«Наші чиновники мислять на рівні більшовиків у 1917 році». Олександр Косован про обшуки в MacPaw та боротьбу за земельні ділянки — інтерв’ю

«Це питання не фінансів, а принципу», — у розмові з DOU говорить Олександр Косован, голова компанії MacPaw, яка до цього часу витратила $300 тисяч на судову тяганину довкола земельних ділянок у Київській області. Нещодавно до IT-бізнесмена та його команди правоохоронці прийшли з обшуками, щоб, як вважає сам Косован, закласти ґрунт під «віджим» землі.

Ми завітали до MacPaw Village — центру відпочинку для співробітників компанії, довкола території якого і точиться конфлікт, і попросили Косована розповісти свою версію подій.

👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

«Я розумію їхню мету — „віджати“ земельні ділянки». Про обшуки в MacPaw

— Ми записуємо це інтерв’ю посеред тієї ділянки землі, довкола якої виник скандал з обшуками. Ти навіть зізнавався, що ця історія вибила тебе з роботи на тиждень. Як почуваєшся у зв’язку зі всім цим?

В обшуках мало приємного. Довелося витратити багато зусиль та енергії для боротьби з нашими чиновниками. Але ця історія майже завершилась. Замість того, щоб вкладати енергію в розвиток продукту, інвестиції, ти витрачаєш ресурси, щоб доказати, що ти не баран.

— Розкажи про земельні ділянки і як їх купували. Багато хто звернув увагу на те, що з обшуками прийшли не до MacPaw, а до MacPaw Property Management — компанії, яка керує вашою нерухомістю. Чому це все записано на тебе?

Для початку хочу означити проблеми володіння землею в Україні.

Перша проблема — у нашому законодавстві залишилось чимало радянських норм, багато з яких працюють як закладена бомба і можуть мати різне трактування. Це радянський багаж, від якого чиновники чомусь не відмовляються і таким чином блокують розвиток України.

Якщо ми говоримо про повоєнний розвиток України, то жоден нормальний інвестор не зайде сюди з такими труднощами. У нас було багато схожих історій — IKEA, Baykar та інші іноземні інвестори, які хапаються за голову, зайшовши в Україну.

Друга проблема — культура приватної власності. У нас чиновники мислять на рівні більшовиків у 1917 році, поводяться як царки й розпоряджаються своїми «кріпосними» без жодної поваги до приватної власності. Коли їм заманеться, можуть перелізти огорожу, прикриваючись депутатським посвідченням, і «качати права» на чужій території.

А без поваги та захисту приватної власності не буде країни.

— Навіщо твоїй компанії MacPaw Village? Як виникла ідея створення цього простору?

Ідея виникла давно, ще у 2013–2015 роках. Ми з командою були повністю занурені у свою справу і працювали майже 24/7, без вихідних і відпочинку. Звісно, було бажання відновити сили. На той момент була можливість їздити на совдепівську базу відпочинку «Політехнік» від КПІ, розташовану на Київському морі — там дерев’яні будинки без зручностей і з «обрізаним» берегом. Але ми все одно там відпочивали, займались віндсерфінгом, потім купили гідроцикл...

Було видно, наскільки круто можна відновити сили за два дні. Я подумав, що класно було б дати таку можливість більшій кількості людей у компанії, щоб вони могли приїхати з сім’ями і комфортно відпочити, займатися спортом, дихати свіжим повітрям і відновленими повернутися до продуктивної роботи.

— На яких умовах тут можуть перебувати співробітники?

Повністю безплатно.

— В інтерв’ю Forbes ти розповів, що в землю та проєкт інвестовано $25–28 мільйонів. На що пішли ці гроші?

Я хотів створити максимально технологічне та екологічне містечко, в якому найефективнішим способом використовуватиметься енергія і максимально якісно перероблятимуться відходи.

Косован: «Це ядро нашого містечка — технологічна зона, де вода обробляється і стає питною. У нас є спеціальна система з теплонасосами, де з каскаду колодязів витягується вода і коштом невеликої різниці в температурі забирається надлишкове тепло»

Ці технології дуже дорогі, до того ж тут бракувало для них інфраструктури. Нам довелося самим робити дорогу, очисну станцію для стічних вод. Ми провели електрику, завели сюди 500 кВт, побудували власну теплостанцію.

Крім того, я великий фанат якісної архітектури. Архітектура, зроблена з любов’ю та авторським підходом іменитих людей, залишиться в історії на багато віків. Тож якщо щось будувати, то з душею.

Будівлі ми зводили в зонах без дерев, нічого не вирубували. Архітектуру намагалися вписати в ландшафт. Звісно, це теж додає вартості проєкту.

— Хто обирав локацію і чому саме Канівське водосховище?

Я спочатку розглядав Київське водосховище, бо там залишилося багато радянських баз, [які можна переробити під свої потреби], а також широка водойма. Там ідеальні умови для віндсерфінгу, кайтсерфінгу, прогулянок на катерах тощо. Але, на жаль, до переглянутих нами об’єктів поставало багато питань.

І от якось мені сказали, що на березі Канівського водосховища продається ділянка. Я тут ніколи не був і щойно потрапив сюди — закохався у це місце.

— Як ви з командою організували процес купівлі земельних ділянок? Кажу в множині, адже їх було декілька.

Спочатку розберімося в юридичних моментах. В Україні у нас є кілька компаній, основна з яких — ТОВ «МАКПАУ», яка розробляє програмне забезпечення і є резидентом Дія City. Інша компанія — MacPaw Property Management, єдиною метою якої є обслуговування нерухомості нашої основної компанії, зокрема офісів і MacPaw Village. Ми зробили окремі ТОВ, щоби було простіше управляти бізнесом і не змішувати бухгалтерії. В обох компаніях я директор, нікуди не ховався та не ховаюсь, хоча на початку цієї історії юристи радили мені переоформити другу компанію на іншу людину. Зазвичай це роблять, щоб відвести удар від основного обличчя компанії, але, як на мене, це не зовсім порядно.

Я ухвалював рішення щодо цих ділянок, тож саме я маю нести за це відповідальність.

— Чи інвестував би ти в цю землю, якби розумів перспективу обшуків?

Я до цього не мав досвіду інвестування в землю в Україні. Інакше я б подумав 10 разів, чи варто в це втягуватися. Я доклав чимало зусиль, а потім прийшли царки й почали розповідати, що все в мене все заберуть — звісно, це демотивує.

— Цю землю можуть забрати?

Скажу так: Україна відіб’є окупантів, а з місцевими царками доведеться боротись. Я розумію їхню мету — «віджати» земельні ділянки для власного користування або ж перепродажу.

— Ти казав, що на цю справу вже витрачено понад $300 тисяч. Наскільки далеко ти готовий йти в цьому конфлікті?

Це питання не фінансів, а принципу. Моя компанія не збирається йти корупційним шляхом, ми не гратимемо в ігри наших опонентів. Обстоюватимемо свої права в законному полі, скільки б на це не пішло грошей.

— Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров навіть сказав, що йому соромно через обшуки. Що думаєш про це?

Сподіваюся, наша історія стане поштовхом до позитивних змін в Україні. Мінімум, якого ми хочемо досягти — впровадження ефективної системи «Маски-шоу-стоп». Після розголосу цієї історії багато підприємців написали мені, що в них відбувається схожа ситуація. Найбільше дратує, що це коїться під час війни.

Крім того, у правоохоронному комітеті Верховної Ради відбулося слухання, під час якого нам дозволили висловити свою позицію. Ухвалили рішення провести службове розслідування щодо прокурорів, які займаються цим безчинством.

— За твоєю інформацією, конфлікт довкола ділянки відбувається на рівні місцевих чиновників чи за цим стоять серйозніші гравці? Я бачу, що ситуацію активно коментує голова Циблівської ОТГ, але обшуки проводять під егідою Генеральної прокуратури.

Я думаю, що це кругова порука. Хтось створює проблеми, як голова ОТГ, який відмовляє нам у зміні цільового призначення земельної ділянки, або як автори скарг на мене, що поширюють неправдиву інформацію. А хтось користується створеними проблемами, щоб чинити тиск на мене.

Явно є спонсор, наразі мені невідомий. Тітушки, які прибігали до нас на базу — недешеве задоволення. І проплачені медіа на кшталт «Стоп Корупції», яке публікує неправдиву інформацію про нас, — теж явно замовна історія.

Найімовірніше, за цим стоять прокурори, які мають владу та повну безкарність і створюють перепони будь-яким власникам земельних ділянок.

Косован: «Наше законодавство не підготоване до сучасних вимог суспільства. Коли ми сказали, що хочемо побудувати басейн, нам сказали, що це заборонено, але можна побудувати пожежний резервуар. У ньому можна купатись. Водночас він може працювати і як резервуар»

— Під час обшуку вилучили твій робочий комп’ютер. Де він зараз?

Його швидко повернули завдяки розголосу. Але я знаю ситуації, коли люди не можуть більше як рік повернути вилучену техніку, а їм відкрито кажуть, що «її вже немає». Це ще одна болісна проблема України: з метою вчинення тиску на бізнес правоохоронці вриваються в компанії, паралізують їхню роботу, виносять обладнання, псують його. Наприклад, коли вилучають сервери, то після повернення їх складно зібрати назад, адже там багато з’єднань.

Я не маю жодних претензій до представників Національної поліції, які проводили обшук. Вони були ввічливі та не псували майно. Але це було неприємно і психологічно вдарило по мені.

Обшук під час війни — це розрив шаблонів. Ви нормальні? Під час війни ви прийшли з обшуками в розпал робочого дня, щоб створити нам проблеми через срані земельні ділянки?!

— Якщо ми говоримо про владу і політику, не можу не запитати про Данила Гетманцева. Рік тому ти був одним з тих, хто підписав лист до президента із закликом про його відставку. Як ти зараз ставишся до очільника комітету ВРУ з податкової та митної політики?

Моя думка не змінилася, навіть погіршилась. У мене немає претензій до Гетманцева як до людини, хай працює де завгодно. Але те, що він робить з економікою та бізнесами, — це саботаж. Створені проблеми для бізнесу (наприклад, блокування податкових накладних), який продовжує працювати в Україні, рано чи пізно призведуть до закриття компаній. А після цього його попруть з посади.

Його політика — бомба сповільненої дії, яка колись вибухне. І, можливо, державі доведеться виплачувати мільярди заборгованостей перед підприємцями, після того як їхні бізнеси «посипляться». Це не можна назвати інакше, як саботаж.

«Війна „пошарпала“ нас з усіх боків». Про зміни, які принесло вторгнення росії

— Як зараз справи у MacPaw, що змінилося в компанії з початку російського вторгнення та зі скількома людьми ви зараз співпрацюєте?

Війна «пошарпала» нас з усіх боків. Багато планів довелося скасувати, перенести, адаптувати. Але ми тримаємось і працюємо. Зростанням показників похвалитися не можу, але команда за час війни поповнилася на 60 людей. Нині нас близько 500.

— Війна в Україні спровокувала економічну нестабільність у світі. Ми вже бачимо, що міжнародні big tech компанії коригують свої плани на найближчі роки. Чи відчуваєте ви на собі схожу турбулентність?

Ця криза має відкладений ефект, і вона точно вплине на нашу компанію. Який це буде вплив — важко спрогнозувати. Але думаю, що ми відчуємо його за пів року.

— Вдамося до конкретики: чи розглядаєш ти обмеження найму та скорочення в MacPaw?

Є кілька сценаріїв подій, якщо ми не вийдемо на певний рівень фінансових показників. Тоді справді доведеться робити оптимізацію. Але спочатку це будуть non-essential витрати: бонуси та бенефіти, які не відіграють ключової ролі для працівників і компанії, але є значною частиною нашого бюджету.

Також ми акуратніше ставитимемось до найму, адже це довгострокові витрати. Тому перед ухваленням рішення про відкриття нової позиції думатимемо, чи можна розв’язати робочу проблему інакше — можливо, коштом прокачування спеціалістів всередині компанії чи адаптації процесів.

Скорочення працівників — це крайній захід. Ми цінуємо нашу команду і вкладаємо в неї багато сил та енергії, і це те, на чому тримається компанія.

— Ти бачиш майбутнє MacPaw у межах лише одного офісу в Україні?

Ні, ми плануємо відкриття нових офісів, і не тільки в Україні. Це пов’язано зі зростанням компанії, а також з тим, що люди релокувались в інші країни й потрібно їх згуртувати в одному місці.

— Про які країни йдеться?

Ми відкриваємо офіс в Бостоні, вже знайшли приміщення. Одразу застережу від можливих маніпуляцій: це рішення ніяк не пов’язано з нашими обшуками. Чому Бостон? Тому що тамтешня часова зона максимально наближена до європейської, а клімат схожий на український.

— Але там досить волого, хіба ні?

Клімат схожий, але не ідентичний. Там більше снігу і холодніші зими. Як у Києві 20 років тому.

— Це буде сейлз-офіс?

Ні, там працюватимуть люди з різних відділів.

— У MacPaw історично всі працювали в офісі, але потім стався коронавірус і війна, і співробітники перейшли до «дистанційки». Як ти думаєш, віддалена робота з нами назавжди?

Я хочу, щоб наші люди поверталися в офіси, бо це згуртовує команду, створює якісно іншу робочу атмосферу та культуру. На жаль, думаю, це станеться не скоро. Проте багато співробітників, напевно, вже засумували за Україною, Києвом, нашим офісом, і я буду радий усіх бачити.

— Не можу не запитати: періодично в мережі випливає звинувачення стосовно того, що MacPaw начебто вивозили співробітників за кордон за фейковими довідками. Можеш прокоментувати та поставити крапку в цій історії?

Це абсурд, ми ніколи таким не займалися. Це схоже на російське ІПСО або частину кампанії з нашої дискредитації. Ми на це відреагували й подали заяви у правоохоронні органи. На жаль, жодної реакції з їхнього боку не було.

І хоча автори цих дописів їх видалили, шкоду MacPaw вже завдано.

«Ми з партнерами повністю переглянули наш погляд на пацифістичні технології та підходи». Про інвестиції в miltech і колег на службі в ЗСУ

— Хочу поговорити про твій венчурний фонд SMRK...

Він не лише мій, співзасновників троє: я, Андрій Довженко та Влад Тисленко.

— Чому ви вирішили створити фонд?

Для мене це продовження власного інженерного его — ми з партнерами інвестуємо в компанії, які вважаємо корисними, бо вони створюють значну цінність для суспільства і мають потенціал стати єдинорогами.

Інша причина — створення екосистеми в Україні, де вирують круті ідеї та спеціалісти, які розвивають Україну.

— Найвідоміша та найприбутковіша інвестиція SMRK — в Ajax?

Так. І я справді думаю, що кожен з проєктів, у які ми вкладаємо кошти, має не менший потенціал, якщо їм вдасться реалізувати всі свої ідеї.

— Можливо, назвеш компанію, яка впродовж трьох років може повторити успіх Ajax?

Deus Robotics — hardware-компанія, яка за допомогою роботів автоматизує роботу в складських приміщеннях.

— Кілька років ти говорив, що не займатимешся інвестиціями у військові технології. Чи змінилось твоє ставлення до miltech з початком війни?

Так, радикально. Ми з партнерами повністю переглянули наш погляд на пацифістичні технології та підходи. Якби ми були розвинутою країною, як Ізраїль, то, можливо, війна б не почалась. Але для цього треба мати серйозні військові розробки, в які потрібно інвестувати.

— Чи інвестуєте ви зараз у подібні стартапи?

Так.

— Скільки поточних і колишніх співробітників MacPaw служать у ЗСУ?

Не менше ніж 10. Але є й ті, які багато допомагають ЗСУ, але не належать до конкретних підрозділів чи військових частин.

— Чи підтримує якось компанія людей, які пішли в ЗСУ?

Так. Для людей, які працюють з нами понад рік, зарплата зберігається в повному обсязі. Для тих, хто працює від пів року до року — 50%. Ті люди, які працюють в нас менше ніж пів року, отримують мінімальну зарплату.

Чому ми побудували цей процес саме так? Бо фінансове навантаження стає високим. Ризики збільшуються, а мобілізація, на жаль, продовжується.

— А спочатку виплачували компенсації в повному обсязі для всіх?

Так. На жаль, сьогодні змушені переглядати цю політику.

— В інтерв’ю для Forbes ти згадував, що маєш посвідку волонтера. Розкажи про цю свою діяльність.

MacPaw забезпечив багато військових підрозділів технікою і спорядженням, ми завозили в Україну дрони, пікапи, тепловізори. Щоб легально це робити, потрібна перепустка «Шлях» — це один з небагатьох методів, які дають змогу чоловікам легально виїжджати з країни, але із зобов’язанням повернутися.

— Скільки MacPaw і особисто ти вклали грошей в допомогу ЗСУ?

Понад $7 мільйонів. Крім нашої безпосередньої допомоги, ми почали залучати кошти донорів через MacPaw Foundation, і я дякую партнерам за це — через фонд ми вже зібрали близько $800 тисяч.

«Для мене гроші — це пальне для реалізації ідей та проєктів». Про перший мільйон

— Скільки тобі було років, коли ти заробив перший мільйон доларів?

Напевно, 21.

— Ти тоді зрозумів, що більше можеш не працювати, бо фінансово незалежний?

Я ніколи не ставив собі за мету багато заробляти. Для мене гроші — це пальне для реалізації ідей та проєктів. Звісно, є базові потреби, на які ти витрачаєш кошти — мати де жити і що їсти. Проте я мешкав п’ять років у гуртожитку КПІ, — хто знає, які там умови для життя, той розуміє, що коли ти звідти виходиш, то тебе влаштовують будь-які умови.

— Тобі 35 років, із них 15 років ти працюєш у MacPaw. Тобі не набридло все життя працювати в одній компанії?

Щороку я керую іншим MacPaw, бо ми змінюємось. До того ж в Україні, з її викликами, точно не набридає працювати — тобі щоденно доводиться адаптуватись.

Я намагаюся часто змінювати свою роль усередині компанії, долучаюся до роботи над різними проєктами, — то під створення програмних продуктів, то під розбудову MacPaw Village.