«Університет має готувати одразу мідлів». Інтерв’ю з ректоркою Львівської політехніки Наталією Шаховською

Наталія Шаховська понад 20 років працювала в Інституті комп’ютерних наук та інформаційних технологій Львівської політехніки, де у 2018 році заснувала кафедру систем штучного інтелекту. Зараз Наталія стала першою жінкою, яка очолила університет. Також вона є авторкою понад 300 наукових праць, організаторкою міжнародних конференцій і воркшопів.

Ми поспілкувалися з Наталією про перші кроки на новій посаді і про те, чому університети повинні переглянути свої підходи до підготовки студентів. А ще про збільшення кількості дівчат в IT, виїзд студентства за кордон, розвиток IT-освіти у Львівській політехніці та виклики штучного інтелекту для закладів освіти.

«Нині у фокусі дрони та зелена енергетика». Про перемогу на виборах і перші кроки

— Які першочергові завдання ви ставите перед собою на посаді ректорки?

Насамперед провести повний аудит — як майна університету, так і всіх бізнес-процесів. Наступний крок — оптимізація документообігу. Тобто це зменшення паперової бюрократії та переведення процесів у цифровий формат, де це можливо.

Плануємо запровадити електронний цифровий підпис і створити застосунок «Університет у смартфоні». Ще один важливий напрям — покращення інфраструктури. Почнемо із зон відпочинку для студентів, оновимо їдальню («Годівничку»), щоб зробити її комфортнішою для всієї університетської спільноти. Підтримуватимемо викладачів у написанні проєктів для залучення додаткового фінансування.

Головний виклик тут — фінансування. Щоб запроваджувати нові процеси, потрібні ресурси, а їх доводиться шукати самостійно. Йдеться про кошти від наукових проєктів, підтримку від партнерів і випускників. Залучення додаткових коштів — один з найскладніших викликів, особливо для державного університету.

— Чи плануєте щось конкретне вже зараз? Є нові напрями?

Ми готуємося переглянути підрозділи, щоб об’єднати ті, які дублюють функції. Хочемо зробити структуру простішою й ефективнішою. Ці процеси не відбуватимуться миттєво, але потреба в оновленні — очевидна.

Паралельно хочемо створити нові кафедри, які будуть відповідати на актуальні виклики. Наприклад, торік ми приєднали Академію друкарства, і це вже сприяло певних трансформаціям усередині структури. У майбутньому плануємо відкривати нові напрями й спеціальності. Нині у фокусі дрони та зелена енергетика. Це також означає зміни в організаційній побудові.

— Ви згадували про застосунок «Університет у смартфоні». Чи вже маєте бачення, які функції він виконуватиме?

Так, схожі рішення вже існують у світі, і навіть в Україні є певні спроби впровадження. Ми хочемо створити інструмент, який справді спростить життя і студентам, і викладачам:

• Для студентів — це насамперед зручний доступ до розкладу, оплата за проживання, перегляд навчальних предметів, рейтингів, повідомлень і важливої інформації.
• Для викладачів — можливість подавати відомості, заяви та інші документи в електронному вигляді, без потреби дублювати їх на папері.

Плануємо представити готове рішення протягом півтора року.

— Ви плануєте змінювати підхід до відбору та підготовки викладачів на посаді ректорки?

Радикальні зміни у відборі викладачів запровадити складно — передусім через низьку оплату праці. Залежно від посади, наукового ступеня та вислуги років зарплатня викладача може становити 12-20 тисяч гривень. Складно мотивувати молодь приходити працювати в політехніку, тому ми постійно шукаємо способи, як зацікавити людей викладати: дати їм можливості для розвитку, участь у проєктах, стажування, академічні обміни.

«Студенти повинні розуміти більш фундаментальні й глобальні речі». Про IT-освіту

— Які зміни, на вашу думку, потрібно внести в IT-освіту, аби випускники були більш готовими до реальної роботи в компаніях?

Наші випускники — цілком конкурентні, добре орієнтуються в тому, що відбувається на ринку. Освітні програми ми регулярно актуалізуємо.

Але є один момент, який потребує змін — це збільшення практики. Сьогодні на неї відводиться лише три тижні, і цього абсолютно недостатньо. До того ж компаніям складно повноцінно залучати студентів через внутрішні обмеження — доступ до даних, NDA тощо.

Мені дуже імпонує німецький підхід, коли практика винесена на літо, і студенти самі шукають місце її проходження. Вони працюють фактично все літо — це справді ефективно. Такий формат міг би добре працювати і в Україні, але для цього потрібно змінювати нормативну базу — зокрема, у співпраці з Міністерством освіти.

— Раніше ви згадували, що компанії більше зацікавлені в студентах, які мають поглиблене знання і розуміння процесів. Чи змінилася тенденція у підготовці студентів до роботи в компаніях?

Без сумніву, зміни відбулися, особливо враховуючи, що глобальний IT-ринок уже не такий динамічний, як був раніше. Вимоги до студентів зросли.

«Просто знати мови програмування тепер недостатньо»

Студенти повинні розуміти більш фундаментальні й глобальні речі. Тому наші освітні програми адаптуються до нових реалій. Наголос робиться на правилах проєктування інформаційних систем, взаємодії різних структур, навчанні мікросервісної архітектури тощо.

— На що є запит в українських компаніях, зокрема в техсекторі?

Як і раніше, традиційно є запит на Back-end і Front-end розробників. Але з розвитком продуктових компаній з’явився значний попит на Data Scientists та інженерів машинного навчання.

Менший попит на Big Data-інженерів, але загалом є тренд у бік наукоємних спеціальностей.

— Що потрібно зробити, щоб студенти залишалися в Україні і не шукали роботу за кордоном?

Насправді студенти не так часто орієнтуються на закордоння. Одне з головних пояснень — це різниця в зарплатах і податкових ставках. В Україні більшість IT-спеціалістів працюють як ФОПи або за гіг-контрактами в Дія City, що дає змогу значно знижувати податкове навантаження проти офіційного працевлаштування за кордоном.

Зважаючи на те, що IT-ринок є глобальним, фізичної потреби виїжджати немає, за винятком безпекових аспектів. Студенти активно шукають роботу в міжнародних компаніях, таких як Google, Facebook та інші, але загалом масового бажання виїхати немає. Це вже давно не є тенденцією.

— Чи відчутна різниця у рівні підготовки студентів, які вступають сьогодні, порівняно з попередніми роками?

Студенти, які вступають сьогодні, значну частину свого навчання проходили дистанційно через COVID і війну. Це, на мою думку, позначилося на соціальних навичках студентів. Зараз ми спостерігаємо, що соціальні контакти та софт-скіли, які важливі для роботи в ІТ-компаніях, у сучасних студентів трохи відстають порівняно з їхніми попередниками.

Щодо рівня підготовки, то загалом в Україні знизився рівень знань з фізики, що є критично важливим для інженерних спеціальностей. Це, можливо, частково пов’язано з тим, що учні вчилися онлайн, що теж впливає на якість освіти.

— В університеті приділяють увагу розвитку софт-скілів студентів? Чи є окремі програми?

Це залежить від кожної освітньої програми. У деяких програмах є навіть окремий предмет, який називається «Командна робота», де студенти вчаться працювати в команді. Загалом у будь-якій програмі студенти працюють у команді, виконуючи завдання або розробляючи проєкти, які потім оцінюють працівники ІТ-компаній. Останні виконують роль модераторів, допомагають правильно розподілити ролі, організувати комунікацію в колективі й навіть змінювати ролі в процесі. Це дуже важливий аспект.

— Тобто потенційно в студентів у гуртожитках софт-скіли трошки кращі?

Можливо, хоча ми намагаємося створювати спеціальні лаунж-зони, де можна залишатися між парами чи після пар і спілкуватися. Такі вже є у п’ятому та першому корпусах, а також у студентському просторі бібліотеки. Оскільки студентів багато, таких зон, без сумніву, потрібно більше.

— Кажуть, що, окрім фізики, багато студентів не знають математики. Про це свідчать результати міжнародного дослідження якості освіти PISA, яке було проведене у 2022 році. Чи спостерігаєте ви це?

Мені важко прокоментувати це щодо загального рівня освіти, тому що студенти, які вступають до нас, мають високі прохідні бали (за даними DOU, Львівська політехніка входить в десятку вишів України з найвищими середньозваженими балами вступників — ред.).

Якщо порівнювати рівень студентів, які вступали 10 років тому, і зараз, можливо, є зміни. Сучасні студенти не готуються до вступу так серйозно, як це було раніше, навіть для такого стандарту, як Сканаві. Однак ми не відчуваємо сильного просідання рівня підготовки.

— Чи готує Львівська політехніка спеціалістів для оборонного сектору?

Напряму ми не готуємо таких фахівців, але маємо спеціальності, пов’язані з кібербезпекою та захистом інформації. Окремі кафедри мають свої доробки в цій сфері. Є гуртки з 3D-друку, роботехніки, наук про дані. Ми співпрацюємо і з оборонними компаніями, але деталі не можна розголошувати. Актуальні потреби для оборонних компаній — це embedded-спеціалісти, а також інженери-електронщики, які мають практичні навички, наприклад, у пайці.

— Чи спостерігаєте зростання кількості дівчат, які вступають на IT-спеціальності?

Так. Наприклад, на кафедрі систем штучного інтелекту, де з третього курсу студенти обирають блоки, ми помітили, що більше дівчат записалося на робототехніку, ніж хлопців.

Загалом кількість дівчат на технічних спеціальностях збільшується. І навіть у таких навчальних закладах, як фізматліцей, де традиційно було більше хлопців, нині наближається паритет. Ми не проводимо спеціальних заходів для гендерного балансу — це відбувається природно.

— Які найпоширеніші хибні уявлення про IT мають сучасні абітурієнти?

По-перше, що IT — це тільки програмування, і математика тут не потрібна. Багато хто думає, що достатньо вивчити кілька операторів чи функцій. По-друге, є уявлення, що обчислювальні ресурси настільки потужні, що не потрібно турбуватися про оптимізацію програм, їхню часову чи ємнісну складність.

Студенти часто не усвідомлюють важливість правильних алгоритмів і структур даних для ефективного створення програм. Зазвичай це стає зрозумілим на старших курсах.

«Половина працівників IT-компаній — це випускники Львівської політехніки». Про співпрацю з університетами та IT-компаніями

— Які країни зараз є найбільш пріоритетними для розширення академічних зв’язків у Львівської політехніки?

У нас є багато програм академічного обміну з європейськими вишами. Маємо гарні відносини з Польщею, Чехією, Німеччиною, Великою Британією, з якими діє програма подвійних дипломів. Також співпрацюємо зі Швецією, Італією, Іспанією — практично з усіма країнами Європи.

Розширюємо співпрацю з Америкою та Канадою. Зокрема, кілька канадських університетів запрошують наших студентів на літні школи, де вони добре себе проявляють і часто продовжують навчання в магістратурі за кордоном.

Щодо Америки, то співпрацюємо з Єльським університетом, з університетом у Сан-Бернардіно. Торік ми відправляли студентів в останній на літню школу. Є кілька наукових проєктів з американськими професорами, зокрема в межах проєктів НАТО. Але хотілося б ще тіснішої співпраці. Звісно, певні речі ускладнюються через геополітику, але важливо розглядати всі можливості.

Водночас до нас активно їдуть студенти з Азії, зокрема з Китаю, а студенти прикладної лінгвістики навчалися і навчаються в Японії. Щодо Австралії, то співпраця поки що не є сильно розвиненою, було кілька спільних івентів. В майбутньому, можливо, її посилимо.

— Як ви оцінюєте рівень співпраці між університетом і технологічними компаніями?

Він досить хороший. У нас є приклади дуальної форми підготовки з кількома компаніями, ми реалізовуємо proof of concept-проєкти для IT-компаній, а самі компанії беруть участь у консорціумах під час реалізації проєктів Львівської політехніки.

Але мені б дуже хотілося поглибити цю співпрацю. Ми вже маємо досвід створення R&D-лабораторій університету безпосередньо в компаніях, як-то Blackthorn.ai та SOMATIC. Це, на мою думку, сильна модель. Студенти мають доступ до новітнього обладнання, працюють з актуальними задачами прямо в індустрії, і це підвищує якість підготовки.

Крім того, багато проєктів, особливо PoC, які для компаній можуть бути дорогими, цілком реально реалізовувати в університетському середовищі — з вигодою для обох сторін.

— Які конкретні плани зі співпраці з IT-компаніями є, які — у розробці?

Насамперед це розширення програм дуальної освіти. Працюємо над створенням нових освітніх програм, які підтримує Львівський IT-кластер. Наприклад, цього року запускаємо нову програму, присвячену системам віртуальної реальності.

Крім того, налагоджуємо співпрацю з представниками індустрії у напрямі Industry 5.0, щоб готувати спеціалістів, заточених під нові виклики і потреби сучасного виробництва, де важлива інтеграція технологій, людиноцентричність і сталий розвиток.

— Хотілося б детальніше дізнатися про систему віртуальної реальності, технології віртуальної реальності. Це буде як спецкурс?

Це повноцінна бакалаврська освітня програма — чотирирічне навчання. Вона передбачає два вибіркових блоки: один — з розроблення систем віртуальної та доповненої реальності, інший — з їхнього супроводу, обслуговування, підтримки.

У розробленні програми брали участь ІТ-кластер, компанії N-iX, tsukat. До викладання на ній будуть залучені фахівці з IT-компаній. Тобто це буде не лише академічна підготовка, а й реальний індустріальний досвід. Ми запланували набір дві групи, це близько 50 студентів. Програма стартує з вересня.

— Чи плануєте залучати міжнародні гранти та інвестиції для розвитку університету?

Звісно. Освітня галузь в Україні дотується і значною мірою залежить від зовнішнього фінансування. Тому залучення проєктів — критично важливе. Львівська політехніка вже сьогодні є лідером серед українських університетів за кількістю проєктів Horizon, які реалізують наші науковці — це великі гранти Євросоюзу, які дають змогу вести наукову роботу, публікуватися в якісних міжнародних журналах.

Окрім Horizon, ми беремо участь у програмах EUREKA, LIFE, НАТО та інших. Це напрям, який ми однозначно будемо розвивати.

Також маємо досвід проєктів, які були розроблені на замовлення закордонних компаній — це вже не гранти, а практична R&D-співпраця. Зокрема, йдеться про німецьку компанію Lectura та литовську Pecode.

— Львів уже став потужним IT-хабом. Як університет може допомогти підтримувати розвиток цього статусу для Львова?

Я вважаю, що Львівська політехніка разом з університетом Франка — це регіоноутворювальні університети. У нас навчається понад 32 тисячі студентів — це фактично маленьке місто. Якщо подивитися на структуру ІТ-компаній, то, на мою думку, приблизно половина працівників — це випускники Львівської політехніки. Тобто ми вже формуємо цей ринок.

Окрім цього, студенти активно створюють стартапи, частина з яких перетворюється на повноцінні компанії ще до завершення навчання. На 4–5 курсі вони вже можуть запускати проєкти, що утворює абсолютно живу і внутрішньо керовану екосистему. І це дуже важливо. Бо ми не лише готуємо кадри, а й готуємо умови, щоб IT-бізнес розвивався всередині країни, а отже — з’являються нові робочі місця та зростає економічна стійкість регіону.

Наприклад, є компанія Scalamandra, яку заснували студенти кафедри систем штучного інтелекту, ще коли навчались на 3–4 курсі. Вони працюють і над AI-продуктами.

Також наші випускники заснували компанію EXTELA і цілу низку інших.

— Як ви ставитесь до внутрішніх освітніх програм IT-компаній? Чи є вони конкуренцією університетам?

Я не вважаю це конкуренцією — радше взаємодоповненням. Мати такі внутрішні мініуніверситети — доволі дорого для компаній. І, власне, через це ми і почали розвивати дуальну форму підготовки.

Внутрішні освітні програми компаній — це гарне рішення, зокрема для перепрофілювання спеціалістів, які хочуть перейти в ІТ, але не мають відповідної освіти. Наприклад, в медичних ІТ-проєктах важливо мати доменного експерта — людину, яка розуміє і медицину, і ІТ. Саме такі фахівці часто виростають у внутрішніх університетах компаній.

Але й тут ми можемо бути партнерами, особливо зараз, коли на законодавчому рівні в Україні впроваджено мікрокваліфікації. Це короткі практичні програми, які може пройти людина з дипломом бакалавра чи магістра, щоб швидко отримати нові навички.

Це не те саме, що магістратура — вона довша, комплексніша. А мікрокваліфікації — шлях до швидкої перекваліфікації або отримання додаткової спеціалізації, потрібної безпосередньо індустрії.

«Важливо готувати не джуніорів, а одразу мідлів». Про штучний інтелект

— Як ви оцінюєте рівень підготовки студентів у сфері штучного інтелекту в Україні?

Я дуже задоволена рівнем підготовки студентів в Україні. І маю змогу порівняти їх з іншими, оскільки викладаю також у Польщі, Німеччині та Швеції. Одна з відмінних рис наших студентів — глибша фундаментальна підготовка, що є важливим для розвитку штучного інтелекту. Вона допомагає краще розуміти теорії і принципи, на яких базуються сучасні технології ШІ.

Приклад успіху українських студентів — це компанія Grammarly, яка стала одним з найвідоміших стартапів у світі. І таких прикладів багато, що свідчить про потужний потенціал у сфері штучного інтелекту. Це показує, що ми не лише маємо якісних спеціалістів, а й здатні створювати інноваційні продукти, які впливають на глобальний ринок.

— Які, на вашу думку, ключові тенденції у розвитку штучного інтелекту, як вони змінять освіту?

Ключові тенденції — усе більше застосування великих мовних моделей (LLM) у повсякденному житті. Ми активно користуємося ChatGPT, Copilot тощо, і це має великий вплив на традиційні способи оцінювання знань студентів. Нині важко гарантувати, як текст реферату чи іншої роботи був створений, оскільки штучний інтелект може генерувати його без участі студента. Це створює нові виклики для освіти.

Ще один аспект — це генерування коду за допомогою ШІ. Студенти, які раніше повинні були вивчати всі тонкощі програмування, тепер можуть покладатися на штучний інтелект для написання чи вдосконалення коду. Це знижує мотивацію глибше розуміти основи програмування. В Україні наші програмісти славилися високою якістю коду, особливо проти розробників з Індії. Але зараз використання генеративного ШІ для створення коду підвищує конкуренцію, і це вже виклик для нас.

Тому університети повинні переглянути свої підходи до підготовки студентів. Важливо готувати не джуніорів, а одразу мідлів, оскільки попит на такі кваліфікації зростає. Для цього навчання повинно бути більш практично орієнтованим, з акцентом на реальні проєкти.

Дуальна освіта може бути одним з варіантів покращення підготовки студентів, оскільки дає змогу поєднати теорію з практикою вже під час навчання. Проте, як показує досвід, університети в Україні та у світі ще не повністю адаптувались до викликів, які ставить ШІ в освітньому процесі. Нам потрібно враховувати ці нові реалії в навчанні і методах викладання.

— Україна почала розробку національної моделі LLM. Що ви думаєте про це? Наскільки вона потрібна?

Я думаю, що це класна ініціатива. Передусім вона орієнтована на українську мову, що є важливим кроком для збереження мовної ідентичності та розвитку технологій в Україні. Окрім того, національна модель LLM може бути використана в багатьох сферах, зокрема в освіті, де допоможе удосконалити процес навчання, надаючи студентам доступ до більш адаптованих і локалізованих ресурсів.

Також така система може значно полегшити документообіг, автоматизуючи багато процесів, що важливо для державних установ, бізнесу та освітніх закладів. Китай, наприклад, вже має свій DeepSeek, чому ж ми не можемо мати власну систему, яка відповідатиме національним вимогам і особливостям? Це може стати важливим інструментом для розвитку технологічної інфраструктури і для інтеграції української мови в глобальний інформаційний простір.

«Я кілька разів думала про перехід в комерційний сектор». Про минуле і майбутнє

— Що вас надихнуло піти у сферу IT-освіти?

Я випадково потрапила на день відкритих дверей у Львівську політехніку і побачила комп’ютер. У школі ми їх не мали, був лише профцентр із зеленими моніторами, де дозволяли набирати якусь програму на BASIC. Коли я обирала кафедру, на якій вчитися, обрала інформаційні системи та мереж.

Це був інтуїтивний вибір, але я вважаю, що це було моє щастя. Після завершення навчання я працювала з базами даних, і те, що зараз називається фрилансом, допомогло мені реально жити. Я почала працювати у Львівській політехніці, і так могла поєднувати роботу і отримувати додатковий заробіток. Тому, попри те, що це було спонтанне рішення, я вважаю, що воно було дуже правильне і дало мені змогу бути тим, ким я є сьогодні.

— Чи було у вас бажання працювати в комерційному IT-секторі?

Одразу після завершення університету я працювала в одній IT-компанії, але це було досить недовго — менше як місяць. 2001 рік, у мене була дитина. Тоді робота в IT виглядала зовсім не так, як тепер — це були пізні години на роботі, постійні стреси, і я не змогла поєднувати це з материнством. Тому вирішила повернутися в університет.

Протягом роботи в університеті я кілька разів думала про перехід у комерційний сектор. Навіть почала готуватися до співбесід, зокрема в Data Science, бо це було частиною моєї наукової роботи в університеті. Але зрештою бажання працювати зі студентами переважило. Хоча на перших порах, коли мені дали групу студентів, які були на рік молодші за мене, я думала: «Я не знаю, як я це переживу». Це був великий стрес, але з часом усе склалося і я залишилася в університеті.

— Як ви уявляєте Львівську політехніку через 10 років?

Я б хотіла, щоб Львівська політехніка стала інженерним хабом для всієї України, тому що в нас є великий потенціал, хороші викладачі та студенти. Якщо ми залучимо випускників до співпраці, це зробить нашу мету досяжною. В закордонних університетах часто хваляться своїми випускниками, і це слугує стимулом для студентів розвиватися. Важливим є встановлення міцної комунікації «студент-викладач-випускник».

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU