18-річний студент — про те, як цьогоріч влаштовані міжнародні олімпіади з інформатики та математики й чому МОН не визнає їхні результати

Цього року Міністерство освіти і науки України не проводило учнівських олімпіад через пандемію COVID-19. Та ентузіасти олімпіадного руху самостійно організували всі відбіркові етапи, і команди з України все-таки виступили на міжнародних змаганнях. На олімпіаді з математики українська команда посіла 6-те місце (серед 107 команд з різних країн світу). Наші математики здобули три золоті, дві срібні та одну бронзову медалі. Інформатики вибороли одну золоту та дві срібні медалі.

Ми поспілкувалися з Андрієм Ковригіним, випускником Київського ліцею № 208. У 2020 році він виборов «срібло» на Міжнародній олімпіаді з інформатики, а цього року завоював відразу дві медалі: срібну на Міжнародній олімпіаді з інформатики та золоту на Міжнародній олімпіаді з математики. Андрій розповів, як проходять міжнародні змагання онлайн, про свою підготовку і про те, чому цьогорічні перемоги не вважають офіційними в Україні.

Про перші серйозні перемоги

— Андрію, розкажи, будь ласка, трохи про себе. Київ — твоє рідне місто?

Ні, я народився в Маріуполі. У 2014 році ми переїхали в Полтаву, там я навчався у 5 і 6 класі. Потім знову переїхали — вже в Київ. Їхали з Маріуполя через небезпечну ситуацію в місті. І ще батьки хотіли жити там, де у нас з сестрою будуть гарні можливості для навчання.

— У якому віці ти зрозумів (чи батьки зрозуміли), що у тебе є хист до математики та інформатики?

Мій тато програміст, бабуся — вчителька математики, тож ще в дитсадку я цікавився усім, що пов’язане з математикою. Не те, щоби я розв’язував складні задачі, але вся інформація, пов’язана з математикою, мені була цікавою.

У початковій школі на уроках математики все вдавалося, хотілося вчитися швидше, ніж за програмою, дізнаватися щось нове.

Спочатку брав участь у шкільних олімпіадах, таких як «Кенгуру». У 6 класі в Полтаві вчителька запропонувала мені піти на олімпіаду з математики. Вже не пам’ятаю, якого рівня, мабуть, міська.

Готуватися до турнірів, розв’язувати олімпіадні задачі я почав у 7 класі. У 8-му пройшов на всеукраїнську з математики та всеукраїнську з інформатики (у 8-му ще немає всеукраїнської олімпіади з інформатики, тому виступав за 9 клас). З обох предметів отримав другий диплом. Дуже радів, що так далеко пройшов. Це була моя перша серйозна перемога.

На нагородженні в Києві

— Скільки етапів відбору треба пройти, щоб потрапити на міжнародні олімпіади з математики та інформатики?

Треба пройти шкільну олімпіаду, районну, міську (якщо в Києві, або обласну — в усіх інших регіонах), далі йде відбір на всеукраїнську олімпіаду, всеукраїнська олімпіада, відбір на міжнародну, а вже після цього — міжнародна олімпіада. Відбори на всеукраїнську і міжнародну — це етапи, на яких немає дипломів. Вони потрібні для того, щоб точніше визначити, кого з учасників пропускати далі (на всеукраїнську чи міжнародну олімпіаду).

Цього і минулого року в МОН України не займалися олімпіадами (їх скасували через коронавірус). Тож організатори олімпіад з інформатики вирішили влаштувати їх за трохи іншими правилами. Третій етап — київська міська олімпіада та усі обласні — проводили як одну загальну олімпіаду для всіх учасників з України. Всі одночасно писали однакові завдання. Далі створили загальну таблицю з рейтингом учасників і на всеукраїнську олімпіаду відібрали певну кількість з «топу» цієї таблички. Крім того, додали ще кількох учасників — так, щоб були представники від кожної області.

Раніше для участі у всеукраїнській олімпіаді з інформатики кожен регіон мав свою квоту — певну кількість місць. Ця квота залежала від того, наскільки успішними були виступи учасників від області (чи міста Києва) у попередні роки. Мабуть, цього року, якщо МОН буде організовувати олімпіади, повернуться ті правила, що були раніше. Та мені здається, що система відбору, яка була в останні два роки, більш логічна. Сильним учням легше потрапити на всеукраїнську олімпіаду, коли вони не залежать від квот регіону.

Як проходили міжнародні олімпіади цього року

— Скільки людей представляє Україну на олімпіаді з інформатики та на олімпіаді з математики? Які вимоги висувають перед учасниками?

На міжнародній олімпіаді з інформатики за свою країну завжди виступає четверо людей, на олімпіаді з математики — шестеро. Це не залежить від розміру країни, населення чи ще чогось. Така кількість учасників однакова для всіх країн.

Це мають бути школярі, хоча правильніше сказати — люди, які не навчаються у виші, до 20 років. Нижньої вікової межі, мабуть, немає.

— Розкажи, будь ласка, як проходить міжнародна олімпіада онлайн? Як усе це організовано?

Всіх учасників української команди збирають разом, щоб можна було надати докази, що ніхто не списував. Ми сиділи в одному приміщенні, під камерами. Крім того, йшов запис усіх екранів учасників. Відтак ці записи ми надсилали журі.

Обидві олімпіади проходять у два тури. Кожен тур з інформатики триває 5 годин, а з математики — 4 години 30 хвилин. За цей час треба розв’язати по три задачі. Усього є шість задач (як на олімпіаді з математики, так і на олімпіаді з інформатики). Умови задач ми отримували у трьох варіантах: англійський оригінал і переклади — українською та російською мовами. За кожну задачу з математики дають максимум 7 балів, за задачу з інформатики — максимум 100 балів.

Олімпіаду з математики ми писали в Києві. Перший і другий тури проходили майже без перерви, два дні підряд.

Олімпіада з інформатики відбувалася в Кременчуці (двоє із чотирьох цьогорічних учасників живуть у цьому місті). Між першим і другим туром була перерва — два дні.

В один із вільних днів організатори влаштували змагання, гру. Ми мали написати код, який керує персонажами. Далі змагалися: програма весь час брала двох випадкових людей, «нацьковувала» їх одне на одного, вони боролися. Той, хто переміг, набирав певну кількість балів і піднімався в рейтингу. Той, хто програв, навпаки, опускався. Коли гра закінчилася, відібрали 16 найкращих і пропустили їх у другий раунд. Я був серед них. Після перерви нам ще на годину відкрили код, щоб його доробити, вдосконалити. А далі — знову гра.

Після другого туру склали турнірну табличку. Тим, хто потрапив до четвірки переможців, видали призи. Я був на 5–8 місці, нічого не виграв, але мені все одно сподобалося. Це було весело.

Команда України на Міжнародній олімпіаді з інформатики 2021 року

— Коли стають відомі результати олімпіади?

На олімпіаді з інформатики майже відразу. Виходиш із системи, і вже всі завдання перевірені, є табличка. Там усе відбувається в реальному часі: надсилаєш задачу, зразу ж отримуєш відповідь — кількість балів за розв’язок. Далі рішення можна вдосконалювати, відсилати її знову та знову.

Рідко буває так, що учасник надсилає задачу лише раз і на цьому зупиняється. Зазвичай люди відправляють перші кілька блоків, розуміють, які підзавдання «зайшли», тоді з’являються нові ідеї, пробують їх. Цей процес поступово підводить до повного розв’язку.

Відповідно, коли виходиш зі системи — всі результати вже відомі. Щоправда, після другого туру була невелика затримка, приблизно пів години. Не знаю чому.

Після олімпіади з математики результатів довелося чекати два чи три дні. Це пов’язано з тим, що роботи перевіряють люди, журі. Крім того, ще є апеляція. В кожній команді перебувають координатори, досвідчені люди. Учасник пояснює координатору свій розв’язок, той розбирається з ним, уточнює деталі. Відтак намагається доказати журі, що цей розв’язок вартує багато балів. Журі переглядає задачу ще раз, погоджується (чи не погоджується) з аргументами. В результаті дають за розв’язок певну кількість балів.

— На олімпіаді з інформатики на апеляцію не подають?

Теоретично це можливо. Можна оскаржити програму для перевірки завдань, яку використовувало журі. Але це буде означати, що неправильно перевірена не лише одна задача одного учасника, а розв’язки цієї задачі у всіх учасників, бо їх усі перевіряла одна програма. Тож довелося б ще раз це робити для всіх олімпіадників.

Крім того, це мало б вплив на результати інших задач. Хтось з учасників міг правильно розв’язати задачу, надіслати свій розв’язок, але замість 100 балів отримати, скажімо, 20, і сидіти над задачею далі, не переходити до наступних.

Тобто це була б серйозна проблема. Я не знаю, чи бували колись такі випадки на міжнародній олімпіаді.

Про підготовку до олімпіад

— Як ти готуєшся до олімпіад? Це постійний процес (незалежно від того, олімпіада завтра або через пів року) чи перед олімпіадою заняття інтенсивніші?

Взагалі, треба готуватися рівномірно: працювати щодня, так буде поступовий прогрес.Та насправді так не виходить. Після олімпіад хочеться відпочити, певний час нічого не робити. Далі — початок навчального року, здається, ще є багато часу. Зрештою найбільше займаєшся перед турнірами.

Та за тиждень або за 3–4 дні до олімпіади я все-таки намагаюся відпочити, майже нічого не розв’язувати. Важливо, щоб не сталося так, що за два дні до події ти дізнаєшся щось нове, намагаєшся застосувати це в кожній задачі, але воно нікуди не підходить.

— Хто найбільше допомагав тобі в підготовці до олімпіад?

Найбільше допомагав тато: у хорошому сенсі підштовхував мене, щоб я щось робив.

Спочатку, коли тільки починаєш вчитися, важливо, щоб тобі давали інформацію, відповідали на певні питання. Згодом — на середньому і вищому рівнях — ти вже знаходиш інформацію самостійно. Знаєш, до чого треба готуватися, які теми розбирати. Тут уже потрібне терпіння і наполегливість, щоб далі усім цим займатися. Якщо у людини ці риси вбудовані — дуже добре. Та мене в цьому підтримував тато. Він завжди знав, коли я попрацював якісно, а коли не дуже, допомагав вибудувати чіткий розпорядок дня, іноді підбирав для мене задачі на ті теми, які мені гірше вдавалися, давав настанови перед виступами.

Звісно, дуже підтримували вчителі: і в школі, і на гуртках, і в спеціалізованих літніх таборах. Якщо перерахувати усіх людей, які мене вчили математики, вийде довгий список. Я ходив на математичний гурток у своїй школі (його проводили у суботу), на гурток «Кванта», на гурток імені Віталія Полонського, їздив у літні табори — «Контора Пі», «Мудра макітра».

Учителів з інформатики в мене було менше. В Києві олімпіадна інформатика не дуже просунута. Значно вищий рівень у Кременчуці, там є ліцей «Політ», у якому добре готують інформатиків. Мені допомогли їхні літні комп’ютерні школи. Там було інтенсивне навчання: щодня лекція, далі змагання на ту тему, яку щойно пояснювали. Ввечері ми або відпочивали, або закінчували розв’язувати ті задачі, з якими працювали вдень.

Разом з татом. Нагородження за олімпіаду з інформатики в Департаменті освіти міста Києва

— Якими мовами програмування ти володієш?

В олімпіадному програмуванні не дуже великий вибір, на чому можна писати. Спочатку я хотів опанувати Python, але він повільний, для олімпіад не підходить. Тому пишу на С++, відповідно найкраще знаю цю технологію.

— Чи виникали у тебе ситуації, коли треба було віддати перевагу якомусь одному предмету — або інформатиці, або математиці? Що ти робив у таких випадках?

Торік на всеукраїнських олімпіадах з математики та інформатики я отримав перші дипломи. Тож пройшов на наступний етап — відбори на міжнародні олімпіади. Вони тривають приблизно по тижню (кожен з них має чотири тури). Та проблема була в тому, що відбори з математики й інформатики проходили практично в один час: я не міг потрапити на них одночасно. Треба було вибирати щось одне.

Тоді, минулого року, я відчував, що не дуже сильний з математики відносно інших учасників, які пройшли на цей етап. Розумів, що можу виступити не надто добре. І ще мені здається, що загальний рівень учасників міжнародної математичної олімпіади вищий, ніж олімпіади з інформатики. Тож торік я вирішив піти на відбори на міжнародну олімпіаду з інформатики. Написав листа Богдану Рубльову, керівнику математичного олімпіадного руху в Україні, і пояснив свою ситуацію. Він подякував, що я попередив, побажав успіху на відборах з інформатики, і написав, що наступного року оргкомітет буде намагатися зробити так, щоб олімпіади та відбори не перетиналися. Цього року справді нічого не перетиналося, і я зміг брати участь у всіх олімпіадах.

Взагалі, я досі не знаю, який предмет мені цікавіший — математика чи інформатика, тому завжди брав участь і в одних олімпіадах, і в інших. Думаю, що я правильно зробив минулого року, що вибрав інформатику. І радію, що 2021-го мені вдалося взяти участь у двох міжнародних олімпіадах.

— Скільки часу тобі доводилося думати над однією задачею найдовше? Що допомагає відкинути думку: «Це неможливо. До цієї задачі більше повертатися не буду»?

Думаю, це те, в чому мені найбільше допомагав тато: пояснював, нагадував, як саме готуватися. Бували ситуації, коли я довго сидів над задачею, вона ніяк не вдавалася. Тато казав, що через певний час (скажімо, за 3–4 години) варто вже не сидіти над задачею, а подивитися її розв’язок і розібратися, що я не знав, отримати нові знання. Це ефективніше, ніж дуже-дуже довго сидіти над однією проблемою.

— Та все одно над однією задачею ти міг думати 3–4 години?

Інколи над задачею треба думати дуже довго.

Наприклад, є сайт Codeforces, — платформа, на якій проходять змагання з інформатики. Там є свої рейтинги: люди беруть участь у змаганнях, пишуть задачі, за розв’язки отримують бали та потрапляють у загальний рейтинг. Інколи там бувають змагання, коли учасникам дають «невирішувану» задачу. Всі знають, що задача не має розв’язку, але ідея змагання в тому, що її можна розв’язати частково — краще чи гірше за інших. Розв’язування такої задачі може тривати тиждень або й два. Всі працюють над нею, постійно поліпшуючи свої розв’язки. Я намагався брати участь у таких заходах, але вони мені не дуже подобалися — за 2–3 дні вже згасав інтерес.

Та загалом Codeforces — гарний сайт для учасників олімпіад з інформатики. Майже щотижня там проводять змагання, в них беруть участь представники з різних країн, практично всі ті, хто цікавиться олімпіадним програмуванням. Звісно, люди беруть участь не у всіх змаганнях, але час від часу з’являються на сайті, змагаються. Відповідно можна стежити за своїм місцем у рейтингу: іноді відкривати його і дивитися, на якому ти рівні відносно інших.

У математиці схожої платформи немає. Тому математичні олімпіади більш непередбачувані: ти можеш багато працювати, готуватися, але яким буде твій результат на олімпіаді — невідомо. Може виявитися, що ти переміг, виступив найкраще, а може бути й навпаки — що ти виступив дуже погано відносно інших людей.

Про стрес і азарт на олімпіадах

— Для тебе олімпіада — це стресова ситуація чи ні? Ти краще розв’язуєш задачі вдома чи на олімпіадах?

На олімпіадах я розв’язую краще, там більше азарту.

Взагалі, олімпіада — не надто стресова ситуація. Спочатку, на перших олімпіадах, може й виникає хвилювання, а далі звикаєш. Ти просто приходиш, отримуєш задачі, думаєш над ними, час закінчується — і все. Немає коли хвилюватися.

Час для стресу — це коли ти написав олімпіаду з математики й три дні чекаєш результату. Ніяк вплинути на розв’язок вже не можна, лишається чекати та переживати.

— Крім знань з інформатики та математики, які навички чи риси характеру потрібні для участі в олімпіадах?

Найважливіше — це інтерес до того, чим займаєшся, і наполегливість.

Можливо, вроджена схильність до цих наук теж має значення. Але я впевнений, що у будь-якому випадку — із вродженими задатками чи без них — якщо буде багато праці та бажання працювати, то людині вдасться вийти на високий рівень в олімпіадах.

Раніше, у 6–7 класі, я думав, що люди, які потрапляють на всеукраїнські та міжнародні олімпіади, особливі — суперрозумні й дуже талановиті. Коли вперше пройшов на всеукраїнську олімпіаду, збагнув, що це не так: там звичайні люди, такі як я, як усі інші. З ними легко спілкуватися.

Після Міжнародної олімпіади з математики 2021 року. Команда України: учасники та організатори

Про скасування усіх пільг і нагород для призерів олімпіад в Україні

— Розкажи про свій робочий тиждень, коли ти навчався у школі? Чи багато часу займали гуртки та додаткові заняття з математики й інформатики?

На шкільний гурток з математики я ходив раз на тиждень у суботу; ще два рази на тиждень відвідував інші гуртки, поза школою (спочатку «Кванту», потім гурток імені Полонського). Звісно, це займало певний час. Але найбільше часу я готувався вдома.

Незадовго до важливих олімпіад — всеукраїнських чи відборів на міжнародну — у школі мені давали дозвіл на вільне відвідування. Тоді я майже не ходив на уроки, сидів вдома і готувався. Зазвичай таке було у третій чверті. Далі я знову відвідував школу, щоб догнати та скласти усе, що пропустив з інших предметів.

Враховуючи те, що у мене були дві олімпіади — з математики та з інформатики — усі розуміли, що певний час мені треба менше уваги приділяти іншим предметам, не розпорошуватися відразу на усе.

— Як тобі зрештою вдалося написати ЗНО з інших обов’язкових предметів, наприклад з української мови?

У мене не дуже багато балів із ЗНО. З української мови — 176 чи 178. На іспиті з математики десь напартачив, отримав 198, а не 200. Загалом середній бал вийшов не дуже високим.

У попередні роки всім учасникам міжнародних олімпіад нараховували по 200 балів на двох іспитах ЗНО. Це була нагорода за досягнення в навчанні та пільгова можливість для вступу у виш. Чесно кажучи, я трохи сподівався на ці додаткові бали. Та цього року таке правило не спрацювало — усі відбіркові олімпіади були неофіційними, не було наказу МОН, за яким би нас «відправляли» на міжнародні олімпіади, тому й додаткових балів на ЗНО не нарахували.

Вийшло так, що ці міжнародні олімпіади цінують у всьому світі в усіх університетах. Лише в Україні наші нагороди вважають неофіційними.

Зрештою, я вступив до Ягеллонського університету в Польщі. Знаю, що тут навчається багато українців, які займаються олімпіадною інформатикою, випускники того ж кременчуцького ліцею «Політ». Тому вирішив також обрати цей навчальний заклад.

— Якби цього року олімпіадникам нарахували додаткові бали на іспитах ЗНО, як було раніше, ти вступав би в український виш? Чи все одно поїхав би на навчання в Польщу?

Думаю, що однаково поїхав би в Польщу. Найбільше — через ком’юніті людей, яке є у цьому університеті.

— Нещодавно вийшло інтерв’ю з керівником математичного олімпіадного руху в Україні, Богданом Рубльовим. Там він сказав, що статус призера міжнародної олімпіади — це відкриті двері в майже будь-який університет. Це справді так? Ти вступив за певною програмою для призерів олімпіад?

Майже в кожному університеті світу є своя система — пільги чи стипендії для призерів олімпіад. Вступати у виш з цим статусом дуже добре.

В Ягеллонському університеті є два варіанти такої стипендії — «сильна» і трохи «слабша». В першому варіанті не треба платити за навчання, окрім того, студенту дають стипендію. У другому випадку за навчання також платити не треба, стипендію не виплачують, але університет опікується проживанням студента. У мене перший варіант стипендії. Він більш вигідний, хоча і треба самому платити за проживання.

За цією програмою я міг вступати на одну з чотирьох спеціальностей: «Інформатику», «Математику», «Комп’ютерну математику» та «Аналітичну інформатику». Спеціальність «Комп’ютерна математика» — це математика з інформатикою (математика тут головна), а в «Аналітичній інформатиці» — навпаки, на першому місці інформатика, математики менше. Я вибрав «Аналітичну інформатику». Навчання там починається в жовтні, пари планують проводити офлайн. Польської мови поки що не знаю, та за стипендією мені надають і уроки польської.

— Як призер міжнародних олімпіад, ти отримав президентську стипендію? Чи цього року її також скасували?

Президентські стипендії не скасовували, але поки що і не виплачували. Можливо, ще буде нагородження цьогорічних олімпіадників восени.

Про цінність участі в олімпіадах

— Як думаєш, що найцінніше ти отримав від участі в олімпіадах?

Мабуть, можливість вступити в хороший університет. Це важливо.

Завдяки олімпіадам я почав цікавитися інформатикою. В тій інформатиці, яку вивчають за шкільною програмою, майже немає програмування. Там вчать простіші речі — наприклад, як працювати в Word, Excel. Це не так цікаво, як олімпіадна інформатика. Якщо займаєшся олімпіадами, можеш трохи «відсунути» звичайну шкільну програму і зосередитися на тому, що більше подобається.

Водночас олімпіада — це не просто цікава гра, у якій бере участь багато людей. Якщо виходите тут на високий рівень, отримуєте водночас цінні знання, уміння, які будуть потрібні в майбутньому. Думаю, якби цього не було, то перемоги на олімпіадах не цінували б так високо, не було б такої великої спільноти олімпіадного руху — людей, які живуть цим, вкладають у підготовку багато сил, часу, енергії. А після того, як у них закінчуються свої олімпіади, починають навчати наступних олімпіадників.

Звісно, змагання дають і багато емоцій: позитивних, негативних... І ще: мені подобається, що наш олімпіадний рух — це велика дружня спільнота. Можливо, на нижчих рівнях (на районних чи міських олімпіадах) це не відчутно, бо часто туди приходять «випадкові» люди — вони непогано знають предмет, але спеціально не готуються до олімпіад, не беруть участь у русі. Та на вищих рівнях зазвичай майже всі учасники знають одне одного, чудово спілкуються. Звісно, хтось набирає більше балів, хтось менше, але усі це нормально сприймають, немає агресії до суперників чи негативу.

— Часто студенти починають працювати ще під час навчання. Які твої плани щодо цього: зосередишся поки що на навчанні чи плануєш поєднувати його з роботою?

Поки що не знаю. Я хочу навчатися, водночас подаватися в інтернатури та дивитися, чи можливо це поєднувати.

Недавно мені написали з компанії Huawei, запропонували податися в їхню інтернатуру. Я погодився, скоро буде співбесіда. Та якщо навчатися в університеті та займатися в інтернатурі одночасно буде складно, тож наразі зосереджуся лише на навчанні.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU