З консерваторії в IT. Як 24-річна харківʼянка опанувала Angular та поміняла гітару на компʼютерний код

24-річна харків’янка Дар’я Остапенко 15 років свого життя присвятила музичній освіті: спочатку була музична школа, потім училище, консерваторія. Дівчина мріяла про кар’єру гітарної виконавиці, але на другому курсі вишу зрозуміла, що хоче займатися чимось іншим.

Випадково звернула увагу на IT — і поринула в нову сферу з головою. Ще до завершення курсів Даша знайшла першу роботу, а нині працює вже у другій компанії Quod Financial на позиції Angular developer.

Розробниця розповіла про те, як зважилася на зміни, чому пішла з перших IT-курсів, а також про роботу у Харкові під час повномасштабної війни.

Шлях у музиці: «Пари в училищі зазвичай закінчувалися о 14:00-15:00, а потім я ще займалася вдома по 3–6 годин»

Я народилася у Харкові у звичайній, можна сказати, робочій родині: тато — електрик, мама — швачка. Ходила у просту школу, яка хоч і мала назву «спеціалізована», але нічим не вирізнялася з-поміж інших. У дитинстві мріяла стати то кухаркою, то письменницею, то викладачкою. Щоправда, зіркою себе теж уявляла: «грала» на вінику, уявляючи, що це гітара, а я виступаю на концерті. Але не можу сказати, що мала особливий інтерес до музики. Коли була у другому класі, до нас прийшли викладачі з музичної школи та оголосили набір. Про це дізналася мама, і ми поїхали записуватися. Вибір музичного інструмента відбувався так. Мама спитала: «Хочеш грати на гітарі?» — «Можна». Коли тобі вісім років, ти особливо нічого не розумієш: «Гітара? Ну, прикольно!».

У школі я не мала улюблених предметів. Про вибір майбутньої професії стала думати в останньому шостому класі музичної школи (це був восьмий клас загальноосвітньої). Мій викладач гітари запитував про плани. Напевно, він і наштовхнув мене на ідею продовжити розвиватися у музичній сфері. Плюс я подумала: я нічого особливо не вмію, бути кимось на зразок економіста, юриста мене не тягне. До речі, уявити, що опинюся в технічній професії, взагалі не могла. Справжньої інформатики у нас не було: щось писали в зошиті, іноді пускали до комп’ютера — погратися або помалювати в Paint. Математика давалася важко, я була «середнячком». Щоб підтягнути рівень знань, займалася додатково з репетитором. При цьому в грі на гітарі у мене вже був досвід, знання. Я почала готуватися до вступу у музичне училище і таки вступила на бюджет.

В училищі було цікаво: пари, конкурси, концерти, пригоди. У той час я мріяла виступати на сцені. А ще була ідея працювати в музичному ансамблі на круїзному лайнері: незвичайний досвід, плюс я чула, що там непогано платять. Після училища 2017 року вирішила вступати до консерваторії — Харківського університету мистецтв імені І. П. Котляревського. Пари в училищі зазвичай закінчувалися о 14:00–15:00, а потім я ще займалася вдома по 3–6 годин. Мій викладач зі спеціальності (гри на гітарі — ред.) розвинув у мене якийсь спортивний інтерес до занять. Я навіть записувала, скільки часу і над чим працювала. Щоб вступити до вишу, почала займатися ще з одним викладачем, якого під час консультації порадив професор з консерваторії. Тобто брала знання звідусіль.

Але мене дещо хилило в іншу сферу ще під час складання ЗНО. Для консерваторії стандартно вимагають іспити з української мови та історії України. Але чомусь я вирішила записатися ще на математику й англійську, при тому, що особливо не готувалася. І на диво я навіть непогано здала математику. Тобто вже тоді були думки: «А раптом може бути щось інше?». Хоча, звісно, цілеспрямовано готувалася саме до консерваторії. І таки вступила на бюджет.

Ліворуч — Дар’я у 2008 році, праворуч — 2019 рік

Погляд у бік IT: «Мама колись у метро бачила оголошення про IT-курси та просто згадала про них»

Провчилася рік, влаштувалася викладачкою у музичну школу, щоб підробити. Та й взагалі вирішила: уже час йти повноцінно працювати — 20 років, немаленька. Там вчилися круті діти — смішні, легкі. Бували й ледачі, але приємні у спілкуванні. Але, звісно, не обходилося і без складнощів з учнями. Були й комбінації: прекрасні діти — неприємні батьки. Та навпаки.

Що не подобалося? Звичайно, низька зарплата — кілька тисяч гривень. Хоча варто зазначити: я працювала менше, ніж на ставку, ще без вищої освіти, досвіду — це все впливало на розмір виплат. Проте, пам’ятаю, колись був приємний сюрприз: на другий рік роботи дали премію на День вчителя. І я за половину цієї суми купила мамі квиток на концерт Лари Фабіан, яка їй дуже подобається.

На другому курсі консерваторії я почала розуміти, що, мабуть, щось не так. По-перше, я прикинула, що досягти висот, сяяти на сцені в мене навряд чи вийде. Можливо, я вперлася у свою «стелю». Хоча певні речі у мене виходили непогано, були призові місця на конкурсах. По-друге, зрозуміла, що робота в музичній школі — не те, чим би я хотіла займатися все життя. Так почала шукати іншу професію.

ІТ-напрям з’явився серед варіантів випадково. Вийшло дивно: мама колись у метро бачила оголошення про IT-курси та просто згадала про них. Я почала вивчати це питання. Пам’ятаю, відкриваю сайт курсів, там купа різних професій: розробник, тестувальник, менеджер тощо. А я то спочатку думала, що прийду на курси і мене навчать усього — навіть не очікувала, що доведеться обирати. Читаю, написано QA, — а що це взагалі? Стала гуглити.

Після вивчення інформації зрозуміла, що хочу бути розробницею, писати код. Це було свідоме рішення, бо тестування мене не привабило. Працювати з людьми, тобто менеджерити, ейчарити, теж не було бажання. Потім почала вибирати напрям розробки. У результаті віддала перевагу Front-end. Знаю, що деякі, наприклад, дивляться, наскільки актуальна мова програмування. Я ж навіть не вивчала вакансії. Вирішила, що фронтенд буде легшим для розуміння та цікавішим для мене.

Ось так увесь другий курс консерваторії я готувалася до навчання з ІТ. По-перше, курси коштували дорого, тому треба було назбирати грошей. По-друге, у мене навіть не було нормального комп’ютера — врешті-решт ноутбук ми з батьками взяли у кредит.

Навчання: «На курси прийшла без попередньої підготовки — це було моєю помилкою»

Улітку 2019-го перед третім роком навчання у консерваторії я пішла на IT-курси. Обрала найдорожчі у Харкові. За відгуками було все добре. Перший місяць проходили верстку — вона простіша за кодинг. Щось виходило, щось — ні, але я впоралася.

Тим часом наближався третій курс консерваторії, який вважається найзавантаженішим. Пам’ятаю, йду вулицею, дивлюся на цей розклад і розумію, що IT-курси ставити просто нікуди. Потрібно вибирати. Прийшла додому та запропонувала батькам: «Я б хотіла вчитися, але просто не зможу. Ходити на заняття — це ще пів біди, але є ще домашні завдання. Думаю, варто перевестися на заочне відділення». Як не дивно, батьки погодилися. Хоча розумію, що це було ризиково, оскільки з курсами могло б нічого не вийти. Тобто все вирішилося одним днем. Наступного ранку я вже їхала до консерваторії писати заяву про переведення на заочне.

Другого місяця на курсах почався кодинг. І тут я взагалі перестала розуміти, що відбувається. Тому що на курси прийшла без попередньої підготовки — це було моєю помилкою. Дивлюся: викладач ставить питання, інші відповідають, а я сиджу: «Звідки це взялося? А це звідки? Чому ця змінна так називається?». Тому я вирішила взяти перерву (це дозволялося) і самостійно підтягнути знання. Місяць-два я вивчала базові речі за роликами у YouTube. На заочному навчанні в мене було достатньо часу.

На курси прийшла без попередньої підготовки — це було моєю помилкою

Пам’ятаю, один лектор на YouTube пояснював тему на намальованих машинках: як з такою функцією працювати, звідки вона взялася, чому це так, а не так. Він усе розклав, а потім: «Спробуйте самі!». Я намагалася зробити, як він показував. Потім стала сама собі ставити завдання, працювала над помилками. За цей час усе стало у рази ясніше, я почала розуміти, про що йшлося на минулих заняттях — і вирішила повернутися.

Але я ж могла почати тільки з того місця, де зупинилася. Вийшло так, що мені потрібно було чекати кінця набору нової групи, а потім ще два місяці їхнього навчання. Прикинула, що це дуже довго, тож знайшла інші курси. Навчання пішло краще. Я навіть не понехтувала ще раз пройти курс з верстки, і це було дуже помічним.

Потім там мала бути перерва, але я попросила викладача, і мене поставили у групу, яка раніше починала вивчати кодинг. На заняттях я вже розуміла, що відбувається, теж могла відповісти на питання, непогано виконувала домашні завдання.

Я взяла собі за правило: якщо на лекціях мені щось було незрозуміло або виникали складнощі під час виконання домашки, я відкривала YouTube, вбивала тему та дивилася просто кожне відео — доки не дійде. Загалом це працювало.

Ще мені реально допоміг карантин через пандемію, адже всі процеси перенеслись в онлайн, зокрема робота в музичній школі, де я продовжувала працювати. Отже, для себе я дуже вдало та корисно використала цей період.

Тоді в мене багато хто запитував, чи не прикро мені кидати гру на гітарі та починати займатися геть іншим. Бо на той момент у мене було 13 років музичної освіти: шість — школа, рік я готувалася до вступу, чотири — училище та два — консерваторія (бакалаврат я таки закінчила, тож зрештою вийшло 15 років). Але я не жалкувала. Усвідомила, що хочу чогось іншого. Плюс сфокусувалася на навчанні: було дуже багато цікавого. Інколи я могла сісти о 12:00–14:00 за домашку з курсів і «прокинутися» о 22:00–00:00: уже й день минув?

Пошук роботи: «Якщо вакансія підходила до моїх навичок хоча б на 50–60%, то я відсилала резюме»

На YouTube я дивилася і відео про айтішну «кухню». Наприклад, Сергія Немчинського. Він іноді розповідає про теми для новачків, під час стримів розбирає чиїсь резюме. Я своє не надсилала, але коригувала після перегляду.

Там же на каналі я наслухалася, що треба «гримати» в усі двері, щоб тобі врешті відкрили. Тому першу роботу почала шукати ще до закінчення курсів. Надсилала резюме, коли чимось подобалася пропозиція. І що ближче було до закінчення навчання, то активніше я це робила: якщо вакансія підходила до моїх навичок хоча б на 50–60%, я відсилала резюме. Навіть було таке, що подалася на мідла зі словами: «Я — джуніор, але раптом у вас для мене щось знайдеться!». Рекрутер мені навіть відповіла: «У нас поки що немає таких вакансій, але нам цікаво, матимемо на увазі».

На курсах був хлопець, який пробувався в компанію MaybeWorks, проходив співбесіду, але щось пішло не так. І він у нашому чаті потім написав: «Фу-фу-фу, вони такі погані й питання у них погані!». Але його можна зрозуміти: всі ми схильні обурюватися, коли зазнаємо невдачі. Після цього я шукала вакансії та теж на них натрапила, але подумала: «Надішлю резюме — чому ні?». Мені відповіли. Спочатку ми поспілкувалися онлайн. Це інтерв’ю, за моїм відчуттям, пройшло не дуже. Тобто після нього я думала: «Боже, це якийсь жах!». Але за кілька днів мені раптово зателефонували: «Ми хотіли б запросити вас до офісу!».

Коли я йшла на співбесіду, то, звісно, хвилювалася і морально була налаштована на тривалий пошук роботи. Плюс, наслухавшись порад, заспокоювала себе: «Ми просто познайомимося, адже співбесіда — це не запитання-відповідь, а спілкування».

Пам’ятаю, заходжу до офісу, а там двері з прозорого скла з логотипом компанії, думаю: «Нічого собі! Ось це солідно!» :). Мене завели до великого кабінету, де були СТО, СЕО, HR і кілька менеджерів. Вони не сиділи переді мною, а просто займалися своїми справами. Нас познайомили, я відповіла на їхні запитання.

Само інтерв’ю тривало годину чи півтори. Взагалі я готувалася до нього. Мені скинули приблизний перелік питань. Якщо бачила, що не можу чітко відповісти на якесь, гуглила. Були й геть нові для мене теми — з них я до блокнотика виписувала терміни. І, звісно, одразу їх забула :) Співбесіда завершилася. Був момент, коли закралася думка: «Зараз мені відмовлять», тому що, як на мене, під час інтерв’ю я не «сяяла». Але наприкінці, пам’ятаю, СТО повертається до СЕО та каже: «Ну, можемо спробувати». І мені почали розповідати про соцпакет, зарплатню тощо. А я сиділа шокована: «Ви мене берете?».

Від моменту, як я почала розсилати резюме, до першого оферу минуло півтора місяця. Загалом я розіслала приблизно 50 резюме, виконувала кілька тестових завдань. Викладач з курсів теж хотів мене порекомендувати до якоїсь компанії, бо я була однією з найкращих у групі. Він скинув мені завдання, потім ще інша компанія відгукнулася на моє тестове, запросили на співбесіду. Хоча я знаю, що проходити інтерв’ю для досвіду — це корисно, на той час мені не хотілося знову стресувати — і я не стала пробуватися в інші місця. Я просто була натхнена тим, що влаштувалася на першу IT-роботу.

Дар’я на першій роботі

Перша компанія: «Лізли думки: «Не пройду тестовий період, раптом залишусь без роботи?»

Щойно закінчилися заняття на курсах, я почала працювати, хоча мені ще навіть не встигли видати сертифікат. Тестовий період тривав два тижні — за цей час потрібно було зробити невеликий проєкт.

При цьому я ще була співробітником музичної школи. Постало питання про звільнення. Насправді я відчувала певний страх, лізли думки: «Не пройду тестовий період, раптом залишусь без роботи?». Але інакше ніяк, тому якраз у серпні, до початку нового навчального року, я прийшла до школи та звільнилася.

З тестовим проєктом були складнощі: я не все знала плюс треба було написати Back-end частину, в чому я не особливо розбиралася. Але на курсах нам трохи про це розповідали. Тож я щось згадала, щось нагуглила, а у чомусь мені допомогли новоспечені колеги. Проєкт здала вчасно, навіть трохи раніше за дедлайн. Пам’ятаю, написала СТО, що завдання готове, він такий: «Зараз прийду!». Врешті «зараз» трапилося о 20:00. А того дня якраз була зустріч мого гітарного оркестру. Вони вже всі зібралися, коли СТО сказав: «Ну, ми тебе беремо. Вітаю!». Мені видали ключ від офісу, і я щаслива побігла до гітаристів поділитися гарною новиною.

MaybeWorks — аутсорс-компанія, у них багато клієнтів. Зазвичай на проєкті працюють один-два розробники. Мені вдавалося побувати на чотирьох проєктах. Перший тривав пів року, але потім мені набрид, і я попросилася на інший. На наступному я працювала два-три місяці, поки у замовника не закінчилися гроші. Далі я потрапила на внутрішній проєкт компанії. Це був крутий досвід, тому що я працювала з дуже досвідченим СТО. Він знаходив цікаві рішення, про які я тоді й подумати не могла, а також паралельно навчав мене. Весь цей час я працювала на Angular. А потім мене перевели на проєкт на іншому фреймворку. Я попрацювала там кілька місяців і знайшла іншу роботу.

Нова робота: «Це знову було рішення, яке я ухвалила за день»

Щиро кажучи, я не планувала звільнятися з першої компанії. Але вийшло як завжди у моєму стилі — то знову-таки було рішення, яке я ухвалила за день. У LinkedIn мені періодично писали рекрутери, і один із них мене зацікавив. Точніше, мені одночасно написали навіть два рекрутери з Quod Financial. Мене привабило те, що у них була робота на Angular, бо коли мене пересадили на React, я зрозуміла, що він мені подобається менше. Плюс після півтора року роботи в компанії все одно починаєш більше помічати підводне каміння, щось набридає, не подобається у процесах — і замислюєшся про зміни.

Отже, я почала спілкуватися з рекрутером Quod Financial. Він попросив надіслати резюме та запропонував пройти співбесіду. Спочатку був 15-хвилинний дзвінок з HR — мабуть, перевірка на адекватність. Потім мене запросили до офісу. Співбесіда тривала трохи більше за годину, її проводив тимлід команди. Вийшла смішна ситуація. Рекрутер, який мене привів, зайшов до нас, покликав інтерв’юера та щось йому сказав. Той повертається зі словами: «Мені сказали, що, якщо ти мені сподобаєшся, щоб я тебе не випускав».

Після співбесіди прийшли HR, познайомили мене з СЕО, який перевірив мою англійську. З нею, чесно кажучи, у мене було не дуже. На першій роботі розробники з клієнтами особливо не спілкувалися — це робили менеджери, а завдання та повідомлення можна перекласти онлайн. Хоча згодом я й пішла на курси, але від цього не було багато користі: побув на уроці, щось відповів — і забув. Це тепер я займаюся окремо з репетитором і бачу прогрес.

СЕО поставив буквально кілька запитань, я відповіла не блискуче, але все ж таки відповіла. Мені запропонували офер. Усе це відбувалося до початку мого робочого дня, тож я взяла час подумати. Прийшовши на роботу, попросила менеджера поспілкуватися наодинці, кажу: «У мене є офер». Він такий: «Боже! Куди ти?». До речі, на офер я пристала того ж дня. Напевно, це було правильно, бо наступного дня я прокинулася із сумнівами: «Нова компанія! А що як я не потягну, залишусь без роботи?».

Якщо підсумувати, то на моє рішення вплинуло — Angular, більша зарплатня та довша відпустка. Плюс це фінтех-компанія, мені було цікаво спробувати там попрацювати.

Дар’я: «В офісі другої компанії я не встигла обзавестися фотографіями. Але цей знімок — спогад. Ford Mustang — моя мрія, тому купила собі маленьку копію для натхнення»

Життя у воєнному Харкові: «Я позбирала вікна, які повипадали, склала валізи та поїхала з думкою, що перед смертю хочу побачити щось гарне»

У MaybeWorks я працювала в офісі. Мені це подобалося: все динамічно, можна поспілкуватися з людьми. Лише одного разу в нас планово вимикали воду, і тоді співробітників просили: «Хто може, залишайтеся працювати вдома». Мій проєкт був розгорнутий у ноутбуці, так що проблем не було. У Quod Financial я також вийшла в офіс. Мій перший робочий день був 4 січня 2022 року. Буквально напередодні повномасштабної війни я порушувала питання, щоб працювати віддалено. Думала, що буду залишатися вдома один день на тиждень. А за кілька днів такий доступ знадобився всім.

З 24 лютого я залишаюся у Харкові. Виїжджала буквально на кілька тижнів: влітку до Кременчука у гості, восени до Європи — у відпустку. Я перебуваю у відносно спокійному районі, але тут теж були «прильоти». Два — геть близько. Спочатку я жила у батьків. 1 березня прилетіло у сусідній двір. Там залишилася воронка, основний удар взяв на себе паркан — він просто зник, одна стіна будинку поруч таки завалилася. Дякувати богові, люди вижили, оскільки спали в дальній кімнаті. А за день до мого від’їзду у Хорватію влучило в сусідній будинок. Теж пощастило, що постраждав тільки технічний поверх. Квартири на дев’ятому поверсі порозносило, але люди всі живі. Ось так я позбирала вікна, які повипадали, склала валізи та поїхала з думками, що перед смертю хочу побачити щось гарне.

Взагалі коли почалася війна, нам у компанії сказали: «Можете сьогодні-завтра не працювати». Тож у четвер-п’ятницю всі розбіглися: хтось поїхав з міста, хтось збирав запаси тощо. З понеділка ми повернулися на роботу. Часто бували бомбардування (навіть ще літаки літали), доводилося бігати у підвал. Отже, замість восьми годин працювала чотири. Але все одно намагалася хоч щось пушити. Принаймні спочатку іноземці ставилися до цього нормально, писали: «Бережіть себе!». У нас з колегами був чат, де ми щоранку писали: «Good morning! I’m alive». Зараз згадуєш і думаєш: «Боже, який жах!». А тоді це було абсолютно нормально.

До звичайного графіка повернулися у березні. Робота відволікала, бо інакше можна було б з глузду з’їхати. Щось бахне — одразу в новини. Потім усі, хто хотіли поїхати — поїхали, а ті, хто залишився у Харкові, якось налагодили процеси. Плюс хоча б авіація перестала залітати. Стало легше. Цей чат «ми живі» видалили.

Що ще допомагало та допомагає тримати себе в тонусі? У мене є бігова доріжка, тож я стала активніше займатися, плюс налагодила режим харчування. Іноді тішу себе покупками, трохи облаштовуюсь. Наприклад, спочатку по дев’ять годин працювала, сидячи на табуретці, зараз уже купила нормальне крісло. Ще у мене з’явився антистрес — завела кішку. Раніше не дуже вірила у такий ефект, а нещодавно помітила, що з нею справді на душі стає спокійніше.

Музика vs програмування: «Думаю, що більш технічна професія мені підходить більше»

Чи є якості, які допомагали мені в обох сферах: і музиці, і розробці? Працьовитість, але її бажано мати будь-де. Я намагалася і намагаюся викладатись всюди.

Щодо оточення, то у мене залишилися друзі з музичної сфери, так само з’явилися нові з IT. Хоч я звільнилася з MaybeWorks, з колишніми колегами підтримуємо стосунки. Люди з IT-сфери мають інше мислення, розповідають інші історії — і це цікаво. Плюс так сталося, що спочатку я більше спілкувалася з менеджерами. Це пізнавально, бо ти сидиш кодиш, не особливо помічаєш, що відбувається навколо, а вони знають.

Чи не бракує мені творчості у роботі? Коли згадую минуле, думаю, що технічна професія мені підходить більше. Плюс і в кодингу є творчі моменти. А взагалі структурована робота мені цікавіша. Як я і казала, ще під час навчання на курсах помітила, що мене захоплює програмування. Тоді за виконанням домашки я навіть не завжди помічала, як минув день, що відбувається за вікном.

Плюс перший час на роботі джун дізнається багато нового. Знаю хлопців з консерваторії, які теж пробували себе у сфері IT, непогано самі розбиралися у темах, але у результаті розуміли, що їм це не цікаво. Я ж навпаки — на останньому курсі консерваторії доучувалася, щоб просто отримати диплом. І через коронавірус вдалося завершити все онлайн. Це було дуже добре, тому що я працювала в офісі, тож вириватися на сесію мені було б важко.

Фінансовий аспект в ІТ, звісно, дуже відрізняється. Моя перша зарплата в MaybeWorks була досить скромна, але втричі вища, ніж у музичній школі. Хоча там я працювала три дні на тиждень, а в IT-компанії — п’ять. За пів року мою зарплату підвищили більше ніж удвічі. Потім ще раз майже вдвічі. На новій роботі додали 600 доларів, а на останньому перегляді — ще майже тисячу.

Технічна професія мені підходить більше. Плюс і в кодингу є творчі моменти

Щодо work-life balance музиканта та розробника, я можу порівняти, звертаючись до досвіду знайомих, які працюють у музичній школі. У них робота стандартно починається з 13:00 і закінчується о 19:00–20:00. І це більш збалансоване навантаження. У мене ж зайнятість вісім годин плюс година перерви. Тобто дев’ять годин я повинна провести за комп’ютером. Раніше в офісі під час обіду ти міг кудись вискочити, поїсти у кафе, а нині вдома це максимум мотнутися у магазин поруч.

А взагалі кожен етап мого життя мені подобається. Так, у шкільні роки було досить нудно. В училищі стало цікавіше: пари, самостійність, стипендія, концерти, спілкування. У виші — ще цікавіше: гарна консерваторія, центр міста, ще більша стипендія. Перейшла в IT — стало ще крутіше.

Зрозуміло, у мене бувають періоди ностальгії, я слухаю гітарну музику, записи нашого оркестру — кайф! Нині трохи рідше, бо банально немає часу, немає сил — війна всіх нас потріпала. Останнім часом не пам’ятаю, коли тримала в руках гітару. Точно більше як рік тому. Тому в майбутньому повернення до музичної сфери не бачу. Хоча сама гітара вдома лежить. Знайомі мені не раз казали: «Та продай її! Навіщо вона тобі?». А я не хочу, бо це моя історія.

Про плани: «Мені 24 — настав час думати про пенсію :)»

Можливо, мій досвід комусь здасться занадто простим: «Ось пішла на курси, раз — знайшла роботу, потім іншу». Думаю, це так, бо уже минув час і в пам’яті більше збереглися гарні спогади. Звичайно, я витратила багато часу та сил, іноді було нелегко і навіть страшно.

Перші рік-півтора, як усі розробники-початківці, я мріяла стати тимлідом. Але зараз почала замислюватися, що на такій позиції менше кодиш, більше комунікуєш і опікуєшся організаційними питаннями. Виходить, що втрачається той самий «сік», через який мені подобається розробка. Плюс я не так люблю багато спілкуватися з людьми. Інакше пішла б у HR чи менеджери, а я свідомо обрала кодинг.

Були думки вивчити ще якусь мову програмування, але поки що це відклала. Для загального «айтішного» розвитку іноді дивлюсь YouTube, але не так, як коли навчалася: щоб щось пригадати, мені зараз вистачає документації.

А ще мені 24 — настав час думати про пенсію :) Розумію, що поступово потрібно буде вирішувати, чим займатися після IT. У 55 років я навряд чи зможу бути розробницею — бачу по собі, як робота впливає на ті ж очі. Тому, можливо, потім замислюся про власний бізнес, який міг би мене забезпечувати в похилому віці.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось23
До обраногоВ обраному3
LinkedIn



26 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Ви молодець, що знайшли в собі сили змінюватись і не побоялись змін. Очевидно що навчання та робота зробили вас наполегливою і допитливою, тож вам вистачило наснаги опанувати іншу професію. А гітара нехай лишиться як хоббі) Це дуже круті навички і знання, які з вами залишаться і нікуди не дінуться. Не продавайте гітару, це теж частинка вас

Самый важный вопрос: когда обрезали ногтики на правой руке?

Даша настоящий молодец. Очень мало таких целеустремленных и усидчивых людей. Был рад знакомству (работали в одной компании). Желаю только новых свершений и побед в этом непростом и тернистом пути

так, я вимушений увімкнути «режим Кожаєва», бо поперли коментарі що «ах, талановита людина закинула гітару кококо»
йой, шановні, а ви впевнені що топік стартер — дійсно талановита гітариня, чи як там воно толерантно?
хто оцінював її талановитість гри на гітарі?..
я теж у юнацтві брєнькав Цоя та СєкторГаза у дворі, та в усяких підвальних гуртах грав, і шо?..
особисто я оцінюю талант топікстартерші по її ж висловленням:

Але не можу сказати, що мала особливий інтерес до музики. Коли була у другому класі, до нас прийшли викладачі з музичної школи та оголосили набір. Про це дізналася мама, і ми поїхали записуватися. Вибір музичного інструмента відбувався так. Мама спитала: «Хочеш грати на гітарі?» — «Можна». Коли тобі вісім років, ти особливо нічого не розумієш: «Гітара? Ну, прикольно!».

тобто її просто запхнули до музичної школи а далі як піде, і де талант?..
не зробила собі статус та ім’я, лише один шлях — викладати до музичної школи на кілька тисяч гривень.
ООООК!!!
а ще є інший шлях — знов за рахунок батьків «вайтівайті».
спрацювало.
ок.
«втратила талант» у коментарях.
А ЧИ БУВ ТАЛАНТ?..

А що таке «талант»? Які критерії існують для з’ясування чи є у людини «талант» для того, щоб стати успішним в чомуcь? Для багатьох видів спорту, окрім шахів, рецепт відбору та підготовки, з супутнею втратою здоров’я, призерів відомий. Відбір майбутніх музикантів не такий очевидний. Абсолютний слух звичайно буде перевагою, але історія знає дуже багато успішних музикантів та композиторів без абсолютного слуху. Тренування музикантів професіоналів/віртуозів дуже схоже на тренування професійних спортсменів. Чим більше повторів — тим кращий результат.

Перепись социалистов в комментариях. Мадам эта знала куда, поступала и сколько музыкантам платят — да. Она захотела и перешла в АйТи, чтобы жить лучше — молодец. Но ей никто не обязан платить, чтобы имела возможность бренчать на гитарке. Не нужна значит гитарка её

«Я три дня гналась за вами, чтобы сказать, как вы мне безразличны» ©
P.S. Всегда думал, что восточные единоборства учат мудрости, спокойствию и выдержке ;))

Одна з самих сумних історій за останній час. Це сором, що в Україні неможливо жити достойно поза сферою ІТ, особливо коли йде мова про творчі професії.

Ты можешь на указанной даме жениться и дать ей денег, ну или хотя — бы заплатить за билет на концерт.

Давай перефразую, щоб і тобі дійшов сенс сказаного. От ти б не хотів лупити людей за гроші? Щоб твоє хобі стало твоєю професією? Якщо так, то скажи скільки тобі будуть платити за це в Україні?(без врахування перших місць на престижних міжнародних змаганнях)

Нет, не хотел бы — это нужно оставить большую часть здоровья

Захочет ли дама выходить замуж? Высока вероятность что современные дамы больше предпочтут кодить чем вставать в зависимость от мужчины :)

У пана талант знайти в тексті не то що неіснуючий підтекст, а прямо змінити його сенс на протилежний. В моєму коментарі вчителі, пожежники (і всі хто поза сферою ІТ, що я написав прямо явно і чітко, що можна процитувати) входять в множину тих кому я співчуваю, бо вони не можуть достойно жити за їх зарплатню. Те що я акцентував увагу на тому, що мені особливо шкода творчі професії, це моя особиста справа, кому хочу тому і співчуваю. Та і топік про музикантку, а не пожежницю, ні? Було б дивно, якби я написав

Це сором, що в Україні неможливо жити достойно лікарем
і всі хто поза сферою ІТ

в держсекторі і зі сферою ІТ все не дуже добре.
Але ж всі дорослі люди і всі знають, що такая ситуація в цих напрямках не 5 і не 10 років. Але люди свідомо йдуть і потім скаржаться, що зарплата маленька.

це не сором, це ринок, приємного знайомства з економічними реаліями

Поплавский явно творческий человек и думаю, что он живет явно не хуже среднестатистического представителя Украинского IT, так что не все так плохо в мире творчества )

Чи не думали поєднувати музичну освіту та программування? Впевнений, що в Україні мають розроблятися проєкти, де глибоке розуміння «нутрощів» музики є не просто перевагою, а і вимогою. Наприклад, dou.ua/...​ith-pro-tools-developers

Гарний приклад того, що гра на музичних інструментах та вивчення теорії музики розвивають мозок не гірше математики та природничих дисциплін. Класна історія. Бажаю успіхів!

На жаль, черговий приклад, коли талановита людина кидає справу, якій присвятила більшу частину життя і йде «випалювати кодом» очі. Як нижче вже зазначили — це дуже сумно

Дозволю собі з вами не погодитись. При достатньому рівні старань і кмітливості цілком досяжно вийти через 2-3 роки на медіанну зп по віджету ДОУ. А вона вже у рази, а інколи в десятки разів більша, чим середня по країні. Для когось цього рівня цілком достатньо і у всяких МААНГах людина не планує і не хоче працювати. Навіть якщо тобі ця робота не подобається

Цікаве інтервʼю. Мабуть перше про світчера з конси до айті. І поки читав, ще раз впевнився в тому, кого треба наймати на роботу — humble, hungry and smart. Це точно про цю дівчину.

грустно это, очень грустно..

> Що не подобалося? Звичайно, низька зарплата — кілька тисяч гривень.

Жаль, что у нас не ценят искусство в школе и не только в ней.

Підписатись на коментарі