Сучасна диджитал-освіта для дітей — безоплатне заняття в GoITeens ×
Mazda CX 30
×

«У США ти платиш абсолютно за все». Переїхати з Києва в Штати, але врешті повернутись в Україну під час війни — історія розробника

Михайло Одинюк в IT уже понад 16 років. За цей час встиг попрацювати майже на десяток компаній, відкрив власний бізнес, опанував близько 20 мов програмування. У вересні 2021 року переїхав до США, але повернувся в Україну за 10 місяців.

Михайло розповів DOU про свій досвід і чому навіть в умовах повномасштабної війни хоче жити в Україні, а не за кордоном.

Освіта та перші роботи

Я народився в Полтавській області. Моє захоплення програмуванням почалося далекого 1995 року. Тато з-за кордону привіз мені 8-бітну ігрову приставку, яка під’єднувалася до телевізора. І мені стало цікаво, як же це створюють? Ось ми бачимо шматок заліза, пластика, напівпровідників тощо, але ж всередині ще є магія? Став читати книжки з програмування, техніки. При цьому вчився я в сільській школі, у глибинці; тамтешні комп’ютери — «Електроніка БК0011». Для людей мого покоління це знайома штука.

У 10–11 класі я зробив перші практичні кроки в IT — почав програмувати на Basic. Багато моїх перших програм були написані у зошиті ручкою, тому що власний комп’ютер у мене з’явився тільки після вступу до університету 2001 року. Якраз з огляду на це захоплення я і вирішив вчитись інформатики в Національному університеті «Полтавська політехніка». Під час навчання я не працював. Батьки вважали, що не потрібно витрачати корисний час студентства на інші справи, тож підтримували мене й утримували фінансово.

На п’ятому курсі я одружився. Й у другому семестрі під час написання диплома переїхав жити до Харкова. Там і знайшов першу роботу — килимовий комбінат «Ковры Украины», який уже давно не діє. Я прийшов туди працювати на половину робочого дня — частково системним адміністратором, частково програмістом. Студенти написали їм на Delphi облікову систему з базою даних FireBird — вже «мертві речі». І мені доводилося підтримувати мережу, програми складського обліку.

Я працював на килимовому комбінаті менш ніж рік, згодом там відбулась масова реорганізація — обладнання продали, а самі станки завантажили та суходолом повезли через увесь материк до Ірану.

Потрібно було щось робити далі. Тоді був попит на спеціалістів з 1С. Люди у наших колах соромляться про це згадувати, але визнаю — так, певний шлях я пройшов у цьому напрямі. Влаштувався у невеличку фірму з двома десятками співробітників, які підтримували 1С у різних компаніях. Власне там зародилася моя «підприємницька нотка», тому що потрібно було постійно бігати містом, кататися по різних фабриках, залізобетонних заводах, торгових підприємствах, виробництвах і спілкуватися з головними бухгалтерами та директорами. Я був 23-річним «шкетом», але вмів гарно ладнати з різними людьми, тому завів багато корисних знайомств.

Власна компанія та зміна ринку

Певний час я продовжував працювати на різні компанії. А 2010 року дійшов думки, що варто почати власну справу. Спочатку займався тим, чого навчився за останні роки: підтримка 1С, сапорт в чистому вигляді, оновлення тощо. У 2011-му стало зрозуміло, що перспектив в 1С мало. Якраз у той час активно розвивався ринок фрилансу, я брав купу замовлень на РНР, Ruby, JavaScript... У мене почали з’являтися наймані працівники — дизайнери, розробники, які працювали парт-тайм віддалено. Мені було 25 років, я ще особливо не вмів знаходити клієнтів, продавати послуги, але якось вдавалося працювати.

У Харкові в мене народилася донька. У перші роки вона постійно хворіла: кашель, пневмонія. З дружиною ми понад два роки шукали гарного пульмонолога. І таки знайшли лікарку, яка допомогла. Але вона порадила переїхати в місце з ліпшою екологією. Тож 2012 року я з сім’єю переїхав до Полтавської області, де було чисте повітря, ліс, артезіанська вода з власної свердловини. Цей дауншифтинг тривав до 2015-го. Я працював на ремоуті та відчув на собі переваги віддаленої роботи, яку ще тоді мало хто розумів. Загалом такий формат роботи мене цілком влаштовував.

У той час більшість моїх замовників були з СНД, «постсовкового» регіону — росії, країн Балтії, Казахстану, Середньої Азії тощо. Наприкінці 2013 року в мене був класний проєкт: необхідно було автоматизувати збір і пакування троянд у тепличному господарстві, де їх вирощували під свята — Новий рік, 8 березня, 14 лютого. 72 гектари теплиць — насправді це дуже велика площа. Туди заходиш — посередині доріжка 150 метрів в одну сторону, 150 — в іншу, ще 200 метрів уперед. Найбільші з теплиць — пів кілометра завдовжки з рядками по 200 метрів у кожен бік від центральної доріжки. Тобто краю не бачиш.

Я мав розробити систему для обліку кожної квітки, бо від цього залежали зарплати тих, хто збирає та сортує троянди. І ще було з десяток різних стадій у роботі, які потрібно було врахувати. Я був архітектором і менеджером команди розробки. Приїхав до клієнта, — це було відрядження в іншу країну, — вивчив задачі, написав технічне завдання, найняв людей в Україні, і ми зробили MVP та запустили першу тестово-експлуатаційну лінію в одному з тепличних комплексів.

Переїзд до Києва

На фрилансі зручно працювати, бо ти сам будуєш робочий графік. Але такий формат має складнощі: ти повинен знайти клієнта, переконати його, що ти найкращий, виконати роботу, потім упевнитись в отриманні оплати за неї й одразу шукати нового клієнта. Коли на тебе працюють інші, треба шукати роботу й їм. Зрозуміло, що ти отримаєш відсоток з оплати їхньої праці, але все одно у підприємця турбот у сто разів більше, ніж коли працюєш на когось.

2015 року я знайшов постійну роботу в одній київській компанії, і разом з родиною ми переїхали до столиці. Моя родина по лінії мами звідси, тож моє дитинство частково минуло на Оболоні та Подолі.

У наступних кількох компаніях працював приблизно по року. Цілком нормальний досвід для індустрії: приходиш, вивчаєш щось нове, зростаєш. Але твої вимоги до кар’єрного, технічного розвитку роботодавець може не задовольнити. Ніхто не зобов’язаний сидіти на одному місці. Робота має бути комфортною для обох сторін. Навіщо себе мучити? Якщо це не те місце, де ти себе бачиш — ну ок, пішли далі.

Рішення про релокацію

2019 року я вирішив переїхати з України. Я розглядав переїзд у Європу, а також дивився в бік Канади та Сполучених Штатів. Про це я повідомив компанію, в якій я працював на той момент. Я вже встиг зробити свій внесок як Technical Lead і для команди, і для компанії. Мені відповіли: «Без проблем, ми можемо спробувати запроцесити тебе на робочу візу Н-1В. Приїжджай до нас, у нас є офіс у передмісті Бостона».

На фото ліворуч: вулиці Бостона, штат Массачусетс

2020 року завдяки міграційній політиці тодішнього президента США Дональда Трампа багато кого не пустили в країну. А навесні світ зіткнувся з коронавірусом.

Тож анкету мою подали лише у лютому 2021 року. Вона пройшла перший відбір. Потім наприкінці березня чи початку квітня її подали на наступний етап. Річ у тім, що є певне обмеження на кількість віз, які США видають для працівників з інших країн.

Є регулярна процедура, коли анкету розглядають приблизно три місяці. Моя компанія профінансувала так званий преміум-процесинг — за додаткову плату, щоб розгляд тривав лише два тижні. На початку червня 2021-го я отримав результат — «дозвіл на роботу в Сполучених Штатах схвалений».

Онлайн заповнив анкети на всю сім’ю, біографію, форму DS-150, яку вимагають абсолютно від будь-якої людини, що в’їжджає в США (навіть за туристичною візою). Єдиний нюанс — для кожного типу візи різний консульський збір. Його ми платили у консульстві Сполучених Штатів. Там була окрема цікава історія: туди не можна приносити електронні предмети, навіть брелок від ключів до автомобіля. Тому ми попросили знайомого, і він три години сидів у машині, поки ми стояли в черзі — у приймальні дні там збирається здоровенна купа людей. Усередині тебе, як в аеропорту, сканують з металодетекторами, проводять через «рамку» тощо.

Це було 26 липня. Але за робочою візою Н1В можна в’їхати не раніше ніж за десять днів до початку фінансового року, який настає з 1 жовтня. Усе прив’язане до нього.

Переїзд до США

Я прилетів у Сполучені Штати 21 вересня. Спочатку сам, а за пів року до мене приєдналася сім’я. В аеропорті мене зустрів знайомий і відвіз до готелю.

Перші враження: Штати — «одноповерхова» країна. Громадський транспорт де-факто є, але можна сказати, що лише як ідея. Щоб комфортніше переміщуватись, варто орендувати автомобіль.

Своє американське житло я знайшов ще в Україні. У цьому плані не все так складно. В США поширені компанії, бізнес яких побудований на здаванні в оренду нерухомості. Послугами однієї з них я скористався, підібравши собі квартиру на їхньому сайті, — як показала практика, не дуже вдало. Все було непогано до травня, а потім відкрили басейн у дворі. Технологічне приміщення, де стояло обладнання з фільтрами, обігрівачами до цих фільтрів, було якраз навпроти мого вікна. І це був такий шум-гам, вібрація — просто пекло. Жодних санітарних норм тут не дотримуються.

Робоче місце та ліжко Михайла у Штатах в перші дні після переїзду

Мою розповідь можна розділити на дві гілки: «чому я хочу жити у Сполучених Штатах» і «чому я НЕ хочу жити у Сполучених Штатах». Якщо починати з першого, то скажу, чому взагалі кожному варто пожити в США. Я бував за межами України лише під час короткострокових поїздок. Втім, коли ти саме переїжджаєш до іншої країни, то не маєш там знайомих, не знаєш тамтешньої культури, звичаїв — це стресова ситуація, а ще абсолютно новий досвід.

У США ти потрапляєш наче в іншу цивілізацію, де багато чого відрізняється від звичних нам речей: одиниці вимірювання, правила дорожнього руху (які в США насправді значно простіші, ніж наші). Менша кількість дорожніх знаків, значення котрих часто продубльовані в текстовій формі. Дорожня розмітка більш інтуїтивна й адаптована до того, щоб зменшити вплив людського фактору на дорожній рух. Багато світлофорів налаштовані на одночасний проїзд тільки в одному напрямку, або ж коли траєкторії зустрічного транспорту не перетинаються.

Плюси Штатів

У США непогана інфраструктура. Легкість і доступність усього: послуг, товарів. Особливо просто — це доставка з Amazon і повернення, якщо тебе щось не влаштовує. Хоча можна додати й ложку дьогтю: часто в коробці вільного місця ще на 7–10 таких самих замовлень за обсягом — фактично ти доплачуєш за те, що разом з пакунком привезли повітря, запаковане в пластик). Як на мене, єдиний спосіб боротьби з цим — преміум-підписка на сервіси Amazon, бо вона покриває вартість доставки всіх посилок.

Ще один плюс цієї країни — доступність кредитів, іпотеки тощо. До того ж в США я почувався доволі захищеним (але розумію, що це працює не для всіх, та й загалом сильно залежить від населеного пункту та штату). Копів тут тригерить, коли кажеш: «I need help». Вони змінюються на очах і всіляко намагаються допомогти. Щоправда, не в той момент, коли виписують протокол — тоді можна отримати величезну порцію агресії з боку поліцейського. Такий досвід у мене був в аеропорту Бостона.

Багато речей пристосовано для людей так, щоб вони навіть не виходили з машини. Йдеться не тільки про їжу, як у McDrive, — можна придбати безліч товарів, залишаючись в автомобілі. Як і зняти гроші з банкомата, коли ти в машині.

Вперше я повертався до України перед Новим роком, і мені було потрібно зробити ПЛР-тест. Я так само під’їхав, мені з віконечка дали контейнер, у якому стерильні пакети. За мною простежили, що все роблю правильно; я запакував тест у стерильний пакет, повернув — і все, отримав результат на імейл. Щоправда, вже коли був в Україні. На щастя, для перельоту США — Україна тест не був потрібен. Страхова компанія заплатила за цю процедуру. Багато що зроблено спеціально для того, щоб ти був максимально ледачим. Не знаю, чи можна це вважати однозначним плюсом або мінусом.

У США непогана інфраструктура. Легкість і доступність усього: послуг, товарів

Мені сподобалось, що люди з проблемами опорно-рухового апарату можуть приїхати до магазину, і прямо під самими дверима для них буде спеціально виділене місце для автівки. В Україні є місця для людей з інвалідністю, але в США їх використовують за призначенням. Людина пересідає — сама або з допомогою персоналу — на спеціальний візок на електричному ходу, і їздить на маленькій машинці-візочку по магазину.

Бачив ситуації, коли підʼїжджає автомобіль, звідти виходить старенька, бере табуретку-ходунки, десять метрів переміщується до електричного візка, яким можна їздити по магазину, сідає на нього і вирушає за покупками. Всі американці кермують — від малого до старого. Автомобілів в країні дуже багато — вони в кожній сім’ї, у кожної людини. У шістнадцять років дитина може отримати спочатку так звані learners permit, здавши теорію. Сів у машину — і два роки катаєшся. Я також маю такі: не дійшов до складання road test і отримання пластикового посвідчення.

Ще з плюсів — по всій країні безліч хайвеїв: ні світлофорів, ні перехресть. Дозволено рухатися зі швидкістю до 65 миль на годину (близько 105 км на годину), в деяких штатах цей ліміт інший. У цьому плані дуже класно, бо Америка велика і значні відстані можна долати швидко.

Так поступово переходимо до частини «чому я НЕ хочу жити у Сполучених Штатах». Як я і казав, такого громадського транспорту, як у нас (автобус, тролейбус, маршрутка), майже немає. Двічі на тиждень я їздив з дому до офісу, відстань — 21 миля (трошки більше ніж 30 кілометрів). Аби дістатися туди громадським транспортом, мені потрібно було їхати чотири години. 30 кілометрів! Машиною по хайвею я доїжджав за 26–27 хвилин. Якщо їхав мальовничими містами, селами, це займало 45–50 хвилин. Щоправда, в деяких місцях комусь таланить більше: там може ходити електричка.

Америка — не пішохідна. Тільки великі міста, як Нью-Йорк, Бостон чи Сіетл, мають пішохідну інфраструктуру.

Легальна «нечесність»

Я жартував з американцями: «Ми побороли вашу бюрократію за допомогою корупції». США — нереально бюрократизована країна. Наприклад, я як людина, що тільки приїхала до країни та не мала кредитної історії, кредитної картки, був для них «чорною скринею». Вони не знали мого фінансового становища, не розуміли, чи я сплачуватиму борги. Тому спочатку було дуже важко.

Там те, що легально з юридичного погляду, доволі часто є несправедливим на людському рівні. Тебе намагатимуться обманути, аби витягнути максимальну кількість грошей, але чинитимуть при цьому за законом. Наприклад, для пересічної людини, яка винаймає житло у Штатах, страховий внесок (security deposit) становить 500–800 доларів. А для «незрозумілих» — мінімум одна місячна вартість оренди (у мене вона складала $2530 на місяць). До речі, мій security deposit мені так і не повернули (точніше, його загубили по дорозі до мене, а повторно надіслати чек чи зробити пряму виплату на мій рахунок відмовилися) — таким чином, я втратив близько двох тисяч доларів.

У США ти платиш абсолютно за все. Ніхто не дасть поради, якщо про це не попросиш. А якщо запитаєш і тобі порадять, ти повинен будеш за це заплатити.

Трохи про ціни: ліворуч — українська сіль на прилавці американського супермаркету за $2,99; праворуч — чек за сендвіч з беконом та авокадо, курячий рол, клаб-сендвіч з копченою індичкою та сочевицю по-тосканськи на суму $36,25

У мене була епопея з комунальними послугами. Вони там підключаються на конкретну людину, а не на власника житла. Ти орендуєш порожню квартиру, у якій ні світла, ні газу. Коли я приїхав, спочатку мені було потрібно отримати social security number — це як наш ідентифікаційний код. Він необхідний для багатьох речей: щоб влаштуватись на роботу, відкрити банківський рахунок, кредитну карту, посвідчення водія. Він також потрібен, щоб у разі чого до нього можна було прив’язати борги...

Вже у США я приїхав до Social Security Administration. COVID-19 триває, все зачинено, на дверях номер — телефонуйте. Подзвонив — призначають зустріч за півтора-два тижні. Коли я туди приїхав, там був взагалі порожній зал, сидить тільки співробітниця та приймає документи. Пускають по одній людині, на яку виділяють 20 хвилин. Тож з моменту приїзду минуло три тижні, поки я зміг отримати цей код.

Але добре, що компанія, яка здавала цю квартиру, поставилася з розумінням та під’єднали на себе всі комунікації. І за те, що вони стали таким посередником, брали додатково за кожну з комунальних послуг ще 15 доларів. При цьому, до речі, лічильників ти не бачиш — не знаєш, чи реальні у платіжках показники. Коли я виїжджав, у мене ще не закінчилася оренда, я від’’єднав усі комунальні послуги, але наостанок отримав рахунок за період, коли ми там вже не жили — 70–80 доларів за ці посередницькі послуги компанії. І оскаржити таке практично неможливо.

У «рабстві» банків і страхових компаній

США, як вони кажуть, «вільна країна», але тільки на перший погляд. Насправді до цієї гарної картинки — стрижених газончиків, фонтанчиків, клумбочок, — можна «торкатися» лише очима. Кругом стоять таблички no trespassing («не заходити на територію»). Земля розділена і завжди чиясь. У лісочок ходити не можна, бо там койоти, змії чи щось зарегульовано. Багато пляжів з виходом до океану є приватними. Тобто ти не можеш туди навіть зайти, бо це чиясь територія. Приїдеш в якесь місто — там найближчі до пляжу парковки будуть суто для місцевих жителів.

Рабство нікуди не зникло — воно просто змінило свою форму. Якщо раніше людина була рабом іншої людини, то нині — страхової компанії або банку. Якщо у тебе немає кредитної історії, кредитної картки — ти лузер. Тобі треба або постійно знімати готівку, бо платити з дебетової картки ще та історія: наприклад, ти платиш за щось, твої гроші «заморожуються» на картці, минає два дні — ще одна транзакція, і списується така ж сума, а ця перша транзакція висить, доки не спливе її термін. Потім за тиждень гроші повернуться, але виглядає дивно. Легально, але геть не чесно.

Взяти в оренду авто можна лише з кредитною карткою. З дебетовою не дадуть, тому що з неї не можна буде потім списати якусь суму грошей. Отримати кредитку не так просто: наприклад, можна відкрити так звану security card: певну суму вносиш на банківський рахунок як депозит — і тобі дають на ці гроші (або трохи більше) кредитну картку. Для своєї першої кредитки я вніс 849 доларів, мені видали картку на 1000 доларів. Відсоткова ставка за кредитом становила 26% річних, хоча якщо ти вносиш цю суму на карту в зазначений термін, то не платиш відсотки, а це позитивно впливає на кредитну історію. Єдиний плюс цієї карти, що при оплаті з неї немає цих подвійних транзакцій.

Перша автівка, яку Михайло взяв в оренду в США

Ти можеш купити машину за готівку, взяти в кредит або у лізинг. Перші місяці я їздив на орендованих машинах, а потім взяв у лізинг. Він надає гарний буст для кредитної історії, а ще у кожного автовиробника є лізингові програми для працівників із H1B та L1B візами. Щоб їздити на авто, треба мати страховку, яка коштуватиме шалених грошей — за першу я заплатив трохи більше як 900 доларів на пів року.

Окей, я нова людина, у мене немає водійського посвідчення тощо. Але минає шість місяців, у мене немає жодного страхового випадку — і та сама компанія збільшує мені наступний піврічний страховий платіж, виставляючи суму у 2700 доларів. На всі питання телефоном «А чому так?» ніхто не відповідає. Врешті я просто відмовився від них і купив страховку в іншої компанії за 700 доларів. Так вони ще чотири місяці діставали мене: «А чого ти? Ну прийди до нас! Ми тобі знизили внесок до 1400 доларів, повернись».

Сегрегація за кольором шкіри, соціальними класами, територією

У Штатах насправді велика дискримінація, расизм нікуди не зник. Звідси випливають рухи на кшталт Black Lives Matter. Це сильно відчувається. Як і негатив від афроамериканців до людей з білою шкірою. Але це не повсюдно. Ти можеш прийти до установи, де персонал — афроамериканці, і взагалі не відчуваєш упередженості, люди привітні.

У Штатах велика сегрегація не тільки за кольором шкіри, а й класова. Їдеш містом, бачиш квартал з гарними будиночками, скошеною травою, красивими фонтанчиками та клумбочками, а через пів кілометра тією самою вулицею — трейлерні парки з вагончиками 6 на 10 метрів, поруч валяється мотлох.

Так само існує сегрегація за територіями. Є загальні закони для всієї країни, а є закони й порядки для конкретного штату. Як і податки. При цьому у селищі або місті, де ти проживаєш, будуть свої правила, податки, штрафи.

До того ж у Штатах поширені «клуби за інтересами»: гольф-клуби, яхт-клуби, «фейсконтроль» за одягом (голубенькі футболочки, білі кепочки, білі шортики)... Там такого дуже багато. І ще спробуй туди потрапити! Можливо, воно тобі й не треба, але абсолютно весь бізнес ходить у такі клуби.

Загалом США — це країна лицемірних і егоїстичних людей. Певно, звучить грубо, але це моя думка. Хоча в цьому є і плюси, наприклад, дотримання особистої дистанції. У нас ти стоїш у черзі, і обов’язково хтось встане за 30 сантиметрів від тебе і дихатиме вчорашніми котлетами в потилицю — це дратує. Там цього немає: ближче, ніж на півтора метра, до тебе ніхто не наближається. Якщо ж так випадково сталося, то людина перепросить за вторгнення у приватний простір.

Повернення до України

У нас з сімʼєю накопичилась велика кількість справ в Україні, ми планували побути в США до вересня 2022 року, а потім повертатися до України через Європу. Одним з факторів, який вплинув на переїзд найбільше, був клімат. Ми жили в Массачусетсі, де з однієї сторони океан, а з іншої — гори. А південніше — рівнина. Отже, потоки повітря постійно змішуються, що в підсумку дає жахливий клімат. З усього року прекрасний період — це тільки 2–2,5 місяця восени. Температурний перепад за добу може сягати до 20 градусів, висока вологість. За зиму може випасти півтора метра снігу. Щоправда, коли я тим жив, більш ніж 50 сантиметрів не випадало. Місцеві казали: «Це дуже скромно, тепла зима». З позитивного — сніг чистять оперативно. Але починають це робити о третій ночі, тож під вікном вся ця техніка тарахкотить. Можливо, варто було спробувати пожити в іншому штаті.

Найсуттєвіша проблема — це вплив клімату на здоров’я. Алергія — одна з найпоширеніших там хвороб. У будь-якому супермаркеті буде величезна полиця з препаратами від неї. Частину з них можна купити суто з паспортом. На початку липня у дружини без певних причин так сильно загострилася алергія, що буквально за два дні ми вирішили — виїжджаємо. Тож влітку ми прилетіли до Польщі, побули там деякий час і повернулися до України.

Михайло з дружиною

Навіть не знаю, хто і коли мені нав’язав цю думку, але все життя я чомусь вважав, що повинен переїхати жити у Сполучені Штати. Був стереотип, що США — найкраща країна зі свободою вибору. Так, у центрі Бостона можна зустріти людину, яка курить траву — і їй нічого ніхто не зробить. Але там немає справжньої свободи, усе зарегульовано. Нам розказують, якою має бути правильна демократія, але у них її немає. В Україні, попри корупцію і му*аків, яких часто зустрічаєш (а їх не менше і в Штатах, і в Європі), ця свобода є.

Ще з дитинства навʼязували думку переїхати в США, бо «там багато грошей і можливостей», але ж ніхто нічого не «насипає» просто за те, що ти в країні, а платять за роботу. Ти гвинтик у великому механізмі, якого привезли для виконання задач.

Там немає чесності. Якщо у нас тебе хтось намагається обдурити на ОLX чи Prom, ти можеш поборотися з шахрайством. А там обдурюють в легальний спосіб — і нічого з цим не вдієш. У Штатах надбагато шахрайства різного штибу: телефонного, поштового тощо. Особливо це відчувалося торік, коли громадянам США надавали донати від держави в межах подолання наслідків коронавірусної пандемії. Постійно хтось телефонує і пропонує допомогу в отриманні такого донату або ж, наприклад, представляються IRS, податковою службою в США, і кажуть, що у тебе проблеми з податками й тобі терміново потрібно їх розвʼязати.

У цю країну важко було потрапити, а ще важче — звідти поїхати. Причому там ніхто насильно не утримуватиме — ти робитимеш це сам, перебуваючи в полоні ілюзій та бажань.

Так, в Україні війна. Але усі війни рано чи пізно закінчуються. Так, є перманентні, довгі, але й у них гарячі фази не вічні. Ізраїль з Палестиною десятки років воюють, але це не заважає їм жити, розвиватися, людям покидати країну, повертатися. До релокації я жив набагато комфортніше, ніж потім у США. І зараз мені в Києві так само комфортніше, ніж було у Сполучених Штатах, попри всі негаразди та недоліки.

Про постійне навчання та плани

Я пішов у перший клас у 1990 році, а зараз 2022-й. І весь цей час я не переставав вчитися. У нашій індустрії, якщо ти зупинився, — тобі кінець. Це як плисти проти течії: поки рухаєшся, маєш результати. Перестаєш — течія зносить у болото, де вже нічого не зробиш. Навчатися потрібно постійно: ніколи не пізно, ніколи не соромно чого-небудь не знати, щось запитати.

За більш ніж 20 років досвіду я опанував близько 20 мов програмування. Є ті, які використовую щодня: Ruby, JavaScript, TypeScript. Деякі менше — Rust, Go, Java, трошки Scala. Деякі дуже давно не використовував (PHP, Pascal, Basic). Але ж річ не в кількості, а в тому, чи знаєш ти основні принципи і все те, що робить ту чи іншу мову корисною.

Є велика різниця, як наймають людей у нас і в Штатах та ЄС. В Україні здебільшого шукають людину під конкретну спеціалізацію, бібліотеку і часто не заморочуються щодо знань базових речей. За кордоном частіше звертають увагу на останнє. Бо конкретну бібліотеку можна вивчити за місяць-два — сьогодні це щось нове, унікальне, а завтра воно вже нікому не потрібне. На жаль, цього багато хто не розуміє, особливо світчери: вони прийшли на курси, їх там навчили React, і люди «шльопають» формочки, а те, чому ці формочки «туплять» чи не працюють, навіть не замислюються.

Наразі я вже не працюю в компанії, що зробила мені робочу візу в США, але я дуже вдячний їм за те, що дали можливість здобути унікальний досвід. Загалом це була одна з найкращих команд, з якою мені довелося працювати. Але потрібно рухатися далі. Я віддав 37 місяців свого життя і старань заради них — вважаю це своєю платою за здобутий досвід.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось62
До обраногоВ обраному10
LinkedIn

Схожі статті




Найкращі коментарі пропустити

На ДОУ не люблять тих, хто повернувся і усіляко хейтять за це. Чомусь вважається що усі мінуси можна коректно оцінити заздалегідь. А я скажу «Дякую» за те що поділився досвідом. І, так, багато мінусів починаєш помічати/розуміти лише після 3 міс життя в країні чи навіть пізніше

Очередная статья, в которой просматривается тезис «США — страна не для инфантильных людей». Именно этим она и привлекает

Більшість «мінусів» у подібних статтях зводяться до «я вважав, що місцеві турбуватимуться про мої інтереси, а вони дбають про свої. І мені просто не заважають, замість того щоб безкоштовно (або власним коштом) допомогти»

Я бы согласился со всеми эти аргументами и поддержал возврат в Украину, если бы не одна маленькая деталь — война. До её начала я не задумывался о релокейте из Украины, вкладывал в Украину всё, что имел, а сейчас понимаю, что и я и все мои активы в ловушке. Автору ещё предстоит это осознать, он наверное чувствует себя правым, ведь не боится ракет, а всё остальное фигня, поэтому и вернулся, а не осел где-то в Польше, раз уж ему США не по душе, но самое страшное в современной Украине — это не ракеты, а внутренние ограничения. Украина во время военного положения — это тюрьма для денег и людей. И положительного образа будущего, кроме непрекращающейся войны на всё новых территориях, нам уже давно не предлагается.

Может, если бы автор хоть немного зацепил нашу новую военную реальность, у него было бы больше желания интегрироваться в американское общество.

У США ти платиш абсолютно за все

а в україні є шось нахаляву? чи просто платить хтось інший (а ти дармоїд), або ти, але приховано...

185 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Дякую, стаття цікава!

США ще та срака, бюрократія і некомпетентніть всюди. Ніде нічого неможливо з першого разу зробити. Жодного разу я не отримав жоден документ, або створив запис кудись без проблем. А в техасі неможливо навіть в макдональдс сходити — 100% недодадуть картоплю до замовлення. 95% сайтів поламані як і служби сапорту. Стабільно пращює тільки амазон. Хочеш в лікарню? На сайт можеш навіть не заходити — доведеться проходити квест з роботами / агентами / чекати на лінії / диктувати по буквах годину щоб дізнатись що цього разу не так і чому ти не можеш просто так отримати що хочеш. Хочеш документи? Приготуйся кілька тижнів убити на десяток місць які потрібно пройти. Права? В 3 ночі просинайся і їдь в дмв щоб бути 45 в черзі.
Приклад, потрібна вакцини для сім’ї. Дзвониш в лікарню, витрачаєш годину на те щоб пояснити що тобі потрібно — кажуть іди в cvs. Заходиш на сайт cvs щоб знайти місце де можна зробити — на сайті нічого нема в окрузі 40 миль. Їдеш в cvs — тебе відправляють без запису — іди на сайт. Пробуєш на сайті знову — нічого. Ідеш на сайт wellgreen — нічого немає. Пробуєш дзвонити в лікарню — вихідний день, чекай понеділка. В понеділок дозвонився, тебі радять сходити в центр прививок. Забираєш дитину зі школи і їдеш туди — там тільки по запису, і купа табличок — буксируємо машини, вхід тільки з масками. Дзвониш їм — намагаєшся пояснити що тобі потрібно — кидають трубку. Передзвонюєш з третього разу — тобі кажуть ми тільки для тих в кого немає мед страховки робимо, іншим не робимо навіть за гроші. Потім настають святкові дні і вихідні. Далі ти чуєш в крогері можна отримати вакцину без запису, але тільки старшим а молодшій дитині не можна. Заповнюєш купу форм, і отримуєш. Але на іншу вакцину зі списку потрібно через сайт записуватись. Сайт звичайно не працює, дзвониш і пояснюєш що не можна через сайт записати. Тобі дають якийсь номер телефону, по якому ти дзвониш і з 2-гого разу виходить записатись. Але потрібно було сказати що ти записуєш кілька людей, бо оператору все заново доводиться заповнявати якщо людей більше ніж 1. На наступрий день приїздиш і тобі кажуть що не можуть всім дати вакцину, бо дитина тільки в лікарні може отримати. Потім тобі дзвонять що потрібні додаткові вакцини. І знову звінки в центр де тільки з 5-го дзвінка і години витраченого часу тебе записує агент на вакцинацію... Місія закінчена на 60%.

Прочитал и вспотел.
Очень напоминает мои квесты с дарницким овиром лет 7 назад, чтоб сделать загран паспорт

Це де така жопа?
У нас нічого подібного не було. Наприклад здача на права в DMV зайняла години 3 на все, включаючи фотографування, внутрішню чергу, заповнення папірчиків, тест і драйвінг. Запис в той же день зробили 8 ранку на 13. 00. Прийшли вчасно і зразу зайшли без черги бо апоінтмент.
Також багато було звернень і з прививками і з лікарями, з школою.
Не скажу, що все відмінно, деколи треба дзвонити. Але все дуже менеджебл.
Гімор буває знайти якогось рідкісного спеціаліста, запис може бути через 6 місяців, але просиш щоб передзвонили, коли хтось раніше в черзі відмінить — і вони передзвонюють.
Але то в Чикаго і субурбах. Можливо в інших містах — інші порядки.

В мене перша здача на права зайняла рік часу. Твін сітіз. Теорія 2 год, потім двічі по пів року щоб здати практику. Друга здача в Далласі — є вибір чекати 6 місяців апойтменту або приходиш раніше щоб створити апойтмент на цей же день, до 50 людей. Штука в тому що це лотерея і ти не знаєш чи в тебе вийде. Я пробував о 7ій ранку — не вишйло, потім о 3 ранку вийшло. Навіть о третій переді мною була черга — люди всю ніч чекали, хтось 3-4 раз намагався. Ще здається можна пробувати дзвонити щодня і якщо пощастить — займеш місце людини яка перенесла або скасувала. Але там можна 2 години чекати поки просто трубку візьмуть.

Техас ДМВ було довго напівзакрите через ковід, коли відкрилось треба було весь штат перевести на Real ID (перевидати всім жителям штату нові права) без нового персоналу. З наступного року повернеться до норми.

Ще здається можна пробувати дзвонити щодня

Або просто відкрити сайт і на ньому перевіряти.

Права? В 3 ночі просинайся і їдь в дмв щоб бути 45 в черзі.

www.dps.texas.gov/...​nse-services-appointments

Заходиш на сайт cvs щоб знайти місце де можна зробити

Чого шукати вакцинацію (якщо не ковід) в аптеках? 0_о

Забираєш дитину зі школи і їдеш туди

Так а що педіатр казав?

неможливо навіть в макдональдс сходити — 100% недодадуть картоплю до замовлення

Блін в Америках навіть картоху не дають.

Блін в Америках навіть картоху не дають.

Ставлю 2 картоплини зверху що тобі недодадуть. І 5 пакетиків кетчупу.

чекаю свої дві картоплини, бо в обох МакДональдзах Далласа де був мені давали картоплю і не факапили замовлення.

щоб отримати дві картоплини надай наступну інформацію:
повну адресу
телефон
емейл
список адрес проживання за останні 5 років з датами заселення і виселення
останню адресу до поточної де проживав більше року
список акаунтів в соцмережах якими користувався останні 5 років
військовий квиток
список робіт де працював за останні 7 років включаючи дату виходу і звільнення, посаду, адресу, номер телефону, піб менеджера, посаду менеджера
чеки про зарплату за останні 6 місяців
податкову форму
підтвердження роботодавця
свідотство про народження з перекладом
якщо твої родичі займались торгівлею забороненими речовинами, ти про це знав і отримував фінасову вигоду від цього за останні 7 років дай знати
піб дату і місце народження батьків і де зараз проживають
диплом та додаток з перекладом-оцінкою нотаріально завірений
6 фотографій
450$ комісії

За дату отримання картоплин не ручаюсь, але інші отримували за 8-15 місяців, якщо попадеш на аудит то 18-25 місяців. Але за сроки я не відповідаю.

Якщо вибрати складність «побудуй свою історію сам» і піти просити картоху у стоматолога, то десь так воно і буде.

ок, проблема бюрократії висмоктана з пальця, це все «інфантильні» люди самі відповідальні за це. розходимось.

Шкода, що тут нема як ставити ржущі смайлики. Тому напишу ROFL

Так а де ви наразі мешкаєте?

Где-то читал, что в Америке среди иммигрантов ходит поговорка о том, что иммигрант в своей жизни делает две ошибки — первую, когда решает уехать в иммиграцию, вторую, когда решает вернуться домой.

Загалом США — це країна лицемірних і егоїстичних людей.

О оце дурня повна. КГАМ, як кажуть.

Чесно прочитав всі «недоліки» Америки, які описав автор. Це не недоліки, це просто те, що незвичне імігранту. Насправді все гарно працює.
Головна помилка всіх, які тільки приїхали, це не розібратися, як воно працює, а бурчати чому воно не працює так, як я звик. Від того і всі проблеми адаптації.

І по вашому розібратися можна зазделгідь, у віддаленому режимі?

Ні не можливо, тільки їхати та пробувати, ніхто не казав що мігрувати просто але можно заздалегіть бути готовим до деяких специфічних моментів країни.

але можно заздалегіть бути готовим до деяких специфічних моментів країни.

не сильно переконливо звучить. Ну так, звичайно якщо їхати в Швецію і жалітися що тут погода не така як в Іспанії — ну так, можно «заздалегіть бути готовим». Але мені так здається що ніколи не знаєш шо саме тебе буде бісити в новій країні. А тим більше шо це все з часом міняється — до чогось звикаєш, але починає бісити щось нове :)

Тому й кажу

Ні не можливо

чи я не так написав з початку?

тут хіба шо варто додати, що взагалі еміграція далеко не всім підійде. Буває звичайно що людям доводиться емігрувати, і тоді вже хочеш-не-хочеш доведеться адаптуватися в новій країні.
Але прижитися можна майже де завгодно. Хоча звичайно є країни які більше підходять для міграції, а є які дуже важко сприймати як «final destination» — наприклад Венгрія тут хороший приклад. А є просто ті, де майже неможлива легальна натуралізація.
Просто більшість людей переїзжаючи повторюють одні і ті ж самі помилки:
— довго відтягують рішення про те що треба почати інтегруватися.
— концентруються на тому, чого їх нова країна не може запропонувати замість того, щоб концентруватися саме на тому які нові можливості існують саме в цій країні.
— не можуть акцептувати те, що так як раніше — вже не буде. Буде інакше.
— не можуть вилізти із зони комфорту своєї національної чи чисто експатської бульбашки. Так і залишаючись назавжди в новій країні з самоідентифікацією «мігранта».
— довго залишаються в режимі «придивляння к країні», думаючи що завжди можна ще кудись поїхати де буде краще.
І тому поки люди живуть в ціх самих помилкових установках в них залишаються багато фрустрацій, саме через це багато хто і повертаються.

Ну ти реально як Senior Tractorist сказав, погоджуюсь з усім.
Доречі чим мені подобаються такі вбросові теми типу «Поїхав в X та повернувся в Y». ЦЕ ж реально циклічно по вcім країнам по міграції. І кожного разу треба розказувати що кожному підходять різні країни та різний підхід. А не таке що Y країна краще за X.
Тому піду за попкорном. Німмеччину вже проварили черга Штатів, згодом знову Канада?))

Уровень лени автора проявляется ещё в Киеве, это ж насколько надо быть не заинтересованным в иммиграции, если он даже не погуглил что в посольстве нет камер хранения, и все вещи надо оставить в ближайшем киоске/отеле.(ну и соответственно ясно что визы он тоже никогда не получал до безвиза). Те априори, человек считает что все ему на блюдце должны дать, поэтому конечно у него не сложится никогда нигде кроме Украины.

Ну я точно так же не погуглил. Вернее я только знал, что в посольство ничего нельзя проносить,а про камеры уже на месте узнал.
А с чего бы мне про них гуглить если я первый раз такое вижу в Киеве с 90х годов?(тогда такие камеры были возле рынков).

У всьому — ні, звичайно. Але дуже багато речей можна дізнатися до переїзду.

Це не тільки Америки стосується але й всіх країн куди мігруємо.

Воно якби нормально і бурчати, і навіть з цих причин повертатися туди де все звичне. Доволі дивно тільки робити з цього якійсь «стратегічні» висновки типу

Загалом США — це країна лицемірних і егоїстичних людей.

чи

Нам розказують, якою має бути правильна демократія, але у них її немає.

Чи навіть просто розповідей що десь неможливо комфортно жити.
Те ж саме стосується тих хто весною виїхали в Європу, а через 2 місяці не знайшовши місцевих аналогів Монобанка вже мовили на весь інтернет про технологічну відсталість Німеччини чи Італії.

Звичайно, США має свободу вибору. Хоча б виїхати звідти можна законно.

Здалось, що тема повернення не до кінця розкрита.
З одного боку вказується, що основною причиною буле алергія дружини.
Але також перелічуються думки щодо «рабства», «нечесності»...
Хотілося б зрозуміти мотивацію автора глибше.
Наприклад, якби не алергія, чи повернувся би і що було б причиною повернення?

Аллергия тоже так себе оправдание, поскольку есть куча штатов с другими растениями и совсем другим климатом.

То особлива алергія на США, нам воно незрозуміле і недосяжне.

так виглядає, що то просто список «недоліків» для самозаспокоєння автора

«Але там немає справжньої свободи, усе зарегульовано. Нам розказують, якою має бути правильна демократія, але у них її немає» — Напевно для людини яка з країни, котру фактично окупував совок, так нормально думати . Але свобода не дорівнює хаосу.

Дуже бісить, коли люди поняття свобода зводять до «робити все що хочу». Свобода — це коли ти всі рішення щодо свого життя можеш приймати сам. Але і всі наслідки від твоїх рішень теж розгрібати тільки тобі. Свобода — це в першу чергу про відповідальність.

Це як бути рядовим програмістом vs лідом. Лідом бути суттєво геморніше, а по плюшкам не сказати що різниця настільки велика. За лідом зазвичай останнє слово у всих важливих рішеннях по проекту, але йому й повністю нести відповідальність за ці рішення. Ця додаткова свобода не полегшує життя, навіть навпаки. Але лід набагато рідше буває в ситуаціях, коли потрібно робити речі з якими він не згідний.

Прочитав з задоволенням, автору дякую описав все дуже реально

Автор просто сильно укоренился в Украине и переехал в уже зрелом возрасте. Плюс IT работа в Украине некоторых развращает — высокий уровень доходов вкупе с дешевизной, низкими налогами и бедностью остального населения позволяют иметь высокий уровень жизни. Хорошо эмигрировать тогда, когда молод и небогат — тогда есть к чему стремиться и неизбежные тяготы эмиграции переносятся легче. Конечно, если тебе 35 и в Украине у тебя было все, то привыкаешь к определенному уровню комфорта и жить в студии сидя на пластмассовом стуле уже некомильфо. В перспективе вполне можно выйти на свой украинский уровень жизни, но это может занять несколько лет. Но, например,условные 5 лет в 25 и в 35 видятся иначе. С другой стороны, молодец, что попробовал. Негативный опыт — тоже опыт.

Щось я не дуже зрозуміла оце:

Постійно хтось телефонує і пропонує допомогу в отриманні такого донату або ж, наприклад, представляються IRS, податковою службою в США, і кажуть, що у тебе проблеми з податками й тобі терміново потрібно їх розвʼязати.

це такий самий скам як і на Prom, OLX у цьому нічого легального немає і якщо ти отримуєш такий дзвінок (частіше робот телефонує) то просто кладеш слухавку і блочиш.

Людям хоть платят за такие статьи?)

А який варіант відповіді у вас викличе найбільше «нєгодованіє»?

Чем больше здесь будет смешных комментов, тем лучше, я так считаю)

Ну судя про куча комментов с идеями как в США плохо на 300тыс, которых раньше не было — таки наверно платят.

Я переїхав до США рік тому. Було цікаво прочитати цю статтю. Все, сказане в ній, плюс мінус правда. Але погляд цей дуже суб’єктивний. 95% описаних мінусів викликали в мене глибоке питання, чому це взагалі мінус і в чому проблема. Оскільки з часом розумієш як з цим поводитися і живеш без проблем.
Вцілому зі свого досвіду можу сказати, що США — найкраща країна особисто для мене. Я був би радий потрапити сюди років на 20 раніше. І я вважаю, що будучи в здоровому глузді повернутися в Україну не можливо, хоча емоційно звісно хочеться перший час.

Я переїхав до США рік тому.
США — найкраща країна особисто для мене. Я був би радий потрапити сюди років на 20 раніше. І я вважаю, що будучи в здоровому глузді повернутися в Україну не можливо

Звучить так, наче у вас ще є рожеві окуляри.

Звучить дійсно так. Але окулярів немає 🙃
Тут звісно є мінуси, але немає таких, що якось би мені заважали жити. При цьому кількість і розмір плюсів сильно переважає. Насправді про це окрему статтю можна писати. Можливо й слід. До переїзду я читав на Доу статті людей, що переїхали, позитивні і негативні, і переїхавши, зрозумів, що вони не допомагали зрозуміти чи варто переїжджати. Власний досвід не замінити. Але читати було цікаво. Тож можливо й мені варто поділитися.

В США можна жити і досить дешево. Є міста де непоганий дім в аренду буде 1500 баксів або менше. І покупка — десь 200к.
І це я не про захламлені небезпечні чорні райони, а про мальовничі містечка в гарному кліматі. Так, там не буде аеропорту і життя більш сільске. Але хтось може таке і шукає, особливо якщо робота ремоут.

Можете назвати пару таких місць? 🙂

Останній що запамятав Augusta, GA. Клімат як в на підвні ЄС, гори недалеко, будинки на zillow набагато дешевші чим в середньому по країні. Низька злочинність і більш-менш норм школи. Трошки дорожче і більше цивілізації Winston-Salem, що на Каролінщині. В Техасі багато дешевих міст, в Вісконсіні, Міннесоті. Алабама дуже тепла і дешева, але там можна попасти в міста-гетто.
Головна проблема недорогих містечок це школи. Якщо місто дешеве, то школи майже завжди — кал пса. Але не обовязково. А якщо школа не потрібна, то вибір дуже розширюється. Якщо і клімат не цікавить, то можна жити в якісь безподатковій жопі з ковбоями за ціну хрущовки в Києві.

Цікавий досвід, цікавий погляд на речі.
Автор зіштовхнувся з новим рівнем життя, і з новим рівнем проблем. Звісно, в Україні немає проблем зі страховкою для авто — бо і авта в більшості людей немає. Немає проблем з підключенням комунікацій — бо більшість живе у бабусиних панельках, які дісталися у спадок і там комунікації поганенькі, але бай дефолт. Немає проблем з медициною — бо вона в нас просто відсутня і доступна лише дуже багатим (якщо не враховувати безкоштовну можливість зробити флюрографію на апаратах 30-ти річної давнини). Ну і далі по списку. І проблеми расової сегрегації теж немає — бо в нас живуть люди лише з білою шкірою.
Як бонус, в Україні можливі різні правові чудеса і метаморфози. В нас теж завжди земля «чиясь» і у приватній власності, при тому що на паперах вона може бути заповідником. Може хтось вважає це свободою, мріє про те, як сам завтра вирубає собі затишну діляночку у заповідних Карпатах під симпатичний будинок. Очевидно, що в американців трохи інше розуміння свободи.

Ну і далі по списку.

Нет уж Вы весь список, пожалуйста, опубликуйте. Очень интересно.

Министерство медицины — медицина отсутствует.
Министерство туризма — туризма нет
Министерство экономики — экономики нет

www.facebook.com/...​449&set=a.442243584578341
Вот операцию на сердце делали, наверное, опять пздят.

Коли бачите фотки з таких героїчних операцій, завжди думайте над прекрасними історіями, як жінкам відмовляються давати виписку на дитину в пологовому, бо лікарю належним чином не віддячили в кишеню. В держаному пологовому. За нібито безкоштовні пологи. І це навіть зараз норма, і це знають всі, хто там народжує. І бояться не заплатити " бо може доведеться ще сюди вертатись"
Або от був кейс, як дитині не робили операцію на оці, бо в батьків не було 10 тисяч гривень заплатити лікарю. Я таких випадків чула безліч. Це до слова про нашу прекрасну медицину для простих людей.
Головне героїчними фоточками частіше милуватися.

Какое мне дело до простых? Социализм на марше?

2 раза рожали в Украине. Бесплатно абсолютно.
При этом второй раз условия были очень хорошие (Червоний хутор, Киев).
С учетом, что рожала она на 4 день войны, уровень топ.

Два раза рожали в Украине.
Оба раза абсолютно платно. Потеряли одного ребенка, возможно, потому, что нас привезли по скорой в 2 ночи и до 9 утра в больнице не было врача-гинеколога(Киев, если что). В момент родов не было кислорода в палате. Не война, 2й роддом.

Вы поинтересуйтесь, сколько операций на сердце делается в год на 50млн населения. Прозреете. Это из разряда сказок, скорее. Для большинства.
Тут блин на колене операцию люди не могут сделать.

Как операций на сердце, то на 50 млн.
Как считаем армию, то с 30 млн.

У меня аналитики нет. Есть знакомые врачи. Ситуация специфическая.
А о чем Вы мне не ясно.

Ну на 30 посчитайте. да хоть на 10, ничего не поменяется.
Украина тщательно избегает приводить статистику по сложным операциям во всех обзорных статьях.
В США вот миллион трансплантаций выполнили уже.
www.golosameriki.com/...​ing-for-more/6739154.html

Да с трансплантациями исторически плохо в Украине.
Но какое соотношение всех операций к трансплантационным в том же США.
Этот взгляд кажеться однобоким, как если бы Украина отставала по количеству липосакций, а США была далеко впереди.

Ем? не понял. Вы считатаете, что США делает меньше других операций?
Каких, например?
В Украине тупо меньше хоспиталей. Да в США только мед работников больше 10млн. В Украине с медсестрами — 400-450тыс.

Я к тому, что операций апендицита скорее всего мы делаем соизмеримое количество.

В Украине тупо меньше хоспиталей

Интересный вопрос, там просто принята система маленьких клиник с 1 провайдером.
1 клиника = 1 доктор. Вероятно из-за этого сдвиг.

npiregistry.cms.hhs.gov/api-page
Можно было бы здесь проанализировать датасет.

Ну операции апендицита сейчас почти все страны делают одинаково. Ибо оно смертельно потенциально и в раннем возрасте. А выполняется практически тривиально. Даже Египет какой-нибудь или Нигерия.
Но уже чуточку дороже чего-нибудь, та же колоноскопия с анестезией и операции на кишечнике — извините, Украинцам не покарману анастезия и операции выполняются когда уже совсем без них никак и не всем.

ні, в Україні досить багато «нічийної» (державної) землі.
знаходите таку ділянку, пишете заяву у найближчу раду, до якої приписана територія, отримуєте до 2 гектарів у власність під ведення господарства.

після смерті власників і відсутності спадкоємців земля повертається у власність держави.

Вы попробуйте. Ну для начала, попробуйте ее найти. Это такая городская легенда.
на практике даже ветеранам АТО(по закону положено участок и дом) не выдают, у жены брат такой.
Все такие делянки «случайно» оказываются выдаными родственикам голови и проданы потом.
И, кстати, не любая нечейная, а только из надлежащего фонда. Леса, заповедники, участки размножения исчезающих видов, приречная и приозерная территория — не входят.

я маю під боком декілька реальних прикладів.
а також в мому селі ветерани АТО отримували землю.

про охоронні зони мови не було.

ніхто не казав, що трба просто чекати і голова сільради сам тебе ловитиме щоб подарувати шматок землі.

Ну а я знаю кучу негативных. Не, два позитивных я тоже знаю, но там столько времени и судовых засидань, что проще было ту землю купить.

звідколи ми почали мірятись розмірами досвіду?

моє зауваження було суто до нісенітниці:

В нас теж завжди земля «чиясь» і у приватній власності, при тому що на паперах вона може бути заповідником

і навіть ви щойно підтвердили, що отримання «нічийної» землі у власність можливо, попри існуючі бюрократичні перепони.

Так були випадки село погоджувало, але під бізнеси, які селу принесуть реальну користь і робочі місця.

А сколько было когда погоджували под дачи нужным людям?

Не зрозумів питання. Скільки було чого? Чому ви питаєте це у мене?

А ще нажаль в нас не регламентується чітко законодавство і цим нажаль потім користуються багато недобросовісних посадових і не тільки осіб...Напевно це не свобода а хаос

Дякую за статтю і чесність! Всім раджу по можливості виїхати, хоч тимчасово з України, попрацювати, пожити, щоб відчути за що ви її любите (або ні). Я ще в студенські роки достатньо поїздив, щоб зрозуміти, що «Царство Небесне всередині вас», а не в якійсь географії.

як би автор релокейтнувся не через укр галеру а в норм контору або ФААНГ на 300К, то фінансових проблем не було б.
а так на умовні 120К на сім’ю виявляється що в США ти живеш гірше ніж в ЮА на сініорські 5К, частково тому що імігрант і ще не знаеш як єфективно менеджити фінанси

як вам моя табличка по релокейту?

Не IT  "середня зп" UA      vs    не IT "середня зп" USA        USA win
"середня IT зп" UA         vs     "середня IT зп" USA           USA win
"топ IT зп" UA             vs     "середня IT зп" USA           UA win  (я зараз тут)
"топ IT зп" UA             vs     "топ IT зп" USA                USA win
фін незалежність в UA  vs.  фін незалежність в USA               ?

В соседней теме персонаж как раз рассказывает как тяжело жить на 300к в Штатах

А можна лінку, щось не вдалося знайти

можна вже запускати свій канал на ютуб «how to master spreadsheets»

Загалом з табличкою можна погодитися. Шодо останнього пункту, тут важко однозначно порівняти. Країни насправді дуууже відрізняються у всьому. Як ви пишете (я зараз тут, тобто в Америці :) )

В цілому статтю можна накласти майжу на любу країну, буде теж саме, хіба що оренда буде дешевша...Сподобалось за квартиру, що 800$ для місцевих і місячна для мутних. В Україні для всіх 1-2 місяца залог для «всіх». А в західнії Європі можуть і за 3 взяти. А в ЮК і за рік наперед :)
Без кредитки авто не возьмеш ніде. Страхові завджи страхові, і завжди красиво по закону будуть викачувати гроші.

Платити за все? Ну звісно, але чому у штатах 100$ за щось == платити за все, а в Україні 300 грн за щось — то безкоштовно?) Просто треба їхати було у країну зі значно меньшим ВВП на душу.

Без кредитки авто не возьмеш ніде.

Думаю, що в ЄС можна. В Польщі наприклад.

Нельзя без подтвержденного дохода на территории страны как минимум полгода.
Ну вернее можно, за кеш. Как и в США, впрочем.

Шановні, а ви про що взаналі? Я про оренду авто у конторах по типу sixt і т.д. Там тіко кредитка і все. Про які підтвердження доходу ви кажете?)

Я про кредит или лизинг.
Тогда будет «очень дорого», с точки зрения США
И кстати,в прокате в Европе тоже часто требуют кредитную карту. Или блочат 2тыс.

В 21-му брав у сікст на дебетну, жодних проблем, правда здається заблокали ціну х2, потім повернули

ХЗ, брав в оренду не раз авто в каршерінг фірмах -достатньо було фотки паспорта і прав.

В польші не брав, але хіба прокатчики основні не вимагають кредитку? Не зустрічав іншого підходу ніде.

Можливо, але з депозитом в 2-3 тисячі євро

Ну не знаю, в Польщі брав не раз авто в оренду без депозитів.

Що значить дебетні? Якщо на картці нема кредитної лінії, або ліміт 0, то вона все одно кредитна. Я в Україні жодного разу не зустрічав реально дебетну картку.
От і проблем не було, бо вона по факту кредитна для них.

p.s. десь дійсьно дають на дебетну картку авто, але не всюди і там додаткові вимоги(як написано на сайті sixtu)

payoneer debit card?
у меня почти все дебетные. Можно через интеграцию с тем же пейпелом уточнить ;) Вы ж программист

Я не користуюся цим платіжним сервісом.

Брав за кеш бусик в Польщі. Договір, депозит і все. Проблема в тому, що в вартість закладається дуже дорога хімчистка всього салону, яка нафіг не потрібна, якщо по чесному, а так норм.

це якась локальна фірма? А скільки взяли депозит? І чи була франшиза якась?
Просто для себе цікаво, бо прокатчиками завжди треба обережно.

Та ні просто приватна людина, яка цим займається. Знашов на OLX. Мені треба було бусик. Традиційні прокатники таке не здають. Депозит був здається 1000 злотих. Плюс потім він сам же написав, скільки мені винен, з урахуванням витрат, тощо, але так і не повернув. Розбиратися з ним вже не було бажання, але по факту людина обманула. Я сам винен, треба було на місці всі розрахунки провести, але не було можливості.

Якщо цікаво, то теж одного разу брав бусик в Польщі. Opel Vivaro 180 злотих доба, ліміт 200 км, залог 800 злотих. Це була приватна особа з доволі великою кількістю різних авто.

Почніть з того, що в нас не регулюється ніяк оренда житла, тому ви можете собі написати в договорі, що захочете і потім нікому нічого не докажете))) Часто той договір підписують «для аглочки»..

в европе могут и на год вперед взять

Самый хреновый в стране первый год и автор его прожил, теперь попробует прожить первый год в другой стране и тоже не понравится :)

Как говорит президент перед каждым новым годом «Этот год был не простой»

могу ошибаться, но сложилось впечатление, что человек недостаточно хорошо подготовился к переезду, слишком много очевидных вещей, которые известны заранее и которых можно избежать. А так в целом все по фактам, северная Америка давно уже не земля обетованная, нужно очень хорошо представлять зачем и почему туда стоит ехать. У каждого будут свои причины

Та як і люба дорога країна, що б було комфортно перші часи, то треба доходу х3(бажано х4-х5) від ВВП на душу населення. Треба розумітти на що їдеш і як заробляти там на життя.

Якщо розглядати країну для еміграції, то взагалі некритично наскільки комфортно «перші часи». Тим більше шо всюду буде некомфортно — через нове середовище, нові правила, нові особливості, нову мову — навіть в англомовній країні. Звичайно треба мати збереження на те, щоб облаштуватися спочатку — ті самі депозити, документи, купити необхідні меблі, речі і просто на трохи більші розходи спочатку.
Доходу х4-х5 від ВВП на душу не отримують навіть переїзжаючи в американські фаанги. І якось живуть люди, будують життя в нових країнах і залишаються там надовго. І їдуть шоб там жити, комфортно в тому числі.

якось живуть люди

та я ж кажу, саме про перший період, а не взагалі, так як автора саме це напрягло, що він повернувся. то саме такий дохід треба, що б їхати кудись, якщо не готовий до «якось живуть».

А фаанг хіба то індикатив комфорту? з доходов фаангу отримуєш ще і ціни фаангу на все навколо.

Ну і х4 від ВВП Індонезії це 1400 долярів+ на міс
а х4 ВВП США це 23к на міс.(280рік). Або так, або треба буде приносити в жертву комфорт. Я не кажу що так повинно бути обов«язково, типу або так або ніяк. Ні! Просто це для розуміння, що б не було шоку після переїзду і «а в Україні мені масаж робили за 30$, а не за 150, виглядає наче тут все за гроші, шок».
По локальним в Україні міркам це 1700+. На ці грощі навіть в Києві можна комфортно жити.

О. еще один свидетель «меньше чем на 300тыс в США некомфортно».

Комфорт взагалі штука відносна, але я дуже радий, що тобі комфортно.

Якщо розглядати країну для еміграції, то взагалі некритично наскільки комфортно «перші часи». Тим більше шо всюду буде некомфортно — через нове середовище, нові правила, нові особливості, нову мову — навіть в англомовній країні. Звичайно треба мати збереження на те, щоб облаштуватися спочатку — ті самі депозити, документи, купити необхідні меблі, речі і просто на трохи більші розходи спочатку.
Доходу х4-х5 від ВВП на душу не отримують навіть переїзжаючи в американські фаанги. І якось живуть люди, будують життя в нових країнах і залишаються там надовго. І їдуть шоб там жити, комфортно в тому числі.

З усіх такого роду саттів розумію одне:
«без дітей і тварин» ти житимеш непогано будь-де і інтегруєшся майже будь-де
І «Спробувати пожити в США повинен кожен»)

На жаль, цього багато хто не розуміє, особливо світчери: вони прийшли на курси, їх там навчили React, і люди «шльопають» формочки, а те, чому ці формочки «туплять» чи не працюють, навіть не замислюються.

Аплодую стоячи!

Теж жив в США,але не як спеціаліст,а як звичайний емігрант і значною мірою поділяю думку автора статті.
США по телевізору і США в житті — це дві різні країни.
Для українця найкраща країна для життя це Україна. Як не крути.

А для космополита? Израиль не предлагать

Для космополіта Україна теж буде комфортним місцем

Я бы согласился со всеми эти аргументами и поддержал возврат в Украину, если бы не одна маленькая деталь — война. До её начала я не задумывался о релокейте из Украины, вкладывал в Украину всё, что имел, а сейчас понимаю, что и я и все мои активы в ловушке. Автору ещё предстоит это осознать, он наверное чувствует себя правым, ведь не боится ракет, а всё остальное фигня, поэтому и вернулся, а не осел где-то в Польше, раз уж ему США не по душе, но самое страшное в современной Украине — это не ракеты, а внутренние ограничения. Украина во время военного положения — это тюрьма для денег и людей. И положительного образа будущего, кроме непрекращающейся войны на всё новых территориях, нам уже давно не предлагается.

Может, если бы автор хоть немного зацепил нашу новую военную реальность, у него было бы больше желания интегрироваться в американское общество.

Ну там статья по типу о старой прописной истине — «Воля без денег — хуже тюрьмы». Человек привык жить в достатке без особенных сложностей, а как эмигранта его ожидал облом и левелдаун по всем позициям, миллион мелких сложностей которые решаются только дополнительными расходами. И если года в 23 особенной разницы нет и так и так надо строить жизнь с нуля, то в летах оно уже нисколько не прикольно — едешь за лучшим уровнем жизни, а получаешь худший, причем существенно. Короче это все про минус путешествия вторым классом. Первым классом ты и так хозяин жизни, если смог купить такой билет — то ты нужен в любое место куда бы не приехал, все любят портрет Бенжамина Франклина, когда он отпечатан зеленой краской. Третьим классом тебе и так нечего терять, одни возможности и в Америке они существенно выше чем за ее приделами. А вот едешь вторым классом, а получаешься на всех тех-же основаниях что и третьим, хотя хотел чтобы на основании первого.

Украина во время военного положения — это тюрьма для денег и людей. И положительного образа будущего, кроме непрекращающейся войны на всё новых территориях, нам уже давно не предлагается.

Максимально пафасно)) Слава богу, что это все лишь в ваших фантазиях

И положительного образа будущего

ну достало человека, 8 лет непонятной войны и уже почти год полномасштабной. И если останется вся коррупция и бюрократия — вообще непонятно зачем оно надо было? (но не останется в таком виде однозначно ибо больше нет на то ресурсов). Образ Южной Кореи или Германии ему почему-то не рисуется, только образ Боснии и Герцоговины.

8 лет непонятной войны

Далі тобі непонятно? це хм... навіть не знаю як тут цензурно виразитись. Скажу так тобі вже ніколи в житті не стане понятно

Далі меня якраз усе ясно. Що то було 8 років, зі свинарчуками і великим будівництвом і бітумом з федерації без мита за гроші мін оборони (на 10 міліардів гривень), оце мені якраз не зрозуміло, хоча скоріше не зрозуміло чому навіть після звільнення ген-прокурорки за провал всеодно нікого не посаджено і навіть не звільнено, а сама прокурорка направлена послом у Швейцарію (в стилі Брежнєва)? Оце от тому ця війна і мені і була незрозуміла. Одним в окоп чи жити в селі як переселенцям — іньшим Куршавель та Сентропе.

ну то я тобі поясню — на нас напала росія. Тепер як?

Запрет на пересечение границы, на отправку SWIFT переводов за границу и на снятие с регистрации военнообязанных при продаже квартиры — это мои фантазии? Про повестки я не говорю, война идёт, которой у нас и предыдущие 3 ограничения за милую душу оправдываются и вообще всё подряд.

Кстати, в качестве положительного образа будущего у нас реально предлагают войну. Судя по положительным прогнозам Буданова, ВСУ к лету 2023 должны начать воевать за Крым. То есть, весь 2023 год, а скорее всего, что и 2024 война будет продолжаться и это преподносится как благо. А мы все не молодеем, между прочим. Ты — тоже.

Ну нехай путін подасть у відставку, «я устал я ухожу», сам прийме постріг в монастир і піде в скид відмалювать гріхи, щоб пожиттєве не сидіти. І все скінчиться. Українці це не починали, в нас амбіцій захоплювати пів планети і диктувати свою волю через ціну на газ і нафту, та ламати чужу не було.

Я надеюсь, до этого не дойдёт и его просто скоро прирежут. :)
Но пока этого не произошло, я все равно не могу соотнести почему например я не могу послать свифт своему контрагенту за границей. Это путин не пускает или всё же дело в другом?

«Дело в другом». В чомусь, що стосується платіжного баланса країни, але занадто складне для пересічного айтішніка, якому мариться Буданов, що краде в нього майбутнє.

вы очень ошибаетесь, если думаете, что во всем виноват лишь путлер и достаточно его устранить, чтоб настал мир и тд. На самом деле там почти вся страна такая и вполне достаточно правителей потенциально еще хуже текущего

А чего остальным то ? Это амбиции одного выжившего из ума маразматика, из за которого отобрали собственность обанкротили бизнесы и перестали пускать в Куршавель и Сентропе жрать трюфеля и пить коктейли из шампанское с арманьяком. Там приближонные даже типа димона медведя и лаврова с ужаса бухают как не всебя и несут чушь несусветную на всю планету.

медвед и лавров далеко не самые упоротые там, это клоуны обычные, играют на паблику. А есть персоны намного опаснее.

Ну то здавайся вже, не воюй, буде тобі благо. Продавай все що маєш і їдь в росію за їх паспортом, будеш впевненим у свому майбутньому

Продавай все що маєш
Запрет на снятие с регистрации военнообязанных при продаже квартиры
їдь в росію за їх паспортом
Запрет на пересечение границы

Чтение — не самая сильная твоя сторона. :)

Судя по положительным прогнозам Буданова

1. Он не так говорил.

образа будущего у нас реально предлагают войну

2. Война идет, стратегически успешно. Если сейчас ее остановить, то и начинать не надо было. Надо было реально встретить хлебом-солью Януковича и вперед в СССР 2.0.

А мы все не молодеем

3. Согласен, год был не самый комфортный. Курс хороший, нервов много. Квартиру потерял.

1. Он не так говорил.

Окей, я подгуглил и ты прав, про лето сообщил какой-то американский генерал, а Буданов комментируя его в эфире телемарафона, сказал что мы зайдём в Крым «к концу весны». Но это мало что меняет ведь. Те же полгода гарантированной войны в самом позитивном прогнозе.

2. Война идет, стратегически успешно. Если сейчас ее остановить, то и начинать не надо было. Надо было реально встретить хлебом-солью Януковича и вперед в СССР 2.0.

Я не вижу сейчас способа остановить войну, я говорил не о её остановке (она идет успешно, чего её останавливать), а о возможности нормализовать ситуацию с правами граждан в тылу. Что уже давно стало возможным, именно благодаря успехам на фронте за последние месяцы. Как мне казалось в начале этой войны, это именно то, ради чего мы воюем. Но есть политическое решение этого не делать, что напоминает мне ситуацию в начале ковида, когда санитарный врач запрещал гулять в парке для создания нужной психологической атмосферы.

3. Согласен, год был не самый комфортный. Курс хороший, нервов много. Квартиру потерял.

Сочувствую. Год действительно плохой.

Поясніть претензії до Буданова. Занадто довгу війну прогнозує? Або не пропонує інших прогнозів окрім воєнних? Ви ж в курсі, яку посаду він обіймає?

Все максимально прозоро — виграти війну, звільнити всю територію і на репарації рашки і гранти вільного світу відбудовувати і модернізовувати власну країну

Я об этом тоже очень мечтаю. А реальные планы какие? Ну чтобы детей там завести, карьеру не просрать, и всё это в обозримом будущем? Или так и будем разговаривать лозунгами из телемарафона?

А реально... ну выиграть войну — наверно да, ибо Россия не особо то и хочет воевать(лично). Но лет за 10.
Репарации? Ну какие репарации можно было взять с СССР в 90х? В том же теемарафоне говорят, что Россия развалится. Развалится — денег не будет- кто будет репарации платить?
Отстроить? Пока нет гражданского общества — никак, все на взятки уйдет.
Тоесть еще через 30 лет может вернемся к тому, что было на 21й.

акие репарации можно было взять с СССР в 90х
денег не будет- кто будет репарации платить

цены на энергоносители были другие, это одна из причин развала совка, если что. Определенное время он очень даже неплохо себя чувствовал от шаровых нефтебаксов.
Вот с рашки можно будет брать натурой — газа\нефти там хватит на 2 страны легко, а платить Европа будет напрямую. Но это из разряда «дурень думкой багатіє». Ибо на это нужно будет согласие рахи, с чем наверняка возникнут проблемы, а силой ее никто не будет заставлять платить. Так что с большой долей вероятности отстраивать Украину придется за свои деньги и за международные кредиты

«У США ти платиш абсолютно за все»

А в Україні — що, ні ?

Ну, наприклад голандські фермери просто в шоці, що у нас можна випасати скот і косити сіно будь-де на не приватних землях безкоштовно. У них це суттєві витрати. Тому у нас ферми і відкривають.

Ну не зовсім безкоштовно, скоріше зовсім не безкоштовно, як не на своїй ділянці десь коло посадки, чи поряд із трасою, навколо ставка тощо це будеш робити — тобі набьють морду. Сільському голові треба магаричь поставити, з сусідами домовитись, як скажуть де твоя ділянка тощо. А сіно на зиму так і взагалі полями вирощують, косять тракторами тощо (хоча один раз з дідом батьком, братом і дядьком косили руками поле бо щось сталось із трактором і оренда не сталась, намахались як на айронмені), тобто пайові землі використовують. А корів так і взагалі усі в стадо зганяють і пасуть централізовано, громада сама виділяє пасовисько. Це просто по іньшому влаштовано ніж в Голландії з приватною — а не громадською власністю. Та всеж влаштовано теж із інтересом. Чи там гроші поза податками і бюджетом текуть — може і так, та там більше бартер.

Нельзя уже давно.
Пообщайтесь с сельскими.
Если вы не местный, то вам долго договариваться прийдется или будет террор и, возможно, пропавшие коровы.
Везде, где это не сильно сложно все «распределено» по понятиям, а не закону.
А там где нет — к примеру в балках Днепропетровской области (но не возле села, там — занято), то оно не окупится или тупо своруют ваших коров.
Сенокосы хорошие(на которых трава хороша, есть место где сушить, не гниет сразу, косить можно — нету кочек каждые полметра) — разобраны все и давно. Если не на своих коров, то на продажу сена.
А в умерших селах... Вы вообще знаете, что если выпасом не пользоваться, потом там трава сильно хуже и надо несколько лет потратить на восстановление? Типа коровы ведут селекцию травы, рыхлят и удобряют почву.
зы к могарычу сельскому главе надо приложить трехзначную сумму часто. Даже если у тебя родовая хата и твой род в этом селе жил 500 лет. И это на одного-двух быков. Если на ферму то вообще другие расклады.

Напевно залежить від кількості скоту. Бо дійсно, якщо у вас свої 2-3 корови і ви їх відводите на найближчий до вас луг, то звісно можна випасати безкоштовно. Але в масштабах ферми напевно не вийде робити це безкоштовно.

Нефига. Нигде нельзя бекоштовно, даже если у вас ОДНА корова. Все поделено.

Хз, в моїх реаліях все інакше, але за всю країну сказати не можу.

чом би й не? это же dou, а не «какая плохая Украина, хоть я и украинец»

Більшість «мінусів» у подібних статтях зводяться до «я вважав, що місцеві турбуватимуться про мої інтереси, а вони дбають про свої. І мені просто не заважають, замість того щоб безкоштовно (або власним коштом) допомогти»

Правильно, Михаил!
Тут тебе дадут бесплатно оружие, экипировку и паек. Плюс еще обучат бесплатно как этим пользоваться — сравни сколько бы на это потратил в США.

То которе надо, безплатно не дадут или за свои или волонтеры.

Очередная статья, в которой просматривается тезис «США — страна не для инфантильных людей». Именно этим она и привлекает

Дада!
І які можуть і хочуть розбиратися в новому і адаптуватися)

У США ти платиш абсолютно за все

а в україні є шось нахаляву? чи просто платить хтось інший (а ти дармоїд), або ти, але приховано...

Ось як раз в Україні на мій погляд дуже багато чого нахаляву, єдине що треба знати як її знайти і «пробити». Особисто мені це як раз завжди не подобалося, мабуть тому що я не дуже хорошо вмію «знаходити і пробивати», а ще тому що часто це іде всупереч моральним принципам.

знову — або за це заплатив хтось (намахав ти), або ти але якимось хитровимаханим неочевидним способом (намахали тебе). тому отримувати прозорі рахунки за все сильно справедливіше і чесніше

Звичайно, що можливо хтось інший за це заплатив. Але я не дуже погоджуюсь що це автоматично означає «ти намахав». Просто за багато чого в Україні не платиш або платиш зовсім не повну ціну. І відбувається це або за рахунок перспектив держави(наприклад, неринкові тарифи, використання до повного зношення існуючої інфраструктури від часів СССР без відповідної амортизації, етц) або за рахунок «працюючих жебраків» — якихось спеціалістів які працюють за копійки — медики, викладачі, комунальні робітники і т.д.

Ніколи не був в США, але деякі мінуси там справді не дуже були б конкретно для мене у плані переїзду. Порівняно з Європою. Не кажучи про те, що з європейцями ми ментально ближчі, особливо зі східними. А це дозволяє значно легше перестати відчувати дискомфорт від незвичної обстановки.

ого
то пану у європі ніколи не казали — їдьте вже курви до *свого* краю?

До речі, казали дещо зі схожим підтекстом в Німеччині. При чому це був новенький колега, з яким ми працювали в берлінському офісі на той час уже два місяці.

то пану у європі ніколи не казали — їдьте вже курви до *свого* краю?

Далеко їхати не потрібно — з таким можна зіштовхнутись навіть в Україні. Достатньо будучи україномовним з заходу приїхати на схід (і навпаки).

у ціх випадках втрачається громадянство та здатність розуміти мову?

Ні, але ризик отримати подібні фрази (а на додаток ще й стусанів) дуже високий навіть в своїй країні.

А коли в іншій країні так кажуть, то це якось впливає на Ч/П МЖ/громадянство та здатність розуміти місцеву мову? :)

ну якщо ти ледь дихаєш та викликав швидку/поліцію — то дуже впливає, доведено досвідом

Я бачу, що ви залишились живим та у змозі писати коментарі, тож припускаю, що на якісь наданих медичних послуг це не дуже вплинуло.

UPD: звісно, шкода, що так сталося та сподіваюсь, що у вас дійсно все добре. Просто на те ж саме відношення можна натрапити і у своїй країні, як вже писали поруч.

UPD2: про досвід: дружина народжувала у Польщі в вересні — весь персонал пологового був надзвичайно чемним та жодного «особливого ставлення» ми не відчували. Після пологового нічого не змінилось — усі лікарі привітні. Тільки в поліклініці дитячій лікар трохи закрита, але всеодно, на якість послуг це не впливає.

А я знаю челоаекка забрали по скорой, с наполненым водой легким. Хирурга не было, операцию сделали только после оплаты на следующий день. Было бы оба — умер бы. А так просто серйозные проблемы со здоровьем. Это при том, что он лично знает полбольницы. Ему так и сказали «ну что же вы не позвонили нам». А он разговаривать не мог.

Дед у меня умер(правда,в 1995м) не доехав до больницы. И то, что у него было прилично денег(заработки на Севере) и сын не последний чин в милиции Днепра — ему не помогло. Просто скорая «немножко задержалась».

Я в Испании попал по скорой уже. Все ок, несмотря на то, что они меня совершенно не понимали — вся помощь была оказана.

Тут як кому пощастить))

Ну извините. Тогда лучше чтоб так повезло,что вы вообще здоровым умерли, да?

Я просто констатую факт.

а это было где именно и в каком году?

Первое в городке на 50 тыс полтора года назад, второе написано где.

це кейс не мій власний, але мабуть «поки що» бо здоров’я вже зовсім не те м’яко кажучи
взагалі-то досить дивна самооцінка «ну ви ж бо живий» — при фактичному положенні щонайменше середнього класу (включаючи чемні патерни поведінки, а також звичайно що сплату майже 40% податків) — та положенню у суспільстві на моральних правах скажемо так, собаки яка вміє говорити...
УПД. у Київі усі питання з медициною я вирішував максимом протягом години — поки менеджер з док.уа шукав мені лікаря, включаючи суботи та неділі

це кейс не мій власний

Тоді може, якщо ви не були очевидцем, вам не всі деталі спілкування розповіли і реакція «їдьте додому» була певною мірою справедлива?

В Україні ви теж платите умовних 40% податків (в Європі є альтернативи 5%, якщо що), але взаємодіяли лише з платною медициною, та ще й не екстреною. За даних умов, порівнювати «тут» і «там» взагалі немає жодного сенсу.

ok

До речі, більшість описаних мінусів (окрім громадського транспорту) присутні і в Західні Європі.

Як же хочеться додому, в Україні — найкраще

В Європі дуже багато мінусів: високі податки, із-за цього зарплати нижчі, а ціни вищі, в багатьох країнах інша мова (коли є діти, то їм доведеться вчитися мовою країни). Ну і ментальність теж інша, а ще й ціни на фоні війни зросли, тому дискримінація теж повним ходом. Плюс тільки в тому, що територіально Європа ближча

В Європі дуже багато мінусів: високі податки

В цілому погоджуюсь, але Європа має багато країн, то ж в деяких рівень податків не такий високий. Звісно не 5% з ЄСВ, але і не 40-50% про які часто можна почути.

Дякую за чесність у очікуваннях і враженнях.
Дуже легко читалося

Ох зараз почнеться...

На ДОУ не люблять тих, хто повернувся і усіляко хейтять за це. Чомусь вважається що усі мінуси можна коректно оцінити заздалегідь. А я скажу «Дякую» за те що поділився досвідом. І, так, багато мінусів починаєш помічати/розуміти лише після 3 міс життя в країні чи навіть пізніше

так, багато мінусів починаєш помічати/розуміти лише після 3 міс життя в країні чи навіть пізніше

а через рік+ починаєш розуміти як з цими нібито мінусами мати справу так шоб вони і не були вже мінусами

з деякими речами, описаними як мінус, автор просто не стикався в «українському» житті. наприклад кредитка і оренда авто — так будь де (принаймні в зах європі) а не лише в штатах. може в україні не так, але в україні я б не наважився брати авто в оренду (бо «У -штатах- надбагато шахрайства різного штибу»).

Я думаю, неможливо звикнути до

ти платиш абсолютно за все

І схоже, що у відповідь тут свідомо чи підсвідомо застосовується наступна логіка «Якщо тобі дорого, то заробляй більше, інакше погоджуся з тим, що ти лузер і все»

Якось не помічав особливого хейту саме до тих кто повернувся. До мотоцикліста багато хейту, але це через те що він му*ак, а не тому що повернувся.

Очень многие «минусы» в подобных статьях сводятся к «я думал, что местные будут заботиться о моих интересах, а они, заразы, заботятся о своих. И мне не помогают, а просто не мешают»

Підписатись на коментарі