«Ми „топимо“ за Україну, хочемо розвиватися тут і збільшувати офіс». Засновники PandaDoc — про вплив війни на компанію, білоруське IT та «агресивний» найм в Україні

DOU продовжує серію коротких Zoom-інтерв’ю з керівниками українських IT-компаній, щоби дізнатися, як сьогодні почувається IT-ринок, як війна впливає на бізнес і що відбувається всередині команд.

Цього разу ми поспілкувалися із засновниками PandaDoc: білорусами Мікітою Мікадо та Сергієм Барисюком. Їхня компанія вже близько десяти років створює ПЗ для автоматизації документообігу. В інтерв’ю Сергій та Мікіта розповіли, як фінансово підтримали працівників напередодні війни, чи не втомлюються від воєнної новинної повістки американці та як компанія планує розвивати український офіс.

👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

«Кожен міг використовувати бюджет релокації на власний розсуд». Як у PandaDоc організували підтримку працівників

Мікіта: Ми слабо вірили в те, що війна можлива. Однак ще за кілька місяців до 24 лютого почали про це говорити з командою. Ми рекомендували людям виїхати, але не робили цього агресивно, не казали, що виїжджати саме треба. За десять днів до початку війни у нас з’явився спеціальний бюджет.

Ми говорили співробітникам так: якщо вам комфортніше поїхати, можете використати бюджет на це; якщо хочете використати кошти для вступу в ряди оборони — можете зробити так; якщо обираєте терапію — беріть гроші для неї. Тобто кожен міг використовувати бюджет на власний розсуд.

Сергій: Коли в компанії вели обговорення щодо війни, вирішили створити робочу групу, яка аналізувала б ситуацію й реагувала на неї. Але ми думали з погляду логіки, що в принципі не має жодного сенсу :)

На жаль чи на щастя, у PandaDoc є трек-рекорд, як діяти у схожих ситуаціях. Ми використовували подібний до подій в білорусі плейбук, але тут все було набагато серйозніше. Перевезти людей з гарячих точок у менш гарячі було пріоритетом, бо спочатку взагалі було не дуже зрозуміло, що відбувається, який масштаб, з якого боку що починається, чи закриті кордони.

Ми зробили розлогу структуру: люди були закріплені за конкретними командами, тобто була максимальна децентралізація. Кожен Engineering manager відповідав за певну команду, збирав всю статистику чи не щодня про те, хто й де перебуває, в якому стані. Нагорі все це зводили, й ми розуміли, які є проблеми.

В Україні у нас багато продукто-інжинірингу. Я не можу сказати, що зараз всі в нормальному стані: війна триває, рідні, близькі у небезпеці тощо. До більш-менш працездатного стану українська команда повернулася за 6–8 тижнів. Мова про 70% колишньої потужності.

Мікіта: Але з працездатного стану повністю ми не виходили, за що велика подяка всім українцям. Стійкість української команди перевершила всі сподівання.

«Ми чітко сказали: ви працюєте стільки, скільки можете». Про сповільнення найму та звільнення співробітників

Мікіта: У нас сповільнився найм, бо перші півтора місяця війни були труднощі з тим, щоб доставляти людям ноутбуки.

Сергій: Також після початку широкомасштабної війни ми обговорювали мораторій на звільнення. Та у нас навіть не виникало думки звільнити людину, якщо вона не може працювати через війну.

Ми чітко сказали: ви працюєте стільки, скільки можете. Якщо не можете — не працюєте. Якщо хочете волонтерити, йти в тероборону, ваш пейрол ніяк не змінюється. Якщо працівника призивають на службу, ми продовжуємо платити йому зарплату до кінця року точно, а далі переглядаємо це, залежно від ситуації.

Ми використовували подібний до подій в білорусі плейбук, але тут все було набагато серйозніше

Мікіта: Ті, хто вирішив захищати свою країну, лишалися й лишаються на своїх ролях у компанії та продовжують бути «пандами». Це частина культури компанії. Кожен менеджер розуміє, що відбувається. Ти ж не будеш звільняти людину, перформанс якої впав через те, що в її місті вибухають будинки, чи в місті, де живуть її батьки, ракети влучають у житлові квартали. Це common human sense.

Зараз ми щотижня аналізуємо географію перебування наших співробітників.

Сергій: З українського офісу 50% лишаються в межах країни, а 50% виїхали.

Зовсім недавно спільно з Женею Лабунським (Agile Coach, керівний партнер, Certified Scrum Professional у ScrumAlliance — ред.) ми робили презентацію про те, як працюємо під час нестабільності й війни. Це була благодійна презентація — ми збирали гроші на потреби України. У ній ідеться про стійкість, яку згадував Мікіта. Бо стійкість — не лише національна якість українців, а й те, як вибудувані процеси, які допомагають навігуватися в турбулентності, розуміти, що робити, і як те, що ти робиш, рухає компанію далі.

«Якщо в перші два тижні відчувався занепад, страх, то зараз відчуття того, що перемога не за горами, всюди». Про підтримку України в Америці та пошук ресурсів для подальшої боротьби

Мікіта: Те, як Америка й Кремнієва долина зокрема реагують на війну, можна простежити, спостерігаючи за сайтами, застосунками, які виходять звідти. Здебільшого ви побачите український прапор, посилання на українські благодійні організації.

І це у реальному світі так само: постійно відбуваються акції підтримки, у мене на районі зо п’ять українських прапорів майорять над будинками. А щодо того, що змінилося... Певно, американці нарешті вивчили, що росія, Україна і білорусь — це не одна країна. Тут відчувається сильна підтримка.

Сергій: І це видно не лише в Долині. В інших штатах українські прапори всюди.

Мікіта: Зараз немає відчуття, що американці втомлюються від війни. Мені здається, навпаки, якщо в перші два тижні відчувався занепад, страх, то зараз відчуття того, що перемога не за горами, всюди.

Сергій: Українці інформаційно в потоці того, що відбувається. Принаймні у мене так. А американці не так перевантажені, тому вони менше втомлюються від війни.

Найголовніше, щоб ми не втомилися від цього, бо треба розуміти, що це марафон, а не спринт. Ми проходили це на білоруському прикладі — нічого не завершилося за місяць. Важливо певним чином себе налаштовувати й бути готовим до затяжного розвитку подій. Я сподіваюся, що цього не станеться, але готовим варто бути. Бо якщо втомишся, то нічого не зробиш.

Мікіта: Наприклад, я вимикаюся з інформаційного потоку у певні дні тижня, щоб психіка трохи заспокоювалася. Серед іншого допомагають терапія і спорт.

Сергій: Потрібно старатися вимикатися. Я можу порівняти це з підходами у тренажерному залі, коли ти спочатку важко пушиш, а потім відпочиваєш. Цей ритм, думаю, треба внести у розклад дня чи тижня, щоб і відпочивати, і повертатися до допомоги країні.

Мікіта: І потрібно робити щось корисне, аби було відчуття початку й успішного фінішу. Війна — справа довга, на жаль. Якщо просто дивитися новини, можна втратити розум. На них кожен з нас вплинути не може. Але можемо вплинути своїми діями на ситуацію у країні: навіть найменша ініціатива — це вже добре. У таких речах можемо мати зону контролю, а він дає впевненість. Наприклад, я стаю спокійнішим.

«Майбутнє IT у білорусі зараз чітке й зрозуміле: його там немає». Про білоруське IT та причини появи офісу PandaDoc в Україні

Мікіта: Ми реагуємо на те, що відбувається з білоруським IT, з глибоким сумом.

Сергій: Якщо під час протестів 2020-го майбутнє IT у білорусі було незрозумілим, то зараз воно чітке — його там немає. І щоб воно з’явилося, треба фундаментально змінити все, бо відносно 2020 року стало ще гірше. Те, як білорусь зараз позиціюється і в чому вона бере участь, має вплив. Тому й відчуваємо глибокий сум, бо стільки всього будували, стільки років вкладали чимало сил і праці, а зараз все руйнується.

Україну як додаткову локацію ми розглядали ще до того, як у білорусі почалися протести. Тут багато талантів, тому ми думали про розширення. Раніше ми були монолокацією: здебільшого вся продуктова команда й виробництво базувалися в білорусі.

Я вимикаюсь з інформаційного потоку у певні дні тижня, щоб психіка трохи заспокоювалася

Але вже у 2020-му відчували тісноту ринку, адже наш технологічний стек на той момент був переважно Python. Потім у білорусі гримнуло те, що гримнуло — і це підштовхнуло нас дивитися на Україну як на додаткову локацію швидше, ніж планувалося.

Коли ми лише заходили в Україну, як основні міста розглядали Львів, Одесу і Київ. Втім ми не збиралися прив’язуватися до фізичного офісу — багато людей працювали віддалено з усієї країни. На момент, коли почалася широкомасштабна війна, у нас було близько 200 людей в українському офісі. Це фізична локація в Києві, мати яку всі працівники були щасливі.

Мікіта: Паралельно з київським офісом ми зареєстрували юридичну особу у Варшаві. Зараз польський офіс зростає. Туди ми наймали поляків, білорусів, які переїхали, і зараз там вже під сто людей.

Сергій: Причому українці, які зараз фізично в Польщі, мріють повернутися до українського офісу.

«Шукаємо Python-, Java-команди, щоб купити їх в Україні». Про розвиток corp-dev напряму та перемогу у війні

Мікіта: У нас «агресивний» план з розширення команди в Україні :) Зараз, зокрема й через війну, ми запізнюємося у плані найму. Тому якщо ви IT-спеціаліст, програміст, сейлз, маркетолог і шукаєте роботу, перегляньте сторінку нашого сайту з кар’єрними можливостями.

Крім того, ми активізувалися на corp-dev напряму. Шукаємо Python-, Java-команди, зокрема спрацьовані, щоб купити їх в Україні. На мій допис в LinkedIn про цю можливість вже є багато відгуків.

Сергій: Є невеликі компанії, які працювали до війни, але яким зараз складно, вони втрачають замовників. Здебільшого компанії думають про індивідуальний найм розробника, тестувальника, а ми можемо долучити всю команду, особливо якщо вона спрацьована.

У нас була своя невелика сервісна, аутсорсна, компанія, коли ми починали продуктову PandaDoc. Ми завжди хотіли займатися продуктами, тож розуміємо, що багато хто теж прагне цього, але не знає, як зробити такий перехід. Наша пропозиція — одна з можливостей.

Мікіта: Документообіг — це нескінченно широке поле для роботи. Потік — 40 тисяч B2B клієнтів. А варіантів, як збільшити ефективність документообігу, внутрішніх процесів — 40 тисяч у кубі. У нас чимало опцій для продуктового розвитку, тому ми й відкриті до співпраці зі спрацьованими командами, які хотіли б робити продукт. Ми відкриті до того, щоб навчитися чогось нового на цьому експерименті.

Сергій: Наші культурні принципи не щось з набору фріків — це common sense. І багато людей розділяють їх, тому є варіант, що всі команди будуть підходити цим культурним цінностям.

Мікіта: Можливо, ми чогось нового навчимося й змінимо свої культурні принципи: доповнимо чи переформатуємо їх. Ми відкриті для різних ідей.

Сергій: У певному сенсі ми надихаємося прикладом українців, непохитністю. Ми топимо за Україну, хочемо розвиватися тут, мати офіс, збільшувати його, бо реально є хороші таланти. Тому продовжимо допомагати зі свого боку.

Мікіта: Україна переможе у війні, й доля всього колишнього союзу зміниться у кращий бік. Я думаю, що доля білорусі зміниться зокрема. Питання лише в тому, коли це станеться.

Я бажаю людям оптимізму і ще більше стійкості. Зараз дуже важкий час. Ми віримо в те, що все буде добре, все буде Україна.

👍ПодобаєтьсяСподобалось19
До обраногоВ обраному0
LinkedIn



1 коментар

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Пандадок неперевершені! Я отримала стільки сапорту та емпатії від колег з Панди — неможливо передати словами!

Підписатись на коментарі