Один день з життя айтішника в ЗСУ. Фотоісторія

32-річний Андрій Задорожний з Мукачева 16 років тому переїхав до Києва та вже дев’ять років працює в IT. Остання посада — Delivery Manager у GlobalLogic. Півтора місяця тому пішов добровольцем у ЗСУ, тож тепер він — молодший лейтенант 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Ми попросили Андрія показати, як минає його звичайний день: чим годують, який носить одяг і як облаштоване робоче місце. Звісно, тут і його історія та роздуми.

Початок війни

За п’ять днів до війни я скористався пропозицією компанії про компенсацію на релокейт у західні області. Переїхав з Києва до Львова з дівчиною, кішку залишив на молодшого брата. Чесно кажучи, я очікував, що війна таки почнеться. Єдине, у мене було питання, наскільки широкомасштабна. Я думав, що бойові дії розгорнуться десь на сході — у реальності вийшов жорсткіший сценарій.

24 лютого ми, як і всі, прокинулися від сповіщень, що почалася війна, звуків сирени та вибухів. У перші дні я допомагав з координуванням співробітників, пошуком для них житла у західних областях. Відразу вирішував питання, як евакуювати молодшого брата та кота з Києва. З цим розібралися швидко. Уже ввечері 25 лютого брат дістався до Львова переповненим потягом «Інтерсіті». На цей момент моя дівчина виїхала у Мукачево. А 26-го ми вже всі були там. Того ж дня з друзями закупилися гуманітаркою та доставили її до центру прийому допомоги.

Усі ці три дні я обдумував рішення піти добровольцем. Бойового досвіду у мене немає, лише військова кафедра в університеті. Але я розумів, що мені буде некомфортно спокійно сидіти на місці й далі продовжувати працювати. Зрештою вирішив все-таки піти...

Виспавшись, наступного дня я вирушив у Мукачівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі — військкомат) із думкою, що якщо я буду затребуваний в армії, якщо мої знання й експертиза потрібні, то мене візьмуть. Мої роздуми базувалися, зокрема, на інформації від кількох друзів, які приходили у військкомати Києва, Гостомеля, Житомира, Львова. Але там просто записували їхні дані та говорили, що місць у підрозділах нема. Хоча деякі люди були навіть з бойовим досвідом. Тож тут я не врахував нюансів роботи військкоматів на Закарпатті, де «гребуть все, що рухається».

Після військкомату ми поїхали у військову частину. Там при розподілі на ноуті одного з працівників я побачив наліпки 128-ї бригади з девізом «лем ми», що у перекладі із закарпатської означає «тільки ми»

Початок служби

З військкомату мене скерували у мукачівську військову частину 128-ї гірсько-штурмової бригади. У розподільчому центрі я розповів про свій цивільний досвід, про те, які у мене є знання, навички, в тому числі, комп’ютерної техніки. Ще до роботи в ІТ я був таким собі «анікейщиком»: цікавився як хардверною частиною, так і софтом — успадкував від батька таке захоплення. Сказав про свою військово-облікову спеціалізацію — «тилове забезпечення». Мене розподілили в штаб управління.

Шеврони 128-ї бригади — гуцульський топірець навхрест та квітка едельвейса. Зелений — для фліски, чорний — для верхнього одягу

Як зазвичай буває, більшість офіцерських посад уже були зайняті (це особливо стосується штаба управління). Але мені знайшли посаду пресофіцера та взяли мене як начальника пресслужби й управління зв’язків з громадськістю. Можна сказати, що 28 лютого я вже повноцінно вийшов на нову роботу (місце в компанії за мною зберігається).

З самого початку стосунки з усіма складаються дуже гарні. Тут взаєморозуміння на високому рівні. Загалом спостерігаю поважливе ставлення старшого офіцерського складу до молодшого. Наприклад, полковник 50+ років весь час звертається до мене на «ви» — і це не поодинокий випадок.

Таким десертом нас якось пригощали у штабі

Нікуди не дітися від певних військових нюансів. Але я пам’ятав, як нас муштрували на військовій кафедрі, розумів, що деколи в армії логіки шукати не варто. Просто виконуй те, що тобі кажуть. Я навіть виписую фрази, які тут чую. Як приклад, ось одна із моїх улюблених. Коли задача важка чи майже неможлива, тебе питають: «Зрозуміло? Можеш виконати?». Ти кажеш: «Ні». — «Ну, значить, наступна задача для тебе — з „ні“ зробити „так“». Але я був готовий до такого.

Деякий час я пропрацював у штабі. Там познайомився зі складом, який працює на місці — ще з двома офіцерами з пресслужби, які були мобілізовані, і декількома контрактниками в ЗСУ. А згодом надійшов наказ, що потрібно їхати на схід країни. Зараз ми недалеко від передової.

Такий сухпайок видають не одразу в розподільчому центрі, а лише коли ви їдете в ешелоні або коли вас уже висилають у район виконання бойових завдань:

Тут можна роздивитися склад пакету:

Нам у дорозі сухпайок так і не знадобився, бо цілком було достатньо тієї їжі, яка в нас була. Тому я просто його залишив, і він такий красивий, запакований стоїть.

Ось вміст сухпайка, який розрахований на добу:

Розпорядок дня

У нас немає суворого розпорядку дня, щоб усе було розписано по хвилинах. Але якщо говорити про типовий день, то він має такий вигляд.

7:00 — підйом, умивання.

У нас гарні умови. Я з тією самою командою, з якою був у штабі. Ми живемо вшістьох в одному приміщенні. Це моє спальне та робоче місце:

Єдиний нюанс — приміщення не обігрівається, тому ми постійно шморгаємо носом. Але все одно це не в окопах десь спати, на землі, тож все добре.

Багатьом доводиться жити в набагато жорсткіших умовах і спати на сіні, зокрема колезі по ІТ-цеху. Тут у пригоді стають теплі спальники. Для порівняння — фото з «поля»:

8:00 — сніданок, найчастіше це макарони. Годують нас добре. Мене взагалі здивувала смачна їжа для військових (причому я бував у декількох різних місцях).

08:30 — починається служба.

Зараз в мої обов’язки входить:

  • Розробка сайту нашої бригади, його підтримка, наповнення контентом.
  • Ведення Telegram і Instagram сторінок.
  • Обробка фото та відеоматеріалів.
  • Супровід журналістів.
  • Технічна підтримка комп’ютерів, пристроїв.
  • Допомога з гуманітаркою.
  • Розвезення допомоги на позиції.
  • Інші завдання.

Під час роботи у штабі я також брав участь у прапороносній групі на похоронах наших загиблих хлопців.

Створювати сайт бригади я почав ще в штабі — там сказали, що є рішення про це. Я мав свій ноутбук, почав спочатку дивитися сайти інших бригад, у тому числі британських, шведських, американських, їхню структуру. Проконсультувався з колегами, на чому краще робити. Зійшлися на конструкторі сайтів WIX. І я взявся до створення.

Таким було моє робоче місце, коли я був ще у штабі

Це фото теж часів роботи у штабі. Конкретно тут я переліплюю «клави» на техніці, яку нам прислали зі Словаччини чи Чехії. Також моїм завданням було встановити на ноутбуки необхідні для роботи програми

10:30 — пів години на фізичні вправи. Потім знову робота.

13:00 — обід. Меню складається з борщу або супу та каші чи картопляного пюре.

Деколи видають батончики або інші солодощі:

Після обіду є хвилин 40 зайнятися своїми справами. Зазвичай це щось із цього:

  • спорт;
  • збирання / розбирання та чистка зброї;
  • пошук у мережі необхідних речей для підрозділів;
  • читання матеріалів про надання першої медичної допомоги, зброю, техніку, правила поведінки при хімічних атаках тощо;
  • читання книг, новин.

Деколи є можливість здрімнути. Чесно кажучи, я ніколи не відчував, щоб настільки хотілося спати і їсти. Це дві речі, до яких зараз в умовах війни «прокинувся сильний апетит».

Чесно кажучи, я розумію, що в мене немає особливого досвіду поводження зі зброєю. Як і в ще одного з пресофіцерів. Тому ми з ним намагаємося дібрати ці знання: «щупаємо» пістолет, автомат, дивимося, як працюють затвори, запобіжник, розбираємо, чистимо, збираємо зброю. І так майже кожен день хоча б деякий час.

Пістолет видають тільки офіцерам

Заряджання магазину на полігоні, розбирання / збирання зброї у вільний час

Огляд «бехи» — бойової машини піхоти

14:00 — продовження роботи.

16:00 — перерва на 15 хвилин.

18:00 — вечеря — каша або пюре.

Після вечері є кілька годин до сну. Проводжу їх по-різному: буває на виїзді або доводиться обробляти матеріали. Але може бути й вільний час.

20:00 — умиватися, підготовка до сну.

21:30 — відбій.

Трохи про речі

У стандартний комплект, який мені видали, входить футболка, кофта, фліска, кітель, бушлат і до нього тепла підкладка, штани, берці зимові, три пари шкарпеток, дощовик, спальний мішок, каремат і підшоломник. Зазвичай видають шапку, але на той момент вони уже закінчилися. Я отримав просто підшоломну шапку — флісову круглу.

Ордер на видачу одягу

На останньому знімку — дощовик у чохлі

Що я докупляв окремо? Шапку, ще одні штани, футболку, сорочку, балаклаву, рукавиці, теплу пов’язку на голову, кепку та баф. Загалом я б рекомендував мати запасний одяг, бо коли захочеш попратися, треба ж у чомусь ходити, поки все висохне. Ще я докупив демісезонний бушлат, який можна носити восени та навесні в холодну погоду.

На фото немає докуплених штанів і футболки, але вони дуже схожі на ті, які мені видали.

Потім я придбав літні берці на зміну зимових від ЗСУ. У нових зручно ходити, бо вони «дихають». Тут всі намагаються брати собі LOWA, моделі Z-6 або Z-8. Я взяв собі LOWA elite, бо вони підходили за розміром. Але при цьому вони досить недешеві — приблизно 8000 гривень.

Але я планую носити їх потім у походах — це одне з моїх хобі. Можливо, тому для мене не дуже комфортні умови чи погане харчування — не були причиною для занепокоєння, коли я йшов у військкомат, я був цілком готовий до такого. Але зараз я оцінюю свої умови як дуже хороші.

Також я ще докупляв мультитул, ліхтарик, аптечку та турнікет (засіб для тимчасової зупинки кровотечі з магістральних судин — ред.):

Про допомогу від волонтерів

Першу волонтерську допомогу я отримав ще у Мукачеві. Там є склад, куди люди приносять різні речі, які за потреби можна взяти собі. Я там вибрав кілька ліхтариків і похідні сірники, які будуть горіти, навіть якщо намокнуть.

Взагалі волонтери надсилають гуманітарну допомогу з різних країн, і там є зовсім різні речі: від авто до підгузків (щодо останнього, підозрюю, що вони випадково до нас потрапляють).

Багато привозять консервів, шоколадок:

Трапляються бронежилети, каски... Ще з таких найбільш необхідних військовим речей: тактичні рукавиці, ліхтарики, батарейки, деколи є павербанки.

Нещодавно нам у штаб надіслали з Литви декілька джипів — хороші, добротні — те, що нам було потрібно! І в одному з них були такі наліпки з надписом: «За вашу і нашу свободу!» — українською та литовською.

Також прийшла посилка від учнів однієї із закарпатських шкіл: солодощі, листи з побажаннями, обереги. Діти залишили свої ніки в Instagram, тож ми плануємо їм відповісти, написати, що ми все отримали. Думаємо, їм це буде приємно.

На DOU публікували інтерв’ю з айтішніком, який був на передовій. Як я розумію, він розбирається в екіпіруванні, у нього було багато чого свого і набагато кращого, ніж видають. Але взагалі зараз є великий дефіцит певних речей. Важко забезпечити десятки, сотні тисяч людей тими ж бронежилетами, касками. Їх привозять з Америки, Європи, але все одно не вистачає. Хоча, авжеж, люди, яких відправляють на «передок», забезпечені по максимуму, наскільки це можливо.

Волонтерська допомога зараз дуже потрібна. Бо навіть якщо людина повністю укомплектована, від непередбачуваних ситуацій ніхто не застрахований. Наприклад, так було з моїм дядьком, який теж служить у 128-й бригаді. Вони відходили від одного міста та потрапили під обстріл. Дядько був у другій-третій машині в колоні, а спереду їхав «шишарик» з їхніми речами — це такий вантажний автомобіль. У машину потрапив снаряд, вона згоріла. Тож мій дядько залишився без бронежилета, мобільного — абсолютно без нічого.

Їх привезли у місце дислокації, щоб вони могли відійти від пережитих обстрілів. Там вони перебували тиждень-два. Але через деякий час все одно потрібно повертатися.

І ось до того у тебе було все, а тепер немає нічого, все треба десь брати. І ти не можеш просто піти у «Воєнторг» і це купити. Є варіант замовити через «Повернись живим» або інші фонди. Але такі організації допомагають більш масштабно. Тому можна довго чекати своєї черги. Й інколи швидше знайти через знайомих волонтерів, які займаються меншими поставками.

Мені вдалося знайти по волонтерській допомозі бронежилет і каску. Але та, яка мені досталася, — британська, вироблена 30 років тому, тож вона застаріла, її рівень захисту низький.

Я вирішив замовити через волонтерів собі іншу каску, але коли вона приїхала, виявилося, що вона вживана. Тут є такий момент, що кевларові каски через чотири роки носіння деградують, далі їх не можна використовувати. Те саме відбувається після 10 років складського зберігання.

Тож це був дуже неприємний момент, бо я купував її як нову. Я вислав каску назад, все нормально — кошти повернули. Замовив іншу, яка прийшла минулого тижня. Але ця виявилась страйкбольною: волонтерка, через яку я купував, не перевірила до кінця, чи вона нормальна, а робилося все через третіх осіб. Тож тепер буду замовляти ще раз. Але добре, що я взагалі можу собі дозволити це купити. Така можливість є не у всіх.

До речі, можу сказати, що моя компанія весь цей час допомагала. Ще до війни компанія видавала компенсацію для бажаючих переїхати з потенційно небезпечних до безпечних регіонів України. BCP план передбачав поділення регіонів на декілька зон. Наприклад, у моєму випадку при бажанні переміститись у спокійніший регіон з Києва оплачувалася компенсація в 1000 доларів на два тижні. А коли почалися бойові дії, то просто всім виплатили по 2000 доларів.

Потім вони потурбувалися про тих співробітників, які пішли в ТрО чи були мобілізовані у ЗСУ. Нам виплатили хорошу додаткову грошову компенсацію, що дуже допомогло, бо я зміг частину цієї суми залишити вдома своїй дівчині, а іншу витратити якраз на всі ті речі, які були необхідні. Для мене це було особливо доречно: я не мав багато відкладених на чорний день грошей, бо інвестував у нерухомість у Києві та ще помісячно виплачував внесок.

Також у компанії мені сказали, що за мною зберігається місце. Директор час від часу мені пише, здебільшого питає по роботі, але також цікавиться, як я.

Ще я був приємно здивований, що члени однієї з моїх команд, з якою я підтримую зв’язок, як виявилося, створили чатик, щоб мені допомогти. Вони розпитували, що мені потрібно. На той час я собі вже дістав броник, а дядько якраз залишився без свого. У нього була «плитоноска», вона легша та не так сковує рухи, але менше захищає. Тому я хотів дістати для нього бронежилет, а собі навпаки такі «плити». Здається, у колег вийшло їх знайти. Хоча знову-таки маю можливість сам купити, але я не завжди можу дістати все, що потрібно.

Про незвичайний день

Вище я описав свій звичайний день, але бувають і несподіванки. Кілька тижнів тому до нас приїхав Святослав Вакарчук і дав невеликий концерт. Усе відбулося спонтанно. Мені потрібно було здійснити супровід і провести фото- та відеозйомку. У нас не було з собою техніки, тож довелося все знімати на телефон.

Бійці були дуже раді такій події, зокрема Василь Штефко 55-річний чоловік з нашої бригади, який став тепер досить знаменитим, бо пішов воювати без двох ніг.

Вони з Вакарчуком записали відеозвернення до його онучки (чи дочки — не пам’ятаю).

А я попросив співака підписати мій бронежилет. Після усіх цих подій він буде у мене десь стояти як трофей.

Взагалі такі події важливі, потрібні. Потім відеозаписи з концерту ходили по всій бригаді, їх пересилали один одному, дивилися — це хороша штука на пам’ять!

І тут подяка Святославові Вакарчуку, що він їздить по підрозділах, причому не афішуючи. До речі, виконавець ще зробив подарунок нашій бригаді — комплект Starlink.

Трохи роздумів

Цікаво спостерігати, як змінюються власні бажання. Між відпочинком у горах і на морі я завжди вибирав гори. Але недавно усвідомив, що нас уже могли відрізати від морів, і у мене з’явилося сильне бажання побувати на морі, на українському морі.

Ще можу сказати, що за час, поки я на службі, з’явилося так багато того, що мене дуже здивувало:

  • Тут на південно-східному напрямку місцеві часто розмовляють між собою українською (суржиком).
  • Розквіт пісень часів Січових стрільців.
  • Те, що багато людей з бойовим досвідом не змогли потрапити до лав ЗСУ.
  • Масштаби волонтерської допомоги. Це справді потужна підтримка, в тому числі від компанії, колег, друзів.

Іноді чую в розмовах військових, що тут вже все по-іншому, якщо порівнювати з 2014-м. І це зрозуміло, адже залучені сили та масштаби в десятки разів більші. Однак завжди цікаво послухати поради й історії з бойових дій тих часів.

Хоча в нас уже є й свої історії і навіть деякі «трофеї» після сутичок:

Сухпайок

Обгоріла частина оптичного прибору, держак з ножа, залишок гранати ф-1

Відчуваю, що я на своєму місці: можу швидко виконувати задачі в межах своїх умінь і компетенцій, одночасно з цим підтягую військові навички та знання.

Читаю повідомлення про вирішальну битву за Донбас і формування московитських військ на сході зі співвідношенням 1:5 на їхню користь. З одного боку, хотілось би мати більше серйозної техніки, щоб краще оборонятися та проводити контрнаступи. А з іншого — ми вже довели, що вміємо успішно протистояти одній з найсильніших армій світу. Тому вірю, що у нас усе вийде.

До нас два дні тому приїхав капелан греко-католицької церкви, роздав ці молитовники, їздить з нами до бійців. Буде тут весь тиждень, тож скоро будемо святити паски

Деколи роздумую над тим, як ці всі події вплинуть на наше суспільство. Маю надію, що після перемоги у нас буде нація, яка здатна не тільки добре воювати, а ще й формувати правильний напрямок руху держави, бо у нас попереду важкі роки. Звісно, нам будуть допомагати, але ефективність розбудови залежить тільки від нас. Ці зміни не відбудуться за рік чи два, у нас так само будуть політичні та корупційні скандали, розчарування в елітах, мітинги. Від нас залежить, наскільки успішно ми будемо контролювати владу, брати на себе відповідальність за свої рішення, дії та відходити від інфантильних поглядів, що нам хтось щось винен, а політика нас не стосується.

👍ПодобаєтьсяСподобалось110
До обраногоВ обраному6
Підписатись на автора
LinkedIn



31 коментар

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Вдячний за захист Батькiвщини!

Читайте нашу нову фотоісторію про розробника в ТрО: dou.ua/...​r-in-territorial-defense

Цікава стаття :) Дякую за вашу службу! Слава Україні!
P.S. DOU, айтівці, айтівці, не айтішники. Так само не атошники, а атовці ну й так далі. Відредагуйте, будь ласка.

Спасибо за службу. У меня вопрос, которой мне не даёт покоя. Вот я на фото увидела машину с гуманитаркой от разный стран. Так вот интересно, доходят ли такие же машины до востока к нашим ребятам или остатки от того, что поразбирали на западе?

Чи правильно я вас розумію, що вам цікаво, чи не привласнюють більшість допомоги у західних областях України, бо лише мала частка доходить до фронту? Якщо так, то можу відповісти що я спостерігаю останній місяць по «волонтерці» для нашої бригади:

По-перше, до штабу і військових частин часто приходить допомога, яка необхідна для переселенців (підгузники, прокладки жіночі, ковдри і т.д.) в результаті потрібно додатково займатись логістикою речей для переселенців.

По-друге, я не бачив випадків привласнення чужого майна. Відділ, який розподіляв волонтерську допомогу на фронт сфокусований тільки на тому, щоб все по максимуму доходило куди потрібно.

По-третє, проблеми з волонтерською допомогою здебільшого через некоректні запити або банально погану комунікацію. Якщо від людини є конкретний запит по речам до конкретної особи (взводного, ротного, комбата) і ця конкретна особа в міру адекватна, то все прибуде по призначенню. Те саме по запитам до друзів/знайомих: якщо адекватний командир підрозділу, то все буде добре. Інша мова йде про те, що не всім може вистачити волонтерської допомоги, яка була відправлена на бригаду, бо тут вже вище керівництво дивиться на пріоритети по підрозділам при розподіленні.

Чи можна змінити спеціалізацію? Або чи можуть вас долучити до інших завдань? Наприклад зараз ви наповнюєте сайт, організаційні питання прес служби, а завтра за а якихось умов відправляють в піхоту?

Піти в піхоту, розвідники чи артилеристи? Без попередньої підготовки, хоча б мінімальної, мало хто захоче у себе бачити непідготовлену людину у підрозділі без критичної потреби. Потрібен час, щоб «притертись» до підрозділу, зрозуміти навички людини, як вона поводиться у бойових умовах і чи не кине свою позицію при обстрілі і т.д. «Ти сильний рівно настільки, наскільки сильний найслабший із твоїх воїнів.»

А так хоч ти в прес-службі, рембаті, батальйоні логістики тобі все одно потрібно бути готовим стріляти, займати оборону, якщо є інформація про можливий напад.

Зрозумів, дякую. Думав як це зараз працює, тішить, що не беруть не підготовлену людину.
Хоча один інженер на доу писав, шо їх випадково кинули на лінію зіткнення, а вони тільки прийшли з ТРО. Напевне теж бувають якісь прорахунки.

Чи можна якось обрати собі спеціалізацію в армії.
Я наприклад дуже хотів би бути оператором байрактара або якогось дрона. (Люблю авіацію та авіасимулятори.) Ну або оператором ПТРК теж можна.
В армії не служив, закінчив воєнку у вищі, тому солдат з мене такий собі, (а тим більше офіцер, на якого я вчився 20 років тому...)

Дякую за статтю.

В кращому випадку у розподільчому центрі ви зможете розповісти про свій досвід і де могли б бути корисним. Але зазвичай всі офіцерські посади зайняті і на специфічні по типу операторів дронів/коптерів важко потрапити, цьому навчаються контрактники, у мобілізованих «піджаків» майже нема шансів потрапити на цю позицію.

Зрозумів.
Дякую за відповідь.

Після публікації до мене звернулись колеги по ІТ цеху в ЗСУ. Вони вже зробили багато корисної роботи і продовжують це робити далі. Розповіли про фонд dopomoga2022.org за допомогою якого вони збирають кошти для дуже крутого і корисного девайса: SKYctrl, «яка автоматично ідентифікує малі і тактичні дрони та протидіє їм на різних частотах за допомогою електромагнітного випромінювання».

Завчасно дякую всім, хто може допомогти!

Интересно этот ли чай:
«Ма́йский» — торговая марка российской компании «Май». Под этим брендом реализуется индийский чай среднеценового сегмента. Чаеразвесочная фабрика расположена во Фрязино Московской области.

Це наш, адреса потужностей Обухів. Але можливо, що це дочірне підприємство, у нас таких багато.

Повезло что не дшв войска...

Нико ся не бою, лем єдного Бога,
Нико мі не вказує, нико мі не бос,
Життя мене не жалує, я — дикий Карпатос...
Карпа-а-а-тос! ©

Респект Андрію! Чудовий менеджер і чудова людина. Повертайся з перемогою!

Вдячний за службу та розповідь!

Відправили чувака без ніг((( Закарпатські воєнкоми — реальні відморозки...

«Я не спав дві доби, коли побачив, що відбувається, — каже Василь. — Просто не зміг сидіти дома, зібрав речі й пішов у військкомат.

Зізнаюся зараз перед командуванням, що збрехав там, — сказав, що в мене тільки один протез. І попросився в 128-му бригаду».

life.pravda.com.ua/...​ociety/2022/03/18/247863

Василь — молодець. Розумію що були перші дні війни тоді це якось прояснює ситуацію. Думаю що зараз там вдосконалили роботу військоматів і тепер працюють акуратніше.

ти здатен зрозуміти, що він сам хотів піти на фронт ?
його не затягли силою.

Василь — герой, це 100%. Але про закарпатських воєнкомів думка слушна...

От навіть зараз ніби вже всюди вистачає людей, деякі люди з досвідом не можуть пробитись, а на Закарпатті і зараз призивають комісованих і навіть на вулицях під супермаркетами зараз чатують і роздають повістки. Дивно це все.

Крута історія, дякую що поділились!

Дякую за службу і за статтю!

Питання до автора про харчування: як вирішується питання харчування для тих хто не вживає м’ясо? Були такі випадки у тебе? Розумію що в штабі на умовному Закарпатті це вирішити простіше, можна готувати самостійно. А на передовій як з цим? Якщо немає де готувати і треба використовувати сухпайки, чи є варіант без м’яса? Я наче таких не бачив. Якось це вирішується? Чи якщо не вживаєш страви з мясом лишаєшся голодним?

Чув, що за запитом можуть робити каші/їжу без м’яса, але не впевнений, що завжди є така опція. А так перше, що спадає на думку, це різноманітних видів і форм каші та салати.

На сніданок шматочек ковбаски/сиру йде окремо.
На обід є перша та други страви. У першій дуже часто м’ясо у меленому вигляді — його не багато але відчувається і вибрати його ти не зможеш. До другої страви (частіше за все це якась каша) зазвичай окремо додають котлету зі свинини. Але 1-2 рази на тиждень може бути пюре / макарони із тушонкою — її також мало, але ти теж її не вибереш.
Вечеря теж що і друга страва в обід.

Те що йде окремо можна не брати, але ліпше брати і віддавати комусь із побратимів, якщо щось не хочеш їсти, тому що порціі не великі (хоча мені вистачає). Те що на фотках то якось «по-багатому», мабуть тому що штаб управління, або волонтери допомагають.

Тобто жити зможеш, але періодично доведеться пропускати перші страви

Сухпайки дають тим хто йде на бойове завдання, тобто не зможе прийти у столову і поїсти як всі, просто так через принципи тебе ними ніхто годувати не буде тим паче що там каша вже йде відразу із мясом.

Захочеш жити — їстимеш не лише м’ясо

У 128й мабуть найбільше айтішників.

Підписатись на коментарі