Network Engineer — про специфіку професії, IT-освіту в Польщі зі штрафами за перездачі та роботу в старовинному монастирі

Мережевий інженер Євген Цимбалюк мав мрію — здобути європейську освіту. Для цього він півтора року заощаджував кошти та самостійно вчив польську мову. У статті Євген розповів про те, як вдалося отримати бажане, про специфіку професії Network Engineer, а також про те, як працював в одному з найстаріших монастирів Європи.

Про професію Network Engineer: «Будь-які компанії, особливо великі бізнеси, і надалі потребуватимуть побудови корпоративних мереж»

На другому курсі Національного авіаційного університету за спеціальністю «Безпека інформаційно-комунікаційних систем» ми вивчали предмет з мережевих технологій. Тоді мене настільки зацікавили мережі, що 2011 року я пішов на двотижневі курси з ССNA від «Укртелекому». Це коштувало не дуже дорого — 4 тисячі гривень. Я вважаю, що якщо хочеш швидко освоїти професію, то курси — найліпший варіант. Є з ким порадитися, поставити запитання, коли щось не зрозумів. Втім багато моїх колег починали із сапорту, а під час роботи здобували знання, дивилися лекції на ютубі й переходили працювати в технічну частину.

Закінчивши курси, я одразу влаштувався до невеликого бориспільського провайдера на підтримку клієнтів із зарплатою 400 доларів на місяць. Водночас мав і адмініструвати мережу. У мене було багато різних завдань, зокрема розгортати сервіси на Linux. Чимало гуглив і радився з колегами. За рік сильно прокачав свої навички.

Мережевий інженер повинен добре знати ОС Windows, Linux, віртуалізацію, маршрутизацію і комутацію, мережеві сервіси, які треба налагоджувати, щоб мережа працювала безперебійно. Для роботи на IT-компанію потрібні ще базові знання з безпеки, вміти налаштовувати фаєрволи, щоб захищати локальні мережі від зовнішніх атак. На всіх місцях роботи я мав добре знати і Linux, і віртуалізацію VMware, те, на чому розуміються сисадміни.

Системні адміністратори підтримують правильну роботу комп’ютерної техніки та програмного забезпечення, а також відповідають за інформаційну безпеку організації. Вони віртуалізують сервери, повинні тямити в маршрутизації, поглиблено знати ОС Linux і Windows. Також сисадміни використовують технологію Active Directory для зберігання та організації об’єктів у мережі. Основна різниця між цими спеціальностями полягає в тому, що проблеми мережевого рівня вирішує Network Engineer, а серверного — системний адміністратор.

В IT-компанії зазвичай запрошують більш скілових Network Engineers, коли потрібно правильно розробити дизайн нової мережі чи модернізувати стару. Провайдери ж переважно наймають людей, щоб підтримувати вже налагоджену мережу. У них теж бувають модернізації, але лише часткові. Крім того, Network Engineer працює безпосередньо з обладнанням: встановлює та налаштовує нове, ремонтує і замінює те, що вийшло з ладу.

Кілька років тому в інтернеті почалися суперечки про те, що з появою хмарних сервісів потреба в мережевих інженерах може поступово зникнути. Та, на мою думку, будь-які компанії, особливо великі бізнеси, потребують побудови корпоративних мереж. Так, на сайті Rabota.ua нині шукають 148 таких фахівців, понад 100 з яких у Києві. Переважно мережевих інженерів наймають великі бізнеси, а не IT-компанії, тому на DOU таких вакансій небагато (13 на момент публікації — ред.). Хоча час від часу мені писали і з таких відомих IT-компаній, як GlobalLogic і Ciklum, що теж пропонують мережеві рішення, але вже на міжнародний рівень. З розвитком хмарних сервісів розгортанням мережі можуть займатися й системні адміністратори. Вони надають Cloud-рішення, однак усі провайдери й далі шукають мережевих інженерів у свої команди.

Усі сфери життя настільки просякнуті інтернетом, що мені здається, люди вже не зможуть жити без нього. Мене повністю влаштовує моя професія, і я не збираюся її змінювати найближчим часом.

Дитяча мрія: «Вітчим сказав: якщо будеш гарно навчатися в школі, вступиш до Гарварду»

Через рік роботи у провайдера я знайшов інше місце. Потрібно було реалізовувати Wi-Fi — рішення в різних ресторанах і пабах Києва. Платили 600 доларів на місяць. Це була позмінна робота — доба на роботі, три — вдома. Річ у тім, що розважальні заклади працюють допізна, часто до 5-ї ранку, через що мережеві інженери мають бути доступні 24/7 у режимі чергування, бо ніколи не знаєш, коли можуть виникнути проблеми.

У мене була мрія — здобути європейську освіту. Нам з сестрою цю думку заклав ще у ранньому дитинстві вітчим. Тоді він розповідав, що потрібно неодмінно гарно навчатися в школі, щоб потім вступити до Гарварду. Це була радше казочка для дітей, але з прицілом на майбутнє. Мета полягала в тому, щоб потім жити й працювати в Європі.

Рідні планували фінансово допомогти зі вступом у виш, та життя склалося інакше. Спочатку я працював складачем поїздів на станції Київ-Пасажирський. Після кризи 2008 року, коли долар обвалився, вирішив спробувати себе в IT. У 2010 році вступив на заочну форму навчання до НАУ. А 2011-го взяв на роботі лікарняний на два тижні, щоб піти на курси. Мій начальник помітив, що я, м’яко кажучи, недопрацьовую, займаюся чимось на стороні, й попросив обрати: або працювати повноцінно далі, або піти. Так я звільнився. Паралельно почав підшукувати навчальний заклад у Європі.

Вивчення мови: «Щодня на роботі слухав у навушниках польське радіо, читав багато книжок польською і виписував невідомі слова»

Вища школа інформатики та управління в ЖешувіВища школа інформатики та управління в Жешуві
Я зрозумів, що найлегше буде вивчитися в Польщі. Там охоче приймають студентів з Росії, України, Білорусі. Багато приватних компаній в Україні займалися підготовкою документів і супроводом наших абітурієнтів. Їхні послуги на той час вартували до 600 євро. Здавалося б, недорого, але я хотів зробити все сам. Обрав навчальний заклад — Вища школа інформатики в Жешуві, що за 70 км від кордону з Україною, і почав готуватися. Мені вдалося домовитися з колишнім провайдером і паралельно з новою роботою працювати у нього позмінно. Таким чином після доби роботи в Києві я мав одну добу відпочинку, а далі виходив два дні по 12 годин працювати на бориспільського провайдера. За півтора року мені вдалося заощадити 7 тисяч доларів. Цієї суми цілком вистачило на те, щоб оплатити магістратуру і прожити в Жешуві рік.


У польських вишах є українськомовні відділи, які надають всю необхідну для вступу інформацію. Я написав їм на пошту. Хотів потрапити на магістратуру з інформаційних технологій. Ціна за навчання становила 1000 доларів на рік. Тоді я саме здобув неповну вищу IT-освіту в Україні. Потрібно було перекласти диплом бакалавра з додатком і паспорт польською мовою, завірити у нотаріуса і надіслати їм. У виші навіть не вимагали знання польської. Перед початком навчання пропонували місячні курси, та мені вони не знадобилися.

Щойно визначився з університетом, за півтора року до від’їзду почав вивчати польську самостійно. Ця мова дуже просто дається українськомовним. Я стикався з тим, що у жителів Південної та Східної України виникало більше проблем з її опануванням. Для себе виробив такий метод: щодня на роботі в навушниках вмикав і слухав як фон польське радіо, читав багато книжок польською і виписував невідомі слова. Я завів собі зошит, розділив аркуш навпіл — записував туди слова та їхній переклад.

За день намагався вивчити до 30 невідомих слів. Постійно їх читав і повторював попередні. Завантажив книжку з граматики. Зрозуміти її було неважко, ті самі відмінки, що й в українській. Я не ходив на розмовні клуби та не спілкувався з носіями мови наживо, та коли приїхав в Польщу, то спілкувався з поляками на рівні з першого ж дня. Вони були шоковані й запитували, як довго я там живу. Або ж сприймали за свого, тільки зі східної частини країни. Однак 90% студентів їхали туди без знання мови і за два-три місяці вивчали її на рівні, достатньому, щоб складати іспити. Мені легко давалися часом незвичні для українця польські звуки, а от, приміром, один професор, що перейшов до Вищої школи інформатики в Жешуві зі Львівської політехніки, мав дуже відчутний акцент. Замість «ш» в нього виходило «с», і навіть поляки його не завжди розуміли.

В Україні я навчався в універі заочно, тож мені важко порівняти системи викладання. Та я помітив, що в польському виші було набагато більше практики. Навіть у цей невеликий навчальний заклад, що має не дуже високі рейтинги, приїздили викладати професори із США. Вони розповідали про нейронні мережі, як працює штучний інтелект. Після теорії ми одразу відточували це на практиці у різних програмах. А проте, коли я двічі влаштовувався в Польщі на роботу, ніхто мене не запитував про диплом. По факту він знадобився більше для візи. Спочатку я працював за студентською візою, а потім — за робочою.

Наша група була експериментальною. У виші традиційне дворічне навчання магістрів спробували втиснути в півтора року. Перший 5-місячний семестр був дуже насичений, бо його звузили до двох з половиною місяців. Деякі студенти, особливо ті, що не знали мови, не витримували навантаження. Ми вчилися по 7 днів на тиждень, у вихідні нас часто відправляли на пари разом із заочниками. Ба більше, діяла штрафна система. Якщо перший раз провалиш іспит, дозволено його перездати. Та якщо й тут не впорався, то за наступну спробу платиш 100 злотих, за четверту — 200 злотих, п’яту — 300 злотих, далі — відрахування. Одного разу я заплатив 100 злотих за перездачу математики, хоча в Україні ані в школі, ні в університеті не мав з нею проблем.

Перші 2,5 місяця університет надавав гуртожиток, де ми жили по четверо в кімнаті. Практично всі українці. Потім зі своїми співмешканцями з кімнати орендували двокімнатну квартиру, що коштувала 400 доларів на місяць. На прожиття загалом я витрачав 300–320 доларів на місяць: 120 — за навчання, 100 за квартиру, яку я винаймав з трьома хлопцями, 100 доларів — їжа тощо.

Перша робота в Польщі: «Це був мій перший досвід роботи в ремоут-компанії»

У другому семестрі занять стало менше. Вони тривали не цілий день, часто відбувалися у вечірній час. Тоді я вирішив шукати роботу. На сайті praca.pl (аналог Rabota.ua в Польщі) знайшов вакансію мережевого інженера в IT-інтеграторі, що продавав мережеві рішення по всій Польщі. Мій майбутній керівник Роберт під час співбесіди був дуже приязний. Розповів про компанію, запитав про мій досвід і запропонував віддалену роботу із зарплатою 800 доларів на місяць. Через те, що я жив у Польщі за навчальною візою, роботодавець мав менше податкове навантаження, не забезпечував мене соціальним пакетом, страховкою. Це зіграло на мою користь під час вибору кандидатури.

Краків. Біля замку ВавельськогоКраків. Біля замку Вавельського
Це був мій перший досвід у ремоут-компанії. Мені видали корпоративну машину, ноутбук і телефон. Я легко міг поєднувати роботу з навчанням. Більшість часу працював на відстані: клієнти надавали мені віддалений доступ, я під’єднувався до мережі і вирішував проблеми. Якщо ж мережеве обладнання вимикалося, переставало функціонувати, то тоді згідно з контрактом я мав протягом чотирьох годин приїхати на машині до клієнта, щоб йому допомогти. Цього часу цілком вистачало, щоб дістатися. Таким чином я кілька разів побував по роботі в Кракові, Варшаві та Вроцлаві.


Робота мережевого інженера в IT-інтеграторі, на мою думку, має низку переваг: на відміну від системного адміністратора, він постійно має нові цікаві замовлення від різних клієнтів, різнопланові завдання, можуть бути відрядження. Однак є й недоліки. Під час пусконалагоджувальних робіт потрібно створювати багато технічної документації, яку мережевий інженер пише сам. Крім цього, після реалізації нового продукту треба навчити локальних спеціалістів, як ним користуватися.

У мене був контракт з роботодавцем на період навчання — 8 місяців. Після цього мені запропонували більшу зарплату та повноцінне працевлаштування за робочою візою, але в продажах. Роботодавці хотіли, щоб я представляв їхній продукт як менеджер, мені ж подобалося працювати з технічною частиною, тому відмовився.

Робота в монастирі: «Коли місцеві дізнавалися, що я, українець, там працюю, неабияк дивувалися»

31 серпня 2016 року мій робочий контракт закінчився. Я розірвав усі зобов’язання з орендодавцем і вирішив на місяць повернутися в Україну відпочити. До того я вже розсилав своє резюме в Польщі та планував продовжити пошуки роботи з дому.

Щойно заїхав у Бориспіль, мені зателефонували з польського номера і запросили на співбесіду. Було дві технічні співбесіди по скайпу. Перша тривала півтори години, а друга — ледь не три. Було е багато теоретичних запитань. Після двох інтерв’ю потенційні роботодавці відзначили, що я маю глибокі знання з мереж і системного адміністрування, і запропонували роботу. «Але ми не проста компанія, наш офіс розташований у католицькому чоловічому монастирі», — додали.

Мені стало цікаво, як чоловічий монастир пов’язаний з мережами, і я вирішив спробувати. Ясногірський монастир розташований у містечку Ченстохова. Вже за місяць я був там. Без проблем не обійшлося — мене кинули з житлом. З України я домовився з поляком про оренду квартири, та коли приїхав, з’ясувалося, що попередній мешканець ще не виїхав. Врятував колега, який домовився, щоб я кілька днів пожив у монастирі. Потім мені пощастило знайти за 200 доларів на місяць невелику квартиру прямо в центрі Ченстохови недалеко від монастиря.

Я був вражений цією спорудою. Побудований у XIV столітті монастир був одним із головних центрів католицтва в Польщі. Все з мармуру, величезні картини та статуї. З одного боку — вікова історія, з іншого — сучасні технології. Монастир мав кілька вебсайтів і багато сервісів. Я адміністрував віртуальні машини та сервери, досить велику корпоративну мережу. Окрім власне монастиря, на території був великий готель, куди приїздили паломники. Потрібно було стежити, щоб Wi-Fi був розгорнутий і добре працював у кожному номері. Було чимало сервісів, до яких мали доступ працівники монастиря. Коли місцеві дізнавалися, що я, українець, там працюю, неабияк дивувалися. Працювати в монастирі — велика честь для них.

Ясногірський монастир

У нашій компанії Abicus на початку було всього три людини — засновник, системний адміністратор і я. Пізніше вони взяли в команду ще одного студента. Монастир був головним клієнтом компанії. В ньому було реалізовано багато IT-рішень. Так, наприклад, по всій території були встановлені камери, зображення з яких мало записуватися на сервер; програмне забезпечення зі штучним інтелектом. У кожного монаха був свій комп’ютер з доступом в інтернет і локальна мережа. В 4-поверховому монастирі на кожному поверсі стояв комутатор, була протягнула оптика.

Під час великих релігійних подій сюди приїздило багато кореспондентів. Ми допомагали їм організовувати трансляції: під’єднували їхнє обладнання до мережі. Було багато цікавої роботи. Такі події організовували три-чотири рази на рік. Я був вражений, наскільки Польща — релігійна країна, адже приїздила майже вся політична верхівка: президент, міністри, депутати. Їх було до 200 осіб. Для них були виділені спеціальні місця в монастирі зверху над муром, а от внизу у сквері збиралося до мільйона людей. Незабутнє видовище, коли всі — від звичайних парафіян до міністрів — схилялися у молитві. Я раніше ніколи не бачив, щоб така кількість посадових осіб одночасно стояла на колінах.

Мене взяли на зарплату 800 доларів, а вже за три місяці підвищили її до 1000. Я вважаю, що цих коштів на місяць цілком достатньо, щоб добре почуватися в Польщі. Коли я працював в Abikus, то відкладав майже 500 доларів щомісяця. На ці гроші можна було й подорожувати Європою. У Польщі багато лоукостів, можна придбати квитки по 5–10 доларів, гарне автобусне сполучення. За час роботи я двічі побував у Закопане, гуляв Варшавою і Краковом. Один раз нам вдалося з дружиною злітати в Рим.

Облаштувавшись у Ченстохові, я допоміг дружині оформити документи і приїхати працювати в Польщу. Скоро ми вперше побачили на моніторі УЗД нашого синочка. Він був 3,5 см завбільшки. У ту мить я вирішив повернутися з дружиною в Україну, бо якби мій син народився в Польщі, то він не мав би громадянства. Він отримав би карту «часового побуту» (тимчасового перебування). В такому випадку дитина не стала б громадянином ані України, ані Польщі.

Знімаємо радіоантени з дзвіниці монастиря заввишки 100 метрів

Назад в Україну: «На перший погляд поляки дуже щирі й відкриті, але на ділі неодноразово мене підводили»

Спочатку, коли тільки приїздиш в європейську країну, то дух перехоплює. В Жешуві дуже красиво: велосипедні доріжки, парки, гарна інфраструктура. А потім початкова ейфорія розсіюється і починається депресія. Я помітив, що поляки ненадійні. На перший погляд вони дуже щирі й відкриті, але на ділі неодноразово мене підводили. Кілька разів виникали проблеми з орендою квартир, коли ми нібито домовлялися на 100% про житло, а потім вони просто вимикали телефони й зникали. Так часто траплялося не лише в мене. Та я не жалкую про цей досвід. Я мав мрію здобути європейську освіту, і спочатку це здавалося чимось нереальним: як хлопець з небагатої сім’ї, що має скромні заробітки в Україні, може це зробити? Але це виявилося не так складно. Деякі українці приїздили без грошей і знання мови, знаходили підробітки, крутилися.

Оскільки в Україні я вчився на заочці, то саме в Польщі здобув повноцінний досвід студентства. Українці, які туди їдуть, 18—20-річні люди, дуже відкриті. Це спільнота, в якій завжди можна розраховувати на підтримку. Кожні два-три місяці я їздив додому. Одного разу віз дівчинці з України ліки, яких не можна було купити в Польщі. Знайшов її через групу «ВКонтакті». Іншого разу — ноутбук. Мама незнайомої мені дівчини передала його на станції вокзалу Київ-Пасажирський. Треба мати неабиякий рівень довіри, щоб вручити техніку незнайомцю. Усі, з ким я навчався, залишилися в Польщі. Я підтримую контакт зі знайомими зі студентських років і колишніми колегами.

Нині я працюю в Національному банку України. Мені подобається дружний колектив, ринкові зарплати. Зручно діставатися з Борисполя до роботи. Бюджети в НБУ досить великі, відтак технології та обладнання йдуть у ногу з часом. Бюрократична тяганина в такій, здавалося б, величезній структурі нівелювалися тим, що всі папери можна підписати електронним цифровим підписом, тому питання не вирішуються місяцями чи роками, як це могло бути раніше.

Під час карантину я здебільшого працюю віддалено. Виходимо в офіс по черзі: орієнтовно 2–3 тижні з дому, тиждень — в офісі. Через пів року роботи в НБУ у мене було підвищення — з інженера перевели на посаду інженера-програміста. Зарплати тут переглядають щороку. Я почуваюся щасливим і реалізованим в Україні. Далі мрію поїхати попрацювати в США або Канаду. Наразі кордони закриті, але я сподіваюся, що матиму шанс втілити й цю мрію в життя.

👍НравитсяПонравилось15
В избранноеВ избранном4
Подписаться на автора
LinkedIn



Підписуйтесь: Soundcloud | Google Podcast | YouTube


8 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.
Кілька разів виникали проблеми з орендою квартир, коли ми нібито домовлялися на 100% про житло, а потім вони просто вимикали телефони й зникали.

Підозрюю, що справа тут не в національності, адже таке постійно відбувається у всіх країнах світу. Я з таким зіштовхувався і в Україні. Що там говорити, колись в Україні і сам так зробив :(

Коли місцеві дізнавалися, що я, українець, там працюю, неабияк дивувалися

естественно, они то католики

Непогана історія, проте перевозити ліки через кордон не треба, навіть якщо дуже просять, було вже багато історій як таким способом передавали наркоту й часто невдало для тих хто «просто передавав ліки».

Таке враження, що цей твір написано учнем 5го класу за шаблоном — «Літом я був у бабусі. Там було добре. Я збирав яблука і мені давали гроші на морозиво. А потім я повернувся додому і ходжу уже в 6 клас. Мені подобається вчитись; в мене гарні друзі і вчителі. Я. дуже люблю свою батьків і своє село»

У ту мить я вирішив повернутися з дружиною в Україну, бо якби мій син народився в Польщі, то він не мав би громадянства. Він отримав би карту «часового побуту» (тимчасового перебування). В такому випадку дитина не стала б громадянином ані України, ані Польщі.

У ту мить я вирішив, що високий IQ, не є вимогою в НБУ.

У ту мить я вирішив повернутися з дружиною в Україну, бо якби мій син народився в Польщі, то він не мав би громадянства.

Это немного непонятно. Мой сын родился в Германии и получил украинское гражданство без проблем — достаточно было принести свидетельство о рождении с переводом в консульство. Они уже выдали справку о присвоении гражданства, с которой потом загранпаспорт получали.

В Польщі так само. Діти отримують громадянсто батьків (чи одного з батьків, якщо різні). Мають право податися на сталий побут, який по досягнені дитиною якось там віку можна змінити на громадянство.
Плюс в Польщі легальне подвійне громадянство.

Плюс в Польщі легальне подвійне громадянство.

Тільки ви напевно мали на увазі не подвійне громадянство, а два і більше? Бо якщо так, то в Україні це теж легально (не варто плутати подвійне громадянство з двома громадянствами.

Подписаться на комментарии