«Не радимо поєднувати будівництво і народження дитини». Як пара айтівців реставрувала хату на Івано-Франківщині

Наталка і Юра — пара, яка кілька років тому купила й відреставрувала гуцульську хату в селі Річка на Івано-Франківщині. Юра керує українським e-commerce-проєктом — відповідає за роботу інтернет-магазину. Наталка — співзасновниця дизайн-студії, що займається брендингом і UI/UX для цифрових продуктів. Зараз вони чергують життя в Києві із життям у горах. Пара виховує півторарічного сина і має двох собак.

Про те, як Наталка і Юра робили великий ремонт у сторічній хаті та її енергоефективність, про життя у селі і Водохреще у горах — у матеріалі.

Інші статті з цієї серії зібрані під тегом «ІТ за містом». Найближчим часом таких матеріалів більше не плануємо. Напишіть в коментарях, чи варто періодично продовжувати цю рубрику. А ще не забувайте про технічні статті, які щодня публікуються на DOU. 😏

Двоє міських людей, які не люблять городи

Наталка і Юра Машкови разом трохи більш як чотири роки. Юра жартує, що їх звели сучасні технології, адже пара познайомилася у Tinder. Зараз вони одружені, мають сина та двох собак. Статус дому для пари має два місця — орендована квартира у Києві й сторічна гуцульська хата у селі Річка Косівського району.

Наталка народилася у Новій Каховці.

— Там я жила у квартирі, але багато часу проводила у бабусі в будинку. А в неї було багато городів. Мене так змучили в дитинстві цим сапай-поливай-збирай! Коли я приїхала навчатися до Харкова, то сказала собі: більше ніколи в мене не буде городів. Думала, в село мене вже не заженеш, — пригадує вона.

Юра ж із Харкова. Попри життя у великому місті, в дитинстві він теж перенаситився городами.

— У нас був город на двадцять соток під Харковом. На тому городі ми з мамою саджали картоплю. А потім була дача, і там теж треба було щось саджати. Я це все ненавидів.

Ми живемо в сусідів в старій хаті і готуємо собі їжу на походній горілці

Проте ставлення до села у пари змінилося. Зараз вони мають не лише хату в селі, а й понад два гектари землі довкола. Біля хати вже посадили декілька дерев. Наталка говорить, що це село дуже відрізняється від села з її дитинства:

— У нас немає потреби вирощувати собі їжу, все робимо для задоволення. А бабуся ж працювала день і ніч, город не можна було лишити без уваги.

Хоча Наталка довго вважала себе повністю міською людиною, вона відчула бажання бути ближче до природи, зокрема до гір. Живучи в орендованій квартирі в Києві, пара міркувала про власне житло. Купувати квартиру в столиці не хотілося, зокрема через обстріли.

Аж якось Юра й Наталка поїхали в Карпати на відпочинок. Там познайомилися з чоловіком, який купує і реставрує старі хати. Це знайомство і підштовхнуло шукати свій дім у горах. Юра каже, що це була емоційна купівля, адже вони подивилися всього три хати, доки не обрали свою.

— У нас не було особливих вимог, — каже він.

— І розуміння, — додає Наталка.

Ця хата сподобалася парі, по-перше, тим, що вона красива. По-друге, у хаті був який-не-який ремонт.

Хата ззовні до ремонту

«Планували косметичний ремонт, закінчилося все великою перебудовою». Історія гуцульської хати

— Дім побудували близько ста років тому, — розповідає Наталка. Спочатку була маленька хатинка, квадратів на 60. Сорок років потому додали дві кімнати — це ще 40 квадратів.

Від початку тут мешкала гуцульська сім’я. А останні п’ятнадцять років хата належала львів’янці пані Галині. Вона жила у Польщі і придбала хату як дачу в Карпатах. Приїздила сюди раз на рік, у відпустку. Весь інший час хата стояла порожня. У 2023-му Галина вирішила остаточно переїхати через війну. Так будинок придбали Наталка і Юра.

Хата ззовні після ремонту — з’явилась тераса

Оскільки попередні власники розглядали хату лише як дачу, стан тут був відповідний. Попри це, продавці позиціювали її як таку, що має ремонт. І справді, тут вже була підведена вода, електрика і туалет був всередині, що, як кажуть Машкови, рідкість. Хату пара придбала за $50 000.

— Будинок без ремонту був тоді на 10-15 тисяч дешевшим. Все це вийшло не дуже логічно, адже потім ми майже все тут переробили. Але з іншого боку, перед тим, як робити ремонт, ми ще рік тут жили, — міркує Наталка.

За цей час вони придивлялися до хати, «відчули простір» і так зрозуміли, що саме хочуть змінити. Хоча спочатку планували косметичний ремонт, все закінчилося великою перебудовою.

Підготовка підлоги до залиття цементу в спальні

Юра каже, що до цього було дві основні підстави:

— По-перше, планування не збігалося із сучасними потребами. Друзі-дизайнери тоді сказали, що для «вау»-результату треба це змінити.

Тож тепер у хаті є дві спальні, санвузол, кухня-вітальня і «хороми» — так на Гуцульщині називають великий коридор. Площа першого поверху — 100 квадратних метрів, другого — 20-25.

Хороми після ремонту

— Ще одним потужним поштовхом до капітальної реновації хати стало зауваження нашого виконроба Тараса. Він сказав, що хата стоїть на землі й треба переробляти підлогу. Вона взимку була дуже холодною, тому в хаті постійно мерзли.

Коли стару підлогу зняли, то під нею знайшли лисячі нори. Наші сусідки казали, що, оскільки попередні власники приїздили рідко, лисиці спокійно «заїхали» під нашу хату. Казали, що як тільки ми її придбали й почали сюди їздити, то лисиці «з’їхали». Мабуть, це через наших собак.

Лисячі нори в підлозі

Щоб оновити підлогу, хату підіймали домкратом. Балки, на яких стояла хата, прогнили й під неї підтікала вода. Потім майстри знімали стару вагонку зі стін і під нею теж було прогниле дерево. Машкови кажуть, що бюджет ремонту майже не планували, проте все обійшлося десь вдвічі дорожче, ніж вони розраховували.

— Коли ми назвали нашому виконробові суму, він посміявся. У нас було мало досвіду ремонту. Ще й у горах! Тут логістика дорожча, комунікації треба зробити, каналізацію, опалення, свердловину. Я вже в якийсь момент задумався про те, щоб купити екскаватор, а потім його продати, тому що, за годину роботи екскаватора ми платили 1200 грн. А за одну ходку ЗІЛа, який вивозив землю, платили по 500 грн. Дуже дорого. Ми вклали стільки, що можна було купити гарну квартиру в центрі Києва, — розповідає Юра.

Земельні роботи, будівництво тераси

Юра й Наталка одразу розуміли: вони не зможуть постійно бути на місці й контролювати ремонт самі, тому шукали людину, яка візьме на себе весь процес. Після кількох невдалих спроб за рекомендацією знайомих знайшли виконроб Тараса з релевантним досвідом реставрації старих хат у Карпатах — і з ним почалася реальна робота.

Тарас привіз у Річку Андрія — основного майстра. І він майже рік жив у невеликій хатинці поблизу, яку Юра й Наталка також купили собі.

— Він, можна сказати, на всі руки майстер. А всіх інших робітників шукали ну просто всюди. Багато було місцевих: наприклад, фасад нам робив місцевий майстер по дереву. Каміння клав майстер із сусіднього села, який сам є переселенцем із Херсонщини — мого рідного міста Нова Каховка, — розповідає Наталка. — Каміни встановлювали майстри зі Львова, а наш електрик — із Коломиї.

Контролювати ремонт дистанційно було непросто. Поки тривали чорнові роботи, пара майже не втручалися. А вже на етапі «чистових» робіт довелося приїжджати регулярно, адже, наприклад, кольори стін, неможливо було узгодити на відстані.

«Під час відключення світла, хата не встигає охолонути»: про електроенергію, тепло та інтернет

У дворі біля хати додаткових споруд не було.

— Коли «львівські» купили хату, тут була ще стайня і пивниця. Але воно все було старе, а їм не було сенсу витрачати гроші на те, щоб це підтримати, — каже Наталка.

А зараз неподалік від хати збудували ще сарай. Коли ми розмовляємо з Наталкою і Юрою, вони сидять саме там. Сарай став їхнім робочим місцем для віддаленої роботи. І хата, і сарай мають автономне опалення, альтернативне живлення та хороший інтернет. Юра каже, що з інтернетом їм пощастило:

— У нас є доволі швидка оптика. Не гігабітна, але 300 мегабітів є. І це в селі у горах. Тут є розподільча точка і нам, просто по повітрю, протягнули сюди кілометр оптики. А у випадку великого відключення ми зможемо під’єднати Starlink.

Наталка додає, що Юра любить все продумувати наперед, тому хату одразу робили автономною.

— Опалення в хаті — це водяна тепла підлога. Вона нагрівається тепловим насосом, який працює від електрики. Якщо електрики немає, кам’яна підлога ще якийсь час залишається теплою. До того ж сама хата енергоефективна, бо утеплена мінватою, — розповідає Юра.

Під час відключення світла, хата не встигає охолонути. Якось світла не було добу і в хаті все ще було тепло. А на випадок ще довших відключень є два каміни, тож топити можна і дровами. Ними вже також запаслись.

— Щодо електрики, то в нас є інвертор і батарея — цього вистачає, щоб під час відключень було світло, вода й розетки, тобто базові потреби. Система не ідеальна: сьогодні батарея розрядилася, бо ми забули вимкнути обігрівач у сараї. Але загалом, цього вистачає, — ділиться Юра.

«Варто одразу мати загальний бюджет і намагатися в нього вкладатися»: про помилки у ремонті

Хочу хата стоїть у красивому місці в горах, на думку Юри, вид з хати можна було б обрати ще кращий.

— Наприклад, у нас не видно Чорногірського хребта. А смереки ж ростуть теж вже ближче до хребта. З іншого боку — цінник там теж разів у десять вищий. Якщо у нас — $200-300 доларів за сотку, то там — $2000. До того ж там більше туристів і все забудовано. Їдеш, а над дорогою скрізь вивіски: бані, чани, квадроцикли. Тут все ж більш сільське життя: хтось робить ліжники, хтось — вироби з дерева, і все це продають на косівському базарі.

Наталка і Юра сходяться на думці, що навіть завчасно знаючи про всі труднощі, все одно б купували й перебудовували хату. Проте, вони б дали собі з минулого декілька порад:

— По-перше, варто одразу мати загальний бюджет і намагатися в нього вкладатися. У нас такого бюджету не було, і через це ми перевитратили, — кажуть вони.

Хоч Машкови й намагалися діяти раціонально, все одно доводилося обирати між дешевшими рішеннями тут і зараз, та дорожчими, але вигіднішими в довгостроковій перспективі. Юра уточнює:

— Ми обрали опалення тепловим насосом, а можна було поставити у десять разів дешевший електричний котел. Але в перспективі багатьох років все одно електричний котел виходить дорожче: якщо зараз за електрику ми платимо 6 тисяч гривень, то з котлом платили б 15.

По-друге, за словами Наталки, перш ніж починати роботу у подвір’ї, варто було скористатися послугами ландшафтного дизайнера.

— Ми хотіли трохи підрівняти землю для зручного заїзду, а вийшов цілий полігон. Для мене він досі не виглядає органічно.

Проте, за словами Юри, якби землю так не розрівняли, то сарай, в якому пара сидить під час розмови, збудувати на цьому місці б не вдалося.

The House of Joy

З кінця жовтня 2025 року, пара здає хату в оренду, а сама живе в Києві. Вирішили так частково повернути витрачені на будівництво гроші. Для Наталки досвід з першими гостями був не дуже приємним і смішним:

— Дівчина виставила сексі фото з ліжка. Було дивно бачити як хтось так сидить на моєму ліжку. Але зараз моє ставлення кардинально змінилися. Зараз я навпаки радію, коли бачу фотографії гостей. Особливо, коли приїздять люди з дітьми. Ми позиціюємо усе це так: це наша хата і ми запрошуємо вас у гості. Тут багато наших особистих речей: Юрині музичні інструменти, іграшки сина, запас їжі й ліків. І, як мені здається, люди це відчувають. Бо хата після них часто значно чистіша, ніж після нас.

Кухня-вітальня після ремонту

Коли у хаті зупиняються гості, хату доглядає сусідка пані Галина. Вона прибирає там і готує по запиту гостей їжу.

Уже двічі Машкови розігрували проживання в хаті за донат. Один збір — для підрозділу БПЛА бригади Любарт. Другий — збір фонду Shields Ukraine. Пара каже, що планують і надалі долучатися таким чином до благодійності.

Кухня-вітальня після ремонту

Маленький син і два собаки

Зараз у Юри й Наталки є син Марко. Він народився через рік після того, як пара купила свою хату, якраз у найінтенсивніший період ремонту.

— У липні 2023-го ми купили хату, а в липні 2024-го народився син, — розповідає Юра. — Через війну почалися проблеми на роботі, впав попит. Для мене це був стресовий період.

Наталка додає:

— Ми постійно їздили сюди з малюком. Коли йому був місяць, ми приїхали на два чи три тижні, поселилися у сусідок. У них є своя маленька сучасна хата і стара, як наша. Ми жили у старій. Хоча там є світло, але немає води. Посуд ми тоді мили в мисках надворі, в туалет теж ходили на вулицю.

Юра каже, що з Марком тоді було легше, бо він був зовсім маленький. А зараз синові півтора року і йому цікаво все довкола. Наталці ж складніше зараз, бо син постійно її потребує. І тому, щоб працювати чи займатися чимось своїм, від нього доводиться ховатися, як-от під час розмови у сараї. Наталка сміється: «Ми взагалі не радимо поєднувати будівництво і народження дитини».

Окрім цього, сім’я має двох собак, які теж їздять з ними з Києва в Карпати.

— Тут майже немає машин, за день можна не побачити жодної чужої людини. І собакам, і нам тут класно, бо весь день можна бути на природі.

Першу собаку — Альфу — ще у 2018 році Наталка знайшла під смітником і залишила собі. Мати собаку було її мрією. Юра також хотів саме свого собаку. Тому, коли друзі взяли собі пуделя, Юра також захотів поїхати туди, де були ці цуценята. «Ми поїхали просто подивитися і, як це завжди буває, повернулися вже з Джой», — каже він.

Окрім собак, біля хати Машкових гуляють ще корови та вівці.

— Коли ми купили хату, по її периметру був натягнутий колючий дріт. Ми це все прибрали, і сусіди тепер не дуже задоволені, бо тепер їхня худоба може зайти значно далі.

Іноді сусідські корови приходять пастися на подвір’я Юри й Наталки. А іноді, коли свою траву вівці вже поїли, їх приводять до Машкових. Ті жартують: тепер ці вівці в них замість газонокосарки.

Водохреще у Річці

Наталка і Юра приїздять до села приблизно раз на місяць і проводять там близько тижня. Проте у період різдвяних свят вони були у Річці довше. Зокрема, на Водохреще. Його святкували пишно, — ніби це основне свято різдвяного циклу.

— Це село поділене на кутки — ніби як райони села. І щороку за церкву відповідає інший куток. Це означає, що весь рік люди з цього кутка «чергові» по церкві: доглядають її та прикрашають до свят. Відлік ведеться з Водохреща. Наш куток Гримали був цього року черговим. До свята обладнали місце для купання і переодягання, все прикрасили. Окрім підготовки церкви, черговий куток колядує на Водохреще. Люди з музичними інструментами мають стояти надворі, співати й зустрічати священника й усіх людей, які виходять з церкви. Сусідка Галя сказала: «Ви ж грималівські, то мусите стояти з усіма». Вона поскидала нам колядки, і ми пішли.

Хтось грав на баяні, хтось — на трембітах і «рогах».

— Ввечері була ще одна служба. Малюк тоді замерз, і ми попросилися стати першими в черзі, щоб зануритися у воду.

Юра й Наталка сміються і розповідають, що вони були наче під прожекторами, адже на них дивилося усе село. Люди перешіптувалися, мовляв, хто це такі? «Та це ж київські», — відповідали їм інші.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU