Два стажування та офер від Google у 20 років. Як студентка УКУ втілила свою мрію

У 16 років Таня Баценко вирішила переїхати з Києва до Львова, щоб навчатися на програмі Computer Science Українського католицького університету. Після першого курсу її відібрали на ознайомчу програму Google Inside Look, потім запросили на стажування STEP, ще за рік — на Software Engineering Internship, а влітку 2020-го вона розпочала свою роботу в Google London на full-time. Поки що віддалено з Києва, оскільки лондонський офіс ще закритий. Але з 1 вересня 2021-го його мають відкрити, тому цього літа Таня планує переїзд до Лондона.

Ця стаття про шлях Тані й один з можливих варіантів потрапити на стажування та отримати роботу в Google.

Усе, що написано нижче, є особистими висновками та враженнями Тані та не має стосунку до офіційної позиції компанії Google.

— Чи є щось, що б ти хотіла сказати читачам перед інтерв’ю?

У свої 16 років, коли я думала про Google та людей, що там працюють, то уявляла собі геніїв, які в дитинстві зібрали з нуля комп’ютер, обов’язково виграли щонайменше одну міжнародну олімпіаду з інформатики та придумали новий спосіб стиснення файлів (так, це відсилка до серіалу Silicon Valley).

Це все здавалося таким недосяжним для мене, дівчини, якій подобається математика, але не подобається зубрити. Тоді я думала, що робота в Google не для мене. В мене було переконання, що для такого масштабу треба буде пожертвувати «нормальним життям» — спілкуванням з друзями, особистим життям, подорожами, вільним часом.

Тепер розумію, що помилялася. І хочу, щоб читачі теж побачили, що це цілком досяжна і реальна мрія. Нині я маю за плечима два стажування і 9 місяців вже працюю як full-time Software Engineer у лондонському офісі Google. І знаєте що? Я все ще маю час на спілкування з друзями, на серіали, на хлопця і подорожі (на цей момент я в готелі в Індонезії, за кілька днів розпочну подорож своєї мрії на Балі, навіть пандемія не завадила).

— Чому ти переїхала з Києва до Львова? Чому обрала навчання в УКУ? Чи отримала стипендію на навчання?

Я киянка, 16 років жила в столиці, вчилася в Русанівському фізмат-ліцеї. Мені добре вдавалася математика, подобалося розв’язувати складні задачі. Починаючи з 8 класу, щороку посідала призові місця на олімпіадах з математики та фізики на міському рівні у Києві, в 11 класі посіла друге місце на Всеукраїнському конкурсі Малої академії наук за роботу з геометрії.

Математична олімпіада, Київ, 2015

В 11 класі настав час обирати університет, і до цього питання я поставилася дуже серйозно. Настільки серйозно, що тоді, у 16 років, записала собі у блокнот: «Наступні 4 роки моє оточення буде вирішальним у тому, ким я стану — не хочу згаяти цей час». Хотілося переїхати від батьків, почати самостійне життя. Спеціальність «Комп’ютерні науки» я обирала теж відповідально, ось відповідь, яку я собі придумала ще в 10 класі на запитання, ким я хочу стати:

«У найближчому майбутньому інформаційні технології в тому чи іншому вигляді з’являться у всіх сферах діяльності людини: вони спрощують і пришвидшують виконання механічної роботи. Сфера ІТ розвивається шаленими темпами, а це означає, що і люди, які працюють у ній, мають здобувати нові компетенції майже щодня і постійно самовдосконалюватись». (Ну ви зрозуміли, я не жартувала про серйозність. Хоча нині, у 2021-му, мені смішно читати ці рядки, та це був дуже важливий етап мого життя, я не могла інакше).

Мені не подобалася перспектива вчитися в Києві. У топових КНУ, КПІ та Могилянці вчилися багато моїх знайомих з ліцею. Не чула позитивних відгуків про навчання там. За щасливим збігом обставин мама дізналася про програму комп’ютерних наук в УКУ і запропонувала мені поїхати на день відкритих дверей.

Після того дня все змінилося. Презентація програми мене вразила, я остаточно вирішила, що це те місце, де я хочу вчитися. Декан факультету розповів, що програму розробляли на базі досвіду Стенфорду та інших топових технічних університетів світу. Після другого року навчання половину курсів викладають англійською мовою, а наявність таких предметів, як «Творчий підхід до вирішення проблем» (дизайн-мислення), і сайт, який якісно відрізнявся від усіх інших, розвіяли всі сумніви. Я збагнула, що хочу бути саме студенткою програми Комп’ютерних наук Українського католицького університету.

Це місце, у якому на запитання до студентів «Чи перебуваєте ви в середовищі, що мотивує вас до розвитку?» я почула синхронне і гучне «Так!»

(Я справді дослівно це запитувала студентів, ви ж пам’ятаєте, я була дуже серйозна у свої 16).

Я поставила собі чітку ціль — стати студенткою УКУ, залишалося знайти спосіб, як її досягти. УКУ  приватний університет, і навчання у 2016-му (рік мого вступу) коштувало від 40 000 грн за рік. Вчитися за кошти батьків я не хотіла, тому я зробила все можливе, щоб виграти конкурс на стипендію, навіть розписала цю ціль за методикою SMART.

По-перше, я добре склала ЗНО і 10 балів отримала за МАН, мій рейтинговий бал був 197,5. (Коли я вступала, у 2016-му, претендувати на стипендію могли лише ті, у кого бали ЗНО були не нижче за 185. Наскільки я знаю, нині ця планка вища.)

По-друге, я старалася справити гарне враження на кожному етапі відбору. В анкеті вказала, що вже пройшла курс із програмування CS50 Гарвардського університету, посіла друге місце у конкурсі МАН та мала хорошу англійську. Добре розв’язати логічні та математичні задачі допоміг досвід в олімпіадах.

По-третє, я підготувалася до усної співбесіди з деканом та викладачами факультету.

Коли я побачила листа, в якому сказано, що стипендія моя, я встала і почала стрибати від щастя :) Думаю все вийшло, бо я жила мрією про УКУ.

Навчання в УКУ стало поштовхом до неймовірно швидкого розвитку. До нас щотижня приходили різні гостьові лектори. Від програмістів та СЕО львівських ІТ-компаній до засновників стартапів з Кремнієвої долини. Це дало змогу побачити масштаб індустрії, а не просто здавати лабораторні на С++ :) Крім потужної професійної підготовки, УКУ добре прокачує світогляд. У нас викладали такі предмети, як критичне мислення, історія європейської цивілізації, комунікації та соціальне підприємництво. Цього я не бачила в програмах інших університетів України. На першому та другому курсах хапалася за всі можливості, а УКУ їх давав багато. Я безмежно вдячна засновникам та усій команді факультету прикладних наук за якість навчання та можливості, які допомогли мені стати Software Engineer у Google.

Крім того, додатково шукала можливості сама: волонтерила на ІТ-конференціях, на львівському TEDх, ходила на різні технічні мітапи. За перші два роки навчання відвідала понад 10 великих конференцій і ще кілька десятків мітапів — це допомогло мені побачити масштаб індустрії, які проблеми вона вирішує і які напрями розробки мені подобаються.

Перший рік навчання на програмі Комп’ютерних наук в УКУ

— Твій перший досвід з Google був на програмі Inside Look. Як дізналася про цю можливість? Що зробила, аби тебе відібрали?

У мене є таке правило: а чому б і ні?. Коли я бачу круту можливість, навіть якщо не маю достатньо навичок чи досвіду, все одно попрацюю над заявкою і подаюся.

Коли я вчилася в УКУ (2016–2020) вся комунікація у виші відбувалася у Slack. На моєму першому році заступник декана розмістив у каналі random оголошення про початок відбору на Google Inside Look (дводенна програма, яка ознайомлює студентів з процесом розробки та продуктами, які створюють у Google). Я відіслала своє резюме. І його відібрали.

Наступний крок  розмова з HR. Це 45-хвилинне інтерв’ю англійською по відеозв’язку. Мій тодішній рівень англійської я оцінюю як Upper-Intermediate (B2), і цього було достатньо, щоб без проблем розмовляти з інтерв’юеркою. Ми говорили про мої улюблені предмети в університеті, мови програмування і те, якими досягненнями я пишаюся. Мені було про що сказати.

Я розповідала про те, як влітку перед вступом в університет ми з друзями реалізували хардвер-проєкт Magic Mirror — дзеркало, яке показує погоду, плани з календаря та має вбудовану камеру, щоб фотографувати та зберігати галерею гардероба користувача. Про те, як ми з одногрупником організували хакатон, домовилися з факультетом про підтримку, знайшли фінансування та призи, залучили менторів і зібрали учасників. Разом з командою на іншому хакатоні створили візуалізатор думок у VR. Ми назвали його Mind Palace, бо фанатіли від серіалу «Шерлок». Там ми використали багато Google-технологій, що зіграло мені на руку. Демо цього проєкту я показала під час інтерв’ю з HR. Думаю, цим я дуже запам’яталася і тому мене обрали.

Таня з одногрупником організували хакатон UCU Open Data Challenge на першому курсі

Проєкт MindPalace на конференції GDG DevFest Ukraine 2017

Я отримала запрошення в Лондон наступного дня після мого дня народження. Класний вийшов подарунок :)

Якщо тебе обрали — зроблять усе, щоб ти приїхав. У мене був візовий консультант та агенція, яка відповідала за бронювання авіаквитків. І ось я тут, у Лондоні! Думаю, це був час, коли мої очі були найбільш широко розплющені за все життя.

У першу годину після прильоту на шляху від аеропорту до офісу Google я просто дивилася навколо, на все й на всіх. Мені здавалося, я героїня фільму! Я була в багатьох містах Європи, але Лондон вразив з першого погляду, він неймовірний.

— Що тобі найбільше запам’яталося на програмі Inside Look?

В організаторів добре виходить показати, як це бути програмістом у Google. Коли потрапляєш на Inside Look, бачиш одразу три сторони, які формують враження про компанію.

По-перше, це сама програма. У нас були tech talks, розповіді про культуру компанії, сесії, де нам детально розказали, як проходить технічне інтерв’ю, та вечірка, де мали змогу неформально поспілкуватися з інженерами Google. Усі говорили про три речі: відкритість, гнучкість, командну гру. «Найкраще в роботі тут  ти створюєш собі виклики щодня, щоб не відставати від колег»,  казали співробітники.

По-друге, робоче середовище. Комфортні робочі зони на будь-який смак, багато різної їжі, спортзал, безліч можливостей для навчання. Це був саме той офіс, куди я потім повернусь на стажування і роботу. Любов з першого погляду, як то кажуть.

По-третє, люди. Тут кожен відкритий до запитань і з радістю тобі допоможе. На стажуваннях я ще більше в цьому переконалася.

Найбільше з програми мені запам’яталася історія, яка показала, наскільки тут цінують зворотний зв’язок, навіть якщо ти студент і не маєш стосунку до компанії. Після одного з tech talk’ів доповідач запитав, чи є у нас ідеї, як можна поліпшити його презентацію. Я не з тих, хто боїться поставити запитання чи щось сказати (корисна навичка, вона мене далеко завела). Я порадила чіткіше сформулювати початкову тезу та підсумки презентації, зв’язати їх між собою. Наступного дня за ланчем він знайшов мене і подякував, ця порада йому допомогла. Тоді я відчула, що мою думку цінують, і ми з Google підходимо одне одному.

Два дні на програмі Inside Look завершилися. Я повернулася до Львова, а у вересні розпочався мій другий рік навчання в УКУ.

Таня на програмі Google Inside Look, літо 2017

— Чи контактували з тобою після програми Google Inside Look?

Зі мною сконтактували за кілька місяців після того, як я повернулась з Google Inside Look, і запропонували пройти співбесіду на STEP Internship. Це стажування для студентів 1–2 курсів спеціальностей, які пов’язані з Computer Science. Тривалість — 12 тижнів. І це унікальна можливість попрацювати на проєктах Google разом з інженерами.

Я пропустила найважчий етап — етап відбору резюме, оскільки в мене була рекомендація від програми Inside Look. Вважаю, що етап відбору резюме найскладніший, тому що тут найбільший вплив удачі на те, чи ти пройдеш. Google отримує багато тисяч заявок на стажування щороку, і є два способи збільшити шанси на те, що твоє резюме оберуть.

Перший — податися якомога раніше, найкраще першого ж дня після відкриття форми подачі (це можна відстежувати на сайті careers.google.com).

Другий — отримати рекомендацію від працівника Google. Я два роки поспіль писала рекомендацію для своєї знайомої, і восени 2019-го, коли вона навіть не подавалася на стажування, їй написали та запросили на співбесіди. Точно знаю, що рекомендації інтернів потрапляють до системи. У 2020-му я написала рекомендацію для іншої студентки УКУ, і вона пройшла успішно всі етапи відбору на стажування.

Вміти добре скласти резюме — навичка, яка потрібна кожному. Ми в УКУ вчилися це робити ще з першого курсу, завдяки цьому моє резюме відібрали на Google Inside Look. На наступних етапах рекрутери просили оновлене резюме, бо в базі було застаріле з минулого року, і я ще краще розібралася в тому, як його складати спеціально для подачі в топові техкомпанії. Я успішно проходила стадію резюме з Bloomberg, Facebook та Amazon. Ось моє перше резюме з 2017 року, яке я надсилала на Google Inside Look. А ось одне з останніх резюме 2020-го, яке я робила до роботи в Google, шукаючи фриланс-проєкт.

Я дуже рекомендую цей покроковий гайд, який створили мої друзі, що працюють у Google та Facebook. Там усе, що потрібно знати про те, як отримати роботу мрії в топ tech-компанії. Декілька неочевидних порад щодо складання резюме:

  1. Подивіться відео на YouTube англійською, де люди, які отримали стажування/роботу, розказують про своє резюме.
  2. Попросіть подивитися ваше резюме когось, хто вже працює в топ tech-компанії — знайдіть знайомих чи українців на LinkedIn.
  3. Погугліть офіційні рекомендації чи відео від компанії щодо резюме. Ось, наприклад, детальний ресурс від Google.

Є телеграм-чат, де публікують стажування у топових tech-компаніях — там дадуть зворотний зв’язок щодо резюме та допоможуть з усіма іншими питаннями. Також ось приклад добре складеного резюме.

Подача на стажування в топові техкомпанії — це навичка, яку можна опанувати. І якщо зробиш це добре — об’їздиш цілий світ :) Наприклад, я маю друзів, які були на п’яти різних стажуваннях у топових компаніях Європи та США.

Ще важливо розуміти, що подача на літні стажування в таких компаніях відкривається восени попереднього року. Наприклад, подача на літо 2022-го стартує восени 2021-го. Відіслати свою заявку на стажування у Google можна на сайті careers.google.com. Якщо ти тільки на першому курсі університету, пройти теж можливо, для цього існує STEP. Одна з моїх подруг з УКУ так і зробила. А тут перелік всіх стажувань на літо 2022 року.

— Наступний етап відбору — алгоритмічні інтерв’ю. Як ти до них готувалася?

Алгоритмічні інтерв’ю мені призначили на листопад 2017-го. У мене був місяць-два, щоб підготуватися. На програмі Inside Look всім учасникам подарували книжку Cracking the Coding Interview: 189 Programming Questions and Solutions. Рекомендую її тим, кого чекає технічна співбесіда до топових tech-компаній. Кожне інтерв’ю — це алгоритмічні задачі. Варто орієнтуватися на задачі легкого та середнього рівня на leetcode. На цьому ж сайті є перелік Google Interview Questions з актуальними типами задач.

Я просила заступника декана зробити mock interview (це «репетиція» справжнього інтерв’ю, коли хтось з відповідним досвідом проводить співбесіду, готує задачі тощо). Дуже вдячна, що він погодився. А ще в УКУ часто приїжджають гостьові лектори. Один з них  Остап Столярчук, інженер Google в Цюриху. Його я теж попросила провести тестову співбесіду. І таких пробних інтерв’ю у мене було, мабуть, з десять. Думаю, це стало вирішальним у тому, як я пройшла справжню співбесіду.

На жаль, на одній зі справжніх співбесід у мене був жахливий інтернет і вона пройшла не дуже добре. Попросили пройти ще третю. У грудні 2017-го я отримала відповідь про те, що технічна частина завершена успішно.

— Що відбувається після інтерв’ю? Як ти знаходиш проєкт і команду в якій будеш працювати? Чи можеш вибрати місто (Лондон, Цюрих) стажування?

Після технічної частини відбувається host matching  процес пошуку команди.

У всіх спеціалістів компанії, які шукають інтерна на літо (їх називають «хостами» від вислову to host an intern), є доступ до загальної бази кандидатів, які успішно пройшли інтерв’ю. Кандидати, своєю чергою, заповнюють опитувальник через гугл-форму, де пишуть, який мають досвід, і позначають сфери, якими б потенційно хотіли займатися (наприклад, Algorithms and Theory, Back-еnd, Compilers/Language Tools, Deep Learning, Distributed Systems and Parallel Computing, Front-еnd, Graphics and Imaging тощо. Там докладний список).

Також є поле з побажанням щодо локації офісу. Я знаю, деякі інтерни хочуть на стажування конкретно в якесь місто, наприклад Лондон, і тоді в анкеті просто вказують одне місто. Я хотіла в Лондон і знайшла там проєкт, проте чула, що якщо місця для інтерна в обраній локації не вистачить, кандидат може взагалі не отримати стажування і тоді треба чекати до наступного року. (Думаю, зараз ця проблема вже неактуальна, бо через пандемію всі стажування проходять віддалено.) Майбутній ментор і менеджер на основі твого опитувальника пропонують проєкт. Тут потрібні soft skills, щоб гарно себе презентувати. Якщо чесно, мій перший «хост-матчінг» пройшов не на всі 100. У перші 20 секунд я сказала, що хочу займатися Machine Learning, і мені сказали: «Ой, мабуть, тоді у нас немає для тебе проєкту». Проте подальша розмова і мої знання з Front-end врятували ситуацію, і проєкт таки знайшли. (І тут знову хочу подякувати УКУ. Вже на першому році навчання нам давали добрі базові знання. Нас вчили, як застосовувати різні інструменти та будувати demo, яке працює. Кожен курс завершувався практичним проєктом. Ми знали базові технології, мови програмування і web-програмування для того, щоб збудувати те, що цікаво).

Найважливіше, що допомагає пройти host-matching — це вміння себе презентувати і знайти спосіб запам’ятатися хосту. Наприклад, можна запитати: «Яких навичок чи досвіду мені бракує, щоб стати ідеальним інтерном для вашої команди та цього проєкту?». Коли отримаєте відповідь, буде шанс сказати: «Дякую, що поділилися, до речі, у мене є досвід, про який ви згадали», розказати про це та зробити себе «ідеальним кандидатом» :)

У січні 2018-го мені знайшли команду у варшавському офісі, а в лютому відправили контракт на літнє стажування.

Коли контракт підписано і треба готуватися до переїзду, компанія турбується, щоб усе минуло добре. Тобі дають двох персональних консультантів: один візовий, інший — з переїзду. Смішно згадати, але на стажування у Варшаву польську робочу візу отримати було складніше, ніж потім британську. Я тоді самостійно готувала багато документів і чекала у величезній черзі на вулиці біля посольства у Львові.

— Чим ти займалася на STEP Internship?

На стажуванні у Варшаві я працювала над внутрішнім сервісом моніторингу процесів, які виконуються на Borg. Це крутий проєкт, бо ним користується чи не кожен четвертий інженер в Google кожного дня. Працювала над фронтенд-частиною у парі з іншою STEP-інтерном, яка розробляла бекенд. Стажування пройшло дуже добре, бо ми зробили більше, ніж від нас очікували, і проявили ініціативу.

Нам поставили задачу розробити додатковий функціонал, який, на думку інженерів нашої команди, спростив би користування сервісом. Ініціатива полягала в тому, що ми призначили «user інтерв’ю» 5–7 інженерам в офісі, які використовують наш сервіс. Таким чином ми не тільки краще розібралися, як працює продукт, а й обґрунтували й уточнили поставлену задачу.

Я отримала позитивний зворотний зв’язок, і коли була на третьому курсі, мене запросили вже на Software Engineering Internship.

— Що нового ти вивчила / відкрила для себе на STEP Internship?

Найцінніше, що я здобула — це розуміння того, навіщо взагалі писати простий і якісний код. Я побачила масштаб компанії та велику картинку з середини, як на практиці працюють розподілені обчислення мільярдів записів даних, дата-центри та моніторинг стабільності систем. Я суттєво поліпшила свої навички написання коду та комунікації з іншими інженерами.

Фотографії з офісу Google у Варшаві, літо 2018

— Які етапи відбору ти проходила на Software Internship? Чим це стажування відрізняється від STEP? Над чим працювала?

STEP Internship — це програма для студентів 1–2 курсів, кожен інтерн працює у парі ще

з одним інтерном. Software Internship — програма для досвідченіших студентів старших курсів бакалаврату, магістрантів та PhD. Під час відбору фокусуються на вже зроблених проєктах і досягненнях. На цьому стажуванні кожен працює самостійно.

Мені дали хороші рекомендації на першому стажуванні, тому я не проходила жодного технічного інтерв’ю, був лише host-matching. І все минуло вдало! Мені було дуже легко отримати робочу візу в Лондон, тому що всі документи підготували за мене, я просто їх роздрукувала, прийшла з паспортом в посольство і вже за тиждень забрала свою візу.

Я дуже хотіла повернутися в Лондон після свого першого візиту на Google Inside Look у 2017. Це літо стажування 2019-го було офіційно найкращим літом у моєму житті.

Стажування у Лондоні, літо 2019

Над проєктом я працювала вже сама і була залучена до продукту AdSense, а точніше команди AutoAds. AutoAds аналізує вебсайт, знаходить найкращі місця для розміщення реклами та залежно від контексту пропонує релевантні оголошення.

У мої обов’язки входило оптимізувати back-end частину та придумати, як ми можемо розв’язати задачу, використовуючи менше даних. Вдалося отримати хороші результати й добре їх презентувати в кінці стажування. Моя хост казала, що я «self-managing intern» :)

Стажування в топовій tech-компанії — це нові друзі з усіх куточків світу! Ми з друзями-інтернами поїхали в road-trip Ісландією, на музичний фестиваль в Берліні й на вихідні в Амстердам. Я побувала в лондонських офісах Facebook, Bloomberg, Jane Street та Palantir. Досі підтримую зв’язок з тими, кого зустріла на стажуванні, і тішуся, що ці люди є в моєму житті.

Під час подорожі з друзями-інтернами по Ісландії, літо 201

— Чи достатньо зарплати інтерна для комфортного життя під час стажування?

Більш ніж достатньо, я відкладала доволі великі для себе суми на той час і оплачувала потім навчання в УКУ з грошей, зароблених на стажуванні.

Оголошувати точну зарплату я не можу, проте є дані на Glassdoor. Згідно з цим ресурсом, зарплата інтерна в Google влітку 2019-го становила приблизно 2900 фунтів (103 тис. грн), до того ж стажерам виплачують relocation bonus, якщо вони приїжджають з інших країн. У моєму випадку на обох стажуваннях бонус більше ніж повністю покривав вартість життя на все літо. Зарплати у Варшаві та Лондоні відрізняються і залежать від вартості життя.

Моє лондонське стажування розпочалося 24 червня, а зарплату і бонус отримала 25 липня (його нараховують разом з першою зарплатою). Є можливість отримати аванс на першому тижні роботи, я нею скористалася.

Варшава мене приємно здивувала. Там добре розвинена транспортна система, оренда міських велосипедів за копійки, хіпстерські кафе та красиві парки. Я жила з хлопцем, і ми винаймали квартиру на Airbnb за 640 євро на місяць (2018 рік). Транспорт обходився дешево, бо я придбала карту на три місяці (з міжнародним студентським посвідченням ISIC половина загальної вартості). Я вже згадувала, що у Google багато смачної та здорової їжі на сніданок, обід та вечерю. Тому вдома я майже не готувала.

Лондон неймовірний. Я рада, що повернуся на full-time у це місто, коли буде безпечно переїжджати й знову відкриють офіси після COVID-19. Для мене це місто контрастів і культурного різноманіття. Місто, де всі почуваються як вдома. Який би настрій в тебе не був ввечері — ти знайдеш куди піти.

Щодо витрат — я ділила 3-кімнатну квартиру, яку ми орендували через Airbnb ще з трьома інтернами з Google, Bloomberg і Jump. У нас був камін, внутрішній дворик і барбекю, ми навіть влаштовували там вечірки кілька разів :) Платили по 800 фунтів на місяць кожен. Загалом життя (житло, транспорт, харчування, розваги тощо) мені обходилось у 1500–1700 фунтів.

— Чим тобі подобається стиль роботи у Google загалом?

У Google повний робочий день становить 8 годин. Хоча тут можна проводити не 8 годин, а усі 10 (за власним бажанням, звичайно), або 6, якщо за цей час встигаєш якісно виконати свою роботу. Кожна команда обирає стиль, за яким працює: хтось має спринти за Scrum чи Agile, а хтось просто збирається разом раз на тиждень для планування і тімлід веде цю зустріч. Одна з практик, яка мені подобається, — це регулярні зустрічі 1:1 з менеджером, де ви можете говорити про все що завгодно — їх проводять щотижня чи що два тижні.

Коли ти приходиш в Google, перші 6 місяців тебе називають noogler :)

Тут вчишся програмувати з нуля. До кожної мови програмування тут є свій стиль розробки, свої фреймворки та бібліотеки.

Насправді потрібно витратити багато часу, щоб зрозуміти, як це все працює. Через те, що я була на двох стажуваннях, нині мені набагато простіше. Стандарти розробки дуже високі! Майже кожен рядок коду буде покритий тестами.

Кожен офіс має особливий дизайн інтер’єру. У Варшаві, наприклад, 11-й поверх повністю присвячений темі космосу, майбутнього і роботів. Тут можна побачити героїв зі Star Wars чи поспати у Nap Room з планетами замість світильників.

У більшості офісів є спортзал, душ, кімнати для сну, ігрова кімната, музична кімната з інструментами, бібліотека, на кожному поверсі мінікухня з холодними та гарячими напоями, снеками, фруктами. В деяких з цих кімнат можна працювати. Мені це подобалося, бо не треба кожного дня сидіти за своїм столом, можна взяти ноут і працювати з бібліотеки чи зони відпочинку.

Компанія має понад 150 офісів по всьому світу, і можна працювати віддалено з будь-якого з них. Наприклад, я домовилася зі своїм менеджером, що можу кілька разів за стажування працювати з іншого офісу Європи  наприклад, з Берліна чи Амстердама. Таким чином я могла в четвер їхати в іншу країну в подорож, у п’ятницю працювати там в офісі й мати цілі вихідні в новому місті. Наразі я вже була в офісах в Цюриху, Амстердамі, Берліні, Варшаві, Вроцлаві та Лондоні. У Києві теж є офіс. Щоправда, він дуже маленький і там немає інженерів.

Офіси Google у Лондоні та Варшаві, 2019/2018

— Що ти можеш сказати про середовище та людей, які тебе оточують в Google?

Одна з найцінніших можливостей на стажуванні, та й на роботі — це те, що можна попросити про допомогу у будь-якої людини в компанії. Звісно, малоймовірно, що тобі відповість СЕО Google Сундар Пічаї, проте у 99% випадках дадуть відповідь. Власне, про це говорили на tech-talks під час мого першого візиту в Лондон. Я писала людям в Америці, які працювали над технологіями, які я використовую у своїй роботі. Вони швидко й вичерпно відповідали.

Ще одна вагома перевага  доступ до мережі контактів. Можна з будь-ким у компанії разом пообідати чи сходити на каву без будь-яких упереджень. Діє програма, яка додає тобі в робочий календар ланч з людиною в офісі, яка теж бере участь у цій програмі та вказала, що хоче піти на ланч того дня. Класно таким чином зустрічати людей з інших команд.

Також в Google є різні групи за інтересами, наприклад майстер-класи з кулінарії. Якщо маєш класний рецепт своєї національної кухні — можеш і сам провести урок. Влітку 2019-го в лондонському офісі ми з подругою вчили інших працівників Google варити борщ.

Постійно проходять так звані Talks at Google з лідерами думок. Під час стажування в Лондоні мені пощастило потрапити на одну з таких зустрічей з Марком Менсоном, автором книжки «Витончене мистецтво забивати на все» (The subtle art of not giving a f*uck). Тепер маю книжку з автографом.

Talks at Google з Марком Менсоном

— Як відбувається процес переходу від інтерна до full-time працівника?

Тут важливий момент: для подачі на стажування необхідно бути студентом. Якщо ти випускаєшся наступного року після стажування і не продовжуєш навчання, то пропонують процес конвертації в full-time працівника. Якщо ж продовжуєш навчання після бакалаврату на магістратурі або PhD — кар’єра інтерна продовжується. Я чітко знала, що не хочу йти на магістратуру, тому обрала перший варіант. Актуальні вакансії можна подивитися на сайті компанії.

Для кожного «конвертація» — це індивідуальний процес, який залежить від кількості стажувань і фідбеку менеджерів. У мене не було технічних інтерв’ю під час переходу на full-time через гарні рекомендації. Тебе питають про те, в якому офісі ти хотів би працювати й над яким продуктом чи з якими технологіями. Мені сподобалося займатися AdSense, і це стало моїм пріоритетом при виборі команди на full-time.

Нині я Software Engineer в Google London і працюю над тим, щоб Google AdSense, продукт для монетизації вебсайтів, ставав кращим. Наша команда має багато різних проєктів як з front-end, так і з back-end — тут великий вибір того, чим займатися, і можливостей впливати на те, скільки грошей заробить Google. Перші кілька місяців я була noogler’ом (new googler). Основна задача для цього періоду — це багато вчитися і знайомитися з код-базою команди.

Мій перший проєкт був дуже масштабним і полягав у тому, щоб зробити міграцію бекенд-частини продукту (data pipeline, що обробляє мільйони записів даних) з однієї технології на іншу. Це був відверто складний для мене проєкт, але я щаслива, що почала саме з нього. Мені треба було написати дизайн нової системи, код реалізації та продумати всі деталі моніторингу. Мій менеджер сказав, що завдяки цій міграції ми позбулися 15 000 рядків коду, а це близько 50 SWE-років накопиченої складності :)

Наразі працюю віддалено, переважно з Києва, інколи з інших міст України, а зараз з Індонезії — мій менеджер легко погодив роботу з-за кордону на кілька тижнів. У мене неймовірна та дружня команда, і я відчуваю це навіть віддалено. Я знаю, що можу довіряти своєму менеджеру, і він допомагає мені не тільки з технічними питаннями, а й впоратися зі стресом, пов’язаним з роботою над проєктом, чітко та зрозуміло комунікує зі мною питання зарплати та акцій компанії, які я отримую, а також все, що стосується performance review.

— Як ти думаєш, що допомогло тобі отримати роботу мрії?

Перше — я вірила, що варта цього. Пам’ятаю, на початку першого курсу університету в нас було завдання зробити презентацію про роботу в компанії мрії. Я не обрала тоді Google, не все так очевидно :) Але один з моїх одногрупників обрав, проте в кінці презентації посміявся і сказав, що це неможливо і він не вірить, що таке станеться. Ми з другом тоді здивувалися і пізніше обговорили, що не хочемо ставити собі обмеження :) Зараз я в Google, а мій друг став працювати у fully-remote компанії до того, як це стало мейнстримом, і має змогу бути digital-nomad’ом, як і мріяв тоді, на першому курсі.

Друге, як кажуть у нас в УКУ: «Великого бажайте!». У мене є такий ритуал: в кінці року підбивати підсумки та писати цілі на наступний. Я почала це робити ще в кінці 2015-го, і дуже круто бачити, скільки всього мені вдалося! Коли у 2016 році я формувала цілі на 2017-й, я написала: «Отримати стажування в одній з найкращих компаній України». Потім подивилася, перечитала, подумала: «А нащо себе обмежувати Україною?» — і залишила «Отримати стажування в одній з найкращих компаній». 2017-й — рік, коли я побувала в офісі Google на програмі Inside Look і отримала офер на перше своє стажування.

І як би мотиваційно це не звучало: сподіваюся, після прочитання моєї історії й ви повірите в себе, приберете обмеження в голові та зробите перший крок до роботи мрії. Успіхів!

👍НравитсяПонравилось60
В избранноеВ избранном18
Подписаться на автора
LinkedIn



Підписуйтесь: Soundcloud | Google Podcast | YouTube

Лучшие комментарии пропустить

Це дуже крута історія, щиро захоплююсь людьми, які у свої 17-23 роки(бакал + магістерка) вміють самоорганізовуватись, мають конкретні професійні та життєві цілі і не витрачають золотий час на фігню, як це зробив я(пиво на лавочках, комп’ютерні ігри і веслання на гнилому сапорті на галері) і все це в паралель з «навчанням», звісно.
ДУУУУУУУУУУУУУЖЕ хочеться відправити цю статтю 16-ти річному собі, але нажаль, а може й на щастя, це неможливо.

Також підтримую одного з попередніх ораторів про те, що дуже добре, що ти не обрала КПІ бо навряд чи досягла б і половини з вищеописаного.
Стара закостеніла неактуальна програма, преподи, які читають з листочків текст, що був написаний у 1983-му, повна відсутність людяності і небажання тебе в принципі чогось навчити, лише відбути час на парі і перевести якомога більше людей з бюджету на контракт.
КПІ, ФІОТ 2007-2013 р.

Ну просто аплодую! Це реально круто. Особливо рад за випускницю мого Русанівского ліцею :) Дуже круто, що обрала провідний УКУ, а не класичний КПІ. Дуже доросле та професійне рішення. Так само цікаво з такою швидкою кар’єрою закордоном!

Ну і респект за статтю українською :)

150 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Дуже надихає, дякую за статтю!

Готувалась до співбесід прям як профі.

Мій менеджер сказав, що завдяки цій міграції ми позбулися 15 000 рядків коду, а це близько 50 SWE-років накопиченої складності :)

Дуже цікаво було б розкрити цю тему детальніше. На жаль у нас не дуже часто замислюються як кількість рядків коду впливає на складність його підтримки в майбутньому. Ще не бачив на ДОУ жодної статті на цю тему, тому ось хай буде ідея для тих, хто може поділитися досвідом.

Середній час роботи в гуглі середнього працівника не більше 3.5 роки, для порівняння адоб 5-7 років

История хорошая, девочка наверняка очень талантливая, жаль только что Гугл сегодня — далеко не корпорация добра.

Гугл сегодня — далеко не корпорация добра

Наче був хоч колись.

чет прекрасное запаздывает с ответочкой. Сдулись, тигры?

Так а тут особо то и обосрать нечего поэтому статьи скорее всего и не будет.

Без прямого отношения к героине статьи, но мне всегда был интересен такой вопрос.
Насколько сильна, и есть ли вообще корреляция между ранними достижениями и длительным успехом?
Все-таки карьера это марафон, а здесь мы видим резкий хороший старт.
Насколько сильно такой старт обещает хорошую долгосрочную карьеру?

Наберется сейчас опыта и лет в 27 пойдёт свою компанию откроет

Или нет. Писать программы и делать компанию несвязанные навыки.

И тем не менее шанс того что она этот навык получит в гугле гораздо выше, чем если бы она устроилась в условный епам

Да ну. С чего бы в этом плане Гугл отличался от Епама?

Действительно, одно и то же

В плане скиллов для открытия своего? Одно и то же.

Я надеюсь ваши знания о том как оно в гугле исходят пусть и не с вашего личного опыта, но хотя бы от первоисточника, с которым вы лично знакомы (читай друг там работает на 5+ уровне и много раз обсуждали каково оно там)

Пара старых коллег работает.
И жена :(

Я не к тому что там не круто.
Я к тому что убей не вижу как это поможет открыть свой бизнес.

1. Строчка в резюме. Куча стартапов указывают что фаундеры экс-фаангеры
2. В гугле, если правильно использовать существующую систему, можно нехило прокачаться. У моей подруги был проект — проинтервьюировать другие команды/бизнес юниты, найти pain point, решить их проблему. Это ровно то что делают стартапы(компании). Думаю если у неё был, как часть девелопмента ее карьеры, то и у других может быть.
3. Все таки технический уровень среднего гуглера выше уровня среднего епамера. При адекватных soft and leadership skills (которые тоже можно прокачать в хорошей компании) это прямой путь в СТО

3. Все таки технический уровень среднего гуглера выше уровня среднего епамера. При адекватных soft and leadership skills (которые тоже можно прокачать в хорошей компании) это прямой путь в СТО

сто годный бизнес в штатах что-то 280 млн машин на что-то 320 млн жителей

В 21 веке университет все еще связан с религией...

і це комусь заважає? православним ніхто не заважає відкрити такий саме універ та викладати на математику і ко

Просто это странно. Университет это все-таки и наука тоже. Религия к науке отношения не имеет, скорее ее антипод

Религия к науке отношения не имеет

А філософія — має? А ідея ідеального до математики? А ідея творіння для інженерії? А творіння всього з нічого — до теорії великого вибуху?

Чи для вас релігійність — це тільки бабці із свічками?

ну саме в школах при монастирях чи завдяки попам люди навчились грамоти. та сама києво-могилянська академія.

Это немного не то. Массовое и дешевое книгопечатание должно было устранить обучение грамоте в церковных учреждениях. А тут, похоже, религия решает психологические проблемы неокрепших умом студентов....

Антипод? Папа Іван Павло ІІ любив зустрічаитсь з невіруючими вченими, тому що вважав, що істина завжди веде до Бога.
Фізики проти Бога?
Орест Григорчак — лідер спільноти «Благословення», кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри теоретичної фізики ЛНУ імені Івана Франка

Пара частных случаев это доказательство?

Доказ чого? Релігія і наука відповідають за різні сфери діяльності людини. І так, іноді вони перетинаються і існують конфлікти. А де не існують? Чи етично проводити досліди на тваринах? А на людях? А на дітях? Ембріонах? Як сприймати досліди німців у концтаборах? (конфлікт науки і моралі)
Коли дані досліджень фармкомпанії підтасовують щоб продавати свій продукт?
І т.д.

Все, що ви перерахували — це питання світського гуманізму, а не якоїсь релігії. Із світським гуманізмом, до речі, у релігій також багато конфліктів.

Гадаєте треба їх заборонити? Може спалити?

А почему такой агрессивный? Вашу религию задели?

Представитель православнутых коммунистов, стандартный. Человек недалекий, но думающий что знает все.

у религии самое большое комьюнити, которое может финансировать проекты типа такого. У католиков намного проще сейчас отношения с наукой, чем у православных.
Также следует помнить что всякие Мендели(Грегор) были именно монахами.

С учетом уровня грамотности населения и отсутствия массовых/дешевых учебников в те года, такой себе аргумент в пользу ученого монаха.

Відсутність релігійних кафедр не зробило упішніше могилянки, Шевченки та політєхі за Львівський УКУ :)

Когда уменьшится поток абитурентов, они тоже опустятся до методов психологической обработки будущих абитурентов, как у частных ВУЗов.

Що це за фрукт «Методи психологічної обробки»?
Наведіть приклади, цікаво

Думаю там верят только в религию доллара.

Приватний ВУЗ, можуть назватись хоч «Кєкса і сєкса» хоч Академією мистецтв ім. Шикльгрубера

Министерство образования и науки Украины не пропустит ВУЗ с таким названием и не выдаст ему лицензию.

Супер, мотивирует прямо ) Успехов в дальнейшей карьере!

Крутяк, радий за авторку :)

А если сравнивать обучение в УКУ (75к в год) и государственные технические универы Чехии (на чешском бесплатно, но есть сопутствующие траты) — есть ли смысл выбирать УКУ?
А за цель попасть на стипендию и её достижение — тут однозначно лайк :)

Думаю стоит выбрать УКУ из-за очень мощного окружения в которое легче «влиться» чем в чешское.

Крута дівчина! Успіхів тобі й наснаги на все життя!

Радуют такие истории из Родного Лицея)

хорошая история, целеустремленно :)

Ну просто аплодую! Це реально круто. Особливо рад за випускницю мого Русанівского ліцею :) Дуже круто, що обрала провідний УКУ, а не класичний КПІ. Дуже доросле та професійне рішення. Так само цікаво з такою швидкою кар’єрою закордоном!

Ну і респект за статтю українською :)

Це дуже крута історія, щиро захоплююсь людьми, які у свої 17-23 роки(бакал + магістерка) вміють самоорганізовуватись, мають конкретні професійні та життєві цілі і не витрачають золотий час на фігню, як це зробив я(пиво на лавочках, комп’ютерні ігри і веслання на гнилому сапорті на галері) і все це в паралель з «навчанням», звісно.
ДУУУУУУУУУУУУУЖЕ хочеться відправити цю статтю 16-ти річному собі, але нажаль, а може й на щастя, це неможливо.

Також підтримую одного з попередніх ораторів про те, що дуже добре, що ти не обрала КПІ бо навряд чи досягла б і половини з вищеописаного.
Стара закостеніла неактуальна програма, преподи, які читають з листочків текст, що був написаний у 1983-му, повна відсутність людяності і небажання тебе в принципі чогось навчити, лише відбути час на парі і перевести якомога більше людей з бюджету на контракт.
КПІ, ФІОТ 2007-2013 р.

Не у всіх є 40 000+ грн на рік для навчання. УКУ — це приватний вуз, тому є плюси і мінуси. В Києві і не тільки є пристойні вузи, де можна здобути якісну освіту, було би бажання вчитись. Можливостей, книжок, ресурсів — море, океан.

Загалом, не місце красить людину, а людина місце.

Завжди є можливість програмісту-практику піти прочитати курс лекцій в якийсь з вузів України та передати знання комусь з молодих в поколінь. Бо якщо ніхто не займається просвітництвом та освітою підлітків / студентів, то «інфоцигани та інші» будуть промивати голову молоді.

В КПІ 20/21 роках вартість навчання на ІТ напрямках складає
pk.kpi.ua/...​ads/2020/05/Price2020.pdf 24600 — 33300 грн. Порівняно із 40к на рік в УКУ різниця невелика, якщо брати на рік.

Можливостей, книжок, ресурсів — море, океан.
Загалом, не місце красить людину, а людина місце.

Це все чудово на папері і майже не працює для підлітків, якими, по суті, є студенти до 3 курсу.
Коли в тебе мінімум життєвого досвіду і немає правильних орієнтирів, до одного місця вся сила інтернету. Потрібне правильне академічне оточення, яке покаже хороші приклади, а місцями явно вкаже що добре, а що погано.
Хз як зараз, але академічне оточення КПІ було досить деструктивним, яке не намагалося навчити, а тільки примушувало тебе постійно «мутитися». Були звісно окремі викладачі та окремі епізоди адекватності і навіть допомоги, але на загальному фоні вони лише підтверджували загальну тенденцію.
Тому людина красить місце, коли вона має відповідний набір «фарб» і знайє як цими фарбами «красити» місця навколо тебе, а коли ти приходиш чистим аркушем, то тут якраз на тебе виливається весь бруд реальності.
І ще один неприємний сайд-ефект від старого відірваного від ринку препода з листочком: Він вимагає аби ти сидів на його парі, вчив, здавав, робив лаби по саме його старій неактуальній програмі.
Коли ти вимушений витратити N годин на малопотрібний матеріал, примусити себе витратити ще N годин на новий, крутий, актуальний матеріал, який ти знайош на курсері чи просто скинули знайомі набагато важче. Принаймні точно важче ніж аби ти сів і почив вчити правильні речі від початку.

Завжди є можливість програмісту-практику піти прочитати курс лекцій в якийсь з вузів України

Оце вже ні)
Навіть тут на ДОУ було декілька статей про те, як практики з компаній читали курси і як вони через рік-два тікали з ВУЗів без бажання повертатись. Якщо коротко — бюрократія, вітсутність матеріальної винагороди, тра*ння мізків по різним приводам.
Та й для того аби тебе взяли читати якийсь курс, ти повинен 10 разів довести, що ти не верблюд.
Просто сказати: «Я вже 10 років працюю і доріс до техліда чи СТО» недостатньо.

Ще раз повторю, можливо, сталось диво і ситуація змінилась, але станом на 2007-2013 роки в КПІ творився деструктивний мрак.

Тут указана стоимость на специальность «Комп’ютерні науки» 75000 грн/год vstup.ucu.edu.ua/...​avrat/computer_science_2 . Разница почти в 3 раза, у 95% абитуриентов в Украине нет возможности платить столько за обучение. КПИ/КНУ, несмотря на свои недостатки, остаются отличными социальными лифтами для абитуриентов из небогатых семей.

Недавно в иммигрантской теме обсирали кредиты на обучение. Вот тут такой кредит бы помог очень сильно. Да, для студента 75к в год это большие деньги, но потом через пару лет она смогла бы их легко отдать с нескольких зарплат.

При кредитах ці 75 швидко б перетворились в 300-400

Нехай навіть і 400к грн. при наявній інфляції і майбутній зарплаті в доларах віддасть за рік часу.

При кредитах ці 75 швидко б перетворились в 300-400

1 — почему? если это государственная программа то цены могут быть вполне под контролем.
2 — такие стипендии могут выдавать фонды/ИТ компании.
3- даже если и так то такие деньги можно будет вернуть за пару лет без напрягов

у 95% абитуриентов в Украине нет возможности платить столько за обучение.

Тут погоджуся, нажаль, для багатьох родин 75к в рік, а таких років має бути 4 мінімум, це майже непідйомна сума, нажаль. В такому випадку дійсно вдвічі-втричі дешевший КПІ може стати рішенням. Та й якщо на те пішло, поступити на бюджет відносно легко, на той самий ФІОТ був конкурс 2-3 людини на місце, точно не памятаю, коли я поступав.

Дуже великим компенсатором для абітури є те, що зараз існує ДОУ, існує ця тема і цей коментар, в студентські мої роки, нажаль, такого не існувало.

Підозрюю, що на ФІОТ зараз дуже великий конкурс на бюджет. Коли я був абітурієнтом років 17 тому, то цікавився, і тоді на ФІОТ був конкурс більше восьми чоловік на місце, а задачі з математики на вступних екзаменах до ФІОТ були значно вищого рівня складності, ніж на обраному мною факультеті.

Нет возможности платить у родителей этих детей. Это ж как надо ненавидеть своё дитя, чтобы не дать ему возможности получить хорошее образование.

таке ж було і 2002-2008. Апофеоз приниження був на здачі диплому, де комісія ржала, читала новини з газети, бігала подивитися «чи уже накрито», вкінці сказати «работа полное гавно». Слава богу, що на своєму захисту, я одразу зупинився і замовчав, преподи трошки осіли і робили вигляд, що слухають. (вкінці сказали мало формул і взагалі що таке сервіс орієнтована архітектура, навіщо вона треба, іди в жопу, сідай.).

але, були і круті преподи: СУБД, чемоданчікі з асемблером, ТЕМК, компьютерна начерталка, схемотехніка, мій дипломник, який просував сучасне (SOA в 2006-2008 роках ще і ніхто не чув, а він уже нам втирав і я з колегою зробив диплом по цій темі).

Через чотири роки забув, що не забрав диплом і пішов за ним. В деканаті сидять ті ж шмари жековські, почали виганяти мене тапками, бо у них обід в 11 ранку. Ледь замовив пластик...

Але от цікаво порахувати, скільки в гугл попало з УКК (як на мене це повна шарага), і скільки з КПІ — КНУ. Тому вибір очевидний.

Але от цікаво порахувати, скільки в гугл попало з УКК (як на мене це повна шарага), і скільки з КПІ — КНУ.

ну тогда надо считать в относительных единицах. Потому что КПИ+КНУ наверное под 80к студентов

так там 40к — це всякі дурфаки. на ФІОТ потік був 100 людей на кафедру. Тобто 400 десь одночасно навчалося. Помножити на 4 кафедри — десь під 2000 студентів. Це ще не викинувши всяких заочнутих

Зря ви так про дурфаки. Не ФІОТом єдиним. Наприклад, з моєї кафедри ФЕЛ є випускники, які працюють/працювали в Google (ex Viewdle) та в Тesla. Так, звісно саме таких одиниці, але більшість успішно працює в IT на звичних галерах. Також толкові колеги були з факультету прикладної математики та ІПСА

Фел це не дурфак. Сьомий корпус — от то зборище дуріков: філологи, соціологи, іняз і тд...

Кмк там 7й этаж это филиал Ада на земле. Вот эта вот кафедра Нариснои геометрии и инженернои графики;(

Отлично и кратко описали почти всю суть разочарования от университетского образования!
Ни окружение ни программа совершенно не способствовали получению качественного образования.
При этом не могу сказать что попадалось так уж много откровенно плохих преподавателей (один из самых запомнившихся — с какого то из направлений информатики (СумДУ), с лабами в тетради на сравнение архиваторов и оценивание по качеству оформления sick!), но и стремящихся научить чему то — тоже по пальцам пересчитать. Они были, но скорее как исключение в общей массе.
А уж про стремление окружающих студентов учится лучше даже не начинать...

Це дуже крута історія, щиро захоплююсь людьми, які у свої 17-23 роки(бакал + магістерка) вміють самоорганізовуватись, мають конкретні професійні та життєві цілі і не витрачають золотий час на фігню, як це зробив я(пиво на лавочках, комп’ютерні ігри і веслання на гнилому сапорті на галері) і все це в паралель з «навчанням», звісно.

Да ну, как раз 17-23 это то золотое время, когда меньше всего стоит ставить какие-то жизненные и проф. цели. Время и правда золотое, которое всегда буду вспоминать с теплотой. Начало-середина 2000-х, разцвет субкультур, разноцветные ирокезы, безумная одежда, крутые поездки на концерты и фесты, трэш и угар. Такое только раз в жизни бывает. Кстати, некоторым такая бурная юность не помешала потом работать в тех же FAANGах.

Так з грошима можна відпочити значно веселіше, ніж без грошей. Наприклад, заробити у якомусь умовному лондонському гуглі до 23х років багато грошей, а потім ті ж 6 років весело відпочивати з ірокезами, шаленим одягом, крутими поїздками на концерти й фестивалі — з грошима це буде зробити значно легше і приємніше, ніж без грошей. Та і насправді якщо працювати в фаангах так, як автор, віддалено, то можна весело відпочивати навіть в процесі роботи — он героїня статті взагалі з Індонезії працювала. Та і наскільки я зрозумів політику фаангів, вони не відмовляють кандидатам з ірокезом, і не звільняють співробітників, якщо вони заведуть собі ірокез уже в процесі роботи.

У вас какая-то фиксация на ирокезах, аж три раза зачем-то упомянули:) Ну и на деньгах еще. А юность и молодость за деньги не купишь. Потом вспоминать, что в 19 лет педалил по 8-10 часов в офисе и ездил раз в год на Бали (та еще помойка, кстати), а до этого упарывался в универе, а еще раньше в школе? Не, можно потом, конечно, сойти с ума, уйти из Гугла, сделать ирокез и быть самым пожилым на танцполе, но ведь сам же будешь понимать, что всему свое время.

Я поясню, чому в 19 краще попедалити в офісі, а в 23 зробити ірокез і бути найстарішим на танцполі. Справа в тому, що в топових фізико-математичних ліцеях країни дають дуже хорошу базу, яка вже прямо відразу ж після закінчення ліцею дозволяє успішно проходити співбесіди у фаанги. Було б шкода не скористатися такою базою, адже знання швидко забуваються, якщо їх не використовувати. Тож такий шлях — в 16 закінчити найкращий фізмат ліцей країни, в 20 — закінчити найкращий в країні вуз за напрямом комп’ютерних наук з кількома стажуваннями в Гуглі за плечима, три роки з України попрацювати в лондонському офісі Гугла дає змогу в 23 роки мати власне житло в Києві і гроші на життя та веселі розваги на шість років наперед. А 23 це ж не пенсіонер, це ще молода людина, і веселитися в цьому віці можна настільки ж шалено, як і в 17, а то й шаленіше. Зате ті зусилля, які в ліцеї було витрачено на вивчення точних наук, принесли максимально ефективний результат.

То, что вы описали, для меня звучит так, будто у человека не только юности не было, но еще и детства. И человек тупо в 23 выходит на пенсию с выжженым мозгом и глазами. Еще вы откуда-то взяли магическое число «6 лет». Почему именно 6? И что будет потом?
А вообще для меня очевидно, что героиня статьи — обычный нолайфер и безумные развлечения ей не грозят. Короче, очередной герой для итальянского сайта.

Ну так в дитинстві, коли потрібно слухатися батьків, тим більше не вдасться весело розважитися — батьки не дозволять. Магічне число в 6 років я взяв з Вашого допису:

как раз 17-23 это то золотое время

23-17=6
А взагалі Ви підняли цікаву тему. За моїми спостереженнями, розробники ПЗ, які навчалися в топових фізико-математичних ліцеях країни, чомусь не поспішають народжувати дітей. Таке враження, ніби їм не вистачило дитинства, і вони намагаються надолужити його, довше живучи безтурботним життям без значної відповідальності. Хоча можливо, я просто знаю недостатньо багато таких розробників. Хотілося б знайти більше статистики з цього приводу, бо я, наприклад, не впевнений, чи варто моїм дітям навчатися в таких ліцеях. Я частенько шкодував, що не маю настільки хорошої підготовки з школи, як випускники згаданих ліцеїв, але можливо, даремно шкодував.

У меня уже скоро ваше имя будет ассоциироваться со словом лицей) Не по одной теме же видно что у вас фокус на образовании и на непонимании окружающих которые говорят о том что это «один из» и притом не самый надежный путь к «успеху.»

З цього приводу у мене міркування наступні. Оскільки все одно дитині доводиться проводити час у школі, то нехай проводить там час з користю, тобто навчається в найкращому ліцеї, а не в звичайній школі. Ну а раз уже дитина доклала зусиль, щоб навчитися в ліцеї проходити фаангівські інтерв’ю, то варто скористатися цими навиками якомога швидше, поки вони не втратилися через відсутність практики.

За моїми спостереженнями, розробники ПЗ, які навчалися в топових фізико-математичних ліцеях країни, чомусь не поспішають народжувати дітей.

тут дело не в лицеях. У нас было несколько одноклассниц / однокласников которые родили после школы в свои 17-18 лет. Тут скорее так что успешные люди, которые строят карьеры или ставят какие-то серьезные цели — не спешат заводить детей в 18 лет. Просто таких людей больше среди выпускников лицеев чем ЗСШ 306 на троещине

Так це інший спосіб втекти від значної відповідальності — народити дітей до того, як почати заробляти достатньо для їх утримання, таким чином частково переклавши відповідальність на своїх батьків. Я вчився в університеті з випускником одного з кращих фізико-математематичних ліцеїв України — на початку навчання він найкраще з групи знав фізику та математику, але він не старався під час навчання в університеті. Дитина в нього народилася ще до того, як я закінчив університет. Наскільки я розумію, через те, що в ліцеї дуже великі навантаження, деякі діти настільки від цього стомлюються, що потім довго відпочивають від навантажень, і намагаються обрати роботу, що не потребує настільки ж великих інтелектуальних зусиль, як навчання в кращих фізико-математичних ліцеях в країні.

Так прикол в тому, що ні один фаанг не візьме на роботу вчорашнього 16-18 річного школяра, навіть дуже геніального переможця міжнародних олімпіад з програмування, як інша дівчина із сусідньої теми.
На стажування, ЯКЩО СТУДЕНТ, візьмуть, а на роботу тільки після диплому бакалавра.
Відповідно, знання треба не просто тримати актуальними в голові, а ще й роширювати їх універською програмою + літкодом, якщо хочеш таки у фаанг.

А взагалі, у всьому має бути баланс, ворк-лайф-стаді баланс, тоді все буде норм, перегинати в один із боків це деструктивно.

Ну, згідно зі статті я зрозумів, що інтерв’ю з вирішуванням задач героїні статті довелося пройти лише один раз, всього лише через півтора року після закінчення ліцею, який дав їй хорошу базу. Тобто в принципі, для того щоб потрапити на роботу в Гугл після отримання звання бакалавра, після того інтерв’ю з задачками на початку другого курсу уже і не обов’язково було тримати отримані в ліцеї знання актуальними та ще й розширювати університетською програмою, потрібно було лише добре робити свою роботу на стажуваннях, кожне з яких, наскільки я зрозумів, було лише влітку. Словом, керівництво до дій для бажаючих гарно повеселитися в молодості наступне — в школі, поки батьки не дозволяють веселитися як слід, повчитися в якомусь із кращих фізико-математичних ліцеїв країни (Русанівський ліцей, Лідер, ФМЛ). Перший курс тримати отримані в ліцеї знання актуальними, вирішуючи задачки на тому ж літкоді. На початку другого курсу успішно пройти інтерв’ю у Гугл — і починати веселитися, в університеті вчитися без напряга, на трієчку, тільки щоб не вигнали. Веселитися три роки, напрягаючись лише влітку на стажуваннях в Гуглі, щоб отримати хороші рекомендації і не мати необхідності проходити інтерв’ю з літкодом для працевлаштування в Гугл. Після закінчення університету попрацювати в Гуглі 3 роки, накопичити грошенят на десять років веселого життя, купити в Києві квартиру — і починати веселитися на повну.

Дівчина однозначно дуже талановита і крута, але її історія, як на мене, унікальна і дуже нагадує помилку вижившого.
Добре вчилась, добре підготувалась, вступила на стипендію в чи не найкращий станом на зараз профільний ВУЗ в Україні, отримала запрошення в гугл, потім ще раз, все успішно проходить, бездоганні рекомендації, беруть без інтерв’ю, працює в гуглі, паралельно з цим влаштовує хакатони, бере участь в конференціях, стоврює свій продукт.

Жодного фейлу, жодної відмови чи невдачі, майже бездоганний шлях до роботи мрії.
Реально наче персонаж з коміксу.
Якщо фейли і були, то вони тут не описані і, очевидно, не вплинули на загальну картину.
Більшість же стикнеться з притилежною картиною і почне фейлити вже від початку, чим буде ускладнювати собі рух далі.
Принаймні так було зі мною, я дуже багато фейлив, в чомусь фейлив по-дріб’язковому, а якісь невдачі були серйозні і надовго вибивали з колії.
Тому казати, що кожен може повторити її шлях це неправильно, дуже неправильно.
Само собою, цілі варто ставити та їх досягати, але повторюсь, у більшості будуть фейли, які багато кого зламають.

Ваше зауваження слушне, але я б розділив його на дві частини:

По-перше, наскільки я бачу з тексту, їй вдалося не тому, що пощастило, а тому, що вона просто їбошила як папа карло. Одна історія про підготовку до вступу чого варта. Чи ось вона пише:

Наступні 4 роки моє оточення буде вирішальним у тому, ким я стану — не хочу згаяти цей час

. Більшість читачів ДОУ взагалі не оперують такими поняттями як «оточення» чи «стати кимось», а тільки мріють про плюшки і як перестрибнути на галеру де менше треба гребсти. Навіть в цій темі, найдовша гілка про те, чи матимеш час бухати в клубі якщо в школі вчив математику.

По-друге, Ви праві в тому, що шлях до успіху виглядає як на цій картинці miro.medium.com/...​7whwPLuoM9a22JJWgzFg.jpeg . Мабуть, їй теж було складно, і щось не вдавалось. Якщо б вона розповіла про свої складнощі, то це, може, допомогло б іншим зрозуміти, що їхні фейли — це нормально, і іншим би теж вистачило сил іти до мети десять років :)

Дякую :) Теж погоджуся що відсутність питання про фейли в інтерв’ю створює враження що все було «легко».

Додам тоді тут:
— мене не взяли на програму, що допомагає школярам потрапити в топ вузи США ugs.foundation після проходження 2х етапів
— мене не взяли в Українську Академію Лідерства після фінального етапу, хоча я думала туди йти замість УКУ
— я майже провалила перше інтерв’ю в Google
— мене не взяли на стажування в Фейсбук, Амазон та інші компанії куди я подавалась
— я двічі подавалася цю конференцію в США ghc.anitab.org і двічі мені відмовили
— мій близький друг довго не приймав те що я потрапила на стажування в Гугл і казав що все це просто тому що я дівчна.

І цей список можна продовжувати :)

Це дуже важливий коментар.
Було б добре схожий коментар добавляти в кожну статтю з подібною історією успіху.
Часто зустрічаю ситуацію коли люди фейлять, але думають що у всіх інших все ідеально, і тому ці люди вирішують не рухатися далі, бо думають що їм не дано.

Пойди к психиологу или перестань троллить.

Після закінчення університету попрацювати в Гуглі 3 роки, накопичити грошенят на десять років веселого життя, купити в Києві квартиру — і починати веселитися на повну.

 у тебя реально фиксация на квартире в этом вашем Киеве. С такими перспективами и в таком возрасте не думаю что кто-то прям мечтает про недвигу в Киеве. Чтобы что? Бросить Гугл и Лондон и переехать на ПОХ и ездить в Люксофт?

Старт очень хороший. Если это не случайность, то перспективы вырисовываются очень хорошие. Зачёт нужен провинциальный Киёв. Надо ехать в центры.

Чтобы что? Бросить Гугл и Лондон и переехать на ПОХ и ездить в Люксофт?

Та ні, щоб шість років у молодому віці не працювати і не навчатися взагалі, жити у власному житлі і веселитися на повну, маючи достатньо грошей на життя і не маючи необхідності витрачати їх на оренду квартири, і маючи купу часу на веселі розваги, бо не потрібно витрачати дорогоцінний час на роботу.
Але, звісно, якщо людина не втомиться від семи років безперервних інтелектуальних навантажень топових фізико-математичних ліцеїв країни, чотирьох років безперервних інтелектуальних навантажень топових факультетів комп’ютерних наук країни (без відпочинку влітку, бо на стажуваннях у Гуглі ще інтенсивніші інтелектуальні навантаження), та трьох років безперервних інтелектуальних навантажень на роботі в Гуглі, то, звісно, може й немає сенсу купувати житло в Києві, а впрягтися в іпотеку за житло в Лондоні. Якщо людина не втомиться й надалі — виплатить іпотеку і матиме житло в Лондоні, що дуже круто, якщо втомиться — продасть недоплачене житло, на частину коштів купить житло в Києві, а на іншу частину матиме змогу п’ять років весело відпочивати.

та ну блін, цей Ваш план-капкан це якийсь лол. Ви ж про живих людей говорите, а не про роботів. так собі і уявляю, що сидить такий 6-річний карапуз і розписує: 7 років школи, потім я на 3 роки в ліцей, обов’язково фіз-мат, потім 4 КНУ, далі 3 роки фігачу на гугл, 6 років відпочиваю на пенсії, потім влаштовуюсь в якийсь гандбол-йожик ітд. а коли виросте, в спальні в нього висітиме «графік сексу»? ну серйозно, Ви так ніби живих людей не бачили. в фіз-мат ліцей, якщо тільки це не вольове рішення батьків, діти йдуть, бо їм подобається ввесь цей фіз-мат і вони отримують якесь внутрішнє задоволення від розв’язку задач. я знаю людей, які регулярно на codeforces зависають просто щоб порішати задачки. можете в Юри Зновяка спитати, я 100% впевнений, що він ще досі щось таке розв’язує і при тім just for fun. я сам люблю математичні задачки, от мій профіль на матстеку: math.stackexchange.com/...​/673024/guest?tab=answers і це все теж for fun — ніхто за таке грошей не платить, на руках не носить і навіть в резюме таке не впишеш. просто іноді хочеться сапнути контру, а іноді над задачкою подумати. це я до того, люди завжди намагаються робити те, до чого в даний момент лежить душа, якщо тільки обставини не заставляють від цього відмовитись. а всі ці плани на 100 років вперед і насильна переробка себе «під потреби ринку» — чистої води садомазохізм. тому якщо у когось є внутрішнє бажання в 20 потрапити в гугл, то він в ту сторону і працює, а у кого є бажання потусити, той тусить. і якщо поміняти їх місцями, то щастя не буде ні гуглеру, ні тусовщику.

Це, звісно, дуже добре, коли дитина ще в школі точно знає, що їй подобається більше — розв’язувати задачі, грати на гітарі, читати фентезі, конструювати роботів, танцювати бальні танці, фотографувати людей, монтувати відео чи боксувати. Але якщо дитині подобається все, за що вона береться, то отримати в більш зрілому, але все ще достатньо молодому віці вільний від роботи час, власне житло і гроші на життя на кілька років наперед, щоб відпочити від навчання і заробляння грошей на власне житло, могло б допомогти людині визначитися з тим, що їй дійсно подобається найбільше. А той шлях, який ми обговорюємо — якийсь із кращих в країні фізико-математичних ліцеїв, якийсь із кращих в країні технічних факультетів і кілька років у фаангу — якраз і дозволяють отримати ці кілька років вільного часу якнайшвидше, і головне, цінувати ці кілька років.

А сколько потерь по пути понесёт, если будет продавать, не докупленный лондонские бетонометры, налоги до-перед-после?

Звісно, дещо втратиться. Через те я й написав, що буде не десять років весело відпочивати, а лише п’ять. Ну зате зможе, як хтось тут писав, на вихідних чи вечорами сидіти в скайгардені з келихом чогось смачного і мрійливо дивитися на вогні нічного Лондона. Мрії, звісно, будуть про веселий відпочинок.

не докупленный лондонские бетонометры

Сразу видно, что про Лондон ты слышал что он зе кепитал оф грейт британ. В Лондоне, в таком возрасте особо нет смысла покупать жилье. Где ты его купишь? На Канари Варф где тусят селятся молодежь, экспаты, семьи без детей? На Энжеле где отличные школы но дома 19 века и квартиры стоят больше ляма? В пригороде? В пешей доступности от офиса?
Реально, какая-то фиксация на тех бетонометрах

Про Лондон ничего не знаю, я ж отвечал Святославу сверху, про этот кейс:

немає сенсу купувати житло в Києві, а впрягтися в іпотеку за житло в Лондоні. Якщо людина не втомиться й надалі — виплатить іпотеку і матиме житло в Лондоні, що дуже круто, якщо втомиться — продасть недоплачене житло, на частину коштів купить житло в Києві

Мой поинт в том, что наверное много денег уйдёт на налоги, комиссии, проценты. Бессмысленно, покупать и бросать на пол пути. А может и не прав я.

Можна чудово ходити по концертах і клубам в Лондоні, працюючи в faang.

Можно сидеть с скайгардене с бокалом чего-то вкусного и мечтательно смотреть на огни ночного Лондона...

дає змогу в 23 роки мати власне житло в Києві

после Лондона, это звучит как сюрр.

Згоден, якщо під час роботи в лондонському офісі Гугла жити в Лондоні, на власну квартиру в Києві, звісно, не накопичиш. Але якщо, як героїня статті, під час роботи в лондонському офісі Гугла жити в Києві, то за три роки можна не лише на квартиру в Києві накопичити, а ще й на десять років веселого та безтурботного життя.

ДУУУУУУУУУУУУУЖЕ хочеться відправити цю статтю 16-ти річному собі, але нажаль, а може й на щастя, це неможливо.

і нижче в треді, ваші ж слова

Коли в тебе мінімум життєвого досвіду і немає правильних орієнтирів, до одного місця вся сила інтернету. Потрібне правильне академічне оточення, яке покаже хороші приклади, а місцями явно вкаже що добре, а що погано.

Вважайте, що я чарівник, який прочитав ваші слова, і відправив вам статтю в минуле. Проснулися сьогодні, а нічого не змінилося? Ну от.

хехе, в тексті було зашифроване послання про курс бітка, дякую, закупився і продав на піку, пишу вам зі свого триповерового особняку на Беверлі-Хілз)

А якщо серйозно, то особисто я завдячую своїм професійним розвитком сусіду по кімнаті в гуртожитку, який намагався з перших курсів вже працювати, вчити самостійно щось актуальне і прагнув до чогось більшого, в той час як навколо мене переважна більшіть людей бухало, шпілило в ігри і в принципі не особливо задумувались про життя. А дивлячись на нього і самому захотілося підтягуватись до чогось кращого.
В мій тодішній інфопростір взагалі не проникали нічого про стажування в топових конторах і що для цього потрібно. Вершиною успіху вважалось влаштуватись джуніком в Самсунг чи Епамо-Софтсерви.
Тому аби ця стаття мені трапилась в студентські роки, скоріше за все, якісь би зміни або хоча б потуги в напрямку цих змін, були б.

Крута статя і вражаючий досвід за такий короткий час!
Дуже мотивує фокусуватися на своїх цілях.

Також стало цікаво про «Мій менеджер сказав, що завдяки цій міграції ми позбулися 15 000 рядків коду, а це близько 50 SWE-років накопиченої складності». Звучить як гарна метрика для вимірювання тех боргу, а я саме вона розраховується?

Дякую! це доволі складна метрика, яка зачіпає NDA конкретної технології з якої ми мігрували та історії цього дата-пайплайну, тому не можу розказати детальніше.
Приходьте на роботу в Google і тоді з радістю розкажу :)

Радостно, что такие талантливые люди есть в Украине.
Грустно, что потом они уезжают в Лондон.

Спасибо!

Миграция из Украины это сложная отдельная тема, мое мнение на этот счет это то, что каждый сам для себя выбирает как и чем готов поддержать Украину и украинцев, вне зависимости от дальнейшего места жительства. Мой выбор — делиться своим опытом и историей, показать что для украинцев доступен путь в IT компании мирового масштаба.

Девушка молодец, так держать!

Дуже надихаюча та мотивуюча стаття. Дякую Вам. Мені вже давно не 20 років, але як раз зараз стою перед вибором роботи, дякуючи Вам вибір зробила). А Вам бажаю подальших успіхів у житті!

Дякую! Рада, що Вас надихнуло!)

Супер стаття! Прямо покроковий алгоритм, бери — і роби.

Ура, я дуже рада що вийшло як покроковий алгоритм!)

Ти дуже скромно написала, ти не волонтерила на ІТ конференціях, ти була в кор команді організаторів, без тебе веб потоку DevFest Ukraine 2018 не було б!

Дуже радий, що ми знайомі і нарешті чекаю на каву десь на King Cross 🙌

І дякую за згадку про WorkForFANG 😻

Взаємно! Тобі дякую за можливість доєднатися до команди DevFest Ukraine! Зустрінемося в Лондоні 😉

Дуже цікава, надихаюча і мотивуюча стаття. Героїня статті надзвичайно талантовита і цілеспрямована людина.

клас, молодець, що не вибрала помийки КПІ та КНУ :))) бігала б за алкашами-преподами та лаби б здавала в перерві між їх попойками

Не згоден з Вашою думкою про КПІ. Це ж найбільший університет в Європі з давньою і багатою історією, потужною матеріальною базою. Коли я там навчався чотирнадцять років тому, моїми викладачами були захоплені науковці, талановиті винахідники, досвідчені інженери, успішні підприємці, бізнес яких базувався на їх винаходах та науковій діяльності в лабораторіях факультету.

Так, я знаю, що деякі з тих викладачів почили з миром. Але я сподівався, що вони підготували собі достойну заміну.

та то ж сарказм лол :D

Я там навчався в той же час :) Кльових фахівців можна перерахувати на пальцях однієї руки. Вони були дійсно топ. Я, мабуть, міг в 4 ранку нормалізувати будь-які дані до 4 форми ще років 10. Ну і чемоданчікі з асемблером взагалі топчік були. Правда препод один і той же, що ганяв нас по БД :D

Інші, або в 9 ранку УЖЕ, або в 14 дня ЩЕ РАЗ. І це ФІОТ. Не уявляю, що там було на всяких ФЕЛах та інших другорядних факультетах.

Насправді інші факультети не були другорядними. На ФІОТ дійсно приходили тоді, як і зараз, дуже талановиті студенти, оскільки більше людей бажають там навчатися. Через такий високий конкурс для вступу туди було необхідно ще зі школи дуже гарно вміти вирішувати математичні задачі, оскільки їх складність була вищою, ніж у задач, які давали на вступних екзаменах до факультетів з меншою кіькістю абітурієнтів на місце. Але багато з тих факультетів, якими абітурієнти нехтували при вступі, мали викладачами дуже кваліфікованих інженерів та науковців, які свою кваліфікацію здобули, ще розробляючи передові навіть для нашого часу наукоємні системи для оборонної галузі держави, що розпалася багато років тому, й ця кваліфікація дала їм змогу розробляти високотехнологічні системи для закордонних та вітчизняних замовників і в наш час. З іншого боку, нижчий конкурс на факультети, які Ви назвали другорядними, призводив до того, що на такі факультети мали змогу потрапити абітурієнти, які не спроможні засвоїти програму — в моїй групі, наприклад, з більш ніж тридцяти студентів до кінця навчання вдалося залишитися менш ніж десяти студентам.

Інші, або в 9 ранку УЖЕ, або в 14 дня ЩЕ РАЗ

Ну так майстерність же не проп’єш )))

так. Схемотехніку вів взагалі звір (був в процесі спивання і помер ще при мені). Він, мабуть, міг просто помацать руками плату і сказати, що вона робить. Я навіть досі памятаю курсову «Алгоритмічно логічний пристрій додавання (чи множення) двох позитивних чисел».

Щодо якихось там передових розробок, ти насмішив. Назви хоч одну таку розробку тих препродів. Вони всі живуть ще в своїх 70х-80х і думають, що сайт в інтернеті з їх імям це міжнародне визнання :D. Друкують одне одному свої наукові роботи, доять пенсійний фонд потім. У одного було 7 ленінських премій, 400 патентів на якусь херь по робототехніці (цікаво, Бостон Дінамікс про нього знає?). А по факту навіть навчити нас нічому не зміг. Лише кричав що всі дебіли і не заслуговують тут бути (як і 80% інших доциків і професорів там) Але і не пив. Може тому і не навчив.

про захисти одних і тих самих дипломів (деякі навіть з титулкою не своєю) цим світилам науки можна опустити, це уже дефолт, тому не розумію, чому на Ківу накинулися так всі. У нас 100% докторанта лохотронщики.

Назви хоч одну таку розробку тих препродів

Ну, думаю, про антенну систему комплексу дальньої радіотехнічної розвідки стратегічного призначення «Кольчуга» усі чули. Один з моїх викладачів є голов­ним конструктором цієї антенної системи. Теорія поляризаційних перетворень радіосигналів лінотропними середовищами, яку він створив, відома не настільки широкому колу осіб, але системи, створені на основі цієї теорії, також є передовими і для нашого часу.

а який сенс бути найбільшим? щоб що?

Щоб мати найбільше різноманіття технічних факультетів, серед яких може обирати абітурієнт згідно своїх уподобань та здібностей.

а без цього ніяк? мені здається, що в цьому якраз і була проблема КПІ. загалом малий бюджет треба було розпилити на величезну кількість факультетів. це ж у кпі почали навчати журналістиці, соціології, психології і тп... купа вчителів зі вчора... і от воно на очах все хиріло...

Та я б не сказав, що в КПІ малий бюджет. Велика кількість факультетів в одному університеті є перевагою ще й тому, що хоча кожен факультет має свою специфіку, для багатьох факультетів є спільні дисципліни, які один викладач читає на різних факультетах, як загальні для більшості факультетів — математика, фізика (викладачі з фізико-математичного факультету), філософія, психологія (викладачі з факультету соціології), англійська мова (викладачі з факультету лінгвістики), так і специфічні для факультетів однієї спрямованості (викладачі з мого факультету, наприклад, вели деякі курси в фізикотехнічному інституті, а викладачі з інституту прикладного системного аналізу — на моєму факультеті). Оскільки КПІ великий, він має великий спортивний комплекс з великим вибором видів спорту для студентів, велику доглянуту територію, велику бібліотеку (здається, теж одна з найбільших у Європі).

ну тобто замість провідного універа, у нас соціялістичний комбінат в якому все є і навіть спортивний комплекс. імхо, от половину з того, що ви назвали, можна спокійно закривати і забути, що таке взагалі було. філософія, психологія і що там ще тепер навчає кпі — це треш і діч. кажу як випускник кпі та одного західного вузу, в якому було в рази менше факультетів, але в рази більший бюджет.

Ну так філософія, психологія та економіка потрібні для загального світогляду. Невже в західному вузі, який Ви закінчили, не викладають ці предмети? Я чомусь завжди вважав, що через те університет і називається університетом, що в ньому викладають філософію навіть для інженерів.

Звісно, дармоїди скрізь є 🤣

Ну чому ж дармоїди. Всі ці предмети дуже важливі для розробника ПЗ. Наприклад, філософія дозволяє по-філософськи ставитися до ситуації, коли не вдається вчасно дописати ПЗ. Психологія дозволяє заспокоїти начальство, яке не може поставитися до такої ситуації по-філософськи. Ну а економіка дозволяє розробнику ПЗ не витрачати всю заробітну плату на сири, смузі, гіроскутери та барбершопи, щоб мати на що купити хліба, якщо психологія не допоможе заспокоїти начальство.

...
Instead, I tell people the most useful classes I took were all in philosophy.

Yes, the course of study that has long been denigrated as frivolous and useless in the job market has been the part of my education that I lean on again and again. For work and everything else.
...
But a smattering of undergrad philosophy classes taught me something applicable to any and every job: clarity of thought. Name me one aspect of your life that doesn’t benefit from being able to think something through clearly.

Because it delivers real skills, philosophy doesn’t go out of fashion the way the vague, trendy subjects do. The University of Windsor just announced it’s closing its Centre for Studies in Social Justice, after 11 years. I suspect some of the problem there may be that no one can actually define “social justice.” And the importance of defining terms to ensure we all mean the same thing when we’re talking is one of those skills I picked up in philosophy.
...
“Jobs change. But if you teach students to think clearly first, they can do whatever else they want to do,” was the argument he made.

At the time I considered him biased. In retrospect, he was right.

Which is what I tell those who ask. Not that anyone listens — they’re all busy studying how to brand themselves.

© Be employable, study philosophy by SHANNON RUPP
www.salon.com/...​study_philosophy_partner

Ну так філософія, психологія та економіка потрібні для загального світогляду.

так як вони читаються — не потрібні. мене досі передьоргує як згадаю формули, де замість нормальних змінних якісь придуркуваті скорочення кирилицею і графіки, про які навіть викладач не знає, що там по осях відкладено: тобто ніхто не знає, що за хєрь ми малюєм, але кривульку на заліку треба малювати отак, знизу вверх. при тім це все забирає дорогоцінний час: у мене, біохіміка, пар молекулярної біології було менше ніж соціології (чи якоїсь такої фігні). а з приводу «для загального світогляду», то це не аргумент — так можна будь яку дурь виправдати. чому б не читати програмістам хірургію черевної порожнини? ну для загального розвитку? або суахілі. ну а що, чим не загальний розвиток?

так як вони читаються — не потрібні

Ну, скажемо так, знань економіки мені свого часу дійсно не вистачило — тримав усі заощадження в гривнях, а коли курс підскочив з 8 до 13, ще рік наївно сподівався, що курс повернеться до 8.

чому б не читати програмістам хірургію черевної порожнини? ну для загального розвитку? або суахілі.

Наскільки я розумію, у світі домовилися, що для загального розвитку потрібно читати саме філософію, щоб у освічених людей різних спеціальностей були якісь спільні теми для розмови.

Ну, скажемо так, знань економіки мені свого часу дійсно не вистачило — тримав усі заощадження в гривнях, а коли курс підскочив з 8 до 13, ще рік наївно сподівався, що курс повернеться до 8.

той шлак, що читали мені на економіці, точно в такій ситуації не допоміг би.

Наскільки я розумію, у світі домовилися, що для загального розвитку потрібно читати саме філософію, щоб у освічених людей різних спеціальностей були якісь спільні теми для розмови.

звучить як прикольна теорія змови ))

ні, це там не викладали. був набір факультативних курсів, серед яких були дивні дурнуваті курси, але я обрав оптимізацію операцій та щось з менеджмента. в кпі я нічого обирати не міг — до математики нам ще докупи нагрузили купу всякого лайна.

імхо, там можна лишити мою іпса, фіот, фпм, фівт, ртф і ще пару факультетів. все інше закрити і забути. навіть ті, що залишились треба реформувати і тп... але ми будемо пишатись тим, що у нас найбільший вуз європи чи які там зараз у нього лаври.

Як на мене, це занадто категорично. Крім перерахованих Вами факультетів (серед яких є і мій), в КПІ ще багато факультетів готують сильних інженерів. Я знайомий з двома досвіченими тімлідами з ФАКС — в embedded вони прийшли завдяки хорошому знанню мікроконтролерів. Я працював з трьома професійними розробниками з ФЕЛ — один з них також в embedded потрапив завдяки хорошому знанню схемотехніки, першою його роботою було проектування пристроїв. Також мені довелося працювати з дуже талановитим розробником (зараз тімлід) із зварювального факультету — і він в embedded потрапив завдяки своїм знанням в електроніці. Тімлід та тестувальники з ІТС, з якими я працював, мають ґрунтовні знання в мережевих технологіях. На моїй попередній роботі одним з найпродуктивніших розробників був випускник теплоенергетичного факультету. Фізикотехнічний інститут також готує хороших програмістів, спеціалістів з захисту інформації — на попередній роботі ми якось шукали trainee, то найкраще з усіх кандидатів склав співбесіду студент фізикотехнічного інституту, і працював він дуже продуктивно та автономно. Також я працював з дуже талановитим та винахідливим розробником ПЗ з хімічного факультету — він зараз навчається в міжнародному космічному університеті. Так це я говорю лише про розробників ПЗ, але ж ми не хочемо, щоб в країні навчалися на одних лише програмістів — всі професії потрібні, всі професії важливі.

для інших проблем і напрямків є інші універи. який сенс в КПІ мати факультет журналістики? щоб що?

філософію нам викладав якийсь вчитель історії — нудно, нецікаво, ні про що, але швидко і за залік.

економіку викладав якийсь старий комуніст. це була не економіка, а якесь підлаштовані під сучасність радянські погляди на економіку.

до речі, історія України також в універі вже не потрібна — це все викладалось у школі.

і на всю цю лабуду витрачалась купа часу.

який сенс в КПІ мати факультет журналістики?

У факультетах журналістики, соціології, менеджменту та лінгвістики в КПІ насправді є величезна користь. Справа в тому, що на технічних факультетах катастрофічно мало дівчат. В моїй групі, наприклад, була лише одна, та й та не спромоглася здати чи то теорію кіл, чи то вищу математику на другому курсі, і була відрахована. На весь мій потік (більше 150 чоловік) дівчат було, якщо пам’ять не зраджує, всього сім, двох з них відрахували на другому курсі. Якби в гуртожитку мого факультету не поселили факультет лінгвістики, у всьому гуртожитку на більш ніж тисячу чоловік жили б не більше двох-трьох десятків дівчат. Словом, без гуманітарних факультетів гуртожитки КПІ перетворилися б на казарми.

так саме через це поруч стоїть кнеу, далі чи то общагі богомольця чи то ще щось.

як цих названих факультетів обходились у радянські часи?

У радянські часи, я вважаю, люди жили в стражданнях.
Якось я в «Інтонації» (зараз цей клуб, наскільки я знаю, закрито), познайомився з дівчиною з інституту іноземних мов, яка відпочивала там з подругами. Вона попросила мене вдати її хлопця, оскільки до неї намагався залицятися якийсь чоловік, судячи з зовнішності родом чи то з близького, чи то з далекого сходу, який їй не сподобався. До гуртожитку їм з подругами було їхати далеко, громадський транспорт вже не ходив, а на таксі витрачати кошти не хотілося, і вона запитала, чи можна їй з подругами переночувати в моєму гуртожитку. То вахтерка дозволила впустити лише одну з шести дівчат. Мій сусід по кімнаті після того дорікав мені, що потрібно було подзвонити йому, він би домовився, і впустили б всіх шістьох. Але ж не всі так гарно вміють домовлятися з вахтерками, як мій сусід по кімнаті.
Та і навіть якщо вміти домовлятися, все одно можуть бути проблеми. Наприклад, одного разу в нас у кімнаті ночувала дівчина одного нашого спільного знайомого з хімічного факультету, сама вона навчалася в університеті культури. То хтось повідомив у СБ, що в нас нелегал, до нас серед ночі прийшла перевірка, і нам довелося домовлятися, бо інакше нас могли вигнати з гуртожитку за нелегала.
Ну і одного разу вночі я повертався з гуртожитку університету імені Богомольця, і на безлюдній вулиці біля підземного переходу зустрівся з двома підозрілими чоловіками, які представилися працівниками карного розшуку, сказали, що я схожий на злочинця, якого вони розшукують, і попросили пройти з ними до відділку.
Словом, набагато зручніше, коли в гуртожитку є дівчата, і їх більше ніж три десятки на тисячу хлопців.

Давайте будь ласка не будемо робити такі гучні заяви :)
Я особисто знаю інтернів та фул-тайм працівників Google з КНУ та КПІ і вони прекрасні розумні люди які, думаю, теж багато чим завдячують середовищу університету в якому вчилися. Також знаю прекрасних молодих викладачів в КПІ, які вкладають свій час і зусилля в те, щоб освіта в Україні ставала кращою. Всюди є свої плюси та мінуси.
Моя думка про вибір освіти не претендує на те щоб бути єдино правильною, я всім сердцем вдячна УКУ і вважаю що це найкращий університет в Україні по якості освіти, і не тільки технічної. Проте це не означає що студенти КПІ, КНУ чи інших ВНЗ чимось гірші.

Я інші вузи і не вважаю вартими уваги взагалі :-))) просто що два єдиних вуза це той ще треш.

Аж стало цікаво зайти на 4 поверх 18 корпусу, чи там досі воняє хлоркою і сцаками з чоловічого туалету, чи навчились якось боротися з цим 😄😄🤣

Подписаться на комментарии