Від волонтерства на Майдані до держслужби в Одесі. Як програмістка Люба Шипович намагається змінювати Україну

Люба Шипович — успішний ІТ-фахівець, колишня СТО нью-йоркської компанії. У 2015 році продала її та приєдналася до реформаторської команди Міхеїла Саакашвілі в ОДА. Наразі Люба є позаштатним радником прем’єр-міністра.

Про те, чому успішна девелопер вирішила відмовитись від кар’єри задля допомоги Батьківщині, Люба Шипович розповідає спеціально для DOU.

З України я не шукала вакансій: взяла останню зарплатню і переїхала до США

За фахом я магістр комп’ютерних наук: закінчила Києво-Могилянську академію у 2007 році. Це був період після Помаранчевої революції, коли всі наші надії та сподівання йшли на спад. Загалом, в ті часи Могилянку називали «ВНЗ імігрантів»: йдеш в Могилянку — значить, наближаєшся до Борисполя. Я активно придивлялась до Нової Зеландії та Канади: завдяки спеціальним програмам ці варіанти були найпростішими для ІТ-фахівця. Та ще раніше почала подаватися на грін-карту в США: може, пощастить. І просто в день захисту диплому я отримала той самий жовтий конверт: подзвонили батьки з питанням, чи поїду я до Америки. Це було трохи несподівано для мене: я подавалась вдев’яте, тож особливо не розраховувала, що виграю її. Тоді я швидко завершила всі справи і поїхала до Штатів, особливо нічого не плануючи.

Я з третього курсу працювала в канадській компанії: країни схожі, та і правила ІТ-сектору в різних країнах подібні — мене очікувало щось звичне. Тому з України я не шукала вакансій, просто взяла останню зарплатню і приїхала до США. Втім, я мала місяць, аби знайти роботу: запаси грошей не вічні. Як математик, я одразу подивилась статистику винаймання — відгук за резюме десь 7%. Все просто: треба розсилати по 100 резюме на день, аби отримувати десь 6-7 дзвінків. Потім з’ясувалось, що я «трошки» не догледіла: статистика була за всіма спеціальностями, а за ІТ показник значно вищий — близько 50%. Тож за декілька тижнів мені довелось змінити номер телефону — мобільний просто розривався від дзвінків. Моя активність дала результат — дуже швидко я отримала два привабливих офери, навіть трошки поторгувалась між ними — і обрала першу роботу.

Я почала працювати у компанії, яка займалась організацією вечірок та подій. У них була технічна частина — розсилка текстових повідомлень з додатковою інформацією гостям. Коли я прийшла, система відправки текстових повідомлень була напівавтоматизована. Та десь за два місяці частина текст-меседжингу настільки розрослася, що виділилася в окрему компанію EZ Texting. Я була її єдиним інженером.

В 2011 році я запропонувала СЕО компанії зробити офіс в Україні, бо тут є кваліфіковані програмісти

Загалом в компанії я пропрацювала сім років. За цей час EZ Texting, що від початку складалася з одного інженера, стала компанією з офісами в трьох країнах: Америці, Англії, Україні. Коли я йшла з компанії, там вже працювало 200 осіб. За всі роки я також значно зросла професійно: від першого інженера до СТО. Нашу систему використовували і під час шоу American Idol — коли одночасно находили тисячі вхідних повідомлень, які треба було обробити.

В 2011 році я запропонувала СЕО компанії зробити офіс в Україні, бо тут є кваліфіковані програмісти. Основний аргумент — вони дешевші, кваліфіковані, і шукати їх швидше. За умов теперішнього перегрітого ринку в Україні не знаю, чи запропонувала б я цей варіант. Але тоді то була гарна ідея. Ми хотіли не просто робити аутсорсинг. Я працювала в такому форматі в Україні і розуміла, що в аутсорсингу люди не відчувають зобов’язання перед роботодавцем, причетність до роботи, не мають розуміння компанії та клієнта. Тож у 2011-2012 я просувала ідею, що в Україні треба створювати продуктові офіси: не offshore team, а office extension. Тоді ще не існувало такого поняття, як аутстафінг. Та, власне, ми використали саме такий формат, але називали його office extension.

Я вмовила СЕО прилетіти до України, і після купи різних перемовин, зважень усіх рішень, вирішення юридичних аспектів ми вийшли на Алекса Луцького з Innovecs. Проте на той час Innovecs існував просто в альбомі на моделях — його ще не створили. Алекс розповідав нам, якою крутою буде компанія і класним — офіс (тоді ще) на Тараса Шевченка, а ми розказали про свої плани. Отак зустрілися два мрійники і повірили одне одному. І за два місяці Алекс справді запустив офіс, а ми винайняли перших людей. Модель спрацювала: дехто з найнятих ще у 2012 році працює в компанії і дотепер.

EZ Texting був першим комерційним клієнтом MongoDB, які тоді займалися альфа-бета тестуванням. А мені якраз хотілось пробувати щось нове. Продукт був сирий, але по роботі я відвідала багато різних конференцій, де виступала і ділилась іншими нашими історіями успіху. І з самою компанією ми тісно співпрацювали — був період, коли я занурювалася в технологічну частину. Це був один з пікових періодів моєї публічності, тож у 2015 році кар’єрний портал Zippia включив мене до топ-50 жінок-розробниць Нью-Йорка.

Ми сміялись, що плітки про те, що Держдеп організував Майдан, не зовсім плітки

В 2013 році EZ Texting викупила CallFire — компанія, яка займалась голосовими повідомленнями. Я стала головним інженером текстингової платформи.

І якраз тоді в Україні починається Майдан. Я доволі скептично ставилась до тих подій: ми вже мали свою Помаранчеву революцію 2004 року, і я в курсі, чим воно закінчується. Та вважала, що кожному поколінню треба мати свій Майдан: моя молодша сестра активно брала участь у подіях, і я це схвалювала. Та в ніч побиття студентів моє ставлення змінилось. Першого грудня 2013 року я каталась на лижах, і коли спустилась і посерфила Facebook, натрапила на шквал повідомлень про побиття студентів. На щастя, з сестрою все було гаразд — вона пішла раніше, але тоді я зрозуміла, що не можу стояти осторонь. І в Україні починається нова хвиля Майдану.

Я почала думати, яким чином я можу з іншої країни включитися та допомогти. Перше, що спало на думку — наші потреби на Майдані 2004 року. Нам не вистачало електрики, щоб зарядити телефони і закип’ятити воду — тобто треба купувати електрогенератор. Я перекидаю сестрі гроші, вона купує електрогенератор і ставить його на Майдані. Отже, перший електрогенератор під стелою — мій обов’язок виконано. Та це був далеко не кінець.

На другий день мене додають до Facebook-групи «Закордонні українці для Євромайдану», де люди бідкались, що не знають, як допомогти. Я поділилась своїм досвідом, і до мене звернулись українці з Японії — щоб я через сестру придбала щось і передала для Майдану. Ми вирішили, що треба ще один електрогенератор: 700 доларів вони зібрали швидко. На ранок ми скинули японцям звіт, і гадали, що на цьому історія з допомогою закінчується.

Та це був момент вибуху: після того випадку мій PayPаl-акаунт поширюють фейсбуком, і мені без попередження починають надсилати гроші. Я не розуміла, що діється — навмисне коштів не збирала. Та з сестрою вирішили вести облік: записувати, скільки грошей надійшло, від кого, що на них купили, та зберігати чеки. Тоді все і закрутилося: спочатку я зрозуміла, що сестра сама не впорається — я почала підтягувати друзів та колишніх однокурсників. На місці організовували пари з машинами, з іншими українцями за кордоном влаштували інформаційний центр задля того, аби кожні дві години обдзвонювати всі приймальні пункти на Майдані і питати про потреби. Інколи доходило до смішного: хтось у Києві під’їжджає до КМДА, дзвонить мені і питає, куди віддавати привезене. Я з Нью-Йорка набираю КМДА, і до нього виходять зустрічати необхідне. Ми сміялись, що плітки про те, що Держдеп організував Майдан, не зовсім плітки.

Зрештою суми перелічених коштів перевалили за $2000 на день

Згодом на мене вийшли кілька американських корпорацій, які хотіли допомогти, але відкрито їм не можна було цього робити. Ці компанії прагли захистити ЗМІ від DDoS-атак. Саме тоді ми домовились про «щити» для захисту інформаційних видань «Українська правда», «Еспресо», «Громадське», а також про додатковий зв’язок.

Коли стало зрозуміло, що Майдан припинив бути мирним, ми почали займатися броніками. Спочатку скупили поліцейські. Потім, коли вже не було таких, домовились з підприємством з вироблення броньованих дверей на закупівлю броні, потім її на місці шили. І цим усім я займалася паралельно з роботою.

Зрештою суми перелічених коштів перевалили за $2000 на день. Все це йшло на мій рахунок, тож я мала платити податки — а в США це немалі відсотки. До того ж, в США ми почали також робити протести на підтримку українського Майдану. І певної миті збагнули, що створення громадської організації спростить нам фінансову частину та процедуру отримання дозволів на протести. Спочатку ми спробували приєднатися до українських ГО, але довіри до нас не мали: ми місяць як об’єднались, і нас мало знали. Тож одного вечора ми сіли і придумали назву Razom for Ukraine — зареєстрували онлайн, подали документи на неприбутковий статус. Так і почали.

Усі ми мали роботу full-time, і вся діяльність з підтримки Майдану велась паралельно: кожен учасник був зацікавлений в автоматизації процесів. Раду директорів ми обирали на skype-зустрічах, голосування проводили онлайн, працювали в Google business suit, тобто застосовували свій досвід з бізнесу в нон-профіт секторі. Зараз НГО тільки приходять до цього. А ми мали обговорювати багато питань: бюджети, рішення, статут. Щоб не втратити неприбутковий статус, ми також мали діяти зважено — бо існували певні обмеження у діяльності.

Тобто організувалася американська частина, було ГО, і моя робота нікуди не зникла. Компанія, до речі, також динамічно зростала: була штаб-квартира, офіси в Лондоні, Нью-Йорку та Києві. Потім почалася війна, і події стали більш прогнозованими — можна було планувати на день-два, а на Майдані треба було приймати рішення за півгодини. Та простіше від того не стало.

Це був момент великого піднесення, ми ще жартували, що «впливаємо на політику США»

Коли ми почали створювати український рух, виявилось, що українці були в багатьох структурах — і можна просувати українські інтереси.

У 2014 році мало хто знав про Україну: ми не були на перших шпальтах газет. Тож ми намагалися просувати інтереси України в усякий спосіб. Наприклад, працювали з конгресменами: під час виборів до них могли записатися всі охочі (як в Україні — до депутатів). Ми підтягували українців з різних штатів — щоб вони записуватися на прийом до своїх конгресменів, брали друзів на ці зустрічі і говорили про те, що питання України їм важливе.

Якоїсь миті на нас вийшов молодий помічник Джордж Барроз, який мав родичів з України, тож прихильно ставився до нашої Батьківщини. Він і розповів, що треба робити для ефективного результату. На той момент створили законопроект 2828 про підтримку України: нам треба було його протягнути на голосування, бо він дуже допоможе Україні. Це документ, згідно з яким США матимуть законодавчу підставу надавати допомогу Україні, в тому числі військову. Без цього документу Америка не могла прийняти таке рішення. Наше головне завдання — зробити все, аби українське питання було на порядку денному якомога більшої кількості конгресменів. Адже вони підтримують ті законопроекти, які стосуються наболілих проблем своїх громадян. А оскільки багато американців — вихідці з України, шанс ми мали.

Перший рівень — організувати масову кампанію листів-дзвінків, щоб прийняли цей законопроект. Ми зробили вебсайт з детальними описами і відео, що треба робити, як дзвонити конгресмену, що казати, що все це просто — тільки треба зробити. І люди починають долучатися та дзвонити. Ми показуємо, що виборці цього хочуть, що їх багато, ходимо на зустрічі з конгресменами — з’являється розуміння, що таке Україна, що її треба підтримувати.

І нам вдалося: законопроект прочитали з трибуни, і за нього проголосували. Ми спочатку не вірили, бо тоді якраз були бюджетні слухання, коли на порядку денному стояли більш нагальні для США питання. Проте нам вдалося пролобіювати документ.

Та це був не кінець: другий рівень — добитися, щоб документ підписав Обама. Найгірше, що могло статися, — документ не відхилять і не підпишуть. Тобто він міг «зависнути», і все прийшлося б організовувати спочатку. Аби цього не трапилось, ми почали кампанію «подзвони президенту». Ми мали менше 10 днів на те, щоб переконати Білий дім, що цей документ важливий: у календарі створюємо графік, де кожні 10 хвилин хтось має телефонувати до офісу Обами. Мета — забити лінію Білого дому, щоб ніхто не міг додзвонитися. За графіком з 8:00 до 18:00 ми дзвонили, і на 8-й день Обама врешті-решт підписав Ukraine Freedom Support Act, який став засадничим для надання допомоги Україні. Це був момент великого піднесення, ми ще жартували, що «впливаємо на політику США».

Приїхала без представлень, призначень і «корочок»: просто прийшла до ОДА

У такому режимі я жила до червня 2015 року: купа дзвінків по роботі, паралельно — по Майдану. І я зрозуміла, що більше не можу так розриватися: треба обрати щось одне. І я звільнилася. Причому пішла одразу до HR-департаменту, підписала всі необхідні папери — аби не можна було нічого відкотити.

Тоді я вже розуміла, що рано чи пізно це мало статися. Я якраз відповідала за підтримку роботи українського офісу. Та з 2012 року вони вже були добре натреновані, там виокремився лідер. І я сказала, що Ілля може очолити команду — на нього можна покластися. Умовно, в мене був головний наступник, і я зі спокійною душею полишила компанію.

Отже, я звільнилася, але не вирішила, чим саме займатимуся далі. Я поїхала додому і натрапила на пресконференцію Саакашвілі, якого тільки-но призначили губернатором Одеської області. Він говорив про те, що Україні допоможе електронне урядування. Треба діджиталізувати всі процеси, і тоді почнуться зміни на краще. Мене захопило це бачення: технічна частина — це сфера, де я фахівець з 12-річним досвідом. Це не просто моя тема: я можу робити те, що вмію, на благо України. І я починаю шукати контакти команди. Якоїсь миті я виходжу на Олександра Боровіка (радника Міхеїла Саакашвілі). Ми організовуємо скайп-кол, де дві години він розказує про поточну ситуацію. У нас є вибір: піти на держслужбу і бути трохи обмеженими рамками, чи піти волонтерами і робити те, що вважатимемо за потрібне. Я обрала другий варіант.

ІТ-шники, яких ніхто ніколи не кликав, хотіли долучитися до змін, і це дуже надихало

У серпні 2015 року я приїжджаю до Одеси. Я тоді до кінця не розуміла, що таке робота в держструктурі, з урядом — просто робила, як знала. Тому приїхала без представлення, призначень і «корочок»: просто прийшла до ОДА і заходила в кабінети, віталась, представлялась, хто я така, розпитувала. Багато хто дивувався і не розумів, чому я так просто поводжусь. І перші півроку приблизно в такому форматі в мене і минуло.

Для себе я бачила три головні завдання: i-government (автоматизація), ІТ-освіта, щоб виховувати кваліфікованих фахівців, та розвиток ІТ-кластера — об’єднання ІТ-компаній регіону.

Отже, перш за усе я пішла просто до канцелярії та спитала, що треба, аби перевести документи в електронний вигляд. Я сконтактувала з Мінекономіки, з’ясувалось, що ми можемо до них підключитися: вони впроваджують різні підходи і мають власну систему електронного документообігу. Мені сказали, що перш за все потрібен наказ на проведення конкурсу. Я людина не горда — пішла за папером, в інтернеті знайшла, як створювати накази, роздрукувала документ, підписала своїм іменем і віднесла до канцелярії. Щоб ви розуміли, на той момент я не мала жодної посади: я гадала, наказ — це формальність. А люди, коли побачили «офіційний документ», поставилися серйозно і почали виконувати. Я і не подумала, що він має бути від посадової особи. Це був мій перший не дуже справжній наказ.

Коли ми збагнули, що для здійснення змін немає ресурсів та людей, я пішла по місцевих одеських ІТ-компаніях. Розповідала про наші цілі та задачі і питала, чи можуть вони якось допомогти з кадрами. Паралельно я також оголосила набір волонтерів для реалізації ІТ-планів. Ефект був неочікуваний для Одеси: ми мали просто чергу з волонтерів — вони проходили співбесіди, аби допомагати адміністрації. ІТ-шники, яких ніхто ніколи не кликав, хотіли долучитися до змін, і це дуже надихало.

Ми відібрали приблизно 20 сильних фахівців. Та девопсів у команді все одно не вистачало: з ними допомогли ІТ-компанії. Вони просто передали двох осіб, які волонтерили в ОДА, а по факту отримували ставку в себе на роботі. Я змогла отримати кімнату на +20 додаткових осіб: в адміністрації це не так просто, до речі. Та ось ми починаємо працювати в ОДА без всяких статусів. Для початку — на платформі, яку надає Google: вперше для українських шкіл вони дали можливість підключитися до Google apps для освітніх цілей. За весь час роботи нам вдалося підключити 160 шкіл, натренувати вчителів для роботи з платформою і провести силу-силенну занять з дітьми. Більшість шкіл продовжують працювати за системою і надалі.

Великий челендж: натренувати чиновників працювати з Confluence та Jira

Коли я побачила, що в адміністрації щодо передання обов’язків, комунікації, планування — бардак і хаос, я запропонувала, аби всі почали працювати за Agile. Нам треба було вести картки. Найбільш потужна система — Jira, і в них є профіль для уряду, але він надто дорогий. Незважаючи на те що в Atlassian прямо на сайті написано, що вони допомагають нон-профітам, а держструктурам — ні, я їм написала і попросила про допомогу. І через пару днів вони надали дозвіл на необмежену кількість ліцензій, безстроково.

Тож ми почали працювати з Confluence та Jira. Великий челендж: натренувати чиновників працювати на цьому софті. Звісно, йшло туго, а паралельно ми ще починаємо конкурс на електронний документообіг. В той час запускається Prozorro, і я наполягаю: щоб Одеська область була прогресивною, ми маємо долучитися до руху. Це був один з найскладніших кроків, бо ми почали наступати на фінансові інтереси. Ми отримуємо «добро» від Саакашвілі, і рухаємось в напрямку Prozorro.

За час роботи у держструктурі я зрозуміла головні проблеми системи. Одна з них — розмазана відповідальність в органах влади. Немає особи, яка б несла відповідальність, і через це виникає низка проблем. До прикладу, люди середньої ланки не ставлять жодних запитань, і просто роблять все автоматом. Адже і підписів вони не ставлять — все робить «керівник зверху». Та і він не проти перекласти відповідальність на когось іншого. Виходить, що ті, хто готують документи, відповідальності не мають; керівник також хоче зняти з себе «вантаж», тому просить, щоб інші люди завізували документ, поставили свої підписи, а він зверху поставив свій — наче розподіливши відповідальність між n-ною кількістю осіб. А це все час, сили, купа інстанцій, в яких паперові документи губляться «на ура» (особливо якщо є потреба, щоб ці документи загубилися).

Тому розпорядження про впровадження Prozorro на державному рівні в нас губилося п’ять разів. На різних стадіях: сьогодні можна було принести документ, а завтра отримати здивовані погляди на кшталт «у нас нічого немає, ми нічого не отримували». Тоді я дізналася про популярний у чиновників вислів: «приробити ноги документу». Це значить, якщо ти не носитимеш документ і не чекатимеш на підпис отут і зараз, нічого з місця не зрушить. І я носила, чекала на підпис — тільки так розпорядження підписали. Щоправда, коли воно пішло на друк, то внесли «випадкову» правку до суми: зі 10 000 грн вона зросла до 20 000 грн. Я переробила і пройшла всі кола заново. Це було складно, але ми розуміли цінність Prozorro: так, система не вирішує питання корупції, але вона робить її видимою. І це справді заважає корупціонерам.

Дев’ять місяців я була на держслужбі. За цей проміжок до Одеси вдалось залучити 650 млн гривень інвестицій

Я виробила для себе правило: з України треба вилітати принаймні кожні 100 днів. Бо якщо засидітися більше, складається враження, що все тут — норма. А треба дивитися, як буває інакше, розвиватися і прочищати мозок, а тоді вертатися. Я лечу до Нью-Йорка, повертаюся в січні 2016 року в адміністрацію. А на вході змінилась охорона, і мене не впізнають і не пускають. Виявляється, я пропрацювала півроку без жодної перепустки чи документу. Я подзвонила в апарат, попросила зробити мені якусь перепустку — волонтера, наприклад. На що мене питають: «А ти що, не заступник голови адміністрації?» Виявилось, що колеги, включно з топкерівництвом, вирішили, що я обіймаю саме цю посаду. Того ж дня мене роблять позаштатним радником, в мене з’являється посвідчення, і я можу спокійно приходити на роботу.

Тоді Саакашвілі розуміє: якщо в мене немає посади в уряді — значить, частину ресурсів не використано. І мене починають переконувати піти на держслужбу до новоствореного на той момент Державного агентства з інвестицій та розвитку. Власне, це перейменований Департамент економіки. Тобто мені пропонують бути відповідальною за економіку області. А я б не сказала, що економіка — моя сильна сторона: так, я взагалі не «нуль» в темі, але і профі з 12-річним досвідом я в іншій галузі.

Декілька днів зі мною говорять посадовці, переконують. І ось якоїсь миті вони знайшли те, на чому мене можна зловити: «Якщо прийдеш не ти, то буде якийсь корупціонер. Краще ти більш ґрунтовно розберешся, ніж переконаний корупціонер, який вестиме не в той бік». І я пристаю на пропозицію, бо розумію: справді, мені є куди зростати, але є і ресурси, які мені в цьому допоможуть. Обдзвонюю своїх друзів-фінансистів, банкірів і прошу про бліц-курси, поради. Я підтягую декількох осіб зі Світового банку, МВФ, українських інвесторів та банкірів.

Загалом на держслужбі я була дев’ять місяців. За цей проміжок до Одеси вдалось залучити 650 млн гривень інвестицій. Ми жартували з журналістами: «Якою була б сума, якби цим займався хтось з більшим досвідом?» Насправді, в Одесі з інвестиціями було нескладно, і моїх компетенцій більш ніж вистачило.

Головна проблема з інвестиціями — корупція: великі інфраструктурні об’єкти мають там бути, є величезний попит і бажання вкладати, але все зупинялось через осіб, які хотіли мати з логічних процесів зиск. Інша — недокомунікації: з інвесторами треба розмовляти однією мовою — англійською. Паралельно постійно треба спілкуватися з місцевим бізнесом, аби їх звернення не йшли в нікуди. Коли я обійняла посаду, Одеса була лише на восьмому місці в Україні за інвестиційною ефективністю. І ми з командою вивели її на перше місце.

Траплялися і смішні, і страшні випадки — навіть рейдерські захоплення

У мій перший день на держслужбі я зрозуміла, чим вона відрізняється від волонтерства — мені принесли величезний стос документів на підпис. Я сказала, що фізично не зможу це все підписати, тому переходимо на електронний документообіг. Найскладніше працювати з тими, хто по 20-30 років на держслужбі: показати їм, як працює система — що видно, в кого документ, як він готується, щоб бачити всі правки. І це спрощує життя всім — у тому числі і їм. Мій спосіб комунікації з людьми, які не хотіли мене розуміти — догани. Досі не знаю, як це працює, але працює: і хоча догана нічого не важить, люди її бояться.

Коли ми прийшли, багато проектів було «підвішено»: по декілька років люди чекали на рішення, необхідний документ тощо. І ми почали розбиратися: що треба, щоб це рішення з’явилось? Головна причина, чому так трапилось — корупція: коли я почала продзвонювати бізнеси і питати, що треба і чому не було прийнято те чи інше рішення, до мене ставилися недовірливо і питали, що мені треба. А коли пропонували забрати підписані (просто так) документи, надсилали юристів і шукали «підвох». Згодом люди звикли. Та траплялися і смішні, і страшні випадки — навіть рейдерські захоплення.

Весь цей час я жила на свої заощадження: ми продали EZ Texting, я мала гарний бонус, до того ж власні накопичення — десь $80 тисяч

До речі, на деякі я також їздила. Якось, незрозуміло з якої причини, сумнівний підрозділ поліції заблокував підприємство в порту Южний. Коли на заводі в гостях були інвестори з Сингапуру, приїхали люди в масках, перекрили всі виходи. Коли мені подзвонив очільник підприємства, ми одразу виїхали туди з адвокатом. На жодні наші переконування пустити адвоката «маски-шоу» не відреагували, тож ми були змушені його підсаджувати та запускати в приміщення через вікно. Ну а що? Врешті-решт, через меседжі Нефьодову, який в той час саме звітував Гройсману про інвестиційну привабливість, та інші види тиску ми домоглися, щоб завод принаймні розблокували та випустили інвесторів. На все про все пішло чотири години. До речі, потім з’ясувалось, що завод блокували за відверто замовним рішенням суду.

Весь цей час я жила на свої заощадження: ми продали EZ Texting, я мала гарний бонус, до того ж власні накопичення — десь $80 тисяч. Я знала, що можу дозволити собі рік перебування в Україні. Та довелося затриматися на півтора: коли я готувала свого наступника, Саакашвілі саме пішов з посади. Я не могла кинути власну команду: до того ж, в.о. голови адміністрації залишалася Соломія Бобровська. Через це я і затрималась на додаткові півроку. Щойно було призначено нового голову адміністрації, його першим наказом стало моє звільнення. За час роботи в уряді я коштів витратила як на хороший MBА: частину — на власні проекти, бо не звикла просити. Але якщо говорити про знання, то я їх отримала набагато більше.

Моя ідея — в тому, щоб показувати людям, що можна ставити питання «А чому ми так працюємо?» і робити інакше. Коли мене приймали на роботу, то попросили заповнити анкету від руки. Я сказала, що вже надіслала її електронною поштою, і можу продублювати, але заповнювати від руки анкету — марне гаяння часу. На що мені відповіли, що всі так роблять — навіть губернатор. Пишатися тим, що ви завантажили топ-менеджент зайвою роботою на півдня — це круто?

Виявилось, існує дуже давня інструкція Кабміну, в якій вказано, що заяви заповнюються від руки. Певно, тоді з варіантів була хіба що друкарська машинка. Я подзвонила до Кабміну і уточнила, чи знають вони про таке розпорядження. Вони кажуть: ні, ми не знаємо, але зараз скасуємо. І всі ці заповнення від руки скасувалися. Інакшими словами, є рутини, які по 50 і більше років виконуються за традицією: жоден не бере їх під сумнів. БД переносять на дискети, і людям просто на думку не спадає спитати: чому, чи треба, а як змінити? Мені було важливо, аби службовці не просто виконували якусь роботу, а ставили питання: чи це ефективно, чи допоможе, для чого?

Просто комерція мене тепер не цікавить: у роботи має бути місія

У січні 2017 я повернулась до Штатів. Адже усвідомлювала: я не знаю, як в Україні заробляти гроші — просто працювати в ІТ-компанії не бачила сенсу. Та і в Нью-Йорку я розуміла, що просто комерція мене більше не цікавить: у роботи має бути місія. Я пішла в стартап-інкубатор віце-президентом з інженерії. Мені сподобалась мета вирощувати нові компанії та стартапи. Перші місяці було страшенно цікаво — та потім стало зрозуміло, що в усіх стартапів приблизно одні і ті самі проблеми, і я просто циклічно виконую одну і ту саму роботу. Тому я звільнилася і почала шукати роботу через своїх агентів.

Зупинилася на компанії Flocabularly, яка спеціалізується на educational tech та робить навчальний хіп-хоп. Тобто предмети зі шкільної програми перекладають на хіп-хоп: співпрацюють з різними реперами, які з матеріалів уроків роблять речитатив, і паралельно ще існувала команда операторів та монтажерів. Працювали з різними предметами: фізика, хімія, історія. Клієнти — школи або school districts (шкільні управління). Я працювала там техлідом до жовтня 2019 року.

У липні 2019 року президент Зеленський з командою поїхав до Торонто. В команді був і Олексій Гончарук, з яким я знайома з 2014 року: ми багато співпрацювали по Одесі, коли він був радником з Мінекології. Він попросив мене зібрати в Торонто групу інвест-банкірів, людей з ІТ, щоб обговорити якусь ідею. Він презентував IT Creative: описав, що в ІТ-компаніях України є нестача кадрів, постійне змагання людей, яке сповільнює розвиток компаній. Що це відбувається через недосконалу систему освіти. Тож є ідея створити фонд розвитку ІТ-екосистеми, який може наповнюватися від податків або міжнародних донорів.

Він нам закинув цю ідею «на подумати» про можливі варіанти вирішення проблеми, а сам повернувся до України. Учасники зустрічі залишилися в своїх країнах: вимальовувати, що треба змінити в освіті, науці, щоб все краще запрацювало. Яким чином працювати над міграційним законодавством, щоб люди приїжджали, і що ще змінити, аби інвестиції спрямовувалися до країни. Тоді це просто було сире бачення.

У вересні Олексій стає прем’єром, у нього з’являється більше повноважень для того, щоб реалізувати ці наміри та ідеї. Та разом з цим, у нього бракує часу на ініціативу. Я намагаюсь долучитися дистанційно, але Олексій відповідає на повідомлення десь через добу — і це надто повільно. Згадуючи 2015 рік, я розумію, що для запуску позитивних процесів треба просто приїхати і почати робити. Останній день вересня був останнім днем моєї роботи. На початку жовтня я повернулася до України і почала на місці розбиратися, що відбувається. Тоді Олексій розповів, що вийшов до ринку з ідеєю, але її сприйняли вороже.

IT Creative — це платформа для обговорення та створення рекомендацій

Я вважаю, що говорити про IT Creative як про фонд не зовсім коректно — це радше платформа: для обговорення, вироблення рекомендацій, збирання потреб і формування пропозицій з їхнього закриття, вирішення проблем. До того ж, наголошую, все ще на стадії формування та обговорення. Так, міністерства будуть стейкхолдерами у впровадженні змін та пропозицій, але всі вони хочуть робити це у кооперації з гравцями та ринком. Тобто формувати певні експертні кола, з якими радитимуться та комунікуватимуть.

Зараз немає остаточних варіантів, яким буде рішення: не треба очікувати, що прийде чиновник, який розкаже, що треба робити. Існує мільйон різних думок та поглядів. Також є купа практичних напрацювань на різних рівнях: місцевих та обласних. Усі їх треба зібрати та обробити. Чиновник зможе зібрати їх і підготувати найкращі напрацювання, але надавати інформацію — роль гравців ринку. Потрібно долучатися до діалогів, пропонувати, оскаржувати. Олексій почав діалог з ринком — так, результатом стало відторгнення, але люди почали про це говорити. І в дискусіях з’являються ідеї, які пізніше МінЦифри, яке є головним стейкхолдером, збере та оформить як напрацювання, за якими прийматимуться рішення. Нам треба змінювати бачення чиновників: це не люди, які спускають рішення; це — люди, які об’єднують всіх стейкхолдерів, розробляють кращі рішення, а потім імплементують їх на державному рівні. Це складний та міжгалузевий процес. Немає єдиного бачення — це робочий процес. Не можна за тиждень чи місяць придумати, як житиме галузь протягом наступних десяти років.

Бо навіщо потрібна ця ідея? Так, ІТ-компанії довгий час самі чудово існували. Але що зараз? ІТ-галузь України досягла бар’єру, коли їй краще рухатися з державою, щоб швидше та ефективніше досягати цілей. Попередні темпи зростання не вдасться зберегти без кооперації. Ринок говорить про проблеми, які не може самостійно вирішити: нестача кадрів, багато компаній працюють на межі легальності і бояться, що до них «можуть завітати». Ті, хто виконують закон, у гірших умовах, ніж ті, хто не виконує. І я тут дотримуюсь погляду: не «давайте змусимо виконувати закон усіх», а краще давайте подивимось, чому не всі виконують закон — може, в ньому є проблеми? І, може, краще ми приймемо щось інше, що буде ефективніше та влаштовуватиме всіх?

ІТ-галузь України досягла бар’єру, коли вона не збереже темпи зростання без кооперації з державою

Якби все працювало і все було ідеально, напевно, ніхто б не чіпав. Зараз є нестача кадрів — 25 тисяч робочих місць. Якщо нічого не змінювати, цей дефіцит зростатиме і надалі, галузь не розвиватиметься. І зараз вже відчувається, що з іншими ринками Україна конкурувати не може — через перегрітий ринок з/п: нові кадри не йдуть, а це значить, що компанії просто одна в одної переманюють людей.

Я відкривала офіс в Україні 2012 року — тоді були інші умови. Коли в останній компанії стало зрозуміло, що нам також треба робити аутстафінг, ми обрали Аргентину. Рівень володіння англійською мовою, часова різниця і ціна години роботи фахівців — три важливі фактори, на які звертають увагу компанії. У будь-якому разі винаймають junior чи junior to middle — senior в інших країнах не беруть, адже вони надто дорогі. Отже, за цими критеріями ми обрали іншу країну.

Так, Україні зараз є чим приваблювати: галузевими спрямуваннями, якістю експертизи — до прикладу, фінансової. Та якщо вирівняються з/п з Америкою та Канадою, то навіть у цих галузях буде важко конкурувати. Коли є office extension, компанії розуміють, що будуть незручності: перш за усе, часові. Але вони мають перекриватися вартістю чи кваліфікацією. А якщо ці незручності не будуть перекриватися — відповідно, обиратимуть інші країни. Швидкість винаймання — інший важливий показник. У Нью-Йорку — це три-чотири місяці, в Україні — до двох. Якщо ми зрівняємось за швидкістю винаймання з Америкою чи Канадою, Україна відставатиме ще більше. Тому ринок треба підтягнути — щоб наповнювати фахівцями, а ще — боротися зі стереотипами.

Це наче шматки великого пирога: різні вектори погляду на проблему. Незабаром ми проводитимемо координаційні наради. Адже, здавалося б, просте рішення: навчати людей англійської. Та перше питання — де брати кваліфікованих викладачів? Кожне питання тягне інше, як ниточку — і треба мати бачення, які саме зміни необхідні, щоб потім передати ці напрацювання, до прикладу, Мінфіну — аби ті порахували, скільки треба коштів на впровадження цих змін. І так далі.

Цього разу я не можу волонтерити дуже довго — на жаль, я компанію не продала

Мені б хотілось лобіювати ІТ. Але, з іншого боку, я розумію, що Олексій Гончарук має силу-силенну більш нагальних соціальних проблем. До того ж, існує ціле Міністерство цифрової трансформації, що вже добре. Так, вони мають завдання з цифрової трансформації державних сервісів. Але це абсолютно нове міністерство, де немає старих чиновників: вони прийшли з галузей, з бізнесу — і розуміють цінність ІТ.

Зараз моя офіційна посада — позаштатний радник прем’єр-міністра України. Своє головне завдання я бачу в об’єднанні комунікацій, виробленні аналітики щодо ситуації за кордоном, кращих практик тощо. До того ж, я маю added value — гарні зв’язки із закордонними інвесторами, українцями в різних структурах світу, що може стати у пригоді для позитивних змін. Наразі я можу розробляти і пропонувати ідеї зі стейкхолдерами. Втім, я не є посадовою особою. Рішення прийматимуть ті, хто формує державну політику — і вони дослухатимуться або ігноруватимуть наші напрацювання.

Власне, моя поточна позиція також волонтерська. Цього разу я не можу волонтерити дуже довго — на жаль, я компанію не продала. Та мені б не хотілося кинути все на півшляху. Я бачу, що разом можна зробити багато корисного: прийшли нові люди і з бізнесу, і з університетів. Наша команда з різних країн може забезпечити робочі руки, експертизу, якої не вистачає — щоб була аналітика з-за кордону, з практиками оформлення тих чи інших рішень тощо. Зараз обмірковую варіанти, як я можу забезпечувати себе паралельно з роботою на державу. Є донорські організації, де я можу бути консультантом з фахових питань; також завжди існує можливість працювати part-time за фахом. Тим паче, зараз не обов’язково повертатися до США — в Україні багато своїх нових продуктових компаній.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось1
До обраногоВ обраному1
LinkedIn



Найкращі коментарі пропустити

Вопрос автору статьи. Обьясните пожалуйста следущее: почему финансирование фонда должно идти из кармана программистов, а не из кармана компаний — они же прямые заинтересованные лица в покрытии недостачи кадров ?

Стільки вже статей написано, стільки вже людей долучено до вирішення неіснуючих проблем в нашому айті, що стає зрозуміло, що поки ще люди на Банковій не знають, як то підійти до нашої сфери, так що щось з того отримати, але не поламати те, що є
Не вдається щось зробити «сматрящих» за айті, так щоб можна було все контролювати з одного кабінету. І так, і сяк. І такий вкид, і сякий вкид. Але щось зробити «айті митницю» не вдається :)
На фоні цього всього завжди дивують такі наївні люди, які апріорі вірять, що при владі реально хочуть зробити краще для «країни», зовсім не беруть до уваги персональний інтерес тих чи інших політичних груп

Какое неприятное перевоплощение человека в чиновника

ІТ-галузь України досягла бар’єру, коли вона не збереже темпи зростання без кооперації з державою

I’m from the Government, and I’m here to help

ІТ-галузь України досягла бар’єру, коли вона не збереже темпи зростання без кооперації з державою

Поголовие оленей достигло барьера, когда оно не сохранит темпы возрастания без кооперации с волками.

125 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Впевнений, що Люба зробить ще багато хорошого для нас!

Статья могла называться «Лошки из ИТ, стойте в стойле и не возмущайтесь, когда вам закручивают гайки со стороны СПД, сейчас мы вам покажем человека из ИТ, который раскажет как мы о вас заботимся»

По тексту:

Від волонтерства на Майдані до держслужби в Одесі. Як програмістка Люба Шипович намагається змінювати Україну

Стандартная карьера, Гаврилюк, Супрун, Наем, Бляхер ака Береза и т.д. товарищи

З України я не шукала вакансій: взяла останню зарплатню і переїхала до США

Cтранно, я искал в Украине, и...не умер.

Ми сміялись, що плітки про те, що Держдеп організував Майдан, не зовсім плітки

Клянусь послами США, которые «подсказывают» кого и где выгнать на мороз, это неправда!

Коли я побачила, що в адміністрації щодо передання обов’язків, комунікації, планування — бардак і хаос, я запропонувала, аби всі почали працювати за Agile....За час роботи у держструктурі я зрозуміла головні проблеми системи. Одна з них — розмазана відповідальність в органах влади. Немає особи, яка б несла відповідальність,...Та і він не проти перекласти відповідальність на когось іншого.

Все как ото при Агиле и наблюдается :)

Дев’ять місяців я була на держслужбі. За цей проміжок до Одеси вдалось залучити 650 млн гривень інвестицій

ОК, какой был курс доллара и сколько было привлечено за год до вас, а за два года (в долларовом эквиваленте)?

Я виробила для себе правило: з України треба вилітати принаймні кожні 100 днів. Бо якщо засидітися більше, складається враження, що все тут — норма....

Есть способ дешевле: надо проснуться в 5 часов утра и пойти занимать очередь в ЖЕК, Киевенерго и т.д. Народ сам расскажет что он обо всем этом думает и каково ему живется при вас, летающих за «вдохнованием» в США

В команді був і Олексій Гончарук, з яким я знайома з 2014 року: ми багато співпрацювали по Одесі, коли він був радником з Мінекології....У вересні Олексій стає прем’єром, у нього з’являється більше повноважень для того, щоб реалізувати ці наміри та ідеї.

А потом эти замечатиельные люди обсуждают «как обмануть лошка президента про ‎100 000 000 000 дыру в бюджете»

Якби все працювало і все було ідеально, напевно, ніхто б не чіпав. Зараз є нестача кадрів — 25 тисяч робочих місць. Якщо нічого не змінювати, цей дефіцит зростатиме і надалі, галузь не розвиватиметься. І зараз вже відчувається, що з іншими ринками Україна конкурувати не може — через перегрітий ринок з/п: нові кадри не йдуть, а це значить, що компанії просто одна в одної переманюють людей.

Вы бы лучше СПД меньше давили, помощнички дорогенные!

Власне, моя поточна позиція також волонтерська. Цього разу я не можу волонтерити дуже довго — на жаль, я компанію не продала.

Учитесь у Наема, он сумел. 500 000, компенсация за волонтерские годы так сказать :) Еще Лещенко красиво умееет «жена подарила»

1) Хто такий «бубочка»
2) Вам би родитись році так в 1917, було б в самий раз, ловили б «ворогів народу» в 1937, аж гай шумів би. Доносики сторичли б на сусідів.

Не повезло, пізно народились, не розвернутися всій ширині вашої душі :).

www.youtube.com/watch?v=7GUn5gjnQms

закусуй добре, хлопче, я живу в Україні і щасливий тут, а ти, «совок» без лозунгів не можеш ніяк

Ти так і не відповів, хто такий «бубочка»
Також ти пезпідставно назвав мене «ватою». Хоча я проти сеператизму, Путіну та анексії Криму Росією.

Мало того, пишеш російською мовою, чому не украхнською? Може ти ФСБ-шнік?

Найкраще що може зробити державний чиновник, то це не втручатися в економіку та ринкові процеси. От папєрєднікі папєрєдніков турбувались про промисловість і звісно це галузі не допомогло.
Натомість створювати всі умови для покращення ділової активності в країні. А ще вірно підмічено в коментарях, що людина обере менший дохід, більші податки та буде бачити результат від їх сплати.

позаштатний радник

є дерслужбовцем? Мабуть ні.

Дякую Людмилі Шипович, її колегам та тим, хто її підтримував.

PISA (Program for International Student Assessment) виявила низький рівень володіння математикою серед українських підлітків. Можливо уряду варто зконцентрувати свої зусилля на покращенні матеріального забезпечення шкіл, якісному шкільному харчуванні і дозвіллю дітей в позашкільний час (скейт майданчики тощо)? Соціальні служби займуться захистом дітей з бідних/проблемних родин. Нехай пан Гончаренко прикладе зусилля для впровадження електронного документообігу в усьому держапараті, щоб нарешті не було змоги у посадовців саботувати роботу. Це допоможе вирішити у майбутньому кадрову проблему АйТі галузі.

Все реформы должны начинаться с судебной. Суд — это последний рубеж защиты прав. Если он не работает, все остальные реформы бесполезны. Это можно показать на любом примере. Потому что в конечном итоге все встретятся в зале суда. Пока здесь можно констатировать полный провал.
Учитывая все проблемы, единственным доступным демократическим вариантом этого будут выборы судей и прокуроров. Не идеально и может не быстро заработать. Но альтернативы нет.

Вот что надо продвигать, если хочешь лучшего будущего для Украины. А не сомнительные фонды.

Пока на суды нет ограничения по длительности и они длятся по 6 лет, толку будет мало

Если судью смогут сместить избиратели, и если будут общественные комитеты по отслеживанию его деятельности — то можно и без ограничения длительности.

Чем больше людей, тем больше вероятных источников проблем

Дуже шкода що в статті робиться мікс.
Одна частина про конкретну людину — її досвід, успіхи та невдачі, думки і сподівання. Тут все просто — мені зазвичай таке цікаво читати.
Друга частина — просування якихось не зовсім очевидних, місцями навіть трохи суперечливих тезісів та думок стосовно якихось змін на державному рівні. Це вже не стаття, це ближче до агітації.
І для мене все просто.
Я абсолютно честно поважаю вибір героїні що їй робити в своему житті, і не бачу ніяких проблем з цим, хоча я не згоден з чимось — бо ми всі люди і маємо право обирати, але для себе — персонально.
Але коли раптом починають оперувати якимось «фактами» — галузь досягла обмежень, є ось така нестача, нові кадри нейдуть бо ринок перегрітий, нам треба обєднуватись з державою, ні не фонд а платформа, і що іншого шляху немае, і все таке інше — що протрічить причінно-наслідкому зв’язку.... — це нав’язування, це спроба скритої маніпуляції.

Все очень просто: майдан и т.д. то для «затравки», а дальше «кушайте ложкой, все то шоколад»

ждем когда статью разорвут на е#$#e.it )))))

та приєдналася до реформаторської команди Міхеїла Саакашвілі

хорошая статья уважаю! суть сразу в первом предложении указана и избавляет от дальше читать это хорошо это правильно ))

Жить стало лучше, жить стало веселее! ©
Революция истинна, потому что она верна ©

:)

Вопрос автору статьи. Обьясните пожалуйста следущее: почему финансирование фонда должно идти из кармана программистов, а не из кармана компаний — они же прямые заинтересованные лица в покрытии недостачи кадров ?

Автор статьи — журналист, а разговаривать с опубликованной журналистом статьей, в принципе, как разговаривать с радио.

вы что, что то имеете против майдановцев?!?! Она на майдане была, всем молчать! :)

Какое неприятное перевоплощение человека в чиновника

ми продали EZ Texting, я мала гарний бонус, до того ж власні накопичення — десь $80 тисяч

И это после 7 лет в Нью-Йорке с должностью CTO? Не похоже на крутую рекламу.

Хватит на хрущ с ремонтом на оболони

Смотрел Гончарука декларацию, тоже подобная сумма. То самое чувство, когда ты богаче Премьер-министра.

Хватит на хрущ с ремонтом на оболони

Справедливости ради хочу заметить что на Оболони нет хрущёвок.

Но есть «чешки», которые ничем не лучше «хрущевок».

теперь вы понимаете насколько это дорогой город

Спасибо за интервью, очень интересно, приятно читать истории таких деятельных людей

Неясно из статьи, почему при таком опыте героиня стала внештатным советником, а не госслужащим в том же Минцифры с относительно реальными полномочиями.

Вообще создаётся впечатление, что советников всегда хватает, а вот чтобы делать... Нефедов говорил в интервью, что он ожидал на конкурсе на главу таможни видеть партнёров всех крупных юридических компаний, а вот нет. И поэтому конкретно в этом случае, когда героиня ранее именно что брала и делала, вдвойне неясно, что случилось теперь

На западе под налоги подпадает 40% ЗП. У нас ФОПы айтишники платят 5% + ЕСВ. Пусть в сумме будет 7%. Реакция поднять налоги для Айти до 13%, как-будто последний хлеб отбирают. Причем не просто ведь отбирают, а на развитие отрасли.
Вы действительно думаете что возможно жить, как живут в развитых странах и ничего за это не платить?

Потому что это не налоги в бюджет, а сборы в непонятный фонд. Уже обсудили это вдоль и поперек в предыдущих темах.

Где боты? Вы вообще читаете, то что в пример приводите, или так, лишь бы запостить? В статье явно указано что налоговики «вступили у змову з власниками ІТ-підприємства.».

а на развитие отрасли.

Этот вопрос давно разбирался.
Веры галерам еще меньше, чем государству. Уже в том, как сформулировано для чего у нас заберут 5% — прямая ложь.
Ни о каким развитии речь не идет — это все вместе взятое приведет к массовому уезду квал. работников, и соот. сливу отрасли.

В Украине люди платять ПДВ — налог на доп стоимость. Это плюс 20 процентов на покупку конечного продукта. Причем не знаю, как сейчас, на раньше средства за промежуточные полуфабрикаты продуктов плохо возвращались. Поэтому конечный пользователь платил за зерно, муку, хлеб отдельно 20 процентов покупая 1 продукт. Я это к тому, что налоги в Украине украинцы платять не такие уж и мелкие. Просто они не понимают, как они их платят.

У нас ФОПы айтишники платят 5% + ЕСВ

Это неправда. С учетом непрямых налогов средний айтишник отдает государству примерно 33% своих доходов. Со средней айтишной зарплаты в 2000 долларов это примерно 660 долларов в месяц — то есть зарплата 2-х бюджетников или пенсия 4-х пенсионеров.
Однако государству этого мало, и оно хочет 50-60%. При этом наше государство, в отличие от Запада, не способно ни постороить дороги, ни заплатить нормальные пенсии, ни обеспечить население бесплатной медициной, ни побороть коррупцию. Так за что платить больше? То что они сейчас собирают — уже слишком много.

Причем не просто ведь отбирают, а на развитие отрасли.

Почему бы компаниям, которые заинтересованы в развитии отрасли, не заключить договора с потенциальными работниками? Студент получает от компании кредит на обучение, а после получения диплома обязывается работать на компанию до погашения этого кредита.
Схема простая и кристально чистая, учавствуют только заинтересованные стороны — компания и студент. Не нужно привлекать ни государство, ни действующих сотрудников компаний, ни мутный фонд eCreative, в которые кто-то должен принудительно сдавать деньги, чтобы оплатить обучение каких-то незнакомых людей.

Да вроде в соседних темах как раз писали про такие курсы, которые учат бесплатно, а потом берут 10% от зарплаты в течении 3х лет (примерно)

а после получения диплома обязывается работать на компанию до погашения этого кредита

Компания ставит зп 300 баксов в месяц и выпускник работает на неё 3 года)

Компания ставит зп 300 баксов в месяц и выпускник работает на неё 3 года)

Все эти ньюансы можно оговорить в договоре. Кроме того ничто не мешает выпускнику занять денег где-нибудь еще, отдать долг и идти на все четыре стороны, если компания ведет себя уж слишком нехорошо.
С другой стороны такая система развивает у студента ответственность. Если учишься за свои деньги, то точно не будешь прогуливать занятия или списывать. Даренные же блага обычно не ценят. Стоит только посмотреть на зассанные лестничные клетки в тех домах, где СССР на халяву раздавал квартиры работягам.

Если учишься за свои деньги, то точно не будешь прогуливать занятия или списывать.

Самые большие распиздяи обычно контрактники в универах=)

Кроме того ничто не мешает выпускнику занять денег где-нибудь еще

Я хз где бы я в 22 года занял 5к зелени

Самые большие распиздяи обычно контрактники в универах=)

Я был контрактником в универе. И учился довольно неплохо. Многие из тех знаний мне потом пригодились, хоть в итоге и не работаю по специальности.

Я хз где бы я в 22 года занял 5к зелени

Это твои проблемы. А почему другие люди должны расстилать перед тобой красную ковровую дорожку от роддома до кладбища?

Советую загуглить такой термин, как «возмещение налогов» и собственно налоговые системы разных стран.

Навскидку в той же Германии — ru-geld.de/salary/taxes.html

Т.е. в зависимости от класса у Вас может быть 18К необлагаемого минимума + по 7К с копейками на каждого из детей. Да и ставки существенно разнятся, но чтобы добить до 40% это вряд ли.

В Португалии Вы можете списать определенный процент на еду, аренду/коммуналку/ипотеку, медицинские услуги, т.е. в конце года вполне может быть ситуация, что государство даже вернет Вам часть заранее уплаченного подоходного налога, после подачи декларации.

Скажите, в Украине я как ФОП на упрощенке могу хоть копейку списать в расходы? Нет, 5% со всего оборота вынь да полож, и всем пофиг какие у тебя расходы. Максимум это можно промутить «отпускной» месяц, с больничными всё очень печально, ну и для дам есть вот такая опция — ain.ua/...​t-dekretnuju-vyplatu-fop , но это еще тот квест, получить эту мизерную сумму.

Поэтому сравнивать условия и именно так подавать разницу в цифрах по меньшей мере некорректно. Да и в плане пенсионного обеспечения (если на государственную пенсию еще кто-то рассчитывает) — ФОП через 35 лет стажа получит минималку. Что на пару сотен гривень отличается от социалки, т.е. положенный даже самому отъявленному лодырю минимум по достижении пенсионного возраста. Такие дела.

в Украине точно так же можно вернуть часть уплаченного подоходного налога — podrobnosti.ua/...​-mozhno-vernut-dengi.html
но для этого его как минимум нужно платить

Просто оставлю выдержку из НКУ (zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17)

14.1.170. податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, — документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку — резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом;

ps. лень не всегда двигатель прогресса :)

Во-первых, это для подоходного налога, а не для ФОП.

Во-вторых — вы вот сами почитайте, на что там скидки:

«Оплата строящегося жилья, которое должно быть определено как основное место жительства» — и тут картина маслом, у вас определяется основным еще строящееся жилье?? КАК — если в нем еще нельзя прописаться (читай сейчас — зарегистрироваться) и у большинства застройщиков вы не бетонометры покупаете, а «права требования»? А некоторые вообще впаривают аппартаменты под видом квартир (отсутствие прописки, коммуналка по ценам завода и т.п.)

«Пожертвования на благотворительность» — тут без комментариев. Может, всяческим «Фондам Рината Ахметова» и выгодно из себя изображать благодетелей и списывать в расходы, я не знаю. Кому хотел, помогал и без этих заморочек.

«Оплата образования детей» — всё чудесно, если а) есть дети б) образовательные учреждения принимают оплату официально, т.е. с чеками, договорами и квитанциями, а не очередной Вайбер-чатик «Родители 8-А, дайте денег!»

«Усыновление, репродуктивные операции, аренда переселенцам и прочее» — слишком редкое, чтобы можно было говорить, что это льгота прям для всех. Ну и получение статуса переселенца и перенос соцвыплат это еще тот квест.

Для сравнения — в Португалии можно списать пломбирование зубов, ежедневные покупки в Pingo doce (местное АТБ), аренду жилья без доп. условий (даже имея карточку резидента, а не гражданство, что важно), покупку проездных билетов на транспорт, покупку топлива на АЗС и т.п. И тут ВАЖНО — для этого надо ВСЕГО ЛИШЬ предоставить ИНН при платеже — всё! Остальное налоговая сделает за вас сама, потом только бегло раз в год пробежите взглядом по электронной декларации и вперед, за возмещением.

И в-третьих — я писал о возмещении именно для Штатов и ЕС, чтобы доказать абсурдность непонятно откуда взятой цифры в 40%. То, как это работает в Украине (особенно для живущих на липовых возмещениях НДС), это я и так прекрасно в курсе.

у большинства застройщиков вы не бетонометры покупаете, а «права требования»?

потому что это не приобретение, а инвестиция и с нее в вашей Португалии еще и отдельный налог платить нужно, не говоря уже о трех налогах на недвижимость

в Португалии

налог в 25% для нерезидентов и прогрессивная шкала вплоть до 48% для остальных
при том, что там самое лояльное налогообложение в Европе

так что либо крестик снимите либо трусы оденьте

В Португалии подоходный с 11% 14.5% стартует для наемного работника (если уж так хочется сравнить налоги для этой категории), у которого есть ВНЖ, в среднем выходит что-то около 18%, плюс учитываем что 615 евро необлагаемый минимум (а там, поверьте, даже этих денег многим местным хватает на жизнь).

48% это вы откуда взяли? см. апдейт, понял откуда.

22%, которые платит фирма, не надо сюда плюсовать — по такой же логике и у нас у наемных работников надо 18% + 1.5% военного сбора плюсовать с теми 22% ЕСВ которые платит предприятие.
Так что крестик можно оставить. И да, я за трактор узнавал — там 5000 евро уставного для предпринимательства достаточно, 800 евро дохода первые 3 месяца показать и вуаля, у вас временный ВНЖ.

P.S. Поправил. Апдейт:
www.researchgate.net/...​e-Portugal_tbl2_325115617 — вот так наверное лучше будет. 48% это мягко говоря недостижимый для 90% местных лимит.

P.P.S. Я вообще не понимаю, как мы дошли от обсуждения отсутствия компенсации расходов ФОП на едином налоге (что является фактом) до прогрессивной шкалы налогообложения НАЕМНЫХ работников в Португалии (где ставки в 40+ это скорее миф с учетом уровня средней зарплаты там — около 1200 евро), но ладно)

описав, що в ІТ-компаніях України є нестача кадрів, постійне змагання людей, яке сповільнює розвиток компаній

Выросли ли требования (читай — порог вхождения)? Возможно. Мало ли желающих? Отнюдь.

ІТ-галузь України досягла бар’єру, коли їй краще рухатися з державою, щоб швидше та ефективніше досягати цілей. Попередні темпи зростання не вдасться зберегти без кооперації.

С чего такие мысли? Т.е. до этого по +15/+20% только официального прироста в год в конторах (по количеству занятых) без учета тех, кто тихонечко сидит себе на Апворке или на прямых контрактах — это значит, что теперь барьер достигнут, роста не будет?

Хотелось бы полностью процитировать Поддеревянского с его формулировкой нашей национальной идеи, но всё-таки скажу вежливо — не стоит трогать ту сферу, которая вполне себе работает самостоятельно не первый десяток лет. До сих пор государство даже свои монополии до ума не довело (кроме, пожалуй, Нафтогаза в последние пару лет, но и там в последнее время начинают наводить «порядок»), а именно Укрзализныцю, Укрпочту, Укртелеком (да-да, и до ахметовской недоприватизации это было печальное зрелище), Ощадбанк. Что уж там говорить о попытках регулировать конкурентый рынок множества частных компаний и самозанятых лиц.

Согласен. Пусть рост опуститься до 0, для начала. Тогда будет какой-то смысл обсуждать.

Стільки вже статей написано, стільки вже людей долучено до вирішення неіснуючих проблем в нашому айті, що стає зрозуміло, що поки ще люди на Банковій не знають, як то підійти до нашої сфери, так що щось з того отримати, але не поламати те, що є
Не вдається щось зробити «сматрящих» за айті, так щоб можна було все контролювати з одного кабінету. І так, і сяк. І такий вкид, і сякий вкид. Але щось зробити «айті митницю» не вдається :)
На фоні цього всього завжди дивують такі наївні люди, які апріорі вірять, що при владі реально хочуть зробити краще для «країни», зовсім не беруть до уваги персональний інтерес тих чи інших політичних груп

Решается запретом на выезд заграницу ФОПов, мы вас научим Родину любить, петь гимн и носить вышиванки!

Ой что будет тогда... майдан 2013-го покажется мирным фестивалем

Создать ФОП только для IT сферы, заставить всех туда перейти и запретить выезд.
Будет 2 выбора — работать в белую как обычный рабочий либо с урезанными налогами, но с условием о невыезде.
Все тут пишут почему они лезут на сферу айтишников, хотят бабла срубить — это правда, но почему их же не тревожит тот факт что в Айти как раз наемные рабочие работают как ФОПы в первую очередь?

Создать ФОП только для IT сферы, заставить всех туда перейти и запретить выезд.

И я представляю как АйТи переходит через границу на Закарпатье и просит убежища. Преследование на лицо — закон!

Ем? А зачем убежище, если и так почти все ИТ попадают под Blue Cart?

В Украине 1.3млн ФОП. Активного населения — миллионов 10-15.
Тоесть вы предлагаете запретить самым активным ехать за границу? В Египет там, в Турцию, в Европу?
Ну имхо проще сразу «кулю в лоб».

Зато будут зарплату в Украине тратить, а не вывозить в Египет.

Пафос&ханжество

ІТ-галузь України досягла бар’єру, коли вона не збереже темпи зростання без кооперації з державою

Поголовие оленей достигло барьера, когда оно не сохранит темпы возрастания без кооперации с волками.

Поголовье тараканов достигло барьера, когда оно не сохранит темпы возрастания без кооперации с тапками.

Когда уже авторы поймут DOU rule of thumb: темы о повышении налогов, прямых или косвенных, вызывают НЕНАВИСТЬ и Кожаева.

Заметь, в этой теме не было ни одного слова о повышении. Просто слово «государство» вызывает у большинства АйТи специалистов разные оттенки ненависти

Просто ассоциация с мохнатой лапой, а не гражданами этого государства.

ты смотри, заклинание призыва работает :-)

Еще «Саакашвили» вызывает разные эмоции.

А че, экономику Грузии он поднял, после войны.

Так, міністерства будуть стейкхолдерами у впровадженні змін та пропозицій

я проти фінансувати з власної зп цю ініціативу, я й так купу податків сплачую, великі галери мають проблему з наймом — нехай за свій кошт і вирішують, та ще більша проблема це те що фонд САМ ставитиме собі цілі і САМ іх перевірятиме, ось це брєд і явне проїдання бабла імхо.

Цілі мають ставити зовнішні сили, хай ті самі галери, конкретні цифри залучення людей, імпруву інгліша, зростання середнього рівня ЗНО чи що ви там хочете.

через перегрітий ринок з/п: нові кадри не йдуть

розкажіть будь ласка детальніше що це означає? По статистиці того ж доу кількість ітшників в україні росте на 20 тис в рік, хороша частина з них стане «сінйорами» через декілька років, оскільки більшість і так самоучки, набиратимуться досвіду і вчитимуться, ви маєте на увазі що потреба є у 40 тис в рік, і ми помало ростемо? Чи те що ітшники забагато заробляють і прийшов час їх доїти?

TLDR: почали за здрав’я, закінчили за упокій

Не ребят, IT Creative уже обосратый не взлетит, а хотите платформу для дискуссий — так наберите рядовых гребцов из мелких/средних компаний и обсуждайте с ними. Только итог сразу понятен — повышать налоги вам не позволят.

Навіщо створювати IT Creative для спонсорування майбутніх джунів, якщо вони самі через 3-5 років виїдуть працювати у США або Європу? Збільшення ЄП у два рази тільки пришвидшить відтік досвідченних спеціалістів.

Тут потрібно не збільшення податків, а щось типу податкових преференцій для тих, кого наша держава вже втратила як платників податків — «трактористів» та взагалі тих людей, які отримали іноземну освіту у вишах ЄС, США, Канади та інших розвинутих країн. Більшість з них ніколи не повернеться в Україну, якщо нічого не зробити.

Для досвідчених спеціалістів пропоную ознайомитися з іншою публікацією Люби як підготувати річний податковий звіт в США

ukrainian.voanews.com/...​declaration-/4357672.html

1) Маємо не нестачу кадрів а нестачу кваліфікованих кадрів. Доказ: джуни не можуть знайти першу роботу, це в купі тем на ДОУ.
2) Нестачу кваліфікованих кадрів можна пояснити лише тим, що після отримання певного досвіду спеціалісти кудись зникають з ІТ галузі України.
3) Куди вони зникають? Судячи з тем на ДОУ — їдуть за кордон.
4) Чому вони туди їдуть? Можна сперечатись, але (знову ж таки — з купи тем) зарплатня в ІТ в східній Європі після податків нижча за українську. Себто, зарплатня в багатьох випадках не є основним фактором.
5) Які тоді основні фактори? Якість життя та безпека (особистості та бізнесу).

Маємо: автор хоче створити освітню систему для ІТ, котра збільшить кількість спеціалістів без досвіду роботи на ринку. Але їх і зараз не хочуть брать на роботу, бо нема тих, хто ними керував би. Себто, уся ідея освітньої система базується на уявній проблемі нестачі новачків в ІТ.

Насправді проблема в якості життя, котра нижча за розвинені країни, тому спеціалісти з досвідом, достатнім для виходу на міжнародний ринок праці, лишають Україну заради кращого життя. Підвищення податків заради освіти цю проблему лише погіршить — більше кваліфікованих працівників виїдуть, і лишаться новонавчені люди без можливості отримати реальний досвід роботи в ІТ — бо не буде практичної передачі знань на реальних проектах.

IMHO: Ситуацію могло б змінити підвищення конкуренції на ринку — можливості для відкриття більшої кількості компаній, за умови що їм дадуть безперешкодно рости.
Тут також дуже велика проблема в податковій системі — процедури найму ускладнені; працевлаштування що через трудову (з неадекватними податками), що через ФОПи — все це несерйозно, країна яка хоче розвиватись повинна прибрати цей хлам і зробити швидкий простий і адекватний процес працевлаштування який працював би скрізь а не тільки в IT. Крім того, не підприємці мають боятися податкову, а навпаки — податкова має боятися нашкодити підприємцям.

не підприємці мають боятися податкову, а навпаки — податкова має боятися нашкодити підприємцям

Дуже влучно сказано!

Не міг не підтримати!

Ми маємо класичну задачку для четвертого класу дуже середньої школи про басейн з двома трубами. В одну притікає, з другої витікає. Якщо ви хочете, щоби басейн наповнювався, треба не тільки збільшувати приток джунів, треба зменшувати відтік кваліфікованих кадрів.

Втім, та сама задача описує й держбюджет, і наповнення бюджету залежить не тільки від і без того дикого податкового навантаження, але й від державних витрат. Збільшувати податки безкінечно — неможливо. Врешті треба державі менше жерти. Ліквідувати мільйонне кодло різних чинуш, що регулюють невідомо що невідомо навіщо. Нехай краще йдуть у джуни — одним пострілом двох зайців, ага.

треба зменшувати відтік кваліфікованих кадрів.

вам сильно захотелось получить невыезд? Ведь так это решается самым простым образом.

за невиїзд можна чергового джексона-вєніка получить, це дуже непроста штука.

2) Нестачу кваліфікованих кадрів можна пояснити лише тим, що

... што на самом деле никто и не пытается даже стать «квалификоваными»

Або незнають як, бо курси цьому навчити не зможуть за 3 місяці з повного нуля.

3) Куди вони зникають? Судячи з тем на ДОУ — їдуть за кордон.

Может накопили деньги и вышли из темы? Накупили квартир и живут на ренту.

Абсолютно согласен.
У девочки типичное непонимание причинно-следственных связей. Низкий уровень английского — это у тех кто остался. И одна из причин, почему они остались — как раз и есть низкий уровень английского. Девочка ж не стала искать вакансию в Украине, а укатила в Штаты, потому что с английским было все хорошо. Давайте сейчас усилим английский с помощью государства, которое соберет деньги с айтишников, чтобы еще больше желающих смогли себе позволить мотануть в Штаты.

Реформатор Михо, госдеп, щиты, работа ОДА по аджайлу, чиновники в jira... wtf ??? :facepalm

ІТ-галузь України досягла бар’єру, коли вона не збереже темпи зростання без кооперації з державою

I’m from the Government, and I’m here to help

I’ve come here to chew bubblegum and kick ass. And I’m all out of bubblegum! ©

Сейчас в большинстве случаев компания платит эти несчастные 5% за тебя. Будет не 5, а 10 — тебе что с того? Галера не разорится, никто с рынка не уйдёт.

Что учтено? Тебе платят столько, насколько хватило мозгов договориться. Или твоя зп для тебя сюрприз каждый раз?)

Улыбнуло. Даже если компания покрывает налоги, на следующем пересмотре сотрудику скажут извини, но повысить на X не можем, можем только на (X — зп * 5%) или что у него мозгов не хватило для повышение на X, только на (X — зп * 5%).

Так же улыбнула твоя позиция жертвы.
Если ты ценный кадр и не мямля, то сможешь отстоять свой рейз. На крайняк перейдешь на галеру, где будут платить столько, сколько считаешь нужным.
Хотя нет, там ниже пророчат гибель всему украинскому аутсорсу.

Если ты ценный кадр и не мямля, то сможешь отстоять свой рейз. На крайняк перейдешь на галеру, где будут платить столько, сколько считаешь нужным.

Если налоги влупят, то влупят всем. Перейти в контору где платят в чёрную? Да, это выход. Но все-ли это смогут?

Государство делает налог 90%, ты будешь продолжать рвать задницу и ходить по галерам доказывая какой ты ценный кадр? Шо за бред я читаю. Понаехало в***щиков сюда, считать научитесь для начала.

Государство делает налог 90%, ты будешь продолжать рвать задницу и ходить по галерам доказывая какой ты ценный кадр?

Скорее ходить будет некуда, кроме госслужба-гадюшников.

Дядя непонаехавший, бред пишешь ты про 90%.
Речь идёт о +5% к налогу, который и раньше за тебя платили и будут платить. Рейз их раз в полгода тревожит, ппц паника.

Ты точно глуповатый, все те +5% или сколько там придумают оплачивает заказчик, который свои деньги считать умеет. Только что он получит в компенсацию — а нихрена.

Не, это ты шибко умный — озабочен проблемами заказчика где ему деньги брать и какая маржа у него останется. Пиши код в тряпочку, твоя зп от тебя никуда не денется, вангую. Вой развели тут — караул, грабят!..)

твоя зп от тебя никуда не денется

А что если не все компании покрывают налоги своим сотрудникам (контракторам)? Да не, чушь какая-то.

Заказчик заплатить ровно столько, на сколько его ушатает сейлз.
Не больше на 5%.
Если налогов больше на 5%, есть два варианта
1) галера «подвинется» на 5%
2) ты подвинешься на 5%.
Чето я не думаю, что галера пойдет на убыток себе.

У тебя по фотографии получилось определить мою позицию, что ли? Я попытался обрисовать общий кейс в случае повышения налогов.
Как думаешь, сколько таких, как ты, альфачей, в украинском айти?

Сорян, не так выразился — не твоя лично позиция, а то, что ты обрисовал как «общий кейс» выглядит как позиция жертвы — урезали рейз, выхода нет.
Конечно +5% на что-то да повлияет, но не так критично как все стонут. Неприятно, но даже 10% с фопа это мизер по сравнению со всей Европой. Никуда галеры не побегут с Украины.

Конечно +5% на что-то да повлияет, но не так критично как все стонут. Неприятно, но даже 10% с фопа это мизер по сравнению со всей Европой. Никуда галеры не побегут с Украины.

Ну да, а потом ещё 5 и ещё 5. Умные люди секут фишку и если видят, что плетью обуха не перешибёшь валят. Куда свалить можно? Например в Грузию

я уже столкнулся с вопросом вопрос активно проталкивается «надо платить налоги платить налоги это Гордость Родины Партии Сталина КПСС!» (к) (тм) реально пошло активное проталкивание идеи «заплати налоги и спи спокойно» (к) (тм) причём на простой вопрос «а куда они идут?» реакция сугубо негативная причём настолько что «налоги есть а школ нет» вопросов у контингента не вызывает вообще потому что «за школу заплачу платную» и даже то что это потом можно и по моему нескромному мнению таки нужно списать с налогов тоже в свою очередь вызывает волну классовой ненависти

это видимо уже организованная кампания так что готовьтесь )) только я не знаю к чему видимо к ж. ))

ЗЫ: т.е. вот совсем прямо как здесь ходят кругами чуваки сами ниоткуда звать их никак целых 13 комментов и все «за Родину за налоги» )) понятно дело что всё это живые люди и естественные процессы

причём на простой вопрос «а куда они идут?» реакция сугубо негативная

типа начни с себя)

это видимо уже организованная кампания так что готовьтесь )) только я не знаю к чему видимо к ж. ))

Одна моя статья сводит на нет усилия ста пропагандонов. Так что ...

1) Если контора не имеет свои 30-50% прибыли от оборота проекта, проект переводят в другой офис или сворачивают, так как он не покрывает затрат на поддержку аппарата конторы + выплаты инвесторам.
2) Сейчас в Украине достаточно высокие зарплаты, поэтому многие проекты находятся на этой границе окупаемости.
3) Если расходы на программистов (зарплата + налоги + аренда) еще повысятся, часть проектов станет убыточными (не приносящими нормальную прибыль) и будет закрыта, программисты — уволены.
4) Сокращение оборота ИТ отрасли благодаря закрытию или выведению из Украины проектов будет продолжаться до тех пор, пока не выравняются максимальные затраты для окупаемости проектов и зарплаты специалистов, доступных на рынке.
5) Из-за сложностей трудоустройства в Украине часть специалистов, ранее работавших на локальном рынке, переедут в другие страны.

То есть по твоему +5% к налогам способны разрушить всю IT-отрасль в Украине?)) самому не смешно?)

Нет, не разрушить, а сократить на 10-15%

Да этот чувак тупо троллит ветку и лулзы собирает. Наличие знаков препинаний в правильных местах выдаёт.
Не бывает настолько упоротых и при этом грамотных людей.

Бывают — если им за это платят

Так наёмник ещё хуже тролля — зачем его кормить?

Готов каждый месяц бросать мне на счет по 100-200 долларов? Я молодой студент, меня нужно развивать.

Бог подаст.

Так и государству бог подаст, причём в отличии от меня и тебя таки подаёт. Вот пусть и платят, без меня!

У Бога немає інших рук, окрім наших ;)

А могли-бы платить мне! Кроме того, не все платят. В любом случае: я против, чтобы был закон по которому у меня заберут дополнительные 5% в пользу какого-то государства. Если захочу — я сам знаю кому их отдать

Звучит как, «сегодня государство грабит не нас, а мелкий и средний бизнес, что нам с того?»

Підписатись на коментарі