній шторм.

Найстрашніше було уявляти, що в мене нічого не вийде й доведеться знову влаштовуватися в офіс. Було складно думати про те, що всі побачать: мені не вдалося знайти себе в новій професії й досягти успіху. Але це й мотивувало: розуміла, що не буду тією людиною, в якої нічого не вийде, а продовжуватиму пробувати себе в нових сферах стільки разів, скільки потрібно.

Я знала, що заробляти гроші в офісі не хочу, але те, що я вмію — це робити сайти. Тож вирішила для початку створити інтернет-магазин речей українських дизайнерів, які мені подобалися. Переважно це були ювелірні прикраси, декор, рюкзаки тощо. Обирала те, що було до душі та не шкодило довкіллю і тваринам, нікого не ображало й було естетично привабливим. Налаштовувала рекламу в інстаграмі та фейсбуці та приводила клієнтів. Два роки це приносило мені пасивний дохід.

Також я декорувала різні простори як флористка і їздила на ІТ-фестивалі як декораторка або у складі організаторської групи. Це давало дохід, щоб комфортно жити, але я не могла собі дозволити подорожі. Від цього відчувала дискомфорт. Але допомогли творчі задатки — я почала сама організовувати подорожі, набирати групи й таким чином багато мандрувала.

Усе це була моя дворічна творча відпустка для того, щоб перезавантажитись і зрозуміти, в якому напрямку рухатися далі.

Демерджі, Долина привидів. Крим

Я почала вивчати психотерапію, і моє життя наповнилося сенсами

Мій шлях у психотерапію почався після однієї розмови з власником ІТ-бізнесу. Якось ми пили чай на кухні, сміялися і плакали, читали записи зі шкільних щоденників до 5 ранку і щиро спілкувалися. Вранці я сіла в таксі з інсайтом, що, якщо навчитися дбайливо бути поруч з іншою людиною, це може стати силою, здатною зцілювати душі. І в цього є назва — психотерапія.

Приїхала додому з чітким усвідомленням, чим хочу займатися далі. І понеслось. Пішла вчитися на гештальт-терапевтку у Всеукраїнське об’єднання психотерапевтів, що практикують гештальт-підхід (ВСППГП). Для цього потрібно було мати психологічну, педагогічну або соціологічну освіту, в мене була остання.

Так почався довгий шлях, який визначив подальший розвиток моїх зацікавлень. Моє навчання триває вже два з половиною роки, а попереду ще три з половиною. Я ходжу на особисту терапію, веду клієнтів і працюю під супервізією. Супервізор — це людина, що наглядає за мною як терапевткою. З нею я можу обговорити свої почуття стосовно клієнтів, отримати зворотний зв’язок, підтримку, проконсультуватися щодо складних питань під час роботи.

Чому саме гештальт? У буддизмі, який вивчаю останні роки, багато уваги присвячено розвитку співстраждання та доброзичливості. В цьому є багато схожого з гештальт-підходом у психотерапії: Маршал Розенберг з його ненасильницьким методом спілкуванням, Карл Роджерс, навіть засновник гештальт-терапії Фріц Перлз. У гештальті багато взято з буддизму, практик усвідомленості, що спрямовані на розвиток уваги, концентрації, розслабленості та ясності. Коли я все це вивчала, думала: «Вау! Це ж ті цінності, за якими я живу, і тут вони описані як гештальт-підхід». Це мова розслабленості, яка вчить нас говорити про те, що є всередині: почути себе та прокомунікувати про це зі світом.

Коли почала вивчати та практикувати психотерапію, моє життя наповнилося новими сенсами. Раніше я багато подорожувала, перебувала в тривалих стосунках, пристойно заробляла, але не знаходила в цьому глибини, якоїсь безумовної опори. А терапія разом з практиками усвідомленості почала відкривати більше внутрішньої краси та глибини в собі та інших людях. У цьому я знайшла сенс — зазирати й досліджувати те, що всередині. Це дало відчуття самоактуалізації та змогу відтворювати свої цінності в роботі з клієнтами.

У мене не було проблем із пошуком клієнтів, вони знаходили мене самі. Одного разу я сказала своїй терапевтці, що відчуваю, що вже напрацювала внутрішню опору й можу бути корисною іншим людям, і запитала, як шукати клієнтів. Вона відповіла: «Якщо відчуваєш, що вже готова, твій клієнт тебе знайде». Ми займалися з нею по зуму, і щойно закрила віконце, мені написала дівчина: «Мені вас порекомендували як класного психотерапевта. Чи можемо з вами призначити онлайн-зустріч?». Навіть не знаю, хто їй мене порадив, але тільки-но озвучила своє бажання, воно реалізувалося. Згодом через сарафанне радіо прийшли інші клієнти, і тепер я займаюся терапією в середньому чотири години на день.

Я зрозуміла: від того, щоб наблизитись до життя своєї мрії, мене відділяв страх. Можна було завмерти або терпіти, а можна було почати крок за кроком вибудовувати новий шлях. Страшно всім. Але чи продовжувати рухатися маленькими кроками — це особистий вибір кожного.

Заграва і ми з Рікою у Magic place (наш дім), 2020 р. Photo by De Exter

Займаюся улюбленою справою та розумію, що живу своїм життям

Навчальна програма на психотерапевта — це окрема тема. Здається, піти на таке навчання може лише дуже вмотивована людина. Воно розбивається на модулі та різні складові: особиста терапія, супервізія, інтервізія, навчальна група, мінігрупи, спеціалізація, терапевтична група, інтенсиви та конференції. Усе це триває 5–5,5 років. За кожен блок ти віддаєш невеликі, цілком посильні суми в різні моменти часу, але якщо скласти все докупи, набігає приблизно 5,5 тисячі доларів за рік (залежно від обсягу обраної програми).

Через такий прайс на навчання я з радістю прийняла запрошення очолити компанію з доставки здорового харчування, яку заснували мої друзі-айтішники. Мене тішить, що діяльність компанії збігається з моїм баченням світу, свідомим споживанням і використанням ресурсів. Мені як керівниці дозволили реалізувати власне бачення сервісу: ми використовуємо для пакування посуд із кукурудзяного крохмалю замість пластику, екоторбинки, які можна застосовувати повторно або здати кур’єру та повернути кошти. Крім того, кур’єри забирають у клієнтів пластикові контейнери від їжі та завозять їх на пункти переробки.

Це допомагає вільно оплачувати навчання й не почуватися обмеженою у фінансах. З моменту, коли я пішла з IT у вільне плавання, минуло чотири роки. Робота в офісі лишилася в минулому як важливий і повчальний етап у житті.

Тепер мій уклад життя зовсім інакший. Я мешкаю в будинку за містом на березі річки з друзями та собакою. Працюю віддалено, поєднуючи роботу психотерапевткою та керівницею сервісу здорового харчування. Щовечора в нас є традиція дивитися заграву: ми сідаємо на березі річки та споглядаємо, як сідає сонце, забарвлюючи небо різними кольорами. У вільний час я малюю епоксидкою чи акрилом, майструю меблі чи роблю декор. Тепер я займаюся улюбленою справою та розумію, що живу своїм життям.

LinkedIn

Лучшие комментарии пропустить

Чому я взагалі хотіла працювати в IT? Мені здавалося, що це про престиж, гроші та свободу.

А на самом деле работа в IT — это про информацию и технологии. Ваш Кэп.

Це якийсь глобальний мегатренд писати про страждання і безсенсовність ІТ? Не впевнений що життя у якось менеджера з продажу чи водія вантажівки наповненно сенсом.

Чекаємо статтю: Пішов в хірурги, бо думав, що там престиж і гроші. А виявилося що купа крові, м’яса і важкої праці. Став психологом.

Вывожу из запоя, вывожу из игромании, вывожу из айти...

Не хотел бы я к такому психотерапевту попасть

181 комментарий

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Не замечала чтобы люди с маленьким доходом были какие-то особенно счастливые. Любителей нытья хватает везде, а в гештальте наверное это ещё и слушать придётся постоянно)))

Прочитал статью. Смешанные чувства. Как мне показалось знакомства с «владельцами бизнеса в ИТ» принесли больше денег чем фронтэнд разработка. До этого она впахивала на нескольких проектах и получала по меркам ИТ копейки, а сейчас хватает на дом и ряд хобби.

Прочитала Вашу розповідь. Дуже близькі Ваші відчуття. Працюю в медицині 10 років. На одному місці. Також хочеться мати вищу зарплату, при цьому цікаву роботу (не рутину за комп’ютером, я так думаю про тестування), з меншими втратами попереднього досвіду роботи з медицини (він є і він дуже вагомий, мені його шкода реально, тому не наважуюся і не можу різко порвати з медициною). Задивлялася в минулому році на таку галузь як CRA (clinical research associate). Ви не цікавилися?

Пайтон + работа в какой-нибудь компании с мед. уклоном, типа Материалайза, вполне помогают совместить ИТ с медициной. И в айти можно войти, и с медициной рвать не нужно.
Но да, тут гештальта нет, так что для кого-то может быть и печалька.

Я вивчала ситуацію роботи в матеріалайзі, сегментації зрізів КТ, те що медицина. У них саме відкривалося кардіо, це те що найбільш підходить, так я в ній маю 10 років досвіду як клініцист. Але фінансово менш вигідніше ніж теперішня робота.

Просто тут нужно сделать выбор — или рутина и резкая смена направления карьеры и работы, или на меньше зп (на первое время) в Материалайз (или в любой другой медпроект).
По своему опыту в ИТ могу сказать — на первые 5 лет, если таки решитесь — забудьте про интересную работу. Это будет рутина с бесконечным обучением. Через 5 лет, возможно, можно будет уже начать выбирать что-то поинтереснее, если до этого учёба дала какой-то результат.
Если у вас нет денежной подушки на первое время, чтобы получить опыт именно на соприкосновении ИТ и медицины, при этом так же нет желания сильно отходить от этой самой медицины в любые другие направления ИТ, возможно, таки стоит признать, что, возможно, как и для авторки данной статьи, ИТ не для вас. И стоит поискать для себя что-то более приемлимое.

Дякую! Дійсно хороша порада для роздумів.

на первые 5 лет, если таки решитесь — забудьте про интересную работу

 Я би не був таким категоричним. Можна попасти (інша справа — випадково, чи ні) на якийсь ресерч, АІ, розпізнавання образів тощо. Кажу з власного досвіду.

Правильно написал — попасть можно. Шанс попасть вайтишнику на интересный проект, примерно, как выиграть в лотерею — 1-2 % на успех.
Но да, можно. Я ж не спорю.

Прочитала коментарі і зрозуміла, що не до тієї статті коментар залишила. Як так вийшло, дивуюся. Читала ж статтю дівчини, яка працювала лікарем і копірайтером... Дивно як так вийшло...))

А ця стаття.... Виглядає що це психологічна реклама своїх послуг... Имхо

Але ж нам треба більше жінок в АйТі! Негайно повертайся!

В общем, я так понял, любимое дело для Милы это жить не напрягаясь в своем доме за городом ))

За своим городом.

из войтивайти в войтивпсихотерапию со схожим уровнем компетенции. И вот что фигово. Если ты типичный вайтишник, то твоя низкая квалификация массово вряд ли кому-то навредит, перехватят раньше, а вот в случае с психотерапией это крайне грустно когда абы кто лезет в голову.

Не читал но спасибо что освободили место для того кому это интересно

Я могла виконувати замовлення щодо сайтів, які продають, наприклад, чаї для схуднення чи креми від випадіння волосся. Вважаю недоречним і безглуздим продавати таке людям. Тому хотілося обирати лише ті проєкти, що відповідають моїм цінностям.

Интересно, а что мешало выбирать правильные проекты с самого начала?
Излишняя моральная гибкость?

Могу предположить, что Пирамида Маслоу

Основная ошибка в том, что человек, занимающийся технической реализацией проекта берёт на себя concern относительно контента. Это вообще не его печаль. Его задача — сделать так, чтобы при нажатии на кнопку открывался нужный диалог и шёл нужный запрос. Всё. Его работа — сделать, чтобы оно работало быстро, стабильно, было легко читаемо и недорого в поддержке.
А критиковать рецепты чая, которые являются просто стринговым полем в джсоне с сервера — это признак небольшого ума.
Кстати, а нормальных проектах разработка ведётся на стейджинге и там вполне в описании фейковых товаров может быть любая чушь, т.к. задачи у стейджинга другие — убедиться, что все фичи работают, а не проследить за актуальностью контента.

Обычно ты знаешь на какой проект попадёшь, и есть выбор искать другой или соглашаться на то что есть.

Нет.
Ты начинаешь понимать, на какой проект попал только с момента, когда спулил с гита исходники и начал смотреть. Если там тысячи строк доменной логики прямо во вьюхах, год обджекты и прочие прелести, а также «модный» рефакторинг из выкрутасов на Rx с последовательным вызовом 30 операторов в каждом + каждый PR идёт через аппрув консилиума архитекторов, породивших это чудовище, то тут ты и понимаешь, почему за тобой так долго бегал эйчар и почему так легко заапрувил клиент.
А правильные или неправильные рецепты чая там в контенте — бффф, это насколько нужно быть упоротым, чтобы об этом думать?

Ну конечно. Ведь узнавать о том, что там за продукт прежде чем соглашаться — это ніт?

А какая разница, что там за продукт?
Это как-то повлияет на мои усилия по разработке и скорость закрытия тасков во время спринта?
Вот если там спагетти год с год обджектами без архитектуры и внятной документации — да. Тогда там причину одного бага можно искать весь спринт и при фиксе одного бага случайно создавать 3 новых.
А если там магазин торгует не бананами детским питанием, а БАДами или алкоголем — как это повлияет на сложность разработки?

Так і знав що після поїздки в Тайланд все закінчиться здоровим харчуванням, медитацією і розмовами про нещасних айтішників які баксами сльози витирають)

Конечно. Я после поездки в Тайланд тоже баксами слёзы вытирал

Как вы так ездите в Тайланд, что после него вообще хоть что-то остается?

Потрясающая по своей бестолковости статья. Вместо того, что бы рассказать, как она развивала свой бизнес, по каким принципам создавала UI/UX дизайн своего сайта, девушка вывалила поток нытья и оправданий, словно оправдываясь за свой выбор перед всем миром. Не нравится работа, поменяй и разработка софта тут не при чем. А статус о котором так мечтала девушка добывается не тупо работой 24/7, а умением решать глобальные проблемы людей или глобально их развлекать. Свободное же время добывается правильным его менеджментом и жестким распорядком дня. Все остальное — хрень. И вообще, лучше бы статью про флаттер написали или то, что Swift теперь доступен для винды.

Вместо того, что бы рассказать, как она развивала свой бизнес

Так она же рассказала:

запрошення очолити компанію ..., яку заснували мої друзі-айтішники.

Мечта любого стартапера — «инвесторы которые сами все дают».

Одного разу я сказала своїй терапевтці, що відчуваю, що вже напрацювала внутрішню опору

Типичная история с пирамидами/сетевым маркетингом.

И вообще, лучше бы статью про флаттер написали или то, что Swift теперь доступен для винды.

Swift на Windows: практические советы, проблемы и инструменты
dou.ua/forums/topic/31705

Классная статья, где светлая, творческая девушка с активной жизненной позицией смело и честно поделилась своим необычным опытом. Шквал токсичных комментариев позабавил. :) Ну а по поводу психологии вообще, и в частности, гештальт-терапии, у нас с советских времен дремучие предубеждения живы и здравствуют, как мы даже тут имеем возможность наблюдать. Мила, вам удачи, добрых и приятных людей в окружении и дальнейшего роста. :)

Интересный факт: вы написали кучу оценочных суждений и ни одного факта.

Ну а по поводу психологии вообще, и в частности, гештальт-терапии, у нас с советских времен дремучие предубеждения живы и здравствуют, как мы даже тут имеем возможность наблюдать

О каких именно предубеждениях вы говорите?

У меня одно предубеждение:
с человеческим здоровьем (не зависимо физическим или психическим) должен работать проверенный профессионал.

Но такое же предубеждение есть в большинстве цивилизованных обществ и не относится к «советским временам».

Самое интересное что я узнал из статьи — это то что психологи сами ходят со своими проблемами к психологам, спасибо автору :)
В любом случае удачи Миле, конечно я ее клиентом не буду (для меня психологи это аналог бегунков ГАИ), надеюсь у нее все будет хорошо.

Еще один интересный факт: если попасть к психологу, который уже решил для себя психологическую проблему (вылечил), которая наблюдается у пациента, то прогресс может быть намного лучше, чем с другим психологом.

А если попасть к психологу с той, что и у клиента непроработанной проблемой, то будет плохо обоим

Психологи обязаны периодически проходить терапию у коллег.

В каждой похожей теме плавно начинается соревнование, кто более чистосердечно и бессребренно попал в айти)) Для героини статьи оказалось хорошо, что она ушла и нашла себя в другом, просто умилительно порой читать, как можно просто взять и реализовать себя в другой отрасли, не оглядываясь на свое и родительское материальное положение. Если бы это было всегда достижимо, то никто в айти бы никогда не лез. Честь и хвала людям, у которых получилось заработать и реализоваться в любимом деле, но во многих сферах проблем по сравнению с айти в разы больше и маленький или нестабильный доход это не самое печальное.

От психолога ожидал лучшего объяснения мотивации. Зачем такой режим работы, почему его просто нельзя поменять? Зачем объяснять собственную мотивацию восприятием счастья и несчастья других людей? Цель была достичь престижа, денег, свободы, но цель оказалась неправильной. Причём тут IT?

Хорошо б чтобы эту статью прочитали как можно больше людей и чем раньше тем лучше, чтобы понять, что выбирать профессию просто из за того где больше зарплата это идиотизм.
Много знаю таких людей, себя мучают и над работой издеваются, героически преодолевая трудности и плохо делая свою работу.
В самом начале текста было понятно, что есть другие интересы, хобби, на этом и нужно зарабатывать.
Хорошо что хоть и с опозданием, но человек понял и поменял свою жизнь. Большинство так и мучает и себя и людей вокруг до самой пенсии.
Вывод простой — зарабатывайте на том, что нравится и не занимайтесь нелюбимой работой, даже не начинайте.

Та ну, хобі і робота на те і мають бути різними. Інакше для чого жити в одній єдиній бульбашці?

Вот именно с такими мыслями люди мучают себя всю жизнь, и всех вокруг.

зарабатывайте на том, что нравится и не занимайтесь нелюбимой работой, даже не начинайте.

Обычные задротско-эльфийские фантазии. Голодным ходить пробовал потому, что твоё «нравится» никому не нужно?

Голодным ходить пробовал потому, что твоё «нравится» никому не нужно?

Такое бывает очень-очень редко, профессионалы могут нормально зарабатывать в практически любой сфере.

Конечно бывают немного другие случаи, например:
— человеку «нравится» лежать на диване и ничего не делать;
— человек не способен делать нормально то что ему «нравится».
Но это уже другая история.

А напомните, чьи там картины стоят бешеных денег, но при этом автор умер в нищете?

А напомните, чьи там картины стоят бешеных денег, но при этом автор умер в нищете?

1) Не напомню. Потому что если бы помнил, то не оставлял бы коммент выше. Может вы напомните? Кстати, как там дела у Покраса Лампаса?
2) Я таки не учитывал случаи когда человек финансово не грамотный: не способен выставить цену за свой труд или спустил все заработанные деньги.
3) Ценообразование в искусстве немного отличается от жизни в целом. Там спрос появляется не от «качества» работы, а от «мнения некоторых (часто авторитетных) специалистов», в остальных сферах качество важнее чем в искустве.

Я таки не учитывал случаи когда человек финансово не грамотный: не способен выставить цену за свой труд или спустил все заработанные деньги

Ну так учитывайте. В итоге выйдет, что не хобби единым. А то всё:

— человеку «нравится» лежать на диване и ничего не делать;
— человек не способен делать нормально то что ему «нравится».
Ценообразование в искусстве немного отличается от жизни в целом

Ну так хобби не по доходу выбирают

Ну так учитывайте. В итоге выйдет, что не хобби единым.

Будучи финансово грамотным, можно зарабатывать на хобби, если вы хороши в этом. Например, есть люди которые зарабатывают на нумизматике.
Будучи финансово неграмотным, не факт что вы сможете и в условном ИТ зарабатывать :)

И что у нас с «чьи там картины стоят бешеных денег, но при этом автор умер в нищете»? Уверен такие есть, интересно рассмотреть их кейсы подробнее.

Ценообразование в искусстве немного отличается от жизни в целом
Ну так хобби не по доходу выбирают

Еще раз: будьте хорошим специалистом в искусстве (если это ваше хобби) и сможете зарабатывать на нем.
Другой вопрос что «купить зеркалку» не сделает из вас хорошего фотографа. Или ходить на драчки не сделать чемпионом ММА.

можна ще навчитися Відповідальності і ставитися до роботи як до роботи. Але це дуже складний шлях. До того ж у жінок завжди існує опція № 2.

А теперь садимся и смотрим статистику и результаты «успешного» успеха нашего «независимого» государства. Производство сокращается паническими темпами, здравоохранение спешно реформируется согласно подсказок «старших товарищей». Заработные платы ниже прожиточного уровня. Что растет? Сектор ИТ. Где наши заробитчане все так же батрачат на другие страны, приятно выделяся своим заработкам среди своего окружения. Девушке неимоверно повезло что она смогла накопить ресурсы и связи чтобы сейчас заниматься своим хобби и зарабатывать на жизнь работая руководителем в компании своих знакомых.

Прочитала статтю про менталітет, нічо не поняла, проскролила цю статтю, коментарі і поняла усі проблеми менталітету. Автору — побільше людської підтримки!

ИМХО гештальт психологи — зло, это в большинстве своем люди без подходящей вышки, прошли курсы и пошли другим «помогать». Попала я раз на ивент, думала, что лекцию прикольную прочитают, а в итоге там расстановка. Я без понятия была, что такое расстановка и потому не обратила на неё внимание. Представте себе такую ситуацию: 3 человека, у одного какая-то проблема, остальные 2 должны «помочь» её решить. Страдалец говорит одному из тех двух: «Побудь мной в каком-то там контексте» и кратко описывает свой кейс, например: «У меня депрессия», второму тоже ассайнят какую-то роль и в итоге эти 2 человека стоят.. смотрят друг на друга или куда попало, а страдальца это должно натолкнуть на решение его проблемы %)))

А с другими видами психологии (не гештальд) по-другому?

О, наконец-то это кто-то написал ). Психотерапевт — это медицинская специальность, одними курсами не обойтись. А гештальт-психологи — это как мне кажется такой бекдор проскочить в психологи не имея должного образования.

Ніт! Психолог це не лікар. Хороший психолог знає, коли відмовитися від клієнта чи навіть направити до психітра. А от психіатр уже лікар.

Мухи, кони, котлеты и говно. Все смешалось вместе.

P.S. Всем кто не читал О. Генри — Благородный жулик, очень советую. ru.wikipedia.org/wiki/Благородный_жулик

Чекаємо статтю: Пішов в хірурги, бо думав, що там престиж і гроші. А виявилося що купа крові, м’яса і важкої праці. Став психологом.

Опосля не выдержал содержимого в головах и вернулся к содержимому брюшных полостей. Там хоть что-то можно отрезать и выбросить.

Або пішов в кіллери ;)

Не розумію чому так багато негативних коментарів — як на мене дуже надихаюча стаття. І зовсім не про те що ІТ погане, а про те що якщо не заходить — треба піднімати дупу з насидженого дивану і шукати себе.
Не знаю як у вас, але більшість моїх знайомих з 5-10 роками досвіду в ІТ вже не мають вогню в очах, а ходять на роботу бо треба. І чим далі тим прагматичніше. Ну і ринок аутсорсу звісно не допомагає. Я не кажу що на заводі люди більш вмотивовані, але якщо є можливіть це змінити — вай нот?

Ми раді, що дівчина нарешті знайшла себе. І стаття корисна, ІТ — це перш за все важка праця, а не свобода і гроші. Вільний графік — це настравді вирішення робочих задач в голові 24/7. А критикують тому, що мотивація від початку була не правильна (це не те саме, як коли людина горіла, але вигоріла).

Якщо людина каже що «Мала велике бажання заробляти гроші», то не дивно, що в IT сфері їй нічого було робити в принципі. Сама ж стаття ні про що і не несе абсолютно ніякої цінності для аудиторії.

І зовсім не про те що ІТ погане, а про те що якщо не заходить — треба піднімати дупу з насидженого дивану і шукати себе.

потому, что статья вообще не про IT, я думаю.
автор описывает свой опыт работы на износ, сутками, по 100500 проектов ради денег. это же вообще не про айти история, а про то, что не нужно столько вкалывать.
но при этом статья все же на ДОУ и заголовок байтит на то, что тут сейчас сорвут покровы про IT индустрию. тут же не

про престиж, гроші та свободу

тут много факторов, но основной это полное отличие мировоззрения. Айтишники — это в основном про логику и планирование. А тут?
1. Сформулировано так, что разошлась с парнем не потому что он плохой или что-то не так, а потому что ей в голову стукнуло. На самом деле довольно логично, что не нужно быть с человеком, с которым не хочешь, но я думаю многие вспомнили свои ситуации, когда возникает вопрос: «Ну что? Что тебе не так? Что поменялось?». Ну и между строчек читается, что морочила голову парню, в итоге слилась через 6 лет отношений, потому что «вот я такая, ищу себя, я поехала фиг знает куда».
2. Гештальт-психология в восприятии многих недалеко ушла от гомеопатии, гороскопов, антипрививочников и прочей лженауки. Логика до свиданья.
3. «Взяла билет в один конец». Какое планирование, о чем тут?
4. Увольнение в никуда, от слова совсем. Туда же.
5. Айти — деньги, престиж, свобода. Тут и так фейспалмят от кучи вайтишников, которые услышали про «500 долларов через три месяца» и летят кучей, не разбирая, нравится, не нравится, а тут еще одна типичная представительница.

Ну и так далее. Все это в сумме складывается в непонимание и негатив к такому человеку. Я токсичных комментариев не писал, но после прочтения статьи схожие эмоции были. А так, это форум. Человек прямо воплощает половину негативных шаблонов для местных обитателей, так что реакция закономерна. Все равно, что сейчас айтишник придет к шахтерам в компанию и начнет рассказывать как ему тяжело на митингах. Все что он получит — это непонимание и негатив.

Тоді стала аналізувати себе й інших айтішників зі свого оточення, зрозуміла, що більшість із них не жила своїм життям — це було більше про те, щоб відповідати якомусь образу та дотримуватися певного ладу, який хтось придумав, з очікуванням, що саме так буде добре. Мої знайомі класно заробляли, але не отримували справжнього задоволення від життя.

Цікаво, наш психотерапевт розуміє, що людина, образ життя якої не відповідає бажаному в голові психотерапевта — не обовязково живе не своїм життям? Що це може бути її свідомим, зваженим вибором, який відповідає її впободанням, характеру, свідогляду. Що цей образ і цей лад життя придуманий нею, а не кимось. Що вона пробувала генерувати той же потік слів, що її знайомі в Таїланді, про вільне життя і дорогу Керуака, але їй подібне некомфортно. А «не жити своїм життям» — якраз максимально близько для конкретної індивідуальності, щоб отримати задоволення від життя, навіть якщо вона при цьому не танцює з косяком біля вогнища.

Мені доволі байдуже, якщо людина в своїй голові змішує картинку «як я хочу, щоб люди поводилися в моїй вигаданій реальності» з реальними людьми, підганяючи їх під цю картинку.
Але якщо це робить психотерапевт, який працює, в тому числі, з уразливими людьми — виникає питання, наскільки навязані нею моделі поведінки і цінностей взагалі поєднуватимуться з справжніми потребами цих людей.

людина, образ життя якої не відповідає бажаному в голові психотерапевта — не обовязково живе не своїм життям?

так терапия это же как раз про то, что бы человек разобрался своей или не своей жизнью он живет.
речь не о желании терапевта, а о том, что бы понять — сколько в «твоей жизни» на самом деле твоего, а не стереотипов, детских травм или комплексов

Якщо людина сама, без сторонньої допомоги, розбирається в своєму житті, їй не потрібен психолог. Якщо вона цього зробити не може, значить стороння допомога в тій чи іншій мірі впливає на запитання та висновки, поставлені і дані собі. Просто за означенням — я не можу сам зробити аналіз, значить стороння особа впливає на мене, щоб я його виконав.

Гаразд, відкладемо питання «як саме впливає». Якщо я прийду до психолога, і з питання «мені стало нудно ходити на роботу» дійду до висновку, що в вечором потрібно різати вздовж, а не впоперек, психолог так мене і відпустить, з такими висновками? Не задасть більше питань, щоб на основі цих питань я змінив свої висновки? А якщо задасть — то де межі його «негативного», того, від чого я, за його установками, повинен позбавитися, від чого мене варто відштовхнути, від чого вилікувати? Да, я знаю, що в чистій теорії я приходжу до психолога, він не задає жодного питання, тому що питання формують певні відповіді, і самостійно будую правильні і світлі нові установки в голові. На практиці це не так працює — щоб допомогти людині, їй потрібно допомогти. Навіть якщо це виглядає як самостійне мислення. Самостійно мислять вдома на самоті, а якщо вдома не виходить — давайте визнаємо, що це вже не самостійне мислення.

Якщо людина сама, без сторонньої допомоги, розбирається в своєму житті, їй не потрібен психолог.

это не так. не признание проблемы != ее отсутствие. не все наркоманы признают свою зависимость. не каждый признавший свою зависимость способен обратиться за помощью. все сильно зависит от воспитания и стереотипов. лично знаю женщину, у которой послеродовая депрессия затянулась на 4 года. долгое время она не признавала проблему. затем, признав проблему, еще год не обращалась к специалисту за помощью аргументируя это тем, что «терапевты для слабаков, я сама справлюсь»

стороння допомога в тій чи іншій мірі впливає на запитання та висновки, поставлені і дані собі.

это и отличает хорошего терапевта от плохого — умение задать вопрос так, что бы ты сам про себя что-то понял, а не тебе навязали это.
можно удивиться, если узнать как много людей просто неспособны ответить на вопрос «чего я хочу _на самом деле_» или «что я чувствую прямо сейчас»

а якщо вдома не виходить — давайте визнаємо, що це вже не самостійне мислення.

в этом-то и смысл. вопрос «что ты хочешь на самом деле» или «почему ты этого хочешь» — он не формирует никакого ответа сам по себе, и никто кроме тебя на него не может ответить. понять свои настоящие желания, а не их заменители — это огромная работа

я, за його установками, повинен позбавитися, від чого мене варто відштовхнути, від чого вилікувати

хороший терапевт не дает никаких установок. более того — если человек уже в себе разобрался — хороший терапевт будет настаивать на том, что этому человеку не нужны его сеансы.

опять же — это ошметки постсовка, когда и слово-то «депрессия» никому известно толком не было. а психотерапия или психолог было чем-то зашкварным еще каких-то 10 лет назад.

это не так.

Я мав на увазі, що якщо людина здатна самостійно зробити всю роботу, яку вона зробить з психологом — значить він їй не потрібен. Якщо не здатна — значить психолог на неї впливатиме, щоб вона її зробила.

это и отличает хорошего терапевта от плохого — умение задать вопрос так, что бы ты сам про себя что-то понял, а не тебе навязали это.

Наш тред власне почався з моїх сумнівів щодо здатності психолога з статті задавати правильні питання, так як вона ставить діагнози про чуже життя, базуючись незрозуміло на чому. Щоб психолог взагалі зрозумів, що ми даємо осмислені відповіді, щоб він уточнював питання або не уточнював, розкривав тему глибше або зупинився — він повинен їх оцінити. Оцінка психолога виконується в мозку, звичайному людському мозку, в якого достатньо своїх проблем. Я сумніваюся в цій оцінці від людини, яка говорить «більшість із них не жила своїм життям — це було більше про те, щоб відповідати якомусь образу та дотримуватися певного ладу, який хтось придумав, з очікуванням, що саме так буде добре», причому я не бачу жодного підтвердження таким висновкам, жодного розкриття, на чому вони базуються.

вопрос «что ты хочешь на самом деле» или «почему ты этого хочешь» — он не формирует никакого ответа сам по себе,

Тобто я зараз задам собі ці питання, зробивши настільки ж якісний аналіз, як з психологом? Якщо ні, значить він вносить щось додаткове в процес. Наскільки це «щось» обєктивне і відірване від особистих установок психолога?

хороший терапевт не дает никаких установок. более того — если человек уже в себе разобрался — хороший терапевт будет настаивать на том, что этому человеку не нужны его сеансы.

Якщо він не дає ніяких установок — як він знає, що людина сама в собі розібралася? Людина сама сказала? Чи це оцінка психолога? Якщо проблему нудної роботи я збираюся пофіксити зміною проекту — я достатньо розібрався, і вона буде наполягати, що сеанси вже більше не потрібні? Чи все таки доберемося до Таїланду? Ви оспорюєте тезу, що психолог прямим текстом навязує і пропонує варіанти вирішення. Але я її не казав.

важный момент: психолог — врач. это специалист с высшим образованием, хорошо бы с сертификатами и прочим.
он оценивает состояние пациента, ставит какой-то диагноз, помогает с лечением так же, как и любой другой врач.
проблемы «в голове» могут быть не видны же. живет себе человек, спортом занимается, правильно питается, ничего не болит и тут бац — какой нибудь рак в 3-4 стадии и привет.
для контроля степени вовлеченности и состояния терапевта есть супервизор.

опять же, все это о профессионалах.
автор статьи — не профессионал. у нее впереди еще более половины обучения, но она уже ведет клиентов. тут остается надеятся лишь на то, что она не причинит никому вреда от нехватки опыта

Мне кажется странным, что я читаю тут уже вторую статью о том, что айтишник стал «гештальт-терапевтом»
Ведь

Психолог, специализирующийся в гештальт-методе, умеет многое. Например, просто выслушать человека, обратившегося за помощью. Доброжелательно и с интересом расспрашивать клиента о подробностях его жизни, внутренних переживаниях. Внимательно наблюдать за тем, как проявляет себя собеседник в процессе взаимоотношений с терапевтом «здесь и сейчас». Проявлять собственные чувства, делиться наблюдениями и размышлениями. Предлагать клиенту участие в экспериментах, помогающих лучше осознавать личные потребности и то, как они прерываются, блокируются самим же человеком. Всего не перечислить.

Знаю немало народу которые ломанулись в психологов. До трэнда войтивайти конечно недотягивает, но все же. Одногрупница которая со мной физмат закончила, получила вторую вышку по психологии, говорит весьма востребованы детские психологи
А в соседней команде есть чувак который хотел тоже полностью уйти в психологи, но уговорили на парт тайм остаться. Теперь часть времени код педалит, а остальное время как психолог развивается

Хочется от всей души поздравить автора статьи, она смогла разорвать этот порочный круг и заняться любимым делом

Пришла мне в телегу как-то вакансия в американскую IT компанию. Я всегда обращаю внимание на требования к кандидату и чем они отличаются от требований в наших реалиях. Так вот, вторым пунктом по важности было ’Zero passive aggression or any other red flags’.
Большая часть комментаторов однозначно на этом моменте были бы завернуты :)
Откуда столько желчи? Человек делится своим опытом и не более, а не проповедует уйти из айти в гештальт терапию

Спасибо автору, было интересно прочесть про такой другой жизненный опыт

Так вот, вторым пунктом по важности было ’Zero passive aggression or any other red flags’.

а с активной агрессией у них как интересно было?

Лучшие практики в айти:

«Мы когда-то боролись с пассивной агрессией в команде и поэтому в конце фраз стали добавлять: „п***р“, благодаря чему это переходило в активную агрессию, а с ней у нас проблем не было.»

Большая часть комментаторов однозначно на этом моменте были бы завернуты :)
Zero passive aggression or any other red flags

Спасибо, иронию оценил

Тут как раз все просто. Работа в Айти — достаточно большой стресс, который тяжело сбросить в самом Айти, не наедешь же ты на коллегу и не накричишь на заказчика, поэтому многие приходят сюда на форумы, чтобы отвести душу.

#выйтиизайтинормально

— Спорим, она найдёт хорошего одноглазого парня.(Фрай)
— Будет ждать вечно. Лучше найти хорошего двухглазого парня и один глаз выколоть.(Бендер)
— Да, это быстрее.(Фрай)

А я работаю в ИТ уже около 20 лет и могу сказать, что здесь реально лёгкие деньги. Я не хотел бы променять всё это на вождение маршрутки, укладывание кирпича или работу в поле. А «гештальт терапевт» из меня вряд-ли получится.
Здесь видим историю гуманитария, который пришёл в ИТ за лёгкими деньгами, но деньги оказались не такими лёгкими, поэтому она вернулась в гуманитарии. Ну ок.
Ну и девушка рассказывает как у неё всё хорошо, много клиентов и она руководитель сервиса по доставке здоровой еды и вообще картинка из женского журнала. Но нужно понимать, что возможно не всё так хорошо, возможно не всё рассказывает и возможно она не сама оплачивает этот банкет. А может я и не прав и у неё действительно всё хорошо.
По поводу Таиланда. Ну да, можно жить там занимаясь «нихрена», особенно если у тебя есть источник дохода, а вокруг куча нищих тайцев, которых работать за копейки. И это обратная сторона того, о чём она пишет.

Вот вот, до работы в так называемом айти, занимался шеф монтажем оборудования в металлургии ... командировки по 3 мес и больше... полные лёгкие металлической пыли к концу дня...да денег больше чем в айти и делаешь штуки как на Дискавери показывают ... после этого не знаю точно нашел ли я себя в кодинге и вот это вот все мимимими но ночевать дома и быть с семьей того стоит, рекомендую )

Это легкие деньги для людей, которые на своем месте. Толковые хирурги или адвокаты зарабатывают такие деньги, что вам и не снились, и возможно тоже назовут свою работу легкими деньгами.

Мені здавалося, що IT — це про престиж, гроші та свободу

Мне иногда приходят в голову мысли, что было бы неплохо, если бы зарплаты в ИТ сровнялись со средними по Украине, как было до 2008го года, когда средний сисадмин получал меньше средней бухгалтерши. Тогда бы в айти настал «Великий Исход» вот таких вот искателей свободы, как авторка. И всем бы было бы хорошо — если тебе нравится айти, ты там и продолжишь работать. А если ищёшь денег и свободы — есть много других разнообразных областей, где ты всё это найдёшь.

Эхх, были же времена...

Мне иногда приходят в голову мысли, что было бы неплохо, если бы зарплаты в ИТ сровнялись со средними по Украине, как было до 2008го года, когда средний сисадмин получал меньше средней бухгалтерши.

А если вспомнить, что квартиры были по $100к гостинка на 18 метров. И аренда соотвествующая.

Значит надо закупится бетонометрами сейчас за наскирдованные баксы, и ждать обвала зарплат в айти)))

Я думаю ты легко можешь пойти и устроиться сисадмином за зп меньше чем у бухгалтерши и наслаждаться этим, а остальным и так хорошо.

нікому не подобається працювати за копійки.

В совку більшість отримувало копійки, і це влаштовувало

А как бы вы хотели, чтобы это произошло? Что зарплаты в ИТ опустились до средних по Украине или наоборот, чтобы украинские зарплаты поднялись до айтишных?

Мені здавалося, що IT — це про престиж, гроші та свободу

Испанский стыд. Вспоминается монолог из «Зеленого Слоника» про офицеров))

А з іншого боку, це добре, що є галузь, де навіть в Україні є фінансова стабільність, незалежність і немаленька біла зарплата

Отаннім часом публікується багато статей про те, як у ІТ переходять депутати, прокурори, власники мебльових бізнесів, лікарі та інші власники кіностудій, і в пересічного громадянина може скластися враження, що в ІТ медом намазано, і потрібно туди конче потрапити «хоч опудалом, хоч тушкою».
Тому величезну цінність мають статті про те, що ІТ не для всіх — ІТ-шникам це і так очевидно, а от бажаючим перекваліфікуватися потрібно розповідати не лише про те, як депутати в айті переходять, до речі, працюючи в айті безкоштовно — за майбутній дохід роботодавця, якого може і не бути, а і про те, як людям айті не заходить, щоб лікарі та представники інших важливих професій не переходили масово в айті, в якому насправді і грошей сильно не заробиш, наприклад авторка працювала з ранку до ночі і за три місяці весни заробляла всього 2500 доларів, тобто менше восьмиста сорока доларів на місяць, а спробувавши заробити всього лише вдвічі більше — 1680 доларів на місяць — отримала панічні атаки від нервового перенапруження. Я знаю лікарів, які такі гроші (не 840$, а 2500$) в Україні менш ніж за тиждень заробляють, і це правильно — той, хто рятує життя і здоров’я, має заробляти достойно.
Тож я дуже радий, що на доу публікують статті про вихід з ІТ, побільше б таких статей.
А по суті статті — доволі цікава історія, особливо про спілкування з власниками ІТ бізнесів.

Я знаю лікарів, які такі гроші (не 840$, а 2500$) в Україні менш ніж за тиждень заробляють, і це правильно — той, хто рятує життя і здоров’я, має заробляти достойно.

Важна добавочная стоимость услуги или продукта что предоставляет человек. А не спасает он жизни или делает что-то еще.
Врач работает на местный рынок, с его покупательской способностью. Что бы врач получал 10 тыс $ в мес, он должен оказывать крайне дорогие услуги. Учитывая низкую покупательскую способность, это будут услуги для очень ограниченного числа людей.
Соответственно таких врачей, нужны единицы, честно говоря я в целом сомневаюсь что существует хоть один врач в Украине, который легально зарабатывает 10 тыс $ +.

Насправді купівельна спроможність населення в Україні не настільки маленька, як може здаватися, і добряче заробляючих людей доволі багато, особливо в Києві.
Щодо легальності доходів гарно заробляючих людей в Україні — це окрема дискусія, і я не відчуваю себе достатньо компетентним, щоб її вести. Я, чесно кажучи, навіть не був на сто процентів упевнений, що схема, за якою платять податки та соціальні відрахування більшість ІТ-спеціалістів в Україні, ще довго зберігатиме свою легальність, тому з радістю погодився, отримавши пропозицію працювати за КЗпП.
Я з повагою ставлюся як до ІТ-спеціалістів, які працюють і платять податки та соціальні відрахування як ФОП третьої групи, так і до інших людей, які заробляють гроші чесною працею, особливо до тих, які рятують людям життя і здоров’я та допомагають з’являтися людям на світ.

Учитывая низкую покупательскую способность, это будут услуги для очень ограниченного числа людей.

Ага... две главные проблемы Киева — низкие зарплаты и большие пробки! :-)))

Ага... две главные проблемы Киева — низкие зарплаты и большие пробки! :-)))

1) В бедных странах где средняя зп 50$, то же есть пробки.
2) Стоимость авто, которое гипотетически может поехать, в Украине стартует с пары сотен $.
Наличие пробок в большей степени говорит о градостроительных ошибках и неправильной политики относительно авто в городе.
Кол-во проданных новых авто в год, более чем ясно дает понять, что покупательская способность на уровне плинтуса.

за 11 месяцев 2019 года продажи новых легковых автомобилей в Украине составили 80 052 автомобиля, коммерческих полной массой до 3,5 т — 7 183 автомобиля.
на рынке Польши в 2019 году было реализовано 555 608 автомобилей.

Замечу что Польша, не является богатой страной и население ее, немного меньше.

Всего на рынке Германии в 2019 году было реализовано 3 957 403автомобиля.
Самыми же продаваемыми моделями в 2019 году в Германии стали автомобили Volkswagen Golf. В 2019 году было реализовано 204 550 автомобилей Volkswagen Golf.

Немцы брали одну новую машину на 20 человек, в Украине же 1 новое авто на 525 человек.
Вот это прямо говорит о покупательской способности населения в целом.
__
Да и речь шла, о враче который получает 2500 $ в неделю, то есть более 10 тыс в месяц или больше 120 тыс $ в год, в Украине. Это уровень зарплаты хорошего врача в немецкой клинике.

While the average surgeon earns a six-digit gross annual salary at €103,000, a general practitioner earns almost €40,000 less at €65,944.
The salary of an employed dentist varies widely and ranges between €34,500 and €54,200 per year.

То есть он должен нонстопом оказывать очень дорогие услуги, что бы ему столько платили. Какой процент людей будет этим пользоваться? 0.001? Сколько таких врачей нужно, два десятка на 40млн страну?

вранці приходила в офіс після тренажерки чи пробіжки на вулиці, працювала до сьомої-восьмої вечора. Найчастіше мала ще фрилансові замовлення, тому могла до другої чи третьої ночі залишатися в офісі. Відтак їхала на таксі додому та лягала спати. Водночас займалася практиками усвідомленості, якими зацікавилася у 17 років, творчістю — флористикою, декоруванням, вивчала буддизм, допомагала організовувати ІТ-івенти, оформлювати вечірки як декораторка

А навчіть мене працювати зранку до третьої години ночі і водночас мати П`ЯТЬ різних хобі.

Найчастіше мала ще фрилансові замовлення, тому могла до другої чи третьої ночі залишатися в офісі

Використання офісу/інтернету/обладнання одного замовника для роботи над проектами іншого — порушення професійної етики щодо обох.

Все просто. Хобби занимайтесь один из выходных по 30 минут каждым/ в неделю.

А навчіть мене працювати зранку до третьої години ночі і водночас мати П`ЯТЬ різних хобі.

Все очень просто. Вам не нужно этого делать, вам нужно только об этом рассказывать.

я більше на цю доу помийку не буду заходити

Нехай я тільки побачу від тебе коментар — з-під землі дістану і буду згадувати!))

Надо будет как-нибудь написать статью, как я учился на ненужной специальности, пошел работать на котельную, а оттуда в ИТ. Конечно не так занятно, как у авторки данного опуса, но намного приближеннее к реальности.

Краткое содержание статьи — youtu.be/XRP9k9nlAfE

Спс, норм трек.

Когда переходил по ссылке, был на 100% уверен что увижу «идущего к реке», лол

Чому я взагалі хотіла працювати в IT? Мені здавалося, що це про престиж, гроші та свободу.

А на самом деле работа в IT — это про информацию и технологии. Ваш Кэп.

А на самом деле работа в IT — это про информацию и технологии. Ваш Кэп

но свободы-то предостаточно!

Дивний вибір — відмовитись від успішної роботи і потенційної сім’ї з хлопцем і починати все спочатку. Напевно через 6 років буде стаття, як вона далі шукала себе...

Теперь будет психику людей калечить

Для чого була написана ця стаття? Шоб шо?

важнее «как». Надо же своих тараканов поглаживать.

Для чого була написана ця стаття?

Вангую: для Прекрасного.

Шоб шо?

Вангую: шоб потрапити на Прекрасне.

(теж багато з чим незгоден. Теж задався цим питанням. Підтримую твій комент, просто ділюсь припущенями). Дівчина або для реклами, або щоб щось комусь доказати написала. А автори опублікували щоб дати привід задуматись. Людям хто в ІТ за грошима особливо корисно.

скрытая реклама начинающего гештальт-тераписта с предположением, что здесь есть целевая аудитория

От би написати «лєнту» про те як мені не зайшло працювати в міліційов, тому я пішов у айті та «знайшов себе», але кому воно потрібно, тут вже й без мене достатньо «соплєй».

Цікаво, як багато архітекторів, хірургів-кардіологів, фізиків — такі «увійшли» в сферу, та через 5-6 років пойняли, шо то не їхнє, й пішли у гєштальт?

Эх, сейчас бы пойти в IT не потому что нравится и интересно, а потому что хорошо платят, а потом жаловаться на «Не чувствую смысла жизни» :))
Рад, что автору статьи всё же пришло понимание, чего она на самом деле хочет и всё получилось

Имхо, в статье описана обычная последовательность развития: сначала (в студенчестве) интересно просто делать, потом хочется делать что-то со смыслом (если, конечно, появляется такая потребность именно в работе). К бессмысленности ИТ этот процесс отношения не имеет. Проект проекту — рознь, можно было и в ИТ искать что-то новое, интересное для себя.

А потім потрібно годували сім’ю, турбуватися по батьків на пенсії, думати про свою старість і вже буде не до пошуків якихось сенсів

Тут не можу погодитися. Просто ваш сенс — турбуватися про батьків, сім’ю, і ви його знайшли )) Втім, мене дивує сприйняття айті як священної корови і масове розвінчання культу. Почуваєшся дивно, бо не світчер, і від самого початку, коли айти було справою гіків, і не приносило аж стільки бабла. Чуваки, це моя робота. Я її люблю і надихаюся нею, агов!

Вже друга стаття про

гештальт

. Якийсь новый тренд? :)

Черговий спосіб виманити з вас грошенят.

Я не знаю, как можно пройти путь до состоявшегося специалиста, и при этом подстраиваться под чужие ожидания (кроме ожиданий по навыкам в професии). По моему все усилия и делаются для того, чтобы свои ожидания оправдать (материальные и духовные)

Какие аргументы?) Нужна же внутренняя мотивация, чтобы пройти через трудности, иначе зачем это все. В статье упоминалось, что разработчики из круга общения героини подстраиваются под чужие ожидания, поэтому я не понимаю, под какие ожидания они подстраиваются, кроме профессиональных (чтобы сохранять свои позиции), все остальное надо самому искать и решать, что тебе важнее, а не обществу

Мы все социальные животные. Мнение друзей, родителей, коллег, бьюти-блоггеров и еще кучи других групп влияло и будет влиять на наш собственный выбор. Причем, мы их еще и трактуем через призму собственного разумения.

И потому вполне возможна причина, когда мы делали что-то нам непосредственно ненужное, абы получить чье-то признание, возвысить себя в чужих глазах. И когда оно не сработает, будет офигевшие на неспредавдливость мира.

Впрочем, чисто технически это можно впихнуть в «свои ожидания». Мол, вообще всё что мы делаем — это потакаем своим желаниям. Но тогда в дальнейшем обсуждении не будет смысла.

З перших абзаців якось було ясно, що дівчина явно не зі світу ІТ.
Якщо не вмієш в планування, стратегічне мислення і дискомфортно від того, що твій проект не змінює світ на краще, а просто заробляє гроші, то так, треба дуже задуматись чи тобі в ІТ.

дискомфортно від того, що твій проект не змінює світ на краще, а просто заробляє гроші

А що заважає фільтрувати вакансії, з якими до тебе стукаються? Мені, наприклад, теж не все одно, на що працюватимуть результати моєї роботи, деякі сфери відмітаю одразу.

Заважає те, що ви таким чином відмітаєте 75-90% всіх вакансій на ринку.

Можливо. І що у цьому поганого? У виборі їжі в супермаркеті, наприклад, я теж відмітаю більшу половину пропозицій, обираючи для себе якісні (але необов’язково дорогі) продукти. На мою думку, кидатись на все, що тобі парить ринок — це ознака незрілості. Зрілий кандидат має свої сформовані критерії відбору: хтось хоче залишатися в топ 10% за зарплатою, комусь важливі передові технології, а комусь — користь, яку приносить проект.

Звісно, завжди хочеться працювати не над банківським ентерпрайзом, а над новим прогресивним проектом, що змінює світ, та ще й на нових крутих технологіях.
Але по факту, зі своїм стеком( С++ ), я майже не зустрічав такових.
Точніше в одному такому проекті працював, але закрили офіс і скорочення пройшли, було більше двох років тому, а в іншу компанію з претензією на революційність та корисність мене не взяли, нажаль. Отож перебирати доводиться тільки по зарплаті та технологіям).

Это мне одному хочется работать где больше платят и где не мудаки, а какой там проект/технологии пофиг? Или это значит что я не тру айтишник ?))

Є проекти де багато платять, але там 90% робота це униле щоденне розбирання логів, а решта 10% це відповіді на тупі запитання що з тими логами не так.
І технології 20-річної давнини. Підеш на таке на зарплату на 10% вище ринку?

Думаю «много платят» это больше чем «на 10% выше рынка», давай прикинем эту сумму от 50%-100% и выше — это больше похоже на много. Думаю при таком раскладе и при обязательном условии что в компании адекватный менеджмент, то с улыбкой на лице лучше буду ковырять логи и Легаси в унылой стабильности со скучными мужиками по 40 лет, чем бороздить новые технологии со стартапами , молодыми и дружными коллективами и/или мутным менеджментом за сумму значительно более скромную. Эти вещи можно и на своих поделках попробовать. ИМХО

А хіба банк не приносить в світ користі?

Хочеш обікрасти одного, купи зброю, хочеш обікрасти мільйон — відкрий банк %)))
Не моє ©

Хочеш обікрасти одного, купи зброю

шановний ви плутаєте крадіжку і пограбування. )

комусь — користь, яку приносить проект

а еще может быть важно, чтобы проект не приносил зла людям

1. Навіть 10% вакансій які залишаються — це сотні, а вам і 1 вистачить. Нема проблеми)
2. Ну я б так не сказав. Всяких паріматчів може 10%, все інше має сенс. А все інше несе більше користі, ніж шкоди. Навіть дуже нудна корпоративна система чи щось в тому роді теж несе користь (навіть якщо це не так хайпово як гештальт). Люди впринципі рідко (ну ок, 50% випалків) платять за непотрібні речі

Так дійсно мені потрібна 1 єдина вакансія на конкретний проміжок часу.
Але, коли ти єдиний добувач ресурсів в родині, та ще й живеш на орендованій квартирі, то маєш якусь зарплатну межу, нижче якої не підеш, як правило, це десь на рівні зарплатної медіани на ДОУ для твого рівня і технології. І ось вже на цьому відсікаються до половини вакансій.
А далі вже починається суб’єктивний процес інтерв’ю. Десь ти не володієш необхідним фреймворком, а роботодавець його дуже хоче, десь прийде довбойоб на інтерв’ю, ціль якого посамостверджуватись і валити тебе конкретними фактами, які гугляться за 30 секунд і взагалі не характеризують тебе ніяк окрім того, знаєш ти цей факт чи ні.

Дійсно, дуже багато продуктів несуть користь прямо чи опосередковано, але якщо почитаєте вище, то я і не гнався за чимось супер корисно-революційним.

А скiльки з них вам потрiбно щоб працювати? Я от набагато бiльший процент фiльтрую.

Наверное так можно делать, когда ты успешен и востребован. А когда ты только освоил Яваскрипт и ХТМЛ/ЦСС то берёшься за любую работу.

Проєкт заробляє гроші значить робить світ кращим.

Навчальна програма на психотерапевта — це окрема тема
Всеукраїнське об’єднання психотерапевтів, що практикують гештальт-підхід

Так вы получили медицинское образование или нет? На ФБ я не увидел такого.

згодом знайшла себе у гештальт-терапії

Администрация ДОУ, когда уже начнете публиковать интервью со жрецами вуду и шаманами тумба-юмба?
Я понимаю что «доу — это курилка», поэтому темы про вайтишников и других «случайных людей» тут появляются чаще чем хотелось бы. Но публиковать статьи (эта как минимум вторая) про знахарей, которе скорее всего калечат своих «подопечных» — это уже зашквар.

Лікар-психотерапевт — фахівець, який має повну вищу освіту за напрямом підготовки «Медицина», спеціалізацію за фахом «психотерапія»

Как я понял, барышня имитировала учебную деятельность тут: upu.in.ua

Український психотерапевтичний університет — громадська організація, основною метою якої є об’єднання спеціалістів-психологів, психотерапевтів для сприяння розвитку і еволюції психотерапії в Україні.

То есть, даже не учебное заведение.

Ладно бы о растаманах было :)

А где проекту брать деньги ? Радуйся что ещё пока нет статей о том как круто делать ставки на спорт и про непередаваемые ощущениях при выигрыше в онлайн казино когда макака поймала банан.

Розійшлася з хлопцем, з яким зустрічалася майже шість років

фу такою бути. хлопець чим винен, що у тебе в голові змінилось щось?)

Мій шлях у психотерапію почався після однієї розмови з власником ІТ-бізнесу. Якось ми пили чай на кухні, сміялися і плакали

а ну ясно)

Краще залишатися з людиною, з котрою быльше не хочеться бути разом?

краще було залишитись в Таїланді.

Здесь скорее дело в

Мій шлях у психотерапію почався після однієї розмови з власником ІТ-бізнесу. Якось ми пили чай на кухні, сміялися і плакали, читали записи зі шкільних щоденників до 5 ранку і щиро спілкувалися. Вранці я сіла в таксі

ну це вже було б надто з мого боку виділяти поїздку в таксі)

Ой ну чо, люди не могу прям просто чаю попить на кухне с

з власником ІТ-бізнесу

? :)

учитывая что хлопець отпускает свою женщину одну непонятно в какую страну на три месяца — я бы тоже задумался а нужно ли мне такое счастье?

Женщина — не собственность, чтобы отпускать или не отпускать. Все взрослые люди.

Да, только потом она уходит :)

И что? Уходит — значит решила, что так для неё будет лучше.

Стройный, быстрый, рога ветвисты. Скачет по лесу весь день, и зовут его ...?

Ну тут палка о двух концах. С одной стороны жалко пацана. С другой ему надо было не 6 лет голову мурыжить а жениццо. С третьей глупо осуждать девушку, которая уже не хотела быть с ним. По каким причинам она всё равно не скажет. Я уверен, что это не только «ах я хотела найти себя.»

Лично я осуждаю не за то, что захотела уйти, а за то, что пять лет этого не делала.

Вона стала дуже «просвітленною», тому з тривіальними людішками їй нецкаво, далі вона буде впарювати людям всяку дурню під виглядом психотерапії, хоч в таких речах має доволі поверхневі знання судячи зі статті.

Це якийсь глобальний мегатренд писати про страждання і безсенсовність ІТ? Не впевнений що життя у якось менеджера з продажу чи водія вантажівки наповненно сенсом.

Це така реклама. Шукають тих кому можна продати треніг і сертіфікацію з «гештальт терапії» (за великі грощі, яки мають в «респондента» бути, тому цільова аудиторія — IT), участки на місяці і т.д. youtu.be/X0Yk8gMPQ-s?t=3737

Вполне нормально, когда людям «не заходит» сфера/профессия. ИТ это такая же работа как и другие, просто с несколько лучшими условиями и перспективами, нежели обычные рабочие специальности.

А хлопець у чому винний :) ?

недостатньо розвивався і не шукав сенсів ))

Будемо сподіватися, що йому таки повезло. Хоча 6 років може бути й шкода.

Пощастило, що тільки 6 років втратив, а не 10 чи 20.

це було більше про те, щоб відповідати якомусь образу та дотримуватися певного ладу, який хтось придумав, з очікуванням, що саме так буде добре

Так и работает обучение на практике, причем не только в IT. Разве нет?
Пока не наберешь достаточно опыта, чтобы придумывать свое — подражаешь другим.
Другое дело, что процесс может нравиться, а может нет. И идти против себя, оправдываясь деньгами — действительно не круто.

Не хотел бы я к такому психотерапевту попасть

>>Поддержали: Зігмунд Фрейд

ору

Демерджі, Долина привидів. Крим

Борщевик лучше не трогать — можно получить очень серьезный ожег

полет на укропе на восходящих потоках

Вывожу из запоя, вывожу из игромании, вывожу из айти...

...гештальт-психологов

Подписаться на комментарии