«Я ніколи в житті так важко не працював». Історія ІТ-директора з Харкова, який поміняв кар’єру на волонтерство у «Пекельній кухні»

Єгор Горошко працює в ІТ-індустрії з 1995 року, а з 2015-го обіймав посаду Director of Engineering у міжнародній компанії XCDS, найбільший офіс розробки якої розташований у Харкові. З початком повномасштабного вторгнення Єгор покинув роботу в ІТ і разом з колегами створив у Харкові волонтерську організацію «Пекельна кухня», яка вже понад вісім місяців годує військових і цивільних.

Ми розпитали його про роботу «Пекельної кухні», потрібні для волонтерства навички ІТ-спеціаліста та перспективи повернення в галузь.

Про створення «Пекельної кухні»

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я був у Харкові й не планував виїжджати. Вирішив залишатись у місті одразу ж, а всіх співробітників ми відправили у оплачувану відпустку. Наш офіс був пошкоджений під час влучання в будинок обласної державної адміністрації. Компанія ще пропрацювала який час, але зараз вона фактично повністю зупинила свою роботу.

Згодом з двома колегами ухвалили рішення допомагати військовим. Жодного військового досвіду в нас не було, служба в теробороні видавалася неефективною, водночас у Харкові поставало багато нагальних до розвʼязання питань — найкритичнішою проблемою на той момент стала їжа. У місті перебувала велика кількість військових підрозділів, а доставляти до них харчі було складно, процеси держава вибудувала не одразу. Тож за це взялися волонтери.

24 лютого виявилося, що в одному бомбосховищі зі мною була жінка, шеф-кухарка. Також там я познайомився з людьми, які вміють вибудовувати логістичні процеси. Ми мали запас їжі, адже встигли поїхати в супермаркет, докупити потрібні продукти та забрати їх з наших квартир. З цього й почали готувати для військових.

Коли з продовольством виникли проблеми, на допомогу прийшов знайомий, який постачав нам продукти з Полтави, адже за кілька днів полиці Харкова практично спорожніли. У перший день ми приготували 600 порцій, а згодом почали видавати 1200–1400 порцій на день. Також пекли хліб, якого тоді не було в місті. Усе це робили в приміщенні невеликого хостелу, у якому ще розташовується пиріжкова, яку ми використовували як кухню. Це місце і нині працює як волонтерський центр.

Шлях до організованості був довгим та складним. Найбільша проблема полягала в тому, що кожен день не відрізнявся від попереднього, доводилося робити одні й ті самі речі: готувати, пакувати, розвозити порції. Справжній «День бабака». До цього додавалася виснаженість і стрес, адже місто перебувало під постійними обстрілами. З’являлася небезпідставна параноя. Саме тоді народилася назва проєкту «Пекельна кухня» — працювати було важко, а приміщення було надзвичайно маленьким.

Спочатку всі хапалися за будь-яку роботу, панував тотальний безлад, люди працювали без вихідних та відпочинку. З часом процеси довелося перебудовувати: краще зонувати приміщення і розділяти зони відповідальності.

Наразі в «Пекельній кухні» поділені зони відповідальності: розвезення, приготування, прибирання, фасування, організація процесів, закупівля. В організації працює 50 людей. У нас є кухня, пекарня, СТО для ремонту військових машин, генераторів і дронів; ми купуємо автомобілі, військову амуніцію тощо. Без вихідних фактично працюємо я, опікуюся пошуком грантів та партнерів, і моя дружина, яка відповідає за закупівлі.

Нині наша організація зросла і працює ефективно завдяки правильній побудові процесів та, звісно, людям, які хочуть робити добрі справи. Вони тут опинилися не випадково. У «Пекельній кухні» залучені волонтери, які не отримують зарплату. Винятками є лише директор та бухгалтер, які мають отримувати мінімальну ставку, адже цього вимагає держава.

Від початку повномасштабного вторгнення ми приготували понад 200 тисяч раціонів (перші та другі страви, хліб та салати). Лише у вересні вийшло 30 тисяч порцій: з них 19 тисяч — для військових. Гарячу їжу ми відправляємо в межах міста, адже далі везти немає сенсу. Також допомагаємо переселенцям у селах навколо Харкова й людям на звільнених територіях.

Для вивчення потреб комунікуємо з місцевими активістами, адже люди не завжди потребують саме їжі — іноді їм потрібні продукти гігієни, ліки тощо. Але основний наш фокус — на військових. Зараз кількість військовослужбовців, які потребують гарячої їжі, значно менша в порівнянні з початком повномасштабного вторгнення. Однак вони і зараз можуть базуватися в місцях, де немає змоги приготувати їжу.

200–300 порцій на день ми скеровуємо до лікарень, а ще допомагаємо підприємствам критичної інфраструктури. Крім того, підтримуємо їжею волонтерські організації. Окремо людям порції не доставляємо, хоча іноді беремося й за такі запити.

Нещодавно відкрили пекарню на покинутій росіянами базі в селищі Вільча Вовчанського району. З допомогою активістів та волонтерів зможемо забезпечувати місцевих жителів хлібом. Наразі Вовчанський район відрізаний від іншої частини Харківщини. Мости зруйновані, а щоби доїхати туди, треба робити великий гак ґрунтовими дорогами, якими неможливо проїхати під час дощу.

Про гроші

«Пекельна кухня» потребує 20–30 тисяч доларів на місяць для приготування та доставлення їжі. Витрати на іншу нашу діяльність можуть сягати 50 тисяч доларів на місяць. Роботу кухні покривають західні фонди, зараз ми шукаємо гранти для допомоги в регіонах, де обстріли дуже інтенсивні, але не настільки, щоби люди покинули свої домівки. Такими є, наприклад, Золочівський та Вовчанський райони. Там працює менше волонтерів, а доставляти їжу важче. Ми ж знаємо, як поводитися під час обстрілів, розуміємо, як вести машину в замінованих зонах, а також маємо засоби особистої безпеки. Саме тому можемо допомогти на небезпечних територіях. Сьогодні саме донати підтримують діяльність війська, адже західні фонди не можуть допомагати військовим.

Про помічний досвід від карʼєри в ІТ

Мій досвід в ІТ-галузі допомагає не лише організовувати нинішню діяльність, а й роповідати про неї. Ми детально звітуємо в соціальних мережах. За багато років роботи я зрозумів, що менеджмент — це психологія. Усі люди різні й мають свої бажання та цілі, найскладніше — вивести це на рівень організації. ІТ дало розуміння, що потрібно все документувати. У нас є інформація про всі доставлені порції від початку повномасштабної війни. Люди мають розуміти, навіщо роблять це.

У роботі будь-якої команди найважливішим є розуміння мети. Не важливо, чим ми займаємося, — пишемо код чи готуємо їжу, — важливо те, навіщо ми це робимо. Волонтерська діяльність тримається на цьому розумінні. Ми збираємося для суспільної цінності, нас нічого не пов’язує, крім цілі. Матеріального складника немає. Працюючи разом, ми наближаємося до кінцевої мети — нашої перемоги.

Про вихід з ІТ

На щастя, нам з дружиною вдалося сформувати певні заощадження, на які ми зараз живемо. У нас достатньо коштів, до того ж витрат зараз майже немає через брак часу. У «Пекельній кухні» є правило: вся команда харчується тут. Тож гроші на їжу ми не витрачаємо, залишаються витрати суто на каву.

Я вирішив, що призупиню свою роботу в ІТ до завершення війни. Зараз я повністю відданий волонтерству та бачу результати своєї праці, що стимулює вкладатися ще більше. Поєднувати волонтерство та роботу в компанії наразі неможливо. Однак я трохи консультую айтівців, подекуди навіть отримую за це кошти. Але це дуже короткострокові задачі.

Піти з ІТ було легко. Попри те, що я ніколи в житті не працював так важко й багато, як зараз, я до цього ніколи не відчував, що роблю настільки правильні речі. Вважаю, що роблю все можливе для максимального наближення нашої перемоги. Після — я радо повернуся.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось29
До обраногоВ обраному0
LinkedIn



3 коментарі

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Дякую вам за таку велику та системну допомогу!

Велике дякую Вам за роботу!

Єгор, дякую тобі та всій команді за роботу! 👍
Твій приклад дій успішного IT-шинка у війну дуже яскравий, щодня надихає!

Підписатись на коментарі