×Закрыть

Дівчина-програміст про досвід роботи у В’єтнамі

[Марія з Вінниці розповість сьогодні, чому вирішила не починати працювати в Україні, а одразу шукати стажування за кордоном, чому обрала саме В’єтнам, скільки там отримують іноземці, чому в’єтнамці завжди овертаймять, і чи правда, що вони на обід п’ють горілку.]

Маріє, як ти прийшла до думки стати програмістом?

У мене не така епічна історія, як в деяких програмістів. Коли я випускалася зі школи, то не знала, до якого вишу буду вступати, але точно знала, що буду здавати математику і фізику. Принаймі я їх знала краще, ніж історію та інші гуманітарні науки. Крім того, я розуміла, що я не дуже комунікабельна — мені простіше працювати з комп’ютерами і ні з ким не розмовляти, ніж, наприклад, щось продавати. Тому я вирішила, що для мене є сенс займатись програмуванням.

Як батьки відреагували на твоє рішення?

Мама була в паніці, бо у мене проблеми з зором. Але я все одно подала документи, куди хотіла, і поступила до Вінницького технічного університету на спеціальність «Розробка програмного забезпечення». Вже в студентські роки почала цікавитися розробкою вебсайтів і потроху фрилансити.

Чи допоміг тобі університет у професійному плані?

Я дуже розчарувалася в університеті вже після першого семестра навчання: довелося платити за екзамен. Коли я вчила, то здавала на «2+», коли не вчила — на «3-». Це було трохи неочікувано.

Так, моя спеціальність має круту назву. І здається, що ми там повинні були вчити все, що потрібно для розробки програмного забезпечення. Але насправді ми вчили купу гуманітарних предметів. Спеціалізованих дисциплін мало, а викладачі не настільки кваліфіковані, щоб все це доступно пояснити.

Історія з В’єтнамом почалася ще в магістратурі. Спочатку я думала, що якось влаштую питання з універом і поїду сюди на рік, потім повернусь і продовжу навчатися. Але універ не дозволив мені це зробити. Тому я забрала документи — і не жалкую.

У вас не викладалися мови програмування?

Викладалися, але не ефективно. Учбовий рік розбивався на триместри — кожен приблизно по три місяці. Майже кожен триместр йшли різні предмети, інколи один предмет розтягувався на два. І як за три місяці щось вивчити? Згідно плану у нас і Assembler був, і С++, і С#, а на останніх курсах — JS і web. Але я не можу сказати, що ми все це справді вчили.

Чи ходила ти в Україні на співбесіди на позицію програміста?

Чесно? Ні. Працюючи на фрілансі, я вже знала, що не буду працювати в Україні. Хотілося поїхати подорожувати, тому я не хотіла починати, бо це надовго.

Чому ти обрала саме В’єтнам? Як знайша цю вакансію?

На 3-му курсі я їздила на шість тижнів через AIESEC на волонтерське стажування до Польщі, працювала в некомерційній організації. І хоча ми займалися дизайном і фотографією, тобто ніякої роботи толком не було, мені дуже сподобалося. Я знала, що в AIESEC є і інші програми, такі як професійне стажування, де вже була б зарплата.

Тому я підписала контракт з AIESEC, заплатила близько 2500 грн, і мене занесли в базу та зробили резюме, після чого дали доступ в базу з усіма стажуваннями.

Система працює таким чином: спочатку проходиш співбесіду з кимось з AIESEC з другої країни, щоб вони переконались, що ти — адекватна людина. Потім вже твоє резюме переправляють в компанію, де співробітники його переглядають. Якщо їм сподобається, то компанія призначає співбесіду.

Я проходила співбесіди з багатьма країнами: Німеччина, Польща, Канада і так далі — деякі з них давали тестові завдання. Особливо круто вийшло з Польщею, де мені дали тестове завдання, сказали, що начебто беруть, а потім написали: «Вибачте, ми взяли іншу людину». Вся Європа мені відмовила.

Як проходила твоя співбесіда з компанією із В’єтнаму?

Все було по Skype. Ця співбесіда була, мабуть, найбільш епічною з усіх, що я проходила. Там сиділо троє в’єтнамців, які щось говорили між собою на їх мові, та кожні п’ять хвилин у них вимикався інтернет. Мене спочатку розпитали про досвід роботи, чим я займалася в університеті, чого я хочу до них піти, яка у мене ціль, що я можу хорошого їм принести. Я їм скинула своє портфоліо, скріншоти, посилання на приклади робіт. Вони запитували, яку зарплату я хочу в них отримувати, і різного роду каверзні питання, які не пов’язані напряму з роботою.

Я зробила дуже велику помилку, коли, відповідаючи на питання зарплати, сказала: «В мене немає досвіду, я свіжак, і я розумію, що мені треба багато чого покращувати, тому хотілося б отримувати ту зарплату, яка б задовольняла всі мої потреби — проживання, харчування і так далі». Тобто не назвала цифру. Вони мені відповідають — «Добре, ми тобі даємо 200 доларів — цього достатньо, щоб прожити у В’єтнамі». В мене був шок. Знову відключився інтернет, вони не могли до мене додзвонитися, і ми почали переписуватися. Я їх знову запитала про зарплату, бо, кажу, я бачила, що в описі вакансії зовсім інша цифра. Цього разу вони мені запропонували більшу зарплатню, ніж була в описі.

Після трьох місяців стажування я ще попросила прибавку. Тоді проджект-менеджер запитав: «Добре, а яку сумму ти очікуєш?». Я написала йому купу аргументів, чого мені потрібні ці гроші і написала цифру, яка більше на 60% ніж та, що в мене є. В результаті з тих 60%, що я просила, мені дали 40%.

Були технічні питання або завдання?

Ні, не задавали навіть технічних питань. Тільки те, що стосувалося досвіду роботи. Весь фокус був на цих каверзних питаннях про зарплату, мету, «чому ми тебе візьмемо» і так далі.

З якими технологіями ти зараз працюєш?

Працюю на позиції .NET девелопера. Але останні три місяці я займаюся лише фронтендовою стороною: html + css, cтворення сторінок, «каруселей» і так далі. У нас останнім часом на проектах всі завантажені, тому в глибини .NET я порину лише згодом.

Взгалі, хоч я і працюю, та офіційно я на стажуванні за контрактом до 16 січня. Але оскільки у мене вже є робоча віза і я маю право працювати в цій компанії до 2017 року, то після січня буду продовжувати контракт.

Як довго ти робила робочу візу?

З України не так просто виїхати. Документів була купа: треба було обов’язково завірити диплом, додаток до диплома, довідку про несудимість і так далі. Це все завіряється не тільки в наших міністерствах, але і в консульстві. Кожна печатка коштує близько 30 доларів.

Весь процес зайняв близько трьох місяців. Але все відбувалося повільно не тільки через бюрократію. Справа в тому, що у в’єтнамців досить специфічна натура. Вони все тягнуть і мало чим переймаються. Я настільки нервувала! За тиждень до відльоту вони мені написали:
— Вибач, чи ти не можеш перенести свій відліт на місяць наперед?
— Люди, в мене квиток куплений.
— Поверни квиток.
— У мене квиток економ-класу. Я не можу його повернути.

Дуже нервова поїздка була, разів десять переносили дату. У лютому у них свята, називаються Tet — це по-їхньому Новий рік. Вони тривають 10 днів, і вся країна не працює. В’єтнамці казали, що до цих свят у них буде багато проектів, тому нікому буде мною займатися. Запропонували, щоб я приїхала в березні.

Як довго ти живеш у В’єтнамі?

Вже чотири місяці.

Що тебе одразу здивувало, як тільки ти прилетіла у В’єтнам?

Перше — це мова спілкування. З аеропорту таксист відвіз мене в готель, де ніхто не говорив англійською! Я їм намагалася пояснити, що в мене резервація на моє ім’я, але вони взагалі нічого не розуміли. Мій проджект був у Штатах — довелося дзвонити йому по Skype, щоб він з ними поговорив.

На другий день, коли прокинулася в готелі на сьомому поверсі і відкрила вікно, то побачила, що у мене під вікном стоїть якийсь мужик і справляє малу нужду.

Коли поїздила по інших районах, то побачила зовсім нові райони, з рівними і чистими широченними дорогами на 3-4 полоси, як в США. Зараз В’єтнам зовсім інший. Старі будинки зносять кранами — вщент, до фундаменту, — і будують нове. Особливо багато висоток у Ханої — їх побудували за останні п’ять років. До цього тут не було жодної висотки. Зараз у нас тут є видатна пам’ятка — 72-поверховий будинок, один з найвищих у південно-східній Азії.

Тому я була просто в шоці, бо коли їхала сюди, всі казали: «В’єтнам — нерозвинена країна». Зараз зайти в автобус — майже в кожного школяра планшет, майже кожна дитина ходить на курси англійської. За таких темпів розвитку через декілька років це стовідсотково буде одна з провідних країн.

Якщо поїдеш у нетуристичний район і зайдеш у кафешку, до тебе можуть підійти і помацати. На вулицях всі кричать тобі «Хелло, хелло!». Спочатку мене це трохи бісило, але згодом ПМ пояснив мені: «Ми дуже любимо іноземців і хочемо показати це. Не суди нас занадто строго». Мабуть, це як скрізь в Азії, де фетиш на білих людей.

Скільки коштує оренда?

Оренда кімнати для іноземця починається від 120 доларів. В цьому разі доведеться з кимось ділити ванну і туалет. Хочеш однокімнатну квартиру — готуй від 350 доларів. Студія коштує приблизно 300 доларів. Ціни тут на житло досить високі, особливо для іноземців.

Скільки коштує пообідати? Транспорт дорогий?

Їжа дуже дешева. В середньому обід виходить в 1-2 долари. Автобус — 30 центів. Але тут мало хто їздить на автобусах, більше на скутерах. Через місяць, як я сюди приїхала, я придбала собі скутер. Людей багато, дороги вузькі, тому це раціональний вибір. Якби в кожного була машина, то це була б одна велетенська пробка.

Ти не боїшся, що скутер вкрадуть?

В компанії є величезний підземний паркінг. Ти ставиш свій скутер, тобі дають квиток — і все. Тут скрізь є парковки. Та якщо їх нема, принаймі є місце тротуару, де є дядечко, якому ти платиш 25 центів за парковку скутера, і він за ними дивиться. Якщо це магазин, то там інколи теж можуть бути навіть безкоштовні парковки, за якими теж доглядають.

Я ніколи раніше не їздила. На другий день впала на мості. Трохи побила скутер, але сама обійшлася лише синяками і порізами. Потім я досить довго їздила без пригод, доки в центрі міста у мене не відмовили гальма — я набрала швидкість, трохи зачепила машину і впала за півтора метри від скляної вітрини. Побила скутер, побила голову, встала і поїхала далі. Після трьох падінь вже відчуваєш себе впевнено.

Як тобі трафік?

Хоча правил начебто нема, в’етнамці дуже обережні. Вони тебе краще пропустять, ніж обженуть. Навіть якщо ти будеш перетинати дорогу на червоне світло, вони скоріше зупиняться, ніж будуть їхати. В’єтнам зараз дуже швидко розвивається — тут будують багато магістралей і двоповерхових дорожніх естакад, тому в принципі відчуваєш себе комфортно. Але водії автобусів тут просто шалені. Ганяють, як шумахери, і полюбляють різко повертати. Тому якщо ти на скутері, то перше, чого тобі треба боятися — це автобус. Крім того, якщо ти будеш їздити без шолому — оштрафують. Ти навіть не зможеш побачити звідки з’явилася поліція. Але вона скрізь.

В автобусах є кондиціонери?

Звісно. В автобусах, мабуть, 20 градусів. Заходиш зі спеки — там холоднеча.

Як далеко ти живеш від роботи?

Перші два тижні я жила в готелі, який спонсувала компанія, потім знайшла житло — в 5 км від компанії і в 5 км від центру. Я одразу вирішила взяти скутер, бо на велосипеді не так безпечно. В’єтнамці ледь на них тримаються. Крім того на велосипеді далеко не поїдеш.

Що ти можеш сказати про IT у В’єтнамі?

Зарплати для в’єтнамців невисокі. Компанія отримує щомісяця непогану суму на кожного працівника. Вони платять в’єтнамцям лише частину з цих грошей. Наприклад, нещодавно мій колега з команди сказав, що він шукає іншу роботу, тому що в нього тут дуже маленька зарплата, тоді як в інших компаніях, маючи досвід 3 роки, можна отримувати до 1000 доларів. Скоріше за все, йому зараз платять лише декілька сот доларів. Але це в’єтнамці. Їм тут простіше, бо вони можуть винайняти житло за 50 доларів. Іноземець за 50 не зніме, мінімум 150. Крім того, вони звикли жити дуже дешево. Для них отримувати навіть 500 доларів — дуже круто.

До іноземців у В’єтнамі зовсім інше ставлення і розцінки. І зарплати набагато вищі. Я нещодавно робила дослідження по IT-зарплатам у В’єтнамі — і виявилося, що зазвичай зарплата іноземця в рази перевищує зарплату в’єтнамця. Якщо в’єтнамці, скажімо, пропонують тобі після університету прийти на те саме стажування за 300 доларів на місяць, то іноземцю запропонують вдвічі більше. Якщо вірити чуткам, то менеджери і директори IT-департментів можуть отримувати навіть по 10 тисяч. Жити у В’єтнамі на такі гроші — це немов бути мільйонером.

Частина команди, підсумок 2014 року

Як відрізняються зарплати в’єтнамських програмістів від зарплат не-програмістів?

Відрізняються суттєво. Зазвичай тут низькі зарплати. Дуже часто можна побачити, що люди живуть у будиночках з шиферу і дошок. Але їх влаштовує такий рівень життя. Тут майже кожна п’ята сім’я має свій бізнес. Свій бізнес — це вулична їжа, яка є на кожному кроці. Сім’я має будинок, в якому перший поверх йде на приміщення, де ставлять столики, стільці, облаштовують місце, де можна готувати їжу. Хочеш спати? Підіймаєшся по драбині на другий поверх. І їх це влаштовує. Дуже багато людей так живе.

Звичайно, тут є і дуже заможні в’єтнамці, які їздять на шикарних авто і живуть у пентхаусах і віллах. Але великої соціальної різниці тут не побачиш. Це одна з причин, чому я обрала В’єтнам, а не Індію, куди мене теж кликали працювати. В Мумбаї завелика соціальна різниця.

Взагалі ж, якщо ти програміст і хочеш заробити грошей, то не варто їхати за цим у В’єтнам. Щоб заробити тут грошей, треба викладати англійську. Сьогодні це одна з найбільш високооплачуваних робіт, тому що стартує з 15$ за годину. Якщо ж ти — нейтів, і в тебе є сертифікат і досвід роботи, можна отримувати 30$ за годину.

Часто у вас трапляються овертайми?

Все залежить від тебе. Мій ПМ постійно овертаймить, працюючи до 10-11 вечора. В’єтнамці відрізняються від нас своїм ставленням до роботи. У них перерва на обід півтори години. Робочий день починається о 8:30, але всі зазвичай приїзжають десь о 8:45-9:00. Об 11:30 обід, який триває до 13:00. Робочий день закінчується о 17:30. Але в’єтнамці можуть півдня нічого не робити, а по обіді поспати. Іноді вони навіть стелять каремати, але зазвичай сплять просто на стільчиках.

Робочий процес в’єтнамця приблизно такий: Я щось зроблю, а далі походжу, поп’ю каву, чай, подивлюся, що інші роблять.

Коли я о третій годині дня скидаю тестеру готове завдання, то вона сидить десь у фейсбуці. Починає тестити о півп’ятій — за годину до закінчення робочого дня.

У В’єтнамі робочий день закінчується тільки номінально. Вони сидять до ночі. Грають в ігри, настільний футбол, карти на гроші. Звісно, якщо ти сидиш до десятої вечора, то можеш починати роботу і о п’ятій. Та для мене 17:30 — це закінчення робочого дня. Я намагаюся вчасно завершити роботу, щоб мати ще якесь життя поза офісом.

Біля офісу.

Як у вас із запізненням на роботу?

Якщо ти запізнюєшся на роботу більше, ніж на 45 хвилин, з тебе знімають один доллар.

У вас є дрескод?

Одного разу я прийшла в шортах, які були вище коліна, але не коротенькі. Проджект-менеджер помітив і сказав мені: «Мері, до речі, не можна приходити на роботу в шортах». «Добре! Треба було раніше казати».

Взагалі, в’єтнамки всі такі в платтячках, такі «леді». Особливо круто, коли вона має каблуки 15 см і їздить на скутері. Вдягає міні-юбку, яка ледве прикриває сідниці, сідає на скутер, на самісінький краєчок сидіння, з рівною спиною — і ніщо її не турбує. До цього треба звикати. Та іноземці від них шаленіють — на вулиці можна побачити чимало міжрасових пар. При чому і таких, де іноземка зустрічається з в’єтнамцем, теж багато.

Що в’єтнамці знають про Україну?

Я питала у них:
— Вас влаштовує, що у вас одна партія? Що ви нічого не вирішуєте?
— Дивись, у вас в країні зараз війна. Через політику. У нас такого ніколи не буде — через те, що у нас одна партія.

Вони не переймаються політикою, бо знають, що їм добре живеться, що є люди, які всім керують.

Мене всі за це питають — чи в Україні безпечно, чи воюють там, звідки я приїхала. По ТВ про це говорять абсолютно всі. Вони кажуть, що не розуміють, до чого це все.

Але з Росією у них дуже хороші відносини. У росіян сюди навіть безкоштовна віза. Тут їх чимало, декотрі з них мають свій бізнес. Нячанг, Муйне — це суто російські курорти. Та в’єтнамці добре ставляться і до України, і до Росії. Така їх природа — вони дуже спокійні і легко пристосовуються до всього. Ставляться до іноземців з повагою.

У тебе є друзі-в’єтнамці?

Є. Але тільки ті, що розмовляють англійською. Та все ж таки у нас занадто сильно відрізняється світогляд, культура, ставлення до життя. Що мені дуже подобається у В’єтнамі — у них на першому місці сім’я і дуже низький відсоток розлучень. У них так прийнято, що батьки і сім’я — це святе. Але тут є і великий мінус. Дуже багато людей, яким, скажімо, по 30 років, і вони живуть з батьками.

Я питала свого друга, котрому 28 років — він займається клауд-программінгом і їде скоро в Малайзію на роботу on-site:

— Які в тебе плани далі? Ти хотів би попрацювати десь в іншій країні?
— Так, хотів би, але не можу. Через те, що у мене батьки. Коли я був малий, вони мене забезпечували, а тепер я отримую зарплату, вони постаріють, і мені треба їх забезпечувати. І я хотів би жити з ними, щоб це робити.

В’єтнамці п’ють?

О! П’ють, як скажені. Вони можуть піти на обід, їсти, розмовляти і одночасно пити горілку, а потім іти далі працювати. Але їхня горілка трохи слабша — Men’s Vodka і «Алігатор» — близько 30 градусів. Також п’ють багато пива — воно схоже на компот. Розливне досить дешеве, коштує 25 центів за величезну склянку.

Як тобі клімат?

Коли я приїхала, у них була зима. Мінімальна температура 13-15 градусів, але через вологість відчувається як −5 . Місяць тому почалася спека, зараз 40 градусів, які відчуваються як 45. Кондиціонери є скрізь. На вулиці біля ресторанчиків є вентилятори. Тропічний дощ — це щось. Їдеш на скутері у дощовику, проїзжаеш 500 метрів — і абсолютно мокрий.

Чи є у вас цензура?

Це не Китай. В’єтнамці відрізняються від китайців саме своєю відкритістю, вони дуже free-mind. Можуть робити, думати і казати все, що хочуть. І їх це не хвилює. Тому ніяких блоків Google, Youtube чи Facebook тут немає.

Ти зараз вчиш в’єтнамську?

Так, але все одно з командою я говорити в’єтнамською не буду. Діло принципу. В’єтнамську вчу для себе, щоб було легше жити. Коли йдеш щось купувати на ринок, то без знання мови досить важко.

Тут є такі кльові штуки — волонтерські організації. Вони обожнюють іноземців. Ці організації проводять безкоштовні курси в’єтнамської для іноземців. Місце, куди я ходжу, розташоване в готелі навпроти, це дві хвилини пішки. Заняття два рази на тиждень по півтори години.

Які у тебе плани на майбутнє?

У мене зараз основна мета — набратися досвіду. Коли ти працюєш без ментора, без наставника, коли в інтернеті купа інфи, то іноді просто розчиняєшся в ній, не знаєш, куди далі. А тут на роботі я реально бачу, які у мене завдання, в чому моя слабкість і що мені треба вчити.

У мене контракт до 16 січня, віза — до травня. Але право на роботу в цій компанії у мене до березня 2017, ще на два роки. Я тільки випустилася з університету, тому планую попрацювати в цій компанії щонайменше два роки. Тим більше, що це найкраща і найбільша компанія В’єтнаму.

Коли мій орендодавець дізнався, що я працюю в цій компанії, то сказав, що це дуже круто, бо туди беруть навіть не кожного в’єтнамця. Компанія відкрила свій університет у Ханої, і тепер це кращий технічний університет Ханою. Вони там навчають програмістів. Після трьох курсів приходиш рік стажування, і зазвичай після закінчення університету йдеш на роботу в ту саму компанію. Напевно, майже всі працівники компанії — це суто люди з цього університету.

Крім того, у мене непоганий контракт з можливістю працювати on-site. Тут важливе добре володіння англійською. В січні мій ПM два місяці був у Штатах, а буквально тиждень тому повернувся з Сінгапуру, де він теж працював близько місяця. Дуже багато вакансій в інших країнах. Просто долучайся — і будеш працювати в тій самій компанії, але в іншій країні.

Маючи вже хоча б два роки досвіду, можна кудись рипатись. Навіть краще три.

LinkedIn

Лучшие комментарии пропустить

У нас вроде пол страны так работает :)

не знаю как я раньше жил без этой информации

как говорил мой бывший шеф — «Настоящему таланту даже самый лучший ВУЗ не помешает добиться высот».
Каждый раз вспоминаю эту фразу когда читаю ревью ВУЗов в стиле «Иванов И.И. добился того-то, того-то, а Петров А.А. того-то того-то».
Для вуза важнее иметь в своем профиле 10 тыс. человек, успешно работающих в бодишопах, чем 1 человека-суперкрутого перца, оценка все-таки по среднему. Тем более роль ВУЗа в жизни суперкрутых перцов очень часто гиперболизирована.
Очень интересно было читать про преподавателей. Можно вопрос — как вы удерживаете специалистов с хорошим западным образованием и стажировками на ЗП 100-200 долларов?

День української мови на dou? Одразу дві статті українською, причому справді цікаві й неординарні.

87 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Зацените контраст между доцентом винницкого политеха и профессором Йельского университета: www.youtube.com/watch?v=p2J7wSuFRl8
Достаточно одной минуты.

Опа, скандалы, интриги, расследования. Показать то, что скрыто.

/drama_mode_on
/summon_popcorn

Ахах :) Насправді мета статті це лайф і робота у В’єтнамі

Відповідь Марії на її інтерв’ю «Дівчина-програміст про досвід роботи у В’єтнамі»

Марія, доброго дня.
Прочитала твоє інтерв’ю і втратила дар мови.
Про статтю дізналася з листа абітурієнта: «Здравствуйте, хотел поступать в этом году в Ваш ВУЗ, на Факультет Информационных Технологий, но увидев данную статью — меня одолели сомнения. Прошу уточнить, действительно ли всё так ужасно ? С уважением, Валерий Сафронов».
Не розумію твоїх заяв як про оцінки (про які двійки, трійки ти говориш, якщо вчилася ти завжди успішно), так і про хабарі — ти ж знаєш, що у ВНТУ вчаться всі без хабарів, тим більше на Кафедрі програмного забезпечення. Якщо виникають якісь прикрі випадки і студенти інформують про це адміністрацію, то такі викладачі з нашого ВНЗ відразу йдуть.
На співбесіду в AIESEC ти попала на проведеній зустрічі у ВНТУ разом зі своєю одногрупницею. Разом з нею ти поїхала на стажування в Польщу (цим ти завдячуєш рідному ВНТУ). Потім на зустрічах з нашими студентами ти розповідала про чудові можливості для студентів ВНТУ щодо стажування за кордоном, проводила тематичні зустрічі, а тепер виявляється, що рідний виш вже не має ніякого відношення до твоєї кар’єри.
Тепер щодо фахової підготовки. У нас на кафедрі працюють кваліфіковані викладачі, які постійно проходять стажування за кордоном. Це і Катєльников Д.І., який закінчив аспірантуру в США, а недавно повернувся зі стажування у Векше (Швеція) за програмою Tempus, і Рейда О.М., який проходив у цьому році стажування з програмування м. Тастін (США) та у компанії «Wehrli & Assoc» м. Нью-Йорк (США), і Чорноволик Г.О., яка проходила стажування у Векше (Швеція) за програмою Tempus, і Обідник М.Д., який стажувався у Векше (Швеція) за програмою Tempus, і професор Романюк О.Н., який створив студію з веб-дизайну і комп’ютерної графіки (вихованці студії тільки у 2014 році отримали понад 400 перемог на Міжнародних конкурсах, тож Вінницю сьогодні вже називають столицею комп’ютерної графіки). Викладачі кафедри програмного забезпечення проф. Романюк О.Н., доц. Войтко В.В. та доц. Хошаба О.М. у червні цього року їдуть на стажування в фірму Autodesk за програмою підвищення кваліфікації.
Студенти нашої кафедри перемагають у різних Міжнародних олімпіадах з програмування (наприклад, студентська олімпіада зі спортивного програмування ACM-ICPC, кубок Векуа, Edition of The International Computers Contest for Students HARD & SOFT 2015 (Сучава, Румунія) — сьогодні на кафедрі активно працює гурток зі спортивного програмування і студенти кафедри отримують багато перемог Міжнародного рівня. Крім того, на кафедрі програмного забезпечення активно працює студія з веб-дизайну і комп’ютерної графіки — кількість перемог вихованців цієї студії на Міжнародних конкурсах близького і далекого зарубіжжя просто вражає.
Студенти нашої кафедри гарно навчаються, мають вражаючі успіхи з програмування та веб-дизайну і комп’ютерної графіки, мають перспективи стажування за кордоном за програмами студентської мобільності, подвійного диплому, за програмами осередків у нашому ВНЗ студентських Міжнародних організацій BEST і AIESEC. Про все це можна прочитати на сайті Кафедри програмного забезпечення pmos.vntu.edu.ua/news в архіві новин та на сайті Факультету інформаційних технологій і комп’ютерної інженерії initki.vntu.edu.ua
Твоя подружка-одногрупниця Піддубецька Маринка, з якою ти проходила стажування за програмою AIESEC у м. Вроцлав (Польща) з 22 серпня по 1 жовтня 2013 р., цьогоріч стала переможницею Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робот з природних, технічних і гуманітарних наук 2014/2015 навчального року в галузі «Прикладна геометрія, інженерна графіка та ергономіка» (м. Харків) — отримала диплом І ступеня. Крім того, Маринка отримала багато перемог на Міжнародних конкурсах з комп’ютерної графіки, є активним членом студентського осередку Міжнародної організації BEST у нашому ВНЗ.
Твоя подружка-одногрупниця Білоконна Катя стала стипендіаткою програми «Завтра.UA». Вона ввійшла в сотню українських студентів, які впродовж року отримуватимуть стипендію «Завтра.UA». Катя подала на конкурс свою розробку навчальної гри «Математика для дітей», над якою вона працювала при написанні своєї бакалаврської роботи — пишаюся, що я є керівником цієї роботи. 17 червня 2015р. у конференц-залі Дипломатичної Академії прем’єр-міністр Великобританії (1997 — 2007) Тоні Блер вручив Каті стипендію.
Я покажу твій репортаж твоїм одногрупникам, які мають значні успіхи у навчанні, у професійному зростанні, є патріотами рідного вишу, є патріотами своєї держави! Думаю, вони, як і я, будуть прикро вражені твоїми словами.
Як бачиш, Маріє, життя у рідному тобі ВНТУ продовжується. Ми пишаємося своїми студентами, своїми випускниками, їхніми досягненнями. Отримуємо листи-подяки від наших випускників, які працюють на серйозних фірмах за кордоном, є керівниками проектів (деякі з цих листів розміщені на сайті факультету, почитай, наприклад, лист декану ФІТКІ від випускника кафедри ОТ Олександра Марчука, працівника фірми Intel в США initki.vntu.edu.ua/...tid=1:latest-news&lang=uk - ось так зі словами вдячності згадують свою альма-матер наші випускники). Тож твій спогад про рідний університет є скоріше виключенням, а не правилом.
Маріє, ти була гарною студенткою нашого університету. Ми пишалися твоїми досягненнями, раділи твоїм успіхам. Тому мені було особливо боляче прочитати це інтерв’ю.
Цей лист я також перешлю нашому абітурієнту Валерію Сафронову. Не знаю, звідки він отримав мій e-mail, та я дуже вдячна Валерію за те, що він звернув мою увагу на твою статтю. Сподіваюся, що, прочитавши мій лист- відповідь та ознайомившись з матеріалами нашого сайту, Валерій зробить правильні висновки.

Войтко Вікторія Володимирівна, к.т.н., доцент кафедри програмного забезпечення, заступник декана Факультету інформаційних технологій і комп’ютерної інженерії Вінницького національного технічного університету.

у ВНТУ вчаться всі без хабарів

Не видумуйте.

активно працює студія з веб-дизайну і комп’ютерної графіки — кількість перемог вихованців цієї студії на Міжнародних конкурсах близького і далекого зарубіжжя просто вражає.
initki.vntu.edu.ua
просто вражає.
Дайте угадаю: это было 15 лет тому назад?

можу додати що буквально 1,5 роки наад був конкурс на те, щоб змінити логотип Інституту Інформаційних Технологій на щось більш сучасне, а закінчилось все тим що вибрали таку саму хрень яка була і до цього (хоча серед робіт були цілком достойні) бо вибирали хто? проффесора з інституту, деяким з яких уже не мало років.

как говорил мой бывший шеф — «Настоящему таланту даже самый лучший ВУЗ не помешает добиться высот».
Каждый раз вспоминаю эту фразу когда читаю ревью ВУЗов в стиле «Иванов И.И. добился того-то, того-то, а Петров А.А. того-то того-то».
Для вуза важнее иметь в своем профиле 10 тыс. человек, успешно работающих в бодишопах, чем 1 человека-суперкрутого перца, оценка все-таки по среднему. Тем более роль ВУЗа в жизни суперкрутых перцов очень часто гиперболизирована.
Очень интересно было читать про преподавателей. Можно вопрос — как вы удерживаете специалистов с хорошим западным образованием и стажировками на ЗП 100-200 долларов?

как вы удерживаете специалистов с хорошим западным образованием и стажировками на ЗП 100-200 долларов
Схема в вузах простая.
1) Полулегальная — надбавки, должности, доп. ставки — получиться еще 2-3 тыс гривен докинуть.
2) Централизованные поборы/взятки со студентов складываются в общий котел из которого выписываются премии преподавателям.

В общем, обеспечивают так же как и менты обеспечивают своих, с помощью общака.

я знаю, это был вопрос в контексте утверждения про отсутсвие взяток.
есть еще третий вариант — преподы фрилансят, но долго одной попой на двух стульях не высидишь.

так и в топике речь не о супер-крутом перце, а о девочке-джуне, которая пашет как проклятая во Вьетнаме.

Коммент не к топику, а к комменту Виктории Войтко

а коммент Виктории Войтко к топику. прослеживаете логику?

так, всі з джуна ж починають

так я ж и не отрицаю данного факта, а просто его констатирую.

що у ВНТУ вчаться всі без хабарів
ви зробили мені веселий день і моїм знайомим які там вчились і вчаться, це треба записати на баш

у меня к вам один вопрос, как к преподавателю. Скажите мне, что полезного и актуального вы сделали, будучи доцентом в вузе? Может быть книгу выпустили актуальную, современную, которую можно читать без отвращения? Или учебную ОС написали, как Эндрю Танненбаум, тоже преподаватель, но в Нидерландах? Или, может быть, курс на курсере ведёте, оригинальный и нужный людям?

Заметьте — я даже не спрашиваю, на каком языке программирования вы программируете и можете ли вы конкурировать на рынке труда с другими программистами.

Судя по тому стилю, в котором была написана эта отповедь, книгу будет читать неприятно.

судя по стилю, книгу нужно будет покупать в доборовольно-принудительном порядке, чтобы получить благосклонность препода.

Я почему-то вспомнил прослушанный мной много лет назад курс по базам данных, который был абсолютно бесполезен и даже вреден. А совершенного неадекватного преподавателя заботило только знание студентами определения всех нормальных форм, причем даже без понимания смысла оных.

Продовжуючи ваш стиль. А заступник директора з навчально-виховної роботи кафедри, к.т.н., доцент Войтко Вікторія Володимирівна, освоює новітні засоби комунікації вищих навчальних закладів з суспільством, щоб покращити роботу в інноваційному напрямку роботи, який повинен бути в кожному сучасному виші, PR (публічні відносини) та активність на сайтах накшталт Девелоперс Орг Уа.

Бажаю вам з’їздити на Міжнародний конкурс «PR в вишах, тролейбус, матрац, олів’є» в місті Черкаси та виграти там диплом першого, другого та третього ступенів! А потім з’їздити в Мухосранськфурт на Одері (Німеччина) на семінар.

Черкаси — це ви просто перше, що спало на думку, місто підставили, сподіваюсь? (сам не черкащанин)

у ВНТУ вчаться всі без хабарів
правильно сказати «якщо сильно постаратись, то можна вчитись без хабарів», а якщо не вчитись на стипендію то можна і не сильно старатись, щоб усе поздавати. Ну за своїх 5,5 років я платив тільки одного разу, і то тільки тому що це було вигідно, роботи було багато і краще за годину заробити гроші, щоб заплатити за предмет, ніж 6-7 годин робити по ньому лаби.
Ну а твердження , що ВНТУ не дає знань які необхідні для того, щоб влаштуватись на роботу, взагалі безсумнівне, але є але, на мою думку таких знань не дає жоден університет, вчитись треба самому.
Незважаючи на це я не шкодую про втрачені в університеті роки, загалом ВНТУ нормальний ВУЗ. Можна позайматись і спортивним програмуванням (яке доречі проводять студенти для студентів), а можна піти в BEST чи AIESEC і покататись по світу (у них доречі теж все студенти організоввують). Правда все тримається на активних студентах, і не знаю в чому тут заслуга університету чи викладачів, які стажуються за кордоном, але університет цим активним студентам сприяє чим може, і на цьому йому дякую.

Это все хорошо, но предпоследняя фотка — это Камбоджа, Пномпень, а не Вьетнам.

ага, це Юра помилився, коли брав фотки з фейсбуку :) Це Пном Пень

коштує 25 центів за величезну склянку.
Я поехал

По опыту общения с вьетнамками могу сказать, что в постели они огонь, если кому интересно)

не знаю как я раньше жил без этой информации

Если собираешься переезжать — будет плюсом)

как раньше — это такое, а вот как дальше — это вопрос

а я-то как страдала пока это не узнала))

Он про вьетнамцев ничего не говорил, девушка, держите себя в руках!

вот я о чем ;) нафига мне инфа по моему же полу?

так он же не вам отвечал. Ну или он что-то о вас знает :)

вибачте, шо зайшли на ваш доу і пишемо тут всяку фігню, яка вам нецікава.

вдруг чему-то научитесь?

Ех, рів року жив з двома симпатичними дівчатами-вєтнамками в одній квартирі. Здається, я багато втратив (facepalm)

в 5 км від компанії і в 5 км від центру. Крім того на велосипеді далеко не поїдеш
Ага...
Мені задля 5км велосипед, напевне, і дістати було б в лом.

Я прожив півтора року у В’єтнамі працюючі на Lazada.com (читай місцевий Amazon). Жити тут можна, і навіть дуже весело та розкішно, зарплати для експатів (переселенців з інших країн) високі. Доречі, за останій рік в нас зібралось велике ком’юніті в Сайгоні (Хо Ши Мін) біля 40 людей, які постійно зустрічаються, допомогають один одному, новачкам все пояснюємо, робимо експрес курс по «виживанню» :)

Українське ком*юніті чи лише експатів? А зараз ти повернувся в Україну?

Українське ком’юніті. В понеділок переїхав в Тайланд, найблищі 2 місяці буду жити та працювати з Чанг Мая. Пиши свій скайп приватно, добавлю тебе в наш скайп чатік :)
Доречі Lazada наймає розробників, платформа php + golang, як би було цікаво можу дати референс.

Круто! Тому що у мене знайомий в Хошиміні теж працює, і казав що українців там не знайшов )

Погано шукав :) Вартувало лише в FB групі «expats of hcmc» запитати

Насколько там можно нормально жить? Квартира с кондиционером, еда, поездить по стране иногда? На форуме Винского оценки различаются — кто-то баксов на 600 живет, кто-то на 1500.

Залежить від того, до якого життя ви звикли, та чи готові інтегруватись. Бо наприклад поїсти можна супер дешево: 1-2$ але для цього треба поперше не бридитись ходити у в’єтнамську забігаловку, як може виглядати дещо антісанітарно, та вивчити побутовий мінімум мови, щоб пояснити що хочеш, та зрозуміти скількі то буде коштувати. В той самий час можна харчуавтись по європейських ресторанах від 10$ і вище. Можна знімати кімнату в гестхаусі, де буде чисто, та спільна кухня за 300$, а можна будинок або квартиру в крутому районі з басейном за 700-900$. Або на групу друзів знімати цілу віллу за 1500$.
P.S
Бачу, що теж треба навалити статю-лікбєз про В’єтнам

По макашницам (во Вьетнаме они тоже так называются?) я ходить не брезгую. Но вот квартиру-маленький домик хотелось бы, а не просто комнату с общей кухней. Группа друзей — самый лучший вариант. Но не у все есть друзья, которые готовы ехать.

У в’єтнамі ми їх називали cdd = cheap, dirty and delicious :)

Я знімав:
* Велика кімната в гестхаузі, власний туалет/душ, шарена кухня, центр міста, 280$. На перший час, саме те, що треба, щоб вивчити місто, зрозуміти де хочеться жити.
* Двухярусну квартиру, з двома спальнями (в кожній своя душова/туалет), вітальнею, кухнею 620$

Ідея з вілою тількі на перший погляд, виглядає, як мрія, а в реальності дуже багато нюансів.
1. як не крути общага, без трусів вже по квартирі не щєгальнеш :)
2. раптом хтось захоче з’їхати, не витримавши туги по салу та вареникам, то його доля автоматично впаде на всіх мешканців. Доведеться шукати когось на підселення
3. Навіть дуже хороші друзі не завжди можуть жити разом більше ніж місяць, а дехто просто по природі інтровер і потребує власного простору.
4. І найголовніше, хтось має взяти на себе відповідальність це все менеджити :)

З великих плюсів віли, це: велике зелене подвірря, басейн, місцем для грилю, бонусом може буте пару кокосових пальм, або мангове дерево, які будуть час від часу радувати свіжими фруктами.

Жити можна більше ніж нормально. Експати тут отримують дуже хороші гроші.

Ми знімаємо величезний будинок на 6 бедрумів за 900 дол. Ціни за кімнату для експатів стартують від 120$. Однокімнатна квартира від 300$ (точніше студія).
->Їжа дешева.. В середньому 1,5 — 2 дол. Головне, знати хороші місця і трішки в*єтнамської) Але я спочатку на мигах показувала що я хочу і на папері ціну писала :)

Поїздити по країні — недорого. Автобусом в провінцію, за 100 км від міста, коштує 3 дол квиток. Перельоти можна знайти по акції взагалі дешево.. Я в Хошимін літала за 30 дол) Це як пощастить)

Спасибо, теперь примерно понятно. Вариант там пожить я рассматриваю, а вот зарплаты интересуют не очень — все-таки лучше работать remote.

Загалом трохи песимістично

Я дуже розчарувалася в університеті вже після першого семестра навчання: довелося платити за екзамен. Коли я вчила, то здавала на «2+», коли не вчила — на «3-». Це було трохи неочікувано.
Я і мої друзі/знайомі прогери з таким мало зустрічались, зазвичай це більш актуально для нетехнічних спеціальностей або ж предметів. Щоб мати 2-3 треба або геть не розбиратися в предметі або ж тупо забивати на нього.
Подальше текст інтерв’ю ще більше схиляє до першого варіанту, так як на скільки я зрозумів В’єтнам залишився як записний аеродром, оскільки європейці відмовили. І який сенс туди їхати було тоді, коли на батьківщині і ЗП більша і в ту ж саму бажану Європу швидше проскочити

Європейці хоттіли людей на стажування з досвідом роботи в декілька років і на зарплату стажера.. Тут справа не в зарплаті, а в досвіді. Світ такий великий, для чого постійно сидіти на одному місці? І Європа для мене зовсім не бажана була. Я два роки тому мала стажування в Європі, цього разу хотілося в Азію

І який сенс туди їхати було
Здесь многое зависит от мировоззрения человека. Для некоторых прожить жизнь, не пожив в Азии — это намного страшнее, чем недополучить несколько сот долларов зарплаты и билет в Европу, которая под боком и куда всегда успеешь.

Ехать работать на Запад — это проторенная дорожка IT-шников. Эволюция любит случайность и разнообразие, поэтому Мария поступила правильно, не отказавшись от Вьетнама. Программист-славянин, знающий вьетнамский — это еще большая редкость, чем программист-славянин, знающий китайский. Поэтому если Мария выучит язык, это будет ещё один плюс в копилку навыков, которые потом можно будет монетизировать.

Что касается Запада, то, будучи в этой же компании, можно работать on-site в разных странах. Я так понимаю, что этого Мария и хотела — не сидеть на пятой точке, но ездить и смотреть мир. Лучшего времени, чем сразу после универа, для этого дела не придумать.

і, тим більше, Азія ох як затягує )

я бы не обобщал всю Азию, пожил я в Индии в Дели, хватило на 5 месяцев.

Погоджуюсь, Центральна Азія, та Південно-Східна Азія, це зовсім різні світи.

який сенс туди їхати було
Незабутній досвід, який міняє світосприйнття, робить зону комфорту людини дещо ширшою. Як в тому анекдоті, — «експа мишка, нічєго лічного»
І який сенс туди їхати було тоді
“If you’ve ’eard the East a-callin’, you won’t never ’eed naught else.” © Rudyard Kipling

День української мови на dou? Одразу дві статті українською, причому справді цікаві й неординарні.

Завтра зранку буде ще третя, правда ординарна :)

Я даже не обратил внимание, на каком языке читал...

Ще і день українських коментів ;)

В нас ланцюгова реакція переходу на українську. Достатньо постити половину контенту українською і невдовзі ви доу не впізнаєте.

Так, але все одно з командою я говорити в’єтнамською не буду. Діло принципу.
У чому принцип? Як на мене, не розмовляти мовою місцевих мешканців, якщо ти нею володієш — це вияв неповаги.

Тому що хочеться змотивувати колег до вивчення англійської. Їм це дуже складно дається, та й вони просто лінуютться.. І навіть через ці самі проблеми з мовою вони не можуть поїхати на роботу онсайт. А з друзями в*єтнамцями я намагаюсь інколи зв*язати два слова «докучі», хоча зараз це не досить виходить)

:) В’єтнамська мова одна з найскладніших в світі, використовуються 6 тонів. 2-ва зних просто ідетичні для нас, а в’єтнамці уловлють різницю. Одне і те саме слово з різними тонами може означати різні речі , наприклад ban — це стіл, друг, олівець ... в залежності від тональності. Місцеві ці тони використовують від народження, в них поіншому сформований мовний апарат, що доречі дуже негативно впливає на їхню англійську, аку майже неможливо розпарсати. Я вчив мову ~5 місяців, результат: мене розуміють з 10-ого, я нерозумію майже нічого. Так що це не так просто як здається. З тих знайомих хто розмовляє, на це пішло від 5 років, на такий комітмент потрібна мотивація, наприклад В’єтнамська дружина ;)

А чому так принципово спілкуватися лише англійською?)

П.С.: Вітаю колегу з Ініток

В компанії лише) Щоб змотивувати колег до вивчення англйської

За таких темпів розвитку через декілька років це стовідсотково буде одна з провідних країн.
Робочий процес в’єтнамця приблизно такий: Я щось зроблю, а далі походжу, поп’ю каву, чай, подивлюся, що інші роблять.
Звісно, якщо ти сидиш до десятої вечора, то можеш починати роботу і о п’ятій.

=> Тому що вони додому не поспішають) Вони живуть роботою
А взагалі в*єтнамці дуже важко працюють (я маю на увазі не айтішніки).

Вони живуть роботою
В тексті були згадки про життя для сім’ї, як вони це поєднують?

Звісно, що сімейні люди зовсім по-іншому до цього ставляться, вони йдуть відразу після роботи додому. У мене в команді просто всі неодружені, тому і сидять до ночі)

В’єтнамці дуже не охоче працюють на когось, а от коли це їхній бізнес або родичів, то готові вкалувати тільки так.

Прочитав статтю і чогось пройнявся огидою до в’єтнамців.
Але загалом дуже цікаво, дякую!

:) Дарма, працювита нація, хороші та привітні люди , дуже. Але зі своїм світоглядом

В Сайгоні нормальне пиво. Сайгон-грін — звичайне пиво — не компот :)

І так, в*єтнамці хоч і живуть бідно, часто у помешканнях розміром з нашу кухню, але завжди усміхнені і справляють враження щасливих людей.

Я маю на увазі розливне пиво, так як його тут майже постійно розбавляють водою. А бутильоване — норм пиво, особливо темне в*єтнамське. В супермартах легко можна знайти німецьке пиво, та й не лише німецьке

Робочий процес в’єтнамця приблизно такий: Я щось зроблю, а далі походжу, поп’ю каву, чай, подивлюся, що інші роблять

пора пакувати валізи!</sarcasm>

И получи в конце месяца свои 150 уе)

У нас вроде пол страны так работает :)

Подписаться на комментарии