«Двійок у нас немає». CEO Projector Олександр Трегуб про переосмислення онлайн-освіти і те, чому майбутнє — за вечірками в кампусах універів

Олександр Трегуб — український дизайнер, CEO і співзасновник Projector Creative & Tech Online Institute, який має амбіцію побудувати сучасний онлайн-університет без впливу радянського минулого.

В YouTube-інтервʼю для DOU він розповів про те, чому кампуси вишів мають стати коворкінгами, лекції не є освітнім форматом, а місце куратора «не помазане медом».

👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

Нижче ми публікуємо скорочену текстову версію розмови.

«Бути — не здаватись». Про підхід до навчання в Projector

У Projector нині вчаться понад дві тисячі студентів одночасно. Ми маємо сім факультетів і понад 120 курсів з маркетингу, розробки, продакт-менеджменту, дизайну тощо. Операційна команда налічує 120 людей, а викладачів у нас понад 400.

Чотири роки поспіль ми були суто офлайн-школою, а за тиждень до оголошення епідемії ковіду зрозуміли, що весь проєкт має перейти в онлайн за ніч.

На ринку освіти є два тренди, що «борються» один з одним. З одного боку, тренд на перекваліфікацію, бо багато людей розуміють, що чисто офлайнова спеціалізація перестає працювати, коли треба переїхати в іншу країну чи місто, тож цікавляться здобуттям цифрових професій. З іншого боку, у світі економічний спад, для людей курси стають задорогими. Ми в Projector не індексували ціни відповідно до курсу долара, залишаємось привʼязаними до гривні. Але так, на деякі програми ціни органічно зросли на 10–15%. Це поступове зростання як реакція на попит.

У нас є сформульована цінність: «Бути — не здаватись». Ми не хочемо давати хибні надії та обіцянки. Ми не будемо говорити про зарплати JavaScript-програмістів, коли пропонуємо навчальні програми, і не обіцятимемо працевлаштування там, де воно не гарантоване.

У групі навчаються багато людей, і не всі вони знайдуть роботу, адже щоб це відбулося, треба проводити жорсткий відбір на вході. Тут багато залежить від попередніх знань людини, того, як вона вчила математику в школі, наскільки старається і чи має хист до обраної професії.

Тож відповідальність на студентові. Завдання школи — створити умови та дати найкращі знання і можливості, звести з потенційним роботодавцем. Але відповідальність за моє життя — особиста справа, я не очікую, що прийде хтось і дасть мені офер від Microsoft.

Ми про це чесно комунікуємо: дивіться, є крута індустрія, вам може в ній сподобатись або не сподобатись, є якісна навчальна програма, — а далі все залежить від того, чи зробите ви півтори домашки за курс чи 20 домашок, отримаєте багато відгуків від куратора чи мало. Це залежить від вас.

«Я не вважаю лекційний формат освітою». Про переосмислення освіти

Я не думаю, що освітній продукт — це обов’язково збитково. Нині у світі переосмислюють ідею кампусу. Якщо візьмемо приклад Оксфорду, то основні збитки він має через дуже дорогу підтримку інфраструктури, десятків корпусів і величезної території. Це одна з основних речей, за яку старі університети критикують, — що вони перетворилися на організації з керування нерухомістю, а освіта в них стоїть на 3–4 місці.

Але нині світ переосмислює питання того, чи потрібно міряти освіту квадратними метрами. Я як співзасновник онлайнового і офлайнового edtech-проєкту можу сказати, що квадратні метри — корисна штука, але це не освіта. Якісний і прибутковий освітній продукт можна робити і в онлайні.

Якщо говорити про університети, то я очікую перетворення квадратних метрів цих закладів на коворкінги або місця для вечірок, а самі виші відходитимуть від того, що студенти щоранку приходитимуть в аудиторію на 300 місць і обовʼязково відсиджуватимуть лекцію в конкретному просторі.

Я сам вже не слухаю лекції в офлайні — я роблю це в метро, гуляючи парком, поки їду кудись. За цей час я встигаю розширювати мережу знайомств, заводити друзів і відчувати їхні настрої.

Тож кампус нашого сторіччя — це місце дружби, тусовок тощо. Це коворкінг у широкому сенсі слова. Місце, де ви можете зібратись утрьох і запустити проєкт, який ви не можете зробити в онлайні.

Я розділяю лекційний і освітній формати. Адже не вважаю лекційний формат освітою.

Курс — це освітній формат, бо на нього є попередній відбір. Групи набираються за навичками людей і їхнім бекграундом, бо не може початківець працювати поруч із чуваком, який 10 років у професії, вони просто не зможуть взаємодіяти. Тому це уніфікація за рівнем і очікуваннями. Також на курсі є взаємодія з викладачем, практика, проєкти.

У лекції інша функція. Я не думаю, що після неї хтось приходить на роботу і краще програмує чи робить кращий дизайн. Лекції — це більше про натхнення. Раніше я думав, що лекції для натхнення — це непотрібна штука, але потім зрозумів, що деякі з них у хорошому сенсі перевертали мою свідомість і надавали сил для роботи. Тож завдання лекції — розважити, надихнути, підказати кілька цінних ідей, з якими зможете далі працювати. Тут багато залежить від слухача й того, що він з цим буде далі робити.

«Універи і не збираються, і не мають давати професію». Про курси з Front-end і важливість профтех-реформи

На навчання з Front-end ми здебільшого відбираємо за мотивацією. На базовий курс не візьмемо, якщо людина геть не розуміє, куди йде. Якось до нас на курс з JavaScript прийшла людина, зацікавлена в каліграфії, бо там теж пишуть скрипти. Слово схоже, але матеріали різні. Це вульгарний приклад, але такі речі треба відстежувати, бо людина приходить і геть не розуміє, що відбувається.

Кожен новий учень на етапі відбору погоджується з тим, що готовий приділяти 15 годин на тиждень на виконання домашнього завдання. Самі курси дуже інтенсивні. Лекційний матеріал не така важлива частина, як робота над проєктами і домашками, коли перебуваєте в постійному контакті з куратором.

Саме тому ми намагаємося допомагати реформі профтеху, практичному навчанню. Я вважаю, що професійно-технічна освіта дуже недооцінена.

Projector з погляду того, що ми навчаємо людей професій і даємо вижимку найбільш практичних знань, теж можна назвати профтехом. Таким, яким би він міг бути без радянського спадку.

У Німеччині від 60% до 70% студентів, які отримують позашкільне навчання, це студенти професійних закладів: коледжів, технікумів тощо. В Україні це 10%. Решта йдуть в університети, а потім ми знаємо, скільки з них розчаровані тим, що не опанували професію. А універи і не збираються, і не мають давати професію — це науковий заклад, який має навчати науковців, лідерів, привчати людей до роботи в дослідницьких лабораторіях.

На жаль, те саме відбувається і по інший бік барикад — у викладацькому складі. Пострадянська система освіти, в якій немає мотивації, в якій ви отримуєте більшу зарплату, тільки якщо довше пропрацювали, але при цьому якість роботи ніяк не враховується. Ви не можете зробити кар’єру — ви можете стати провідним викладачем і заробляти на дві тисячі гривень більше, а потім, можливо, колись стати директором закладу. А директор — це «прокачаний завгосп», тобто людина, яка стежить за територією і папірцями. Вона змушена це робити, бо не має іншого вибору.

Україні необхідне радикальне покращення освітнього менеджменту. Мають прийти круті директори закладів — і це можна зробити, знявши частину обмежень і змінивши систему оплати. Якщо вам буде цікаво очолити заклад, ви самі вимагатимете від викладачів більш якісного викладання. Якщо матимете змогу діяти так вільно, як я можу діяти в Projector, то, напевно, ваш заклад буде кращим.

«Робота куратора в Projector — це не помазане медом місце». Про відбір викладачів і контроль якості освіти

У нас в Projector достатньо точно сформульовані критерії до тих, кого ми хочемо бачити у викладачах і на ціннісному рівні, і на рівні навичок. Якщо дуже узагальнити, то у нас є формалізований критерій: навчати початківців може суто людина, яка перебуває понад три роки в професії. Це ніколи не вчорашній студент, який вивчився і одразу йде викладати. Він може повторювати за справжнім майстром певні слова, але не зможе вести людину крізь курс.

Серед інших речей, на які звертаємо увагу: портфоліо та харизма — ви маєте класно комунікувати, вести за собою, знаходити образи, метафори, пояснювати складні речі простою мовою. Звісно, люди, яким вдається це поєднувати, — майже «єдинороги». Але при цьому всьому треба хотіти викладати. У вас має бути внутрішнє бажання і сили це робити.

Робота куратора в Projector — це не помазане медом місце. Кураторство вимагає від вас щонайменше годину на день приділяти студентам. Тож ми прагнемо давати справедливу оплату. Викладач має відчувати, що стосовно нього все чесно, його не намагаються використати. Але водночас розуміти: оплата надходить за приділений студенту час, за роботу і вклад у кожного учня.

Якщо хтось, хто займається освітою, скаже, що в нього ніколи не було факапів, це буде неправда. Не треба боятись того, що щось піде не так, але необхідно вміти швидко на це реагувати.

Більшість проблем можна розвʼязати, поки вони не перетворилися на великі проблеми. Для цього є багато інструментів. Наприклад, на курсі є менеджер, який завжди на боці студента. І ми закликаємо скаржитись йому, коли щось йде не так. Якщо вам щось не сподобалось, можна промовчати і в кінці навчання залишити негативний відгук, а можна після другого заняття повідомити про проблему, і часто ми зможемо її оперативно розвʼязати.

Також ми контролюємо якість навчання завдяки постійному збору відгуків щодо куратора. Зазвичай це відбувається раз на місяць. Наприклад, наша learning management system показує частоту здачі домашніх завдань і низку інших індикаторів.

Якщо «червоних прапорців» багато, то ми швидко це помітимо. Далі все залежить від гнучкості куратора, розуміння, у чому полягає проблема. Інколи учням не подобається щось, що ми не зможемо виправити — наприклад, людина потрапила не на свій курс. Але до третього заняття ми повертаємо гроші за курс, якщо він не підходить.

Водночас не хочемо, щоб для викладачів це виглядало так, що кожне їхнє слово записується, є трекер, а Projector — це якийсь репресивний орган. Тому намагаємося балансувати. У куратора є свобода дій, і він може вільно робити те, у що вірить, але як тільки щось почне «збоїти», ми йому про це скажемо.

«Навчання має бути індивідуальним досвідом». Про плани щодо розвитку проєкту

Projector намагається організувати навчальний процес так, щоб він нагадував справжню роботу. Тому в кожного курсу є один або кілька замовників — це бізнеси, які мають реальну потребу, вони приходять, брифують, і ви працюєте над найкращим для них рішенням. Все по-чесному, це схоже на реальний проєкт, який будете виконувати в майбутньому.

На мою думку, хороше навчання і має бути схожим на реальну роботу. Головна відмінність — курс дає безпечний простір, тут вас не звільнять, це період навчання чи відтинок часу, коли можна вдосталь нафакапитись і спробувати ті штуки, які не можете собі дозволити під час комерційних проєктів, бо вас просто звільнять. Це можливість поекспериментувати і не боятись відповідальності. Двійок тут немає.

Я хочу побудувати сучасний університет з персоналізованою траєкторією розвитку для кожного учня. Навчання має бути індивідуальним досвідом з можливістю супергнучко налаштовувати освітній шлях. І на відміну від чотирирічних університетських курсів, цей шлях має приводити до бажаної роботи. Сродна праця, як у Сковороди. Я тому і не хочу давати обіцянки про перший офер на 800 баксів, бо це не про сродну працю. Я впевнений, що людина має отримувати задоволення від роботи і вибір професійного шляху має йти від задоволення.

Освітня траєкторія має заводити вас у фінальну точку. Ця траєкторія розбита на дрібні кроки, кожен з яких можна відрефлексувати самостійно або з ментором, або з технологічною екосистемою. Наприклад, можна сказати: «Мені сподобалось рісьорчити, але не сподобалось робити лендінги. А що в індустрії є для таких, як я, яким подобається інтерв’ю проводити?». І ця екосистема має сказати, що на ринку є такі ось вакансії з такими зарплатами. І від них людину відділяє брак таких ось знань і навичок.