«Не так легко замінити 300 тисяч кваліфікованих талантів». Віцепрезидент EPAM — про роль IT у війні, реакцію клієнтів та причини тривалого виходу компанії з росії

DOU продовжує серію коротких Zoom-інтерв’ю з керівниками українських IT-компаній, щоби дізнатися, як сьогодні почувається IT-ринок, як війна впливає на бізнес і що відбувається всередині команд.

Цього разу ми поспілкувалися з Юрієм Антонюком, віцепрезидентом та головою Центрально-Східного регіону EPAM, у минулому — головою EPAM Україна. В інтерв’ю він розповів про те, як компанія евакуювала працівників, про власне ставлення до виїзду айтівців за кордон у часи війни та перспективи розвитку компанії.

👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

«Ми не вірили у початок війни, але готувалися до цього». Як EPAM пережила перші тижні війни

Регіон [Центрально-Східна Європа] зараз розвивається. Це складний і водночас цікавий час для людей, адже є багато роботи й чимало викликів. EPAM постійно адаптується до змін: згадаймо протести в Білорусі, пандемію. Але ніхто з нас до останнього не вірив, що буде справжня широкомасштабна війна. Ми бачили зростання напруги, але ніхто не міг подумати, що будуть бомбити Київ, Львів, Харків, Одесу.

Попри те, що ми не вірили у початок війни, ми готувалися до цього. Зрештою є навіть приказка: сподівайся на краще, але готуйся до гіршого. Тому вже з початку 2022 року ми активізували Business Continuity Plans (BCP), тестували їх з клієнтами, які дуже хвилювалися (дехто, наприклад, попросив перевезти невеликі команди в інші країни).

Тобто ми активно готувалися на випадок «а раптом», щоб не довелося переривати операційну роботу. Нам допомогло те, що BCP ми вже відпрацьовували — ще у 2014 році. Це складні процеси, але коли у вас є план, з яким люди знайомі, вони знають, що робити, куди йти та хто за що відповідає.

Ми найбільш дистрибутивна компанія в Україні. Наприклад, SoftServe — теж великі, але у них більша частина працівників на заході країни. У нас же є великі центри у Львові, Харкові, Дніпрі, Одесі, Києві, Вінниці. Фактично, навіть якби ми хотіли евакуювати всіх заздалегідь, як деякі інші компанії, 15 тисяч людей ми б не змогли вивезти.

У перші кілька днів ми зробили чимало кроків, без яких релокація не була б успішна. По-перше, вийшли на контакт з автомобільними й залізничними перевізниками.

По-друге, побудували й відкрили майже моментально тимчасові шелтери для тих, хто довго добирався до кінцевої точки. Ми відкрили кілька таких шелтерів: у Вінниці для тих, хто їхав з Києва і Дніпра, у Дніпрі — для людей, що рухалися з харківського напрямку. І, звичайно, у Львові. Це місто неабияк допомогло всій нашій компанії і, думаю, Україні загалом. У Львові EPAM має величезний офіс на кілька тисяч людей. Тож на його базі ми зробили тимчасові притулки. Офіс був відкритий цілодобово.

Ми активно готувалися на випадок «а раптом»

По-третє, чимало людей могли виїхати ще до 24 лютого. Ще напередодні ми казали працівникам: якщо ви дуже переживаєте, тривожитеся, можете виїхати у Румунію, Угорщину, Польщу, Словаччину, тобто туди, де в нас є офіси. Дехто цим скористався до початку війни і ще кілька тисяч — вже після.

Ми допомагали дістатися до кордону (організовували трансфер), перетнути його (колеги зустрічали по той бік кордону). В офісах інших країн теж відкрили шелтери, облаштували кімнати, де діти можуть перебувати, поки мами працюють. Закордонні працівники приносили іграшки дітям, речі.

У перший і другий тижні від початку війни у нас відбувалися переїзди, а вже з третього ми повернулися у продуктивний режим роботи. Люди зрозуміли, що набагато краще працювати і відволікатися від постійних думок про війну.

На жаль, деякі спеціалісти досі лишаються в Харкові, Одесі та інших небезпечних точках. Для мене це не окей, бо ми сильно хвилюємося за них: люди перебувають під постійними обстрілами та загрозою окупації. Ми намагалися і намагаємося комунікувати з ними, переконувати, що все ж, на нашу думку, для безпеки потрібно переїхати.

Але є різні життєві ситуації. Наприклад, дехто хоче виїхати, але не може, бо має старих батьків, у когось родичі хворіють, хтось потребує спеціального догляду. Це кілька відсотків, а не тисячі людей.

Попри те, що я понад рік як переїхав у Швейцарію, всі мої рідні в Україні: мама, брат, інші родичі. Я був у Києві до середини лютого. Коли дізнався про війну, було дуже складно. Ти постійно думаєш, що робити, як допомогти компанії, що буде з рідними, які вже не молоді. Я пропонував сім’ї переїхати, але вони вирішили залишатися, бо Україна — це Батьківщина. І це не тільки моя історія. Це історія більшості наших людей.

Я впевнений, що все буде добре, ми переможемо, але це складна ситуація. Тому потрібно готуватися до того, що можуть бути й гірші речі, але і сподіватися — і я в цьому впевнений — що ми переможемо, що IT буде розвиватися. Воно життєво необхідне для нової України.

«Якби в нас було сто людей, ми зупинили б все у перший тиждень, але у нас там тисячі працівників». Про вихід компанії з росії та білорусі

Вихід з росії — складне питання, яке активно обговорювалося. Як мати офіс у країні, яка вбиває людей? Тому, звичайно, ми не зволікали з рішенням і фактично в перші дні сказали, що зупиняємо роботу з російськими клієнтами.

Але чому кажуть, що EPAM тягнула до квітня? Річ у тім, що ми намагалися спілкуватися з іншими клієнтами, не російськими, пояснювали їм, чому не можемо працювати в цій країні. Одна річ, коли клієнти підсанкційні: сказали, що співпраці кінець, й усе. Але перед клієнтами з інших країн ми мали контрактні зобов’язання. Час пішов на те, щоб домовитися, і час потрібен, щоб повністю все зупинити. Клієнти є різні: є ті, хто повністю підтримує нас і розуміє, вони готові йти на втрати. А деякі кажуть, що все розуміють, але проєкт потрібно доробити.

Невеликий бізнес можна зупинити моментально. Якби в нас було 100 людей, ми зупинили б це у перший тиждень, але у нас там тисячі працівників. І [якби ми зупинили все моментально], виникли б проблеми на міжнародному рівні з судами, ми були б змушені ще мільйони доларів платити росії.

Я не керую підрозділом, який відповідає за бізнес в росії, але знаю, що вже велику кількість людей звільнили. Інша частина переходить в компанії до клієнтів, з якими вони працювали. І є частина, яка не хоче жити в тому режимі, не підтримує війну, підтримує Україну — ці люди хочуть релокуватися.

Всередині компанії позиція всього керівництва чітка — це підтримка України з першого дня. Але проблема в тому, що ви не можете публічно щось сказати, якщо у вас немає плану дій. Ми не могли оголосити, що закриваємо офіс у росії у перший тиждень, бо навіть не знали, як це зробити юридично й законодавчо правильно і що скажуть клієнти.

Тому спочатку вийшли з меседжем, що швидко закриваємо російських клієнтів, а потім два чи три тижні пішло на те, щоб домовитися з рештою. Тільки після цього ми змогли оголосити [про вихід з ринку] — так це працює в бізнесі.

«Нам було важливо показати, що в Україні можна продовжувати працювати, що це безпечно». Про те, чому компанія призупинила найм

Коли триває війна, час інколи спресований, а інколи здається, що він тягнеться дуже довго. Кожен сприймає все по-своєму. Може здатися, ніби ми довго не наймали нових працівників. Втім тут ми орієнтуємося на клієнтів. Нам було важливо показати, що в Україні можна продовжувати працювати, що це безпечно. А цього неможливо зробити, якщо під час дзвінків працівники казатимуть: «Почекайте, у нас тут бомби падають, потрібно йти у сховище».

Тому насамперед ми зосередилися на тому, щоб релокувати більшість у безпечні регіони та за кордон. Також знадобився час, щоб знайти приміщення для офісів, житло.

Чому бізнес хоче й далі працювати з Україною, а я бачу перспективу розвитку IT тут? Бо не так легко знайти заміну 200–300 тисячам кваліфікованих талантів, які знають, як працювати, і вміють це робити. Але коли ви за кордоном, то в новинах бачите постійні обстріли, ракети, зруйновані будинки. І створюється враження, ніби у всій країні така картина. Але це не так.

Попри комендантську годину й повітряні тривоги, є змога працювати нормально. І коли ми показали це клієнтам, коли вони побачили, що EPAM працює, з’явилася змога далі наймати людей.

«Не всі зустрічі можна провести онлайн, а клієнти не дуже хочуть їхати в Україну». Про потребу виїзду айтівців за кордон в часи війни

Зараз світ згуртувався навколо України. Клієнти кажуть, що хочуть працювати з нами, хочуть показати, що підтримують нас. І продовжувати роботу неабияк важливо, бо сфера IT одна з небагатьох, яка може функціонувати навіть у таких складних умовах. Раніше прогнозували скорочення економіки країни на 20%, зараз — вже до 30%. Але IT може навіть зростати.

Буквально днями чув, що за перший квартал індустрія принесла 2 млрд доларів експорту. Якщо просто механічно помножити — це 8 млрд доларів за рік. Ці мільярди нам зараз дають інші країни, аби ми могли воювати. Тому потрібно робити все, щоб гроші приходили в Україну. Для цього необхідно, щоб люди працювали, а тому слід збільшувати найми й всіляко доводити клієнтам, що ми можемо працювати. Останнє — головне, що потрібно українському IT сьогодні.

Я згоден з тим, що для деяких фахівців з IT потрібно передбачити можливість виїзду за кордон, можливість «бронювання» спеціалістів. Війна затягується — це всі кажуть. Відповідно держава має думати, як відновлювати економіку в час, коли велика частина країни воює. Її може відновлювати IT-сектор. Але для цього потрібно, щоб клієнти не боялися працювати з Україною. І цей меседж про безпеку потрібно транслювати через президента, міністра цифрової трансформації, уряд, посольства, асоціації, блогерів.

Якщо така інформація йтиме назовні, тоді потрібні будуть і додаткові кроки. Бо клієнт може й прагне підтримувати нашу державу, але йому потрібен запасний варіант, наприклад, мати невелику команду за кордоном, яка, раптом що зможе підхопити роботу. Тому для деяких людей, ключових спеціалістів, тих, хто спілкується з клієнтами, можна робити винятки й випускати тимчасово за кордон.

Держава має думати, як відновлювати економіку в час, коли велика частина країни воює

Вивезти 200–300 тисяч молодих спеціалістів нереально, та й ніхто не знає, куди вони поїдуть після цього та чи будуть платити податки в український бюджет. Тому варто робити аналітику: хто саме це буде, скільки таких працівників потрібно. Думаю, це відсотки, навіть не десятки відсотків: архітектори, менеджери, бізнес-працівники.

Не всі зустрічі можна провести онлайн. Інколи потрібно пускати в дію персональні зв’язки, а клієнти не дуже хочуть їхати в Україну. Зараз немає авіасполучення, є лише два потяги з Відня й Варшави. Та, думаю, знайдеться мало сміливців, готових їхати в Київ, не кажучи вже про Харків. Звичайно, людина, яка виїжджає, має робити це з обов’язком повернутися.

Все згадане працюватиме на підтвердження того, що індустрія може працювати в Україні зараз. І тільки тоді ми можемо бути на 100 % впевнені, що валюта буде надходити в бюджет і що люди будуть працювати й платити податки тут.

До EPAM за два місяці прийшло близько 90 нових проєктів — це кілька десятків нових клієнтів. Тому я впевнений, що залучати їх можливо. Але це складно, якщо у вас немає підтримки за кордоном. EPAM — глобальна компанія, і нам в цьому випадку трохи простіше. А компаніям, які сфокусовані в Україні й можуть лише дистанційно комунікувати з клієнтами, важливі відрядження.

Думаю, тих, хто вже виїхав за кордон, не потрібно повертати. Такий резерв спеціалістів якраз потрібно мати — він може забезпечити підтримку, якщо щось буде погано працювати всередині країни. Втім із цими працівниками є інша проблема. Не всі країни готові, щоб українці, які втекли від війни, працювали з їхньої території дистанційно і не сплачували податки там, на місцях. І це буде проблемою.

«Сказати, що ми плануємо зрости на 30% чи 50%, як це було в інші роки, ми не можемо». Про плани на розвиток в Україні й глобальні ринки

Ми віримо в Україну — це офіційна позиція компанія. Це озвучували навіть на останній конференції для інвесторів, яку нещодавно проводили, коли звітували про результати першого кварталу. Ми хочемо зростати тут, і не лише тому, що це наша позиція, а й тому, що це позиція багатьох наших клієнтів, які вважають, що в такий складний час, коли Україна стоїть на вістрі боротьби за демократію і свободу, за цивілізацію, її потрібно підтримувати.

У нас є внутрішні цілі, але вони більше спираються на потреби клієнтів. Звичайно, у нас є бенч і ми наймаємо певну кількість людей, щоб мати змогу стартувати нові проєкти. Але сказати, що ми плануємо зрости на 30% чи 50%, як це було в інші роки, ми не можемо. Тобто зараз EPAM адаптується під поточну ситуацію. Можливо, ближче до середини року бачитимемо перспективи краще. Все ж два місяці — не такий великий термін, щоб сказати, що ми точно розуміємо, що й до чого, щоб будувати плани.

ЕPAM в Україні буде зростати

Але я точно знаю, що ми не збираємося скорочуватися, не хочемо вивозити тисячі людей за кордон. Там, за кордоном, у нас вже все побудовано. Лише в регіоні, за який я відповідаю, працює 7–8 тисяч фахівців: Португалія, Угорщина, Румунія, Польща тощо. Та ми хочемо, щоб люди працювали в Україні, щоб українська індустрія розвивалася. А от темпи розвитку покаже час.

Компанія не відчуває дефіциту кадрів в Україні. Він виникає через зменшення білоруського найму, закриття росії. Україна просто зростає не так швидко. Але Україною ми не можемо закрити дефіцит, тому розвиваємо інші локації: відкриваємо нові офіси в Португалії, Хорватії, Греції, збільшуємо офіси в Румунії, Болгарії, Угорщині, Польщі й решті країн. Я кажу лише про ті країни, де в нас великі центри для розробки продуктів.

Крім того, є центри, де більше клієнтської роботи: Велика Британія, Німеччина, Швейцарія, Нідерланди, Франція, Скандинавія. Водночас ми розвиваємося не лише в Європі. Це й Азія, і Середня Азія, Близький Схід, Індія, Латинська Америка. Ми глобальна компанія, яка шукає варіанти для глобального розвитку.

Але ми віддані розвитку IT в Україні та Центральній і Східній Європі. ЕPAM в Україні буде зростати, бо ми компанія, яка вийшла з цього регіону, і Україна — це наш ключовий компонент.