З консерваторії в IT. Як 24-річна харківʼянка опанувала Angular та поміняла гітару на компʼютерний код
Випадково звернула увагу на IT — і поринула в нову сферу з головою. Ще до завершення курсів Даша знайшла першу роботу, а нині працює вже у другій компанії Quod Financial на позиції Angular developer.
Розробниця розповіла про те, як зважилася на зміни, чому пішла з перших IT-курсів, а також про роботу у Харкові під час повномасштабної війни.
Шлях у музиці: «Пари в училищі зазвичай закінчувалися о 14:00-15:00, а потім я ще займалася вдома по 3–6 годин»
Я народилася у Харкові у звичайній, можна сказати, робочій родині: тато — електрик, мама — швачка. Ходила у просту школу, яка хоч і мала назву «спеціалізована», але нічим не вирізнялася з-поміж інших. У дитинстві мріяла стати то кухаркою, то письменницею, то викладачкою. Щоправда, зіркою себе теж уявляла: «грала» на вінику, уявляючи, що це гітара, а я виступаю на концерті. Але не можу сказати, що мала особливий інтерес до музики. Коли була у другому класі, до нас прийшли викладачі з музичної школи та оголосили набір. Про це дізналася мама, і ми поїхали записуватися. Вибір музичного інструмента відбувався так. Мама спитала: «Хочеш грати на гітарі?» — «Можна». Коли тобі вісім років, ти особливо нічого не розумієш: «Гітара? Ну, прикольно!».
У школі я не мала улюблених предметів. Про вибір майбутньої професії стала думати в останньому шостому класі музичної школи (це був восьмий клас загальноосвітньої). Мій викладач гітари запитував про плани. Напевно, він і наштовхнув мене на ідею продовжити розвиватися у музичній сфері. Плюс я подумала: я нічого особливо не вмію, бути кимось на зразок економіста, юриста мене не тягне. До речі, уявити, що опинюся в технічній професії, взагалі не могла. Справжньої інформатики у нас не було: щось писали в зошиті, іноді пускали до комп’ютера — погратися або помалювати в Paint. Математика давалася важко, я була «середнячком». Щоб підтягнути рівень знань, займалася додатково з репетитором. При цьому в грі на гітарі у мене вже був досвід, знання. Я почала готуватися до вступу у музичне училище і таки вступила на бюджет.
В училищі було цікаво: пари, конкурси, концерти, пригоди. У той час я мріяла виступати на сцені. А ще була ідея працювати в музичному ансамблі на круїзному лайнері: незвичайний досвід, плюс я чула, що там непогано платять. Після училища 2017 року вирішила вступати до консерваторії — Харківського університету мистецтв імені І. П. Котляревського. Пари в училищі зазвичай закінчувалися о
Але мене дещо хилило в іншу сферу ще під час складання ЗНО. Для консерваторії стандартно вимагають іспити з української мови та історії України. Але чомусь я вирішила записатися ще на математику й англійську, при тому, що особливо не готувалася. І на диво я навіть непогано здала математику. Тобто вже тоді були думки: «А раптом може бути щось інше?». Хоча, звісно, цілеспрямовано готувалася саме до консерваторії. І таки вступила на бюджет.
Ліворуч — Дар’я у 2008 році, праворуч — 2019 рік
Погляд у бік IT: «Мама колись у метро бачила оголошення про IT-курси та просто згадала про них»
Провчилася рік, влаштувалася викладачкою у музичну школу, щоб підробити. Та й взагалі вирішила: уже час йти повноцінно працювати — 20 років, немаленька. Там вчилися круті діти — смішні, легкі. Бували й ледачі, але приємні у спілкуванні. Але, звісно, не обходилося і без складнощів з учнями. Були й комбінації: прекрасні діти — неприємні батьки. Та навпаки.
Що не подобалося? Звичайно, низька зарплата — кілька тисяч гривень. Хоча варто зазначити: я працювала менше, ніж на ставку, ще без вищої освіти, досвіду — це все впливало на розмір виплат. Проте, пам’ятаю, колись був приємний сюрприз: на другий рік роботи дали премію на День вчителя. І я за половину цієї суми купила мамі квиток на концерт Лари Фабіан, яка їй дуже подобається.
На другому курсі консерваторії я почала розуміти, що, мабуть, щось не так. По-перше, я прикинула, що досягти висот, сяяти на сцені в мене навряд чи вийде. Можливо, я вперлася у свою «стелю». Хоча певні речі у мене виходили непогано, були призові місця на конкурсах. По-друге, зрозуміла, що робота в музичній школі — не те, чим би я хотіла займатися все життя. Так почала шукати іншу професію.
ІТ-напрям з’явився серед варіантів випадково. Вийшло дивно: мама колись у метро бачила оголошення про IT-курси та просто згадала про них. Я почала вивчати це питання. Пам’ятаю, відкриваю сайт курсів, там купа різних професій: розробник, тестувальник, менеджер тощо. А я то спочатку думала, що прийду на курси і мене навчать усього — навіть не очікувала, що доведеться обирати. Читаю, написано QA, — а що це взагалі? Стала гуглити.
Після вивчення інформації зрозуміла, що хочу бути розробницею, писати код. Це було свідоме рішення, бо тестування мене не привабило. Працювати з людьми, тобто менеджерити, ейчарити, теж не було бажання. Потім почала вибирати напрям розробки. У результаті віддала перевагу Front-end. Знаю, що деякі, наприклад, дивляться, наскільки актуальна мова програмування. Я ж навіть не вивчала вакансії. Вирішила, що фронтенд буде легшим для розуміння та цікавішим для мене.
Ось так увесь другий курс консерваторії я готувалася до навчання з ІТ. По-перше, курси коштували дорого, тому треба було назбирати грошей. По-друге, у мене навіть не було нормального комп’ютера — врешті-решт ноутбук ми з батьками взяли у кредит.
Навчання: «На курси прийшла без попередньої підготовки — це було моєю помилкою»
Улітку
Тим часом наближався третій курс консерваторії, який вважається найзавантаженішим. Пам’ятаю, йду вулицею, дивлюся на цей розклад і розумію, що IT-курси ставити просто нікуди. Потрібно вибирати. Прийшла додому та запропонувала батькам: «Я б хотіла вчитися, але просто не зможу. Ходити на заняття — це ще пів біди, але є ще домашні завдання. Думаю, варто перевестися на заочне відділення». Як не дивно, батьки погодилися. Хоча розумію, що це було ризиково, оскільки з курсами могло б нічого не вийти. Тобто все вирішилося одним днем. Наступного ранку я вже їхала до консерваторії писати заяву про переведення на заочне.
Другого місяця на курсах почався кодинг. І тут я взагалі перестала розуміти, що відбувається. Тому що на курси прийшла без попередньої підготовки — це було моєю помилкою. Дивлюся: викладач ставить питання, інші відповідають, а я сиджу: «Звідки це взялося? А це звідки? Чому ця змінна так називається?». Тому я вирішила взяти перерву (це дозволялося) і самостійно підтягнути знання. Місяць-два я вивчала базові речі за роликами у YouTube. На заочному навчанні в мене було достатньо часу.
На курси прийшла без попередньої підготовки — це було моєю помилкою
Пам’ятаю, один лектор на YouTube пояснював тему на намальованих машинках: як з такою функцією працювати, звідки вона взялася, чому це так, а не так. Він усе розклав, а потім: «Спробуйте самі!». Я намагалася зробити, як він показував. Потім стала сама собі ставити завдання, працювала над помилками. За цей час усе стало у рази ясніше, я почала розуміти, про що йшлося на минулих заняттях — і вирішила повернутися.
Але я ж могла почати тільки з того місця, де зупинилася. Вийшло так, що мені потрібно було чекати кінця набору нової групи, а потім ще два місяці їхнього навчання. Прикинула, що це дуже довго, тож знайшла інші курси. Навчання пішло краще. Я навіть не понехтувала ще раз пройти курс з верстки, і це було дуже помічним.
Потім там мала бути перерва, але я попросила викладача, і мене поставили у групу, яка раніше починала вивчати кодинг. На заняттях я вже розуміла, що відбувається, теж могла відповісти на питання, непогано виконувала домашні завдання.
Я взяла собі за правило: якщо на лекціях мені щось було незрозуміло або виникали складнощі під час виконання домашки, я відкривала YouTube, вбивала тему та дивилася просто кожне відео — доки не дійде. Загалом це працювало.
Ще мені реально допоміг карантин через пандемію, адже всі процеси перенеслись в онлайн, зокрема робота в музичній школі, де я продовжувала працювати. Отже, для себе я дуже вдало та корисно використала цей період.
Тоді в мене багато хто запитував, чи не прикро мені кидати гру на гітарі та починати займатися геть іншим. Бо на той момент у мене було 13 років музичної освіти: шість — школа, рік я готувалася до вступу, чотири — училище та два — консерваторія (бакалаврат я таки закінчила, тож зрештою вийшло 15 років). Але я не жалкувала. Усвідомила, що хочу чогось іншого. Плюс сфокусувалася на навчанні: було дуже багато цікавого. Інколи я могла сісти о
Пошук роботи: «Якщо вакансія підходила до моїх навичок хоча б на 50–60%, то я відсилала резюме»
На YouTube я дивилася і відео про айтішну «кухню». Наприклад, Сергія Немчинського. Він іноді розповідає про теми для новачків, під час стримів розбирає чиїсь резюме. Я своє не надсилала, але коригувала після перегляду.
Там же на каналі я наслухалася, що треба «гримати» в усі двері, щоб тобі врешті відкрили. Тому першу роботу почала шукати ще до закінчення курсів. Надсилала резюме, коли чимось подобалася пропозиція. І що ближче було до закінчення навчання, то активніше я це робила: якщо вакансія підходила до моїх навичок хоча б на
На курсах був хлопець, який пробувався в компанію MaybeWorks, проходив співбесіду, але щось пішло не так. І він у нашому чаті потім написав: «Фу-фу-фу, вони такі погані й питання у них погані!». Але його можна зрозуміти: всі ми схильні обурюватися, коли зазнаємо невдачі. Після цього я шукала вакансії та теж на них натрапила, але подумала: «Надішлю резюме — чому ні?». Мені відповіли. Спочатку ми поспілкувалися онлайн. Це інтерв’ю, за моїм відчуттям, пройшло не дуже. Тобто після нього я думала: «Боже, це якийсь жах!». Але за кілька днів мені раптово зателефонували: «Ми хотіли б запросити вас до офісу!».
Коли я йшла на співбесіду, то, звісно, хвилювалася і морально була налаштована на тривалий пошук роботи. Плюс, наслухавшись порад, заспокоювала себе: «Ми просто познайомимося, адже співбесіда — це не запитання-відповідь, а спілкування».
Пам’ятаю, заходжу до офісу, а там двері з прозорого скла з логотипом компанії, думаю: «Нічого собі! Ось це солідно!» :). Мене завели до великого кабінету, де були СТО, СЕО, HR і кілька менеджерів. Вони не сиділи переді мною, а просто займалися своїми справами. Нас познайомили, я відповіла на їхні запитання.
Само інтерв’ю тривало годину чи півтори. Взагалі я готувалася до нього. Мені скинули приблизний перелік питань. Якщо бачила, що не можу чітко відповісти на якесь, гуглила. Були й геть нові для мене теми — з них я до блокнотика виписувала терміни. І, звісно, одразу їх забула :) Співбесіда завершилася. Був момент, коли закралася думка: «Зараз мені відмовлять», тому що, як на мене, під час інтерв’ю я не «сяяла». Але наприкінці, пам’ятаю, СТО повертається до СЕО та каже: «Ну, можемо спробувати». І мені почали розповідати про соцпакет, зарплатню тощо. А я сиділа шокована: «Ви мене берете?».
Від моменту, як я почала розсилати резюме, до першого оферу минуло півтора місяця. Загалом я розіслала приблизно 50 резюме, виконувала кілька тестових завдань. Викладач з курсів теж хотів мене порекомендувати до якоїсь компанії, бо я була однією з найкращих у групі. Він скинув мені завдання, потім ще інша компанія відгукнулася на моє тестове, запросили на співбесіду. Хоча я знаю, що проходити інтерв’ю для досвіду — це корисно, на той час мені не хотілося знову стресувати — і я не стала пробуватися в інші місця. Я просто була натхнена тим, що влаштувалася на першу IT-роботу.
Дар’я на першій роботі
Перша компанія: «Лізли думки: «Не пройду тестовий період, раптом залишусь без роботи?»
Щойно закінчилися заняття на курсах, я почала працювати, хоча мені ще навіть не встигли видати сертифікат. Тестовий період тривав два тижні — за цей час потрібно було зробити невеликий проєкт.
При цьому я ще була співробітником музичної школи. Постало питання про звільнення. Насправді я відчувала певний страх, лізли думки: «Не пройду тестовий період, раптом залишусь без роботи?». Але інакше ніяк, тому якраз у серпні, до початку нового навчального року, я прийшла до школи та звільнилася.
З тестовим проєктом були складнощі: я не все знала плюс треба було написати Back-end частину, в чому я не особливо розбиралася. Але на курсах нам трохи про це розповідали. Тож я щось згадала, щось нагуглила, а у чомусь мені допомогли новоспечені колеги. Проєкт здала вчасно, навіть трохи раніше за дедлайн. Пам’ятаю, написала СТО, що завдання готове, він такий: «Зараз прийду!». Врешті «зараз» трапилося о 20:00. А того дня якраз була зустріч мого гітарного оркестру. Вони вже всі зібралися, коли СТО сказав: «Ну, ми тебе беремо. Вітаю!». Мені видали ключ від офісу, і я щаслива побігла до гітаристів поділитися гарною новиною.
MaybeWorks — аутсорс-компанія, у них багато клієнтів. Зазвичай на проєкті працюють один-два розробники. Мені вдавалося побувати на чотирьох проєктах. Перший тривав пів року, але потім мені набрид, і я попросилася на інший. На наступному я працювала два-три місяці, поки у замовника не закінчилися гроші. Далі я потрапила на внутрішній проєкт компанії. Це був крутий досвід, тому що я працювала з дуже досвідченим СТО. Він знаходив цікаві рішення, про які я тоді й подумати не могла, а також паралельно навчав мене. Весь цей час я працювала на Angular. А потім мене перевели на проєкт на іншому фреймворку. Я попрацювала там кілька місяців і знайшла іншу роботу.
Нова робота: «Це знову було рішення, яке я ухвалила за день»
Щиро кажучи, я не планувала звільнятися з першої компанії. Але вийшло як завжди у моєму стилі — то знову-таки було рішення, яке я ухвалила за день. У LinkedIn мені періодично писали рекрутери, і один із них мене зацікавив. Точніше, мені одночасно написали навіть два рекрутери з Quod Financial. Мене привабило те, що у них була робота на Angular, бо коли мене пересадили на React, я зрозуміла, що він мені подобається менше. Плюс після півтора року роботи в компанії все одно починаєш більше помічати підводне каміння, щось набридає, не подобається у процесах — і замислюєшся про зміни.
Отже, я почала спілкуватися з рекрутером Quod Financial. Він попросив надіслати резюме та запропонував пройти співбесіду. Спочатку був
Після співбесіди прийшли HR, познайомили мене з СЕО, який перевірив мою англійську. З нею, чесно кажучи, у мене було не дуже. На першій роботі розробники з клієнтами особливо не спілкувалися — це робили менеджери, а завдання та повідомлення можна перекласти онлайн. Хоча згодом я й пішла на курси, але від цього не було багато користі: побув на уроці, щось відповів — і забув. Це тепер я займаюся окремо з репетитором і бачу прогрес.
СЕО поставив буквально кілька запитань, я відповіла не блискуче, але все ж таки відповіла. Мені запропонували офер. Усе це відбувалося до початку мого робочого дня, тож я взяла час подумати. Прийшовши на роботу, попросила менеджера поспілкуватися наодинці, кажу: «У мене є офер». Він такий: «Боже! Куди ти?». До речі, на офер я пристала того ж дня. Напевно, це було правильно, бо наступного дня я прокинулася із сумнівами: «Нова компанія! А що як я не потягну, залишусь без роботи?».
Якщо підсумувати, то на моє рішення вплинуло — Angular, більша зарплатня та довша відпустка. Плюс це фінтех-компанія, мені було цікаво спробувати там попрацювати.
Дар’я: «В офісі другої компанії я не встигла обзавестися фотографіями. Але цей знімок — спогад. Ford Mustang — моя мрія, тому купила собі маленьку копію для натхнення»
Життя у воєнному Харкові: «Я позбирала вікна, які повипадали, склала валізи та поїхала з думкою, що перед смертю хочу побачити щось гарне»
У MaybeWorks я працювала в офісі. Мені це подобалося: все динамічно, можна поспілкуватися з людьми. Лише одного разу в нас планово вимикали воду, і тоді співробітників просили: «Хто може, залишайтеся працювати вдома». Мій проєкт був розгорнутий у ноутбуці, так що проблем не було. У Quod Financial я також вийшла в офіс. Мій перший робочий день був 4 січня 2022 року. Буквально напередодні повномасштабної війни я порушувала питання, щоб працювати віддалено. Думала, що буду залишатися вдома один день на тиждень. А за кілька днів такий доступ знадобився всім.
З 24 лютого я залишаюся у Харкові. Виїжджала буквально на кілька тижнів: влітку до Кременчука у гості, восени до Європи — у відпустку. Я перебуваю у відносно спокійному районі, але тут теж були «прильоти». Два — геть близько. Спочатку я жила у батьків. 1 березня прилетіло у сусідній двір. Там залишилася воронка, основний удар взяв на себе паркан — він просто зник, одна стіна будинку поруч таки завалилася. Дякувати богові, люди вижили, оскільки спали в дальній кімнаті. А за день до мого від’їзду у Хорватію влучило в сусідній будинок. Теж пощастило, що постраждав тільки технічний поверх. Квартири на дев’ятому поверсі порозносило, але люди всі живі. Ось так я позбирала вікна, які повипадали, склала валізи та поїхала з думками, що перед смертю хочу побачити щось гарне.
Взагалі коли почалася війна, нам у компанії сказали: «Можете сьогодні-завтра не працювати». Тож у четвер-п’ятницю всі розбіглися: хтось поїхав з міста, хтось збирав запаси тощо. З понеділка ми повернулися на роботу. Часто бували бомбардування (навіть ще літаки літали), доводилося бігати у підвал. Отже, замість восьми годин працювала чотири. Але все одно намагалася хоч щось пушити. Принаймні спочатку іноземці ставилися до цього нормально, писали: «Бережіть себе!». У нас з колегами був чат, де ми щоранку писали: «Good morning! I’m alive». Зараз згадуєш і думаєш: «Боже, який жах!». А тоді це було абсолютно нормально.
До звичайного графіка повернулися у березні. Робота відволікала, бо інакше можна було б з глузду з’їхати. Щось бахне — одразу в новини. Потім усі, хто хотіли поїхати — поїхали, а ті, хто залишився у Харкові, якось налагодили процеси. Плюс хоча б авіація перестала залітати. Стало легше. Цей чат «ми живі» видалили.
Що ще допомагало та допомагає тримати себе в тонусі? У мене є бігова доріжка, тож я стала активніше займатися, плюс налагодила режим харчування. Іноді тішу себе покупками, трохи облаштовуюсь. Наприклад, спочатку по дев’ять годин працювала, сидячи на табуретці, зараз уже купила нормальне крісло. Ще у мене з’явився антистрес — завела кішку. Раніше не дуже вірила у такий ефект, а нещодавно помітила, що з нею справді на душі стає спокійніше.
Музика vs програмування: «Думаю, що більш технічна професія мені підходить більше»
Чи є якості, які допомагали мені в обох сферах: і музиці, і розробці? Працьовитість, але її бажано мати будь-де. Я намагалася і намагаюся викладатись всюди.
Щодо оточення, то у мене залишилися друзі з музичної сфери, так само з’явилися нові з IT. Хоч я звільнилася з MaybeWorks, з колишніми колегами підтримуємо стосунки. Люди з IT-сфери мають інше мислення, розповідають інші історії — і це цікаво. Плюс так сталося, що спочатку я більше спілкувалася з менеджерами. Це пізнавально, бо ти сидиш кодиш, не особливо помічаєш, що відбувається навколо, а вони знають.
Чи не бракує мені творчості у роботі? Коли згадую минуле, думаю, що технічна професія мені підходить більше. Плюс і в кодингу є творчі моменти. А взагалі структурована робота мені цікавіша. Як я і казала, ще під час навчання на курсах помітила, що мене захоплює програмування. Тоді за виконанням домашки я навіть не завжди помічала, як минув день, що відбувається за вікном.
Плюс перший час на роботі джун дізнається багато нового. Знаю хлопців з консерваторії, які теж пробували себе у сфері IT, непогано самі розбиралися у темах, але у результаті розуміли, що їм це не цікаво. Я ж навпаки — на останньому курсі консерваторії доучувалася, щоб просто отримати диплом. І через коронавірус вдалося завершити все онлайн. Це було дуже добре, тому що я працювала в офісі, тож вириватися на сесію мені було б важко.
Фінансовий аспект в ІТ, звісно, дуже відрізняється. Моя перша зарплата в MaybeWorks була досить скромна, але втричі вища, ніж у музичній школі. Хоча там я працювала три дні на тиждень, а в IT-компанії — п’ять. За пів року мою зарплату підвищили більше ніж удвічі. Потім ще раз майже вдвічі. На новій роботі додали 600 доларів, а на останньому перегляді — ще майже тисячу.
Технічна професія мені підходить більше. Плюс і в кодингу є творчі моменти
Щодо work-life balance музиканта та розробника, я можу порівняти, звертаючись до досвіду знайомих, які працюють у музичній школі. У них робота стандартно починається з 13:00 і закінчується о
А взагалі кожен етап мого життя мені подобається. Так, у шкільні роки було досить нудно. В училищі стало цікавіше: пари, самостійність, стипендія, концерти, спілкування. У виші — ще цікавіше: гарна консерваторія, центр міста, ще більша стипендія. Перейшла в IT — стало ще крутіше.
Зрозуміло, у мене бувають періоди ностальгії, я слухаю гітарну музику, записи нашого оркестру — кайф! Нині трохи рідше, бо банально немає часу, немає сил — війна всіх нас потріпала. Останнім часом не пам’ятаю, коли тримала в руках гітару. Точно більше як рік тому. Тому в майбутньому повернення до музичної сфери не бачу. Хоча сама гітара вдома лежить. Знайомі мені не раз казали: «Та продай її! Навіщо вона тобі?». А я не хочу, бо це моя історія.
Про плани: «Мені 24 — настав час думати про пенсію :)»
Можливо, мій досвід комусь здасться занадто простим: «Ось пішла на курси, раз — знайшла роботу, потім іншу». Думаю, це так, бо уже минув час і в пам’яті більше збереглися гарні спогади. Звичайно, я витратила багато часу та сил, іноді було нелегко і навіть страшно.
Перші рік-півтора, як усі розробники-початківці, я мріяла стати тимлідом. Але зараз почала замислюватися, що на такій позиції менше кодиш, більше комунікуєш і опікуєшся організаційними питаннями. Виходить, що втрачається той самий «сік», через який мені подобається розробка. Плюс я не так люблю багато спілкуватися з людьми. Інакше пішла б у HR чи менеджери, а я свідомо обрала кодинг.
Були думки вивчити ще якусь мову програмування, але поки що це відклала. Для загального «айтішного» розвитку іноді дивлюсь YouTube, але не так, як коли навчалася: щоб щось пригадати, мені зараз вистачає документації.
А ще мені 24 — настав час думати про пенсію :) Розумію, що поступово потрібно буде вирішувати, чим займатися після IT. У 55 років я навряд чи зможу бути розробницею — бачу по собі, як робота впливає на ті ж очі. Тому, можливо, потім замислюся про власний бізнес, який міг би мене забезпечувати в похилому віці.
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
26 коментарів
Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.