«Нам потрібно мілітаризувати економіку». Люба Шипович з фонду Dignitas — про поєднання IT і волонтерства, найкращих операторів БПЛА і запит фронту на 200 тис. дронів

Люба Шипович — українська C-level айтівиця та технопідприємиця, яка з 2014 року поєднує IT з волонтерством. Пів року тому вона разом з командою волонтерів створила фонд Dignitas, який опікується військовими та ветеранськими проєктами, зокрема — постачанням армії БПЛА та навчанням операторів дронів.

В новому YouTube-інтерв’ю для DOU Люба розповіла про свою бізнес- та волонтерську кар’єру, важливість дронів на війні й поділилась думками про важливість переведення економіки на воєнні рейки.

👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

Ми публікуємо коротку текстову версію її відповідей.

«Якби мої співробітники не пішли на фронт, я б їх не зрозуміла». Про свою кар’єру в IT і прихід до волонтерства

Останні 10 років я поєднувала волонтерство та основну роботу в IT. Сказати, що з цього було основним, складно. У 2020–2021 роках я розвивала свою fintech-компанію, яка за рік змогла вийти в прибутковість і нормально працювала до 24 лютого минулого року. Після початку вторгнення я поставила цей бізнес на паузу, більшість працівників пішли на фронт, половина з них вже були ветеранами АТО/ООС. Якби вони не пішли, я б їх не зрозуміла.

Атмосфера, коли в тебе частина співробітників є ветеранами, заразлива — і навіть ті люди, які до 2022 року не усвідомлювали війни, були змушені увімкнутися в роботу задля перемоги, іншої опції не було. Я теж поринула у волонтерство.

2014 року ми разом з друзями створили у Нью-Йорку громадську організацію Razom. Філію в Україні я відкрила у 2016-му, а весь минулий рік працювала над розвитком мілітарного напряму організації та допомагала Збройним силам України.

На початку 2023-го вирішили, що вся команда, яка працювала над військовими та ветеранськими проєктами в Razom for Ukraine, має виокремитись в окремий фонд і не конкурувати з гуманітарними та культурними проєктами. Через те, що в нас активна фаза війни, ми маємо докласти всіх зусиль для протидії збройній агресії росії. Так зʼявився фонд Dignitas — назва походить від латинського Terra Dignitas, тобто територія гідності. Він повністю фокусується на технологічній допомозі військовим і ветеранам.

Напрям навчання аеророзвідки та застосування технологій в умовах війни координує Марія Берлінська, яка була однією з перших, хто порушив цю тему ще 2014 року. Марія була засновницею Центру підтримки аеророзвідки, і багато аеророзвідників навчались у неї, перш ніж здійснити свої перші польоти. Марія координує у нас весь цей великий напрям — Victory Drones.

Ветеранським навчанням у Dignitas опікується Костянтин Татаркін, який сам є ветераном і працював у Міністерстві ветеранів, він має багато зв’язків у донорській і урядовій спільнотах.

Напрям кібербезпеки очолює Дмитро Кавун, який не розкриває публічно місце своєї роботи, але ми точно знаємо, що це серйозна структура зі США, яка працює над кібербезпекою.

Логістикою та довезенням у нас займається Роман Марущенко, який має 25 років досвіду в логістиці.

Також варто згадати Тоню Кумку, яка заснувала галузь військового протезування в Україні. Маємо партнерський проєкт — Protez Hub, який вона розвиває для військових і молодих людей.

Основний напрям нашої роботи — безпілотні технології: розвідувальні та ударні дрони. А також екосистема довкола БПЛА: зарядні станції Bluetti та EcoFlow, старлінки, планшети й усе, що підтримує аеророзвідку.

Наш найбільший проєкт — Victory Drones, він про БПЛА-спільноту, навчання та застосування цивільних технологій в умовах війни. Чому саме цивільних? Бо, на жаль, у цій війні доводиться багато покладатись на цивільні технології. Наші військові не були готові до повномасштабної війни, як і світ не був готовий до величезної сухопутної війни у центрі Європи. Тому через брак військових технологій ми змушені покладатись на цивільні DJI Mavic і Autel, цивільні планшети, Starlink, смартфони тощо. Їхнє використання стає специфічним в умовах воєнного часу. Якщо людина вміє керувати дроном у цивільному житті, це не означає, що її знання можна перенести на поле бою.

Дрон як показує позиції ворога, так і демаскує позиції оператора. Якщо оператор вилітає поблизу позицій, то і наші позиції розкриває. Тому потрібно вчити людей, як використовувати цивільні технології, як маскуватись, як підсилювати зв’язок. Яким чином приховувати радіовипромінювання від своїх приладів.

Ми першими запустили курс на Prometheus — «Застосування технологій в умовах війни», що став одним з найпопулярніших в історії платформи. Багато військових почали до нього під’єднуватися, і це створило прецедент, що їх можна навчати онлайн. Ми перетнули позначку в 50 тисяч реєстрацій на курс. Доступ для нього закритий, він відкривається лише за листами від командирів, тому що ми не хочемо ділитись своїми знаннями з ворогом.

«Україна стала найбільшим полігоном світу». Про дрони на війні

На прикладі України наші союзники з НАТО зрозуміли, наскільки ефективними можуть бути малі дрони. Коли FPV-дрон за кілька сотень доларів може знищити танк вартістю $2–3 мільйони, країни подумають, у що краще вкладатись — у дрони чи танки. І танки потрібні, але безпілотні технології і захист від ворожих БПЛА нині виходить на пріоритетні позиції і для європейських країн, які стежать за Україною. Багато військових експертів приїжджають дивитись, що відбувається на українському ринку, як розвивається наш military-tech, які технології вже використовують на полі бою. Бо зараз, на жаль, Україна стала найбільшим полігоном світу, а без тестування в бою технології, якими б вони не були, нічого не варті. Ті з них, які підтвердили свою ефективність у війні України з росією, закуповуватимуть інші країни.

Звідси й стільки уваги до нас з боку технологічних компаній, інвестиційних фондів, які до минулого року не дивились на miltech і виготовлення товарів подвійного призначення.

Дрони та антидронні рушниці — це найвищий пріоритет запитів від військових. Їх потрібно сотні тисяч. Те, що реально робити просто зараз, — забезпечувати армію дешевими цивільними дронами.

Згідно з розрахунком команди «Армії дронів», фронт потребує 200 тис. дронів мікрокласу — це FPV-дрони, DJI Mavic, Autel тощо. Дрони втрачаються щодня, і їх треба поповнювати. За нашими підрахунками, треба щомісяця постачати 20 тисяч БПЛА.

Кожне бойове відділення повинне мати БПЛА. Але треба розуміти, що розвідувальний дрон має завжди бути в повітрі: один опустився, а інший одразу піднявся. Їх має бути кілька на екіпаж.

Ми рекомендуємо мати дві-три групи пілотів на роту. Зараз, на щастя, у ЗСУ створили роти ударних БПЛА, але забезпечити їх всі дронами Міноборони не може. Тому це на волонтерах і бізнесі.

Нещодавно ми провели зустріч українського бізнесу з міністром оборони Олексієм Резніковим, і запитали в нього, чи планує Міноборони закупівлю малих дронів, і він чітко сказав, що ні. Адже найпопулярніші DJI — китайські дрони, і якщо Міністерство оборони почне їх закуповувати, то у міжнародних партнерів виникнуть питання, чому ми вкладаємо кошти в китайську економіку. Міноборони замовляє певну кількість дронів українського виробництва, таких як «Лелека», «Кажан», «Фурія».

Аналоги DJI Mavic існують, кілька українських команд намагаються їх розробити, але це довгий і ресурсозатратний шлях. Більшість пішли в FPV-дрони — спортивно-рейсингові, які кастомно збирались, і два роки тому про них знали лише спортсмени, які займались рейсингом на дронах в окулярах і з пультом.

Mavic створили для цивільного застосування, будь-яка людина за 2–3 години може навчитись достатньо впевнено літати на ньому, а за два дні — класно літати.

З FPV важче, бо це дрони, які створені для великих швидкостей без стабілізації (відпускаєш стік — він падає), вони дуже маневрові.

FPV — це як «Лего». Ти можеш його зібрати з різних частинок під різні завдання. Десь карбонова рама, десь пластик, десь алюміній. Проблема серійного виробництва — підібрати оптимальну комплектацію під цілі, які треба вражати, а також налагодити серійне виробництво складників. Нині це відбувається так: на цьому заводі взяв 100 штук моторів, а наступного разу їх там вже немає, і треба брати з іншого заводу.

Майже кожен виробник БПЛА перебуває в тісному контакті з військовими — від гаражного виробництва до офісів IT-компаній, які виділили частину своїх приміщень для збирання дронів. У комунікації з військовими відбувається найшвидший R&D: вони кажуть, які цілі хочуть вражати, з якої відстані і яким боєприпасом, розробники збирають відповідний дрон і дають на випробування, після чого отримують відгуки й покращують свою розробку — це «живий» R&D на полі бою. Я вірю, що це сприятиме технологічному сплеску в Україні.

«Акселератори для військових розробок мають бути в кожному містечку». Про навчання пілотів БПЛА і важливість допомоги ЗСУ з боку цивільних

Щоб почати вчитись керувати дронами, навіть не потрібні курси — можна придбати комплект, пульт, окуляри та симулятор і відточувати навички.

Чому саме на симуляторі? Бо польоти на дронах в Україні заборонені — літати можна лише на полігонах з відповідними дозволами. Є кілька шкіл, які мають дозволи від військових на використання полігонів і навчають цивільних, але Victory Drones такої змоги не має. У нас є великий запит на навчання від військових, і передусім треба вчити тих, хто зараз воює або невдовзі вирушить на фронт. Ми вчимо їх безплатно.

Приділяємо особливу увагу мобілізованим. Базовий теоретичний курс «Застосування технологій в умовах війни» за розпорядженням Генштабу мають проходити всі мобілізовані, а також провести на полігонах чотири навчальні доби: політати на Mavic і Autel, розгорнути Starlink, скористатись ПЗ «Кропива».

В умовах сучасної війни кожен військовий має вміти користуватись рацією, супутниковим інтернетом, все безпечно під’єднати до генератора, підняти в повітря дрон, ввести координати у «Кропиву» і передати їх у «Дельту».

Навчання FPV-пілотів — це вужча історія, на цих дронах літати можуть не всі, як і справжнім літаком кермувати не кожен може. Людей захитує. Найкраще виходить в тих, хто мав певний досвід або з літаками, або в геймінгу. Якщо людина в VR-окулярах все дитинство грала, то в неї розвинений вестибулярний апарат.

Нині в ротах ударних БПЛА командири на шикуванні запитують, хто з бійців є геймером, і відсилають їх на навчання FPV. Курс з опанування таких дронів триває 33 дні на базі навчального центру при ЗСУ. По закінченні людина отримує військово-облікову спеціальність «оператор БПЛА».

На мою думку, акселератори для військових розробок мають бути в кожному містечку. А всі люди, які не перебувають на фронті, мають працювати в тилу на забезпечення армії. До цієї тези ставляться доволі контроверсійно, але я буду повторювати, що нам потрібно мілітаризувати економіку, більше вкладатись у ВПК.

Якщо подивитись фільми чи почитати книжки про Другу світову війну, то там школярі в школах міни виточували. У нас має бути так само. Можливо, не в такому масштабі, як у Союзі, але тил повинен переходити на військові рейки, виробництво боєприпасів, розвиток military-tech. Бо росія набагато більша за територією, ніж ми, і це тоталітарна держава, де скомандували «Ми розробляємо новий боєприпас!» — і всі мовчки взялися за це. Тоталітарна машина одразу починає працювати, з бюджету виділяють кошти, у компаніях дають виробничі завдання, а людей, які не справляються, одразу відсилають на фронт або саджають. Щоб протистояти величезній тоталітарній машині ворога, нам потрібно допомагати нашій армії.

Великою проблемою є те, що вісім з десяти бізнесів, які працюють в Україні, не допомагають військовим через правила їхніх компаній. Найчастіше власники цих бізнесів — іноземні компанії. Тож вони допомагають переселенцям, ветеранам, сім’ям загиблих; «модним» для них стало протезування. Замість того, щоб захистити людей від того, що спричиняє необхідність встановлювати протез, вони допомагають вже постфактум. Мало хто дає гроші на знищення русні, тобто першопричину всього цього — багато компаній і фондів вкладаються в подолання наслідків.

Мене дивує, коли на 100% українські бізнеси вагаються, чи допомагати військовим. Якщо ми не будемо зараз вкладати гроші в підтримку армії, то нам жодних коштів не вистачить, щоб утримувати всіх сиріт, протезувати всіх ветеранів, відбудовувати все, що знищив ворог. Якщо російський танк руйнує наше місто, то скільки ми б не відбудовували його, якщо цей танк досі існує — він продовжуватиме руйнування.

«Мені хочеться вірити в НАТО». Про майбутнє з гарантіями безпеки

Велика адвокаційна ціль держави — вступ України в НАТО. Це те, що буде найбільшою безпековою гарантією для країни.

Мені хочеться вірити в НАТО, коли кожен захищає кожного. Але у неформальних розмовах з військовими з європейських країн часто звучить: «Якщо на нас нападають, то ми відходимо в сторону, нехай розбираються американці». Всі вірять в американську армію. Європа не готувалась до війни, вона демілітаризувалась, адже готувалась до миру, а не до війни. Нині все змінюється, і в країнах ЄС нарощується виробництво військової техніки, особливо у Польщі.

Україна має бути в НАТО, бо це єдиний гарант безпеки. Жодні договори й угоди не будуть дієвими без цього.

Хто є найбільшою загрозою для країн-членів Північноатлантичного альянсу? Росія. Яка армія світу вміє воювати з росією? Українська. Зараз європейські країни зацікавлені мати у своєму складі армію, яка вміє та знає, як воювати з росією, в якої можна перейняти ці знання. Тому взяти Україну в НАТО — це гарантія безпеки для європейських країн.